21 березня, 2025

Мірогабалін: світовий досвід використання новітнього габапентиноїду для лікування больової форми діабетичної нейропатії

Міжнародна діабетична федерація (International Diabetes Federation, IDF) класифікує цукровий діабет (ЦД) як глобальну пандемію ХХІ ст., що швидко прогресує, адже, за прогнозами експертів, до 2045 року поширеність ЦД у світовій популяції досягне 12,2%, що відповідатиме 783,2 млн осіб [1]. У 2020 році кількість хворих на ЦД 2 типу в усьому світі становила 445 млн осіб; водночас, за прогнозованими даними, в 2050 році вона зросте до 730 млн, якщо поширеність залишиться незмінною; до 1,095 млрд, якщо вона зросте на 50%; до 657 млн, якщо зменшиться на 10%; до 1,153 млрд, якщо відповідатиме попереднім тенденціям у більшості країн світу протягом 1990-2019 років. Згідно з усіма сценаріями, країни Африки на південь від Сахари та країни з низьким рівнем доходу мають найвищий відносний приріст кількості людей із ЦД 2 типу. Очікується, що в майбутньому ЦД 2 типу «постарішає», тобто частка осіб із ЦД 2 типу віком <60 років знизиться з 5 із 10 осіб у 2020 році до 4 із 10 осіб у 2050 році за всіма сценаріями [2]. Також прогнозується, що найближчими десятиліттями зростання частоти діагностування ЦД і переддіабету корелюватиме зі збільшенням поширеності його ускладнень. Особливо це стосується діабетичної полінейропатії (ДПН), що має різні форми, уражає ≈⅓ осіб із ЦД і може розвиватися навіть у пацієнтів із переддіабетом [3].

ДПН пов’язана зі значною захворюваністю, збільшенням ризику фізичних та психосоціальних порушень, підвищеним ризиком смертності й зниженням якості життя (здебільшого через нейропатичний біль (НБ) і виразки стопи). Водночас симптоми, спричинені ДПН, зазвичай включають, крім НБ (часто може бути сильним; уражає до 30% усіх осіб із ДПН), парестезії, дизестезії та оніміння дистальних відділів нижніх кінцівок. З іншого боку, безсимптомна форма ДПН може спостерігатися в ≈50% пацієнтів із цим захворюванням. У таких випадках маніфестація ДПН часто відбувається лише на етапі встановлення діагнозу ЦД 2 типу [4].

На жаль, у світовій клінічній практиці ДПН досі недостатньо діагностується та лікується [5]. Загалом лікування ДПН має містити 3 наріжні камені:

1) лікування, що діє на причину, включаючи зміну способу життя; інтенсивна терапія ЦД, спрямована на близьку до норми глікемію; багатофакторне втручання щодо зменшення серцево-судинного ризику;

2) фармакотерапія, орієнтована на патогенез;

3) симптоматичне лікування НБ [5-7].

