30 червня, 2026
Коли їжа «не така»: медикаментозні та гормонально-зумовлені зміни смаку. Випуск 5
Щербініна М.Б.
Такі скарги в клінічній практиці можна почути значно частіше, ніж прийнято вважати. Пацієнти описують їх по-різному: «усе стало несмачним», «у роті постійна гіркота», «вода має дивний смак», «не переношу запах їжі». Нерідко такі симптоми залишаються поза увагою як самого пацієнта, так і лікаря, особливо на тлі хронічних захворювань або великої кількості медикаментів.
Постковідний досвід: чому лікарі почали частіше запитувати про смак і нюх?
Пандемія COVID‑19 суттєво змінила ставлення клініцистів до хемосенсорних порушень. Якщо раніше скарги на зміну смаку або нюху часто розцінювалися як другорядні або неспецифічні, то після пандемії раптова втрата чи спотворення смаку й запахів стала одним із найбільш впізнаваних симптомів вірусного ураження. COVID‑19 привернув увагу до того, якими важливими для якості життя є смакове та нюхове сприйняття. В багатьох пацієнтів порушення нюху та смаку зберігалися протягом місяців після перенесеної інфекції, супроводжувалися зміною харчової поведінки, зниженням апетиту та психоемоційним дискомфортом.
Водночас клінічний досвід постковідного періоду нагадав і про іншу важливу проблему: зміни смаку та нюху не є специфічними лише для вірусних інфекцій. Схожі скарги можуть бути одним із перших проявів медикаментозних реакцій, виникати при поліпрагмазії, ендокринних та неврологічних порушеннях, дефіцитних станах. Окремий інтерес зумовлюють зміни смакового сприйняття під час вагітності, коли гормональні, імунні та метаболічні перебудови можуть глибоко впливати на харчові вподобання та сенсорні реакції.
Смак – це не лише язик
Смак часто асоціюється винятково зі смаковими рецепторами язика. Насправді ж відчуття смаку є мультимодальним процесом, у якому одночасно беруть участь смакова, нюхова та соматосенсорна системи. Через це при закладеності носа їжа здається прісною, а втрата нюху майже завжди супроводжується зміною смакового сприйняття. Щоб переконатися в цьому, спробуйте затиснути ніс і визначити різницю між шматочком яблука та шматочком цибулі. Це виявиться набагато складніше, ніж здається.
До формування смакового відчуття також залучені:
- ретроназальне сприйняття запахів;
- температура їжі;
- текстура;
- тригемінальна чутливість;
- візуальні сигнали.
Коли їжа потрапляє до ротової порожнини, першими активуються тактильні рецептори, потім – температурні, лише після цього – смакові. Саме тому холодний чай може здаватися солодшим за гарячий, а текстура продукту здатна суттєво змінювати загальне смакове сприйняття. Отже, пацієнт, який скаржиться на зміни смаку, не завжди має первинне ураження смакових рецепторів. Іноді проблема виникає на рівні нюхової системи, трійчастого нерва або центральної інтеграції сенсорних сигналів.
Коли зміни смаку стають клінічним симптомом?
У повсякденній практиці пацієнти не використовують терміни «дисгевзія» (зміна смаку) або «паросмія» (спотворене сприйняття запахів). Значно частіше вони описують свої відчуття побутовими формулюваннями: «їжа стала прісною», «у роті постійна гіркота», «усе має металевий присмак», «не можу пити каву», «дратують запахи». Частка пацієнтів узагалі не акцентує увагу на цих змінах, вважаючи їх проявом віку, перевтоми або наслідком «поганих продуктів».
Хемосенсорні порушення досить поширені в популяції та нерідко мають тимчасовий характер. У такому разі це не має клінічного значення. Проте зміни в смакових відчуттях і запаху, які виникають раптово або є довготривалими, не слід недооцінювати.
