10 травня, 2025

Позиційний документ Польської експертної групи щодо використання пітавастатину в Польщі для лікування порушень ліпідного обміну (схвалено Польською ліпідною асоціацією)

Автори:

M. Banach (1),(2),(3),(4), S. Surma (5), A. Kapłon-Cieślicka (6), P. Mitkowski (7), G. Dzida (8), T. Tomasik (9), A. Mastalerz-Migas (10)

Порушення ліпідного обміну є найпоширенішим фактором ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ). Рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) у сироватці крові є основним показником ліпідного обміну, який слід визначати для оцінки СС ризику, адже він визначає мету гіполіпідемічної терапії (ГЛТ). Гіполіпідемічна терапія покращує серцево-судинний прогноз і подовжує життя в рамках як первинної, так і вторинної профілактики ССЗ. Попри наявність ефективних гіполіпідемічних препаратів, рівень контролю ХС-ЛПНЩ залишається вкрай низьким. Це пов’язано, зокрема, із певною інерцією мислення у лікарів та побоюваннями пацієнтів щодо побічних ефектів. Завдяки розвитку ліпідології стали доступними лікарські засоби із високим профілем безпеки, які дозволяють персоналізувати лікування пацієнтів. Пітавастатин, третій за потужністю гіполіпідемічний препарат із групи статинів, характеризується нижчим ризиком ускладнень з боку м’язової тканини та нових випадків цукрового діабету через те, що він метаболізується по-іншому. Таким чином, пітавастатин є дуже вдалим терапевтичним варіантом для пацієнтів із високим ризиком розвитку цукрового діабету або з уже наявним цукровим діабетом, а також для пацієнтів із серцево-судинним ризиком. Дана стаття висловлює думку експертів, що намагалися сформулювати рекомендації стосовно місця та можливості застосування пітавастатину в терапії порушень ліпідного обміну (Arch Med Sci, 2024; 20 (1): 28‑42; DOI: https://doi.org/10.5114/aoms/175879).

Епідеміологія порушень ліпідного обміну та атеросклеротичних серцево-судинних захворювань

Порушення ліпідного обміну є найбільш поширеним фактором ризику, що піддається змінам, та одним із маркерів, що найсильніше пов’язані із виникненням атеросклеротичних серцево-судинних захворювань (АСССЗ), включаючи ішемічну хворобу серця (ІХС), ішемічний інсульт та захворювання периферичних артерій (ЗПА) [1]. Серцево-судинні захворювання (ССЗ), до двох третин яких припадає на АСССЗ, є провідною причиною смертності у всьому світі (рисунок 1), що дозволяє зробити висновок, що цих смертельних випадків можливо уникнути [2‑7]. За даними на 2021 рік, 3,81 млн (95% ДІ: 2,17‑5,42) випадків смерті від ССЗ та загальної смертності були зумовлені підвищеним рівнем холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) у сироватці крові [8]. Концентрація ХС-ЛПНЩ у сироватці крові – це основний показник ліпідного обміну, що використовується для визначення ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ) та визначення цілей гіполіпідемічної терапії (клас рекомендації: I, рівень A). Хоча, станом на вересень 2021 р., відповідно до рекомендацій 6 наукових товариств у Польщі, рівень холестерину ліпопротеїнів невисокої щільності (ХС-ЛПНВЩ), що відображає масу усіх атерогенних часток, вважається однаково важливим показником [1]. Слід підкреслити, що в контексті ризику АСССЗ важливим фактором є тривалість впливу підвищеної концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові (рисунок 2) [9, 10]. Настільки незадовільна епідеміологічна ситуація щодо ССЗ змусила Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ) прийняти у 2013 р. ціль знизити смертність, зумовлену цими захворюваннями, на 25% до 2025 р. [11]. Епідеміологічна ситуація з порушеннями ліпідного обміну у Польщі також викликає значне занепокоєння. У цій країні найпоширенішим порушенням ліпідного обміну є гіперхолестеринемія, яка присутня у трьох з чотирьох мешканців [1]. За даними дослідження WOBASZ II (Багатоцентрове національне дослідження здоров’я населення), у якому взяли участь 5947 осіб віком 20‑99 років, гіперхолестеринемія була наявна у 67,1% учасників дослідження (64,3% жінок і 70,3% чоловіків, відповідно) [12]. Ці результати вказують на те, що кількість пацієнтів з гіперхолестеринемією у Польщі може сягати понад 20 мільйонів. На жаль, у Польщі епідеміологічна ситуація щодо гіперхолестеринемії не покращується, про що свідчить проведене у 2011 р. дослідження NATPOL, у якому взяли участь 2412 осіб віком 18‑79 років, у 61,1% з яких було виявлено порушення обміну ліпідів [13]. У Польщі кількість скоригованих на інвалідність років життя (disability-adjusted life years, DALY), пов’язаних із серцево-судинними захворюваннями утричі вища, ніж у країнах Західної Європи, Сполучених Штатах Америки або Австралії. Серед серцево-судинних захворювань, основною причиною DALY у Польщі є ІХС [2]. За даними дослідження LIPIDOGRAM, проведеного у 2015 р. за участі 13,724 користувачів первинної медичної допомоги, порушення ліпідного обміну мали місце у 83,7% осіб без ІХС в анамнезі та у 90,8% хворих з ІХС [14]. Якщо додати до цього той факт, що лише у 24% населення Польщі показники ХС-ЛПНЩ знаходяться на цільовому терапевтичному рівні, у тому числі – лише у 18% з пацієнтів групи найвищого ризику, ми можемо з упевненістю стверджувати, що порушення ліпідного обміну є найбільш поширеним фактором серцево-судинного ризику в Польщі, який до того ж найгірше моніториться [15]. Усе це є серйозним попередженням про необхідність швидше та ефективніше посилити зусилля в напрямку діагностики та лікування порушень ліпідного обміну і, таким чином, ефективно запобігати виникненню АСССЗ.

Рис. 1. Причини смертності у всьому світі за результатами дослідження «Глобальний тягар захворювань» 2019 р.
Примітка: Підготовлено та модифіковано на основі [2-7]

Рис. 2. Наслідки впливу різних показників концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові щодо ризику ГКС та роль ГЛТ у профілактиці ССЗ
Примітка: Оновлено та модифіковано на основі за Ference B.A. et al. (2018)

Зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові: які це дає переваги?

