28 грудня, 2024
Лікарські рослини при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (Частина 2)
Частина 1 Частина 2
В огляді зібрано матеріали щодо відомих фармакологічних властивостей, показань і протипоказань, особливостей використання лікарських рослин, що застосовуються в комплексній терапії при хворобах шлунково-кишкового тракту. Ці лікарські рослини мають велику історію використання в народній медицині, частина з них належить до фармакопейної сировини, або зареєстрована як лікарські засоби, або входить до прописів лікарських зборів, а також дієтичних добавок.
Протидіарейні лікарські засоби
Кора дуба – Cortex Quercus. Дуб звичайний (черешчатий) – Quercus robur L.
Кора дуба містить 8-12% дубильних речовин: феноли – резорцин, пірогалол; кислоту галову; катехіни, димерні та тримерні сполуки катехінів; стероїдні сполуки; флавоноїди – кверцетин, лейкоантоціанідини; тритерпенові сполуки дамаранового ряду [1].
Фармакологічні властивості
Відвар кори дуба має в’яжучі, денатурувальні властивості, що забезпечує протизапальну дію [2, 3]. Протимікробна та протипротозойна дії пов’язані як з похідними галової кислоти, так і з наявністю катехінів [3].
Феноли здатні сорбуватися компонентами цитоплазматичної мембрани бактерій, утворювати міцні водневі зв’язки з білками й ушкоджувати мембрану, підвищуючи її проникність для іонів і важливих метаболітів, що втрачаються клітиною, а також для води, що надходить ззовні, та сприяють лізису. В’яжуча дія сполук фенолів пояснюється тим, що вони не проникають усередину клітини; зумовлюють коагуляцію білків, які вкривають тонким шаром слизові оболонки. Крім того, фенольні сполуки чинять антиоксидантну дію завдяки високій антирадикальній активності. Причому остання порівнянна з такою токоферолу.
При зіткненні із запаленою слизовою оболонкою або рановою поверхнею утворюється тонка поверхнева плівка, що захищає від подразнення чутливі нервові закінчення. Ущільнюються клітинні мембрани, звужуються кровоносні судини, зменшується виділення ексудатів, що сприяє зменшенню запального процесу [4, 5].
Комплекс біологічно активних речовин кори дуба забезпечує місцеву гемостатичну, антисептичну дію [6].
Відвар кори дуба (1:10) застосовують у разі гострих і хронічних запальних захворювань порожнини рота у вигляді полоскань, аплікацій на ясна за стоматитів, гінгівітів тощо.
В експерименті доведено протидіарейну активність екстрактів кори та листя дуба [3].
Як протиотруту в разі отруєнь солями важких металів, алкалоїдами, грибами, блекотою, дурманом, за харчових токсикоінфекцій та інших отруєнь застосовують 20% відвар кори дуба для промивань шлунка [5].
У разі опіків і відморожень також використовують 20% відвар кори дуба у вигляді аплікацій серветок, змочених холодним відваром, на уражені місця в першу добу [1].
Показання
Запальні хвороби слизової оболонки порожнини рота, зіву, глотки, гортані; гінгівіти, стоматити, кровоточивість ясен. Дерматит, опіки, відмороження, інфіковані рани, пролежні, гіпергідроз стоп.
У народній медицині призначають також і внутрішньо при діареї, шигельозі, гастриті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки; кровотечі з органів травного тракту, геморої тощо.
Протипоказання
Гіперчутливість до дуба, вагітність. Численні ураження шкіри, мокнуча екзема. Гарячка й інфекційні хвороби. Серцева недостатність III-IV функціонального класу за NYHA. Артеріальна гіпертензія тяжкого перебігу.
Особливості застосування
Побічна дія: розлад шлунково-кишкового тракту.
Взаємодії: алкалоїди й інші лужні препарати – зменшення всмоктування.
Плоди чорниці – Fructus Myrtilli. Чорниця – Vaccinium myrtillus L.
Хімічний склад: цукри (фруктоза, лактоза), таніни (катехіни, включно з олігомерними проціанідинами), антоціаноїди (головні компоненти – дельфіндин‑3-О-арабінозид, дельфіндин‑3-О-галактозид, дельфіндин‑3-О-глюкозид, ціанідин, петунідин, пеонідин, малвідин), фруктові кислоти (лимонна, яблучна та ін.), флавоноїди (включно з гіперозидом, ізокверцитрином, кверцитрином, астрагаліном), іридоїди, кофеїнова кислота та її похідні (зокрема, хлорогенова кислота), пектини. Червоно-фіолетовий колір м’якоті плодів зумовлений сумішшю антоціанів: глікозидів дельфінідину та мальвідину (сумарно це міртилін) – близько 0,5%. У плодах чорниці визначено каротиноїди, вітаміни групи В, С, Р, мікроелементи [7].
