31 травня, 2026
Роль урсодезоксихолевої кислоти в лікуванні гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в пацієнтів із метаболічно-асоційованою жировою хворобою печінки
Сірчак Є. С.
Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) на сьогодні є найпоширенішим захворюванням печінки в світі; за даними досліджень, на неї страждають 20-30% населення планети. Дослідження показали, що НАЖХП може не тільки прогресувати до цирозу та навіть раку печінки, а й тісно корелює з підвищеним ризиком серйозних позапечінкових захворювань, як-от серцево-судинні захворювання (ССЗ) та метаболічний синдром (МС). Пацієнти з НАЖХП удвічі частіше помирають через ССЗ, ніж від захворювань печінки. Саме тому нещодавно було запропоновано перейменувати НАЖХП на жирову хворобу печінки, асоційовану з метаболічною дисфункцією (MAFLD, МАЖХП). Для діагностики MAFLD більше не потрібно виключати інші етіології ураження печінки, як-от надмірне вживання алкоголю, інфікування вірусом гепатиту й автоімунні захворювання печінки. Для діагностики MAFLD необхідна метаболічна дисфункція [1-4].
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) – також поширене захворювання шлунково-кишкового тракту, яке клінічно характеризується рефлюксом шлункового вмісту в стравохід і супроводжується симптомами, як-от печія, відрижка та дисфагія. За даними досліджень, поширеність ГЕРХ у світі становить ≈13%, а незадовільні результати лікування негативно позначаються на якості життя пацієнтів [1].
Існує зв’язок між ожирінням і підвищеним ризиком симптомів, пов’язаних із ГЕРХ, ерозивним езофагітом та аденокарциномою стравоходу. Зі збільшенням маси тіла ризик цих захворювань також поступово зростає. Ожиріння – хронічне багатофакторне захворювання, котре на сьогодні також є глобальною епідемією, що створює значне навантаження на здоров’я людей та економіку. При ожирінні жирова тканина розширюється внаслідок гіпертрофії та гіперплазії, а недостатня васкуляризація зумовлює гіпоксію й апоптоз/некроз адипоцитів, що спричиняє дисфункцію адипоцитів. Це спричиняє зміни адипокінів, що пов’язано із системним запаленням, нерегулярним надходженням жирних кислот, ліполізом та інсулінорезистентністю [5-8].
При ожирінні зберігається стійка диспропорція між споживанням і витратою калорій. Здатність жирової тканини до накопичення жиру оптимізується, що зумовлює аномальне відкладення жиру в різних життєво важливих органах, як-от печінка, серце та нирки. Ці наслідки спричиняють виникнення стійких метаболічних станів, як-от НАЖХП, неалкогольний стеатогепатит (НАСГ), цукровий діабет 2 типу, ССЗ та різні види раку [9].
Ожиріння часто впливає на печінку, яка є основним місцем переробки глюкози та ліпідів. Коли здатність печінки синтезувати та засвоювати жирні кислоти перевищує її здатність окислювати й виводити їх, надлишкові ліпіди накопичуються в тканині печінки, що зумовлює MASLD. Ураження печінки, пов’язане з НАЖХП, із часом може спричинити НАСГ, печінкову недостатність та цироз. Через ожиріння в багатьох людей розвиваються обструктивне апное уві сні та гіпоксія під час сну, що посилює прогресування MASLD [10-12].
Характерна ознака МС – центральне ожиріння – пов’язана як із ГЕРХ, так і з MASLD. Ожиріння може чинити прямий механічний тиск на шлунок, підвищуючи внутрішньошлунковий тиск і збільшуючи ймовірність розслаблення нижнього стравохідного сфінктера (НСС), що може спричинити рефлюкс. Проведені дослідження свідчать про взаємозв’язок між окружністю талії (ОТ) та індексом маси тіла (ІМТ), внутрішньошлунковим тиском і градієнтом тиску між шлунком і стравоходом. Доведено, що ОТ має сильнішу кореляцію, ніж ІМТ. Ожиріння в ділянці живота може відігравати значну роль у розвитку ГЕРХ та бути важливим фактором ризику розвитку стравоходу Барретта [5].