Терапевтичні стратегії, у яких статини є першочерговим та золотим стандартом, є основою лікування пацієнтів з АСССЗ [16, 17]. Про вирішальне значення гіполіпідемічної терапії в профілактиці АСССЗ свідчить той факт, що зниження концентрації ХС-ЛПНЩ в сироватці крові на 1% супроводжується зменшенням СС ризику приблизно на 1%. Через 5 років цей ризик зменшується на близько 20‑25%, а через 40 років – на цілих 50‑55%, що підтверджує доцільність продовження лікування протягом усього життя пацієнта [18]. Проведений Wang et al. метааналіз 21 дослідження за участі понад 184,000 пацієнтів також показав, що чим довше триває гіполіпідемічна терапія, тим більші переваги щодо профілактики ССЗ. Автори виявили, що кожне зниження концентрації ХС-ЛПНЩ в сироватці крові у ммоль/л супроводжувалося 12%-ним (95% ДІ: 8‑16%) зниженням ризику серйозних побічних серцевих явищ (СПСЯ) у 1-й рік, 20%-ним (16‑24%) зниженням на 3-й рік, 23%-ним (18‑27%) зниженням на 5-й рік та 29%-ним (14‑42%) зниженням на 7-й рік гіполіпідемічної терапії (ГЛТ) [19]. Ці дані вказують на необхідність тривалого та постійного (з боку пацієнта) зменшення концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові у пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну, оскільки лише за цієї умови можливе зниження серцево-судинного ризику з року в рік. Іншим вирішальним аспектом гіполіпідемічної терапії є питання належної інтенсивності зниження концентрації ХС-ЛПНЩ. За даними метааналізу 26 рандомізованих клінічних досліджень (РКД), проведеного дослідницькою групою Cholesterol Treatment Trialists (CTT) за участі загалом 170,000 пацієнтів, більш інтенсивна гіполіпідемічна терапія супроводжувалася додатковим зменшенням частоти серйозних судинних ускладнень (на 15%), смертності від ІХС або нефатального гострого коронарного синдрому (ГКС) (на 13%), коронарної реваскуляризації (на 19%) та ішемічного інсульту (на 16%) [20]. Про вищу ефективність більш інтенсивної ГЛТ також свідчить метааналіз 18 РКД, проведений Hsu et al., у якому було встановлено, що більш інтенсивне зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові супроводжувалося додатковим зниженням ризику серцево-судинних явищ на 24% (ВР = 0,76; 95% ДІ: 0,68‑0,85) та ризику смерті з будь-якої причини на 10% (0,90; 0,83‑0,97) [21]. Тривалість впливу підвищеної концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові відіграє ключову роль у патогенезі АСССЗ. У дослідженні Domanski et al., у якому взяли участь 4958 учасників віком 18‑30 років, подальше спостереження за якими тривало до 16 років, було встановлено, що вищий ризик АСССЗ притаманний тим особам, які зазнали впливу підвищеної сироваткової концентрації ХС-ЛПНЩ в молодшому віці (порівняно з тими, хто зазнав впливу підвищених показників ХС-ЛПНЩ в старшому віці). Ці дані підкреслюють важливість оптимального контролю концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові з молодого віку [22]. Крім того, тут варто згадати результати дослідження, проведеного Vallejo-Vaz et al. за участі 3505 пацієнтів з АСССЗ, у якому було показано, що у хворих на цукровий діабет, хронічну хворобу нирок (ХХН) або мультифокальний атеросклероз (МФАС) спостерігалася більш виражена абсолютна користь для СС системи від подальшого зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові порівняно із пацієнтами без супутньої патології [23].

Арсенал гіполіпідемічної терапії – які інструменти є в нашому розпорядженні?

Золотим стандартом ГЛТ є препарати з групи статинів. До інших основних препаратів для зниження рівня ХС-ЛПНЩ у сироватці крові належать езетиміб, інгібітори/модулятори пропротеїнової конвертази субтилізин-кексинового типу 9 (PCSK9) та бемпедоєва кислота [1, 24, 25]. Так звані «високоінтенсивні/потужні статини» (аторвастатин, розувастатин) на даний час рекомендується застосовувати у максимально переносимих дозах; метою такої терапії є знизити концентрацію ХС-ЛПНЩ у сироватці крові приблизно на 50% [26]. Останнім часом деякі експерти також відносять до цієї групи пітавастатин, який зрештою з’явився на ринку більшості європейських країн; у найвищій дозі 4 мг цей препарат знижує рівень холестерину ЛПНЩ в середньому на 43‑47% [27, 28]. Залежно від терапевтичної цілі (визначається індивідуально для кожного пацієнта на підставі СС ризику та концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові на вихідному рівні), підбирається лікування з відповідною потужністю гіполіпідемічного ефекту [1]. Застосування комбінації гіполіпідемічних препаратів дозволяє досягти зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові на величину до ≥ 85% (потужний статин у найвищій дозі + езетиміб + препарати-інгібітори білка PCSK9, або з 2024 року в Польщі – додатково у комбінації з бемпедоєвою кислотою або без неї) [26]. Виходячи з цього, останніми роками рекомендація застосовувати терапію високоінтенсивними статинами (ВІС) поступилася т. зв. комбінованій високоінтенсивній гіполіпідемічній терапії, або навіть комбінованій високоінтенсивній гіполіпідемічній терапії в поєднанні з ВІС та езетимібом, особливо у світлі останніх публікацій, які свідчать, що кожен четвертий лікар знижує дозу статинів, додаючи до схеми лікування езетиміб або інгібітори PCSK9 [29, 30]. Отже, застосування гіполіпідемічних препаратів та їх комбінацій дозволяє досягти зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові на величину до ≥ 85%, що уможливлює досягнення (гіпотетично) терапевтичних цілей у всіх пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну [31].

