15 березня, 2025
Лікарські рослини при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (Частина 4)
Біловол О.М.
Князькова І.І.
Частина 1 Частина 2 Частина 3 Частина 4
В огляді зібрано матеріали щодо відомих фармакологічних властивостей, показань і протипоказань, особливостей використання лікарських рослин, що застосовуються в комплексній терапії при хворобах шлунково-кишкового тракту. Ці лікарські рослини мають велику історію використання в народній медицині, частина з них належить до фармакопейної сировини, або зареєстрована як лікарські засоби, або входить до прописів лікарських зборів, а також дієтичних добавок.
Рослинні засоби з в’яжучими властивостями (неофіцинальна сировина)
Пушняк канадський (злинка канадська) – Erigeron canadensis L. (Conyza canadensis)
Злинка канадська родом з Північної Америки, нині неабияк поширена. Це звичайний бур’ян, який часто росте на пустирях, полях і узбіччях доріг. За даними літератури, цю лікарську рослину застосовують у Північній Америці для лікування дизентерії, діареї, як протиглисний засіб, у Центральній Європі свіжу рослину зазвичай використовують як кровоспинний засіб, але її сік і розтерті листя можуть подразнювати шкіру [1].
У китайській народній медицині злинку канадську використовували для лікування ран, набряків і болю, спричиненого артритом [2]. З листя готували тонізувальний засіб, застосовували його для лікування діареї, діабету та крововиливів [3]. У північних районах Пакистану рослину використовували для лікування різних патологічних станів, включаючи гострий біль, запалення, лихоманку й мікробні інфекції, як-от інфекції дихальних і сечових шляхів, діареї та дизентерії [4]. У Кореї рослину застосовували для лікування діареї, стоматиту, середнього отиту, кон’юнктивіту та гострого зубного болю [5].
Хімічний склад
Біологічно активні речовини, що входять до складу Erigeron canadensis L., представлені різними групами сполук: ефірною олією (0,7-0,8%), сапонінами, дитерпеноїдами, терпеноїдами, глікозидами, таніном, антрахіноном, стероїдами, флавоноїдами та ін. Вивчено компонентний склад олії з різних частин рослини (трава, листя, квітки, стебла, коріння) в різні фази онтогенезу. Виявлено, що 11-(+)-лімонен і транс-α-бергамотен є основними компонентами трави, листя та квіток у всі фази вегетації [6].
Біологічна активність
Рослина чинить в’яжучу, протизапальну та кровоспинну дії, має антиоксидантні й антиагрегантні властивості.
Erigeron canadensis L. використовують у традиційній медицині для лікування шлунково-кишкових захворювань, геморою, а також як протизапальний, в’яжучий, сечогінний, кровоспинний, тонізувальний і глистогінний засіб. Настоянка застосовується в гомеопатії.
Ефірна олія має фунгіцидну й антибактерійну активність щодо Shigella dysenteriae, Alternaria рапах Whetz і Rhizoctonia solani [7]. Характеризується антифунгальною дією на грибкові штами Candida, Cryptococcus, Trichophyton, Rhodotorula, Aspergillus. Найсильніші зони інгібування відзначено при Cryptococcus neoformans і Trichophyton interdigitalis [8]. При цьому не виявлено вираженої протимікробної активності олії на грампозитивні (Enterococcus faecalis, Staphylococcus aureus, Streptococcus pyogenes) і грамнегативні (Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa) бактерії [8].
Спиртовий екстракт чинить значну протизапальну дію в моделях формалінового та карагенанового набряку лапок щурів [9]. Екстракт, що містить полісахариди злинки, виявляє антиоксидантний і антиагрегантний ефекти на тромбоцити in vitro [10]. Етанольний екстракт з висушеної трави має виражені антиоксидантні властивості [11].
Екстракт трави на 70% спирті чинить гастрозахисну дію на моделі виразки в щурів, зумовленої дією НС1/етанол [5]. Також екстракти з трави мають потенційну антипроліферативну дію на ракові клітини [12]. Пушняк канадський є перспективною рослиною для подальшого фітохімічного вивчення та створення лікарських засобів протизапальної, антипроліферативної, гастрозахисної, антиоксидантної дій.
Скумпія звичайна – Cotinus coggygria
Хімічний склад
Скумпія звичайна містить комплекс біологічно активних речовин: таніни, флавоноїди (фустин, мірицитрин тощо), аскорбінову кислоту, ефірну олію, до складу якої входять терпінеол, пінен, ліналоол, мірцен. У стеблах виявлено флавоноїд фізетин [13].
Біологічна активність
Листя скумпії звичайної має в’яжучі, антисептичні, протизапальні та ранозагоювальні властивості [14]. Показано, що біологічно активні речовини Cotinus coggygria чинять жовчогінну дію [15].
Під час зовнішнього використання відварів і настоїв присутні в них таніни вступають у реакцію на ушкодженій шкірі зі згорненими білками слизу або ексудатом та утворюють плівку, що надійно захищає тканини тіла від зовнішнього впливу. При цьому знижується больова чутливість, зменшуються запальні процеси, звужуються судини [16].
Гамамеліс віргінський – Hamamelis virginiana L.
Листя та кору Hamamelis virginiana L. занесено до Європейської та Британської фармакопей.
Хімічний склад
Гамамеліс віргінський містить кверцетин, вільну галову кислоту й інші органічні кислоти, глікозид гамамелітанін (7-11%), ефірну олію, флавоноїди й антоціани, таніни тощо. У корі присутні дубильні речовини гідролізованої групи та ін. [17].