Останній принцип лікування ДПН заслуговує на особливу увагу клініцистів, оскільки НБ досить складно лікується, що зумовлює підвищення ризику супутніх проблем, як-от порушення сну, подальше зниження якості життя, поліпрагмазія, соціально-економічні наслідки (наприклад, вищі витрати на охорону здоров’я та зниження здатності працювати або виконувати повсякденну діяльність), захворюваність і смертність [8, 9]. Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) визначає НБ як такий, що спричинений ураженням або захворюванням соматосенсорної нервової системи [10, 11]. Хворобливі вогнищеві периферичні розлади спричинені патологічними процесами, які охоплюють один або декілька периферичних нервів чи нервових корінців [12]. Периферична нейропатія (ПНП) змінює електричні властивості сенсорних нервів, що згодом зумовлює дисбаланс між центральною збуджувальною та гальмівною сигналізацією, котрий спричиняє порушення гальмівних інтернейронів і низхідних систем контролю. Своєю чергою, передача сенсорних сигналів і механізми розгальмування або полегшення змінюються на рівні нейронів заднього рогу спинного мозку. За результатами низки доклінічних досліджень виявлено декілька анатомічних, молекулярних і електрофізіологічних змін від периферії до центральної нервової системи (ЦНС), які спричиняють посилення функцій, що надає змогу детальніше зрозуміти НБ та принципи його лікування. На периферії, у спинному та головному мозку помітні посилення збудження і втрата гальмування. Ці зміни зміщують сенсорні шляхи до стану гіперзбудливості; послідовність змін із плином часу від периферії до мозку може сприяти тому, що стан НБ стає хронічним. Ектопічна активність у первинних аферентних волокнах може відігравати ключову роль у патофізіології НБ у разі ушкодження периферичного нерва. Пацієнти з больовою формою ДПН продемонстрували повну втрату іпсилатерального спонтанного та зумовленого болю при лікуванні блокадою периферичного нерва (з лідокаїном, який блокує натрієві канали, керовані напругою) [12, 13]. Мікронейрографічні дослідження також виявили спонтанну активність (здебільшого в С‑волокнах), пов’язану з болем, що свідчить про потенційний периферичний механізм НБ [14, 15]. Загалом гіперзбудливість, що лежить в основі НБ, – результат змін в іонному каналі, що спричиняє підвищену збудливість, передачу сигналу та вивільнення нейромедіаторів. Дійсно, вирішальну роль натрієвих каналів демонструє втрата чи посилення болю в осіб зі спадковими каналопатіями [16], крім того, очевидна втрата калієвих каналів, які зазвичай модулюють нервову активність. Якщо аферентне волокно від’єднується від периферії через травму чи ураження, спостерігатиметься втрата чутливості [17]. Решта інтактних волокон є гіперзбудливими, т. зв. подразливими ноцицепторами [18]. У результаті пацієнт може відчувати постійний біль та оніміння. Змінені імпульси в спинний мозок у поєднанні з посиленням функції кальцієвих каналів (через більшу експресію в нервових закінченнях) зумовлюють збільшення вивільнення нейромедіаторів і посилення збуджувальної синаптичної передачі в ноцицептивному контурі. Отже, протягом останніх років вивчення фармакологічного впливу на потенціалозалежні кальцієві канали (ПЗКК) було одним з основних напрямів втручань у пацієнтів із НБ на тлі ДПН (рис. 1).

Рис. 1. НБ і механізм дії габапентиноїдів [25]
Примітки: червоним кольором показані події після гострого введення габапентину чи прегабаліну; синім кольором – пов’язані з тривалим лікуванням. Основною мішенню габапентиноїдів є вольтаж-залежна субодиниця α2δ1 кальцієвих каналів. Зв’язування габапентиноїдів із цими субодиницями зменшує вивільнення передавача збудження та спінальну сенсибілізацію. Вторинні механізми, як-от активація низхідної норадренергічної системи інгібіторів болю чи зниження активації мікроглії та/або прозапальних цитокінів, також можуть брати участь у полегшенні НБ цими препаратами.

Деякі ліганди ПЗКК чинять знеболювальну дію, опосередковану зменшенням надходження кальцію до нейронів ЦНС. Такі ліганди ПЗКК включають габапентин і прегабалін, обидва з яких використовуються в усьому світі як препарати першої лінії для лікування НБ за ДПН [19].

Габапентин уперше синтезований у 1977 році під час спроби отримати структурний аналог γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) із вищою ліпофільністю (порівняно з початковим нейромедіатором), збільшуючи його здатність проникати до ЦНС. Проте було виявлено, що ця нова сполука не діє як ГАМК‑міметик і не зв’язується з рецепторами ГАМК. Роками пізніше було виявлено, що габапентин зв’язується з високою спорідненістю з допоміжною α2δ-субодиницею вольтаж-чутливих кальцієвих каналів. Він був застосований для лікування рефрактерної епілепсії у 1993 році. Сучасніший структурний аналог ГАМК – прегабалін був синтезований у 1991 році та схвалений для лікування НБ і рефрактерної епілепсії у 2004 і 2005 роках відповідно (рис. 2) [20, 21]. Водночас обидва зазначені фармакологічні агенти не повною мірою забезпечують адекватну терапевтичну підтримку для багатьох пацієнтів із ДПН. Окрім того, вони демонструють низку очікуваних побічних реакцій, як-от запаморочення, сонливість і збільшення маси тіла, що значною мірою обмежує їхнє широке використання в хворих на ЦД, ускладнений ДПН. Окремо слід зазначити, що безліч пацієнтів із ДПН не задоволені результатами свого лікування. Це можна пояснити низкою причин, включаючи недостатнє полегшення болю, погану переносимість терапевтичних засобів і низький рівень аналгетичної відповіді. Ефективність лікування із часом знижується; потреба в додатковій терапії або збільшенні дози стає досить актуальною. Із вищезазначених причин пацієнти із ДПН потребують сучасних ліків, які забезпечують максимальну ефективність з мінімальними побічними реакціями, що добре переносяться [19].