Досягнення терапевтичних цілей

З огляду на представлені дані, ГЛТ (головним чином із застосуванням препаратів статинів), яка може суттєво збільшити тривалість життя у більшості пацієнтів, що отримують первинну та вторинну профілактику АСССЗ, повинна характеризуватися ефективним контролем концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові. На жаль, це не так [32, 33]. Попри наявність ефективних гіполіпідемічних препаратів, можливість персоналізації та інтенсифікації лікування, а також наявність специфічних терапевтичних рекомендацій, ступінь контролю порушень ліпідного обміну та досягнення терапевтичних цілей є недостатньою. Лише у одного з 3 пацієнтів в країнах Європи в цілому, та у одного з чотирьох пацієнтів у Польщі та країнах Центральної та Східної Європи вдається досягнути цільових показників ХС-ЛПНЩ [34]. Досягнення терапевтичної цілі у пацієнтів з дуже високим СС ризиком (тобто < 55 мг/дл / < 1,4 ммоль/л) спостерігається у лише 18% населення Європи, 17% населення Польщі та лише у 13% населення центральноєвропейських країн [15, 34]. До того ж цільовий показник ХС-ЛПНЩ у пацієнтів з вкрай високим СС ризиком (тобто < 40 мг/дл; < 1 ммоль/л) досягається у менш ніж 10% пацієнтів [15, 34]. У намаганнях визначити найпоширеніші причини такої низької ефективності ключовими видаються два аспекти – застосування низькоінтенсивної або помірно інтенсивної терапії статинами аж у > 50% пацієнтів та практично повна відсутність комбінованої терапії. У нещодавно проведеному дослідженні SANTORINI, в якому взяли участь 9044 пацієнтів з високим або дуже високим СС ризиком з 14 європейських країн, було виявлено лише незначні покращення, оскільки лише у 20,1% учасників було досягнуто цільової концентрації ХС-ЛПНЩ відповідно до поточних рекомендацій Європейського товариства кардіологів/Європейського товариства атеросклерозу (ESC/EAS) від 2019 року (у 24% пацієнтів з високим ступенем ризику та 18,6% пацієнтів з дуже високим ступенем ризику, відповідно). Крім того, було виявлено, що аж 21,8% (!) пацієнтів не отримували жодної ГЛТ (23,5% та 21,1%), монотерапія статинами застосовувалася у 54,3% пацієнтів (58,4% та 52,5%), тоді як комбінована терапія застосовувалася у 24% пацієнтів (18,1% та 26,4%) та у більшості випадків складалася із комбінації статину та езетимібу [35].

Враховуючи фактичну частоту непереносимості статинів (яка становить близько 9% або 5‑7% виходячи з припущення, що діагноз ґрунтується на загальновизнаних визначеннях непереносимості [36]), немає жодного задовільного пояснення, чому > 21% пацієнтів з дуже високим ризиком АСССЗ та пацієнти з АСССЗ, що виникли раніше, не приймають жодної гіполіпідемічної терапії. У дослідженні CEPHEUS, в якому взяли участь 33198 пацієнтів з 29 країн Азії, Західної Європи, Східної Європи, Близького Сходу і Південної Африки, було показано, що у 50,5% пацієнтів було досягнуто цільових сироваткових рівнів ХС-ЛПНЩ (62,8% та 33,5% у пацієнтів, що отримували первинну та вторинну профілактику АСССЗ, відповідно). Цільові показники концентрації ХС-ЛПНЩ в сироватці крові було досягнуто у 74,4%, 57,0% та 25,5% пацієнтів з помірним/помірно високим, високим та дуже високим серцево-судинним ризиком, відповідно [37]. З іншого боку, це водночас показує, що у 3 з 4 пацієнтів групи дуже високого ризику показники все ще знаходяться поза терапевтичною ціллю. У дослідженні Nelson et al., в якому взяли участь 601934 пацієнтів з АСССЗ, було показано, що 49,9% з них не приймали статини, лише 22,5% приймали ВІС та 27,6% приймали інші статини низької або помірної інтенсивності [38].

У дослідженні Koenig et al., що включало дані, отримані в умовах реальної клінічної практики у 865732 пацієнтів, що приймали статини, 34490 пацієнтів, що приймали езетиміб, та 1940 пацієнтів, що приймали PCSK9i, було встановлено, що через 36 місяців рівень дотримання терапії залишався на рівні 20,6% щодо статинів, 22,3% щодо езетимібу та 50,9% щодо PCSK9i [39] (значно менше, ніж за даними досліджень ODYSSEY APPRISE та SAFEHEART, у яких було продемонстровано дотримання терапії на рівні > 97% [40, 41]). Висока частота недотримання терапії спостерігалася у пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну щодо усіх гіполіпідемічних засобів (найгірші показники прихильності до лікування спостерігалися щодо статинів, а найкращі – щодо PCSK9i) [39]. У дослідженні Khachatryan et al. за участі 73275 пацієнтів з ССЗ групи дуже високого ризику було встановлено, що вища інтенсивність гіполіпідемічної терапії та/або прихильність до неї асоціювалися зі значуще нижчим ризиком ускладнень з боку СС системи або смерті з будь-якої причини [42]. У іншому аналізі, проведеному у групі з 347104 пацієнтів з АСССЗ, було показано, що чим гіршим було дотримання ГЛТ, тим вищим був ризик смерті з будь-якої причини, на величину до 30% [43].

Незадовільний контроль порушень ліпідного обміну зумовлений багатьма причинами [44]. Обізнаність про терапевтичні цілі залишається критично важливим фактором для пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну; саме через це важливо знати Настанови від 2019 року, з подальшим їх розширенням у 2021 році, і понад усе – національні рекомендації, які найкращим чином відображають реальні проблеми у кожній країні. Там ми знаходимо, що важливо досліджувати вміст в сироватці крові не лише ХС-ЛПНЩ, але й ХС-ЛПНВЩ, і що обидва ці показники на даний час вважаються еквівалентними складниками оцінки ліпідного профілю. На додачу до цього слід сказати про незалежний фактор ризику – ліпопротеїн (a) (Lp(a)), який слід визначати не лише у пацієнтів з передчасним розвитком ССЗ або (за відсутності ефекту від терапії статинами у пацієнтів «на межі» між помірним та високим СС ризиком), але й в усіх пацієнтів з АСССЗ, сімейною гіперхолестеринемією та у вагітних [1, 45, 46]. На додачу до терапевтичної інерції, іншим важливим аспектом є побоювання щодо побічних ефектів статинів (попри те, що вони належать до кардіологічних препаратів з найвищою ефективністю та найкращою переносимістю) [47]. Слід також згадати про питання доступності ліків для пацієнтів, надто обмежувальні критерії реімбурсації та ціни на деякі лікарські засоби, а також майже повну відсутність просвітницької роботи. І справді, дані чисельних досліджень та клінічний досвід чітко вказують на те, що навчений пацієнт з більшою ймовірністю дотримуватиметься схеми лікування та краще співпрацюватиме з лікарем [48, 49].