Біохімічна активність жирових тканин, особливо вісцеральної жирової тканини, що виділяє адипокіни, як-от TNFα та IL‑6, може бути пов’язана з додатковим механізмом. Ці адипокіни можуть відігравати роль у розвитку стравоходу Барретта або подальшої злоякісної пухлини. ІЛ‑6 зменшує скорочення стравоходу та перешкоджає виведенню кислоти. Все це сприяє патогенезу ГЕРХ. Антиоксидантні властивості в пацієнтів із НАЖХП порушені, що спричиняє окислювальне ушкодження слизової оболонки стравоходу [13].
Оскільки гіпертригліцеридемія є частиною МС, пацієнти з НАЖХП часто страждають на неї. Дослідження свідчать про те, що тригліцериди (ТГ) можуть впливати на тонус НСС і бути спільною причиною як НАЖХП, так і ГЕРХ. Крім того, порушення роботи вегетативної нервової системи може бути зв’язком між ГЕРХ та НАЖХП [14].
Проведені дослідження показують, що МС є як незалежним фактором ризику ГЕРХ, так і добре відомим фактором ризику MAFLD [15-18].
Водночас жирова дистрофія печінки здатна сприяти розвитку ГЕРХ через кілька механізмів:
- жирова дистрофія печінки може бути пов’язана з ГЕРХ через порушення функції вегетативної нервової системи. Проведені дослідження показали, що в пацієнтів із НАЖХП частіше спостерігаються порушення вегетативної функції, отже, це може зумовлювати порушення моторики шлунка та стравоходу, сприяючи в такий спосіб розвитку ГЕРХ [19];
- метаболічне запалення, запропоноване Gehrke та співавт., також може бути ключовим процесом, що сприяє розвитку жирової дистрофії печінки та позапечінкових захворювань [20]. Метаболічне запалення здатне спричиняти системні ефекти, які можна виявити за допомогою системних змін в імунних клітинах, при цьому рівні в сироватці крові запальних факторів інтерлейкіну‑1 (ІЛ‑1) та інтерлейкіну‑6 (ІЛ‑6) підвищені в пацієнтів із жировою дистрофією печінки, тоді як ІЛ‑1 й ІЛ‑6 можуть послаблювати скорочувальну функцію НСС, отже, впливати на формування рефлюксу [21, 22].
MAFLD є незалежним фактором ризику ГЕРХ, проте вік, тривожність, звичка лежати горизонтально в стані спокою одразу після їди, гіпертонія та рівні альбуміну також незалежно корелюють з ГЕРХ [1]. Необхідні подальші дослідження для оптимізації методів лікування ГЕРХ у хворих із МАЖХП із фокусом на препарати, що впливають на спільні патогенетичні ланки цієї поєднаної патології.
Мета дослідження – оцінити ефективність комплексного лікування з використанням препарату УДХК у хворих на ГЕРХ при МАЖХП.
Матеріали та методи
На клінічних базах кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб медичного факультету Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» обстежено та проліковано 56 хворих із ГЕРХ при МАЖХП. Пацієнти з ГЕРХ при МАЖХП за період із 2025 до 2026 р. проходили обстеження та лікування в гастроентерологічному, ендокринологічному відділеннях Комунального некомерційного підприємства (КНП) «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. Андрія Новака» Закарпатської обласної ради (ЗОР), у КНП «Закарпатський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії» ЗОР, перебували на амбулаторному спостереженні в клініці «Медична практика Надії Онисько» (м. Виноградів), а також на диспансерному нагляді за місцем проживання в гастроентеролога, сімейного лікаря за місцем проживання.
Серед обстежених хворих із ГЕРХ при МАЖХП переважали чоловіки (36 осіб; 64,3%), їхній середній вік становив 42,8±4,6 року; жінок було 20 (35,7%) із середнім віком 44,9±3,6 року. До контрольної групи залучили 30 здорових осіб (19 чоловіків, 56,7%; 11 жінок, 43,3%). Середній вік обстежених контрольної групи становив 35,5±4,7 року.
Всі проведені обстеження та лікування виконані за згодою хворих (від усіх пацієнтів й осіб контрольної групи отримано письмову згоду на проведення запланованих методів діагностики і лікування) з дотриманням усіх заходів для забезпечення анонімності отриманих результатів. Методика досліджень та лікування відповідала Гельсінській декларації прав людини (1975 р. та її перегляду 1983 р.), Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину й чинним вимогам законодавства України.
