19 липня, 2024
Тривога, порушення сну та когнітивне старіння: сучасні можливості лікування
Тривалий військовий конфлікт, відчуття постійної небезпеки, відсутність економічної стабільності, невпевненість у майбутньому створюють передумови для розвитку тривожності, а також сприяють дестабілізації емоційного стану населення. Фахівці прогнозують подальше зростання кількості факторів, що негативно впливають на психічне здоров’я українців (як дорослих, так і дітей). Саме тому необхідно приділяти особливу увагу синдрому тривоги та пов’язаній з нею когнітивній дисфункції, вчасно й адекватно лікувати такі стани з метою мінімізації розвитку глибших порушень.
Тривога – це звичайна емоція, спосіб мозку реагувати на стрес, попереджати про потенційну небезпеку. Час від часу кожен відчуває тривогу, що є нормальною реакцією організму. Проте тривожні розлади відрізняються від звичайних почуттів нервозності чи занепокоєння та характеризуються надмірним непереборним страхом або занепокоєнням. Вони є найпоширенішими психічними розладами, що уражають майже 30% дорослих у певний момент їхнього життя (WHO, 2019).
Зв’язок між тривогою і безсонням
Сон відіграє важливу роль для здоров’я людини, проте мільярди людей у всьому світі мають розлади сну, серед яких безсоння є найпоширенішим і другим за поширеністю нервово-психічним розладом (Bhaskar et al., 2016; Van Someren, 2021).
Згідно з даними E. Fortier-Brochu і C.M. Morin (2014), порушення сну спостерігається в 30-50% загальної популяції, зростає до 80% в осіб із психічними розладами (Shekleton et al., 2010). Порушення сну спричиняє такі негативні наслідки: депресія, порушення розумової здатності, погіршення продуктивності, а також створює суттєву загрозу індивідуальним академічним досягненням, якості життя, безпеці, психічному та фізичному здоров’ю (Krystal et al., 2019; Morin et al., 2020).
Тривожні розлади часто зумовлюють порушення сну (Roth et al., 2006; Chellappa and Aeschbach, 2022) і навпаки. Майже ¾ осіб із тривожним розладом спостерігали порушення сну (Johnson et al., 2006). Дослідження показали, що безсоння часто передує виникненню тривожних розладів, а це свідчить про потенційний двоспрямований причинно-наслідковий зв’язок між тривожними розладами та порушенням сну (Jansson-Fröjmark and Lindblom, 2008). Існують дані про те, що безсоння та порушення сну можуть бути індикаторами порушення нейропластичності мозку при розладах настрою (Baglioni et al., 2016; Hertenstein et al., 2019; Palagini et al., 2022), тоді як D. Neckelmann і співавт. (2007) припускають, що постійні симптоми тривоги можуть загострювати або зумовлювати безсоння. Отже, виникає хибне коло, в якому безсоння та симптоми тривоги впливають один на одного.
Дослідження, під час проведення яких вивчали нейронні зв’язки безсоння та тривоги, продемонстрували, що зміни в гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковій системі, котрі спостерігаються при тривожних розладах, залучені до розвитку порушень регуляції сну (Vgontzas et al., 1998). Теорія гіперзбудження припускає наявність підвищеної мозкової активності в людей з тривожними розладами, яка порушує режим сну (Riemann et al., 2010). Депривація сну впливає на нейронні зв’язки головного мозку, що підвищує рівень тривоги, опосередкований системою аденозинергічних нейромедіаторів (Chellappa et al., 2022).
Тривога та порушення сну сприяють прогресуванню когнітивних розладів
Когнітивні розлади різного ступеня вираженості, пов’язані із синдромом тривоги, спостерігаються в 40-50% випадків; супроводжуються супутніми астенічними проявами, ослабленням оперативної пам’яті, уваги, концентрації; вони суттєво впливають на десоціалізацію таких пацієнтів. Дослідження L. Sun і співавт., (2023) свідчать, що в людей літнього віку без деменції тривога підвищує ризик когнітивного порушення через дисфункцію аксонів / синапсів за рахунок дисбалансу енергетичного метаболізму. Це підкреслює необхідність одномоментного впливу як на тривожну, так і когнітивну симптоматику в таких хворих.
