1 грудня, 2023

Аритмологія в Україні: сучасні тенденції та інструменти

За матеріалами ХІІІ Науково-практичної конференції Всеукраїнської асоціації аритмологів України
(18‑19 травня 2023 р., м. Київ)

Наприкінці травня у Києві відбулася ХІІІ Науково-практична конференція Всеукраїнської асоціації аритмологів України, де розглядали основні лікувально-діагностичні підходи до розв’язання проблем порушень ритму та провідності серця на тлі різних коморбідних патологій. У межах конференції протягом двох днів були проведені симпозіуми, майстер-класи, лекції та наукові засідання, де провідні фахівці ділилися сучасними тенденціями в лікуванні фібриляції передсердь, обговорювали актуальні питання з діагностики, терапії та запобігання ускладненням. Підсумком заходу стало вдосконалення національних рекомендацій із діагностики та лікування пацієнтів із фібриляцією передсердь.

Із вітальним словом до учасників конференції звернулися віцепрезидент НАМН України, президент Всеукраїнської асоціації кардіологів України, директор ДУ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України», академік НАМН України, проф. Володимир Миколайович Коваленко та віцепрезидент НАМН України, президент Асоціації серцево-судинних хірургів України, директор ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України», академік НАМН України, проф. Василь Васильович Лазоришинець.

Віцепрезидент Всеукраїнської кардіологів України, керівник відділу аритмій серця ДУ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», професор Олег Сергійович Сичов розповів про надання допомоги пацієнтам із порушеннями ритму та провідності серця в умовах війни і пандемії COVID‑19. Як зазначив доповідач, останні три роки стали досить складними для вітчизняної аритмології зокрема та медицини загалом. Так, за 2020, 2021 та 2022 роки кількість аритмологічних інтервенційних втручань у нашій країні становила 9381, 4794 та 9466 процедур відповідно.

Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (ЄТК, 2019) щодо лікування надшлуночкових тахікардій катетерна абляція є методом вибору за фокальної передсердної тахікардії, вузлових реципрокних тахікардій (клас рекомендації І, рівень доказовості В), істмус-залежного тріпотіння передсердь (клас рекомендації І, рівень доказовості А).

На підставі рекомендацій ЄТК (2019) та Європейської асоціації кардіоторакальної хірургії (2020) з діагностики і лікування фібриляції передсердь (ФП) було розроблено вітчизняні рекомендації, затверджені 2021 року на Національному конгресі кардіологів. Відповідно до цих настанов катетерна абляція (ізоляція легеневих вен) рекомендована для контролю ритму в пацієнтів із пароксизмальною або персистентною ФП за неефективності лікування антиаритмічними препаратами І та ІІІ класів (клас рекомендації І). Повторні процедури ізоляції легеневих вен мають бути розглянуті в пацієнтів із повторним епізодом ФП у разі, якщо перша процедура сприяла покращенню симптомів пацієнта (клас рекомендації ІІа). Також катетерна абляція рекомендована для відновлення систолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) у пацієнтів із ФП, якщо існує висока ймовірність розвитку кардіоміопатії, зумовленої тахікардіоміопатією, незалежно від виразності симптомів (клас рекомендації І).

Що стосується кількості абляцій, виконаних пацієнтам із ФП упродовж 2010‑2022 рр., як зазначив Олег Сергійович, простежується своєрідна хвилеподібна закономірність у вигляді зростання–зменшення–зростання їхньої кількості. Так, за 2019 рік кількість абляцій становила 926 процедур, за 2020 рік – 785 процедур, за 2021 рік – 488 процедур і за 2022 рік – 868 процедур.

Шлуночкові порушення ритму серця, зокрема шлуночкова тахікардія (ШТ) та фібриляція шлуночків (ФШ), є основною причиною раптової серцевої смерті (de Luna, 1989). Зокрема, 2022 року вийшли оновлені рекомендації ЄТК із лікування шлуночкових аритмій і профілактики раптової серцевої смерті (РСС). Відповідно до цих настанов імплантація кардіовертера-дефібрилятора (ІКД) рекомендована пацієнтам із підтвердженою ФШ або гемодинамічно непереносимою ШТ за відсутності зворотних причин (клас рекомендації І, рівень доказовості А).