Біологічна активність
Ефірну олію й в’яжучі речовини гамамелісу віргінського застосовують у традиційній медицині та гомеопатії. Настій листя використовують у разі слизових колітів, геморою, діареї.
У вигляді рідкого екстракту Hamamelis virginiana L. використовують місцево як в’яжучий і протизапальний засіб, а також як кровоспинний засіб у разі внутрішніх і гемороїдальних кровотеч [18].
Гірчак зміїний – Bistorta major Gray (Polygonum bistorta L.)
Хімічний склад
Кореневища містять дубильні речовини (близько 25%), галову кислоту, катехін, крохмаль (26,5%), оксалат кальцію (1,1%), а також оксиметил-антрахінони, аскорбінову кислоту, калій, магній, залізо, фарбувальні речовини, провітамін А та ін. Рослина накопичує селен, стронцій і барій [19].
У траві знайдено кавову, хлорогенову та протокатехову кислоти, флавоноїдні глікозиди (гіперозид), рутин, авікулярин, кверцетин, кемпферол, ціанідин, аскорбінову кислоту тощо [20].
Біологічна активність
Велика кількість дубильних речовин надають гірчаку в’яжучі, протизапальні, антибактерійні та кровоспинні властивості [19, 21].
Препарати з кореневищ рослини використовують за гострих і хронічних захворювань кишечника, що супроводжуються проносом [22].
У стоматологічній практиці відвар кореневищ гірчака застосовують для полоскання горла чи змащування ясен у разі стоматитів, гінгівітів, хронічних тонзилітів та інших запальних захворювань порожнини рота [19].
Показання
Препарати з кореневищ застосовують у разі гострих і хронічних проносів, а також запальних процесів кишечника. Кореневища гірчака входять до складу зборів трав, які використовують у гастроентерології.
Кореневища у вигляді порошку, рідкого екстракту та відвару застосовують у стоматологічній практиці для полоскань у разі стоматитів, гінгівітів та інших захворювань порожнини рота.
Протипоказання
Препарати з гірчака зміїного нетоксичні, але в разі тривалого застосування можливі закрепи, тому не рекомендуються за схильності до них. Окрім того, є попередження, що препарати гірчака мають сильну кровозгортальну дію: вагітним і хворим на тромбофлебіт приймати їх небажано.
Лікарські засоби, що сприяють травленню, в тому числі спазмолітичні та вітрогінні
Листя подорожника великого – Folia Plantaginis majoris. Подорожник великий – Plantago major L. Родина подорожникові – Plantaginaceae
Фармакопейна лікарська рослина. Використання подорожника для лікування різних захворювань налічує тисячі років [23]. На сьогодні у світі ідентифіковано понад 200 видів цієї рослини [24].
Хімічний склад
Подорожник великий містить широкий спектр біоактивних речовин, включаючи фенольні сполуки (плантамайозид, гіперозид, кверцетин, кемпферол, хлорогенова, неохлорогенова, ферулова кислоти та ін.), флавоноїди (апігенін, байкалеїн, скутеларин, гомоплантагінін, лютеолін, гіспідулін та ін.), терпеноїди, іридоїдні глікозиди (аукубін, каталпол та ін.), алкалоїди (індикаїн і плантагінін), таніни (близько 4%), кислоти, амінокислоти (9,38%), вітаміни С та К, полісахариди тощо [25]. Вуглеводна складова представлена галактуроновою кислотою (27%), глюкуроновою кислотою та моносахаридами: глюкозою, галактозою, фруктозою, арабінозою, рамнозою тощо [26]. У традиційній медицині слиз (близько 12%) є однією з важливих частин цієї рослини [27]. У листях міститься достатня кількість калію, кальцію, магнію, барію, бору. Накопичує мідь, цинк і бром.
Біологічна активність
Показано, що Plantago major L. знижує тонус гладких м’язів шлунка та кишечника, чинить протизапальну й регенерувальну дії в разі гастритів, гастродуоденітів та інших захворювань шлунково-кишкового тракту запального характеру [28, 29]. Експериментально встановлено, що екстракт листя подорожника знижує моторику дванадцятипалої кишки, а також має протидіарейний ефект (проносний ефект отримано за вищих доз [28]) у разі перорального застосування [30]. Пероральний прийом екстракту Plantago major L. в експерименті сприяв зменшенню індексу виразки шлунка, зниженню тонусу та діапазону скорочень в ізольованому кишечнику, спазмолітичній дії [31]. Виявлено, що подорожник посилює секрецію шлункового соку, підвищує його кислотність [32].
Plantago major L. проявляє значну протизапальну активність [33]. Протизапальна дія зумовлена наявністю полісахаридів (слизу, пектинів), каротиноїдів і вітаміну U.
Ранозагоювальні властивості подорожника було оцінено в багатьох експериментальних дослідженнях [34]. Екстракти на основі етанолу та води стимулювали загоєння ран, однак екстракти на основі етанолу мали дещо сильніший ефект.
Подорожник має відхаркувальні та пом’якшувальні властивості. Як і всі слизи, подорожник захищає епітелій дихальних шляхів, діє протизапально. Сприяє розрідженню мокротиння, нормалізації властивостей дихальних шляхів і відновленню функцій війчастого епітелію.
Препарати з листя рослини застосовують як відхаркувальний засіб за бронхіту, кашлюка, туберкульозу й інших хвороб, що супроводжуються сухим, нестерпним кашлем з мокротинням, яке важко відхаркується. Сік подорожника використовують також у вигляді інгаляцій. Аерозолі й інгаляції застосовують за хронічного риніту, фарингіту, ларингіту, хронічного тонзиліту, використовують їх у профілактиці та лікуванні професійних захворювань дихальних шляхів.
