Застосування буспірону за тривожних станів на первинній ланці медичної допомоги

20.02.2024

Стаття у форматі PDF

Тривожність є поширеною проблемою в галузі психічного здоров’я на етапі первинної медичної допомоги. Поширеність кожного з видів тривожних розладів становить 15-20% (Ansseau M. et al., 2004; Kroenke K. et al., 2007; Shepardson R.L. et al., 2018), а протягом усього життя з тривожністю стикається 16,6% населення світу (Bandelow B., Michaelis S., 2015), причому ці показники продовжують неухильно зростати (рис. 1).

Рис. 1. Поширеність тривожності в різних вікових групах (Goodwin R.D. et al., 2020)

Рис. 1. Поширеність тривожності в різних вікових групах (Goodwin R.D. et al., 2020)

Тривожні стани асоціюються з погіршенням професійного та соціального життя, соціальною ізоляцією, міжособистісними конфліктами та конфліктами в подружній парі (Kessler R. C. et al., 2007), а також низкою неприємних для пацієнта фізичних симптомів (рис. 2)

Рис. 2. Фізичні симптоми тривожності (Culpepper L., 2003)

Рис. 2. Фізичні симптоми тривожності (Culpepper L., 2003)

Тривожність може мати дуже різноплановий перебіг і варіювати від субпорогових симптомів, які залишаються непоміченими лікарем, до таких діагнозів, як генералізований тривожний розлад, панічний розлад, соціально-тривожний розлад тощо. Слід зауважити, що субпорогові симптоми зустрічаються набагато частіше, ніж «великі» розлади (Helmchen H., Linden M., 2000; Olfson M., 1996). Крім того, у частки пацієнтів спостерігається неспецифічна тривожність, яка характеризується потужною симптоматикою, але не відповідає критеріям окремо взятих конкретних тривожних розладів (Sakurai H. et al., 2023). Під час проведення американського зрізового дослідження встановлено, що неспецифічна тривожність зустрічається найчастіше з-поміж усіх тривожних розладів, причому поширеність її зростає: 50% у період 1999-2002 рр. і 62% у період 2007-2010 рр. (Rajakannan T. et al., 2016).

Пацієнти із тривожністю надають перевагу лікуванню в сімейного лікаря, а не в спеціалізованих закладах психіатричного спрямування (Shepardson R., Funderburk J., 2016; Wang P. S. et al., 2005), однак лікарі первинної ланки нерідко приділяють недостатньо уваги цьому аспекту психічного здоров’я, тому пацієнти не отримують належного лікування (Stein M. et al., 2011; Weisberg R. et al., 2007). За відсутності адекватної терапії тривожність набуває хронічного перебігу, значно погіршуючи якість життя пацієнта та асоціюючись з високими фінансовими витратами внаслідок частих звернень по медичну допомогу та зниження продуктивності праці. Водночас відтерміноване чи неадекватне лікування збільшує імовірність розвитку коморбідної депресії або зловживання різноманітними речовинами, що асоціюється з іще вираженішим погіршенням стану пацієнта (Baxter A. et al., 2014; Wittchen H., 2002).

Неспецифічна тривожність часто ускладнює діагностичний процес, оскільки лікар не може об’єднати всі виявлені симптоми під егідою основного діагнозу. Під час проведення діагностики необхідно виключити всі соматичні патологічні стани, здатні зумовлювати тривожність (табл.).

Таблиця. Соматичні патологічні стани, що спричиняють тривожність (Tan D.T. et al., 2007)

Система

Патологічний стан

Серцево-судинна

Застійна серцева недостатність, гострий біль
у грудній клітці, гострий інфаркт міокарда, стенокардія, гіпотензія, гіпертензія, аритмії, гіповолемія

Дихальна

Бронхіальна астма, гострий та хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легень,
пневмонія, гіпервентиляція, обструктивне апное сну

Ендокринна

Гіперадренокортицизм, дисфункція гіпофіза, гіпер-
і гіпотиреоз, дисфункція паращитоподібних залоз, феохромоцитома, гіпоглікемія, в жінок – вірилізаційні синдроми, передменструальний синдром

Нервова

Цереброваскулярні хвороби, новоутворення мозку, енцефаліт, мігрень, субарахноїдальні кровотечі, закриті травми голови, розсіяний склероз, хвороба Вільсона, дисфункції вестибулярного апарату,
деменція, делірій, хвороба Гантінгтона, ураження скроневої ділянки мозку, судомні розлади, епілепсія

