24 березня, 2024

Настанови Американської гастроентерологічної асоціації та Американської колегії гастроентерології щодо лікування хронічного ідіопатичного закрепу

Хронічний ідіопатичний (функціональний) закреп (ХІЗ) є поширеним розладом, що значно погіршує якість життя пацієнтів. Настанова з клінічної практики, розроблена експертами Американської гастроентерологічної асоціації та Американської колегії гастроентерології, спрямована на інформування клініцистів і пацієнтів шляхом надання практичних рекомендацій щодо фармакологічного лікування ХІЗ у дорослих, що ґрунтуються на доказах.

Рекомендації, представлені в цьому документі, не призначені для використання як стандарт догляду. Натомість їх можна застосовувати як настанови щодо ведення дорослих пацієнтів із ХІЗ. Незважаючи на те що жодна окрема рекомендація не охоплює кожного окремого випадку ХІЗ, її варто використовувати для оцінки переваг та шкоди певного засобу при вирішенні питання щодо лікування конкретних випадків, щоб хворі отримували максимальну ефективність і вигоду з мінімізацією побічних ефектів, а також з огляду на їхні вподобання і можливості.

ХІЗ – це розлад нижніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що належить до осі кишечник – мозок і супроводжується такими симптомами, як нечастий та неповний акт дефекації за відсутності структурних аномалій слизової оболонки. Щорічні медичні витрати на лікування закрепу складають від 2000 до 7500 дол. США на одного пацієнта, при цьому вплив на якість життя схожий на той, що спостерігається за таких захворювань, як хронічне обструктивне захворювання легень, діабет, депресія. Нефармакологічні втручання, зокрема зміна способу життя, часто є початковим кроком у лікуванні; вони зазвичай включають дієту (наприклад, збільшення споживання рідини, харчових волокон) і зміни щоденної активності (наприклад, додавання фізичних вправ). Фармакологічне лікування може передбачати використання поліетиленгліколю (ПЕГ), стимуляторів секреції (секретагогів), прокінетичних засобів. Загалом значна частка пацієнтів із ХІЗ не задоволена результатами лікування, при цьому вони можуть застосовувати різноманітні безрецептурні препарати, після чого варто використовувати лікарські засоби, які відпускаються за рецептом, до моменту покращення стану.

Клітковина

Рекомендація 1.

У дорослих із ХІЗ рекомендовано віддавати перевагу дієтичним добавкам із харчовими волокнами (клітковиною) (умовна рекомендація, низька достовірність доказів).

Важливо проводити оцінку загального споживання клітковини: враховувати кількість спожитої клітковини із їжею та дієтичними добавками.
Дієтичні добавки можна використовувати як терапію першої лінії ХІЗ, особливо для осіб із низьким рівнем споживання клітковини з їжею.
Серед оцінених добавок клітковини тільки псиліум проявив свою ефективність (щодо висівок та інуліну дані досить обмежені та невизначені).
Необхідно забезпечити споживання достатньої кількості рідини на тлі застосування добавок клітковини.
Здуття – найчастіша побічна дія при застосуванні клітковини.

Ми оцінили наявність доказової бази щодо додавання клітковини у вигляді висівок, інуліну, подорожника та метилцелюлози. Загальна достовірність доказів стосовно застосування клітковини за ХІЗ (порівняно з лікуванням без неї) була низькою. Не знайдено досліджень, які б підтверджували ефективність використання метилцелюлози. Дані щодо ефективності застосування висівок, інуліну та псиліуму наведено нижче.

Препарати клітковини часто рекомендують як терапію для доповнення її споживання з їжею. Однак, як показують дослідження, оцінювалися різні види клітковини за складом та типом. Ті види, що були включені до дослідження, не були кількісно визначені. Проведено щонайменше 2 випробування із клітковиною, яка містила інші компоненти, як-от молоко чи алое, що можуть додатково впливати на характер випорожнень. Усім дослідженням >30-40 років, кількість учасників була невеликою; більшість з них переважно проводилися серед жінок. Окрім того, ці наукові розвідки не містять інформації про певні важливі результати для пацієнтів. Найкращі дані отримано для псиліуму, але навіть вони низької якості. Пшеничні висівки існують у вигляді мілко подрібненого порошку, який може зменшити вміст води у випорожненнях й ущільнити калові маси. Основним побічним ефектом для добавок клітковини є метеоризм. Людям із легкими та помірними симптомами закрепу (особливо тим, хто споживає їжу з незначним умістом клітковини) рекомендовано додати добавку клітковини, оскільки це безпечно, дешево та легкодоступно. Загалом пацієнти з ХІЗ і особи без закрепу щодня випивають однакову кількість рідини. Однак, якщо людей помістити в квартилі на основі добового споживання рідини, в тих, хто знаходиться в найнижчому квартилі щодо споживання рідини, частіше спостерігаються закрепи. Отже, зусилля щодо збільшення споживання рідини мають бути зосереджені на тих, хто її споживає мало. Стандартні дози харчових волокон зазвичай приймаються із 250-300 мл рідини.