Серед можливих причин:
- медикаментозна терапія;
- поліпрагмазія;
- дефіцит цинку, заліза, вітаміну B12;
- COVID‑19 та інші вірусні інфекції;
- гіпосалівація;
- ендокринні захворювання;
- неврологічна патологія;
- захворювання печінки та нирок;
- вагітність;
- психоемоційні порушення.
Сьогодні смак дедалі частіше розглядають не лише як сенсорне відчуття, а і як чутливий індикатор складних системних процесів. Саме тому скарга на «дивний смак у роті» інколи може виявитися значно важливішою, ніж здається на перший погляд.
Медикаментозна причина: про що варто пам’ятати?
Вважають, що до 25% випадків змін смаку та нюху можуть пов’язуватися із прийомом лікарських засобів. На сьогодні медикаментозно-індуковані хемосенсорні порушення вважають однією з найпоширеніших причин змін смакового та нюхового сприйняття. Нерідко в пацієнтів симптоми виникають поступово та залишаються малопомітними, тоді як у певних випадках мають значні прояви. За даними фармаконагляду, >350 активних речовин і >70 лікарських засобів із різних фармакологічних груп можуть впливати на смак і нюх. Частота хемосенсорних порушень залежить від конкретного препарату, дозування, тривалості лікування та індивідуальних особливостей пацієнта. Водночас реальна поширеність таких побічних ефектів, імовірно, залишається недооціненою, оскільки пацієнти рідко повідомляють про такі симптоми, а лікарі не завжди пов’язують їх із фармакотерапією.
Найчастіше пацієнти скаржаться на металевий або гіркий присмак у роті, «хімічний» смак, зниження інтенсивності смаку їжі; втрату задоволення від їжі; спотворення смаку їжі, зміну сприйняття запахів або відразу до певних продуктів/запахів. Попри уявну несерйозність таких скарг, вони можуть суттєво впливати на якість життя пацієнта. У хворих може змінюватися харчова поведінка: знижується апетит, формується уникнення окремих продуктів, погіршується нутритивний статус. У пацієнтів старшого віку це може сприяти розвитку саркопенії та білково-енергетичної недостатності. Крім того, хронічний неприємний присмак у роті нерідко знижує прихильність до лікування та стає причиною самовільної відміни препаратів.
У зоні підвищеного клінічного інтересу перебувають хворі з поліпрагмазією. Комбінація кількох лікарських засобів часто створює умови для розвитку хемосенсорних порушень, ризик яких суттєво зростає, особливо на тлі вікової гіпосалівації, супутніх захворювань та змін метаболізму ліків.
Важливо, що такі побічні ефекти характерні не лише для вузькоспеціалізованих препаратів. Зміни смаку та нюху можуть виникати при застосуванні антибіотиків (кларитроміцин, метронідазол, тетрацикліни), антигіпертензивних засобів (інгібітори АПФ), метформіну, деяких антидепресантів, статинів, інгібіторів протонної помпи, препаратів заліза, діуретиків і багатьох інших ліків, які щодня використовуються в практиці сімейного лікаря, терапевта, гастроентеролога або кардіолога (табл. 1).
