21 червня, 2026

Ключові зміни в Римських критеріях V (2026): від оновленої концепції до нових нозологій та діагностичних критеріїв

Автори:

Останніми роками в гастроентерології відбулося чимало концептуальних змін, однак саме публікація Римських критеріїв V стала подією, на яку клініцисти чекали особливо. Після майже 10-річної паузи від публікації Римських критеріїв IV (2016) експерти Rome Foundation представили оновлений документ – Римські критерії V, у якому переглянуто ключові погляди щодо розладів взаємодії кишечнику та мозку (РВКМ), а також представлено декілька нових нозологій і діагностичних критеріїв. Розглянемо ключові зміни в Римських критеріях V та їхні відмінності від попередньої версії.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

РВКМ: від концепції до дефініції

Переосмислюючи природу функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту, експерти Rome Foundation відмовилися від моделі «відсутності органічної патології», яка була фундаментом Римських критеріїв IV, та запропонували розглядати їх як наслідок складних порушень взаємодії кишечнику й головного мозку. Відповідно до сучасної концепції, патофізіологічну основу становлять порушення моторної функції травного тракту, вісцеральної чутливості, кишкової мікробіоти, імунної відповіді та регуляції осі «центральна нервова система – ентерична нервова система» [2].

Така зміна парадигми зумовила перегляд дефініцій. Попередній термін «функціональні гастроінтестинальні розлади», на думку експертів, надмірно підкреслював «неорганічну» або психогенну природу та сприяв стигматизації пацієнтів. Саме тому в Римських критеріях V запроваджено новий термін – disorders of gut-brain interaction, тобто РВКМ, який краще розкриває сучасне розуміння патофізіології цієї патології (рис. 1).

Рис. 1. Ключові патофізіологічні механізми РВКМ на прикладі функціональної диспепсії [5]

Відповідно до оновленої концепції, робочі групи, котрі працювали над Римськими критеріями V, прагнули максимально вилучити термін «функціональний» з назв окремих нозологій, залишивши його тільки там, де поки що відсутні оптимальні альтернативи. Так, якщо Римські критерії IV містили розділ «Функціональні гастродуоденальні розлади», то в Римських критеріях V його перейменовано на «Гастродуоденальні розлади». Аналогічно функціональний закреп отримав назву «хронічний закреп», функціональне здуття – «абдомінальне здуття», а категорія «неспецифічні кишкові розлади» була замінена на «некласифіковані кишкові розлади». Водночас назва такої добре відомої патології, як «функціональна диспепсія», залишилася без змін. Очікується, що запропонована термінологічна трансформація сприятиме підвищенню розуміння цих захворювань, зростанню їхньої клінічної значущості та оптимальному сприйняттю як серед лікарів, так і серед пацієнтів.

Клінічні критерії РВКМ: фокус уваги на значущість для пацієнта

Наступне принципове нововведення Римських критеріїв V стосується перегляду підходів до класифікації та діагностичних критеріїв РВКМ. Загалом оновлена настанова містить 34 нозології РВКМ для дорослої популяції. Сформульовані «Клінічні критерії» РВКМ максимально адаптовані до реальної клінічної практики та орієнтовані насамперед на їхню значущість для пацієнта [2]. Одним із ключових нових елементів стало поняття bothersomeness – надокучливість/значущість, тобто здатність симптомів порушувати повсякденну активність або спонукати пацієнта до звернення по медичну допомогу (табл. 1). Саме цей критерій, на думку експертів Rome Foundation, значно краще відображає реальний тягар захворювання, ніж формальні часові або частотні межі. На відміну від попередніх критеріїв, у Римських критеріях V послаблено вимоги щодо часу виникнення та тривалості існування симптомів. В оновлених критеріях більше не вимагають обов’язкової 6-місячної тривалості скарг до встановлення діагнозу. Рекомендується переконатися в «достатньому виключенні» ймовірної органічної патології, для чого в більшості випадків може знадобитися 8 тиж клінічного спостереження та обстеження [2]. Для деяких патологій, наприклад синдрому подразненого кишечнику (СПК), цей підхід став підґрунтям для запровадження такого ключового оновлення, як «принцип позитивного діагнозу»: він передбачає встановлення захворювання за характерними симптомами, а не шляхом тривалого виключення інших можливих причин [1]. Якщо органічна патологія виключена, а симптоми відповідають оновленим клінічним характеристикам та є клінічно значущими для пацієнта, попередні жорсткі вимоги до частоти і тривалості симптомів можуть бути зменшені або взагалі не застосовуватися.