Осмотичні проносні засоби

Рекомендація 2.

У дорослих із ХІЗ рекомендовано використання ПЕГ (сильна рекомендація, середня достовірність доказів).

У пацієнтів із ХІЗ легкого ступеня варто спочатку спробувати застосування харчової добавки із клітковиною перед використанням ПЕГ або в поєднанні з ним.
Продемонстровано, що дія ПЕГ триває упродовж >6 міс.
Побічні ефекти включають здуття живота, рідкі випорожнення, метеоризм і нудоту.

ПЕГ – це довголанцюговий полімер етиленоксиду, який діє як осмотичний проносний засіб. ПЕГ схвалено Управлінням з контролю за якістю продуктів харчування та лікарських засобів США (FDA) в дозі 17 г/добу для лікування випадкових закрепів; він є широко доступним без рецепта. У 2 дослідженнях застосовувався ПЕГ з електролітами 2 р/день, тоді як в іншому, більшому випробуванні оцінювалася ефективність ПЕГ 3350 без електролітів 1 р/день. У 2 дослідженнях ПЕГ 3350 з електролітами вимірювалася частота спонтанного випорожнення кишечнику (СВК) на тиждень, але не повного спонтанного випорожнення кишечнику (ПСВК) на тиждень, тоді як дослідження лише з ПЕГ 3350 вимірювало частоту ПСВК і СВК разом з іншими результатами. Незважаючи на відмінності в препаратах ПЕГ, дозах і тривалості лікування, всі дослідження продемонстрували, що ПЕГ асоціюється з більшою ефективністю щодо збільшення частоти ПСВК, СВК, частоти реагування, покращення консистенції випорожнень, полегшення акту дефекації та загального полегшення порівняно із плацебо, однак він не полегшував болю в животі. Хоча ПЕГ схвалено FDA для лікування випадкових закрепів (не ХІЗ), було продемонстровано, що він є ефективним в осіб із ХІЗ упродовж 6 міс. Існують додаткові клінічні випробування препаратів, під час проведення котрих порівнюють ефективність ПЕГ із тегасеродом, прукалопридом, лактулозою, де ПЕГ продемонстрував схожу чи більшу ефективність в осіб із ЦІК, ніж ці інші препарати, незважаючи на те що ці дослідження мали інші первинні кінцеві точки.

Не виявлено відмінностей у профілях побічних ефектів між ПЕГ і плацебо, хоча дані обмежені. Серед побічних ефектів у групі осіб, які отримували ПЕГ, найчастіше спостерігалися здуття живота, метеоризм і діарея. Ці ефекти під час терапії проносними засобами очікувані; більшість з них були легкими чи помірними. Зауважено, що ПЕГ є широко доступним без рецепта, відносно недорогим, тому в алгоритмі лікування ХІЗ його можна використовувати або як перший засіб, або після пробного прийому добавок клітковини, або в поєднанні з ними.

Рекомендація 3.

У дорослих хворих із ХІЗ рекомендовано застосування оксиду магнію (умовна рекомендація, низька достовірність доказів).

Дослідження проводилися впродовж 4 тиж, однак триваліше застосування можливе.
Комісія пропонує розпочинати з нижчої дози, яку за потреби можна збільшити.
Необхідно уникати застосування в хворих із нирковою недостатністю через ризик виникнення гіпермагніємії.

Магній є природним елементом, який відіграє важливу роль у широкому спектрі біологічних і біохімічних процесів. У просвіті ШКТ неабсорбований магній створює осмотичний градієнт, який спричиняє секрецію води та електролітів, що сприятливо впливає на симптоми, пов’язані із закрепами. Дозування MgO в клінічних дослідженнях становило 1,5 г/добу. Нижчі дози MgO від 500 мг/добу до 1 г/добу часто використовуються в клінічній практиці. Тільки сполука MgO оцінювалася в дослідженнях; біодоступність і клінічна ефективність інших препаратів магнію (наприклад, цитрат, гліцинат, лактат, малат, сульфат) для лікування ХІЗ невідомі. Дані щодо побічних ефектів MgO з доступних інформаційних джерел обмежені. Під час наявних досліджень не повідомлялося про частіші випадки діареї під час застосування MgO порівняно із плацебо. Системна регуляція рівня магнію підтримується нирковою екскрецією. Отже, гіпермагніємія частіше виникає в осіб зі значним порушенням функції нирок, тому хворим із кліренсом креатиніну <20 мг/дл слід уникати прийому добавок магнію.

