11 січня, 2025
На межі вигорання: виклики сучасної медичної практики
В умовах зростаючого навантаження на систему охорони здоров’я та підвищених вимог до медичних працівників проблема професійного вигорання набуває більшої актуальності. Особливо гостро це питання постає серед жінок-медиків, які складають значну частину медичної спільноти й стикаються з додатковими викликами у професійній діяльності. Комплексний характер синдрому професійного вигорання, його особливості в контексті гендерної специфіки потребують науково обґрунтованих підходів до його подолання. У рамках національного форуму з міжнародною участю «Жінки в медицині: професійний ріст та лідерство» лікарка-психіатриня, медична психологиня, генеральна директорка (CEO) МЦ «Нейромед» Беата Яношівна Надь презентувала доповідь «Як запобігти професійному вигоранню у медикинь», у якій представила комплексний аналіз проблеми професійного вигорання серед медичних працівників, особливо акцентуючи увагу на специфіці цього явища серед жінок-медиків.
Ключові слова: синдром професійного вигорання, гендерні особливості, психологічне здоров’я, стрес, емоційне виснаження, хронічна втома, жінки-медики.
У сучасній медичній практиці проблема професійного вигорання набуває дедалі більшої актуальності, особливо серед жінок-медиків. Згідно з останніми дослідженнями, показники вигорання серед медичних працівників коливаються від 16 до 86%, у середньому становлячи 57%. Така тривожна статистика вимагає глибокого аналізу та розробки ефективних стратегій протидії цьому явищу.
! Синдром вигорання, включений до Міжнародної класифікації хвороб 11‑го перегляду як професійне явище, визначається як стан фізичного, емоційного або мотиваційного виснаження, що характеризується порушенням продуктивності на роботі, втомою, безсонням і підвищенням схильності до соматичних захворювань, а також потенційним зловживанням алкоголем або іншими психоактивними речовинами з метою тимчасового полегшення стану.
Важливо відзначити, що професійне вигорання не класифікується як захворювання, а розглядається як синдром, що є результатом хронічного стресу на робочому місці, з яким людина не змогла впоратися. Цей стан характеризується трьома основними вимірами: почуттям виснаження або браком енергії, відстороненістю від роботи або почуттям негативізму чи цинізму, пов’язаним із професійною діяльністю, та зниженням професійної ефективності. Особливо небезпечним є те, що вигорання може призводити до розвитку депресії, тривожних розладів і значного погіршення якості життя.
Аналіз поширеності вигорання серед різних медичних спеціальностей показує цікаву картину. Найвищий рівень спостерігається в лікарів невідкладної допомоги, що безпосередньо пов’язано з їхньою постійною роботою з пацієнтами, які перебувають у критичному стані, іноді — на межі життя та смерті. Примітно, що лікарі сімейної медицини та педіатри демонструють майже такий самий високий рівень вигорання. Це пов’язано з інтенсивним комунікаційним навантаженням і необхідністю постійної взаємодії з великою кількістю пацієнтів. Особливо це стало помітним після впровадження в Україні медичної реформи, коли сімейні лікарі зіткнулися з додатковими викликами, такими як необхідність переконувати пацієнтів у важливості вакцинації або надавати постійні консультації з однотипних питань.
Цікавим феноменом є відносно низький рівень вигорання серед психіатрів, що, за даними досліджень, пов’язано з високим рівнем емпатії та співчуття у їхній роботі. Це спростовує поширену думку про те, що надмірна емпатія сприяє вигоранню. Навпаки, дослідження показують, що зниження рівня емпатії є наслідком, а не причиною професійного вигорання. Психіатри, завдяки своїй професійній підготовці та постійній практиці емпатійного спілкування, краще переносять емоційні навантаження та підтримують здоровий баланс між співчуттям і професійною дистанцією.
Фактори ризику синдрому професійного вигорання можна розділити на три основні категорії, які є взаємопов’язаними й створюють комплексний вплив на розвиток синдрому (рис. 1).
Рис. 1. Фактори синдрому вигорання
Перша категорія асоційована з умовами праці, включаючи рівень оплати, наявність робочих конфліктів, можливості професійного розвитку та якість комунікації з керівництвом. Особливо важливим є створення сприятливого робочого середовища, де працівники відчувають підтримку та розуміння з боку керівництва.