|
Таблиця 1. Найпоширеніші групи препаратів, асоційовані зі змінами смаку та/або нюху |
||
|
Група препаратів |
Приклади |
Типові хемосенсорні скарги |
|
Антибіотики |
Кларитроміцин, метронідазол, азитроміцин, ципрофлоксацин |
Гіркий або металевий присмак, спотворення смаку їжі |
|
Антигіпертензивні препарати |
Каптоприл, еналаприл, лосартан, амлодипін |
Гіркота в роті, зміна сприйняття смаку |
|
Діуретики |
Фуросемід, гідрохлортіазид, спіронолактон |
Сухість у роті, ослаблення смаку |
|
Цукрознижувальні препарати |
Метформін |
Металевий присмак, нудота, зміна смаку їжі |
|
Гіполіпідемічні засоби |
Аторвастатин, симвастатин |
Спотворення смаку, зниження смакової чутливості |
|
Психотропні препарати |
Сертралін, пароксетин, амітриптилін, венлафаксин |
Гіркий присмак, сухість у роті, зміни нюху |
|
Препарати для лікування кислотозалежних захворювань |
Омепразол |
Зміна смаку, гіркота |
|
Протизапальні та аналгетичні засоби |
Ібупрофен, диклофенак, трамадол |
Металевий або гіркий присмак |
|
Препарати заліза |
Пероральні та внутрішньовенні форми |
Металевий присмак |
|
Противірусні препарати |
Нірматрелвір/ритонавір |
Виражений гіркий або «хімічний» присмак |
Фармакокінетичні мішені, ферменти та переносники, які можуть сприяти порушенню смаку і нюху, досі недостатньо вивчені. Для ілюстрації складності таких досліджень розглянемо трициклічний антидепресант амітриптилін, який часто спричиняє розлади смаку. Амітриптилін взаємодіє із 33 мішенями, 9 ферментами, 3 транспортерами, сироватковим альбуміном і альфа‑1-кислим глікопротеїном, а також бере участь у 48 лікарських біовзаємодіях. Унаслідок токсичних ефектів, не пов’язаних із прямою фармакокінетикою, можуть залучатися додаткові молекулярні мішені та ферменти-транспортери. Окремі лікарські засоби мають ще складніші метаболічні шляхи та численні чинники фармакологічного впливу.
Вплив ліків на посилення нюху також не зазнав великої експериментальної уваги. Проте обмежена література щодо цієї теми свідчить про те, що деякі типи ліків можуть підвищувати чутливість до запахів. Так, у людей, які приймали препарати, спрямовані на адренергічну блокаду α1A, спостерігалося покращення нюхових показників. Із покращенням (але клінічно незначущим) показника нюху може бути пов’язане вживання левотироксину. Антагоніст N-метил-D-аспартату (NMDA) кароверин підвищував чутливість до запаху n-бутанолу та поліпшував здатність розпізнавати запахи. Повідомлялося, що нюхову чутливість може підвищувати метахолін.
Важливо враховувати, що вираженість хемосенсорних порушень значно варіює між пацієнтами та залежить від віку, супутніх захворювань, стану салівації, тривалості терапії, дози препарату й поєднання кількох лікарських засобів.
Хемосенсорні розлади, спричинені прийомом ліків, можуть посилюватися з віком. Зазвичай втрата смаку та нюху стає помітною після 60 років і погіршується після 70 років, навіть без вживання ліків або інших медичних втручань. У людей літнього віку, котрі приймають ≥3 типи ліків, середні смакові пороги для багатьох солей, підсолоджувачів, кислот, амінокислот і гірких сполук у середньому є у 5,4 раза вищими, ніж у молодших осіб, які не приймають ліків. Такі зниження сприйняття пов’язують як із віком, так і з впливом ліків. Деякі люди літнього віку можуть не усвідомлювати цього, пояснюючи зміни в смаку та нюху поганою якістю їжі або іншими зовнішніми факторами.
В певного відсотка пацієнтів симптоми мають транзиторний характер, тоді як в інших можуть зберігатися протягом усього періоду лікування. Хронічний гіркий або металевий присмак у роті може знижувати готовність хворого продовжувати терапію, особливо якщо він не був попереджений про можливість таких побічних ефектів. У частини випадків це стає причиною самовільного припинення прийому препаратів.
З огляду на це при появі скарг на зміну смаку або нюху важливо не лише оцінити окремий препарат, а й переглянути всю схему лікування пацієнта, звертаючи увагу на кількість лікарських засобів, можливі взаємодії та препарати із ксерогенним потенціалом.
Чому ліки змінюють смак і нюх?
Механізми медикаментозно-індукованих хемосенсорних порушень є багаторівневими та остаточно не вивченими. Вважають, що лікарські засоби можуть впливати як безпосередньо на смакові рецептори, так і на процеси передачі сенсорних сигналів, склад слини, нюхове сприйняття та центральну обробку смакової інформації. В одних випадках симптоми виникають майже одразу після прийому препарату, в інших – поступово, тобто в процесі тривалої терапії.