Група станів

Патологічний стан

Запальні

Системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, скроневий артеріїт, фіброміалгія, алергічні реакції

Токсичні

Передозування кофеїном, отруєння тяжкими
металами, передозування вазопресорів і симпатоміметиків, отруєння органічними фосфатами, зловживання алкоголем, опіатами, амфетамінами, кокаїном, екстазі

Метаболічні

Гіпокальціємія, гіпокаліємія, порфірія, пелагра, уремія

Інфекційні

Септицемія, інфекційний мононуклеоз, СНІД, підгострий бактерійний ендокардит

Інші

Карциноїдний синдром, злоякісні пухлини, синдром подразненого кишечнику, диспепсія, шлунково-кишкові кровотечі, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, оперізувальний герпес

Вибір лікування за тривожності має ґрунтуватися на тяжкості симптомів, ступені функціональних розладів, наявності коморбідних станів, уподобаннях пацієнта, результатах попереднього лікування та доступності обраного препарату, в т. ч. економічної (Brahmbhatt A. et al., 2021; Andrews G. et al., 2018; NICE, 2014). Оптимальне ведення пацієнта із тривожними станами в більшості випадків має включати і немедикаментозні (психотерапевтичні) заходи, і фармакологічні методи, однак адекватні медикаменти призначаються менше ніж половині таких хворих (Andrews G. et al., 2018; Harris M. et al., 2015).

Серед наявних анксіолітиків увагу привертає буспірон – ​засіб із багатою історією, який було синтезовано в 1968 р., запатентовано в 1975 р. та випущено на фармацевтичний ринок у 1986 р. Цей фармакологічно унікальний препарат азапіронового ряду застосовується в лікуванні тривожності та депресії (як монотерапія або в поєднанні з антидепресантом). За своїми фармакологічними властивостями буспірон є частковим агоністом постсинаптичних серотонінових рецепторів типу 1А, антагоністом пресинаптичних рецепторів допаміну типів D2, D3 та D4 і частковим агоністом α1-адренергічних рецепторів (Howland R. H., 2015; Wilson T. K., Tripp J., 2023). Буспірон відновлює виснажені депо серотоніну, а також підсилює його синтез, а за рахунок безпосереднього впливу на серотонінові рецептори (рис. 3) забезпечує їхню десенсибілізацію та підвищення серотонінергічної активності в ділянці амигдали (Shmutz R. et al., 2020; Howland R. H., 2015).

Рис. 3. Механізм дії буспірону (Martin M., 2022)

Рис. 3. Механізм дії буспірону (Martin M., 2022)

Оскільки саме серотонінергічну нейротрансмітерну систему називають ключовою медіаторною системою тривожності (Vismara M. et al., 2020), завдяки такому механізму дії буспірон працює безпосередньо «в серці» патологічного стану.

Серед переваг буспірону – ​здатність діяти ефективно і як монотерапія, і у складі комплексного лікування; сприятливий профіль безпеки, в т. ч. для вагітних (категорія В за класифікацією Управління з контролю за якістю продуктів харчування та лікарських засобів США (FDA), на відміну від селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну), відносно невисока вартість, відсутність потенціалу провокування сексуальної дисфункції та екстрапірамідних симптомів, відсутність ейфорії, пригнічувальної седації (на відміну від бензодіазепінів), відсутність формування залежності й імовірності виникнення синдрому відміни (на відміну від бензодіазепінів, барбітуратів). Остання перевага пов’язана з відсутністю впливу на рецептори γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) (Shmutz R. et al., 2020; Wilson T. K., Tripp J., 2023). Цікаво, що для буспірону продемонстрована здатність стимулювати нейрогенез у дорослих. Нейрогенез (утворення функціональних нейронів із невральних стовбурових клітин) асоціюється з покращенням когнітивних здатностей та емоційно-настроєвої сфери (Fava М. et al., 2012; Targum S. et al., 2015). Буспірон здобув популярність серед лікарів у зв’язку зі сприятливим профілем безпеки, а також відсутністю звикання та побічних ефектів у сексуальній сфері (Wilson T. K., Tripp J., 2023; Melaragno A. J., 2021). Висока безпечність застосування буспірону робить цей препарат особливо актуальним для первинної ланки медичної допомоги. FDA схвалено буспірон і для короткотривалого полегшення симптомів тривожності, і для лікування генералізованих тривожних розладів (Wilson T. K., Tripp J., 2023).

