Потрійна антигіпертензивна терапія: як оптимізувати результат

03.12.2023

Стаття у форматі PDF

Лікування артеріальної гіпертензії (АГ) є непростим завданням, особливо за наявності у таких пацієнтів чинників ризику, коморбідної патології, що викликають чимало запитань і труднощів щодо призначення оптимальної медикаментозної терапії. Зокрема, який клас блокаторів ренін-альдостеронової системи (РАС) застосувати в межах стартової комбінованої терапії, як комбінувати препарати та що робити, якщо не вдалося досягти цільового рівня артеріального тиску (АТ)? Відповіді на ці та інші запитання представила у своїй доповіді у межах ХХIV Національного конгресу кардіологів України (2023) докторка медичних наук, професорка Катерина Миколаївна Амосова.

Клінічний випадок

Пацієнтка, 60 років. Хворіє на АГ протягом 10 років, регулярно не лікувалася. П’ять років тому вона обстежувалася з при­воду скарг на високий АТ і рідкісні епізоди болю в ділянці серця під час фізичного ­навантаження; після коронаровентрикуло­графії було встановлено діагноз ішемічної хвороби серця (ІХС) (хірургічного ­лікування пацієнтка не потребувала).

Останні три місяці пацієнтку турбував частий головний біль, хиткість ходи, високі показники АТ, які не вдавалося знизити. Жінка почала приймати свої «старі ліки»: еналаприл (10 мг) і гідро­хлортіазид (12,5 мг), а також метапролол (50 мг), ­ацетилсаліцилову кислоту (АСК) (100 мг). За ­підвищення АТ приймала каптоприл і діуретики, що відбувалося часто. Під час додаткового опитування пацієнтка скаржилася на біль у ділянці серця, що виникав раз на тиждень у разі за стресу чи тяж­кого фізичного навантаження, який минав самостійно через 20 хв. Чинники ризику: ожиріння 2-го ступеня, кинула палити 5 років тому.

Об’єктивні показники: частота серцевих скорочень (ЧСС) 50‑60 уд./хв, АТ – ​176/95‑170/92‑168/90 мм рт. ст. Електро­кардіографія (ЕКГ): виразна гіпертрофія лівого шлуночка (ЛШ), неспецифічні зміни ST/T.

Ехокардіографія (ЕхоКГ): товщина ­задньої стінки ЛШ та міжшлуночкової пере­городки (МШП) 12 мм, фракція викиду (ФВ) 56%, діастолічна дисфункція.

Біохімічні показники: калій – 3,5 ммоль/л; натрій – 134 ммоль/л, креатинін – 130 мкмоль/л, швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) – 48 мл/хв/­1,73 мІ; ­загальний холестерин– 5,8 ммоль/л. ­Загальний аналіз сечі: без суттєвих змін.

Попередній діагноз: есенціальна АГ ­2‑3-го ступенів; 3-тя стадія ІХС; стабільна стено­кардія, функціональний клас (ФК) під питанням; нефросклероз; хронічна хвороба нирок (ХХН) 3-тя стадія, ризик 4; серцева недостатність (СН), клас 1 за критеріями NYHA.

Додаткові ­обстеження: ­спіральна комп’ютерна томографія (СКТ)-коро­наро­графія (КГ); доплерЕхоКГ з оцінюванням діастолічної дисфункції; ­визначення рівня натрійуретичного пропептиду (NTproBNP), ­ліпідограми, рівня тирео­тропного гормону, ­глюкози, глікованого гемоглобіну, печін­кових трансаміназ (АЛТ, АСТ); виявлення мікро­альбумінурії в сечі; ­ультразвукове дослід­жен­ня (УЗД) нирок; домашній моні­торинг АТ двічі на добу із відповідним записом.

Початкове лікування – різ­ке обме­ження вживання солі та ­виключенні алко­голю, призначенні фіксованої комбінації валсартану (160 мг) та амлодипіну (10 мг) (Діфорс) по таблетці раз на добу вранці, розувастатину (20 мг), АСК 100 мг.

Після обстеження за наступного візиту через 2‑3 тижні заплановано корек­цію лікування. На жаль, за наступного візиту ­рівень домашнього АТ у пацієнтки залишався високим: 150‑155/93‑95 мм рт. ст., офісний АТ – ​150/93 мм рт. ст.