Підсумовуючи сказане, попри наявність ефективних та безпечних гіполіпідемічних препаратів, у більшості пацієнтів із високим, дуже високим та вкрай високим СС ризиком не вдається досягнути терапевтичної цілі щодо концентрації ХС-ЛПНЩ в сироватці крові здебільшого через низьку прихильність до лікування, терапевтичну інерцію та відсутність належної просвітницької роботи серед пацієнтів щодо впливу порушень ліпідного обміну на їх здоров’я.

Пітавастатин – основна інформація та гіполіпідемічна дія

Пітавастатин – це ліпофільний статин, який має дуже високу біодоступність – на рівні 50% (43‑51%) та практично не метаболізується в організмі системою цитохрому P450 3A4 (мінімальною мірою (близько 3%) метаболізується CYP2C9 та CYP2C8), що істотно знижує ризики взаємодії з іншими лікарськими засобами [47, 50, 51]. Пітавастатин практично не існує у вигляді пропрепарату та на 99% зв’язується з білками крові; його метаболіти неактивні [51]. У аналізі Gosho et al., що охоплював три РКД і дані реальної клінічної практики, було встановлено, що супутнє застосування пітавастатину з іншими лікарськими засобами не супроводжувалося клінічно значущим підвищенням частоти побічних реакцій, навіть при застосуванні з препаратами, що взаємодіють із CYP2C9, який здійснює незначний метаболізм пітавастатину. Крім того, було виявлено значну взаємодію пітавастатину з бігуанідами, але при цьому спостерігалося зменшення ризику побічних ефектів з боку м’язової тканини [52]. Висока біодоступність пітавастатину означає, що його можна застосовувати у значно нижчих дозах (1, 2 або 4 мг), ніж розувастатин (5, 10, 20, 40 мг) або аторвастатин (10, 20, 40, 80 мг). Це може слугувати аргументом, щоб переконати пацієнтів, яких непокоять високі дози згаданих препаратів (і при цьому зменшити ризик виникнення т. зв. ефекту ноцебо/друцебо [53]). Відносно тривалий період напіввиведення пітавастатину означає, що неважливо, коли пацієнт приймає препарат, – уранці чи ввечері [50].

Пітавастатин є третім за силою гіполіпідемічної дії статином, представленим на польському фармацевтичному ринку (таблиця, рисунок 3) [54‑58]. У мережевому метааналізі 50 РКД (за участі пацієнтів з дисліпідемією, цукровим діабетом та АСССЗ), виконаному Zhang et al., проводилося порівняння сімох статинів з точки зору їх впливу на окремі параметри ліпідного обміну. Отримані результати показали, що розувастатин мав найсильніший вплив на зменшення концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові; наступними за силою цього впливу були аторвастатин і пітавастатин [56]. Застосування пітавастатину дозволяє знизити концентрацію загального холестерину в сироватці крові на 29‑33%, ХС-ЛПНЩ – на 42‑50%, ХС-ЛПНВЩ – на 41% і тригліцеридів – на 30‑32%; цей ефект має дозозалежний характер [57]. У дослідженні LIVALO було показано, що перехід пацієнтів з правастатину, симвастатину, флувастатину або аторвастатину на пітавастатин асоціювався з підвищенням рівня сироваткового ХС-ЛПВЩ на 21%, 11,8%, 20,1% та 15,8%, відповідь [58]. Гіполіпідемічна терапія з використанням пітавастатину класифікується як «помірно інтенсивна» або «інтенсивна» [1, 27]. З точки зору гіполіпідемічної дії, застосування пітавастатину в дозі 4 мг еквівалентно аторвастатину в дозі 20‑40 мг або розувастатину в дозі 10‑20 мг, що дозволяє персоналізацію досягнення терапевтичних цілей [1, 59].

Рис. 3. Порівняння властивостей статинів

У дослідженні SCEAD за авторством Tarim et al., в якому взяли участь 180 пацієнтів з дисліпідемією та цукровим діабетом 2 типу, проводилася оцінка впливу пітавастатину, розувастатину та аторвастатину на профіль обміну речовин. Пацієнтів було рандомізовано для отримання пітавастатину в дозі 2 мг (n = 42), розувастатину в дозі 10 мг (n = 45) або аторвастатину в дозі 20 мг (n = 44) один раз на добу протягом 6 місяців. Було показано, що гіполіпідемічна ефективність пітавастатину (зниження концентрації загального холестерину, ХС-ЛПНЩ та тригліцеридів у сироватці крові) достовірно не відрізнялася від такої у розувастатину або аторвастатину. Збільшення концентрації ХС-ЛПВЩ у сироватці крові мало достовірний характер лише у пацієнтів, що приймали пітавастатин [60]. У рандомізованому дослідженні Hong et al. за участі 1101 пацієнт, що перенесли ГКС, проводилася оцінка впливу пітавастатину в дозі 2 мг/добу або 4 мг/добу протягом 12 місяців. Результати дослідження показали, що пітавастатин в дозі 2 або 4 мг викликав значуще зниження концентрації загального холестерину в сироватці крові (43‑55%) та ХС-ЛПНЩ (34‑42%) [61]. У РКД за участі 106 дітей та підлітків з гіперхолестеринемією було показано, що застосування пітавастатину (в дозі 1, 2 або 4 мг/добу) протягом 52 тижнів у порівнянні з плацебо асоціювалося зі зниженням сироваткової концентрації ХС-ЛПНЩ на близько 40%; переносимість препарату при цьому була доброю [62]. Поєднання пітавастатину з езетимібом є також сприятливим. У рандомізованому дослідженні Jeong et al., в якому взяли участь 283 пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну, протягом 8 тижнів застосовували комбінацію «пітавастатин 2 мг + езетиміб 10 мг/добу» або пітавастатин в дозі 2 мг/добу, або комбінацію «пітавастатин 4 мг/добу + езетиміб 10 мг/добу». Застосування комбінації пітавастатину та езетимібу, як було показано, знижувало концентрацію ХС-ЛПНЩ у сироватці крові на 52,8% (±11,2%), у той час як застосування одного лише пітавастатину знижувало концентрацію ХС-ЛПНЩ у сироватці крові на 37,1% (±14,1%) [63]. У іншому дослідженні за участі 880 пацієнтів, що перенесли ГКС, де застосовували пітавастатин у порівнянні з комбінацією «пітавастатин + езетиміб» протягом 3,4 року також було продемонстровано значуще сильнішу гіполіпідемічну дію комбінованої терапії на показники ХС-ЛПНЩ (66,4 ±21,7 проти 85,1 ±23,1 мг/дл), загального холестерину (141 ±26 проти 162 ±30 мг/дл) та тригліцеридів (134 ±76,7 проти 155 ±98,1 мг/дл) [64]. Дуже корисний гіполіпідемічний ефект комбінації пітавастатину з езетимібом було підтверджено у метааналізі 9 РКД за участі 2586 пацієнтів із ІХС. У ньому було виявлено, що застосування пітавастатину у комбінації з езетимібом призвело до значуще більшого зниження сироваткової концентрації ХС-ЛПНЩ (стандартизована різниця середніх [СРС] = –0,86; 95% ДІ: від –1,15 до –0,58), загального холестерину (–0,84; від –1,10 до –0,59) та тригліцеридів (–0,59; від –0,89 до –0,28) порівняно з монотерапією пітавастатином [65]. У рандомізованому клінічному дослідженні Ihm et al. ефект комбінованої терапії за схемою «пітавастатин (2 мг/добу) + фенофібрат (160 мг/добу)» у порівнянні з монотерапією пітавастатином (2 мг/добу) оцінювали у 347 пацієнтів зі змішаною дисліпідемією. Через 8 тижнів лікування було виявлено, що комбінована терапія асоціювалася із більш вираженим зниженням концентрації ХС-ЛПНВЩ та ХС-ЛПНЩ в сироватці крові та збільшенням сироваткової концентрації ХС-ЛПВЩ (на –7,4%, –7,7% та +20,7%, відповідно). Як монотерапія, так і комбінована терапія характеризувалися безпечністю та добре переносилися пацієнтами [66]. Варто зазначити, що пітавастатин також покращує профіль підфракцій ХС-ЛПНЩ, оскільки він зменшує відсоткову частку малих ЛПНЩ та окиснених ЛПНЩ (окс-ЛПНЩ) [67].