Показання
Інфекційно-запальні хвороби органів дихання: гострий бронхіт, кашлюк, бронхіальна астма (як відхаркувальний засіб).
Шлунково-кишкові захворювання (гастрити та виразкова хвороба шлунка зі зниженою кислотністю, ентерити й ентероколіти) – в комплексній терапії.
Зовнішньо як ранозагоювальний засіб.
Запальні хвороби ротової порожнини та носоглотки.
Протипоказання
Підвищена чутливість до біологічно активних речовин препаратів подорожника. Гіперацидний гастрит, виразка дванадцятипалої кишки та виразкова хвороба шлунка з підвищеною кислотністю; рефлюкс-езофагіт; підвищене зсідання крові та схильність до тромбоутворення.
Побічні ефекти
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри), печія.
Квітки ромашки – Flores Chamomillae. Ромашка лікарська – Matricaria chamomilla L. (Matrcaria recutita L., Chamomilla recutita)
Відомо, що в Єгипті, Греції та Римі ромашка тисячоліттями використовувалася в традиційній медицині [35]. Цю лікарську рослину застосовували при різних захворюваннях, але найчастіше для лікування інфекцій, нервово-психічних захворювань, розладів дихання, шлунково-кишкового тракту та печінки [36].
Хімічний склад
Аналіз фітохімічного складу ефірних олій та екстрактів ромашки лікарської дав змогу ідентифікувати понад 120 компонентів [37]. Matricaria chamomilla L. містить 0,2-0,8% ефірної олії, головним компонентом якої є хамазулен (близько 7%) [38]. Селекційні сорти містять ефірної олії до 1% (хамазулену – понад 10%). В олії також містяться (близько 50%) кадинен, фарнезен, бісаболол, монотерпен мірцен тощо [39].
У квітках міститься значна кількість флавоноїдів, похідних апігеніну, лютеоліну та кверцетину, кумарини (герніарин), поліацетилени, каротиноїди, гіркота, слиз, камеді [40, 41].
Біологічна активність
Біологічно активні речовини Matricaria chamomilla L. чинять спазмолітичну, болезаспокійливу, протизапальну, антисептичну, потогінну, жовчогінну дії; знижують алергічні реакції, посилюють процеси регенерації, підвищують секреторну діяльність травних залоз, збуджують апетит, усувають спазми кишечника, зменшують бродильні процеси [38].
Ефірна олія має дезінфікувальні та протизапальні властивості завдяки наявності в ній хамазулену [42]. Флавоноїдні глікозиди ромашки чинять слабку атропіноподібну дію, розслаблюють гладку мускулатуру, усуваючи спазми органів черевної порожнини.
Ромашка лікарська зменшує інтенсивність скорочень ізольованого відділу тонкої кишки, знижує його тонус, знімає спазм [43]. Жовчогінну дію чинять рідкий екстракт ромашки й ефірна олія. Рослина належить до потогінних, вітрогінних [44] й антиспастичних засобів, має заспокійливі [45] та знеболювальні властивості [36]. Крім того, прискорює процеси регенерації епітелію в разі виразок, затримує розвиток запалення [42].
Екстракт відвару ромашки захищає від спричиненого етанолом пошкодження слизової оболонки шлунка. Це може бути частково зумовлено його антиоксидантними властивостями, а також різними механізмами захисту слизової оболонки шлунка, включаючи захист сульфгідрильних груп шлунка та протилежний вплив на деякі внутрішньоклітинні медіатори, як-от вільне залізо, пероксид водню й кальцій [46].
Matricaria chamomilla L. також можна використовувати для лікування захворювань порожнини рота, що підтверджено в низці досліджень [46, 58].
Застосування
Настій квіток ромашки застосовують як протизапальний і дезодорувальний засіб для полоскань порожнини рота в разі ангін, хронічних тонзилітів, стоматитів, захворювань зубів і ясен, для профілактичної санації верхніх дихальних шляхів.
Усередину настій ромашки застосовують у гарячому вигляді як потогінний засіб; спазмолітичний засіб у разі гастритів, спастичних хронічних колітів; при метеоризмі; для стимуляції жовчовиділення та поліпшення травлення.
Побічні ефекти: алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж і набряк шкіри).
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини.
Кореневища імбиру – Rhizomata Zingiberis. Імбир лікарський (звичайний) – Zingiber officinale Roscoe (Amomum zingiber L.)
Імбир культивували як спецію та природну добавку понад 2000 років. Виразно жовте, гостро-ароматне кореневище рослини надає цінності спеції та є джерелом живиці й ефірної олії. Кореневища імбиру використовували для лікування різноманітних станів, як-от шлунково-кишкові розлади, лихоманка, інфекційні хвороби, біль у горлі, судоми, артрит, м’язові болі тощо [47].
Хімічний склад
Кореневища містять 1,5-3% ефірної олії, головною складовою частиною якої є сесквітерпени – α- та β-цингіберени (близько 70%), що мають характерний «імбирний» запах [48]. Містяться також ліналоол, гераніол, бісаболен, цинеол, цитраль, борнеол і фарнезен. Пекучий смак кореневищ зумовлений смолистою частиною (фенольні кетони), відомою під назвою «гінгерол», що є сумішшю різних цингеролів (гінгеролів) – 5-8%. Гінгерол під дією температури та рН 2,5-7,2 перетворюється на шогаол (надає запаху й пекучого смаку порошку імбиру). Знайдено також ліпіди (6-8%), амінокислоти, вітаміни (нікотинова кислота), близько 50% крохмалю [49, 50].