Критерії залучення до дослідження: ГЕРХ (ерозивна форма) в хворих із МАЖХП.
Критерії виключення: неерозивна форма рефлюксної хвороби; функціональні захворювання стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки; стравохід Барретта; оперативні втручання на стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці протягом останніх 6 міс; інфікування Helicobacter pylori; алкогольна хвороба печінки, хронічний вірусний гепатит В, С, D; автоімунний гепатит; гемохроматоз; хвороба Вільсона-Коновалова; туберкульоз легень (активна форма); гострий інфаркт міокарда; інсульт (ішемічний, геморагічний); психіатричні захворювання; вагітність та лактація; системні автоімунні захворювання; ВІЛ-інфекція; онкологічні захворювання.
Всі обстежені нами пацієнти з МАЖХП мали взяти участь у дослідженні за загальноклінічними, антропометричними, інструментальними та лабораторними методами. Для верифікації діагнозу характеризували скарги, анамнез захворювання. При антропометричному дослідженні оцінювали зріст, масу тіла, а також розраховували ІМТ.
Діагноз ГЕРХ встановлювали з урахуванням критеріїв уніфікованого клінічного протоколу (наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України № 943 від 31.10.2013). Водночас враховували скарги, результати ендоскопічного дослідження (фіброезофагогастродуоденооскопія – ФЕГДС), добового рН-моніторингу тощо [23, 24].
Діагнози МАЖХП верифіковано відповідно до наказу МОЗ України № 826 від 06.11.2014 «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги: неалкогольний стеатогепатит» і критеріїв Європейської асоціації з вивчення печінки (EASL), Європейської асоціації з вивчення ожиріння (EASO) 2016 р. [25, 26]. Ступінь ураження печінки визначали за допомогою онлайн-калькуляторів NAFLD fibrosis score (NFS), Fibrosis 4 calculator (FIB‑4), фібротесту, FibroIndex, Forns, APRI, комерційного ліцензійного тесту FibroMax, а також за даними еластометрії та стеатометрії печінки.
Аналіз показників біохімічного аналізу крові досліджували за стандартною методикою, оцінюючи до та після проведеного лікування показники функціонального стану печінки, а саме активність аспарагінової амінотрансферази (АСТ), аланінової амінотрансферази (АЛТ), рівень загального білірубіну (ЗБ), γ-глутамілтрансферази (ГГТ), лужної фосфатази (ЛФ), загального білка. До та після лікування визначено показники ліпідного обміну: рівень загального холестерину (ЗХ), тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ). Також проведено оцінку рівня креатиніну, сечовини, глюкози в сироватці крові. За допомогою хромогенного аналізу із застосуванням апарату Sysmex 500 та 560 (Японія), використовуючи реактиви фірми Siemens, оцінено показники інсуліну, С-пептиду, глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), аполіпопротеїну в сироватці крові. В обстежених також розраховували індекс інсулінорезистентності (ІР) (homeostasis model assessment method for insulin resistance, HOMA-IR):
HOMA-IR = (глікемія натще (ммоль/л) × інсулін натще (мкОД/л)) / 22,5.
В нормі індекс HOMA-IR не перевищує 2,5.
Усім хворим із надмірною масою тіла й ожирінням різного ступеня вираженості надано рекомендації щодо зміни способу життя (збільшення фізичної активності на тлі збалансованого дієтичного харчування з обмеженням їжі з легкозасвоюваними вуглеводами, жирами). Хворих на ГЕРХ та МАЖХП розподілено на дві групи залежно від методу лікування:
1 група (n=26) – пацієнти з ГЕРХ при МАЖХП, котрі отримували лише базисну терапію, що включала прийом інгібітора протонної помпи (ІПП) рабепразол по 20 мг 2 р/добу за 30-40 хв до прийому їжі в поєднанні з ітоприду гідрохлоридом по 50 мг 3 р/добу до прийому їжі протягом 2 міс. Для корекції функціонального стану печінки хворим 1 групи призначено препарат есенціальних фосфоліпідів по 1800 мг/добу також упродовж 2 міс;
2 група (n=30) – пацієнти з ГЕРХ при МАЖХП, котрим призначено базисну терапію (рабепразол по 20 мг 2 р/добу за 30-40 хв до прийому їжі, ітоприду гідрохлорид (Мотоприд, виробник – АТ «Київський вітамінний завод») по 50 мг 3 р/добу до прийому їжі) в поєднанні з препаратом УДХК (Урсіс, виробник – АТ «Київський вітамінний завод») із розрахунку 20 мг/кг маси тіла хворого. Основна доза препарату УДХК призначувалася на ніч, а за потреби ⅓ дози призначали в обід до прийому їжі. Тривалість лікування становила 2 міс.
