24 квітня, 2021
ENDO 2021: що нового в ендокринології?
Однією з наймасштабніших і найавторитетніших міжнародних подій у галузі ендокринології є щорічна конференція Ендокринного товариства (Endocrine Society). Вже багато років тисячі науковців і клініцистів з усього світу беруть участь у цих зустрічах, щоб поділитися останніми досягненнями в діагностиці та лікуванні цукрового діабету (ЦД), ожиріння, патології щитоподібної залози (ЩЗ) та інших захворювань ендокринної системи.
Огляд найцікавіших новин пропонуємо до уваги наших читачів.
Гіперглікемія – кращий предиктор тяжкого перебігу COVID‑19, аніж діабет
До такого висновку дійшли S. Skwiersky та співавт., які ретроспективно проаналізували зв’язок між наявністю порушень вуглеводного обміну та ризиком ускладнень у 708 пацієнтів, госпіталізованих щодо COVID‑19. Важливо зазначити, що всі наведені нижче дані отримані з поправкою на інші фактори ризику, як-от вік, стать, індекс маси тіла, наявність ниркових і серцево-судинних захворювань тощо.
Згідно з результатами аналізу пацієнти з попереднім діагнозом ЦД і рівнем глюкози крові >7,7 ммоль/л мали у 2,4 раза вищий ризик госпіталізації до відділення інтенсивної терапії (відносний ризик (ВР) 2,4; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,2-4,6) та інтубації (ВР 2,4; 95% ДІ 1,3-4,6). При рівні глюкози крові >10 ммоль/л у хворих із попереднім діагнозом ЦД значно підвищувався ризик смерті (ВР 1,8; 95% ДІ 1,2-2,9).
Однак найбільше здивувало вчених те, що найвищий ризик ускладнень мали пацієнти без ЦД в анамнезі, але з наявністю гіперглікемії. Зокрема, при рівні глюкози в крові >7,7 ммоль/л спостерігали вдвічі вищий ризик смерті (ВР 2,0; 95% ДІ 1,2-3,5), інтубації (ВР 2,3; 95% ДІ 1,3-4,2), у 3,5 раза – госпіталізації до відділення інтенсивної терапії (ВР 3,5; 95% ДІ 1,8-6,6), у 2,3 раза – гострого ураження нирок (ВР 2,3; 95% ДІ 1,3-4,2). При рівні глюкози в крові >10 ммоль/л ризик іще збільшувався: смерті – в 4 рази, госпіталізації до відділення інтенсивної терапії – у 2,9 раза, інтубації – у 2,7 раза. Заслуговує на увагу той факт, що більшість цих пацієнтів не перевіряли рівень HbA1c протягом 6 міс до госпіталізації, тому ця група осіб «без діабету» насправді могла включати чимало хворих із наявним, але ще недіагностованим ЦД.
Дослідники зізнаються, що наразі незрозуміло, чи є гіперглікемія наслідком або причиною тяжчого перебігу COVID‑19; водночас вони вважають доцільним уже сьогодні докласти більше зусиль для досягнення контролю у хворих на ЦД, що потенційно може знизити ризик ускладнень COVID‑19.
COVID‑19 може спричинити атипове запалення ЩЗ
I. Muller і співавт. повідомили про те, що на тлі коронавірусної інфекції може розвиватися атипове запалення ЩЗ, згодом – підгострий тиреоїдит, що може тривати місяцями. За попередніми даними, цей процес не автоімунного походження. Схоже, що SARS-CoV‑2 безпосередньо уражає ЩЗ. На користь цієї гіпотези свідчить той факт, що ЩЗ експресує високий рівень ангіотензинперетворювального ферменту‑2, з яким зв’язується цей вірус.
Дослідники радять спостерігати за пацієнтами з COVID‑19 і дисфункцією ЩЗ, що розвинулася під час хвороби (щонайменше протягом року, щоби своєчасно корегувати тиреоїдний статус).
Чи знижує прийом вітаміну D ризик тяжкого перебігу COVID‑19?