Прямий вплив препарату на смакові рецептори
Частка лікарських засобів здатна змінювати роботу периферичного рецепторного апарату та внутрішньоклітинних сигнальних механізмів. Передбачається, що деякі препарати взаємодіють із сенсорами гіркоти, G-білками й іншими компонентами аферентної трансдукції, унаслідок чого змінюється нормальне сприйняття їжі та напоїв.
Багато активних речовин мають власний гіркий, кислий або металевий смак. Після всмоктування препарат або його метаболіти можуть потрапляти до слини та взаємодіяти зі смаковими рецепторами. Цим фактором і пояснюють появу характерного металевого або гіркого присмаку при застосуванні метронідазолу, кларитроміцину, метформіну, деяких антидепресантів, препаратів заліза та низки інших лікарських засобів.
Сприйняття гіркого смаку є індивідуальним. Варіабельність інтенсивності сприйняття гіркого смаку ліків пацієнтами частково обумовлена генетичним поліморфізмом у 25 генах, що належать до сімейства рецепторів гіркого смаку. Люди, яких називають «дегустаторами», мають високий рівень чутливості до гіркого смаку (навіть до огиди), тоді як людям з іншим генетичним комплексом – «недегустаторам» – цей смак може здаватися прісним. Антитироїдний препарат метимазол – типовий приклад, який для «дегустаторів» є гіршим, ніж для «недегустаторів». Одна з генетичних варіацій може також впливати на чутливість до гіркоти від штучного підсолоджувача ацесульфаму-К, який використовується як допоміжна речовина в деяких лікарських формах. Отже, одні пацієнти майже не реагують на гіркі медикаменти, тоді як інші мають виражену відразу навіть до мінімальних концентрацій препарату. Цим фактом пояснюють, чому однакові лікарські засоби можуть по-різному впливати на прихильність до лікування.
В деяких випадках хворі відчувають неприємний присмак навіть під час внутрішньовенного введення препаратів, зокрема заліза, нікотинової кислоти, аргініну або лідокаїну. Припускають, що це може бути пов’язано як із проникненням активних речовин до слини, так і з їхнім впливом на центральні механізми смакового аналізатора.
Гіпосалівація як підсилювач хемосенсорних порушень
Важливу роль у формуванні змін смаку відіграє зниження слиновиділення. Слина забезпечує розчинення смакових речовин і їхній контакт зі смаковими рецепторами, тому гіпосалівація здатна суттєво змінювати смакове сприйняття. Часто це спостерігається в пацієнтів старших вікових груп, а також при застосуванні діуретиків, антидепресантів, антигіпертензивних та інших препаратів із ксерогенним ефектом. У таких випадках скарги на сухість у роті та зміну смаку нерідко поєднуються.
Поліпрагмазія та лікарські взаємодії
У сучасній клінічній практиці хемосенсорні порушення дедалі частіше виникають не через один конкретний препарат, а внаслідок одночасного застосування кількох лікарських засобів, через що може:
- змінюватися біодоступність ліків;
- відбуватися вплив на систему цитохромів CYP;
- підвищуватися концентрація активних речовин у плазмі;
- збільшуватися ризик токсичних ефектів.
Окрім фармакокінетичної взаємодії зі зміною метаболізму лікарських засобів, причиною можуть бути також сумарний вплив на салівацію, рецепторні системи та ЦНС. У результаті навіть помірні хемосенсорні ефекти окремих препаратів здатні потенціюватися. Саме тому поліпрагмазію сьогодні розглядають як один із ключових факторів ризику змін смаку та нюху, особливо в пацієнтів літнього віку, які нерідко отримують ≥5 препаратів одночасно.
Особливу увагу привертають хворі із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, тривожними або депресивними розладами, оскільки саме ці категорії найчастіше отримують комбіновану терапію. Поєднання антигіпертензивних препаратів, діуретиків, метформіну, статинів і психотропних засобів створює умови для розвитку стійких змін смакового сприйняття, які пацієнти не завжди пов’язують з лікуванням.