Аналіз й обробка отриманих результатів здійснювалися за допомогою комп’ютерної програми Statistics for Windows v.10.0 (StatSoft Inc, США) з використанням параметричних і непараметричних методів оцінки отриманих результатів.
Результати й обговорення
Аналіз отриманих антропометричних даних свідчить про збільшення показника ІМТ у всіх обстежуваних нами пацієнтів із ГЕРХ при МАЖХП.
Результати отриманих даних до проведеного комплексного лікування свідчать про переважання позастравохідних клінічних симптомів в обстежених пацієнтів із ГЕРХ при МАЖХП, що продемонстровано на рисунку 1. Водночас у значної частки пацієнтів обох груп ГЕРХ при МАЖХП клінічно проявляється позастравохідною симптоматикою – в 26,9% пацієнтів 1 групи та в 30,0% обстежених 2 групи. Це переважно клінічні «маски» кардіологічних та стоматологічних проявів ГЕРХ в обох обстежуваних групах хворих.
Рис. 1. Особливості клінічного перебігу ГЕРХ при МАЖХП
Примітки: різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп зі стравохідними й позастравохідними клінічними формами ГЕРХ достовірна (* p<0,01).
|
Таблиця 1. Динаміка вираженості ендоскопічних змін в обстежених хворих із ГЕРХ при МАЖХП на тлі проведеного лікування |
||||
|
Ендоскопічні ознаки |
Обстежені хворі |
|||
|
1 група (n=26) |
2 група (n=30) |
|||
|
до |
після лікування |
до лікування |
після лікування |
|
|
Ендоскопічні ознаки відсутні |
_ |
15,4% |
_ |
30,0% ++ |
|
LA-A |
11,5% |
26,9% * |
10,0% |
26,7% * |
|
LA-B |
26,9% |
15,4% * |
26,7% |
10,0% ** |
|
LA-C |
46,2% |
30,8% * |
46,7% |
23,3% **, + |
|
LA-D |
15,4% |
11,5% |
16,6% |
_ |
|
Примітки: різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп до й після лікування достовірна (* p<0,01; ** p<0,001); різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп після лікування достовірна (+ p<0,05; ++ p<0,001). |
||||
Оцінено динаміку вираженості ендоскопічних ознак ГЕРХ на тлі проведеного лікування в пацієнтів із МАЖХП (табл. 1).
Результати отриманих даних свідчать про вираженішу позитивну динаміку ендоскопічних ознак у пацієнтів 2 групи, що під час проведеного лікування отримували препарат УДХК. Водночас у жодного хворого 2 групи після лікування не діагностовано LA-D-ступінь ураження стравоходу, тоді як у хворих 1 групи LA-D-ступінь рефлюкс-езофагіту зменшився лише на 3,9%. У хворих 2 групи також достовірно частіше виявлено зменшення LA-С- і LA-В-ступенів ураження стравоходу (на 23,4% – p<0,01 та на 16,6% – p<0,05), тоді як в обстежених 1 групи зазначені показники зменшилися лише на 15,4 й на 11,5% відповідно (p<0,05).
Динаміка вираженості дуоденогастрального рефлюксу (ДГР) в обстежених пацієнтів із ГЕРХ при МАЖХП на тлі проведеного лікування наведена на рисунку 2.
Рис. 2. Динаміка частоти ДГР у хворих із ГЕРХ при МАЖХП на тлі проведеного лікування
Після проведеного лікування лише в 1 хворого 2 групи діагностовано ДГР при повторній ФЕГДС, тоді як у хворих 1 групи встановлено збільшення осіб із ДГР після проведеної терапії (на 7,7% відповідно). Отже, призначення УДХК пацієнтам із ГЕРХ при МАЖХП, у яких діагностовано високу частоту ДГР, є патогенетично обґрунтованим у цих хворих із поєднаною патологією.