Пітавастатин – вплив на Lp(a)

Підвищена концентрація Lp(a) у сироватці крові – це фактор ризику АСССЗ, що не залежить від сироваткової концентрації ХС-ЛПНЩ [68]. Консенсусна думка EAS зазначає, що порогове значення концентрації Lp(a) у сироватці крові має становити 50 мг/дл (~125 нмоль/л) [46]. Однак існують дані, які вказують на те, що СС ризик зростає вже при концентрації Lp(a) у сироватці крові понад 30 мг/дл (~75 нмоль/л) [1, 68]. Існують також вказівки на надання переваги аналітичним методам, у яких визначається кількість молекул Lp(a) у нмоль/л радше ніж маса Lp(a) у мг/дл [1].

Застосування статинів асоціюється зі збільшенням концентрації Lp(a) у сироватці крові, хоча це підвищення не має клінічного значення [69, 70]. В середньому збільшення концентрації Lp(a) у сироватці крові становить 6‑10% [1]. Зростання сироваткової концентрації Lp(a) у пацієнтів, що отримують статини, – це частина залишкового СС ризику, який залишається попри належний контроль концентрації ХС-ЛПНЩ у сироватці крові [69, 71].

Якщо мова йде про вплив на концентрацію Lp(a), пітавастатин також відрізняється від інших препаратів статинів (відсутній клас-специфічний ефект), оскільки він не впливає на концентрацію Lp(a) у сироватці крові або може навіть незначно зменшувати її. У рандомізованому клінічному дослідженні VISION проводилася оцінка впливу пітавастатину в дозі 2 мг/добу на концентрацію Lp(a) у сироватці крові порівняно з аторвастатином в дозі 10 мг/добу протягом 12 тижнів у 42 пацієнтів з гіперхолестеринемією. Дослідники дійшли висновку, що пітавастатин характеризувався тенденцією до незначного зниження концентрації Lp(a) у сироватці крові, хоча цей ефект не досягав рівня статистичної значущості. Для аторвастатину такого ефекту виявлено не було [72]. Ці результати були підтверджені у метааналізі 20 РКД, проведеному Wang et al., що охопив 23605 учасників. У цьому метааналізі було виявлено, що з усіх статинів пітавастатин характеризувався найбільш сприятливим впливом на показники концентрації Lp(a) у сироватці крові, що проявлялося тенденцією до їх зниження [73].

Пітавастатин: вплив на серцево-судинний ризик та прогноз

На додаток до доведеного гіполіпідемічного ефекту, пітавастатин покращує функцію ендотелію судин. У метааналізі шістьох досліджень, виконаному Katsiki et al., було показано, що застосування пітавастатину асоціювалося з покращенням функції ендотелію судин за даними потік-опосередкованої дилатації (ПОД). Пітавастатин значущим чином посилював ПОД (зважена різниця середніх [ЗРС] = 2,45%; 95% ДІ: 1,31‑3,60) [74]. У рандомізованому клінічному дослідженні «Оцінка регресії атеросклерозу під впливом інтенсивної холестеринознижувальної терапії при застосуванні пітавастатину» (Pitavastatin Evaluation of Atherosclerosis Regression by Intensive Cholesterol-lowering Therapy, PEACE) за участі 303 пацієнтів із товщиною комплексу інтима-медіа сонних артерій (ТКІМСА) > 1,1 мм і концентрацією ХС-ЛПНЩ у сироватці крові > 100 мг/дл (2,5 ммоль/л) проводилася оцінка впливу помірної або інтенсивної терапії пітавастатином на регресію атеросклерозу. Після 12 місяців подальшого спостереження було показано, що більш інтенсивне лікування пітавастатином асоціювалося зі зниженням показників ТКІМСА на 0,024 мм (95% ДІ: від –0,046 до –0,0014) [75]. У рандомізованому клінічному дослідженні JAPAN-ACS (за участі 307 пацієнтів з ГКС) оцінювали вплив пітавастатину і аторвастатину на об’єм бляшок у вінцевих артеріях. Було виявлено, що обидва препарати значуще знижують концентрацію ХС-ЛПНЩ та ХС-ЛПНВЩ у сироватці крові та зменшують об’єм атеросклеротичних бляшок (відповідно: ХС-ЛПНЩ –36,2 ±19,5% та –35,8± 22,9% та ХС-ЛПНВЩ –30,5 ±18,9% та –30,1 ±20,8%; об’єм коронарних атеросклеротичних бляшок –16,9± 13,9% та –18,1± 14,2%) у вінцевих артеріях протягом 10-місячного втручання [76].