Поєднання ефективності, хорошої переносимості, доступності безрецептурного препарату та низької вартості робить MgO привабливим препаратом першого ряду для лікування осіб із ХІЗ. Обмеження, які слід ураховувати, включають незначну кількість клінічних випробувань і залучених учасників із ХІЗ; усі випробування проводилися в Японії, формули, крім MgO, не оцінювалися, доза MgO, яка використовувалася в дослідженнях, є вищою, ніж зазвичай застосовується в клінічній практиці. Дані про довгострокову ефективність або шкоду невідомі.

Рекомендація 4.

У дорослих хворих із ХІЗ, стійких до терапії безрецептурними препаратами, вона виявилася неефективною, тому рекомендовано застосування препаратів лактулози (умовна рекомендація, низька достовірність доказів).

Здуття живота чи метеоризм є частими та дозозалежними ефектами застосування препаратів лактулози, що лімітують використання останніх.

Лактулоза – це β-галактозидо-фруктоза, синтетичний дисахарид, який не перетравлюється в тонкій кишці, створює осмотичний проносний ефект у товстій кишці, сприяючи перистальтиці. Засіб схвалено FDA в США для лікування закрепу в дозі 10-20 г (15-30 мл або 1-2 пакети) на день; він є широко доступним в інших країнах. За потреби дозу можна збільшити до 40 г (60 мл або 2-4 пакети) на добу. Існували значні обмеження в 2 рандомізованих клінічних дослідженнях щодо застосування лактулози; обидва випробування проводилися >40 років тому, включали відносно незначну кількість учасників переважно літнього віку, не повідомляли про діагностичні критерії закрепу. В дослідженні, проведеному в США, більшість учасників були жінками, які проживали в будинку для літніх людей і медичному закладі, їхній середній вік складав 80-85 років. Частота дефекації та тяжкість симптомів покращилися більшою мірою в групі лактулози порівняно із групою глюкози. Цікаво, що найдраматичнішою знахідкою було зменшення щільності калових мас і потреби в клізмах в осіб, які отримували лактулозу. В другому випробуванні з Нідерландів не повідомлялося про демографічні дані пацієнтів.

Окрім того, було мало даних щодо побічних ефектів; однак здуття живота чи метеоризм (є дозозалежними) вважаються дуже поширеними побічними ефектами застосування лактулози в клінічній практиці, що обмежує її використання. Деякі оригінальні препарати лактулози можуть бути дорогими, хоча генерики зазвичай дешеві. Лактулозу можна розглядати до застосування, якщо симптоми ХІЗ не покращилися після початку прийому препаратів клітковини й інших безрецептурних проносних засобів за відсутності значно вираженого здуття чи болю в животі на тлі застосування лактулози. Остання не зумовлює підвищення рівня глюкози в хворих на цукровий діабет 2 типу (що не потребує введення інсуліну) в разі незначно виражених закрепів.

Стимулювальні проносні засоби

Рекомендація 5.

У дорослих хворих із ХІЗ рекомендовано застосування бісакодилу чи пікосульфату натрію нетривалим курсом або для невідкладної терапії (сильна рекомендація, середня достовірність доказів).

Нетривале застосування визначається як щоденний прийом упродовж ≤4 тиж. Триваліший прийом, імовірно, можливий, однак бракує даних щодо кращого розуміння переносимості та виникнення побічних ефектів.
Це непогана опція для епізодичного застосування або невідкладної терапії в поєднанні з іншими фармакологічними засобами для лікування ХІЗ.
Найпоширенішими побічними ефектами є біль у животі, спазми, діарея. Експерти пропонують розпочинати лікування з нижчої дози та збільшувати її поступово за потреби.

