Синдром дифузної м’язової гіпотонії у дітей: проблеми диференційної діагностики та перспективи лікування
За останні десятиріччя патологічні стани, які уражують нервову систему, вийшли на одне з провідних місць у структурі захворюваності не лише в Україні, але й в усьому світі. Нервово-психічні розлади є домінуючою причиною дитячої інвалідності, що пов’язано із соціально-економічним становищем населення, недосконалою системою профілактики, ранньої діагностики та відновного лікування цієї патології.
Синдром дифузної м’язової гіпотонії в дітей: проблеми диференційної діагностики та перспективи лікування
За останні десятиріччя патологічні стани, що вражають нервову систему, посідають одне з чільних місць у структурі захворюваності не лише в Україні, а й у всьому світі. Нервово-психічні розлади, безсумнівно, є домінувальною причиною дитячої інвалідності,
пов’язаною із соціально-економічним становищем населення, недосконалою системою профілактики, ранньої діагностики та відновлювального лікування цієї патології.
Еволюція поглядів на розлади аутистичного спектра
Сучасне суспільство стикається з багатьма завданнями, на вирішення яких витрачаються десятиріччя. Одним з таких викликів, який постає перед сучасним фахівцем, є розуміння проявів, рання діагностика та лікування розладів аутистичного спектра (РАС) у дітей. Розуміння цього патологічного стану змінювалося протягом останніх 50 років. Аути,зм (грец. autos – «сам»; аутизм – «занурення в себе») – розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії та вербальної й невербальної комунікації, повторюваною поведінкою. Також існують складнощі під час взаємодії із зовнішнім світом і порушення процесу соціалізації.
Клінічні маски лейкодистрофій у дитячому віці
Лейкодистрофії становлять групу нейродегенеративних захворювань, які уражують переважно білу речовину головного мозку та можуть викликати тяжкі неврологічні розлади у дітей.
Діагностика та корекція порушень метаболізму гамма-аміномасляної кислоти у дітей із розладами аутистичного спектра
Сьогодні розлади аутистичного спектра (РАС) є однією з найбільш актуальних медико-соціальних проблем сучасної нейропедіатрії через зростання їх поширеності в усьому світі та значний негативний вплив на якість життя як пацієнтів, так і їх родин.
Згідно з сучасними уявленнями, РАС – це гетерогенна група порушень нейророзвитку, що мають різну етіологію, але характеризуються спільними симптомами, пов’язаними з порушеннями соціальної взаємодії, комунікативних функцій та наявністю обмеженості та стереотипності поведінки та інтересів [1]. Це визначення підкреслює спектральний характер розладу, який поєднує пацієнтів із захворюванням різної етіології, з різним ступенем тяжкості клінічних проявів та різними супутніми захворюваннями, а також акцентує на його біологічній природі. Зараз загальновизнаним є уявлення про РАС як результат порушення розвитку мозку внаслідок взаємодії факторів – генетичних і зовнішнього середовища [2, 3].