Ці зміни відбувалися на тлі покращення функціональної спроможності печінки, а також нормалізації показників вуглеводного та ліпідного обмінів, що представлено в таблицях 2-4.
Призначення хворим із МАЖХП і ГЕРХ препарату УДХК у складі комплексного лікування – ефективний метод для покращення функціонального стану печінки. У хворих 2 групи виявлено максимально виражену позитивну динаміку лабораторних проявів цитолітичного синдрому (зменшення активності АЛТ й АСТ у сироватці крові), тоді як у пацієнтів 1 групи, що отримували препарат есенціальних фосфоліпідів для корекції метаболічних порушень в організмі, – лише незначні позитивні зміни.
|
Таблиця 2. Динаміка показників функціонального стану печінки в хворих із ГЕРХ при МАЖХП на тлі лікування |
||||
|
Показник |
Обстежені хворі |
|||
|
1 група (n=26) |
2 група (n=30) |
|||
|
до лікування |
після лікування |
до |
після лікування |
|
|
АЛТ, Од/л |
135,12±0,87 |
103,21±1,15 * |
137,14±0,74 |
63,12±1,06 **++ |
|
АСТ, Од/л |
84,14±0,46 |
72,13±0,35 * |
88,46±0,71 |
46,51±0,34 **++ |
|
ЗБ, ммоль/л |
34,74±0,18 |
30,15±0,17 |
34,89±0,25 |
18,23±0,44 **++ |
|
ЛФ, ммоль/л |
221,68±2,35 |
201,23±3,44 * |
226,56±2,71 |
144,79±2,54 **++ |
|
ГГТ, Од/л |
80,78±0,36 |
72,17±0,23 * |
80,23±0,54 |
40,42±0,23 **++ |
|
Примітка: різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп до й після лікування достовірна (* p<0,05; ** p<0,01); різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп після лікування достовірна (+ p<0,05). |
||||
Отримано позитивну динаміку і при аналізі рівня ЗБ, ЛФ та ГГТ у сироватці крові з максимально вираженим позитивним ефектом у пацієнтів 2 групи, тобто встановлено зменшення рівня ЗБ до 18,23±0,44 ммоль/л (p<0,01), зменшення рівня ЛФ до 144,79±2,54 ммоль/л (p<0,01) і показника ГГТ до 40,42±0,23 Од/л (p<0,01), тоді як у 1 групі фактично зазначені показники після лікування не змінювалися в хворих із ГЕРХ на тлі МАЖХП.
Динаміка показників ліпідного обміну в сироватці крові в обстежених хворих на тлі лікування наведена в таблиці 3.
|
Таблиця 3. Динаміка показників ліпідного обміну в сироватці крові в хворих із ГЕРХ при МАЖХП на тлі лікування |
||||
|
Показник |
Обстежені хворі |
|||
|
1 група (n=26) |
2 група (n=30) |
|||
|
до лікування |
після лікування |
до |
після лікування |
|
|
ТГ, ммоль/л |
3,22±0,06 |
3,07±0,05 |
3,31±0,03 |
2,11±0,06 **++ |
|
ЗХ, ммоль/л |
7,18±0,06 |
6,92±0,08 * |
7,23±0,08 |
6,01±0,04 *+ |
|
ЛПНЩ, ммоль/л |
3,17±0,04 |
3,07±0,05 |
3,27±0,06 |
2,18±0,,8 **++ |
|
ЛПДНЩ, ммоль/л |
1,88±0,05 |
1,72±0,04 |
1,90±0,07 |
0,78±0,05 **++ |
|
ЛПВЩ, ммоль/л |
1,02±0,06 |
1,16±0,07 * |
1,10±0,05 |
1,74±0,04 *+ |
|
Примітки: різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп до й після лікування достовірна (* p<0,05; ** p<0,01); різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп після лікування достовірна (+ p<0,05; ++ p<0,01). |
||||
Проведена комплексна терапія сприяла зменшенню рівня ТГ, ЗХ, ЛПНЩ і ЛПДНЩ у пацієнтів із МАЖХП та ГЕРХ. Також слід зауважити про максимальну позитивну динаміку в показниках ліпідного обміну в сироватці крові в хворих 2 групи, що отримували препарат УДХК – Урсіс.