Буспірон – ​ефективний та безпечний анксіолітик (особливо для пацієнтів, які раніше не приймали препаратів бензодіазепінового ряду). Буспірон також доцільно призначити тоді, коли в хворого спостерігаються побічні ефекти чи непереносимість селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, а також якщо пацієнт не хоче приймати останні із власних міркувань. В такому випадку буспірон є засобом першої лінії (Brahmbhatt A. et al., 2021; Melaragno A. J., 2021; Chessick C. et al., 2006). Крім того, буспірон – ​препарат вибору, коли важливе значення має досягнення високої прихильності за рахунок хорошої переносимості (Rubin E., 2021).

У разі перорального прийому буспірон швидко всмоктується, досягаючи пікової концентрації у плазмі крові через 40-90 хв після вживання. Період напіврозпаду препарату становить 2-3 год, що обумовлює потребу в його вживанні 2-3 р/день (Patel D. et al., 2018).

Препарат Спітомін® (Egis, Угорщина) – ​європейський буспірон, представлений у дозах 5 та 10 мг. Відповідно до інструкції для медичного застосування препарату, показаннями до призначення Спітоміну є симптоматичне лікування тривожних станів із такими домінувальними симптомами, як тривожність, внутрішній неспокій, стан напруження. Цей анксіолітик відрізняється від бензодіазепінів за своїм механізмом дії, оскільки не впливає на бензодіазепін-ГАМК‑хлорид-іонофорний рецепторний комплекс, натомість діючи шляхом модуляції серотонінергічної системи. Такий механізм дії дозволяє буспірону (Спітоміну) не спричиняти толерантності, залежності чи синдрому відміни, які часто стають на заваді призначенню необхідної анксіолітичної терапії на первинній ланці.

Підготувала Лариса Стрільчук

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 1-2 (562-563), 2024 р

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

26.03.2024 Неврологія Кардіоваскулярна безпека під час лікування нестероїдними протизапальними препаратами: збалансований підхід

Хоча нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) мають численні серйозні побічні ефекти, вони належать до найчастіше застосовуваних препаратів у всьому світі (McGettigan P., Henry D., 2013). Через часте застосування побічні дії НПЗП становлять значну загрозу для громадського здоров’я. Так, уже декілька декад тому було описано підвищення артеріального тиску та ризик загострень серцевої недостатності на тлі прийому цих препаратів (Staessen J. et al., 1983; Cannon P.J., 1986)....

24.03.2024 Неврологія Терапія та сімейна медицина Діагностика і лікування потиличної невралгії та цервікогенного головного болю

У лютому відбувся медичний форум Ukraine Neuro Global 2024, організований ГО «Українська асоціація медичної освіти» (м. Київ). Під час заходу обговорювалися найактуальніші проблеми сучасної неврології. У рамках форуму відбувся сателітний симпозіум «Актуальні питання фармакотерапії в неврології». Слово мала в.о. завідувача кафедри неврології Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Марина Анатоліївна Тріщинська з доповіддю «Краніоцервікалгії: особливості діагностики та лікування»....

24.03.2024 Неврологія Терапія та сімейна медицина Вестибулярні наслідки легкої черепно-мозкової травми і вибухової дії

Запаморочення є поширеним та іноді стійким симптомом після струсу мозку чи легкої черепно-мозкової травми (лЧМТ). Терміном «запаморочення» часто описують декілька симптомів, як-от головокружіння (вертиго; ілюзія руху), порушення рівноваги (нестійкість, нестабільність) і, власне, запаморочення (пресинкопальний стан). Запаморочення після струсу мозку є клінічним викликом, оскільки існує багато причин цього розладу, а його ведення залежить від етіології [1-3]. Однією з таких причин є пошкодження периферичної вестибулярної системи (внутрішнього вуха). У разі травм, отриманих під час війни, лЧМТ часто пов’язана з вибуховою дією, яка може пошкоджувати внутрішнє вухо. Лікарям важливо розуміти вестибулярні наслідки вибухової лЧМТ, оскільки ЧМТ є дуже характерною для сучасних війн [4]....

22.03.2024 Неврологія Терапія та сімейна медицина Урахування гендерних особливостей за призначення психофармакотерапії

Морфологічні й фізіологічні відмінності чоловічого і жіночого організму є підставою для гендерного підходу до вивчення та застосування лікарських засобів. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті I. E. Sommer et al. «Sex differences need to be considered when treating women with psychotropic drugs» видання World Psychiatry (2024; 23 (1): 151–152), присвяченій дослі дженню питання вибору фармакотерапії з урахуванням фізіологічних, а відтак — фармакокінетичних і фармакодинамічних — особливостей у представників різних статей....