Результат СКТ-КГ: стеноз правої коронарної артерії (ПКА) до 60%, огинаючої гілки лівої коронарної артерії (ОГ ЛКА) – ​до 50%.

Діагноз: есенціальна АГ 2‑3-го ступе­нів 3-ї стадії, ризик 4, ІХС, можлива ста­більна стенокардія напруги 1 ФК, нестенозуючий АС ПКА та ОГ ЛКА, NYHA 1, ХХН 3-ї стадії, аліментарне ожиріння 2-ї стадії, метаболічний синдром.

Подальша тактика лікування пацієнтів з АГ ­полягала в додаванні хлорталідону в дозі 25 мг раз на добу вранці під контро­лем АТ (цільовий систолічний ­рівень АТ [САТ] 120‑129 мм рт. ст.).

Якщо цільового рівня АТ не вдасться досягнути, через 2‑3 тижні передбачалася ​телефонна консультація.

Якщо цілі не буде досягнуто – ​повернення до початкової антигіпертензивної терапії (АГТ) та необхідність виключення вторинної АГ.

Початкова комбінована терапія: який клас блокаторів РАС приймати?

Початкова АГТ у пацієнтів з АГ у поєднанні зі стабільною ІХС, хронічним коро­нарним синдромом (ХКС) передбачає застосування фіксованої комбінації двох препаратів на основі блокатора РАС.

Ефективність і безпеку інгібіторів ангіо­тензинперетворювального ферменту (ІАПФ) та блокаторів рецепторів ангіотензину (БРА) у пацієнтів без СН порівнювали в метааналізі рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) (n=254 301). Встановлено, що БРА були так само ефективними й безпечними, як ІАПФ, із додатковою перевагою у вигляді кращої переносимості: припинення застосування БРА відбувалось на 28% рідше, ніж при ІАПФ (р<0,01) (Bangalore et al., 2016).

Пряме порівняльне оцінювання клінічної ефективності БРА та ІАПФ ­також вивчали в когортному дослід­жен­ні ­пацієнтів після інфаркту міокарда (ІМ) (n=59 353) (Ko et al., 2019).

У пацієнтів, які приймали БРА, частота смерті від серцево-судинних ускладнень / госпіталізації через інфаркт міокарда (ІМ) або нестабільну стенокардію була на 14% нижчою, ніж у тих, хто застосову­вав ІАПФ. Ризик серцево-судинної смерті був також на 31% нижчим на тлі лікування БРА.

Крім того, за прямого ­порівняльного оцінювання клінічної ефективності БРА (n=647 тис.) та ІАПФ (n=2,3 млн) у багато­національному когортному дослід­жен­ні пацієнтів з АГ не вияв­лено статистично значущої різниці щодо первинних результатів гострого ІМ, СН, інсульту або комбінованих серцево-судин­них подій.

Щодо вторинних результатів і показників безпеки, то пацієнти, які приймали БРА, мали значно нижчий ризик розвитку ангіо­невротичного набряку, ­кашлю, панкреатиту та шлунково-­кишкової кровотечі.

Отже, БРА не відрізняються за ефективністю від ІАПФ (як препарати першої лінії лікування АГ), але мають кращий профіль безпеки, що підтверджує перевагу призначення БРА до ІАПФ на початку лікування у пацієнтів з АГ (Chen et al., 2022).

Щодо вибору представника БРА, то найбільшу доказову базу має валсар­тан. Так, результати знакових РКД у пацієнтів із СН та/або після ІМ продемонстрували переваги препарату ­порівняно з плацебо (VAL-HEFT, 2001), який не поступався ­ефекту каптоприлу (VALIANT, 2002).

Валсартан – ​єдиний препарат БРА для лікування пацієнтів із гострим коронарним синдромом (ГКС) з елевацією сегмента ST (ESC, 2017).