Клінічна значущість таких порушень нерідко недооцінюється. Деякі пацієнти починають надмірно досолювати або підсолоджувати їжу, що може мати додаткові небажані наслідки при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності або цукровому діабеті.
Смак і гормони: неочевидний зв’язок
Сучасні дані свідчать, що смакові рецептори реагують не лише на їжу, а й на гормональні сигнали. Лептин може знижувати чутливість до солодкого смаку, грелін – посилювати сприйняття солоного та кислого, а GLP‑1 впливає на чутливість до солодкого й умамі. Фактично смакова система є частиною складної осі: «кишечник – гормони – мозок – харчова поведінка». Саме цим частково пояснюють зміни харчових уподобань при ожирінні, вагітності, ендокринних захворюваннях та під час терапії інкретиновими препаратами. Сучасні дані про гормональну модуляцію смаку зібрані в таблиці 2.
|
Таблиця 2. Стисле викладення гормональної модуляції смаку |
|||
|
Гормон |
Джерело секреції |
Рецептор |
Вплив на смак |
|
Лептин |
жирова тканина |
Ob-R |
↓ чутливість до солодких смаків |
|
Ендоканабіноїди |
анандамід: повсюдно |
CB1 |
↑ чутливість до солодких смаків |
|
2-арахідоноїлгліцерин: ЦНС |
|||
|
GLP‑1 |
L-клітини кишечнику |
GLP‑1R |
↑ чутливість до солодких смаків ↓ чутливість до смакових речовин умамі |
|
Холецистокінін |
I-клітини кишечнику |
Холецистокінін A |
загалом невідомий, але можливий вплив на гіркий смак |
|
Вазоактивний інтестинальний поліпептид |
дванадцятипала кишка ЦНС/ПНС |
VPAC1/2 |
модулює солодкий, гіркий, кислий смак |
|
Пептид YY |
L-клітини кишечнику |
NPYR |
↑ відповідь на гіркі речовини та жир |
|
Нейропептид Y |
ЦНС/ПНС |
NPYR |
загалом невідомий, але можливий вплив на гіркий смак |
|
Окситоцин |
задня частка гіпофіза |
OXTR |
загалом невідомий, але можливий вплив на солодкий та солоний смак |
|
Інсулін |
β-клітини підшлункової залози |
IR |
↑ реакція на солоні смаки |
|
Грелін |
шлунок |
рецептор, що стимулює секрецію гормона росту, пов’язаний з G-білком |
↑ реакція на солоний та кислий смак |
|
Галанін |
ЦНС і шлунково-кишковий тракт |
GALR2 |
наразі не з’ясований |
|
Примітки: ↓ – зменшується; ↑ – збільшується; ЦНС – центральна нервова система; GALR2 – рецептор галаніну-2, пов’язаний із G-білком; GLP-1 – глюкагоноподібний пептид-1; ІР – інсуліновий рецептор; NPYR – нейропептидний рецептор Y; OXTR – рецептор окситоцину; ПНС – периферична нервова система; VPAC – вазоактивний пептидний рецептор кишечнику; OB-R – рецептор лептину; CB1 – канабіноїдний рецептор типу 1. |
|||
Вагітність і зміни смаку: фізіологія або симптом?
Зміни смакового та нюхового сприйняття під час вагітності належать до найчастіших, хоча й недостатньо обговорюваних сенсорних феноменів гестаційного періоду. Багато жінок спостерігають появу металевого присмаку в роті, підвищену чутливість до запахів, раптову відразу до певних продуктів або, навпаки, зміну харчових вподобань. Найчастіше такі симптоми виникають у І триместрі вагітності та поступово зменшуються згодом.