Позитивний ефект від застосування пітавастатину виражається у зниженні СС ризику. У дослідженні REAL‑CAD, в якому брали участь пацієнти зі стабільною ІХС, проводили оцінку ефективності та безпечності пітавастатину. Пацієнтів було рандомізовано для отримання пітавастатину в дозі 4 мг/добу (n = 6526) або 1 мг/добу (n = 6528), з тривалістю подальшого спостереження 3,9 року. Було показано, що більш інтенсивне лікування пітавастатином асоціювалося зі зменшенням ризику смерті з будь-якої причини на 19% (ВР = 0,81; 95% ДІ: 0,68‑0,98), ГКС на 43% (ВР = 0,57; 95% ДІ: 0,38‑0,83) та необхідності у коронарній реваскуляризації на 14% (ВР = 0,86; 95% ДІ: 0,76‑0,96) [77]. У іншому дослідженні за участі 664 пацієнтів з гіперхолестеринемією та високим ризиком АСССЗ проводилася оцінка впливу пітавастатину в дозі 2 мг/добу порівняно з аторвастатином в дозі 10 мг/добу на ризик настання первинної кінцевої точки, що включала смерть від серцево-судинної патології, раптову смерть з невідомої причини, нефатальний ГКС, нефатальний інсульт, транзиторний ішемічний напад або серцеву недостатність, що потребує госпіталізації, та вторинної кінцевої точки, що являла собою поєднання первинної кінцевої точки та клінічно показаної коронарної реваскуляризації з приводу стабільної стенокардії [78]. Після 240 днів, які тривало втручання, було показано, що гіполіпідемічний ефект пітавастатину та аторвастатину достовірно не відрізнявся, у той час як пітавастатин більшою мірою знижував ризик як первинної, так і вторинної кінцевої точки (HR = 0,37; 95% CI: 0,17‑0,79 та ВР = 0,35; 95% ДІ: 0,19‑0,65, відповідно) [78]. У дослідженні Yu et al., що включало 427407 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які приймали статини, та 422380 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які не приймали статинів, проводилася оцінка впливу цих препаратів на ризик смерті з будь-якої причини. Результати подальшого спостереження тривалістю до 9 років показали, що пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які приймали статини, мали значуще нижчий ризик смерті з будь-якої причини (ВР = 0,32; 95% ДІ: 0,31‑0,33) [79].

Ієрархічний порівняльний аналіз показав, що найбільший захисний ефект проти смертності мав пітавастатин, за ним йшли розувастатин, правастатин, симвастатин, аторвастатин, флувастатин та, зрештою, ловастатин [79]. Ці результати можуть бути зумовлені метаболічними властивостями пітавастатину, який, окрім зниження показників ХС-ЛПНЩ, значуще покращує ліпідний профіль у пацієнтів з атерогенною дисліпідемією (найбільш виражений вплив спостерігається при цьому на ХС-ЛПВЩ і ТГ); крім цього, даний препарат може дещо знижувати показники глюкози натще і глікованого гемоглобіну та покращувати індекс HOMA-IR [1]. У дослідженні тих самих авторів, за участі тієї ж групи пацієнтів та із застосуванням того ж втручання, було встановлено, що терапія пітавастатином асоціювалася із найбільшим зниженням ризику СС смерті (ВР = 0,11; 95% ДІ: 0,06‑0,22) [80]. У ще одному РКД за участі 848 пацієнтів на гемодіалізі було показано, що протягом періоду подальшого спостереження тривалістю 36,5 місяців ті учасники дослідження, які приймали пітавастатин, мали нижчий ризик настання як первинної кінцевої точки (включно зі смертю з будь-якої причини та ГКС; p = 0,007), так і комбінованої кінцевої точки (включно з показниками частоти коронарних втручань, інсультів, переломів та госпіталізації з приводу серцевої недостатності та нестабільної стенокардії; p = 0,022) [81].

Як і у випадку з іншими статинами, комбінація пітавастатину з езетимібом також мала сприятливий вплив на прогноз. У дослідженні Otsuki et al., в якому взяли участь 880 пацієнтів, що перенесли ГКС у вигляді STEMI та протягом 3,4 року застосовували пітавастатин або комбінацію «пітавастатин + езетиміб», було показано, комбінована терапія асоціювалася зі зниженням ризику смерті з будь-якої причини на 55% (ВР = 0,45; 95% ДІ: 0,23‑0,84) та нефатального інсульту на 23% (ВР = 0,77; 95% ДІ: 0,62‑0,97) [64].

Пітавастатин – вплив на нові випадки цукрового діабету

Застосування статинів асоціюється із незначним підвищенням ризику виникнення нових випадків цукрового діабету (вперше виявленого цукрового діабету, ВВЦД), особливо при застосуванні у високих дозах [47]. Однак слід зазначити, що цей ризик у 5 разів менший, ніж переваги, зумовлені зниженням ускладнень ССЗ на тлі терапії статинами [82].