Біологічна активність
Користь імбиру для здоров’я переважно пояснюється його фенольними сполуками, як-от гінгероли та шогаоли. Дослідження показали, що імбир має багато біологічних властивостей, включаючи антиоксидантні, протизапальні, протимікробні, протипухлинні, нейрозахисні, кардіозахисні [50]. Крім того, імбир використовується для лікування шлунково-кишкових інфекцій і для полегшення головного болю, нудоти, блювання, запаморочення та ревматичних захворювань [47].
Це засіб, що стимулює травлення (стимулятор апетиту).
Встановлено такі види активності Zingiber officinale Roscoe [51]:
– протизапальна [52];
– антиоксидантна [52];
– протиблювальна, протинудотна [53];
– гіпоглікемічна;
– протигрибкова;
– антибактерійна (особливо виражена при E. coli) [54];
– знеболювальна при ревматичних захворюваннях;
– профілактика раку.
Одне з основних застосувань імбиру – для лікування та профілактики застудних захворювань [53]. Імбир має багато корисних властивостей. Він чинить протизапальну дію, тому чай з імбиру надзвичайно корисний під час лікування хвороб ротової порожнини та горла [55].
Також імбир застосовують як засіб для схуднення при ожирінні [56].
Застосування
Кореневища імбиру покращують травлення, мають вітрогінну, спазмолітичну дії. Використовуються в багатьох країнах у вигляді відвару, настоянки як засіб, що збуджує травну діяльність шлунка. Настоянка імбиру лікарського входить до складу шлункових і апетитних крапель, тонізувальних засобів.
Окрім того, кореневища імбиру широко використовують як прянощі під назвою «імбир чорний» у харчовій промисловості, в кондитерському та лікеро-горілчаному виробництві.
Протипоказання
Індивідуальна чутливість до складових компонентів, гострі хвороби органів травлення, безсоння, підвищений артеріальний тиск, порушення ритму серця, вагітність і період лактації, вік до 14 років.
Кореневища куркуми – Rhizomata Curcumae. Куркума довга – Curcuma longa L. Родина імбирні – Zingiberaceae
Хімічний склад
Кореневища куркуми довгої характеризуються найбільшою різноманітністю хімічних компонентів, які включають поліфеноли, монотерпени, флавоноїди, куркуміноїди, каротини, алкалоїди. Типовий жовтий колір куркуми зумовлений куркуміноїдами (2-5%) – класом фенольних сполук, основною з яких є куркумін (77%) [57]. Куркума також містить сапоніни, дубильні речовини, антрахінони, алкалоїди, вуглеводи, кумарини, стероїди, дитерпени, білки та глікозиди [58]. До ключових компонентів куркуми належать і леткі олії (турмерон, атлантон, зингіберон тощо – 3-7%), смоли (включаючи терпеноїди, тритерпеноїди, фенілпропени тощо – слідові кількості), алкалоїди (слідові кількості), вуглеводи (60-70%), жири (5-10%), білки (6-8%), клітковина (2-7%), мікроелементи (калій, натрій, магній, кальцій, марганець, залізо, мідь, цинк), вода (6-13%) [59].
Біологічна активність
Куркумін є найпотужнішим ліпофільним поліфенольним компонентом, стабільним у кислому середовищі шлунка [60]. Завдяки своїй хімічній структурі ця молекула може використовуватися в різних галузях, як-от харчова, текстильна промисловість і фармацевтична індустрія.
Curcuma longa L. уже давно використовується для лікування проблем із травленням, і клінічні дослідження підтвердили її терапевтичні переваги.
У дослідженнях in vitro встановлено, що куркумін проявляв спазмолітичну дію [61], а також пригнічував утворення виразок, спричинених стресом, алкоголем, індометацином і резерпіном [62].
Куркума довга збільшує продукцію слизу, сприяє загоєнню виразок, знижує спазми шлунково-кишкового тракту.
Екстракт куркуми, куркумін, ефірна олія, куркумон, цингіберен, борнеол і сесквітерпеновий спирт мають жовчогінну дію, можуть збільшити продукцію й секрецію жовчі та сприяти скороченню жовчного міхура.
Куркумін чинить протизапальну дію, регулюючи запальні сигнальні шляхи та пригнічуючи продукцію запальних медіаторів. До його мішеней належать фактори транскрипції (наприклад, NF-κB), ферменти (наприклад, циклооксигеназа‑2, 5-ліпооксигеназа), прозапальні цитокіни (інтерлейкін‑1β, -6, -12, фактор некрозу пухлин-α, інтерферон-γ) та пов’язані з ними сигнальні шляхи (AP‑1, RANK/RANKL, JAK-STAT) [63, 64].
Також куркумін зменшує вироблення активних форм кисню, знижуючи активність NADPH-оксидази та підвищуючи активність антиоксидантних ферментів [65].
Існує велика кількість клінічних досліджень з вивчення можливостей застосування куркуміну в разі хронічних захворювань, як-от запальні хвороби кишечника, артрити, псоріаз, депресія, атеросклероз і нова коронавірусна інфекція [66].
Куркума сама по собі має низку антигіпертензивних властивостей і під час взаємодії з антигіпертензивними препаратами здатна посилювати їхню дію. Крім того, вона потенціює дію антикоагулянтів і антиагрегантів.
Слід звернути увагу й на те, що Curcuma longa L. здатна сприяти змінам у метаболізмі оксалатів.