Проведено 2 метааналізи та 1 огляд денних когнітивних порушень у пацієнтів із безсонням з акцентом на увазі та робочій пам’яті й деяких аспектах виконавчої функції (Shekleton and Rogers, 2010). Огляд засвідчив наявність когнітивних порушень у хворих із безсонням порівняно з контрольною групою (Shekleton and Rogers, 2010). За результатами першого метааналізу повідомлено про незначні та помірні ефекти в пацієнтів із безсонням для завдань, що оцінюють епізодичну й робочу пам’ять, вирішення проблем (Fortier-Brochu et al., 2012). Другий метааналіз виявив когнітивний дефіцит незначного та помірного ступеня в часі реакції гальмівного контролю і когнітивної гнучкості в пацієнтів із безсонням порівняно з тими, хто добре спить (Ballesio et al., 2019).
Отже, порушення сну пов’язані з клінічно значущим дистресом або порушенням ключових сфер функціонування, зокрема денної когнітивної діяльності.
Зв’язок між тривогою, когнітивною втомою та поведінкою уникнення
Наше суспільство сьогодні переповнене надзвичайними обсягами складної, різнорідної інформації, яка генерується з щоразу більшою швидкістю (Ahmed et al., 2021). Зі збільшенням кількості та складності даних зростають і труднощі, які виникають у людей під час роботи з ними (Boldosova and Luoto, 2020; Samuel et al., 2022). Це спричиняє невідповідність між доступністю та різноманітністю даних і здатністю їх аналізувати, що потребує підвищення уваги й напруження пам’яті людини (Ledzińska and Postek, 2017). Коли потреба в розумовій обробці перевищує можливості людини, вона відчуває когнітивне перевантаження (Sweller et al., 2019; Yu et al., 2019). Такий стан може зумовлювати занепокоєння, стрес і зрештою спричинити тривожність, тобто відчуття неспокою, напруги, страху, розчарування (Naveed and Anwar, 2020).
Потреба в постійному та тривалому використанні високого рівня уваги може спричинити когнітивну втому (психічне виснаження), а це, своєю чергою, зумовлює параліч аналітичної здатності (Guo et al., 2020). Такі когнітивні й афективні зміни впливають на поведінку людини, спонукають до тактики уникнення подразника як засобу захисту від загрозливих / небажаних подій (Dai et al., 2020; Guo et al., 2020). Такі особливості фізіології людини посилюють потребу розвивати людські здібності та навички, необхідні для фільтрації важливого серед значної кількості даних (Soroya et al., 2021). У цьому сенсі виникає концепція грамотності щодо даних, тобто сукупності знань і набору навичок, необхідних для розуміння та вмілого використання інформації з метою покращення процесів ухвалення рішень (Mandinach and Gummer, 2013). Це може допомогти людям впоратися з негативними наслідками вищезазначених когнітивних, афективних і поведінкових аспектів (Koltay, 2017; Li et al., 2019).
Під час проведення дослідження B.G. Cezar і A.C. Maçada (2023) вивчали зв’язки між когнітивним перевантаженням, тривогою, втомою, поведінкою уникнення та базовою освіченістю щодо аналізу даних. Результати продемонстрували прямий зв’язок між когнітивним перевантаженням, пов’язаним із тривогою, та поведінкою уникнення. Виявлено зворотний зв’язок між освіченістю і тривогою та освіченістю й поведінкою уникнення, що опосередковуються когнітивним перевантаженням. Зворотний зв’язок між освіченістю і поведінкою уникнення опосередковується спільно когнітивним перевантаженням, тривогою та когнітивною втомою.
