5 листопада, 2026
Мебеверин у лікуванні функціональних гастроінтестинальних і біліарних розладів: механізми дії та клінічна ефективність
Розлади взаємодії «кишечник – головний мозок» потребують індивідуалізованого лікування, орієнтованого на провідні симптоми та певний клінічний фенотип. За наявності абдомінального болю й спастичних проявів одним із можливих компонентів терапії є міотропні спазмолітики. Мебеверин діє безпосередньо на гладенькі м’язи травного тракту, зменшуючи патологічний спазм без стійкого пригнічення фізіологічної моторики та не маючи типової системної антихолінергічної активності. Його застосування може допомогти зменшити інтенсивність болю, дискомфорту та здуття, що істотно впливає на якість життя пацієнтів із функціональними розладами травної системи.
Місце селективних міотропних спазмолітиків у сучасній гастроентерології
Розлади взаємодії «кишечник – головний мозок» (disorders of gut-brain interaction, DGBI) належать до найпоширеніших причин хронічного або рецидивного абдомінального болю, здуття, дискомфорту та порушень випорожнення. Сучасний підхід передбачає встановлення діагнозу на основі характерного симптомокомплексу, оцінку тривожних ознак і проведення додаткових обстежень лише тоді, коли вони необхідні для виключення органічної патології. Римські критерії V визначають DGBI як гетерогенну групу станів, у розвитку яких у різних співвідношеннях беруть участь порушення моторики, вісцеральна гіперчутливість, зміни кишкової проникності, нейроімунні механізми, мікробіота та особливості центральної обробки больових сигналів [1, 2].
У Римських критеріях V показники синдрому подразненого кишечника (СПК) стали ширшими: до основних симптомів знову належать не лише біль у животі, а й абдомінальний дискомфорт, а мінімальну частоту симптомів знизили до 3 днів на місяць протягом останніх 3 міс. Це дозволяє виявляти більше пацієнтів із клінічно значущими проявами, але не перетворює його показники на самодостатній діагностичний тест. У дослідженні вторинної ланки медичної допомоги їхня чутливість становила 66,1%, а специфічність – 80,1%. Отже, діагноз і надалі потребує клінічної оцінки, перевірки тривожних ознак та врахування індивідуального контексту пацієнта [2, 3].
Абдомінальний біль при СПК має багатокомпонентне походження. Спастичні або дискоординовані скорочення гладеньких м’язів можуть посилювати ноцицептивну стимуляцію, змінювати транзит і сприяти відчуттю здуття, однак моторні порушення не пояснюють усіх проявів захворювання, тому спазмолітики слід розглядати як засоби для симптоматичного контролю болю та спастичного компонента, а не як терапію, що впливає на всі механізми DGBI.
Фенотипування має практичне значення для вибору лікування. В пацієнта з домінуванням болю та відчуттям спазму терапевтичною мішенню може бути надмірна скоротлива активність, тоді як при переважанні закрепу, діареї, вираженого здуття або психосоціальних чинників потрібні інші чи додаткові втручання. Дієтичні рекомендації, корекція способу життя, засоби, що впливають на консистенцію й частоту випорожнень, нейромодулятори та методи мозково-кишкової поведінкової терапії можуть застосовуватися послідовно або комбіновано залежно від клінічного фенотипу. Спазмолітик у такій стратегії є окремим інструментом контролю симптомів, а не універсальним засобом лікування всіх проявів СПК [1, 2, 4, 5].
Позиції міжнародних настанов щодо спазмолітиків при СПК дещо відрізняються. Британське гастроентерологічне товариство (BGS) допускає застосування окремих препаратів цього класу для зменшення абдомінального болю та глобальних симптомів, але оцінює рекомендацію як слабку через дуже низьку якість доказів. Національний інститут охорони здоров’я та вдосконалення медичної допомоги Великої Британії (NICE) також розглядає спазмолітики як можливий симптоматичний варіант лікування. Американська колегія гастроентерології (ACG), навпаки, не рекомендує доступні в США спазмолітики для лікування глобальних симптомів СПК. Така розбіжність пояснюється неоднорідністю препаратів, різним регуляторним контекстом і методологічними обмеженнями досліджень; саме тому результати, отримані для одного засобу, не можна автоматично поширювати на весь клас [4, 5].