Рис. 2. Хімічна структура габапентину й прегабаліну

Мірогабалін (рис. 3) є новим пероральним селективним лігандом для α2δ-субодиниці ПЗКК у ЦНС. Цей препарат розроблений саме для лікування НБ, у т. ч. за ДПН [22]. Мірогабалін має вищу спорідненість до субодиниць α2δ1 і α2δ2, ніж прегабалін, демонструє нижчу швидкість дисоціації від α2δ1, ніж α2δ2, а також нижчу швидкість дисоціації від α2δ1 порівняно із прегабаліном. Оскільки субодиниця α2δ1 потенціалозалежних Ca²⁺-каналів сприяє знеболювальному ефекту, тоді як субодиниця α2δ2 – побічним ефектам ЦНС, мірогабалін може мати тривалий знеболювальний ефект і більші межі безпеки щодо побічних ефектів із боку ЦНС [19, 20, 23].

Рис. 3. Хімічна структура мірогабаліну

Мірогабалін як третій відомий препарат у родині габапентиноїдів був уперше схвалений в Японії в січні 2019 року для лікування ПНП і отримав загальне показання як лікування нейропатії, включаючи хронічну нейропатію, у 2022 році. Також він схвалений у Південній Кореї для лікування ПНП у 2020 році. І цього ж року мірогабалін отримав схвалення для лікування ДПН і постгерпетичної невралгії (ПГН) у Тайвані. У 2022 році мірогабалін схвалено для лікування ПНП у Таїланді. У червні 2024 року на основі активних спостережень у ході дослідження ІІІ фази за участю китайських пацієнтів із ДПН Центр оцінки ліків Національного управління медичної продукції (NMPA) схвалив мірогабалін для показання ДПН у Китаї. Наразі в країнах Азії проводяться численні дослідження мірогабаліну у вигляді терапії ДПН, ПГН, післяопераційної нейропатії та ПНП, спричиненої хіміотерапією [24].

Слід підкреслити, що з моменту створення мірогабаліну ефективність цього препарату вивчалася в багатьох клінічних випробуваннях. У подвійному сліпому багатоцентровому плацебо-контрольованому дослідженні ІІІ фази (NCT02318706) визначено, що мірогабалін має збалансовану ефективність і безпеку для азійських пацієнтів (Японія, Корея, Тайвань та Малайзія) з дозозалежними результатами полегшення болю. Загалом 834 пацієнти віком ≥20 років із ЦД 1 чи 2 типу та супутньою ДПН тривалістю щонайменше 6 міс були рандомізовані для отримання мірогабаліну 15 мг/добу (n=164), 20 мг/добу (10 мг 2 р/добу; n=165) та 30 мг/добу (15 мг 2 р/добу; n=165), включаючи 1-2 тиж поетапного титрування дози й плацебо (n=330). На 14-му тиж первинна кінцева точка середньодобової оцінки болю (ADPS) від початкового рівня становила –1,34; –1,47 і –1,81 для мірогабаліну 15, 20 і 30 мг/добу відповідно, а також –1,31 для плацебо. Зниження ADPS розпочалося з 1-го тиж у всіх групах лікування мірогабаліном, у т. ч. воно було істотно більшим для 30 мг/добу порівняно із плацебо. Мірогабалін у дозі 30 мг/добу показав значно вищу частоту відповіді на ≥50% покращення ADPS порівняно із плацебо (p=0,0048). Також спостерігалася значно краща зміна від початкового рівня до 14-го тиж візуальної аналогової шкали (ВАШ) за стислою формою опитувальника болю McGill (SF-MPQ) і середньодобовою оцінкою інтерференції сну (ADSIS), оцінених пацієнтами за дози мірогабаліну 30 мг/добу (p=0,0018 і 0,0001). У загальному враженні хворого про зміни (PGIC) >30 мг/день реєстрували «мінімальне покращення або краще» (оцінка ≤3: 70,3 проти 58,8%; p=0,0129) чи «значне покращення або краще» (оцінка ≤2: 40,0 проти 26,1%; p=0,0016). Результати свідчать про покращення якості життя із задоволеністю пацієнтів [26].

