9 червня, 2026
Заліза сульфат проти заліза (ІІІ) гідроксиду полімальтозату в жінок із низькими запасами заліза: рандомізоване контрольоване дослідження
Дефіцит заліза (ДЗ) є поширеним у світі станом, який впливає на низку важливих процесів: утворення еритроцитів, транспорт кисню, клітинне дихання, синтез ДНК і нейромедіаторів [1]. Попри дискусії щодо точних діагностичних порогових значень, ДЗ визначають як стан, що характеризується виснаженням запасів заліза та зниженням ефективності його транспорту [2].
ДЗ достовірно частіше зустрічається в жінок: за оцінками, у світі через нього страждають ≈13-30% жінок репродуктивного віку [2]. Циклічні та регулярні втрати заліза під час менструацій – основна причина цих статевих відмінностей. ДЗ частіше виникає у жінок із рясними менструальними кровотечами [3], тоді як менопауза має захисний ефект за рахунок підвищення рівня феритину в 2-3 рази [4]. Ще вищу поширеність ДЗ спостерігають серед фізично активних жінок: його діагностують у 24-47% спортсменок [5]. Це переважно пов’язано з підвищеними втратами заліза під час фізичних навантажень (посилене потовиділення, гемоліз, мікрокровотечі зі шлунково-кишкового тракту) та зростанням рівня гепсидину на тлі навантажень, що порушує всмоктування заліза після тренувань і його реутилізацію [6].
Доступною та безпечною стратегією лікування ДЗ є пероральна терапія препаратами заліза. Найчастіше використовують сульфат двовалентного заліза (Fe²+) як ефективний засіб для відновлення запасів заліза протягом 8-12 тиж [7, 8]. Однак, попри високу ефективність, прийом препаратів сульфату Fe²+ супроводжується підвищеною частотою виникнення гастроінтестинальних (ГІ) побічних ефектів, зокрема закрепу, нудоти та діареї [9]. Ці особливості зумовлені наявністю невсмоктаного заліза в просвіті кишечнику, яке може порушувати цілісність ГІ-епітелію та сприяти розвитку оксидативного стресу [10]. Висока частота побічних дій знижує прихильність до лікування в 30-70% випадків [9]. Отже, частка жінок або змушена терпіти неприємні побічні ефекти пероральних препаратів заліза, або взагалі уникає лікування.
Як альтернативу використовують полімальтозні комплекси гідроксиду заліза (ПКГЗ), які дещо покращують переносимість. ПКГЗ – комплекси тривалентного заліза (Fe³+) з полісахаридом, у яких іони заліза зв’язані з полімальтозою. Всмоктування таких засобів відбувається після відновлення Fe³+ до Fe²+ [11] або шляхом ендоцитозу інтактного комплексу через слизову оболонку кишечнику [12]. Хоча механізми абсорбції ще недостатньо вивчені, вважають, що вони дозволяють мінімізувати кількість вільного циркулюючого заліза, знизити активність оксидативного стресу [11] та, ймовірно, покращити ГІ-переносимість [13]. Докази ефективності ПКГЗ залишаються суперечливими: деякі дослідження демонструють зіставний зі сульфатом Fe²+ вплив на гематологічні показники [14], тоді як інші свідчать про нижчу результативність [15]. Результати метааналізу, заснованого на даних 6 досліджень, проведених за участю дорослих (n=557; з яких 319 осіб отримували ПКГЗ, 238 – сульфат Fe²+), констатували зіставне зростання рівня гемоглобіну при застосуванні обох препаратів [13]. Однак лише в 3 дослідженнях оцінювали рівень феритину як кінцеву точку; саме в них повідомлялося про менш ефективне відновлення запасів заліза на тлі застосування ПКГЗ. Окрім того, більшість досліджень ПКГЗ проведена в специфічних популяціях (діти, вагітні, амбулаторні пацієнти [13]), що утруднює поширення отриманих даних на загальну популяцію із ДЗ.
Хоча прийом ПКГЗ асоційований з меншою частотою побічних ефектів, властивих препаратам сульфату Fe²+, здатність ПКГЗ ефективно відновлювати запаси заліза та покращувати його обмін залишається остаточно невизначеною, особливо в здорових жінок. Мета цього дослідження полягала в оцінці ефективності та переносимості 12-тижневої терапії сульфатом Fe²+ і ПКГЗ у змішаній когорті жінок із різним ризиком розвитку ДЗ, а також субоптимальними запасами заліза.