Тривожні розлади та нейротрансмісія γ-аміномасляної кислоти (ГАМК)
Докази, отримані з різних галузей нейронауки, свідчать про те, що тривожні розлади виникають не через дефекти в мозку, а через дисфункцію модуляції мозкових ланцюгів, що регулюють емоційну реакцію на потенційно загрозливі подразники. Інтегрована модуляторна модель тривоги схематично представлена дисбалансом між надмірно активною діяльністю мигдалеподібного тіла «знизу догори» та дисфункціональними механізмами контролю «зверху донизу», що виникають у прифронтальній корі. З нейрофізіологічного погляду визнано, що нейронні ланцюги, пов’язані з тривогою, представлені гальмівними мережами ГАМК-ергічних інтернейронів.
Експериментальні дослідження довели важливу роль ГАМК-ергічної нейротрансмісії у мигдалині в модулюванні поведінки, пов’язаної з тривогою. Так, інфузії ГАМК або агоністів ГАМК-рецепторів у мигдалину зменшують показники страху та тривоги, тоді як інфузії антагоністів ГАМК мають анксіогенний ефект (Sanders and Shekhar, 1995; Barbalho et al., 2009). Селективна дезактивація експресії синтетичного ферменту ГАМК (декарбоксилази глутамінової кислоти в мигдалині) зумовлює втрату анксіолітичної відповіді на бензодіазепіни (Heldt et al., 2012). У людей за наявності негативних емоційних стимулів введення бензодіазепінів послаблює активацію мигдалеподібного тіла (Del-Ben et al., 2012; Paulus et al., 2005).
Гальмування нейронів ГАМК опосередковано двома різними класами рецепторів ГАМК. Іонотропні ГАМКa-рецептори є ліганд-керованими хлоридними каналами швидкої дії, відповідальними за швидке гальмування (Sieghart, 2006), тоді як метаботропні ГАМКb-рецептори опосередковано з’єднані через G-білки з кальцієвими або калієвими каналами, щоб спричинити повільні та тривалі гальмівні реакції (Bowery, 2010).
Низький рівень або знижена функція ГАМК у мозку пов’язані насамперед із тривогою, депресією, безсонням та епілепсією (Nemeroff, 2003; Kendell et al., Kugaya and Sanacora, 2005; Krystal et al., 2002; Treiman, 2001; Gottesmann, 2002). Багато відомих препаратів для лікування тривоги – седативних і снодійних (бензодіазепінового ряду, тріазолам, баклофен тощо) – взаємодіють переважно з ГАМК-рецепторами. Всі вони дуже спотворено імітують ефекти ГАМК і пов’язані з ризиком виникнення побічних ефектів, окрім того, можуть зумовлювати сильну залежність і є небажаними для тривалого використання. Поширені побічні ефекти: запаморочення, сонливість і порушення координації, тому важливо не займатися будь-якою потенційно небезпечною діяльністю під час прийому цих препаратів. Вживання алкоголю разом із цими препаратами заборонено, оскільки це може спричинити летальний наслідок.
Нейротропні ефекти фенібуту
Фенібут є похідним ГАМК і β-фенілетиламіну. Проявляє як ноотропну, так і анксіолітичну (транквілізувальну) активність, характерну для похідних ГАМК. Не впливає на холіно- й адренорецептори. Фенібут зменшує неспокій, тривогу, страх і покращує сон. Діє як ГАМК-міметик (здебільшого на ГАМКb- і певною мірою на ГАМКa-рецептори). Наявність фенільного кільця в структурі препарату дозволяє йому легко долати гематоенцефалічний бар’єр (Lapin, 2001).
Як зазначалося вище, низький рівень ГАМК зумовлює розвиток тривоги, депресії та безсоння. Фенібут чинить гальмівну дію на надмірно стимульовані нейрони за рахунок підвищення рівня ГАМК у мозку, сприяє відновленню балансу нейромедіатора та зменшенню проявів тривоги. Отже, фенібут може впливати на провідний системний механізм розвитку тривоги та когнітивних порушень – нейромедіаторний дисбаланс.