У відкритому розширеному дослідженні ІІІ фази (NCT02318706) 214 пацієнтів з Японії, Кореї, Тайваню отримували мірогабалін протягом 52 тиж (4-тижневе титрування 5 мг 2 р/добу, а згодом – протягом 48 тиж змінну дозу 10 або 15 мг 2 р/добу). Кількість балів за ВАШ (середня змінна: –9,8) та іншими підшкалами SF-MPQ (сенсорна оцінка: –1,2; афективна оцінка: –0,3; загальна оцінка: –1,5; поточна інтенсивність болю: –0,2) була зниженою від початкового рівня до 52-го тиж, що демонструє довгострокові знеболювальні ефекти мірогабаліну в пацієнтів із ДПН [24].

В багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому дослідженні ІІІ фази (NCT04094662) за участю пацієнтів із Китаю віком ≥18 років із ЦД 1 або 2 типу також вивчалася ефективність мірогабаліну при ДПН. Загалом 393 хворих рандомізували з метою отримання мірогабаліну чи плацебо для 2-тижневого титрування 5 або 10 мг 2 р/добу, а також 12-тижневого фіксованого періоду 15 мг 2 р/добу. Зміна тижневого рівня за ADPS від початкового рівня на 14-му тиж оцінювалася як первинна кінцева точка. Мірогабалін спричиняв значне покращення порівняно із плацебо (p=0,0301). Частота відповіді на ≥30% (54,1 проти 46,2%) і ≥50% (29,1 проти 26,4%) зниження за ADPS від початкового рівня до 14-го тиж була чисельно вищою в групі мірогабаліну порівняно із плацебо; без значущості, що може пов’язуватися з високою частотою відповіді на плацебо та високими базовими показниками в групі плацебо (6,09 проти плацебо й 5,60 у пацієнтів азійського походження) [26]. У хворих, котрі отримували мірогабалін, покращилися показники за ВАШ SF-MPQ (–3,3 порівняно із плацебо; p=0,0929). Слід зауважити, що відсоток PGIC як «мінімально покращений або кращий» (87,2 проти 79,2%; p=0,0341) і «значно чи дуже значно покращений» (63,8 проти 42,6%; p<0,0001) був вищим у тих, хто отримував мірогабалін, ніж в осіб, котрі отримували плацебо. Мірогабалін продемонстрував суттєві зміни порівняно з початковим рівнем до 14-го тиж щодо ADSIS (середнє значення найменших квадратів (LSM) порівняно із плацебо: –0,45, p=0,0073), значення індексу (0,0291; p=0,0107) та ВАШ (2,8; p=0,0457) EuroQol 5 Dimensions 5 Levels (EQ‑5D‑5L). Отже, мірогабалін виявився безпечним і ефективним для китайських пацієнтів із ДПН, а також для азійських хворих з інших країн.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні ІІ фази (NCT01496365) 913 пацієнтів із США віком ≥18 років із ЦД 1 або 2 типу (HbA1c ≤10%) і ДПН протягом ≥6 міс були рандомізовані для прийому мірогабаліну 5 мг/день (5 мг 1 р/добу), 10 мг/день (10 мг 1 р/добу), 15 мг/добу (15 мг 1 р/добу), 20 мг/добу (10 мг 2 р/добу) і 30 мг/добу (15 мг 2 р/добу) в групу лікування; групу лікування прегабаліном 300 мг/добу чи групу плацебо. На 5-му тиж середні зміни ADPS порівняно з початковим рівнем становили –2,0; –2,3; –2,7; –2,6 і –2,8 для дози мірогабаліну за зростанням, –1,8 для прегабаліну та –1,9 для плацебо. Відмінності LSM були статистично значущими порівняно із плацебо для мірогабаліну 15; 20 та 30 мг/день (–0,94; –0,88; –1,01; p<0,05) і порівняно із прегабаліном для мірогабаліну 15 і 30 мг/день (–0,89; –0,96; p<0,05). Мірогабалін 15 і 20 мг/добу продемонстрував значно вищий відсоток зниження ADPS на ≥30% (66,7 і 60,7%) від початкового рівня до 5-го тиж порівняно із прегабаліном (38,0%; p<0,05) і плацебо (41,7%; p<0,05); більший відсоток хворих, котрі отримували 15; 20 і 30 мг/день мірогабаліну мали суттєве зниження на ≥50% (39,2; 42,9; 43,9%) порівняно із плацебо (24,1%) (рис. 4) [26, 27].