Бісакодил і пікосульфат натрію перетворюються в кишечнику на однаковий активний метаболіт – біс-(фідроксифеніл)-піридил‑2-метан (БФПM). Бісакодил перетворюється на БФПМ під дією ферменту деацетилази тонкої кишки та слизової оболонки товстої кишки, тоді як пікосульфат натрію – під дією ферментів десульфаз, які виділяються бактеріями товстої кишки. БФПM діє безпосередньо на слизову оболонку товстої кишки, стимулюючи її перистальтику та секрецію. Як й інші стимулювальні проносні засоби (наприклад, сенна), антибіотики можуть потенційно знизити ефективність пікосульфату натрію, оскільки здатні пригнічувати бактерії товстої кишки, які продукують активний метаболіт препарату.

Згідно з даними рандомізованих досліджень, початкова доза становила 10 мг перорально для обох препаратів, хоча було дозволено й зниження дози. За цієї дози побічні ефекти були досить поширеними, саме тому в клінічній практиці розпочинають з дози 5 мг перорально. Бісакодил також доступний у вигляді ректальних супозиторіїв (у дозі 10 мг), хоча така форма і не вивчалася в клінічних дослідженнях. Початок дії зазвичай спостерігається через 6-12 год для таблетованої форми, тоді як ректальна діє упродовж 30-60 хв.

Найпоширенішими побічними ефектами для бісакодилу та пікосульфату натрію були діарея та біль у животі. У групі, що застосовувала бісакодил у початковій дозі 10 мг (порівняно із плацебо), діарея виникла в 53,4 проти 1,7% відповідно, тоді як абдомінальний біль – у 24,7 проти 2,5% відповідно. Більшість побічних ефектів трапилися в 1-й тиж лікування. У групі хворих, які приймали пікосульфат натрію в початковій дозі 10 мг, про діарею повідомляли 31,8 проти 4,5% у групі плацебо, тоді як про абдомінальний біль – 5,6 та 2,2% відповідно. Бісакодил і пікосульфат натрію протипоказані до застосування в осіб із кишковою непрохідністю, тяжким зневодненням, гострими запальними станами в кишечнику.

Незважаючи на ефективність, побічні ефекти є досить поширеними; експерти рекомендують використовувати препарати впродовж нетривалого терміну чи для невідкладної терапії. Довгострокова ефективність цих засобів не досліджена.

Рекомендація 6.

У дорослих хворих із ХІЗ рекомендовано застосування сенни (умовна рекомендація, низька достовірність доказів).

Хоча випробування проводилися впродовж 4 тиж, триваліше використання, ймовірно, є доцільним, але необхідні додаткові дані, щоб краще зрозуміти переносимість і побічні ефекти.
Доза, оцінена під час випробувань, є вищою за дози, які зазвичай використовують у клінічній практиці. Експерти пропонують розпочинати з нижчої дози та поступово збільшувати, якщо немає відповіді на терапію.
Біль у животі та спазми можуть виникнути за збільшення дози сенни.

Сенна – рослина родини бобових. Сеннозиди A і B послідовно метаболізуються кишковою мікробіотою до активних метаболітів реїнантрону та реїну, які стимулюють вироблення простагландину E2 і секрецію іонів хлориду, що спричиняє зміни перистальтики товстої кишки, збільшення вмісту води в просвіті. Понад 90% сеннозидів та їхніх метаболітів виводяться із фекаліями. Дозування, згідно з даними єдиного рандомізованого дослідження, опублікованого на сьогодні, становило 1 г перорально щодня впродовж 4 тиж, що вище, ніж зазвичай застосовується в клінічній практиці. Слід зауважити, що 83% учасників, рандомізованих до групи прийому сенни, зменшили свою щоденну дозу під час випробування, однак причини не зазначалися. Більшість комерційно доступних продуктів сенни містять 8-9 мг на таблетку. Суворі дані про діапазон доз сенни наразі недоступні. У клінічному дослідженні Moshita та співавт. жоден учасник не зазнав серйозних побічних ефектів, пов’язаних із лікуванням. Однак, оскільки Moshita та співавт. не надали частоти помірних побічних ефектів, пов’язаних із лікуванням, той факт, що 83% учасників із ХІЗ, рандомізованих на прийом сенни, знизили дозу препарату, зумовлює занепокоєння щодо потенційних побічних ефектів, як-от біль у животі, спазми, діарея, що спостерігаються за вживання сенни у високих дозах. Немає даних досліджень на людях щодо довгострокової безпеки сенни. Сеннозиди не рекомендуються вагітним, оскільки виявлено, що схожі за хімічним складом речовини мають слабку генотоксичну дію на тварин, хоча підтверджувальні докази є суперечливими.