За рахунок своєї клітинної (нейрональної) дії фенібут підвищує адаптаційний потенціал нейронів, покращує енергетичний обмін і посилює синтез макроергічних сполук, нормалізує співвідношення аеробних та анаеробних процесів (Lapin, 2001).
Фенібут також ефективний для потенціювання ефектів нейролептиків і протипаркінсонічних препаратів (Goldblat and Lapin, 1986; Khaunina and Lapin, 1986). Існують дані про те, що він покращує пам’ять та інтелектуальні функції.
Отже, фенібуту властива потрійна дія: зменшення симптомів тривоги, покращення сну та когнітивних здібностей у пацієнтів із тривогою.
Компанією Acino на ринку України представлено препарат фенібуту Біфрен® (в капсулах по 0,25 г фенібуту). Біфрен® відповідає європейським стандартам якості; є одним із доступніших препаратів фенібуту в Україні. Його середня добова доза становить 0,75-1,5 г, курс лікування – 2-3 тиж із можливістю подовження (за потреби) до 4-6. Препарат представлений у зручній упаковці по 60 капсул, що надає можливість покрити весь курс лікування.
Фенібут при лікуванні когнітивних порушень у пацієнтів із діабетом і гіпертензією
Відомо, що лікування гіпертонічної хвороби в хворих із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу є комплексною проблемою, котра зумовлює необхідність застосування нових ефективних способів лікування цієї патології. При призначенні терапії хворим на гіпертензію та ЦД 2 типу необхідно враховувати її вплив на функціональний стан органів-мішеней, включаючи когнітивну функцію, а також на ліпідний і вуглеводний обмін (Williams et al., 2018). Клінічні дослідження (Widecka, 2017; Tadic et al., 2016; McDonald et al., 2017) свідчать, що гіпертонія підвищує ризик когнітивних порушень. Частота когнітивної дисфункції зростає при ЦД 2 типу (Jankowska et al., 2018; Zilliox et al., 2016).
Осовська та співавт. (2020) провели дослідження, метою якого було підвищення ефективності лікування когнітивних порушень у хворих на артеріальну гіпертензію, а також ЦД 2 типу на тлі додавання до базисної терапії комбінації фенібуту й іпідакрину гідрохлориду. Через 1 міс після початку лікування виявлено покращення психоемоційного стану та психометричних показників, що проявлялося підвищенням концентрації уваги, пам’яті, психомоторних функцій, мовленнєвої активності разом із нормалізацією артеріального тиску і метаболічних показників (Osovska et al., 2020).
Фенібут і посттравматичний стресовий розлад
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це хронічне порушення психічного стану після травматичної події; ≈8% чоловіків і 20% жінок, що пережили травматичні події, мають ПТСР (Міністерство охорони здоров’я України, 2019).
На формування пам’яті страху та синаптичної пластичності після травматичних подій впливає система гальмування ГАМК, а порушення балансу гомеостазу збудження-гальмування між нейронними мережами спричиняє складні зміни в думках, почуттях і поведінці суб’єкта. Гальмування нейронів ГАМК має вирішальне значення для точної регуляції консолідації, експресії та згасання обумовленості страху. Доведено, що ГАМК-ергічна система бере участь у патофізіологічному процесі формування ПТСР. Дані спостережень свідчать про зниження функції ГАМК-ергічної системи у таких пацієнтів (Huang et al., 2023). Призначення антистресових препаратів, які регулюють ГАМК-ергічну систему, відновлює функцію ГАМК у мозку шляхом стимуляції рецепторів ГАМК або внаслідок пригнічення транспортерів ГАМК (Huang et al., 2023). За даними I. Lapin (2001), фенібут також успішно застосовувався при лікуванні ПТСР.
Висновки
Застосування фенібуту (Біфрен®) надає змогу значною мірою оптимізувати лікування тривоги, безсоння і когнітивних порушень у сучасному суспільстві, а також може чинити додатковий позитивний вплив на комплексне лікування різної соматичної патології.
Підготувала Людмила Суржко
UA-BIFR-PUB-062024-106
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 11-12 (572-573), 2024 р