Тоді як ІКД рекомендована лише пацієнтам з очікуваною тривалістю життя понад 1 рік (клас рекомендації І, рівень доказовості С).

До того ж відповідно до рекомендацій ЄТК (2021) із кардіостимуляції та ресинхронізаційної терапії відсутній певний показник частоти серцевих скорочень (ЧСС), нижче якого рекомендовано виконувати імплантацію штучного водія ритму серця (ШВРС). При цьому вирішальну роль має зв’язок брадикардії з виникненням симптомів у пацієнта. Імплантація ШВРС показана пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою ІІІ або ІІ ступеня 2-го типу незалежно від симптомів (клас рекомендації І, рівень доказовості С).

В Україні за період 2022 року в середньому було виконано 136 імплантацій ШВРС на 1 млн населення (за рекомендаціями ВООЗ має бути не менш ніж 200 імплантацій на 1 млн населення на рік). Нерідко порушення ритму та провідності серця тісно пов’язані із синдромом обструктивного апное сну, тому важливими є його своєчасна як діагностика, так і лікування.

Доповідь заступника директора з лікувально-координаційної роботи «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України», член-кореспондента НАМН України, д.мед.н., професор Костянтина Володимировича Руденка була присвячена гіпертрофічній кардіоміопатії (ГКМП) як чинника ризику РСС.

ГКМП – це автосомно-домінантне генетичне неминуче прогресуюче захворювання, для якого характерні симетричні або асиметричні потовщення стінок серця (переважно ЛШ та міжшлуночкової перегородки). За статистичними даними, у нашій країні на таку патологію хворіють близько 70 тис. осіб. У загальній популяції її поширеність становить 1:200 (генотипово / субклінічно) і 1:500 (фенотипово) (Maron et al., 2022). При цьому в 90% випадків ГКМП залишається недіагностованою.

Відомо, що ГКМП асоціюється з дуже високим ризиком РСС, особливо в молодих людей. Так, більшість випадків РСС у спортсменів були пов’язані саме з недіагностованою ГКМП (Maron et al., 2007). У загальній класифікації серед основних причин смертності це захворювання посідає 25-те місце. Дані метааналізу багатьох клінічних досліджень (AVID, CASH, MUSTT тощо) продемонстрували, що імплантація кардіовертерів-дефібриляторів (КД) зменшує рівень смертності на 31%.

Так, 2014 року Європейська товариство кардіологів (ESC) розробило калькулятор розрахунку РСС у хворих із ГКМП, відповідно до якого виокремили низький (<4%), проміжний (від ≤4% до >6%) та високий (≥6%) ризик РСС. Проте цей калькулятор не задовольняв у повному обсязі потреби кардіологічної спільноти. Власне, калькулятор не мали застосовувати в таких групах пацієнтів: осіб <16 років; професійних спортсменів, що беруть участь у змаганнях; пацієнтів із ГКМП та супутніми метаболічними хворобами; пацієнтів із РСС після серцево-легеневої реанімації.

У зв’язку з цим протягом останніх двох років підходи до стратифікації ризику РСС у пацієнтів із ГКМП було змінено на більш жорсткі. Зокрема, розроблено шкалу оцінювання РСС у дітей віком до 16 років, завдяки якій звертають увагу не лише на вік, гендерну належність і масу тіла, а насамперед – на товщину міжшлуночкової перегородки (МШП), діаметр лівого передсердя і величину систолічного градієнта тиску на виносному тракті ЛШ.

За даними американських кардіохірургів із клініки Мейо (одного з найбільших приватних медичних та дослідних центрів світу) наявність хоча б одного зі значущих чинників ризику РСС має бути показанням до імплантації КД (Maron et al., 2022).

До таких чинників ризику РСС належать:

сімейний анамнез РСС (≥1 особи віком <50 років);
гіпертрофія стінки ЛШ >3 см;
невстановлене недавнє синкопе;
нестійка шлуночкова тахікардія (≥3 короткі епізоди із ЧСС >130 уд./хв);
кардіофіброз ЛШ (>15% за даними МРТ серця);
апікальна аневризма ЛШ;
кінцева стадія ГКМП (ФВ ЛШ <50%).