Медикаментозна терапія пацієнтів з АГ та стабільною ІХС: фокус на початкову терапію БРА з амлодипіном

Нині є доказова база даних щодо поліпшення виживаності в пацієнтів із СН зі зниженою / збереженою ФВ, а також упродовж першого року після ІМ. Проте за хронічної коронарної хвороби ­серця та ХКС немає жодних доказів щодо переваг терапії бета-адреноблокато­рами (ББ) над плацебо або контрольною групою. ­

Дані мета­аналізу підтвердили відсутність переваг тривалого використання ББ у пацієнтів із ХКС без ІМ в анамнезі, тоді як виявлено пере­ваги, а саме зменшення частоти ІМ та серцево-­судинної смерті, у пацієнтів з АГ та ІХС, які ­отримували ­інший антигіпертензивний препарат.

За даними метааналізу 147 РКД щодо використання препаратів для зни­ження АТ для профілактики серцево-судинних захворювань (ССЗ), за винятком додаткового захисного ефекту ББ у разі їх застосування невдовзі після ІМ і незначного додаткового ефекту блокаторів каль­цієвих каналів (БКК) щодо запобігання інсульту, усі класи препаратів для зниження АТ мали подібний ефект щодо зменшення частоти випадків ІХС та інсульту (Law et al., 2009).

Аналогічні дані також було отримано за багато­факторного аналізу американ­ського реєстру REACH (англ. Registration, Evaluation and Authorisation of Chemicals): не виявлено різниці щодо частоти ­фатального / нефатального ІМ у пацієнтів, які приймали або не приймали ББ (Bangalore et al., 2012).

Перед клініцистами постає ­запи­тання: що ще, крім впливу на прогноз хвороби, варто враховувати під час вибору між БКК і ББ як засобів початкової тера­пії АГ в поєднанні з ІХС?

Антиангінальна та анти­ішемічна актив­ність препаратів є однаковою та збільшується в разі застосування їх комбінації. Тому обидва класи є засо­бами 1-го ряду для симптоматичного ліку­вання стенокардії, особ­ливо у пацієнтів без тахікардії.

Відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів (ESC, 2019) із діагностики та лікування ХКС, БКК – ​препарати вибору за «змішаної» стенокардії, «проход­жен­ня через біль» і постпрандіальної гіпотензії (Knuuti et al., 2019).

БКК є метаболічно ­нейтральними препаратами, тоді як лікування пропанололом, атенололом асоціюється з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету 2-го типу. Дигідропіридинові БКК сповільнювали прогресування атеро­склерозу ­коронарних і сонних артерій у дослід­жен­нях INTACT (1990), PREVENT (2000), ELSA (2001).

Отже, варто пам’ятати, що в пацієнтів з АГ насамперед слід досягти оптимального антигіпертензивного ефекту.

У вищезгаданої пацієнтки (із високим вихідним АТ) для досягнення антигіпертензивного ефекту рекомендовано повні дози валсартану та амлодипіну.

У дослід­жен­ні EXCITE (2014) було представлено результати аналізу клінічного досвіду застосування амлодипіну / валсартану та амлодипіну / валсартану / гідрохлортіазиду у пацієнтів з АГ(Sison et al., 2014). Такі комбінації забезпечували клінічно значуще зниження АТ і добре переносилися великою мульти­етнічною популяцією осіб з АГ, яку досліджували в умовах рутинної клінічної практики.

Неефективність комбінації БРА та БКК для цільового АТ: вибір діуретика

У дослід­жен­ні ALLHAT (2002) (ІАПФ та БКК проти діуретика) у пацієнтів з АГ високого ризику застосовували хлорталідон (12,5‑25 мг), амлодипін (2,5‑10 мг), лізино­прил (10‑40 мг). Як зазначають дослідники, застосування хлорталідону мало більшу антигіпертензивну активність щодо САТ.

За даними аналізу вторинних кінцевих точок, хлорталідон був найдієвішим препаратом для зниження АТ та час­тоти серцево-судинних подій, а також для запобігання серцево-судинній ­смерті, інсульту, нефатальному ІМ, і добре пере­носився. Ефект використання хлорталідону (12,5 і 25 мг) пере­вершив гідрохлортіазид (12,5 і 25 мг) та індапамід (1,5 і 2,5 мг) за здатністю знижувати САТ і ДАТ, тобто мав найкращий антигіпертензивний ефект (Musini et al., 2014).