Таблиця 1. Клінічні критерії РВКМ [2]
Критерії	Опис
Якісні характеристики симптомів	Якісні ознаки мають відповідати Римським діагностичним критеріям V
Клінічна значущість симптомів (bothersomeness)	Симптоми достатньо виражені, щоб спонукати пацієнта звернутися по медичну допомогу, або порушують повсякденну активність і якість життя
Критерії частоти	Допускається нижча частота виникнення симптомів порівняно із традиційними діагностичними порогами
Критерії тривалості	В Римських критеріях V не вимагають 6-місячної тривалості симптомів; рекомендовано протягом ≈8 тиж виключити інші діагнози. Винятками є випадки, коли лікар упевнений, що обстеження виключає інші захворювання або розлади з періодичною появою симптомів (синдром циклічного блювання, прокталгія fugax)

Експерти вважають, що такий підхід дозволить охопити більшу групу пацієнтів, зокрема тих, хто не відповідає формальним критеріям, але має симптоми, які суттєво впливають на якість життя та потребують корекції.

Нові нозології у Римських критеріях V: які вони?

Традиційно кожна нова редакція Римських критеріїв, ґрунтуючись на поглибленні розуміння патофізіології та клінічного розуміння, доповнює перелік нозологій, які належать до РВКМ. Римські критерії V не стали винятком: цього разу до класифікації захворювань у дорослих додано 3 нові патології.

Синдром нездатності до відрижки, або ретроградну крикофарингеальну дисфункцію, внесено до розділу B (гастродуоденальні захворювання), категорія B4. Ця патологія є відносно новою нозологією в структурі РВКМ. Основним патофізіологічним механізмом вважається недостатнє розслаблення верхнього стравохідного сфінктера у відповідь на гастроезофагеальний рефлюкс газу. Внаслідок цього повітря не може вийти назовні через стравохід і повертається до шлунка, що супроводжується характерними клінічними проявами (табл. 2).

Таблиця 2. B4. Діагностичні критерії* синдрому нездатності до відрижки [5]

1. Клінічно значуща нездатність або порушення здатності до відрижки щонайменше 3 дні/тиж.

2. Відсутність ознак тяжкого захворювання або дисфункції стравоходу, які могли б пояснити симптоми (ахалазія, стан після фундоплікації, порушення відтоку в ділянці езофагогастрального з’єднання, ГЕРХ)

Підтримувальні критерії

1. Можлива наявність таких асоційованих симптомів:

1) біль у грудній клітці;

2) булькаючі звуки в грудній клітці;

3) здуття живота;

4) метеоризм;

5) епігастральний біль.

2. Дані езофагеальної імпеданс-манометрії підтримують діагноз (затримка/коливання повітря, епізоди газового рефлюксу без адекватного розслаблення верхнього стравохідного сфінктера)

Примітка: * критерії мають бути наявними протягом останніх 3 міс, при цьому початок симптомів має спостерігатися щонайменше за 6 міс до встановлення діагнозу ГЕРХ – гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Крім нездатності до відрижки, пацієнти часто скаржаться на здуття живота, метеоризм, булькаючі звуки в грудній клітці або нижній ділянці шиї, біль у грудній клітці та епігастральний біль. Вважається, що захворювання часто не діагностується через недостатню обізнаність лікарів і нещодавнє виокремлення цього синдрому як окремої патології.

Наразі діагноз можна встановлювати на підставі типової симптоматики. За наявності характерних проявів проведення високороздільної імпеданс-езофагоманометрії не є обов’язковим, хоча цей метод здатний підтвердити порушення релаксації верхнього стравохідного сфінктера та затримку газу в стравоході.

Найефективнішим способом лікування є ін’єкції ботулотоксину (50-100 МО) у верхній стравохідний сфінктер, які пропонується виконувати оториноларингологам. Ботулінотерапія здатна суттєво зменшити патологічну симптоматику на ≥6 міс, а в окремих випадках забезпечити стійку ремісію.