Традиційні препарати з вираженою антихолінергічною дією можуть спричиняти сухість у роті, порушення акомодації, тахікардію, закреп і затримку сечовипускання, що особливо небажано в осіб старшого віку та пацієнтів із супутніми захворюваннями. В цьому контексті виникає потреба у селективній нормалізації моторики за допомогою міотропних спазмолітиків, які діють переважно на гладенькі м’язи травного тракту, не спричиняючи системної блокади мускаринових рецепторів [6].
Механізм дії мебеверину: фізіологічна нормалізація моторики
Мебеверин належить до міотропних спазмолітиків прямої дії. Він діє безпосередньо на гладенькі м’язи кишечника та біліарного тракту без типової системної антихолінергічної активності, тому не асоціюється з характерним для холінолітиків комплексом небажаних реакцій. Для пацієнтів із хронічними або рецидивними симптомами хороша переносимість має практичне значення, оскільки сприяє прихильності до лікування та готовності завершити рекомендований курс [6-8].
Точний молекулярний механізм дії мебеверину остаточно не встановлений. Експериментальні роботи свідчать про можливий вплив на мембранні потоки натрію і кальцію та інші локальні процеси в гладеньком’язових клітинах, що можуть обмежувати надмірну деполяризацію і патологічне скорочення [6, 9]. Додатково обговорюється потенційна роль у стабілізації клітинних мембран і зменшенні вивільнення медіаторів, які беруть участь у формуванні ноцицептивних сигналів.
Клінічно важливою властивістю мебеверину вважають зменшення патологічного спазму без розвитку стійкої гіпотонії гладеньких м’язів. Це принципово відрізняє його від неспецифічного розслаблення гладеньких м’язів, яке може уповільнювати транзит і посилювати закреп. Таким чином, дія мебеверину спрямована не на тотальне пригнічення скоротливої активності, а на зменшення її патологічного спастичного компонента зі збереженням фізіологічної моторики. Саме це дозволяє розглядати його ефект як відновлення нормального моторного патерну травного тракту. Поняття «нормалізації моторики» слід розглядати як умовне: для пацієнта першочергове значення має зменшення болю, дискомфорту, здуття та впливу симптомів на повсякденне функціонування і якість життя, тоді як моторні показники залишаються лише допоміжним орієнтиром [6, 7]. Фармакокінетичні особливості мебеверину також мають практичне значення. Препарат швидко метаболізується, а форми з модифікованим вивільненням забезпечують поступове надходження активної речовини та можливість дворазового приймання. Це спрощує режим лікування й підвищує прихильність пацієнтів. Водночас порівняльні дані підтверджують відмінності фармацевтичного профілю та зручність дозування, але не надають підстав стверджувати про перевагу певної форми за всіма клінічними кінцевими точками [12, 13].
Додатковим аспектом є потенційний вплив мебеверину на якість життя: зменшення частоти та інтенсивності нападів болю, контроль спазму протягом доби при пролонгованій формі та покращення функціонального стану травного тракту. Це робить його корисним інструментом у комплексній терапії, орієнтованій на індивідуальний фенотип пацієнта.
Такий профіль дії визначає місце мебеверину насамперед як засобу для контролю абдомінального болю та спастичного дискомфорту. Його ефект реалізується переважно через вплив на моторно-тонічний компонент, тоді як інші ланки патогенезу DGBI – центральна сенситизація, психосоціальні чинники чи зміни мікробіоти – залишаються поза прямим впливом препарату. Це пояснює, чому клінічний результат може варіювати між пацієнтами: відсутність відповіді не означає помилковість діагнозу СПК, а лише свідчить, що спастичний механізм не є провідною терапевтичною мішенню в конкретному випадку.
Клінічні ефекти мебеверину при функціональних розладах
Найбільший обсяг клінічних даних щодо мебеверину накопичено при СПК. Систематичний огляд 2022 року містив 22 дослідження, серед яких 19 були рандомізованими. В багатьох роботах застосування препарату супроводжувалося зменшенням абдомінального болю, спастичних симптомів, здуття та загального дискомфорту, що може сприяти покращенню функціонального стану травного тракту та зменшенню впливу симптомів на повсякденну активність пацієнта. Водночас дослідження суттєво відрізнялися за дизайном, діагностичними критеріями, тривалістю лікування та методами оцінки результатів, що ускладнює точне визначення величини ефекту. Частина ранніх випробувань проводилася до впровадження сучасних критеріїв СПК, тому їхні висновки слід інтерпретувати з обережністю [7, 8].