Застосування
В офіційній медицині куркума не використовується. Однак у країнах Азії, зокрема в Таїланді й Індії, куркуму призначають за більшості хвороб шлунково-кишкового тракту. Вважається, що вона стимулює вироблення жовчі та нормалізує травлення.
Всесвітня організація охорони здоров’я визначає допустиму добову норму споживання куркуміноїдів як харчової добавки в дозуванні 0-3 мг/кг.
Надмірне вживання куркуми може спричинити такі побічні ефекти, як нудота, розлад травлення, діарея, запаморочення.
Протипоказання
Індивідуальна непереносимість компонентів, цукровий діабет, вагітність, годування груддю. Куркума протипоказана при гастриті з підвищеною кислотністю, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки; панкреатиті, артеріальній гіпотонії; сечокам’яній хворобі.
Високі дози куркуми та куркуміну не рекомендується вживати протягом тривалого часу, оскільки недостатньо досліджень, які підтверджують їхню безпеку.
Особливі застереження
Слід утриматися від уживання спеції в період менструацій і в ранньому післяпологовому періоді; не використовувати біологічно активні добавки куркуміну/куркуми в терапевтичних дозах у разі приймання антикоагулянтів і антитромбоцитарних препаратів: варфарину, ривароксабану, ацетилсаліцилової кислоти, клопідогрелю та ін.; у разі приймання разом з лікарськими рослинами або харчовими добавками, що перешкоджають зсіданню крові, також збільшується ризик кровотечі; при плановому хірургічному втручанні рекомендується припинити будь-яке вживання спеції принаймні за 2 тиж.
Не рекомендується вживати куркуму з антибіотиками групи фторхінолонів, оскільки відомо, що вона зменшує їхню протимікробну дію.
Протипоказано також приймати куркуму разом з будь-якими наркотичними аналгетиками.
Куркумін здатний посилювати ефекти багатьох хіміопрепаратів, що використовуються в лікуванні онкологічних захворювань, а також лікарських засобів для лікування автоімунних захворювань (ревматоїдного артриту тощо).
Лепехи кореневища – Calami rhizomata. Аїр звичайний – Acorus calamus L. Родина аронникові (ароїдні) – Araceae
Хімічний склад
Кореневища лепехи містять близько 5% ефірної олії, до складу якої входять моно- та сесквітерпеноїди: камфора, борнеол, β-елемен, α-каламен, акорон, ізоакорон тощо, а також фенольні сполуки: азарон, евгенол, азарилальдегід [67]. Ефірна олія являє собою рідину з приємним запахом і смаком. У кореневищах містяться також гіркий глікозид акорин, дубильні речовини, кислота аскорбінова, йод [68].
Біологічна активність
Гіркий глікозид акорин, що міститься в кореневищах лепехи, підвищує збудливість закінчень смакових нервів, посилює рефлекторне виділення шлункового соку, особливо кислоти хлористоводневої, підвищує жовчовидільну функцію печінки, тонус жовчного міхура та діурез [68]. Кореневища лепехи чинять протизапальну дію, зумовлену ефірною олією [69]. Ефірна олія має протимікробну активність щодо низки мікроорганізмів, зокрема асоціацій мікробів зубоясенних кишень у хворих на пародонтоз, затримує ріст стафілококів, ешерихій, чинить фунгістатичну дію [70].
Кореневища лепехи застосовують усередину як гіркоту для збудження апетиту при шлунково-кишкових захворюваннях, особливо при гастритах зі зниженою кислотністю, колітах, гепатитах і холециститах [67, 71].
Азарон токсичний, спричиняє блювання. В експерименті чинить мутагенну та канцерогенну дії [72]. Його вміст у харчових продуктах – до 0,1 мг/кг.
Показання
Неспецифічні розлади функції травного тракту (відсутність апетиту, розлади травлення й секреторної функції шлунка, ахілія, кишкові кольки, метеоризм) – у складі комплексної терапії.
Запальні хвороби порожнини рота та горла.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини. Підвищена кислотність шлункового соку.
Побічні ефекти
Алергічні реакції (в тому числі кропив’янка, висипання на шкірі, свербіж, набряки).
Особливі застереження
Використання в період вагітності або годування груддю протипоказане. Препарат застосовують дітям від 7 років.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами й інші види взаємодій: знижує ефективність антацидів, блокаторів Н2-рецепторів (ранітидину, фамотидину).
Валеріани кореневища з коренями – Rhizomata cum radicibus Valerianae. Валеріана лікарська – Valeriana officinalis L. Родина валеріанові – Valerianaeaceae
Є фармакопейною лікарською рослинною сировиною.
Хімічний склад
Валеріани кореневища з коренями містять ефірну олію (0,5-2,4%), головною частиною якої є борнілізовалеріанат, а також присутні вільні кислота ізовалеріанова та борнеол, біциклічні монотерпеноїди (камфен, пінен, терпінеол), сесквітерпеноїди (валеріаналь, валеренон, кислота валеренова), вільна кислота валеріанова [73]. У сировині також містяться іридоїди – валепотріати (0,8-2,5%), дубильні речовини, тритерпенові сапоніни, органічні кислоти, алкалоїди (хатинін, валеріанін, валерин), вільні аміни тощо [74].
Біологічна активність
Valeriana officinalis L. зазвичай використовується як лікарська рослина для лікування тривоги, розладу сну, депресії та гіперактивності шлунково-кишкового тракту [75-77].
