4 січня, 2025
Лікарські рослини при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (Частина 3)
Біловол О.М.
Князькова І.І.
Плоди гранатового дерева – Fructus Granati. Кора гранатового дерева – Cortex Granati. Гранатник звичайний – Punica gtanatum L.
Punica granatum L. століттями використовувався в багатьох культурах для профілактики й лікування широкого кола розладів здоров’я, як-от запалення, діарея, шигельоз, діабет, а також для боротьби з кишковими інфекціями та малярійними паразитами тощо.
З рослини можна отримати сік, листя, олію з насіння, шкірку, оплодень (перикарпій), кору, коріння та квітки. Оплодень граната являє собою тверду, а в стиглому стані майже суху оболонку плода.
До складу Punica gtanatum L. входять аскорбінова кислота, антоціан, амінокислоти, глюкоза, кавова кислота, катехін, галова й елагова кислоти, мінерали та залізо [36]. Листя містить дубильні речовини (пунікафолін, пунікалін) і флавонові глікозиди (зокрема, апігенін і лютеолін). Олія насіння містить елагову та пунінову кислоти, стерини, жирні кислоти [37]. Компоненти шкірки включають галову кислоту, фенольні пунікалагіни, рутин, флавоноли (флавонони, флавони й антоціанідини), кверцетин і жирні кислоти (катехін) [38]. Кора та коріння містять алкалоїди піперидин й елагітаніни (пунікалагін і пунікалін).
Гранатовий сік відомий своєю високою концентрацією вітаміну С, містить фенольні сполуки, як-от пунікалагін, а також значну кількість калію, кальцію й антиоксидантів. Сік переважно складається з цукрів, органічних кислот, поліфенолів і дубильних речовин, які забезпечують його сильні антиоксидантні властивості [39]. Встановлено вищий загальний рівень дубильних речовин, фенольних сполук і антиоксидантної активності в гранатовому соку, тоді як шкірка мала вищий загальний уміст флавоноїдів, антоціанів і аскорбінової кислоти [36]. У насінні граната ідентифіковано антоціани, дубильні речовини, жирні кислоти й фітохімічні сполуки, як-от лігнани та стерини [40].
Показано, що на 100 г Punica gtanatum L. припадає: 1,6% білків, 14,5% вуглеводів, 0,7% мінералів, 0,1% жирів, 5,1% клітковини та 78% вологи. Концентрація заліза – 0,3 мг, кальцію – 10 мг, фосфору – 70 мг. У рослині визначено аскорбінову кислоту (16,0 мг). Калорійність становить 65 мг [37].
Біологічна активність
Оплодень граната має в’яжучу дію, з якою пов’язане його використання в лікуванні шигельозу та розладів кишечнику. Ще Авіценна вважав, що солодкі та кисло-солодкі гранати корисні для шлунка, а кислі – ні. Він підкреслював, що користь солодкого граната для шлунка навіть більша, ніж яблука та айви [41]. У Китаї та Мексиці кору граната використовували для лікування шлунково-кишкових захворювань, як-от діарея, шигельоз, болі в животі [42]. Було підтверджено протидіарейну дію пунікалагіну, корилагіну й елагової кислоти (виявленої у фракції етилацетату) окремо або в комбінації [42]. В Індії гранатовий сік традиційно використовують для лікування шигельозу, змішуючи його з теплою водою двічі на день, а також при анемії як тонізувальний засіб [43]. У Пакистані плоди рослини вживають для лікування дефіциту заліза, а також використовують для лікування закладеності носа [44].
У ході дослідження оплодня граната щодо антибактерійної активності проти мікроорганізмів, які спричиняють діарею, зокрема S. aureus, Vibrio cholerae та Vibrio parahaemolyticus, було встановлено, що за винятком V. cholerae всі досліджені бактерійні збудники продемонстрували інгібіторні зони (6,3-14,8 мм) у відповідь на екстракти Punica gtanatum L. (етанол і вода) [45].