Згідно з народними прикметами, якщо майбутній мамі хочеться солодкого, то очікують на дівчинку, а якщо кислого – на хлопчика. Однак наукові дослідження досі не підтвердили ці припущення. Хоча під час вагітності чітких змін порогів чутливості до солодкого або кислого в дослідженнях не зафіксовано, сам феномен гестаційної дисгевзії залишається очевидним. Вважають, що ключову роль тут відіграють масштабні гормональні, нейросенсорні, метаболічні та імунні перебудови, які супроводжують вагітність. Останніми роками у фокусі наукових досліджень перебувають зміни рівнів естрогену, прогестерону, лептину, окситоцину та компонентів ренін-ангіотензинової системи, здатних впливати як на центральну обробку смакових сигналів, так і безпосередньо на смакові рецептори.
Одним із найхарактерніших феноменів ранньої вагітності є зміна сприйняття солоного та гіркого смаку. В І триместрі часто спостерігаються підвищена чутливість до гірких смаків і схильність до солоної їжі. Припускають, що такі зміни можуть мати адаптивне значення: підвищена чутливість до гіркоти потенційно обмежує споживання речовин із токсичними властивостями, тоді як потяг до солоного може бути пов’язаний зі зростанням фізіологічної потреби організму в натрії.
Не менш важливим є поєднання змін смаку з нудотою та блюванням вагітних. Сьогодні ці прояви розглядають не лише як дискомфортний симптом, а і як можливий еволюційний захисний механізм, спрямований на зниження контакту матері та плода з потенційно небезпечними харчовими чинниками в критичний період органогенезу. Припускають, що з погляду еволюційних пристосувань це може слугувати захистом матері та плода від хвороб харчового походження. Багато з поширених харчових огид під час вагітності пов’язані з продуктами, які мають високий тератогенний або абортивний потенціал. Так, м’ясо, яке протягом тривалого часу було ймовірним носієм патогенних мікроорганізмів, стало основною мішенню гестаційних відраз. У стародавні часи м’ясо посідало важливе місце в раціоні, але ефективні гігієнічні процедури для усунення ризику інфекцій, що передаються з м’ясом, з’явилися відносно нещодавно. Це могло вплинути на формування певної поведінки вагітних протягом історії людства. Водночас порівняно низькі потреби в білках та енергії у І триместрі сприяли розвитку механізмів уникнення споживання м’яса на ранніх стадіях вагітності, однак ці механізми є обмеженими в часі.
В більшості випадків зміни смаку під час вагітності мають фізіологічний та тимчасовий характер. Проте при оцінці таких скарг важливо враховувати вираженість симптомів, вплив на харчування та загальний стан жінки.
Особливої уваги потребують пацієнтки із:
- значним зниженням апетиту;
- дегідратацією;
- надмірним блюванням;
- втратою маси тіла;
- неможливістю повноцінного харчування.
В таких ситуаціях зміни смаку можуть бути не лише фізіологічним феноменом, а й частиною клінічно значущих гестаційних порушень, що потребують спостереження та корекції.
Роль статевих гормонів
Тривалий час зміни смакового сприйняття під час вагітності пояснювали переважно коливаннями рівнів естрогену та прогестерону. Підґрунтям для цього стали спостереження, що смакова чутливість може змінюватися не лише під час вагітності, а й у різні фази менструального циклу та в період менопаузи.
Встановлено, що високі рівні естрогену асоціюються зі зміною порогів смакової чутливості, зокрема до солодкого смаку. Водночас у жінок у постменопаузі, коли концентрація естрогенів знижується, сприйняття смаку також може змінюватися. Це дозволяє припустити, що статеві гормони здатні впливати як на центральні механізми обробки смакових сигналів, так і безпосередньо на смакові рецептори.
Проте сьогодні очевидно, що лише впливом естрогену та прогестерону пояснити весь спектр гестаційних змін смаку неможливо. Ймовірно, в процесі задіяний значно ширший комплекс нейроендокринних та метаболічних механізмів.
Лептин, окситоцин і харчова поведінка
Прискіпливий інтерес зумовлюють гормони, які беруть участь у регуляції апетиту та харчової поведінки. Виявлено, що смакові рецепторні клітини містять рецептори до лептину, окситоцину та інших біологічно активних речовин, концентрація яких змінюється під час вагітності.