Оцінюючи цю доказову базу, важливо розрізняти покращення окремих симптомів і глобальну відповідь на лікування. Зменшення інтенсивності болю або здуття може бути клінічно значущим навіть за відсутності повної нормалізації випорожнень, особливо якщо лікування покращує сон, працездатність і соціальну активність. У цьому контексті мебеверин розглядається як патогенетично обґрунтований компонент лікування, здатний забезпечувати контроль спазму протягом доби при застосуванні пролонгованої форми.
Додатковим аспектом є потенційний вплив мебеверину на якість життя: зменшення частоти та інтенсивності нападів болю, контроль спазму протягом доби при пролонгованій формі та покращення функціонального стану травного тракту. У міжнародному проспективному спостережному дослідженні оцінювали зміни симптомів і якості життя протягом 8 тиж лікування мебеверином або пінаверієм у звичайній клінічній практиці. В пацієнтів спостерігали покращення сумарного показника IBS-QOL та його окремих доменів, а також зменшення болю й дискомфорту. Ці результати мають цінність як дані реальної практики, проте через відсутність плацебо-контролю їх слід інтерпретувати з обережністю, адже не всі зміни можна однозначно пов’язати саме із фармакологічною дією мебеверину [10].
Нові дослідження також підкреслюють потребу в критичному аналізі доказів. Так, у рандомізованому плацебо-контрольованому випробуванні 2025 року за участю підлітків із СПК або функціональним абдомінальним болем мебеверин не продемонстрував переваг над плацебо за основною кінцевою точкою. Водночас позитивне формулювання інформації про лікування істотно посилювало клінічну відповідь. Ці результати не можна автоматично переносити на дорослих пацієнтів, але вони демонструють, що ефективність мебеверину значною мірою залежить від контексту взаємодії з пацієнтом [11].
Профіль безпеки мебеверину загалом оцінюють як сприятливий. У клінічних дослідженнях небажані явища траплялися нечасто й переважно були легкими, а відсутність системної антихолінергічної дії знижує ризик типових для холінолітиків побічних ефектів [6-8, 11]. Хороша переносимість препарату підкреслює його потенціал у симптоматичному веденні та покращенні функціонального стану травного тракту, проте вона не замінює необхідності правильного встановлення діагнозу, визначення конкретної терапевтичної мішені та ретельної оцінки результатів після пробного курсу.
Наявні дані не надають підстав стверджувати, що мебеверин однаково ефективний при всіх підтипах СПК або що він може замінити терапію, спрямовану на корекцію порушень випорожнень. У пацієнтів із СПК із закрепом чи діареєю вибір супутніх засобів визначається домінуючим порушенням транзиту та консистенції калу. Мебеверин доцільно додавати тоді, коли незалежно від підтипу зберігаються абдомінальний біль, спастичний дискомфорт чи здуття, а результат слід оцінювати за заздалегідь визначеними клінічними критеріями [4, 5, 7].
У практичній роботі доцільно заздалегідь визначити критерії оцінки ефективності лікування мебеверином: інтенсивність і частота болю, здуття, вплив симптомів на повсякденну активність, потребу в додаткових засобах та загальну оцінку самопочуття. Якщо клінічно значущого покращення не спостерігається, варто переглянути прихильність до терапії, правильність діагнозу та домінуючий механізм симптомів, а не автоматично подовжувати чи посилювати спазмолітичне лікування.
Вплив мебеверину на патогенетичні механізми біліарних порушень
У Римських критеріях V запропоновано стриманіший підхід до дисфункціонального розладу жовчного міхура та розладів сфінктера Одді. Центральне значення мають характер типового біліарного болю, відсутність структурної патології та, для окремих фенотипів, наявність об’єктивних ознак порушення відтоку жовчі або рецидивного гострого панкреатиту. Ізольоване зниження фракції викиду жовчного міхура, результат холесцинтиграфії або припущення про «спазм» не мають автоматично визначати діагноз і тактику лікування [14].
Типовий біліарний біль локалізується в епігастрії або правому підребер’ї, наростає до відносно стабільного рівня, триває достатньо довго та є таким інтенсивним, що порушує активність або змушує пацієнта звертатися по допомогу. Нечіткий постпрандіальний дискомфорт, здуття чи дифузний біль самі собою не є достатньою підставою для встановлення функціонального біліарного розладу. Особливо ретельної оцінки потребує біль після холецистектомії, оскільки його причинами можуть бути залишкові камені, патологія шлунка, дванадцятипалої кишки або підшлункової залози, інші DGBI та центральна сенситизація [14].