Показано, що гранат виявляє бактерицидну дію проти патогенних бактерій, включаючи Salmonella typhi [46], V. cholera, Yersinia enterocolitica, Shigella spp. [47], Listeria monocytogenes [48]. Бразильські дослідники встановили, що метанольний екстракт шкірки граната реалізує значну антибактерійну активність проти S. aureus, Salmonella typhimurium, Shigella dysenteriae, E. coli [49].
Протидіарейні ефекти водного екстракту Punica granatum оцінювали в експерименті на щурах за діареї, спричиненої касторовою олією [50]. Встановлено дозозалежне гальмування спонтанного руху ізольованої клубової кишки щура та послаблення скорочень, зумовлених ацетилхоліном. Екстракт (100, 200, 300 і 400 мг/кг) також забезпечував дозозалежне зниження транзиту через шлунково-кишковий тракт і помітно захищав щурів від діареї, спричиненої касторовою олією. Попередній фітохімічний скринінг водного екстракту шкірки граната дав позитивні результати на дубильні речовини, флавоноїди й алкалоїди. Отримані результати показали, що водний екстракт шкірки граната містить деякі біологічно активні елементи, які можуть бути активними проти діареї, і це обґрунтовує її традиційне використання при шлунково-кишкових розладах.
Отже, шкірка граната використовується у фітотерапевтичному лікуванні діареї завдяки дубильним речовинам, які вона містить. Протимікробні та протизапальні властивості шкірки граната можуть допомогти зменшити кишкові інфекції та запалення. Крім того, дубильні речовини Punica gtanatum L. гальмують моторику травного тракту та підвищують щільність кишкового вмісту.
Встановлено, що поліфеноли (кавова й елагова кислоти, лютеолін і пунікалагін) відповідають за противірусні властивості Punica gtanatum L. [51]. Нещодавнє дослідження молекулярного докінгу in silico продемонструвало, що екстракт Punica gtanatum L. є потенційним інгібітором спайкового білка вірусу SARS-CoV‑2 та рецептора ангіотензинперетворювального ферменту‑2 [51].
Продемонстровано, що величезна кількість біохімічних властивостей гранатника пов’язана з протизапальною активністю. Його фрукти, квітки та шкірка багаті на елагітаніни, які мають протизапальні властивості, антиоксиданти й регулюють кишкову мікробіоту. При запальних захворюваннях кишечнику протизапальні, антиоксидантні й імуномодулювальні властивості Punica gtanatum L. здатні зменшити тяжкість і частоту симптомів. Виявлено, що різні частини гранатника здебільшого пригнічують запалення в кишковій стінці, регулюючи ключові білки різних запальних шляхів, як-от ядерний фактор каппа B (NF-κB), сигнальні шляхи мітоген-активованої протеїнкінази (MAPK) тощо [52]. Водночас вони зменшують вплив окисного стресу на клітини кишечнику, підтримують цілісність його епітеліальних клітин і різноманітність кишкової мікробіоти [53].
Кору коренів (рідше стовбурів і гілок) застосовують як засіб проти стрічкових гельмінтів (окрім карликового ціп’яка). Специфічна протиглисна дія зумовлена ізопелетьєрином і метилізопелетьєрином.
Екстракт граната, який отримують шляхом обробки шкірки та насіння, одержуючи стандартизовані компоненти, як-от пунікалагін, елагова кислота й поліфеноли, за своєю антиоксидантною здатністю перевершує зелений чай і червоне вино [54].
Дослідження in vitro й in vivo продемонстрували безліч фармакологічних властивостей граната, серед яких протигрибковий, протипухлинний, протифіброзний та інші ефекти [52], що будуть розглянуті у відповідних оглядах. Ці корисні ефекти також можуть застосовуватися з профілактичною метою при різноманітних патологіях.
Показання
Фітотерапевтичне лікування діареї [55].
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини; хронічні закрепи; геморой. Хвороби травного тракту в період загострення (гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки тощо).