Динаміка показників вуглеводного обміну в сироватці крові в обстежених нами пацієнтів представлена в таблиці 4.
|
Таблиця 4. Динаміка показників вуглеводного обміну в сироватці крові в хворих із ГЕРХ при МАЖХП на тлі лікування |
||||
|
Показник |
Обстежені хворі |
|||
|
1 група (n=26) |
2 група (n=30) |
|||
|
до лікування |
після лікування |
до |
після лікування |
|
|
Глюкоза в крові, ммоль/л |
6,23±0,09 |
6,04±0,07 * |
6,34±0,12 |
5,97±0,08 *+ |
|
HbA1c, % |
5,92±0,12 |
5,88±0,10 |
5,98±0,18 |
5,78±0,14 * |
|
Інсулін, Од/л |
30,42±0,24 |
30,58±0,18 |
32,17±0,15 |
16,75±0,21 **++ |
|
С-пептид, нг/мл |
16,23±0,17 |
15,74±0,11 |
16,45±0,26 |
8,61±0,23 **++ |
|
НОМА-IR |
12,68±0,22 |
12,52±0,17 |
12,90±0,22 |
5,42±0,16**++ |
|
Примітки: різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп до й після лікування достовірна (* p<0,05; ** p<0,01); різниця між показниками у хворих 1 та 2 груп після лікування достовірна (+ p<0,05; ++ p<0,01). |
||||
Слід зауважити про достовірне значне зменшення рівня інсуліну в сироватці крові в хворих 2 групи. В пацієнтів 2 групи встановлено зменшення рівня інсуліну до 16,75±0,21 нг/мл (p<0,01), тоді як у хворих 1 групи рівень інсуліну майже не змінювався на тлі призначеної терапії. Ці зміни супроводжувалися достовірним зменшенням показника інсулінорезистентності НОМА-IR у хворих тільки 2 групи.
Отже, позитивна динаміка клінічних й ендоскопічних проявів ГЕРХ у хворих із МАЖХП відбувається на тлі покращення функціональних можливостей печінки, показників ліпідного та вуглеводного обмінів. Водночас призначення комплексного лікування, до складу якого входить, крім ІПП, препарат УДХК, – ефективний метод не лише для корекції проявів ГЕРХ, а й впливу на показники ліпідного та вуглеводного обмінів і функціональну активність печінки.
Обговорення
Отримані результати надають змогу стверджувати, що лікування хворих із ГЕРХ при МАЖХП має бути комплексним. Окрім стандартних медикаментозних засобів, спрямованих на зменшення кислотності (ІПП), до комплексної терапії пацієнтів слід включати препарати, що мають гепатопротекторні властивості, особливо препарат УДХК.
УДХК є однією зі вторинних жовчних кислот, що секретується в організмі та застосовується як типовий препарат для підтримки печінки. Первинні жовчні кислоти (холева та хенодезоксихолева), котрі утворюються в печінці, секретуються в кишечник, а при контакті з корисними бактеріями в кишечнику утворюють вторинні жовчні кислоти, як-от дезоксихолева/літохолева кислота й УДХК, шляхом дегідроксилювання. Вторинні жовчні кислоти виконують класичні функції, включаючи перетравлення харчових ліпідів і жиророзчинних вітамінів у кишечнику; проте результати нещодавніх досліджень на тваринах показали, що ці кислоти, особливо УДХК, відіграють важливу роль у збалансуванні кишкової мікрофлори шляхом пригнічення шкідливих бактерій. Крім того, деякі дослідження продемонстрували переваги УДХК у пацієнтів із дисбіозом кишечнику. Отже, УДХК має прямий або непрямий антимікробний ефект і модулює склад мікробіоти [27-32].
УДХК і вторинна жовчна кислота продемонстрували клінічні гепатопротекторні переваги як при холестатичних, так і при нехолестатичних патологіях печінки (включаючи НАЖХП та медикаментозне ураження печінки). Запропоновано різні механізми для пояснення фармакологічних ефектів УДХК, у т. ч. сприяння гепатобіліарній екскреції, цитопротекцію, антиапоптотичні ефекти, антиоксидантну активність та протизапальні властивості [33]. УДХК – природна жовчна кислота – досліджувалася при MAFLD завдяки своїм гепатопротекторним, імуномодулюючим, антиоксидантним та антиапоптотичним властивостям. УДХК продемонструвала біохімічні покращення, зокрема зниження рівнів АЛТ у сироватці крові, в рандомізованих клінічних випробуваннях у пацієнтів із MAFLD [34].