Валеріана має позитивний вплив у разі розладів шлунково-кишкового тракту завдяки багатокомпонентній синергії з кількома мішенями та кількома шляхами. Показано, що екстракт рослини послаблює скорочення, спричинене ацетилхоліном і хлоридом барію; це свідчить про спазмолітичну дію на порушення моторики при хворобах шлунково-кишкового тракту [78].
Ефірні олії (сесквітерпени) й іридоїди є двома основними типами компонентів, виділених з Valeriana officinalis L., які продемонстрували спазмолітичну активність у клубовій кишці морської свинки шляхом прямого впливу на гладку мускулатуру [79]. Екстракт валеріани сприяв розслабленню скорочення, подібному до ефекту верапамілу – стандартного блокатора кальцієвих каналів [80].
Уміст валепотріатів може бути відповідальним за протизапальні, антиоксидантні та гастрозахисні властивості рослини. Експериментально встановлено, що екстракт валеріани має антиоксидантну [81], протизапальну [82] дії, що свідчить про багатонадійний гастрозахисний ефект.
Екстракт Valeriana officinalis L. зменшує індуковане етанолом та індометацином пошкодження слизової оболонки шлунка. Цей ефект пов’язаний з послабленням окислювального стресу й запалення. Лікарська рослина також відіграє подвійну роль у регулюванні моторики шлунково-кишкового тракту, знімаючи спазми та сприяючи перистальтиці кишечника [78].
Експериментально доведено протидіарейний ефект валеріани [83], що відповідає очікуванням, оскільки, як повідомляється, антагоністи кальцію мають протидіарейні властивості [84].
Крім того, застосування рослини сприяє підвищенню секреції залозистого апарату шлунково-кишкового тракту, посиленню жовчовиділення.
Препарати валеріани використовують у разі неврозів шлунка, що супроводжуються болем спастичного характеру, закрепом і метеоризмом, у разі порушень секреторної функції залозистого апарату шлунково-кишкового тракту, захворювань печінки та жовчних шляхів у складі комплексної терапії.
Валеріана ефективніша за систематичного та тривалого застосування через повільний розвиток терапевтичної дії.
Настій використовують у комплексній терапії ожиріння як анорексигенний засіб. Пригнічуючи гіпоталамічні центри апетиту, валеріана знижує відчуття голоду, пригнічує апетит, допомагає переносити обмеження їжі.
Показання
Підвищена нервова збудливість, безсоння; вегетоневрози та неврози серцево-судинної системи; спазми травного тракту (в комплексній терапії).
Протипоказання
Підвищена чутливість до препарату, вік до 1 року.
Побічні ефекти
Сонливість, слабкість, зниження працездатності, за тривалого застосування – закреп. В окремих випадках можливі алергічні реакції.
Особливі застереження
Використання в період вагітності або годування груддю протипоказане. При застосуванні протягом тривалого часу й у великій кількості погіршує травлення, спричиняє головний біль, збуджує нервову систему та погіршує діяльність серця.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами й інші види взаємодій: препарати валеріани можуть посилювати дію алкоголю, седативних, снодійних, аналгетичних, спазмолітичних і анксіолітичних лікарських засобів.
М’яти перцевої листя – Menthae piperitae folium. М’ята перцева – Mentha piperita L. Родина губоцвіті – Lamiaceae (Labiatae)
Є фармакопейною лікарською рослинною сировиною.
Хімічний склад
Листя м’яти перцевої містить близько 3% ефірної олії, суцвіття – 4-6%, стебла – близько 0,3% [85]. Головний компонент ефірної олії – ментол (50-80%). Окрім ментолу, олія містить ментон (12-25%), ментилацетат, ментофуран, лімонен, цинеол, пулегон та інші моноциклічні терпеноїди; виділено також азулени [86]. У листі виявлено флавоноїди, кислоти урсолову й олеанолову, каротиноїди, дубильні речовини (6-12%), мікроелементи [87].
Біологічна активність
Завдяки високому вмісту ефірної олії листя перцевої м’яти має заспокійливу, гіпотензивну, антисептичну, знеболювальну та протиблювальну дії [88]. Препарати на основі цієї рослинної сировини забезпечують антигіпоксичний і слабкий спазмолітичний ефекти [89]. Біологічно активні речовини м’яти чинять жовчогінну, седативну та слабку гіпотензивну дії; підвищують секрецію травних залоз, збуджують апетит, пригнічують процеси гниття та бродіння в травному каналі, знижують тонус гладких м’язів кишечника, жовчо- та сечовивідних шляхів, посилюють виділення жовчі [90].
Жовчогінну властивість листя м’яти перцевої пов’язують з поліфенольними сполуками. Вони не лише посилюють зовнішньосекреторну функцію печінки, змінюють склад жовчі, збільшують виділення із жовчю холатів, холестерину та білірубіну, а й підвищують антитоксичну функцію печінки, нормалізують обмін, зменшують набряк гепатоцитів у разі гепатиту [91].
Цинеол, який входить до складу листя рослини, має відхаркувальну й антибактерійну дії [92].
М’яту та її препарати не можна застосовувати безконтрольно. У разі непомірного споживання можлива поява болю в серці, нетримання сечі.
Показання
Хвороби травного тракту (нудота різного походження, кишкові кольки, метеоризм, спазми); захворювання печінки (холецистит, гепатит, холангіт, жовчнокам’яна хвороба), як легкий заспокійливий засіб (у складі комплексної терапії).
Протипоказання
Підвищена чутливість до рослинного препарату, ранній дитячий вік (до 3 років). Спазмофілія, круп, бронхіальна астма.
Побічні ефекти
Можливі алергічні реакції.