У згаданому вище дослідженні Hong et al, участь в якому взяли 1101 пацієнт, що перенесли ГКС, було показано, що рівень глюкози в плазмі крові натще значуще зменшився в обох групах, що отримували пітавастатин (4 мг/добу: –20,16 ±54,49 мг/дл та 2 мг: –24,45 ±63,88 мг/дл) [61]. У дослідженні Liu et al. у 8337 пацієнтів, що одержували помірно інтенсивну терапію статинами (пітавастатин в дозі 2 мг/добу; аторвастатин в дозі 10 мг/добу; розувастатин в дозі 10 мг/добу) та подальше спостереження за якими тривало 4 роки, було показано, що пітавастатин характеризувався найменш вираженим діабетогенним ефектом [83]. Аналіз досліджень реальної клінічної практики (real world evidence, RWE), проведений Seo et al., охоплював 10238 пацієнтів, які отримували пітавастатин, і 18605 пацієнтів, які отримували аторвастатин або розувастатин. Авторами було встановлено, що порівняно з аторвастатином і розувастатином застосування пітавастатину асоціювалося із нижчим ризиком ВВЦД (HR = 0,69; 95% ДІ: 0,54‑0,88 та ВР = 0,74; 95% ДІ: 0,55‑0,99, відповідно) [84]. У проспективному дослідженні, проведеному Jeong et al., за участі 667 пацієнтів, що перенесли ГКС, із високим ризиком виникнення цукрового діабету 2 типу, було проведено оцінку впливу пітавастатину в дозі 2 і 4 мг/добу на ризик виникнення цукрового діабету. Подальше спостереження впродовж 3 років показало, що ризик ВВЦД у пацієнтів, що приймали пітавастатин в дозі 2 мг/добу та 4 мг/добу, не відрізнявся (p = 0,36) [85]. Схожі результати було одержано у дослідженні Lee et al. за участі 313 пацієнтів з гіперхолестеринемією та патологічним рівнем глюкози в плазмі крові натщесерце, подальше спостереження за якими велося протягом 1 року. Результати дослідження показали, що більш інтенсивна терапія пітавастатином (4 мг/добу) порівняно з менш інтенсивною (2 мг/добу) не супроводжувалася підвищеним ризиком нових випадків цукрового діабету (p = 0,43) [86]. Метааналіз 15 рандомізованих досліджень, проведений Vallejo-Vaz et al., показав, що застосування пітавастатину не впливає на рівень глюкози в плазмі крові натщесерце (різниця середніх [РС] = –0,01 мг/дл; 95% ДІ: –0,7‑0,74), відсоток глікованого гемоглобіну (РС = –0,03%; 95% ДІ: –0,11‑0,05), а також на ризик виникнення ВВЦД (ВР = 0,70; 95% ДІ: 0,30‑1,60) [87]. У згаданому вище дослідженні SCEAD за участі 180 пацієнтів з дисліпідемією та цукровим діабетом 2 типу, в якому проводилася оцінка впливу пітавастатину, розувастатину та аторвастатину на профіль обміну речовин, було встановлено, що з усіх випробуваних статинів лише пітавастатин значущим чином знижував відсоток глікованого гемоглобіну (–0,75%) та рівень глюкози в плазмі крові натщесерце (–19,0 мг/дл; 95% ДІ: від –40,0 до –1,5) [60]. Пригнічення клітинної проліферації гепатоцитів та інгібування фосфатидилінозитол-кінази (PI3K), яке призводить до стимуляції глюконеогенезу у печінці, може зумовлювати позитивний вплив пітавастатину на контроль глікемії, що спостерігався у дослідженнях [88].

Пітавастатин та статин-асоційовані м’язові симптоми (САМС)

Найчастіше повідомляється про таке небажане явище при застосуванні статинів, як міалгія. Це – основна причина недотримання терапії статинами [89‑91]. Однак слід підкреслити, що фактична частота виникнення постстатинової міалгії невисока [47].

У дослідженні Moroi et al., в якому взяли участь 664 пацієнти з гіперхолестеринемією та високим ризиком АСССЗ, було показано, що застосування пітавастатину асоціювалося зі значуще нижчою частотою міалгії порівняно з аторвастатином (1,3% проти 3,9%, p = 0,036) [78]. Схожі результати було отримано у дослідженні за участі 1101 пацієнт, що перенесли ГКС, у якому проводилася оцінка впливу пітавастатину в дозі 2 мг/добу або 4 мг/добу протягом 12 місяців. Частота виникнення міалгії була навіть нижчою у пацієнтів, які приймали пітавастатин у дозі 4 мг/добу (1,7% проти 2,6%) [61]. У рандомізованому клінічному дослідженні REAL‑CAD частота виникнення міалгії становила 0,7% при застосуванні пітавастатину у дозі 1 мг/добу і 1,9% у дозі 4 мг/добу, що було зіставним із групою плацебо [77]. Ефект, що спостерігався, може бути обумовлений, зокрема, більш сприятливим впливом пітавастатину на рівень коферменту Q10 в організмі. У РКД, що його проводили Kawashiri et al. за участі 19 пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією (гзСГ), проводилося порівняння впливу курсу пітавастатину (4 мг/добу) та аторвастатину (20 мг/добу) тривалістю 16 тижнів на рівень коферменту Q10 у плазмі крові. Було показано, що порівняно з аторвастатином пітавастатин не мав значущого впливу на концентрацію коферменту Q10 у плазмі крові (–7,7% проти –26,1%, p < 0,03) [92]. Той факт, що пітавастатин застосовується в низьких порівняно з іншими статинами дозах (1‑4 мг), що може багатьма пацієнтами інтерпретуватися як нижчий ризик небажаних ефектів, може відігравати важливу роль у покращенні прихильності до лікування та зниженні ефекту ноцебо/друцебо.

Пітавастатин – вплив на інші показники

Подібно до інших статинів, пітавастатин характеризується наявністю протизапального ефекту. У раніше цитованому дослідженні Otsuki et al. за участі 880 пацієнтів, що перенесли ГКС, було показано, що застосування пітавастатину, а також комбінації пітавастатину з езетимібом, призводило до значущого зниження рівня вчСРБ у плазмі крові (пітавастатин: 27,3 ±35,5 проти 2,45 ±8,18; комбінація «пітавастатин + езетиміб»: 26,6 ±33,7 проти 1,52 ±3,28) після 3,4 року втручання [64].

У дослідженні Nagayama et al. за участі 622 пацієнтів з гіперхолестеринемією та високим ризиком АСССЗ було показано, що застосування пітавастатину (в дозі 2 мг/добу) порівняно з аторвастатином (в дозі 10 мг/добу) протягом 240 тижнів асоціювалося із нижчим ризиком нових онкологічних захворювань (0,32% проти 1,94%, p = 0,051; проте жоден з цих статинів не спричиняв значущого підвищення цього ризику, виявляючи здебільшого протективні ефекти) [93]. У метааналізі 32 досліджень, проведеному Wang et al., який охоплював дані щодо майже 5 мільйонів осіб, було показано, що серед так званих «потужних статинів» пітавастатин найбільшою мірою знижував ризик виникнення гепатоцелюлярної карциноми (відношення шансів, ВШ = 0,36; 95% ДІ: 0,17‑0,75), що вказує на сильні гепатопротекторні властивості цього статину [94]. В підсумку, пітавастатин володіє протизапальними ефектами і може також виявляти онкопротекторні та гепатопротекторні ефекти.

Застосування пітавастатину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів

Пацієнтам з синдромом набутого імунодефіциту (СНІД), спричиненого вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), притаманний вищий ризик порушень ліпідного обміну та АСССЗ у порівнянні із представниками населення в цілому [95]. Більше того, цій групі пацієнтів притаманний вищий ризик розвитку ССЗ, а лікування може бути складнішим, оскільки чимало лікарських засобів, що застосовуються в терапії основного захворювання, метаболізуються шляхом, що пов’язаний із цитохромом P450.