Абдомінальна мігрень (АМ) – інший новий діагноз, який доповнив розділ D (центрально-опосередковані абдомінально-больові розлади; категорія D2). Раніше його активно використовували в педіатрії; тепер Римські критерії V підкреслюють значущість АМ і для дорослої популяції [3].

АМ характеризується стереотипними пароксизмальними епізодами інтенсивного абдомінального болю із тривалими безсимптомними проміжками між нападами, які можуть тривати від кількох тижнів до кількох місяців (табл. 3).

Таблиця 3. D2. Діагностичні критерії* для АМ** [3]

Мають бути наявні всі нижчезазначені критерії

Пароксизмальні, стереотипні епізоди інтенсивного абдомінального болю тривалістю від 1 год до кількох днів.

Епізоди болю чергуються з періодами ремісії від кількох тижнів до декількох місяців.

Епізоди болю виникають щонайменше 3 р/рік і щонайменше 2 рази протягом попередніх 6 міс.

Біль є виснажливим і порушує повсякденну активність.

Біль асоційований з ≥2 з таких ознак:

анамнез мігренозного головного болю;

сімейний анамнез мігренозного головного болю;

анорексія, нудота або блювання під час епізодів болю;

фотофобія;

блідість шкіри;

аура або продромальні симптоми перед розвитком повного епізоду.

Після відповідного обстеження не виявлені інші захворювання, які могли б пояснити симптоми.

Примітки: * критерії мають бути наявними протягом останніх 3 міс, при цьому початок симптомів має спостерігатися щонайменше за 6 міс до встановлення діагнозу; ** АМ відрізняється від синдрому циклічного блювання: при АМ домінує біль, а не блювання, при цьому блювання не повторюється.

Біль зазвичай локалізується в періумбілікальній або епігастральній ділянці, триває у середньому до 17 год, не іррадіює, не пов’язаний із дефекацією чи прийомом їжі та може супроводжуватися нудотою, блюванням, блідістю шкіри, фотофобією чи мігренозним головним болем [3]. Виникнення АМ можуть провокувати стрес, недосипання, інфекції та, ймовірно, продукти, що містять гістамін/тирамін, як при класичній мігрені. Клінічна картина часто формує характерну тріаду перехресту епізодичних синдромів: АМ, мігренозний головний біль та синдром циклічного блювання. Як і при класичній мігрені, можуть спостерігатися неспецифічні продромальні симптоми у вигляді зміни поведінки/настрою, аури зі «спалахами світла», фотофобії, вазомоторних проявів із блідістю або почервонінням шкіри. АМ може поєднуватися із синдромом циклічного блювання та класичною мігренню (рис. 2).

Рис. 2. Синдром перехресту АМ, циклічного блювання та мігренозного головного болю [3]

Третім важливим доповненням стало додавання порушень аноректальної сенсорної функції до розділу F4 (аноректальні захворювання), а також виокремлення ректальної гіпочутливості (категорія F4a) та ректальної гіперчутливості (категорія F4b). На відміну від попередніх класифікацій, які підкреслювали переважно моторні порушення і больові синдроми в ректальній зоні, в Римських критеріях V уперше виокремлено порушення чутливості як самостійну клінічну проблему.

Ректальна гіпочутливість асоціюється з підвищенням порогу чутливості прямої кишки до розтягнення, внаслідок чого пацієнт гірше відчуває накопичення калових мас і гірше сприймає позиви до дефекації. Унаслідок цього ректальна гіпочутливість часто поєднується із хронічним закрепом, СПК [4].

Клінічно ця патологія може проявлятися відсутністю/ослабленням позивів до дефекації, надмірним натужуванням, відчуттям неповного випорожнення, потребою в пальцевих маневрах, рідкими дефекаціями (<3/тиж) або тривалим перебуванням у туалеті. Під час пальцевого ректального дослідження важливою підказкою є наявність калу в прямій кишці без усвідомлення цього пацієнтом [4].