Рослинні засоби з протигельмінтною дією
Пижма квітки – Tanaceti flores
Хімічний склад
Містять ефірну олію (1,5-2%), до складу якої входять β-туйон (близько 47%), α-туйон, камфора, борнеол, туйол, пінен; флавоноїди – похідні акацетину, лютеоліну, апігеніну, кверцетину й ізорамнетину; фенолкарбонові кислоти; гірка речовина танацетин; дубильні речовини (близько 6%); алкалоїди [93].
Біологічна активність
Протиглисна (проти аскарид і гостриків), протилямбліозна [94]. Також установлено жовчогінну, протимікробну, фітонцидну, в’яжучу та протизапальну дії [95].
Показання
Аскаридоз, гострики; хвороби печінки та жовчовивідних шляхів (холецистити, ангіохоліти); шлунково-кишкові хвороби (гастрити зі зниженою кислотністю, коліти, ентероколіти).
Протипоказання
Підвищена індивідуальна чутливість до препарату. Гепатити, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки.
Побічні ефекти
Можливі алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, свербіж, набряк шкіри).
Особливі застереження
Застосування в період вагітності або годування груддю протипоказане.
Насіння гарбуза – Semina Cucurbitae
Хімічний склад
Містить близько 50% жирної олії, до складу якої входять триацилгліцериди кислот пальмітинової та стеаринової (близько 30%), олеїнової (до 25%) і ліноленової (до 45%); кукурбітин (3-аміно‑3-карбоксипіролідин) – 0,1-0,3% [96]. У насінні також містяться амінокислоти, смолисті речовини, вітаміни групи В, С, Е, каротиноїди, фітостерин, фітин, лейцин, лецитин, тирозин, саліцилова кислота [95].
Біологічна активність
Установлено кореляцію між умістом кукурбітину та протигельмінтною дією. З очищеного від шкірки насіння здавна виготовляли ex tempore емульсію, яку використовували для лікування гельмінтозів. Насіння вживають проти різних стрічкових глистів (бичачого, свинячого й карликового ціп’яків, широкого стьожківця) та гостриків. Механізм дії – параліч нервової системи паразита [97]. За активністю препарат поступається сучасним синтетичним засобам, але не чинить токсичної дії та не спричиняє побічних ефектів.
Показання
Насіння гарбуза призначають як антигельмінтний засіб, здебільшого за поганої переносимості інших препаратів, проти різних стрічкових глистів (бичачого, свинячого й карликового ціп’яків, широкого стьожківця та ін.).
Протипоказання
Підвищена чутливість до рослинного препарату, вік до 3 років.
Побічні ефекти
У рідкісних випадках можливі алергічні реакції.
Кореневища щитника чоловічого – Rhizomata Filicis maris
Хімічний склад
Основні активні речовини – фенольні сполуки, які є мономерними, димерними та тривимірними похідними флороглюцину різного ступеня складності: аспідинол, альбаспідин, філіксова кислота тощо. Сума флороглюцидів називається «сирий філіцин». Окрім цього, сировина містить дубильні речовини (7-8%) [98].
Біологічна активність
Сума флороглюцидів чинить згубну дію на стрічкових паразитів (бичачого, свинячого та карликового ціп’яків). Зумовлює параліч м’язової системи паразита без істотного впливу на організм тварин і людини. Застосовують екстракт чоловічої папороті густої в разі інвазій стрічковими паразитами. За його використання через 30-40 хв призначають лише сольові проносні засоби, що сприяють вигнанню паразита зі шлунково-кишкового тракту [97]. Неприпустимим є застосування олійних проносних (олія рицинова та ін.), оскільки препарат розчиняється в жирах, всмоктується в кров і може настати отруєння [96]. Тому препарат використовується лише в стаціонарах під суворим наглядом лікаря.
Попри появу безпечніших антигельмінтних засобів тривають дослідження корисних властивостей щитника чоловічого. Показано, що флороглюциди папороті здатні гальмувати процес індукції злоякісних клітин, флавоноїди мають імуностимулювальні та противірусні властивості.
Особливі застереження
Рослина отруйна, тому застосовувати її необхідно строго за призначенням лікаря, дотримуючись усіх приписів. У разі помилки в дозуванні виникають болі в шлунку, посилюється слинотеча, з’являється нудота, за нею блювання та пронос, підвищується температура тіла, частішає пульс, виникає задишка. У крайніх випадках можливе затьмарення свідомості аж до гострого психозу, марення. Ознакою отруєння слугує міоз – звуження зіниць, згодом спостерігаються гемоглобінурія, гемоліз, жовтяниця. Отруєння щитником може призвести до смерті від зупинки серця. Препарати з цієї рослини протипоказані особам, які не досягли 18 років, вагітним, виснаженим особам, у разі серцевої недостатності, стенокардії, гострих захворювань серця, нирок або печінки, за низького артеріального тиску, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки.
Нині не використовується.
Вітрогінні засоби
У разі метеоризму слід розглянути всі плоди (насіння) рослин сімейства селерові (Apiaceae).
Плоди фенхеля – Fructus Foeniculi. Фенхелева олія – Oleum Foeniculi
Хімічний склад
Містять ефірну олію (4-6%), основними компонентами якої є фенхон (50-60%), а також анетол, анісовий альдегід, кислота анісова, α-пінен та інші терпеноїди. У насінні – близько 18% жирної олії [99]. Смак гіркого фенхелю зумовлений фенхоном, солодкого різновиду – анетолом (солодкуватий присмак, легка гострота та характерний анісовий смак).