Рис. 4. Результати лікування діабетичного периферичного НБ мірогабаліном в азійських пацієнтів; динаміка середньої добової оцінки болю (ADPS)

Крім того, значне зниження ADSIS спостерігалося в групах мірогабаліну 15; 20 і 30 мг/день (–2,97; –2,52; –2,69) порівняно із плацебо (–1,98; p<0,05), у групі мірогабаліну 15 мг/день порівняно із прегабаліном (–1,94; p<0,05). У модифікованому стислому описі болю (BPI) підшкали впливу на повсякденні функції (–2,58 проти –1,58), найсильнішої інтенсивності болю (–2,96 проти –1,93), найменшої інтенсивності болю (–1,95 проти –1,19) та середньої інтенсивності болю (–2,32 проти –1,55) були покращені значніше за допомогою мірогабаліну 30 мг/добу, ніж із плацебо. Значне покращення стану PGIC як «мінімальне покращення або краще» спостерігалося в групі 5; 10 та 30 мг/день і «значне чи дуже значне покращення» в усіх групах дозування мірогабаліну, ніж плацебо (p<0,05). Наявні дані свідчать на користь використання високих доз мірогабаліну порівняно із прегабаліном до певного моменту для лікування хворих із діабетичною ПНП [28].

У подвійному сліпому рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні ІІ фази (NCT01504412), проведеному в Японії, Південній Кореї, Тайвані, оцінювали ефект мірогабаліну порівняно із прегабаліном у лікуванні больової форми ДПН, зумовленої попередніми неефективними методами лікування, доступними на момент дослідження. У цьому випробуванні пацієнтів (n=450) віком ≥20 років із ЦД 1 або 2 типу та наявною ДПН рандомізували для лікування мірогабаліном 10; 20 чи 30 мг/добу; прегабаліном 300 мг/добу 2 р/день; плацебо протягом 7 тиж (ескалація дози на 1 тиж), незважаючи на те що різниця, скоригована за плацебо LSM, у зміні ADPS порівняно з базовим рівнем на 7-му тиж становила –0,4 (–1,0; 0,2) у групі 5 мг 2 р/добу, –0,4 (–0,9; 0,2) у групі 10 мг 2 р/добу, –0,3 (–0,9; 0,3) у групі 15 мг 2 р/добу та 0,0 (– 0,5; 0,5) у групі прегабаліну. Для вторинних кінцевих точок мірогабалін у дозі 30 мг/добу значно покращив показники за ВАШ (LSM: –7,4 (–13,0; –1,8); p=0,0093) і загальний бал SF-MPQ (LSM: –1,9 (–1,3; –0,4); p=0,0002) і ADSIS (LSM: –0,9 (–1,3; –0,4); p=0,0002) [19, 24].