Матеріали та методи
У дослідженні взяли участь жінки, які відповідали таким критеріям включення:
- жінки-спортсменки командних або витривалих видів спорту віком 18-45 років;
- жінки репродуктивного віку (пременопаузальні) віком 18-45 років, які підтримують рекомендований дорослим рівень фізичної активності (>150 хв помірної інтенсивності протягом тижня [16]);
- постменопаузальні жінки (віком >40 років), які також дотримуються зазначеного рівня фізичної активності.
Критерії виключення: вагітність, використання засобів гормональної контрацепції або гормональна замісна терапія, хронічні захворювання (цукровий діабет, онкологічна патологія, серцево-судинні захворювання), а також нещодавнє внутрішньовенне введення препаратів заліза (протягом 12 тиж до залучення в дослідження).
Порівнювали ефективність двох пероральних препаратів заліза:
- сульфату Fe²+ з вітаміном C, який призначали щодня по 1 таблетці, яка містила 325 мг сульфату Fe²+ (що еквівалентно 105 мг елементарного заліза) та аскорбат натрію (що еквівалентно 500 мг вітаміну C);
- комплексу заліза (ІІІ) гідроксиду полімальтозату, препарат приймали щодня по 1 таблетці, яка містить 370 мг заліза полімальтозату (що еквівалентно 100 мг елементарного заліза).
Первинною кінцевою точкою вважали сироваткову концентрацію феритину після 12 тиж прийому препаратів. Вторинними кінцевими точками були рівень гемоглобіну, сироваткове залізо, трансферин, частота і вираженість ГІ-симптомів протягом 12 тиж.
Отримані результати зазнали ретельного статистичного аналізу. Статистично значущими вважали відмінності за умови p≤0,05.
Результати
Із 63 жінок, залучених до дослідження, 57 повністю завершили всі його етапи; їхні дані були включені в аналіз. Причинами вибуття з дослідження стали перехід на внутрішньовенне введення заліза (n=2, група ПКГЗ), виражені ГІ-симптоми (n=2, група сульфату Fe²+) та втрата для подальшого спостереження (по 1 учасниці в кожній групі).
Прихильність до лікування
Рівень прихильності до прийому препаратів становив 94,9% (діапазон: 74,8-100%) у групі сульфату Fe²+ та 94,4% (діапазон: 78,6-100%) у групі ПКГЗ (міжгрупова різниця статистично недостовірна: p=0,764). Учасниці приймали сульфат Fe²+ та ПКГЗ майже в однаковий ранковий час: 09:58±3 год 38 хв і 09:49±4 год 11 хв (p=0,935). Більшість учасниць приймали ліки протягом 30 хв після їди (сульфату Fe²+ – 55,0%; ПКГЗ – 56,8%; p=0,254), однак жінки, які отримували сульфат Fe²+, частіше приймали препарат натще порівняно із ПКГЗ (31 vs 27%; p=0,011).
Первинна кінцева точка
Щодо рівня феритину спостерігався статистично значущий взаємозв’язок між типом препарату та часом (p<0,001) (рис. 1). На початковому етапі достовірні міжгрупові відмінності у вмісті феритину не спостерігали (p=0,306), але вони виявилися та стали значущими через 4 тиж лікування та зберігалися на 8-му та 12-му тижні лікування (p=0,002; p<0,001 та p<0,001 відповідно). Прийом сульфату Fe²+ протягом 12 тиж забезпечував значно краще відновлення запасів заліза (+109%) порівняно із ПКГЗ (+7%). Схожий результат (p<0,001) отримано при визначенні скоригованого рівня феритину за методом BRINDA (з урахуванням впливу запалення): в групі сульфату Fe²+ рівень зріс на 115% (p<0,001), тоді як у групі ПКГЗ зміни не досягли статистичної значущості (+6%; p=0,496).
Рис. 1. Рівні сироваткового феритину (А), гемоглобіну (Б), сироваткового заліза (В) та трансферину (Г) у групах сульфату Fe²+ та ПКГЗ після 12-тижневого лікування. Дані наведені як середнє значення ± стандартне відхилення
Вторинні кінцеві точки
Біомаркери, пов’язані зі статусом заліза. Показники обміну заліза та параметри червоної крові наведено на рисунку 1. Щодо рівня гемоглобіну спостерігалася статистично значуща взаємодія між типом препарату та часом (р=0,010): через 12 тиж у групі сульфату Fe²+ спостерігали зростання вмісту гемоглобіну (3,0%; p<0,001), тоді як у групі ПКГЗ змін цього показника не було (–0,7%; p=0,888). Схожий зв’язок між препаратом і часом зафіксований для трансферину (p=0,004); на початковому етапі достовірних міжгрупових відмінностей не спостерігали (p=0,236), однак вони з’явилися через 4, 8 та 12 тиж (p=0,049, p<0,001 та p=0,003 відповідно) лікування. Так, у групі сульфату Fe²+ рівень трансферину знизився (–9,9%; p<0,001), тоді як у групі ПКГЗ значущих змін не виявлено (–4,3%; p=0,058). Ефект взаємодії також спостерігався для гематокриту (p=0,037): у групі сульфату Fe²+ показники залишалися стабільними протягом 12 тиж (–1,0%; p=0,887), тоді як у групі ПКГЗ спостерігали його зниження (–4,5%; p<0,001). Не виявлено статистично значущих відмінностей між трьома когортами учасниць (спортсменки, жінки репродуктивного та постменопаузального віку) для більшості показників обміну заліза, зокрема сироваткового феритину (p=0,270), гемоглобіну (p=0,681), сироваткового заліза (p=0,769) та трансферину (p=0,713).