Як зазначив Костянтин Володимирович, сьогодні в останніх рекомендаціях ЄТК та Американської асоціації кардіологів уже досягнуто консенсусу в питанні визначення чинників ризику РСС щодо діагностики та лікування ГКМП. Перегляд і доповнення цих рекомендацій були зумовлені наявністю робіт, які засвідчили зв’язок між збільшенням контрастування гадолінієм при виконанні МРТ серця і ризиком РСС у пацієнтів із ГКМП. Так, у них пізнє контрастування гадолінію корелює з міокардіальним фіброзом, тобто що виразніший кардіофіброз, то більша ймовірність розвитку нестійкої ШТ і, відповідно, РСС. Щорічна смертність у молодих пацієнтів із ГКМП перевищує 5% (Adabag et al., Rubinstein et al).

Відповідно до міжнародних рекомендацій «золотим» стандартом лікування обструктивної форми ГКМП є септальна міектомія (операція Ferrazi). Це хірургічний метод корекції вказаної патології в умовах штучного кровообігу. Міектомія доповнюється комплексом втручань на підклапанному апараті мітрального клапана, завдяки чому вдається не лише усунути обструкцію ВТЛШ, а й суттєво знизити ступінь мітральної недостатності та позбутися феномену передньосистолічного руху мітрального клапана (SAM), який є основним компонентом обструкції. Так, 2017 року в ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» спільно з італійськими колегами та зокрема професором Ferrazi було імплементовано описане хірургічне втручання.

Упродовж останніх п’яти років за цією методикою в Інституті було прооперовано понад 600 пацієнтів із ГКМП. К.В. Руденко зауважив, що із цього приводу була публікація в жовтні 2022 року в американському кардіологічному журналі, де ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова» за результатами лікування ГКМП було визнано одним із кращих експертних центрів світу, посівши 10-те місце серед міжнародних кардіохірургічних клінік (Maron et al., 2022).

Завідувач кафедри внутрішніх хвороб № 1 та симуляційної медицини Запорізького державного медичного університету, д.мед.н., професор Дмитро Андрійович Лашкул представив доповідь на тему «Фібриляція передсердь у рекомендаціях із кардіоонкології (ESC, 2022): що має знати кардіолог?»

Істотні успіхи, досягнуті в лікуванні багатьох онкологічних захворювань, сприяють покращенню виживаності цієї категорії пацієнтів, однак, наявність побічного впливу сучасних хіміотерапевтичних стратегій на серцево-судинну систему та гемостаз часто можуть призводити до погіршення як найближчих, так і віддалених результатів лікування.

З огляду на це стратегічний план та місія ЄТК, як і Ради Європейського товариства кардіологів (ESC) із кардіоонкології, передбачають поліпшення профілактики, діагностики, лікування та ведення серцево-судинної токсичної дії на серцево-судинну систему, пов’язаної з терапією раку, а також покращення стандарту лікування онкологічних пацієнтів.

Як зазначив Дмитро Андрійович, минулого року на Європейському конгресі кардіологів було отримано перші рекомендації з кардіоонкології, розроблені спільно Європейською асоціацією гематологів (ЕНА), Європейською асоціацією з променевої терапії і онкології (ESMO) та Міжнародним товариством кардіо-онкології (ICOS).

Тяжкість, тривалість і тип прояву кардіотоксичної дії хіміотерапії залежить від типу злоякісного новоутворення та методу лікування раку. Тому оптимальним є саме мультидисциплінарний підхід із формуванням команди лікарів (кардіолог, онколог, гематолог) до, під час та після лікування онкологічного захворювання в конкретного пацієнта. Це забезпечить можливість своєчасного виявлення кардіоваскулярних хвороб до початку специфічної терапії, кваліфікованого моніторингу її результатів, а також можливих ускладнень.

Що стосується спектра кардіоваскулярних подій в онкохворих, найчастіше виявляють дисфункцію міокарда з розвитком серцевої недостатності (СН), ішемічну хворобу серця (ІХС), порушення серцевого ритму, ураження клапанів серця, тромбоемболічні події тощо. У консенсусній заяві Міжнародного товариства кардіо-онкології (ICOS, 2022) серед ознак кардіотоксичності аритмії було виокремлено й подовження інтервалу QT. Для його контролю має застосовуватися формула Фредеріка, і якщо інтервал QT становить >500 мсек, рекомендовано припинити хіміотерапію з подальшим переглядом можливих міжлікарських взаємодій або редукції дози хіміопрепаратів.