Побічна дія
За даними систематичного огляду [55], що включав 66 клінічних статей, в 11 повідомлялося про побічні ефекти граната. Не зафіксовано жодних побічних ефектів у 21 статті, тоді як у 34 не згадувалося про побічні ефекти цієї рослини. Огляд також включав 7 досліджень випадків. Найпоширенішими побічними ефектами були шлунково-кишкові, грипоподібні симптоми та проблеми із сечовипусканням. У дослідженнях випадків найбільш значущим зареєстрованим побічним ефектом була алергічна реакція.
Плоди черемхи – Fructus Padi. Черемха звичайна – Padus avium Mill.
Людина використовувала плоди черемхи з прадавніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Застосовуючи черемху в їжу, древні люди не могли не відзначити її специфічного терпкого смаку та закріплювальної дії на шлунково-кишковий тракт. Плоди, кора, подрібнені в порошок листя та квітки досі використовуються в скандинавських країнах як знеболювальні й дезінфікувальні засоби.
Плоди черемхи містять дубильні речовини (близько 15%), органічні кислоти (яблучну, лимонну), поліфеноли (кверцитрин, кверцетин), антоціани – близько 8% (3-рутинозид ціанідину, 3-глюкозид ціанідину), пектинові речовини, цукри (фруктози 4-6%, глюкози 5-6%, сахарози 0,1-0,6%), ціаногенні глікозиди: амигдалін, пруназин, амигдонітрилглікозид, аскорбінова кислота, вітамін А та β-каротин [56]. У плодах черемхи ідентифіковано макроелементи (калій, кальцій, магній, залізо) та мікроелементи (марганець, мідь, цинк, кобальт, алюміній, селен тощо) [57].
У листі, квітках і насінні містяться ціаногенні глікозиди: амигдалін, прулауразин, пруназин. Амигдалін добре розчиняється у воді, нерозчинний в ефірі, при ферментативному розщепленні дає бензальдегід, кислоту синильну та глюкозу [58]. Аромат рослини зумовлений наявністю глікозиду пруназину. Насіння токсичне, спричиняє блювоту.
Біологічна активність
Плоди черемхи мають закріплювальну дію та використовуються у вигляді відвару як протипроносний засіб у лікуванні діареї неінфекційної природи й інших розладів шлунка та кишечнику [59]. Основну фармакологічну дію чинять дубильні речовини, що мають виражені в’яжучі та протизапальні властивості, а органічні кислоти важливі для нормалізації кислотного балансу. Поєднання дубильних речовин і антоціанів забезпечує стійку протизапальну дію.
Фітонциди черемхи мають антибактерійні та знезаражувальні властивості. Встановлено, що метанолові екстракти плодів черемхи звичайної виявляли активність проти S. aureus, Staphylococcus hominis і Proteus mirabilis. Натомість екстракти дихлорметану продемонстрували слабке пригнічення росту штамів Enterococcus faecalis і S. hominis. Найвищу антибактерійну активність виявлено для метанолового екстракту з насіння плодів черемхи звичайної проти S. aureus [60].
Дані багатьох досліджень свідчать про високий антиоксидантний потенціал черемхи звичайної [57]. Причому шкірка плодів має принаймні на 20% вищий уміст поліфенолів, аніж м’якоть [61].
Варто також зазначити, що настій або міцний чай на основі черемхи нерідко використовують як заспокійливий засіб. Черемха сприяє секреції мелатоніну – гормону, який відповідає за здоровий сон.
Застосування
Завдяки наявності дубильних речовин плоди черемхи використовують як в’яжучий засіб при ентеритах, диспепсії різної етіології, а також як допоміжний засіб при інфекційних колітах.
Насіння черемхи містить речовини, які можуть виділяти ціанід під час розжовування. Тому не рекомендується з’їдати більш як жменю ягід на добу, бажано заздалегідь видаляти кісточки.
Вживання великої кількості черемхи також може спричинити розлади травлення, що супроводжуються діареєю та болем у животі. Від ягід слід відмовитися в період загострення хвороб шлунково-кишкового тракту, наприклад панкреатиту, виразки та гастриту.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини; вагітність, період лактації, вік до 12 років. З обережністю використовувати в дітей, оскільки ефективність і безпечність не вивчені.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 23-24 (585-586), 2024 р