4 травня, 2026
Феномен біоплівок при акне: подолання бар’єрів резистентності
За матеріалами Конгресу дерматології та дерматокосметології
Акне – одне з тих захворювань, з якими має справу переважна більшість людей упродовж життя: за різними оцінками, воно уражає до 80% населення, залишаючись не лише клінічною, а й значущою психосоціальною проблемою (Tan J. K. і співавт., 2015).
Попри багаторічний досвід лікування та наявність численних терапевтичних опцій, акне і сьогодні залишається складним клінічним викликом: у частки пацієнтів захворювання набуває затяжного, рецидивуючого перебігу, а звичні схеми терапії демонструють обмежену ефективність. Це дедалі частіше пов’язують із глибшими патогенетичними механізмами, зокрема розвитком антибіотикорезистентності та особливостями мікробної організації у вогнищі запалення.
Крізь призму цих сучасних викликів було розглянуто проблему акне в доповіді члена Європейської академії дерматології та венерології, керівника «Центру здорової шкіри» (м. Тернопіль), лікаря-дерматовенеролога, кандидата медичних наук Галини Олександрівни Безкоровайної, представленій на Конгресі дерматології та дерматокосметології, що відбувся 24-26 квітня.
Акне як мікробна екосистема: роль біоплівок та антибіотикорезистентності у хронізації процесу
Протягом десятиліть акне розглядалося в межах класичної моделі патогенезу, що включає гіперсеборею, порушення фолікулярної кератинізації, колонізацію Cutibacterium acnes та активацію запальної відповіді. Цей підхід і сьогодні залишається базовим, однак не пояснює варіабельності клінічного перебігу захворювання, зокрема формування затяжних, рецидивуючих і резистентних до терапії форм.
Сучасний погляд на акне передбачає розгляд цього захворювання як складної мікробної екосистеми, в якій Cutibacterium acnes існує не лише у вигляді окремих клітин, а й у складі організованих структур. Саме вони забезпечують бактеріям підвищену стійкість до зовнішніх впливів і здатність до персистенції (Ruffier d’Epenoux L. і співавт., 2018).
Йдеться про біоплівки – структуровані мікробні спільноти, занурені в позаклітинний матрикс, що складається з полісахаридів, білків і позаклітинної ДНК. Така організація формує захисне мікросередовище, яке обмежує проникнення антимікробних агентів і змінює функціональний стан бактерій: знижується їхній метаболізм, формуються персистуючі клітини, здатні переживати терапевтичний вплив.
Клінічно це має принципове значення, оскільки бактерії у складі біоплівок можуть бути в 50-500 разів стійкішими до антибіотиків порівняно із планктонними формами (Ruchiatam K. і співавт., 2021). Водночас біоплівки C. acnes активно формуються в пілосебаційних фолікулах і значно частіше виявляються в пацієнтів з акне, ніж у здорових осіб (Coenye T. і співавт., 2021).
Функціонально біоплівки не лише захищають бактерії, а й безпосередньо беруть участь у патогенезі захворювання: вони сприяють формуванню мікрокомедонів, підтримують хронічне запалення та підвищують вірулентність C. acnes. У сукупності це створює умови для персистенції процесу та знижує ефективність стандартної терапії.
Отже, в центрі патологічного процесу опиняється не ізольована бактерія, а організована мікробна спільнота, і біоплівки слід розглядати як самостійну патогенетичну мішень. Це принципово змінює підхід до лікування: терапевтичний вплив має бути спрямований не лише на елімінацію бактерій, а на руйнування їхніх біоплівкових структур (Ruffier d’Epenoux L. і співавт., 2018).
Водночас саме біоплівкова організація бактерій значною мірою пояснює ще один критичний бар’єр у лікуванні акне – зростання антибіотикорезистентності до Cutibacterium acnes. Тривале застосування топічних і системних антибіотиків створює селективний тиск, що сприяє відбору стійких штамів, особливо до еритроміцину та кліндаміцину (Walsh T. R. і співавт., 2016).
Клінічно це проявляється повільнішою відповіддю на лікування, підвищенням частоти рецидивів і ризиком поширення резистентних штамів, що додатково обмежує ефективність антибіотикотерапії, особливо у форматі монотерапії.
Раціональна терапія акне: фокус на комбіновані підходи
З огляду на роль біоплівок у персистенції акне та їхній зв’язок із формуванням антибіотикорезистентності підходи до лікування зазнали суттєвого перегляду. Сьогодні дедалі чіткіше відходять від використання антибіотиків як монотерапії, оскільки такий підхід має принципові обмеження: він не забезпечує достатнього впливу на біоплівки, створює селективний тиск для відбору резистентних штамів і може порушувати баланс шкірного мікробіому.