Метааналіз досліджень ефективності лікування мірогабаліном включав 3 рандомізовані контрольовані дослідження за участю 1732 пацієнтів із ДПН [19]. Мірогабалін продемонстрував суттєве та ефективніше зниження ADPS протягом 3, 4 і 5 тиж; також виявлено значне збільшення частки пацієнтів зі зниженням ADPS на ≥30 та ≥50% на тлі прийому мірогабаліну порівняно із прегабаліном і плацебо [24].

Слід зазначити, що за результатами трьох 13-тижневих багатоцентрових подвійних сліпих досліджень ІІІ фази, в яких брали участь 3864 хворих і вивчалася ефективність лікування фіброміалгії (ФМ), прегабалін у дозі 150 мг 2 р/день виявився ефективнішим за мірогабалін 15 мг 1 р/день чи мірогабалін 15 мг 2 р/день. Хоча обидві дози мірогабаліну добре переносилися більшістю пацієнтів і продемонстрували потенціал для зменшення болю, пов’язаного із ФМ, первинна кінцева точка значного зменшення болю в хворих, які отримували мірогабалін (порівняно із плацебо), не була досягнута в жодному із 3 рандомізованих контрольованих досліджень [29]. Отже, результати вищезазначених клінічних досліджень сприяли схваленню мірогабаліну в Японії та деяких інших країнах Сходу для лікування периферичного НБ, зокрема діабетичного периферичного НБ та ПГН [30].

Оскільки питання ефективних терапевтичних підходів до лікування НБ вирішені лише частково, розроблено новий габапентиноїд – мірогабалін, що вибірково зв’язується із субодиницями α2δ за допомогою унікального механізму повільнішої дисоціації від α2δ1, ніж α2δ2, а також є потенційною альтернативою для лікування НБ. Незважаючи на те що світовий досвід використання мірогабаліну все ще перебуває у зародковому стані, ця молекула доводить свою ефективність, тому наявні та майбутні результати її застосування в пацієнтів із НБ, безумовно, є багатообіцяльними. Як уже повідомлялося, декілька досліджень ІІІ фази продемонстрували ефективність мірогабаліну в пацієнтів із ДПН і ПГН, що забезпечило клінічне застосування в багатьох країнах Азії. Цілком можливо, що результати подальших клінічних досліджень в інших країнах світу, наприклад в Європі, зможуть додатково засвідчити безпеку й ефективність застосування мірогабаліну. Ці спостереження мають також зосереджуватися на вивченні гнучких доз в ефективному діапазоні 15-30 мг/день для мірогабаліну, які відповідають клінічній практиці, з надією на досягнення кращих результатів. Окрім того, порівняльні дослідження між мірогабаліном, прегабаліном, габапентином, дулоксетином, мілнаципраном, амітриптиліном виявляться цінними для встановлення місця мірогабаліну серед інших аналгетиків для лікування НБ у багатьох клінічних ситуаціях, а також допоможуть закцентувати увагу лікарів на додаткових можливостях персоніфікації терапії цих пацієнтів.

Література

1. IDF (2023). IDF Diabetes Atlas. diabetesatlas.org/atlas/tenth-edition.

2. Guzman-Vilca W.C., Carrillo-Larco R.M. Number of People with Type 2 Diabetes Mellitus in 2035 and 2050: A Modelling Study in 188 Countries. Curr Diabetes Rev. 2024; 21 (1): e120124225603. doi: 10.2174/0115733998274323231230131843. PMID: 38231048.

3. Маньковський Б.М. Трагедія та виклик діабетичної нейропатії. АТЛАС. – К.: Вірапроджект, 2024. – 424 с. з іл., ISBN 978-966-647-218-5.

4. Atmaca A., Ketenci A., Sahin I. et al. (2024). Expert opinion on screening, diagnosis and management of diabetic peripheral neuropathy: a multidisciplinary approach. Front. Endocrinol., 15: 1380929. doi: 10.3389/fendo.2024.1380929.

5. Ziegler D. Pathogenetic treatments for diabetic peripheral neuropathy. Diabetes Res Clin Pract., 2023 Dec; 206 Suppl 1:110764. doi: 10.1016/j.diabres.2023.110764. PMID: 38245327.