Лептин, який синтезується жировою тканиною та плацентою, поступово підвищується протягом вагітності. Вважають, що він здатний модулювати сприйняття солодкого смаку, знижуючи чутливість до солодких стимулів. Це частково пояснює зміну харчових вподобань у деяких вагітних.
Окситоцин, відомий своєю роллю в скороченні матки та лактації, також може впливати на смакове сприйняття. Припускають, що цей гормон бере участь у регуляції споживання солодкої та солоної їжі, хоча механізми такого впливу поки що залишаються предметом подальших досліджень.
Ренін-ангіотензинова система та сприйняття солі
Під час вагітності відбувається активація ренін-ангіотензинової системи, яка необхідна для підтримання гемодинаміки, водно-електролітного балансу та адекватного кровопостачання плода. Водночас рецептори до ангіотензину II були виявлені і в смакових рецепторних клітинах. Експериментальні дані свідчать, що ангіотензин II може модулювати сприйняття солоного та солодкого смаків. Це потенційно пояснює характерну для ранньої вагітності зміну харчових уподобань, зокрема схильність до солоної їжі.
Імунні механізми
Останнім часом дедалі більше уваги приділяють взаємозв’язку між імунною системою та смаковим сприйняттям. Так, під час нормальної вагітності відбувається складна імунна перебудова зі зміною балансу прозапальних і протизапальних цитокінів. Припускають, що ці процеси також можуть впливати на чутливість до окремих смаків, насамперед гіркого. Відомо, що смакові рецепторні клітини активно взаємодіють із цитокінами та іншими медіаторами запалення. Водночас конкретні механізми такого впливу поки що залишаються недостатньо вивченими.
Висновки
Порушення смаку та нюху належать до тих симптомів, які пацієнти часто недооцінюють, а лікарі – не завжди активно уточнюють. Водночас хемосенсорні зміни можуть бути раннім проявом медикаментозного впливу, поліпрагмазії, гіпосалівації, ендокринних або нейрометаболічних порушень. Сучасне уявлення про смак виходить далеко за межі ізольованої функції смакових рецепторів язика. Смакове сприйняття формується внаслідок складної взаємодії нюхової, соматосенсорної, гормональної та ЦНС. Саме тому зміни смаку нерідко відображають системні процеси, що відбуваються в організмі. Неабиякої актуальності проблема набуває в умовах старіння популяції та поширення поліпрагмазії. Хронічний гіркий або металевий присмак, зміна харчових уподобань чи відраза до їжі можуть впливати не лише на якість життя, а й на нутритивний статус, ризик саркопенії та прихильність пацієнта до лікування. Для клініциста важливо пам’ятати: скарга на «дивний смак у роті» іноді є не другорядною деталлю, а важливим діагностичним сигналом, який дозволяє своєчасно переглянути терапію, виявити небажані лікарські ефекти або краще зрозуміти фізіологічні зміни, що супроводжують різні стани та періоди життя пацієнта.
Take-home messages
- Зміни смаку та нюху є поширеною, але часто недооціненою скаргою в клінічній практиці.
- Одна з найчастіших причин хемосенсорних порушень – медикаментозна терапія, особливо в умовах поліпрагмазії.
- Найчастіше зміни смаку асоціюються з антибіотиками, антигіпертензивними препаратами, метформіном, психотропними засобами, статинами та препаратами із ксерогенним ефектом.
- Вікова гіпосалівація, коморбідність і поєднання кількох лікарських засобів суттєво підвищують ризик медикаментозно-індукованих хемосенсорних розладів.
- При оцінці змін у сприйнятті смаку в жіночій популяції слід враховувати вплив гормонального статусу. Із цією метою в жінок важливо брати до уваги періоди менструального циклу, використання пероральних контрацептивів і вік (зокрема, менопаузу).
- Скарги на зміну смаку або нюху потребують активного уточнення з боку лікаря, оскільки можуть впливати на нутритивний статус, якість життя та прихильність пацієнта до лікування.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 10 (621), 2026 р