Поєднання ефективності, впливу на якість життя, доступності безрецептурного препарату та низької вартості робить сенну привабливим препаратом першого ряду для лікування хворих із ХІЗ. Обмеження, які слід ураховувати, включають таке: результати лише одного невеликого рандомізованого дослідження з Японії підтверджують її ефективність; доза сенни, використана в дослідженні, є вищою, ніж зазвичай прийнятною в клінічній практиці; немає даних про довгострокову ефективність; доступні дуже обмежені короткострокові та відсутні довгострокові дані про шкоду.

Секретагоги

Рекомендація 7.

У дорослих хворих із ХІЗ, які не відповідають на безрецептурні препарати, рекомендовано застосування лубіпростону (умовна рекомендація, низька достовірність доказів).

Може призначатися як заміна чи доповнення до інших безрецептурних засобів.
Тривалість лікування під час випробувань становила 4 тиж, але в інструкції до препарату немає обмежень щодо тривалості.
Може виникати нудота, що залежить від дози. Засіб легше переноситься за прийому з їжею та водою.

Лубіпростон – біциклічна жирна кислота, отримана із простагландину E1, яка збільшує кишкову секрецію хлориду шляхом активації хлоридних каналів 2 типу в епітеліальних клітинах. Схвалений FDA для лікування ХІЗ у дозі 24 мкг 2 р/добу. У разі синдрому подразненого кишечнику із закрепом (СПК-З) затверджена доза становить 8 мкг 2 р/добу. Лубіпростон покращує частоту та консистенцію випорожнень, а також сприяє зменшенню дискомфорту в животі, здуття живота, що є набридливим симптомом у деяких хворих із ХІЗ. Серед осіб, котрі відповідають на терапію, зазначені ефекти зазвичай проявляються впродовж 2 днів. Ефективність препарату у віковій категорії ≥65 років є такою самою, як і в загальній популяції. Лубіпростон прискорює транзит через тонку та товсту кишку в здорових людей; його слід приймати під час їди, однак він протипоказаний хворим із відомою або можливою механічною кишковою непрохідністю. Нудота легкого чи помірного ступеня, яка спостерігалася в 35% осіб, була найпоширенішою побічною реакцією, а також зумовила припинення терапії лише в 5% осіб. Ризик нудоти залежить від дози, мінімізується прийомом їжі та води.

Системна абсорбція перорального лубіпростону є незначною. Особи з помірною або тяжкою печінковою недостатністю мають отримувати меншу дозу (тобто 8 мкг 2 р/день). В Україні препарат не зареєстрований.

Рекомендація 8.

У дорослих хворих із ХІЗ, які не відповідають на безрецептурні препарати, рекомендовано призначення лінаклотиду (сильна рекомендація, середня достовірність доказів).

Може використовуватися як заміна чи доповнення до безрецептурних засобів.
Тривалість лікування під час випробувань становила 12 тиж (в інструкції до препарату немає обмежень).
Серед побічних явищ найчастіше трапляється діарея, що спричиняє припинення лікування.

Лінаклотид – це агоніст гуанілатциклази С, схвалений FDA для лікування ХІЗ у дозі 72 або 145 мкг/добу. Добова доза 290 мкг схвалена для застосування при СПК-З, визнаючи, що ХІЗ і СПК-З часто не розрізняються на практиці. Лінаклотид також схвалений у багатьох інших країнах. У дослідженнях СПК-З було продемонстровано, що лінаклотид покращує неприємні симптоми, як-от здуття, дискомфорт, біль; з огляду на таку його властивість препарат може бути корисним для категорії хворих із цими супутніми симптомами. Хворих слід проінструктувати про те, що лінаклотид слід застосовувати щонайменше за 30 хв до першого прийому їжі. Лінаклотид протипоказаний особам із підозрою або наявною механічною обструкцією ШКТ.

Застосування лінаклотиду може бути пов’язано з діареєю, що зумовлює припинення його прийому чи зменшення дози; однак це спостерігалося не дуже часто (в одному дослідженні 4,7% припинили прийом ліків через діарею). Найпоширенішими причинами припинення лікування впродовж 1-го року були неефективність та перешкоди страхового покриття, пов’язані з отриманням рецептурних препаратів, а не припинення через несприятливі події. Показово, що не спостерігалося чітких відмінностей у результатах серед осіб віком >65 років згідно з даними клінічних досліджень, хоча і розмір вибірки був надто малим, щоб підтвердити аналіз відмінностей, пов’язаних із віком.

Рекомендація 9.