Біологічна активність
Плоди чорниці мають в’яжучі, протиглисні та протимікробні властивості. Дубильні речовини плодів чорниці, взаємодіючи з білками слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, ущільнюють поверхневий шар слизової оболонки. Плівка, що утворилася, захищає клітини тканин від різних подразників, завдяки цьому зменшуються біль і запалення, знижується секреція, сповільнюються перистальтика кишечнику та процес усмоктування. Пектинові речовини плодів чорниці адсорбують кишкові токсини, під дією органічних кислот поліпшується склад кишкової флори [8].
Антоціанові глікозиди та каротиноїди з плодів чорниці сприяють регенерації світлочутливого пігменту сітківки ока – родопсину [9].
Продемонстровано, що антоціани з плодів чорниці знижують агрегаційну здатність тромбоцитів in vitro [10].
Є засобом вибору при діареї – діє м’яко.
Показання
Гострі та хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту: гастрити, ентероколіти, що супроводжуються діареєю.
Протипоказання
Підвищена чутливість до чорниці, закрепи, нефролітіаз, оксалатурія.
Особливості застосування
Побічна дія: можливі закрепи, оксалатурія, в окремих випадках – алергічні реакції.
Взаємодії: при сумісному прийманні з антикоагулянтами (гепарин натрію, варфарин) посилює їхню дію. Антиагреганти посилюють антиагрегантну дію чорниці. При сумісному прийманні з ацетилсаліциловою кислотою й іншими нестероїдними протизапальними засобами посилює їхні ефекти, збільшує антиагрегантний ефект ацетилсаліцилової кислоти. Інсулін, пероральні цукрознижувальні препарати сумісно з чорницею посилюють ефект гіпоглікемії, слід бути обережними при одночасному прийманні, потрібний постійний моніторинг у разі проведення інсулінотерапії. Перешкоджає всмоктуванню заліза, тому не застосовувати разом із препаратами заліза.
Кореневища та коріння родовика– Rhizomata et radices Sanguisorbae. Родовик лікарський – Sanguisorba officinalis L.
Sanguisorba officinalis L. (Rosaceae) є багаторічною рослиною, поширеною в Китаї, її коріння використовували в традиційній китайській медицині при порушеннях гемостазу та в лікуванні запальних захворювань [11]. Родовик лікарський широко використовується в Азії для лікування запальних і метаболічних захворювань, включаючи діарею, хронічні кишкові інфекції, виразки дванадцятипалої кишки, кровотечі та діабет [12].
Наразі з родовика виділено 32 фенольні сполуки, зокрема дубильні речовини (близько 23%), кислоти елагову та галову, пірогалол, катехін і галокатехін; флавоноїди. У складі рослини містяться також сапоніни (близько 4%), крохмаль (близько 29%); ефірна олія (1,8%); кальцію оксалат (близько 5%), магній, залізо, калій, мікроелементи [11].
Біологічна активність
Дубильні речовини й поліфеноли забезпечують в’яжучу, протизапальну та кровоспинну дії кореневищ і коренів родовика. Показано протимікробний і антиоксидантний ефекти рослини [13]. Похідні елагової кислоти здатні інгібувати широкий спектр мікробних патогенів, а також мають властивості проти біоплівки. Показано, що мікробні патогени Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli та метицилінорезистентний Staphylococcus aureus інгібувалися похідними елагової кислоти, яка у високій концентрації присутня в родовику [14]. Пунікалагін та елагова кислота мають протимікробну дію проти S. aureus, P. aeruginosa, E. coli [15], Vibrio vulnificus [16], Bacillus subtilis [17].
Показано, що монотерпеновий глікозид – ziyu-глікозид I має сильну гемостатичну активність [18]. Останнім часом вивчається протипухлинна активність родовика за колоректального раку [12, 18].
Застосування
Відвар кореневищ і коріння родовика застосовують як в’яжучий і антисептичний засіб за гострих і хронічних шлунково-кишкових захворювань (ентероколіти, проноси різної етіології), як кровоспинний засіб у разі кровотеч (геморой, шигельоз); для лікування стоматитів і гінгівітів. Широко використовується у ветеринарії.
Побічна дія: можливі алергічні реакції. При тривалому застосуванні – підвищення зсідання крові.
Протипоказання
Індивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю, вік до 14 років.
Кореневища перстачу – Rhizomata Tormentillae. Перстач випрямлений – Potentilla erecta (L.)
Кореневища перстачу містять 15-30% дубильних речовин з переважанням конденсованих танідів, а також вільні феноли (пірокатехін, флороглюцин), фенольні кислоти (елагову, галову, кавову, пар-кумарову), катехіни (катехін, галокатехін, галокатехінгалат), флавоноїди, ефірні олії, тритерпенові сапоніни, віск, багато крохмалю, смоли та камеді тощо [19, 20].