Диференційна діагностика має враховувати жовчнокам’яну хворобу, мікролітіаз, стеноз або камені загальної жовчної протоки, виразкову хворобу, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу, панкреатит, захворювання печінки та функціональні розлади верхніх відділів травного тракту. Обсяг лабораторних та інструментальних досліджень визначають за клінічною ситуацією. Важливо уникати двох крайнощів: не пропустити органічне захворювання, але й не призначати нескінченні повторні обстеження пацієнтам без нових тривожних ознак [14].
Моторно-тонічні порушення жовчного міхура, жовчних проток або сфінктерного апарату можуть бути одним із механізмів біліарного болю. Підвищення опору відтоку здатне спричиняти транзиторне зростання внутрішньопротокового тиску та активацію ноцицептивних шляхів. Водночас біль може підтримуватися вісцеральною гіперчутливістю, центральною модуляцією чи поєднанням з іншими DGBI, тому біологічно правдоподібний спазмолітичний ефект сам собою не доводить клінічної ефективності для всієї групи пацієнтів [14].
Пряма міотропна дія мебеверину створює фармакологічне підґрунтя для зменшення спастичного компонента моторних порушень біліарного тракту. Зниження надмірного тонусу гладеньких м’язів потенційно може сприяти нормалізації моторно-тонічної функції біліарного тракту та позитивно впливати на функціональний стан біліарної системи, зменшуючи симптоми, пов’язані зі спастичним компонентом. Водночас такий ефект слід розглядати в межах симптоматичної терапії, оскільки доказова база щодо застосування мебеверину при біліарних порушеннях значно слабша, ніж при СПК: сучасних великих рандомізованих досліджень, виконаних відповідно до чинних діагностичних критеріїв, практично немає. Тому застосування мебеверину в цій клінічній ситуації слід розглядати індивідуально – після ретельного виключення органічної патології та з подальшою оцінкою реальної клінічної відповіді.
Для практичного застосування це означає, що перед призначенням мебеверину чи іншого спазмолітика необхідно чітко сформулювати терапевтичну гіпотезу: який саме симптом має зменшитися і протягом якого часу очікується відповідь. Доцільно оцінювати не лише інтенсивність болю, а й частоту нападів, їхню тривалість, вплив на харчування, сон і повсякденну активність. Якщо клінічно значущого ефекту немає, слід повернутися до диференційної діагностики та розглянути інші механізми болю, а не приписувати всі симптоми стійкому спазму.
Важливим орієнтиром для клінічної обережності стало дослідження EPISOD: у пацієнтів із болем після холецистектомії без об’єктивних ознак біліарної обструкції ендоскопічна сфінктеротомія не продемонструвала переваг щодо больової інвалідизації. Це дослідження не оцінювало мебеверин, але показало небезпеку надмірно механістичного трактування болю та невиправданих втручань за відсутності підтвердженої патології [15].
Отже, мебеверин може розглядатися як один із можливих складових симптоматичної терапії в окремих пацієнтів із клінічно ймовірним спастичним компонентом біліарного болю. Його застосування не має замінювати повноцінної діагностики, а відсутність ефекту має бути підставою для перегляду клінічної гіпотези, а не для автоматичного продовження лікування.
Висновки
У Римських критеріях V підкреслено необхідність позитивної клінічної діагностики DGBI, оцінки тривожних ознак та індивідуалізації лікування відповідно до провідних симптомів і механізмів. Порушення моторики є лише одним із компонентів патофізіології, проте в частки пацієнтів саме спастичні скорочення істотно посилюють абдомінальний біль і дискомфорт.
Мебеверин як міотропний спазмолітик прямої дії без типової системної антихолінергічної активності є патогенетично обґрунтованим компонентом терапії функціональних гастроінтестинальних і біліарних розладів. Здатність зменшувати патологічний спазм зі збереженням фізіологічної моторики визначає раціональність його застосування в пацієнтів, у яких моторно-тонічні порушення є важливим компонентом гастроінтестинальних або біліарних симптомів.