Загалом усі аритмії в онкологічних пацієнтів, як зазначив доповідач, умовно можна поділити на три групи:

пов’язані з онкологічним захворюванням – новоутворення серця або метастази в серці, що вражають міокард і провідні шляхи;

спричинені онкологічним захворюванням – амілоїдоз серця, що супроводжується прямим ушкодженням провідної системи, або паранеопластичний процес, що призводить до розвитку електролітних порушень або гіперпродукції прозапальних або інших чинників, що змінюють потенціал дії клітин;

зумовлені лікуванням онкологічного захворювання.

Одне з наймасштабніших (за участю >8 млн пацієнтів) досліджень, яке провели в Австрії, продемонструвало, що ризик виникнення ФП за наявності онкологічного захворювання збільшується в 10 разів. Також у корейському загальнонаціональному популяційному дослідженні (n=16 811 пацієнтів) було показано, що рак є незалежним чинником ризику ФП. Серед різних видів раку гематологічні (лімфома, лейкемія, множинна мієлома) та внутрішньогрудні (рак легень і стравоходу) злоякісні новоутворення, а також рак центральної нервової системи були пов’язані з підвищенням ризику ФП більш ніж удвічі порівняно з контрольною групою (Hajjar et al., 2021). Що стосується протипухлинних препаратів, застосування яких пов’язане зі збільшенням ризику розвитку ФП, то найчастіше – це препарати таргетної терапії, антрацикліни.

Базове визначення ризику кардіотоксичної дії протипухлинних препаратів передбачає клінічне оцінювання стану пацієнта перед початком терапії та виконання додаткових тестів (встановлення рівня натрійуретичного пептиду, тропоніну тощо). ЕКГ рекомендовано виконувати всім пацієнтам, які починають лікування раку (клас рекомендацій І, рівень доказовості С). Визначення рівня серцевих біомаркерів у всіх пацієнтів є доцільним, якщо їхні рівні будуть оцінюватися в динаміці під час застосування протипухлинних препаратів (клас рекомендацій І, рівень доказовості С). Також усім пацієнтам із високим і дуже високим ризиком кардіотоксичної дії хіміотерапії рекомендовано проведення ЕхоКг перед її початком (клас рекомендацій І, рівень доказовості С).

У вищезгаданих європейських рекомендаціях наведено структурований підхід до антикоагулянтної терапії (АКТ) у хворих з онкологічними захворюваннями. Він узагальнений абревіатурою TBIP, що означає: Т – тромботичний ризик, В – ризик кровотечі, І – взаємодія між медикаментами; Р – доступність лікування і вподобання пацієнта. Для оцінювання ризику тромбоемболій у пацієнтів із ФП та активним онкологічним захворюванням пропонують застосовувати не лише шкалу CHA₂DS₂VASc, але й шкалу Khorana для визначення онко-асоційованого ризику.

Для оцінювання ризику кровотеч слід використовувати шкали HAS-BLED і HEMORR₂HAGES, а також враховувати наявність тромбоцитопенії та тяжкої дисфункції нирок (ШКФ <30 мл/хв/1,73 м²).

Доповідач також зауважив, що показання до АКТ у пацієнтів із раком мають бути індивідуальними з максимально можливою оцінкою всіх чинників як тромботичного, так і геморагічного ризиків.

Завідувачка кафедри кардіології, лабораторної та функціональної діагностики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, д.мед.н., професорка Віра Йосипівна Целуйко у своїй доповіді зупинилася на особливостях ФП у хворих із тромбоемболією легеневих артерій (ТЕЛА).

Як відомо, ФП підвищує ризик не лише кардіоемболічного інсульту, але й ТЕЛА, оскільки тромб може локалізуватися як у лівому, так і правому передсерді. Так, рухомий тромб у правих відділах серця часто є забутою причиною ТЕЛА. Він становить безпосередню небезпеку для життя, оскільки асоціюється з несприятливим результатом і високою смертністю. Віра Йосипівна наголосила, що сьогодні є багато публікацій результатів досліджень взаємозв’язку ФП і ТЕЛА як наслідку формування тромбу в правих відділах серця. В одному з великих клінічних досліджень (n = 29842 пацієнти) описано, що ризики ТЕЛА суттєво зростали впродовж перших 6 міс. після встановленого діагнозу ФП, а також зберігалися і в більш віддалений період (Hald et al., 2018).