Біологічна активність
Дубильні речовини – це в’яжучі поліфеноли, які зв’язують і осаджують білки. Вони можуть підтягувати пошкоджені мембрани й відновлювати бар’єрну функцію слизових оболонок. Дубильні речовини згруповані в гідролізовані таніни, що складаються з галової та/або елагової кислоти, фрагментів цукру, та конденсовані таніни (проантоціанідини), що складаються з флаванолів, особливо катехіну, утворюючи олігополімерні молекули, як-от епігалокатехінгалат [21]. Кореневище Potentilla erecta містить велику кількість гідролізованих танінів, домінує серед яких агрімоніїн, димерний елагітанін [19]. В експерименті на моделях запалення in vitro й in vivo фракції перстачу з високим умістом агрімоніїну чинили протизапальну дію [22]. Отже, місцевий протизапальний ефект перстачу пов’язаний з дубильними речовинами, здатними створювати біологічну плівку, що захищає тканини від хімічних, бактерійних і механічних впливів, які супроводжують запалення [22]. Водночас знижується проникність капілярів і звужуються судини.
Екстракт кореня перстачу покращує та прискорює загоєння діабетичних ран, а також змінює процеси окислення [23].
Показання
Застосовують усередину при хворобах шлунково-кишкового тракту (діарея, ентерит, коліт); місцево у вигляді примочок і полоскань у разі запальних процесів порожнини рота та глотки (стоматит, гінгівіт, фарингіт, тонзиліт). У вигляді аплікацій відвар перстачу застосовують за геморою, екземи, опіків, тріщин шкіри та слизових оболонок; у разі пітливості ніг.
Протипоказання
Підвищена чутливість до рослини.
Побічна дія
Можливі алергічні реакції.
Кореневища бадану – Rhizomata Bergeniae. Бадан товстолистий – Bergenia crassifolia (L.) Fritsch.
Фармацевтичне значення видів бадану відоме з давніх часів. В аюрведичних препаратах протягом століть використовували види бадану для лікування хвороб нирок і сечового міхура, набряків, легеневих інфекцій тощо. Настої кореневища застосовували при таких станах, як гарячка, застуда, головний біль, гастрит, шигельоз й ентероколіт. Вони також використовуються для лікування хвороб ротової порожнини (кровоточивість ясен, пародонтит, гінгівіт і стоматит), мають адаптогенні властивості. Монголи використовували екстракти для лікування черевного тифу, шлунково-кишкових захворювань, діареї та запалення легенів. Екстракт кореневища також застосовувався для зміцнення стінок капілярів, у разі менорагії. В офіційній медицині Монголії до фармакологічних ефектів коріння й кореневища Bergenia crassifolia відносять протимікробні, протизапальні, кровоспинні та в’яжучі [24].
Бадан містить 104 біоактивні сполуки. Кореневища бадану багаті на крохмаль, містять дубильні речовини (близько 25-27%), арбутин, катехін, катехілгалат, ізокумарин бергенін (5%), фенольні кислоти та їхні похідні (кислоту галову (0,22%), 3,6-дигалоілглюкозу) тощо.
У листі бадану містяться дубильні речовини (близько 30%), вільні поліфеноли – кислота галова (близько 22%), гідрохінон, арбутин (близько 12%), флавоноїди – кверцетин, кемпферол, кислота аскорбінова.
Поліфеноли становлять основну частку активних інгредієнтів, і лідерами серед них є арбутин і бергенін [25]. Властивості бергеніну використовують у лікуванні опіків, виразок, аритмії; він проявляє гепато- та нейрозахисні, протигрибкові, протидіабетичні, протизапальні, антиноцицептивні ефекти, застосовується в терапії ВІЛ і має імуномодулювальні властивості [26].
Біологічна активність
Препарати бадану чинять кровоспинну, в’яжучу та протимікробну дії. Бадан має протизапальний потенціал: за результатами фармакологічних і біохімічних вимірювань встановлено ослаблення запальної відповіді [27].
Екстракт листя рослини містить 15-20% арбутину та має потенціал для лікування сечостатевих захворювань. Експериментально встановлено значну сечогінну активність коренів бадану [27].
В експерименті на щурах зі спонтанною гіпертензією вивчали антибрадикінінову активність екстракту листя бадану (приймання per os у дозі 50 мг/кг протягом 14 днів). Зниження систолічного артеріального тиску спостерігалося через 3-6 годин (на 20-25 мм рт. ст.), тоді як зниження діастолічного артеріального тиску з аналогічними значеннями спостерігалося через 1 годину лікування [28].
Безсумнівно, бадан є чудовим джерелом антиоксидантів, як-от катехін, кислота галова та ін. Крім того, показано гепатозахисні властивості екстракту рослини [24].