ГІ-симптоматика. ГІ-симптоми реєстрували в більшій частці днів у групі сульфату Fe²+ (27±21%) порівняно із ПКГЗ (21±20%) (χ²=25,78; p<0,001). У групі ПКГЗ також спостерігали нижчу частоту виникнення ГІ-симптомів протягом доби (28%) порівняно із групою сульфату Fe²+ (33%; p<0,001). Виявлено статистично значущі відмінності між когортами в частоті появи ГІ-симптомів: найчастіше вони турбували жінок репродуктивного віку (42%), дещо рідше – спортсменок (28%), найрідше – постменопаузальних жінок (10%; p<0,001). Вираженість симптомів відрізнялася між групами (p=0,003): у групі сульфату Fe²+ ймовірність виникнення легких симптомів була вищою в 1,21 раза (1,01-1,43; p=0,034), помірно виражених – у 1,40 раза (1,14-1,72; p=0,001), тяжких – у 2,55 раза (1,65-4,03; p<0,001) порівняно із ПКГЗ. Загалом у групі сульфату Fe²+ частіше спостерігали більш рідкі випорожнення порівняно із ПКГЗ (4±1 vs 3±1 умовних одиниць; p=0,029); із часом цей показник не змінювався (p=0,803).
Розподіл симптомів відрізнявся між групами. Частота печії (p=0,186) та абдомінального болю (p=0,534) була схожою в обох групах. У групі сульфату Fe²+ частіше спостерігали здуття (p<0,001), закреп (p<0,001) та інші симптоми (p=0,014) порівняно із ПКГЗ, тоді як нудоту частіше реєстрували в групі ПКГЗ (p<0,001). До категорії «інші симптоми» належали головний біль, біль у попереку, втома, подразнення кишечнику, метеоризм.
Тренувальне навантаження. Протягом 12-тижневого лікування учасниці групи сульфату Fe²+ частіше виконували фізичні навантаження (68,4% днів) порівняно із групою ПКГЗ (61,6%; p<0,001) (рис. 2).
Рис. 2. Середня кількість MET хв/добу на тлі лікування сульфатом Fe²+ та ПКГЗ у різних когортах. Дані наведені як середнє значення ± стандартне відхилення
Учасниці групи сульфату Fe²+ виконували в середньому 5,2 тренувальні сесії на тиждень (середня тривалість 77,9 хв), тоді як у групі ПКГЗ цей показник становив 4,5 сесії на тиждень (середня тривалість 69,3 хв). Попри відсутність статистично значущих міжгрупових відмінностей у загальній тривалості фізичного навантаження (p=0,117), у групі сульфату Fe²+ кількість MET хв/добу достовірно перевищувала таку в групі ПКГЗ (p=0,001).
Прогнозування ефективності терапії. Для прогнозування ефективності терапії, яку оцінювали за динамікою рівня феритину (%), використали множинну лінійну регресію для аналізу впливу таких факторів: прихильність до лікування, ГІ-симптоматика, тип призначеного препарату, когорта, споживання заліза з їжею, менструальний статус, початкові показники обміну заліза та MET хвилини.
Після покрокового виключення менш значущих факторів сформована фінальна модель, яка була статистично значущою (p<0,001) та пояснювала 48,1% варіабельності результатів лікування.
Були визнані статистично значущими лише два фактори:
- початковий рівень феритину (p<0,001) – його низькі початкові значення асоціювалися з вираженішим зростанням феритину;
- призначений препарат заліза (p<0,001) – застосування сульфату Fe²+ забезпечувало суттєвіше збільшення рівня феритину порівняно із ПКГЗ.
Жоден інший фактор не чинив статистично значущого впливу на ступінь відновлення запасів заліза при пероральній терапії (p>0,05).