Друга категорія охоплює індивідуальні характеристики особистості, такі як перфекціонізм, схильність до самопожертви, рівень самокритики та потреба в контролі. Ці особистісні фактори можуть бути модифіковані через психотерапевтичну роботу та розвиток навичок саморегуляції. Третя категорія стосується наявності особистих ресурсів та підтримки з боку оточення, що включає як професійну спільноту, так і приватне життя.
Особливу увагу слід приділити підвищеному ризику синдрому вигорання серед жінок-медиків. Це явище зумовлене комплексом додаткових факторів, включаючи подвійне навантаження робочих і сімейних обов’язків, гендерну дискримінацію та нерівність у робочому середовищі, психологічні чинники (підвищена самокритичність, внутрішні конфлікти щодо балансу між роботою та сім’єю), а також фізіологічні особливості, пов’язані з гормональними змінами протягом різних періодів життя. При цьому важливо розуміти: ситуація ускладнюється тим, що в більшості сімей відповідальність за господарство та виховання дітей усе ще переважно лежить на жінках, створюючи на них додаткове навантаження.
Симптоми професійного вигорання проявляються на різних рівнях функціонування особистості (рис. 2). На когнітивному рівні це виражається негативними думками про власну компетентність і значущість роботи, відчуттям недоцільності професійної діяльності та песимістичним баченням майбутнього. На поведінковому рівні спостерігається соціальна ізоляція, зниження продуктивності, можливий потяг до алкоголю чи інших психоактивних речовин як спроба впоратися зі стресом. Емоційна сфера характеризується підвищеною тривожністю, відчуттям безнадійності, зниженням мотивації та емоційним виснаженням. На фізіологічному рівні проявляються хронічна втома, порушення сну, головний біль і загальне погіршення здоров’я.
Рис. 2. Симптоми синдрому професійного вигорання
! Наслідки синдрому професійного вигорання є небезпечними як для фізичного, так і психічного здоров’я.
Профілактика та подолання професійного вигорання вимагає комплексного підходу, що враховує індивідуальні особливості кожного спеціаліста. Важливим аспектом є своєчасне розпізнавання перших ознак вигорання та регулярний моніторинг власного стану. Це можна здійснювати через систему самооцінки, яка включає спостереження за змінами у фізичному та емоційному стані, продуктивності роботи та якості міжособистісних відносин. При цьому важливо уникати порівняння себе з колегами, оскільки кожна людина має свій індивідуальний рівень стресостійкості та витривалості.
Особливу увагу слід приділяти пошуку та підтримці ресурсних активностей — діяльності, що приносить задоволення, є доступною й може регулярно практикуватися. Це можуть бути прості речі, такі як коротка прогулянка, чашка улюбленої кави, розмова з другом або прослуховування музики. Важливо розуміти, що ефективне управління енергією включає як оптимізацію робочого навантаження, так і регулярне відновлення сил. При цьому відновлення має бути інтегрованим у щоденне життя, а не обмежуватися короткими періодами відпустки.
! Основний «антидот» від вигорання — це любити свою роботу.
У контексті сучасних українських реалій, зокрема в умовах війни, пошук ресурсів для фізично-емоційного відновлення стає особливо складним завданням. Проте навіть за таких обставин можливо знаходити доступні способи підтримки власного психологічного та фізичного здоров’я. Важливо регулярно проводити самомоніторинг свого стану, використовуючи умовну систему «зон»: зелена зона — стабільний стан, жовта — потреба в додатковому відновленні, червона — необхідність термінового втручання та професійної допомоги.
Досвід показує, що від професійного вигорання не застрахований жоден медичний працівник, незалежно від спеціалізації та рівня професійної підготовки. Проте розуміння механізмів розвитку вигорання, вчасне розпізнавання його симптомів і застосування відповідних стратегій профілактики дозволяє мінімізувати ризики та зберегти як професійну ефективність, так і особисте благополуччя медичних працівників. Особливо важливим є усвідомлення того, що звернення по допомогу за перших ознак вигорання є не ознакою слабкості, а проявом професійної свідомості та відповідальності.
Підготувала Анна Сочнєва
Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 5 (61) 2024 р.