Завдяки унікальності своєї ­молекули – ​40‑72 год (в індапаміду – ​24 год, у гідро­хлортіазиду – ​6‑12 год) хлорталідон про­демонстрував найдовшу тривалість дії, що зумовило додаткові переваги його застосування, особливо тоді, коли ­пацієнт забував вчасно ­приймати препарат (Tamargo, 2014).

Хлорталідон, що є похідним сульфонаміду та належить до групи тіазидо­подібних діуретиків, діє як периферичний міо­тропний вазодилататор – ​через 2‑3 тиж. застосування діурез повертається до вихідного рівня. Також препарат має плейо­тропні ефекти: інгібіція карбо­ангідрази спричиняє зниження рівнів ­катехоламінів і відповідно зменшення тонусу судин, зниження катехоламін-­залежної агрегації тромбоцитів, а також посилення ангіо­генезу (Woodman et al., 2010). При застосуванні хлор­талідону порівняно з плацебо або контрольною групою доведено зменшення частоти серцево-­судинних ускладнень / подій (на відміну від даних мета­аналізу ефективності гідро­хлортіазиду), тоді як бракувало ­впливу на частоту ІМ. Тера­пія хлорталідоном асоціювалася зі зменшенням ризику інсульту та СН, на від­міну від застосування тіа­зидних діуретиків порівняно з плацебо (Chen et al., 2015).

Що стосується пацієнтів старшого віку, то в так званому «Проєкті порівняння діуретиків» (​відкритому РКД) ­вивчали вплив приймання гідро­хлортіазиду в дозі 25 і 12,5 мг, а також у дозі 50 і 25 мг у чоло­віків віком >65 років (n=13 525; середній вік учасників – 72 роки; вихідний САТ 139 мм рт. ст.; цукровий діабет у 45%; в анам­незі – ІМ/інсульт).

У літніх пацієнтів із АГ не виявлено відмінностей щодо серцево-судинних наслідків застосування хлорталідону і гідрохлортіазиду: ­основний результат, частота великих серцево-­судинних подій (MACE) для хлорталідону порівняно з гідрохлортіази­дом становила 10,4 проти 10,0%; частота першої госпіталізації з приводу ІМ – ​2,1 ­проти 2,1%, першої госпіталізації з при­воду інсульту – ​1,2 ­проти 1,2% від­повідно. ­Натомість у пацієнтів з ІМ або інсультом в анамнезі встановлено ­користь щодо частоти серцево-судинних ­подій у групі приймання хлорталідону – ​14,3%, тоді як для гідрохлортіазиду цей показник становив 19,4% (Kumbhani, 2022).

Щодо доцільності використання хлорталідону за тяжкої ХХН, то, за ­даними дослід­жен­ня CLICK, у пацієнтів із прогресуючою ХХН і погано контрольованою АГ (n=160) препарат у дозі від 12,5 до 25 мг (50 мг) підвищував контроль АТ (домашній САТ <135 мм рт. ст.) через 12 тиж. лікування порівняно з ­плацебо. Застосування хлорталідону також продемонстру­вало ефективність щодо зниження АТ у пацієнтів із ХХН 4-ї стадії: скоригована ­зміна 24-годинного САТ проти вихідного рівня до 12-го тижня лікування стано­вила -11,0 мм рт. ст. у групі ­лікування пацієнтів хлорталідоном та -0,5 мм рт. ст. для ​плацебо, тобто різниця між групами ­сягала 10,5 мм рт. ст. (Agarwal et al., 2021).

Відповідно до рекомендацій Європейського товариства з артеріальної гіпер­тензії (ESH, 2023) щодо лікування пацієнтів із резистентною АГ, тіазидні / тіазидо­подібні діуретики рекомендовані при ШКФ >30 мл/хв/1,73 мІ (клас рекомендації І, ­рівень доказовості В).

Петльові діуретики можна ­розглядати у разі ШКФ <45 мл/хв/1,73 мІ та зниження ШКФ ­<30 мл/хв/1,73 мІ (клас реко­мендації ІІ, рівень доказовості В).