Уже давно відомо, що дефіцит вітаміну D асоціюється з гіршими наслідками COVID‑19, але довго не було підтверджень того, що профілактичний прийом цього вітаміну здатний зменшити ризики.
S. Chekuri та співавт. презентували на ENDO 2021 результати дослідження, метою якого було вивчення ефективності профілактичного прийому добавки вітаміну D у зменшенні ризику тяжкого перебігу COVID‑19 у майбутньому; вони встановили певне зменшення ризику смерті чи штучної вентиляції легень у тих, хто мав дефіцит вітаміну D і приймав цей вітамін до захворювання на COVID‑19 (порівняно з тими, хто мав дефіцит і не приймав добавку). На жаль, різниця між групами не досягла статистичної значущості, можливо, через невеликий розмір вибірки.
Отже, питання про доцільність застосування вітаміну D для профілактики тяжкого перебігу COVID‑19 усе ще залишається відкритим, хоча не викликає сумнівів необхідність його прийому для здоров’я кісток.
Агоністи рецепторів ГПП‑1 не пов’язані з підвищеним ризиком розвитку раку молочної залози
Такою хорошою новиною поділилися G. Piccoli та співавт., які провели систематичний огляд і метааналіз 52 рандомізованих контрольованих досліджень. Приводом для занепокоєння щодо безпеки агоністів рецепторів ГПП‑1 були результати дослідження SCALE Obesity and Prediabetes, що було опубліковано у 2015 році та встановило підвищення ризику новоутворень молочної залози в пацієнтів, які отримували ліраглутид (порівняно з плацебо; 4,36 vs 1,80 випадку на 1000 пацієнто-років).
Новий метааналіз продемонстрував, що частота раку молочної залози була однаковою в дорослих осіб з ожирінням або діабетом, які отримували агоністи рецепторів ГПП‑1 (порівняно з іншими групами цукрознижувальних препаратів і плацебо; ВР 0,98; 95% ДІ 0,76-1,26). Також не було різниці в ризику доброякісних новоутворень молочної залози (ВР 0,99; 95% ДІ 0,48-2,01). Не відрізнялися між собою й різні представники цього класу препаратів.
Автори підкреслюють, що отримані результати актуальні лише для пацієнтів без новоутворень молочної залози в анамнезі, адже хворих із раком або доброякісними пухлинами зазвичай виключають із досліджень. Загалом, на думку дослідників, пацієнти та лікарі тепер можуть бути впевненішими в безпеці агоністів рецепторів ГПП‑1.
За тривалого лікування семаглутидом пацієнти продовжують втрачати масу тіла
На сьогодні агоніст рецепторів ГПП‑1 семаглутид (у вигляді ін’єкцій і таблеток) схвалений Управлінням із контролю якості продуктів харчування та лікарських засобів США (FDA) лише для лікування ЦД 2 типу. Проте вчені та клініцисти вбачають величезний потенціал цього лікарського засобу стосовно корекції маси тіла в осіб з ожирінням. Триває масштабна дослідна програма з вивчення ефективності семаглутиду саме за цим показанням. Одне з нових досліджень цієї програми було презентоване на ENDO 2021.
У рандомізованому подвійному сліпому дослідженні STEP‑4 вивчали ефективність довготривалого застосування семаглутиду 2,4 мг в осіб з ожирінням без ЦД. До випробування були залучені 803 пацієнти, котрі попередньо отримували семаглутид протягом 20 тиж і втратили в середньому 10,6% від початкової маси тіла. Їх рандомізували в групи продовження лікування семаглутидом 2,4 мг або плацебо. Продовження прийому препарату протягом 48 тиж забезпечило зниження маси тіла ще на 7,9%, тоді як учасники групи плацебо її набрали – 6,9% (різниця -14,8%; 95% ДІ від -16,0 до -13,5%; р<0,001).