Біологічна активність
Біологічно активні речовини плодів чинять спазмолітичну дію на гладку мускулатуру кишечника; мають вітрогінні, протимікробні властивості [100]. Відомо про жовчогінну дію; посилення секреції залоз шлунково-кишкового тракту; стимулювання апетиту [101]. Показано слабкий сечогінний ефект. Окрім того, відзначається лактогенна дія; екскретується з молоком [102].
Показання
Спазми кишечника, метеоризм, запальні хвороби дихальних шляхів (бронхіти, трахеїти) – в комплексній терапії.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини.
Побічні ефекти
Можливі алергічні реакції.
Особливі застереження
Застосування в період вагітності протипоказане. Посилює лактацію в період годування груддю.
Плоди кропу пахучого – Fructus Anethi graveolentis
Хімічний склад
Плоди кропу містять ефірну олію (2-4%), основними компонентами якої є карвон (40-60%), а також лімонен (19-40%), феландрен, дигідрокарвон та інші терпеноїди. У плодах присутні фуранохромони (келін). У насінні міститься близько 20% жирної олії [103].
Біологічна активність
Продемонстровано, що біологічно активні речовини кропу чинять жовчогінну, спазмолітичну, сечогінну та вітрогінну дії; підвищують секрецію шлункових залоз, регулюють моторику кишечника, проявляють відхаркувальні властивості [104, 105].
Показання
Метеоризм; запальні хвороби дихальних шляхів (бронхіти, трахеїти) – в комплексній терапії.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини.
Плоди анісу звичайного – Fructus Anisi vulgaris
Хімічний склад
Містять ефірну олію (1-3%, рідше до 6%), до складу якої входять анетол (ароматичний ефір, що надає анісу специфічного запаху, – близько 80-90%), метилхавікол (близько 10%), анісовий альдегід, анісовий кетон, кислота анісова. Крім того, плоди анісу звичайного містять жирну олію (15-30%) і білкові речовини [106].
Біологічна активність
Плоди анісу стимулюють секреторну й моторну діяльність шлунково-кишкового тракту; чинять відхаркувальну дію; посилюють лактацію.
Дія рослинного препарату здійснюється завдяки ефірній олії, яка входить до складу плодів анісу звичайного.
Плоди рослини призначаються при ентериті, ентероколіті, метеоризмі, спазматичних закрепах, кольках, втраті апетиту тощо [107].
Настій із плодів анісу застосовують для полоскань у разі ларингіту, фарингіту, ангіни, а також охриплості чи втрати голосу. Він зменшує запальний процес, пом’якшує, дезінфікує, очищує та знеболює горло.
Насіння анісу використовують у разі циститу, пієлонефриту, сечокам’яної хвороби тощо [107].
Показання
Застосовують у разі запальних захворювань верхніх дихальних шляхів при утрудненому відходженні мокротиння, а також для лікування гіпогалактії.
Протипоказання
Індивідуальна підвищена чутливість до біологічно активних речовин рослинного препарату.
Особливі застереження
Застосовують у вагітних і жінок, які годують груддю (категорія В згідно з рекомендаціями Управління з контролю якості продуктів харчування та лікарських засобів США – FDA).
Плоди коріандру – Fructus Coriandri
Хімічний склад
У зрілих плодах міститься 0,7-1,4% ефірної олії. Головною її складовою частиною є ліналоол – 60-70%, також присутні гераніол (близько 5%), борнеол, пінен та інші терпеноїди. У плодах також містяться стероїди, фенолкарбонові кислоти та їхні похідні, кумарини, флавоноїди, в насінні – 15-20% жирної олії [108, 109].
Біологічна активність
Біологічно активні речовини рослинного препарату чинять спазмолітичну, антисептичну, жовчогінну, болезаспокійливу дії; збуджують апетит, посилюють секреторну й моторну діяльність шлунка, мають вітрогінну та проносну дії [110, 111].
Показання
У складі комплексного лікування хвороб печінки і жовчного міхура (хронічні холецистити, холангіти, гепатити із затримкою жовчовиділення); хвороб шлунково-кишкового тракту (атонії органів травлення, відсутність апетиту, метеоризм).
Протипоказання
Індивідуальна підвищена чутливість до біологічно активних речовин рослинного препарату.
Особливі застереження
Застосування в період вагітності або годування груддю можливе з урахуванням співвідношення ризик/користь, яке визначає лікар. З огляду на вміст метилхавіколу слід обережно призначати вагітним з підвищеним тонусом матки; за потреби можливе застосування для посилення лактації в жінок, які годують груддю.
Препарат можна застосовувати дітям віком від 2 років.
Деякі рослинні збори, які застосовуються при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, та їхній склад
Шлунковий збір № 3: 1 г містить крушини кори (Frangulae cortex) 300 мг, кропиви листя (Urticae folia) 300 мг, м’яти перцевої листя (Menthae piperitae folia) 200 мг, валеріани кореневищ з коренями (Valerianae rhizomata cum radicibus) 100 мг, лепехи кореневищ (Calami rhizomata) 100 мг.
Біологічно активні речовини збору спричиняють подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка та кишечника, що зумовлює регулювальний вплив на функції, в тому числі моторику, зазначених відділів шлунково-кишкового тракту; чинять легку проносну, спазмолітичну, седативну, протизапальну, жовчогінну дії [95].
Проносний збір № 1: 1 г містить крушини кори (Frangulae сortex) 0,5 г, кропиви листя (Urticae folia) 0,333 г, деревію трави (Millefolii herba) 0,167 г.
Біологічно активні речовини збору чинять м’яку проносну дію шляхом посилення перистальтики кишечника [95].
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (589), 2025 р