Хлор­талідон (12,5‑25 мг) ­можливо ­застосовувати з петльовим діуретиком або без нього в осіб із ШКФ <30 мл/хв/1,73 мІ (клас рекомендації ІІ, рівень доказовості В) (ESH, 2023).

Висновки

Підсумовуючи свою доповідь, пані Амосова наголо­сила, що у пацієнтів з АГ, як із супутньою стабільною ІХС (ХКС), так і без неї, основою для початкової АГТ є блокатор РАС.

Зважаючи на однакову клінічну ефективність, зокрема щодо зниження ризику ІМ та кращої переносимості такої терапії, за загальною оцінкою співвідношення «користь-­ризик» БРА мають переваги перед ІАПФ, ­особливо за початкового лікування.

У пацієнтів з АГ та стабільною ІХС без ІМ в анамнезі / зі збереженою ФВ, дигідпро­піридинові БКК (амлодипін) ­мають переваги перед ББ щодо покращення прогнозу порівняно з антиангінальним ефектом.

У разі додавання до подвійної АГТ діуретика доцільно віддавати ­перевагу хлорталідону (як препарату тривалої дії), який має порівняно з ­іншими представни­ками цього класу ­сильніший ­антигіпертензивний ефект та більшу дока­зову базу щодо клінічної ефектив­ності за подібної переносимості.

Сьогодні на фармацевтичному ринку України представлено новий хлорталідон (25 і 50 мг) – Таліпрес® Асіно. Початок медика­ментозної терапії із фіксованої комбінації валсартану з амлодипіном в препа­раті Діфорс та її посилення ­новим препаратом Таліпрес® Асіно відповідає стандартам оптимального лікування ­пацієнтів з АГ для досягнення цільового зниження АТ.

Підготувала Олександра Демецька

UA-DIFO-PUB-112023-031

Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 5 (90) 2023 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Кардіологія

28.02.2024 Кардіологія Оновлені підходи до лікування пацієнтів із гіпертензією

У листопаді відбулася науково-практична конференція «Артеріальна гіпертензія (АГ) у практиці сімейного лікаря», присвячена сучасним методам діагностики та лікування АГ, під час проведення якої було охоплено низку актуальних питань клінічної практики. Завідувачка відділу АГ і коморбідної патології ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. академіка М.Д. Стражеска НАМН України» (м. Київ), лікар-кардіолог, доктор медичних наук, професор Лариса Анатоліївна Міщенко представила доповідь «Оновлені підходи до лікування пацієнтів із гіпертензією (2023). У фокусі – ​АГ»....

20.02.2024 Кардіологія β-Блокатори як перша лінія лікування артеріальної гіпертензії

β-Адреноблокатори (ББ) протягом десятиліть використовуються як антигіпертензивні засоби. В основі ефекту зниження артеріального тиску (АТ) лежить пригнічення вивільнення катехоламінів і зниження активності реніну в плазмі крові. Багатогранні ефекти ББ на серцево-судинну систему не обмежуються гіпотензивною дією....

15.02.2024 Кардіологія Онкологія та гематологія Онкоасоційована кардіологічна патологія: венозні тромбоемболії

Венозні тромбоемболії, які виникають як ускладнення численних захворювань, у тому числі онкологічних, – важлива міждисциплінарна проблема. Вони є третьою за частотою причиною смерті від серцево-судинних захворювань після інсульту та гострої ішемічної хвороби серця [1]. Серед усієї кількості венозних тромбоемболій 20% складають онкоасоційовані [2]. Онкоасоційовані венозні тромбоемболії (ВТЕ) – часте ускладнення у хворих на рак [1]. ...

14.02.2024 Кардіологія Можливості агоністів І1-імідазолінових рецепторів у контролі артеріального тиску

Артеріальна гіпертензія (АГ) – ​один з основних факторів ризику смерті та інвалідності в усьому світі. Кількість людей, які живуть з АГ, у період 1990-2019 років подвоїлася із 650 млн до 1,3 млрд (NCD-RisC, 2021). Ця поширена патологія є важливою проблемою громадського здоров’я, оскільки зумовлює інсульт, серцево-судинні захворювання, ураження нирок тощо. Саме тому окрему увагу необхідно зосередити на підходах до лікування терапевтично неконтрольованої АГ....