6. D. Ziegler, S. Tesfaye, V. Spallone et al. Screening, diagnosis and management of diabetic sensorimotor polyneuropathy in clinical practice: International expert consensus recommendations Diabetes Res Clin Pract, 186 (2022), p. 109063.

7. D. Ziegler, N. Papanas, O. Schnell et al. Current concepts in the management of diabetic polyneuropathy J Diabetes Investig, 12 (2021), pp. 464-475.

8. Pop-Busui R., Ang L., Boulton A.J.M., Feldman E.L., Marcus R.L., Mizokami-Stout K., Singleton J.R., Ziegler D. Diagnosis and Treatment of Painful Diabetic Peripheral Neuropathy. Arlington (VA): American Diabetes Association; 2022 Feb., PMID: 35544662.

9. Braffett B.H., Gubitosi-Klug R.A., Albers J.W. et al. DCCT/EDIC Research Group. Risk factors for diabetic peripheral neuropathy and cardiovascular autonomic neuropathy in the Diabetes Control and Complications Trial / Epidemiology of Diabetes Interventions and Complications (DCCT/EDIC) study. Diabetes, 2020; 69: 1000-1010.

Finnerup N.B., Kuner R., Jensen T.S. Neuropathic Pain: From Mechanisms to Treatment. Physiol Rev., 2021 Jan 1; 101 (1): 259-301. doi: 10.1152/physrev.00045.2019. Epub, 2020 Jun 25. PMID: 32584191.
IASP taxonomy. https://www.iasp-pain.org/terminology?navItemNumber=576. 2019.
Colloca L., Ludman T., Bouhassira D., Baron R., Dickenson A.H., Yarnitsky D., Freeman R., Truini A., Attal N., Finnerup N.B., Eccleston C., Kalso E., Bennett D.L., Dworkin R.H., Raja S.N. Neuropathic pain. Nat Rev Dis Primers., 2017 Feb 16; 3: 17002. doi: 10.1038/nrdp.2017.2. PMID: 28205574; PMCID: PMC5371025.
Haroutounian S. et al. Primary afferent input critical for maintaining spontaneous pain in peripheral neuropathy. Pain 155, 1272-1279 (2014).
Serra J. et al. Microneurographic identification of spontaneous activity in C-nociceptors in neuropathic pain states in humans and rats. Pain 153, 42-55 (2012).
Kleggetveit I.P. et al. High spontaneous activity of C-nociceptors in painful polyneuropathy. Pain 153, 2040-2047 (2012).
Yang Y. et al. Mutations in SCN9A, encoding a sodium channel alpha subunit, in patients with primary erythermalgia., J. Med. Genet. 41, 171-174 (2004).
Tesfaye S., Boulton A.J. & Dickenson A.H. Mechanisms and management of diabetic painful distal symmetrical polyneuropathy. Diabetes Care 36, 2456-2465 (2013).
Fields H.L., Rowbotham M. & Baron R. Postherpetic neuralgia: irritable nociceptors and deafferentation. Neurobiol. Dis. 5, 209-227.
Alyoubi R.A., Alshareef A.A., Aldughaither S.M., Aljaroudi A.M., Alabdulwahed A., Alduraibi F.M., Masoud A.T., Abu-Zaid A. Efficacy and safety of mirogabalin treatment in patients with diabetic peripheral neuropathic pain: A systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials. Int J Clin Pract., 2021 May; 75 (5): e13744. doi: 10.1111/ijcp.13744. Epub 2020 Oct 27. PMID: 32991782.
Calandre E.P., Rico-Villademoros F., Slim M. Alpha2delta ligands, gabapentin, pregabalin and mirogabalin: a review of their clinical pharmacology and therapeutic use. Expert Rev Neurother., 2016 Nov; 16 (11): 1263-1277. doi: 10.1080/14737175.2016.1202764. Epub, 2016 Jul 7. Erratum in: Expert Rev Neurother. 2016 Nov; 16(11): iii. doi: 10.1080/14737175.2016.1218181. PMID: 27345098.