Ті, хто продовжував лікування семаглутидом, також мали низку інших переваг, включаючи значне зменшення окружності талії (-9,7 см; 95% ДІ від -10,9 до -8,5 см), систолічного артеріального тиску (-3,9 мм рт. ст.; 95% ДІ від -5,8 до -2,0 мм рт. ст.) і покращення фізичного функціонування (2,5 бала за шкалою SF‑36; 95% ДІ 1,6-3,3).
Прийом гідроксипрогестерону капроату (OHPC) під час вагітності збільшує ризик раку в дорослих дітей через десятки років
Такі невтішні висновки зробили C. Murphy та співавт., провівши ретроспективний аналіз.
OHPC – синтетичний прогестагеновий гормон, який застосовується ще з 50-х років для запобігання викидня; він досі доступний у США й, до речі, в Україні.
Дослідники з’ясували, що дорослі діти жінок, які отримували OHPC у 1950-х і 1960-х роках, нині мають у середньому вдвічі більший ризик захворіти на рак. Ризик раку прямої кишки та простати підвищений іще більше – в 5 і 4 рази відповідно.
Така історія вже раніше сталася із синтетичним естрогеном діетилстильбестролом, який деякі вагітні приймали в 1970-х роках, а згодом було виявлено вищий ризик деяких видів раку в дорослих дочок цих жінок.
Як підсумовують автори дослідження, необхідна обережність при застосуванні синтетичних гормонів на ранніх термінах вагітності. Зазначимо, що в жовтні 2020 року FDA запропоновано вивести OHPC із ринку, оскільки постмаркетингові дослідження не змогли перевірити клінічні переваги цього препарату.
Показники смерті пацієнтів із синдромом і хворобою Кушинга все ще є неприйнятно високими
P. Limumpornpetch і співавт. повідомили про те, що синдром і хвороба Кушинга пов’язані зі збільшенням смертності приблизно втричі (насамперед через серцево-судинні захворювання й інфекції). Такі результати продемонстрував проведений ними систематичний огляд і метааналіз, який включив 87 досліджень і понад 17 тис. пацієнтів.
Як наголошують експерти, за останні 20 років показники смерті цих хворих істотно знизилися, але все ще залишаються неприйнятно високими. Безумовно, насамперед існує необхідність досягнення ремісії захворювання з нормалізацією рівня кортизолу, що досягається в більшості випадків за допомогою хірургічної операції. Водночас основні причини смерті таких пацієнтів підкреслюють необхідність агресивного управління факторами серцево-судинного ризику, профілактики тромбоемболії та належного контролю за інфекціями.
Пероральна замісна терапія тестостероном: безпечно й ефективно
Основним методом лікування гіпогонадизму в чоловіків є замісна терапія тестостероном, але це зазвичай ін’єкційна терапія, що спричиняє труднощі в значної кількості пацієнтів. Саме тому фармацевтичні компанії розробляють і досліджують пероральні препарати тестостерону, що мають підвищити зручність лікування та покращити прихильність до терапії. Донедавна існував тільки один пероральний препарат тестостерону – метилтестостерон, який, на жаль, асоціюється зі значним ураженням печінки, тому науковий пошук тривав; згодом було представлено ще один пероральний препарат – тестостерону ундеканоат.
На ENDO 2021 R. Swerdloff і співавт. надали результати дослідження ефективності та безпеки тестостерону ундеканоату. У випробуванні взяв участь 81 чоловік із гіпогонадизмом (рівень тестостерону в сироватці крові <300 нг/дл). Через 24 міс концентрація тестостерону зросла із середнього вихідного рівня 208,3 до 470,1 нг/дл, при цьому у 84% пацієнтів показник наприкінці дослідження був у еугонадальному діапазоні.
Важливим є те, що протягом 2-річного курсу лікування не спостерігалося суттєвих змін у показниках функції печінки, а також будь-яких інших непередбачуваних небажаних явищ. Отже, пероральна замісна терапія тестостерону ундеканоатом виявилася не лише ефективною, а й безпечною.
Підготувала Наталя Александрук
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 6 (499), 2021 р.