Діагноз підтверджується тестуванням ректальної чутливості за допомогою балонної дилатації прямої кишки під час аноректальної манометрії або з використанням баростата (табл. 4). Лікування насамперед спрямоване на покращення евакуації калових мас і сенсорне «перенавчання» прямої кишки. Крім проносних засобів, супозиторіїв/клізм, особливе значення надають тренуванням сенсорного біологічного зворотного зв’язку, під час якого пацієнта навчають розпізнавати дедалі менші об’єми розтягнення прямої кишки.

Таблиця 4. Порушення аноректальної сенсорної функції [4]

F4a. Діагностичні критерії ректальної гіпочутливості

Мають бути наявні всі зазначені критерії:

Пацієнт відповідає симптоматичним критеріям* Римських критеріїв V для фекального нетримання або дисинергії дефекації.

Наявність ректальної гіпочутливості, підтвердженої дослідженням чутливості прямої кишки за допомогою балонної дилатації. Гіпочутливість визначається як наявність ≥2 порогових показників (об’єм/тиск) чутливості прямої кишки (перше відчуття, позив до дефекації, ургентність дефекації або максимально переносиме відчуття), які перевищують верхню межу норми на >2 стандартні відхилення при використанні як простого балона (аноректальна манометрія**), так і ректального баростата.

Відсутність структурного захворювання за даними колоноскопії/іригоскопії, комп’ютерної томографії або метаболічних порушень

F4b. Діагностичні критерії* ректальної гіперчутливості

Мають бути наявні всі зазначені критерії:

Пацієнт відповідає симптоматичним критеріям Римських критеріїв V для фекального нетримання або дисинергії дефекації.

Наявність ректальної гіперчутливості, підтвердженої тестуванням чутливості прямої кишки за допомогою балонної дилатації. Гіперчутливість визначається як наявність ≥1 порогового показника ректальної чутливості (об’єм/тиск): позив до дефекації, ургентний позив до дефекації, максимально переносиме відчуття або біль, який є нижчим за нижню межу норми на >2 стандартні відхилення при використанні як простого балона (аноректальна манометрія)**, так і ректального баростата.

Відсутність в анамнезі резекції прямої кишки або ознак структурного захворювання, включно з повношаровим пролапсом прямої кишки, за даними ендоскопії чи методів візуалізації

Примітки: * критерії мають бути наявними протягом останніх 3 міс, при цьому початок симптомів має спостерігатися щонайменше за 6 міс до встановлення діагнозу; ** при використанні балонної системи під час аноректальної манометрії (латексний балон) пороги ректальної чутливості можуть залежати від комплаєнсу прямої кишки, що необхідно враховувати при інтерпретації результатів. Пацієнти із хронічним закрепом і СПК можуть мати сенсорну ректальну дисфункцію.

Ректальна гіперчутливість – це протилежна ситуація: таке сенсорне порушення характеризується зниженням порогу чутливості прямої кишки до розтягнення та асоціюється насамперед з ургентністю дефекації, ректальним болем і симптомами РВКМ. Патологія охоплює як алодинію (виникнення болю у відповідь на зазвичай неболючі стимули), так і гіпералгезію (надмірне сприйняття больових сигналів). Ректальна гіперчутливість часто виявляється в пацієнтів із СПК, осіб із нетриманням калу та може супроводжуватися абдомінальним болем, здуттям живота й ургентними позивами до дефекації.

Пацієнти зазвичай скаржаться на ургентність, біль/спазми в нижніх відділах живота під час чи після дефекації, а сама патологія нерідко поєднується із СПК, дисинергією дефекації або нетриманням калу. Діагноз підтверджується за допомогою аноректальної манометрії або баростатичного дослідження. Лікування передбачає нейромодулятори, спазмолітики, психотерапію, гіпнотерапію, прокінетики, а також методи сенсорної адаптаційної терапії. Остання базується на поступовому контрольованому розтягненні прямої кишки за допомогою баростата та спрямована на нормалізацію сенсорного сприйняття.

Інші зміни в Римських критеріях V: стислий огляд ключових оновлень

Розділ «Функціональні езофагеальні розлади» був суттєво оновлений завдяки інтеграції сучасних фізіологічних та манометричних критеріїв з Ліонського консенсусу 2.0 і Чиказької класифікації v4.0. У нових критеріях враховано не лише симптоми, а й сучасні функціональні та мукозальні маркери, зокрема середній нічний базальний імпеданс як показник порушення слизового бар’єра.