Обговорення
Це 12-тижневе дослідження показало, що прийом сульфату Fe²+ є ефективнішим у відновленні запасів заліза в крові (подвоєння рівня феритину та деяке підвищення гемоглобіну) в жінок із ДЗ, ніж ПКГЗ. Водночас застосування ПКГЗ асоційоване з меншою кількістю та меншою вираженістю ГІ-симптомів. Відмінностей у відповіді на терапію між спортсменками, жінками репродуктивного та постменопаузального віку не зафіксовано. Отримані результати свідчать, що сульфат Fe²+ має залишатися препаратом вибору для корекції ДЗ, а наявні рекомендації можна застосовувати для практично здорових жінок. Водночас необхідно шукати додаткові підходи до зменшення побічних дій з метою посилення прихильності до терапії сульфатом Fe²+.
Хоча доступні різні пероральні препарати тривалентного заліза (Fe³+), зокрема цитрат заліза та пірофосфат заліза, ПКГЗ залишаються однією з найчастіше призначуваних форм у світі. Їхня популярність пов’язана з даними про меншу частоту ГІ-симптомів порівняно із сульфатом Fe²+ [13], що може потенційно покращувати прихильність до лікування. Це підтверджується й нашими результатами: в групі ПКГЗ спостерігали меншу вираженість та меншу загальну кількість ГІ-симптомів порівняно із групою сульфату Fe²+.
Однак, хоча переносимість терапії є важливою, особливо з огляду на прихильність до лікування, вона не має переважати ефективність. Отримані нами дані чітко демонструють, що 12-тижневий прийом сульфату Fe²+ забезпечує підвищення рівнів феритину та гемоглобіну, тоді як ПКГЗ чинить мінімальний вплив на ці показники. Обидві групи демонстрували схожий рівень прихильності до лікування та приймали препарати в схожих умовах (разом з їжею, в однакові години), що виключає ці фактори як причину відмінностей у результатах.
Висновки
У жінок зі зниженими запасами заліза 12-тижневий прийом сульфату Fe²+, що містить вітамін C, забезпечував більш значуще відновлення сироваткового рівня феритину порівняно із ПКГЗ, однак супроводжувався вищою частотою та більшою вираженістю ГІ-симптомів. Терапія ПКГЗ краще переносилася, але виявилася переважно неефективною для відновлення запасів заліза в цій популяції. Отримані результати підтверджують рекомендації ВООЗ щодо подальшого використання двовалентного заліза (Fe²+) (передусім сульфату, фумарату або глюконату заліза) для лікування ДЗ [39]; наші дані водночас підкреслюють клінічно значущу різницю між ефективністю та переносимістю при виборі пероральних форм заліза. Низька переносимість сульфату Fe²+ може зумовлювати зниження прихильності до терапії, отже, й гірші результати, тому лікування ДЗ потребує індивідуалізованого підходу з урахуванням уподобань пацієнтки та співвідношення користь/ризик; можливе застосування внутрішньовенних форм заліза за клінічними показаннями.
Стаття друкується в скороченні.
McKay A. et al. Oral ferrous sulphate supplementation has greater efficacy, but lower tolerance than iron (III)-hydroxide polymaltose complexes in exercising women with low iron stores. Clin Nutr., 2026; 58: 106594. doi: 10.1016/j.clnu.2026.106594.
Переклала з англ. Тетяна Можина
Довідка «ЗУ»
Сорбіфер Дурулес (компанія Egis) – пероральний препарат, кожна таблетка якого містить 320 мг заліза сульфату (що відповідає 100 заліза двовалентного) у поєднанні з 60 мг аскорбінової кислоти (вітамін С). Сульфат Fe²+ характеризується високою біодоступністю та залишається терапією першої лінії при ДЗ, тоді як вітамін С підвищує його розчинність і сприяє ефективнішому всмоктуванню.
З огляду на дані про високу ефективність сульфату Fe²+, але обмежену переносимість особливу увагу привертають лікарські форми, що дозволяють модифікувати профіль вивільнення заліза та зменшити частоту виникнення та тяжкість ГІ-симптомів. Технологія Durules®, що застосовується у виробництві Сорбіфер Дурулес, забезпечує контрольоване вивільнення заліза з полімерної матриці. Зазначена технологічна особливість має клінічно важливе значення: завдяки цьому зменшуються пікові концентрації вільного заліза в просвіті кишечнику, що є одним із ключових факторів розвитку побічних ГІ-ефектів. Рівномірніше вивільнення заліза створює передумови для кращої переносимості терапії без втрати ефективності.
Сорбіфер Дурулес застосовують для лікування і профілактики ДЗ, зокрема в жінок репродуктивного та постменопаузального віку, в інших осіб із підвищеною потребою в залізі.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (619), 2026 р