Так, за даними останніх публікацій, найзначущим предиктором розвитку ТЕЛА у хворих із ФП є збільшення правого передсердя (Kukia et al., 2014). Крім того, в одному з досліджень було представлено дані, які свідчать, що саме дилатація правого передсердя незалежно корелює з підвищеним ризиком СН, інсульту, системної емболії або смерті в пацієнтів із неклапанною ФП (Kyu-Yong Ko et al., 2022).

Як зазначають дослідники, у пацієнтів групи високого ризику з ТЕЛА та ФП необхідний цілеспрямований пошук тромбу вушка правого передсердя за допомогою трансезофагеальної ЕхоКг (Anfinogenova et al., 2020). Власне, наявність тромбів у правих камерах серця в пацієнтів із ТЕЛА збільшує смертність приблизно втричі (Kukia et al., 2014).

До того ж ФП може зумовити розвиток гострого інфаркту міокарда (ГІМ). Існують так звані критерії Шибати, які дають змогу ідентифікувати не атеротромботичний, а саме кардіоемболічний ГІМ (Balogh et al., 2023). Частота такого виду ІМ при ФП становить 8‑12%.

Пані Целуйко представила результати власного дослідження щодо ФП як прогностичного чинника в пацієнтів із ТЕЛА. Зокрема, було проведено ретроспективний аналіз 243 медичних карток стаціонарних хворих із діагнозом ТЕЛА, підтвердженим за допомогою мультиспіральної комп’ютерної томографічної ангіографії легеневих судин або аутопсії. Середній вік пацієнт становив 60 років. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша – 45 пацієнтів із ТЕЛА і ФП; 2-га – 198 осіб із ТЕЛА без ФП.

Серед чинників ризику ТЕЛА найчастіше фіксували артеріальну гіпертензію, тромбоз поверхневих вен, цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, ожиріння та онкологічні захворювання. Під час порівняльного оцінювання клініко-анамнестичних показників хворих у досліджуваних групах були виокремлено такі особливості пацієнтів із ФП та ТЕЛА: частіше в анамнезі наявні перенесені інсульти; більша питома вага хворих похилого віку; нижчі показники сатурації у хворих із супутньою ФП (86 проти 91%).

За даними ЕхоКг, пацієнти з ТЕЛА та ФП мали більший розмір обох передсердь, ЛШ та нижчу фракцію викиду. Наявність ФП значно погіршує прогноз у таких хворих, особливо якщо ФП виникла вперше під час розвитку ТЕЛА. Так, за результатами багатофакторного логістичного регресійного аналізу, ФП була незалежним чинником несприятливого перебігу ТЕЛА.

В інших клінічних дослідженнях також було доведено, що саме ФП de novo, яка виникає на тлі ТЕЛА, вирізняється найгіршим перебігом. Негативний вплив уперше діагностованої ФП підтверджується і за даними моделі Каплана-Меєра. До незалежних предикторів розвитку ФП після гострої ТЕЛА належать вік, застійна СН в анамнезі, ЦД, обструктивне апное уві сні та підвищений рівень натрію в сироватці крові на 1-й день госпіталізації. Крім цього, ФП підвищує смертність протягом наступних п’яти років після перенесеної ТЕЛА (Chwan et al., 2016).

Ще в одному ретроспективному когортному дослідженні (590 хворих із ТЕЛА) було продемонстровано, що стійка ФП, яка виникла вперше, є незалежним предиктором, що має вплив на 6-місячну виживаність пацієнтів із ТЕЛА (Liu et al., 2021).

Завідувач кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету, д.мед.н., професор Віктор Корнійович Тащук виступив із доповіддю «Раптова аритмічна смерть і гострий коронарний синдром (ГКС) – концепт 2023».