Abram M., Jakubiec M., Kamiński K. Chirality as an Important Factor for the Development of New Antiepileptic Drugs. ChemMedChem., 2019 Oct 17; 14 (20): 1744-1761. doi: 10.1002/cmdc.201900367. Epub 2019 Oct 2. PMID: 31476107.
Tang H., Lu J., Duan Y., Li D. The Clinical Application and Progress of Mirogabalin on Neuropathic Pain as a Novel Selective Gabapentinoids. Mediators Inflamm., 2023 Apr 28; 2023: 4893436. doi: 10.1155/2023/4893436. PMID: 37152369; PMCID: PMC10162880.
Hong L.M., Liu J.M., Lin L., Huang C.C., Chen R., Lin W.W. Modeling an evaluation of the efficacy of the novel neuroanalgesic drug mirogabalin for diabetic peripheral neuropathic pain and postherpetic neuralgia therapy. Eur J Pharm Sci., 2024 Jun 1; 197: 106777. doi: 10.1016/j.ejps.2024.106777. Epub 2024 Apr 20. PMID: 38649099.
Yang F., Wang Y., Zhang M., Yu S. Mirogabalin as a novel calcium channel α2δ ligand for the treatment of neuropathic pain: a review of clinical update. Front Pharmacol., 2024 Nov 22; 15: 1491570. doi: 10.3389/fphar.2024.1491570. PMID: 39650158; PMCID: PMC11621930.
Kremer M., Salvat E., Muller A., Yalcin I., Barrot M. Antidepressants and gabapentinoids in neuropathic pain: Mechanistic insights. Neuroscience., 2016 Dec 3; 338: 183-206. doi: 10.1016/j.neuroscience.2016.06.057. Epub, 2016 Jul 9. PMID: 27401055.
Baba M., Kuroha M., Ohwada S., Murayama E., Matsui N. Results of Mirogabalin Treatment for Diabetic Peripheral Neuropathic Pain in Asian Subjects: A Phase 2, Double-Blind, Randomized, Placebo-Controlled, Study. Pain Ther., 2020 Jun; 9 (1): 261-278. doi: 10.1007/s40122-020-00156-6. Epub, 2020 Feb 12. PMID: 32052264; PMCID: PMC7203334.
Vinik A., Rosenstock J., Sharma U., Feins K., Hsu C., Merante D.; DS5565-A-U201 US Phase II Study Investigators. Efficacy and safety of mirogabalin (DS-5565) for the treatment of diabetic peripheral neuropathic pain: a randomized, double-blind, placebo- and active comparator-controlled, adaptive proof-of-concept phase 2 study. Diabetes Care., 2014 Dec; 37 (12): 3253-61. doi: 10.2337/dc14-1044. Epub, 2014 Sep 17. PMID: 25231896.
Merante D., Rosenstock J., Sharma U., Feins K., Hsu C., Vinik A.; DS-5565-A-U201 US Phase 2 Study Investigators. Efficacy of Mirogabalin (DS-5565) on Patient-Reported Pain and Sleep Interference in Patients with Diabetic Neuropathic Pain: Secondary Outcomes of a Phase II Proof-of-Concept Study. Pain Med., 2017 Nov 1; 18 (11): 2198-2207. doi: 10.1093/pm/pnw342. PMID: 28371941.
Arnold L.M., Whitaker S., Hsu C., Jacobs D., Merante D. Efficacy and safety of mirogabalin for the treatment of fibromyalgia: results from three 13-week randomized, double-blind, placebo- and active-controlled, parallel-group studies and a 52-week open-label extension study. Curr Med Res Opin., 2019 Oct; 35 (10): 1825-1835. doi: 10.1080/03007995.2019.1629757. Epub, 2019 Jul 9. PMID: 31284771.
Deeks E.D. Mirogabalin: First Global Approval. Drugs., 2019 Mar; 79 (4): 463-468. doi: 10.1007/s40265-019-01070-8. Erratum in: Drugs., 2019 Mar; 79 (4): 469. doi: 10.1007/s40265-019-01082-4. PMID: 30778848.

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (590), 2025 р