У дорослих хворих із ХІЗ, у яких застосування безрецептурних препаратів неефективне, рекомендовано призначення плеканатиду (сильна рекомендація, середня достовірність доказів).

Може використовуватися як заміна чи доповнення до безрецептурних засобів.
Тривалість лікування під час випробувань становила 12 тиж, але в інструкції до препарату немає обмежень.
Серед побічних явищ найчастіше спостерігається діарея, що зумовлює припинення лікування.

Плеканатид – рН-залежний агоніст гуанілатциклази С, схвалений FDA для лікування ХІЗ у дозі 3 мг/добу, що приймається незалежно від їжі. Плеканатид також схвалений у тій самій дозі для СПК-З. Плеканатид ефективно полегшує абдомінальний біль, що ґрунтується на непрямих доказах досліджень щодо СПК-З. Особи, які використовують плеканатид, мають підвищений ризик розвитку діареї, що спричиняє припинення лікування; однак абсолютний ризик виглядає незначним. Показово, що не спостерігалося чітких відмінностей у результатах серед осіб віком >65 років згідно з даними клінічних досліджень, хоча і розмір вибірки був надто малим, щоб підтвердити аналіз відмінностей, пов’язаних із віком.

Агоністи рецепторів 5-НТ4

Рекомендація 10.

У дорослих хворих із ХІЗ, у яких застосування безрецептурних препаратів неефективне, рекомендовано призначення прукалоприду (сильна рекомендація, середня достовірність доказів).

Може використовуватися як заміна чи доповнення до безрецептурних засобів.
Тривалість лікування під час випробувань становила 4-24 тиж, але в інструкції до препарату немає обмежень.
Його застосування зазвичай асоціюється з такими побічними явищами, як головний біль, біль у животі, нудота та діарея.

Для прукалоприду, селективного агоніста серотонінових рецепторів 5-HT4, рекомендована добова доза становить 2 мг для дорослих і 1 мг для осіб із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв). Ефективність препарату в осіб віком 65 років є такою самою, як і у загальній популяції. Окрім збільшення частоти дефекації, прукалоприд також покращив симптоми закрепу, абдомінальні симптоми, якість життя та задоволеність від лікування порівняно із плацебо. Ці ефекти щонайменше частково пояснюються здатністю прукалоприду індукувати та збільшувати амплітуду високочастотних скорочень товстої кишки, що сприяють просуванню вмісту товстої кишки.

Найчастішими тимчасовими побічними ефектами є головний біль, біль у животі, нудота і діарея. В більшості осіб побічні ефекти виникали на 1-му тиж лікування та зазвичай зникали через кілька днів. 5% осіб припинили прийом прукалоприду через них. Серцево-судинні побічні ефекти не були поширенішими, ніж плацебо. Серед 4476 суб’єктів безпекової бази даних 4 людини намагалися вчинити самогубство та 2 вчинили його, обоє з яких припинили прийом прукалоприду за >1 міс до події. В інструкції до препарату застерігають щодо появи незвичайних змін у настрої та поведінці, суїцидальних думок. Однак незрозуміло, який механізм дії та чи існує причинно-наслідковий зв’язок між використанням прукалоприду і ризиком суїциду. Жодного ризику викидня, серйозних вроджених вад або несприятливих наслідків для матері чи плода не виявлено. Прукалоприд протипоказаний до застосування в пацієнтів із кишковою перфорацією або непрохідністю, хворобою Крона, виразковим колітом, токсичним мегаколоном / мегаректумом.

На основі наявних доказів комісія експертів надала сильні рекомендації щодо використання ПЕГ, пікосульфату натрію, лінаклотиду, плеканатиду та прукалоприду для лікування ХІЗ у дорослих, а також умовні рекомендації щодо вживання клітковини, лактулози, сенни, магнію оксиду, лубіпростону. Цей документ містить вичерпний опис різноманітних безрецептурних і рецептурних фармакологічних препаратів, доступних для лікування ХІЗ. Настанови мають на меті забезпечити основу щодо підходу до лікування ХІЗ. Клініцисти повинні приймати виважені рішення щодо вибору препарату з огляду на особливості та можливості пацієнтів, а також вартість і доступність ліків. Також висвітлено обмеження та прогалини в доказовій базі, щоб правильно спрямувати майбутні дослідницькі можливості, що сприятиме покращенню надання допомоги хворим із ХІЗ.

Детальніша інформація щодо показань до призначення препаратів для лікування ХІЗ, їхнього дозування та механізму дії наведено в таблиці.