Сучасна патофізіологічна концепція РСС, як зазначив доповідач, охоплює такі чинники:

Механічні (ТЕЛА, тампонада серця за інтраперикардіального розриву – розшарування аорти, розрив серця).
Електричні (патологія іонних каналів та різні види кардіоміопатій, міокардити і коронарні аномалії).
Коронарний атеросклероз в осіб старшої вікової категорії та дегенеративні захворювання клапанів серця (аортальний стеноз і пролапс мітрального клапана).

У будь-якому віці частота РСС переважає в чоловіків навіть з урахуванням чинників ризику ІХС. За поєднання вже перенесеного ГІМ, низької ФВ ЛШ та епізоду ШТ ризик РСС суттєво збільшується і становить 35%.

РСС у молодих осіб зі структурно здоровим серцем часто буває зумовлена такими патологіями іонних каналів, як синдром короткого або подовженого QT, синдром Бругада, поліморфна катехоламінергічна тахікардія, а також прихованими захворюваннями провідної системи серця. Крім цього, у молодому віці неатеросклеротична ІХС, своєю чергою, може бути спричинена такими вродженими та набутими захворюваннями, як аномалії коронарних артерій, емболії, артеріїти (особливо синдром Кавасакі в дітей, артеріїт Такаясу або вузликовий панартеріїт) і спонтанні розшарування артерій (Gaspari et al., 2023).

Показовими також є дані дослідження Fingesture (Фінське генетичне дослідження аритмії), у якому вивчали результати судово-медичних розтинів у майже 6 тис. пацієнтів, що померли внаслідок РСС. Дослідники дійшли висновку, що в 52% випадків причиною раптової коронарної смерті гістологічно є стабільна атеросклеротична бляшка (Holmstrom et al., 2022).

Відомо, що ГІМ змінює метаболічний стан пацієнта і призводить до електричних змін як у зоні ішемії, так і в межовій зоні між ішемізованою та неішемізованою ділянками міокарда. До чинників, які підтримують розвиток аритмій, належать зміни мембранного потенціалу спокою, швидкості провідності в шлуночках, тривалості потенціалу дії через дисбаланс рівнів калію та хлору (Sattler et al., 2019).

За умови єдиного електрофізіологічного ремоделювання і впливу кожного окремого компонента (гіперкаліємії, гіпоксії та ацидозу) ішемії генерується і підтримується хвиля «re-entry» (повторного входу), що, своєю чергою, зумовлює розвиток аритмій.

Як зазначив доповідач, у пацієнтів із ГІМ з елевацією сегмента ST (STEMI) упродовж першої доби після госпіталізації та виконання черезшкірного коронарного втручання частота розвитку аритмій становить 80%, із яких 64% мають летальні порушення серцевого ритму (ФШ, ШТ, повна АВ-блокада та ФП). Зокрема, поширеність поліморфної ШТ при ГІМ становить 4,4% і асоціюється з підвищенням летальності до 17,8% (Tsao et al., 2023).

Рання ФШ при ГКС асоціюється зі збільшенням госпітальної смертності у 5 разів. До нелетальних аритмій належать прискорений ідіовентрикулярний ритм (37%), синусова тахікардія (36%) та синусова брадикардія (5,5%) (Shan et al., 2021).

Одне з ретроспективних когортних досліджень на підставі рутинних клінічних даних продемонструвало, що зупинка серця при ГКС пов’язана зі збільшенням частоти виникнення шлуночкової аритмії в майбутньому. Шлуночковий аритмогенез при ГКС вирізняється більшим ризиком несприятливих подій у майбутньому, власне, ризик смерті зростає в 2,6 раза (Sau et al., 2022).

Підсумовуючи дані за 2023 р. щодо зв’язку раптової зупинки серця та ГКС за 12 років спостереження за участю 12 тис., можна відзначити, що загалом 30,5% усіх смертей у пацієнтів із ГКС виникало через кардіоваскулярні аритмічні події, і 95% цих летальних випадків припадає на пацієнтів без ІКД. Кумулятивна частота РСС у пацієнтів STEMI продовжує залишатися більшою в порівняно з пацієнтами з NSTEMI (11,9 проти 10,2%). Удвічі менший ризик РСС фіксували у хворих із нестабільною стенокардією – 5,7% випадків за 12 років спостереження (Koivunen et al., 2023).

Підготувала Людмила Онищук