Описано декілька молекулярних сигнальних шляхів, що виконують гепатопротекторні функції, зокрема сигнальний каскад рецепторів, активованих проліфератором пероксисом (PPAR), який відіграє ключову роль у регуляції ліпідного обміну та біосинтезу жовчних кислот. Серед ізоформ PPAR, PPARα – ліганд-активований ядерний рецептор, що функціонує як клітинний ліпідний сенсор, є головним регулятором окислення жирних кислот і метаболізму холестерину. Дисрегуляція PPARα пов’язана із МС і захворюваннями печінки, що робить агоністи PPARα усталеними фармакологічними засобами для лікування дисліпідемії, цукрового діабету 2 типу та ожиріння. Ключовий ефектор PPARα – цитохром P450 ω-гідроксилаза 4A14 (CYP4A14), представник сімейства ферментів CYP450, відповідальний за NADPH-залежне ω-гідроксилювання різних субстратів. CYP4A14 конститутивно експресується в печінковій тканині під регуляцією PPARα і відіграє значну роль у процесах ліпідного обміну. Цей фермент каталізує ω-гідроксилювання жирних кислот із середньою довжиною ланцюга й арахідонової кислоти, сприяючи їхньому подальшому мітохондріальному та пероксисомальному β-окисненню. Дані свідчать про те, що активація CYP4A14 сприяє послабленню НАЖХП, стеатозу та прогресуванню фіброзу. Крім того, пригнічення сигнального шляху PPARα/CYP4A14, залученого до метаболізму жовчних кислот, пов’язують з порушенням перетворення холестерину на жовчні кислоти та порушенням регуляції ліпідів у моделях, що отримували висококалорійну дієту (ВКД) [33].
У дослідженні Bing Li та співавт. (2026) вивчено терапевтичну ефективність УДХК на мишачій моделі MASLD, індукованій ВКД, і на моделі гепатоцитів, стимульованій пальмітиновою (PA) й олеїновою кислотою (OA). Участь сигнального шляху PPARα в анти-MASLD-ефектах УДХК було проаналізовано з використанням методів молекулярної біології та редагування генів. Потенційні взаємодії зв’язування між УДХК та CYP4A14 з’ясовано за допомогою комбінованого молекулярного докінгу і моделювання молекулярної динаміки. Це дослідження розкриває нові механізми, за допомогою яких УДХК, впливаючи на вісь PPARα-CYP4A14, полегшує фенотипи MASLD, надаючи в такий спосіб нові механістичні уявлення про його терапевтичний потенціал [33].
Продемонстровано, що УДХК є корисним при прийомі разом з ІПП у разі стравоходу Барретта – відомого ускладнення ГЕРХ. УДХК має цитопротекторні й антиоксидантні властивості при прийомі разом з ІПП. Повідомлялося про симптоматичне покращення при застосуванні УДХК (здебільшого щодо болю в животі) в хворих на функціональну неорганічну диспепсію [35, 36]. Водночас тривала терапія УДХК може бути клінічно доцільним варіантом [37].
З огляду на зазначені терапевтичні ефекти УДХК, а також результати власних досліджень можна дійти висновків щодо його ефективності в хворих із МАЖХП та ГЕРХ. Застосування УДХК (Урсіс) у хворих із ГЕРХ при МАЖХП сприяє зменшенню вираженості ендоскопічних змін слизової оболонки стравоходу, що відбувалися на тлі покращення метаболічних процесів в організмі.
Висновки
Комплексна терапія в хворих із ГЕРХ при МАЖХП із використанням препарату УДХК (Урсіс) – ефективний і безпечний засіб для лікування поєднаної патології. Водночас установлено зменшення виражності рефлюкс-езофагіту, частоти ДГР на тлі нормалізації показників функціонального стану печінки, ліпідного та вуглеводного обміну в пацієнтів із поєднаною патологією.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 7 (618), 2026 р