Оновлений розділ «Гастродуоденальні розлади», як і попередні Римські критерії III та IV, містить категорії «постпрандіальний дистрес-синдром» та «синдром епігастрального болю». Водночас Римські критерії V містять оновлені діагностичні критерії, що дозволяють чіткіше розрізняти ці дві категорії між собою та диференціювати їх від синдрому хронічної нудоти та блювання, синдрому циклічного блювання [5].

Розділ «Кишкові розлади» також має значні оновлення. Поняття абдомінального дискомфорту повернуто до діагностичних критеріїв СПК, оскільки значна частка пацієнтів може відчувати саме дискомфорт і не мати чітко вираженого болю. Також змінені критерії щодо частоти виникнення симптомів: тепер абдомінальний біль/дискомфорт може турбувати пацієнта лише 3 дні/міс протягом останніх 3 міс замість ≥1 дня/тиж, як зазначалося в Римських критеріях IV [1].

Комітет, який підготував розділ «Розлади жовчного міхура та сфінктера Одді», спростив визначення типового біліарного болю та зробив його діагностику простішою. Сформульована дефініція дозволяє відмовитися від необхідності виконувати холесцинтиграфію для констатації зниження фракції викиду жовчного міхура. Експерти визнали клінічну картину кращим предиктором ефективності хірургічного втручання на відміну від холесцинтиграфії. Через недостатню чутливість і відтворюваність манометрія сфінктера Одді виключена з підтримувальних діагностичних критеріїв [2].

Розділ «Аноректальні розлади» містить оновлені критерії нетримання калу [4]. Категорія «Функціональні розлади дефекації» вилучена через надмірну широту поняття, натомість «дисинергічна дефекація» тепер виокремлена в нову категорію. Для встановлення цієї патології необхідні скарги на утруднене випорожнення (натужування, пальцеві маніпуляції) та всього 1 патологічний результат із 3 досліджень (тест із вигнанням балона, манометрія, візуалізаційні методи), тоді як Римські критерії IV передбачали 2 патологічні результати інструментальних досліджень.

Висновки

У Римських критеріях V (2026) простежується тенденція до відходу від надмірно жорстких формальних критеріїв та більшої орієнтації на клінічну практику, значущість симптомів для пацієнта і сучасну патофізіологічну концепцію РВКМ. Оновлення зачепили як термінологію та дефініцію, так і окремі діагностичні алгоритми, включно з появою нових нозологій і переглядом ролі інструментальних методів обстеження. Очікується, що внесені зміни дозволять спростити практичне застосування Римських критеріїв та покращити їх використання в реальній клінічній практиці.

Література

Corsetti M., Shin A., Lacy B. E., Cash B. D., Simrén M., Schmulson M. J., Hou X., Lembo A. Bowel Disorders. Gastroenterology, 2026; 170 (6): 1261-1282. doi: 10.1053/j.gastro.2026.02.003. Epub 2026 Feb 17. PMID: 41713703.

Drossman D. A., Chang L., Tack J. Disorders of Gut-Brain Interaction and the Rome V Process. Gastroenterology, 2026; 170 (6): 1083-1098. doi: 10.1053/j.gastro.2026.02.014.

Fukudo S., Aziz Q., Drossman D. A., Van Oudenhove L., Farmer A. D., Drewes A. M., Szigethy E. Centrally Mediated Disorders of Gastrointestinal Pain. Gastroenterology, 2026 May; 170 (6): 1283-1302. doi: 10.1053/j.gastro.2025.12.038.

Rao S. S.C., Bharucha A. E., Carrington E. V., Grossi U., Malcolm A., Neshatian L., Remes-Troche J. M. Anorectal Disorders. Gastroenterology, 2026 May; 170 (6): 1318-1346. doi: 10.1053/j.gastro.2026.01.037.

Törnblom H., Carbone F., Hasler W. L., Smout A., Suzuki H., Tack J., Talley N. J., Stanghellini V. Gastroduodenal Disorders. Gastroenterology, 2026 May; 170 (6): 1240-1260. doi: 10.1053/j.gastro.2026.01.038.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (620), 2026 р

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (620), 2026 р