Bergenia crassifolia має потенційну протикашльову активність. У дослідженні S. Li та співавт. [29] на експериментальній моделі мишей з індукованим кашлем було встановлено, що арбутин у дозі 200 мг/кг має такий самий ефект, як і 30 мг/кг протикашльового препарату кодеїну фосфату.
В експерименті встановлено, що галоїлбергенін з коренів бадану виявляє помірну активність проти накопичення ліпідів [30].
Відомо, що адаптогени – це природні стресозахисні сполуки, тобто рослинні екстракти, які підвищують адаптивність, стійкість і виживання організмів. Отримані дані свідчать про те, що бадан відповідає критеріям адаптогену та підвищує силу стійкості до багатьох (фізичних, хімічних і біологічних) стресорів [24].
Показання
Кореневища бадану застосовують у разі колітів. У стоматологічній практиці рослину використовують як протизапальний, в’яжучий і кровоспинний засіб за стоматитів, гінгівітів, пародонтиту для змащування ясен і полоскань. Відвар з кореневищ бадану застосовують у гінекології (ерозія шийки матки, кольпіт) у вигляді спринцювань і ванночок.
Протипоказання
Підвищена чутливість до рослини, вагітність, годування груддю, вік до 18 років. Препарати з кореневища бадану товстолистого не варто приймати людям, схильним до тромбозів, запорів, з підвищеним зсіданням крові, гіпотонією, тахікардією. Чай із зеленого листя бадану також не можна вживати, оскільки в такому вигляді він дуже отруйний. Корисні речовини містяться лише в старих листках, які починають темніти.
Побічна дія
Можливі алергічні реакції, запори.
Супліддя вільхи (вільхові «шишки») – Fructis Alni. Вільха сіра – Alnus incana (L.) Moench. Вільха клейка (чорна) – Alnus glutinosa (L.) Gaertn.
Вільхові супліддя містять дубильні речовини (6-30%), до складу яких входять альнітаніни та 2-3% галотаніну, близько 4% кислоти галової, кислота елагова, тритерпеноїди, стероїди, жирна олія (близько 16%), вищі жирні кислоти та вищі аліфатичні спирти [31].
Біологічна активність
Біологічно активні речовини суплідь чинять в’яжучу, дезінфікувальну, протизапальну, десенсибілізувальну та кровоспинну дії; сприяють зменшенню бродильних і гнильних процесів за хронічних захворювань травного тракту, а також епітелізації слизових оболонок [32].
В’яжучі ефекти різних частин вільхи, зумовлені вмістом дубильних речовин і тритерпеноїдів, використовуються при запальних захворюваннях різної етіології [33].
Водні відвари з кори, листя та суцвіть дають добрий ефект у лікуванні гострих і хронічних ентероколітів [6].
Встановлено, що водні витяжки, одержані із суплідь вільхи, мають протимікробну активність [34]. Згідно з даними болгарських фітотерапевтів спиртовий екстракт вільхи клейкої проявляв бактерицидну дію щодо S. aureus, E. coli, Bacillus subtillis [34].
Показано, що в супліддях вільхи міститься кислота елагова, до фармакологічних властивостей якої належать кровоспинна, протипухлинна та противірусна дії [6]. Також експериментально встановлено виражений антиоксидантний ефект [31].
В експерименті на моделі щурів, які перевантажені залізом, вивчено залізохелатну, антиоксидантну, протизапальну й антиапоптозну активність загального та бутанольного екстрактів з Alnus incana. Встановлено, що загальний екстракт проявляв значно вищу протизапальну й антиапоптозну, але нижчу антиоксидантну та хелатну активність, аніж бутанольний екстракт, що свідчить про гепатозахисні властивості обох екстрактів [35].
У 1986 році співробітники Державного наукового центру лікарських засобів і Української фармацевтичної академії (тепер – Національний фармацевтичний університет) із суплідь вільхи клейкої створили лікарський засіб, який рекомендовано для лікування виразкових процесів шлунково-кишкового тракту [33]. Настій вільхових суплідь сприяє зменшенню бродильних і гнильних процесів за хронічних ентероколітів, що супроводжуються проносом. Швидкий і стійкий ефект лікування забезпечує природне поєднання таніну, тритерпенових сполук і флавоноїдів у супліддях вільхи.
Лікарські засоби із супліддя вільхи є нетоксичними, не мають негативної дії на серцево-судинну, нервову системи та не впливають на склад крові [33]. Проте безконтрольне вживання суплідь вільхи у вигляді водних витяжок може зумовити небажану токсичність і побічну дію.
Показання
Гострі та хронічні ентерити, ентероколіти, коліти, диспепсії (в комплексному лікуванні).
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин рослини.
Побічна дія
Алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висип, свербіж і набряк шкіри). З обережністю застосовувати в дітей віком від 5 років (за призначенням лікаря).
Далі буде.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 22 (584), 2024 р