У клінічній практиці це означає, що метою терапії має бути не лише пригнічення росту C. acnes, а комплексний вплив на ключові механізми персистенції захворювання – бактеріальне навантаження, біоплівки та ризик розвитку резистентності. Саме тому пріоритет надається комбінованим підходам, які дозволяють одночасно впливати на кілька ланок патогенезу.
Клінічні дані підтверджують доцільність такої стратегії: комбінації, що включають топічний антибіотик, не поступаються за ефективністю щодо зменшення як запальних, так і незапальних елементів акне. Зокрема, в систематичному огляді й метааналізі рандомізованих контрольованих досліджень (n≈800 пацієнтів) не було виявлено значущої різниці між комбінаціями кліндаміцину з бензоїлпероксидом і кліндаміцину з адапаленом за основними клінічними показниками (Al Aied A. та співавт., 2023). Хоча обидві комбінації однаково ефективно очищують шкіру, комбінація кліндаміцину з бензоїлпероксидом завдяки її сприятливому профілю безпеки є більш пріоритетним вибором. Вона краще підходить для тривалого лікування, оскільки рідше зумовлює подразнення, що підвищує прихильність пацієнтів до терапії.
Водночас принципове значення мають відмінності в механізмах дії. У цьому контексті бензоїлпероксид відіграє ключову роль, оскільки забезпечує бактерицидний ефект через утворення активних форм кисню, діє незалежно від чутливості бактерій до антибіотиків і не асоціюється з розвитком резистентності. Крім того, він здатний руйнувати біоплівки, зменшувати бактеріальне навантаження та підвищувати ефективність антимікробної терапії (Ghannoum M. і співавт., 2020).
Саме тому комбінація бензоїлпероксиду із кліндаміцином розглядається як раціональний вибір у сучасній терапії акне. Вона забезпечує багатофакторний вплив на патогенез: кліндаміцин чинить антибактеріальний і протизапальний ефект, тоді як бензоїлпероксид реалізує бактерицидну та антиплівкову дію. Таке поєднання не лише підсилює загальну ефективність лікування, а й запобігає розвитку антибіотикорезистентності при повторному застосуванні.
Клінічно це проявляється швидшим досягненням терапевтичного ефекту, особливо в пацієнтів із запальними формами акне та тривалим перебігом захворювання. Важливо, що при зіставній загальній ефективності саме комбінація з бензоїлпероксидом забезпечує додатковий вплив на біоплівки, що є критично важливим у резистентних випадках.
На фармацевтичному ринку України така патогенетично обґрунтована комбінація представлена, зокрема, препаратом Зеркалін інтенсив (кліндаміцин 1% + бензоїлпероксид 5%) у формі гелю для місцевого застосування. Препарат показаний для лікування акне легкого і середнього ступенів тяжкості, особливо при запальних формах, може застосовуватися із 12-річного віку та наноситься 1 р/добу, що сприяє високій прихильності до лікування. Клінічний ефект щодо запальних і незапальних елементів зазвичай спостерігається вже через 2-5 тиж терапії, при цьому тривалість безперервного застосування не має перевищувати 12 тиж.
Висновки
Сучасне розуміння акне виходить за межі класичної запальної моделі та все більше пов’язується з концепцією біоплівок як ключового механізму персистенції захворювання. Саме біоплівкові структури C. acnes забезпечують бактеріям підвищену стійкість до терапії, сприяють хронізації процесу та значною мірою визначають недостатню ефективність традиційних підходів лікування.
В цих умовах раціональна терапія має бути спрямована не лише на зменшення бактеріального навантаження, а й на руйнування біоплівок і профілактику антибіотикорезистентності. Це обумовлює перевагу комбінованих схем лікування, які поєднують різні механізми дії та дозволяють впливати на ключові ланки патогенезу.
На сьогодні фіксована комбінація кліндаміцину та бензоїлпероксиду (Зеркалін інтенсив) розглядається як один із найобґрунтованіших підходів, здатних не лише інгібувати життєдіяльність C. acnes, а й впливати на біоплівкові структури. Це визначає патогенетичну доцільність її застосування в пацієнтів із тривалим перебігом акне та підвищеним ризиком антибіотикорезистентності.
Підготувала Ганна Кирпач
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 7 (618), 2026 р