Рандомізоване клінічне дослідження щодо лікування дисліпідемії у ВІЛ-інфікованих пацієнтів пітавастатином порівняно з правастатином (INTEREPID), проведене Aberg et al. за участі 252 ВІЛ‑1-інфікованих пацієнтів із дисліпідемією показало, що пітавастатин (в дозі 4 мг/добу) у порівнянні з правастатином (в дозі 40 мг/добу), що застосовувалися протягом 52 тижнів, покращував показники ліпідного профілю у цих пацієнтів значно більшою мірою (загальний холестерин: –19,1% проти –13,7%; ХС-ЛПНЩ: –29,7% проти –20,5%; ХС-ЛПНВЩ: –26,1% проти 19,0%; apoB: –25,4% проти –19,6%), характеризуючись при цьому аналогічним профілем безпечності та переносимості [96]. Результати цього дослідження лягли в основу дослідження REPRIEVE (рандомізоване дослідження з профілактики судинних ускладнень у ВІЛ-інфікованих) – рандомізованого клінічного дослідження за участі 7769 пацієнтів з ВІЛ-інфекцією. У цьому дослідженні учасники отримували пітавастатин у дозі 4 мг/добу або плацебо, а період подальшого спостереження становив 5,1 року. Було показано, що застосування пітавастатину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів асоціювалося зі зниженням ризику СПСЯ на величину до 35% (ВР = 0,65; 95% ДІ: 0,48‑0,90). Крім того, пітавастатин добре переносився цими пацієнтами (ризик небажаних явищ: відношення частот виникнення (ВЧВ) = 1,06; 95% ДІ: 0,98‑1,15) [97].

Пітавастатин – резюме рекомендацій

Зазначені вище властивості пітавастатину роблять цей препарат цінним інструментом для оптимізації та, що найважливіше, персоналізації терапії порушень ліпідного обміну для багатьох категорій пацієнтів (рисунок 4). Пітавастатин може бути важливим лікарським засобом для оптимізації лікування порушень ліпідного обміну у пацієнтів з підвищеним ризиком цукрового діабету 2 типу та наявним цукровим діабетом 2 типу, на що вказує Міжнародна експертна група з порушень обміну ліпідів (ILEP) у своїй офіційній позиції від 2022 року [98]. На основі пітавастатину у зазначених вище пацієнтів гіполіпідемічну терапію можна поступово інтенсифікувати: пітавастатин (ХС-ЛПНЩ↓ приблизно на 50%); пітавастатин + езетиміб (↓ ХС-ЛПНЩ приблизно на 50‑65%), пітавастатин + езетиміб + бемпедоєва кислота (ХС-ЛПНЩ приблизно на 65‑80%), пітавастатин + езетиміб + модулятор PCSK9 (↓ ХС-ЛПНЩ на > 80%) або пітавастатин + езетиміб + бемпедоєва кислота + модулятор PCSK9 (↓ ХС-ЛПНЩ на > 80%), і додатково покращити контроль лікування діабету 2 типу [98]. Можливість застосування цього препарату необхідно також розглянути у пацієнтів з непереносимістю статинів із болем у м’язах на момент огляду, оскільки ризик виникнення САМС на тлі прийому пітавастатину зіставний із плацебо. У настановах Польського товариства з вивчення порушень ліпідного обміну (PoLA) від 2021 року та п’ятьох інших наукових товариств зазначається, що пітавастатин може застосовуватися у пацієнтів з: 1) низького СС ризику (очікуване зниження ХС-ЛПНЩ: < 30%) у дозі 1 мг/добу; 2) помірного СС ризику (очікуване зниження ХС-ЛПНЩ: 30‑50%) у дозі 2‑4 мг/добу; і 3) високого СС ризику (очікуване зниження ХС-ЛПНЩ: 50‑60%) у дозі 4 мг/добу у комбінації з езетимібом у дозі 10 мг/добу [1]. Попри невелику кількість доступних даних (все ще нерідко суперечливих), можливість застосування пітавастатину можна розглядати у пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну, що супроводжуються підвищеним рівнем Lp(a) у сироватці крові. Це може допомогти оптимізувати залишковий ризик у таких пацієнтів. Однак ці властивості пітавастатину потребують підтвердження у дослідженнях реальної клінічної практики (RWE), що тривають [72, 73]. Насамкінець, дані досліджень, проведених за участі ВІЛ-інфікованих пацієнтів, дозволяють призначати пітавастатин в якості статину першого вибору у цієї групи пацієнтів [96, 97].

Рис. 4. Пітавастатин: у чому його відмінності?

В підсумку, пітавастатин успішно доповнює наші можливості лікування пацієнтів з порушеннями ліпідного обміну, а також пацієнтів з супутніми захворюваннями та побічними ефектами, що дозволяє персоналізувати лікування з використанням/без використання нестатинових препаратів.

Список літератури знаходиться в редакції

¹Кафедра профілактичної кардіології та ліпідології, Лодзинський медичний університет (MUL), м. Лодзь, Польща; ² Центр профілактики серцево-судинних захворювань ім. Чіккароне, відділення кардіології, медичний факультет Університету Джонса Гопкінса, Балтимор, штат Мериленд, США ; ³ Центр досліджень в галузі серцево-судинної патології, Зеленогурський університет, м. Зелена Гура, Польща; ⁴ Відділ кардіології та вроджених захворювань серця у дорослих, Науково-дослідний інститут Меморіального шпиталю польських матерів (PMMHRI), м. Лодзь, Польща; ⁵ Кафедра внутрішньої медицини та клінічної фармакології, Медичний університет Сілезії, м. Катовіце, Польща; ⁶ 1-ша кафедра та відділення кардіології, Варшавський медичний університет, м. Варшава, Польща; ⁷ 1-ша кафедра кардіології, Познанський медичний університет ім. Кароля Марцінковського, м. Познань, Польща; ⁸ Кафедра внутрішньої медицини, Люблінський медичний університет, м. Люблін, Польща; ⁹ Кафедра сімейної медицини, Collegium Medicum при Ягеллонському університеті, Краків, Польща; ¹⁰ Кафедра сімейної медицини, Медичний університет ім. Сілезьких П’ястів, м. Вроцлав, Польща.

Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 2 (99) 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 2 (99) 2025 р.