Отже, мебеверин слід розглядати як інструмент симптоматичного контролю в пацієнтів із клінічно ймовірним спастичним компонентом, тоді як вибір інших засобів має визначатися фенотипом захворювання та провідними механізмами. Подальші дослідження допоможуть точніше окреслити його місце в сучасних алгоритмах лікування DGBI та функціональних біліарних розладів.
Підготувала Людмила Суржко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (628), 2026 р
- Drossman D.A., Chang L., Tack J. Disorders of Gut–Brain Interaction and the Rome V Process. Gastroenterology. 2026;170(6):1083-1098. doi:10.1053/j.gastro.2026.02.014.
- Corsetti M., Shin A., Lacy B.E., Cash B.D. et al. Bowel Disorders. Gastroenterology. 2026;170(6):1261-1282. doi:10.1053/j.gastro.2026.02.003.
- Staller K., Goodoory V.C., Khasawneh M. et al. The Rome V criteria for the diagnosis of irritable bowel syndrome in secondary care: a diagnostic accuracy study. Lancet Gastroenterol Hepatol. 2026 Jul 2. Online ahead of print. doi:10.1016/S2468-1253(26)00118-4.
- Lacy B.E., Pimentel M., Brenner D.M. et al. ACG Clinical Guideline: Management of Irritable Bowel Syndrome. Am J Gastroenterol. 2021;116(1):17-44. doi:10.14309/ajg.0000000000001036.
- Vasant D.H., Paine P.A., Black C.J. et al. British Society of Gastroenterology guidelines on the management of irritable bowel syndrome. Gut. 2021;70(7):1214-1240. doi:10.1136/gutjnl‑2021-324598.
- Annaházi A., Róka R., Rosztóczy A., Wittmann T. Role of antispasmodics in the treatment of irritable bowel syndrome. World J Gastroenterol. 2014;20(20):6031-6043. doi:10.3748/wjg.v20.i20.6031.
- Daniluk J., Malecka-Wojciesko E., Skrzydlo-Radomanska B., Rydzewska G. The Efficacy of Mebeverine in the Treatment of Irritable Bowel Syndrome – A Systematic Review. J Clin Med. 2022;11(4):1044. doi:10.3390/jcm11041044.
- Darvish-Damavandi M., Nikfar S., Abdollahi M. A systematic review of efficacy and tolerability of mebeverine in irritable bowel syndrome. World J Gastroenterol. 2010;16(5):547-553. doi:10.3748/wjg.v16.i5.547.
- Den Hertog A., Van den Akker J. Modification of alpha 1-receptor-operated channels by mebeverine in smooth muscle cells of guinea-pig taenia caeci. Eur J Pharmacol. 1987;138(3):367-374. doi:10.1016/0014-2999(87)90475-4.
- Hou X., Chen S., Zhang Y. et al. Quality of life in patients with irritable bowel syndrome assessed using the IBS-QOL measure after 4 and 8 weeks of treatment with mebeverine hydrochloride or pinaverium bromide: results of an international prospective observational cohort study. Clin Drug Investig. 2014;34(11):783-793. doi:10.1007/s40261-014-0233-y.
- Rexwinkel R., Vermeijden N.K., Zeevenhooven J. et al. Mebeverine and the Influence of Labeling in Adolescents With Irritable Bowel Syndrome or Functional Abdominal Pain Not Otherwise Specified: A 2 × 2 Randomized, Placebo-Controlled Trial. Gastroenterology. 2025;169(1):94-103. doi:10.1053/j.gastro.2025.02.030.
- Winsemius A., Meuwsen I.M., Boon C., et al. A pharmacokinetic comparison of the modified release capsule and a plain tablet formulation of mebeverine. Int J Clin Pract. 2002;56(9):659-662.
- Gilbody J.S., Fletcher C.P., Hughes I.W., Kidman SP. Comparison of two different formulations of mebeverine hydrochloride in irritable bowel syndrome. Int J Clin Pract. 2000;54(7):461-464.
- Elmunzer B.J., Winslow E., De Giorgio R. et al. Gallbladder and Sphincter of Oddi Disorders. Gastroenterology. 2026;170(6):1303-1317. doi:10.1053/j.gastro.2026.01.035.
- Cotton P.B., Durkalski V., Romagnuolo J. et al. Effect of endoscopic sphincterotomy for suspected sphincter of Oddi dysfunction on pain-related disability following cholecystectomy: the EPISOD randomized clinical trial. JAMA. 2014;311(20):2101-2109. doi:10.1001/jama.2014.5220.
