7 грудня, 2024
Лікарські рослини при захворюваннях шлунково-кишкового тракту
Біловол О.М.
Князькова І.І.
Медико-соціальна значущість хвороб органів травлення визначається їх високою поширеністю [1]. Згідно з дослідженням Глобального тягаря захворювань за 2019 рік в Україні хвороби органів травлення є третьою з п’яти основних причин смерті населення [2]. За прогнозами експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, в середині XXI сторіччя хвороби органів травлення посідатимуть одне з провідних місць [3]. Особливо слід підкреслити, що діагностика, лікування та профілактика хвороб органів травлення є одними з найдорожчих.
Фітотерапія є найпоширенішою в азійських країнах. Зокрема, в Китаї та Індії сьогодні не лише використовують фітопрепарати в комплексному лікуванні захворювань внутрішніх органів, а й на сучасному рівні триває вивчення ефектів відомих лікарських рослин в експериментальних і пілотних клінічних дослідженнях [4].
В огляді зібрано матеріали щодо відомих фармакологічних властивостей, показань і протипоказань, особливостей використання лікарських рослин, що застосовуються в комплексній терапії при хворобах шлунково-кишкового тракту. Ці лікарські рослини мають велику історію використання в народній медицині, частина з них належить до фармакопейної сировини, або зареєстрована як лікарські засоби, або входить до прописів лікарських зборів, а також дієтичних добавок.
Засоби для підвищення апетиту. Гіркоти
Полину гіркого трава – Artemisiae absinthii herba
Хімічний склад (установлено 28 різних компонентів): 0,5-2% ефірної олії, що містить біциклічні монотерпеноїди – туйол (10-25%), β-туйон (близько 18%), β-пінен (23,8%) тощо; азуленогенні сесквітерпенові лактони, які надають траві полину своєрідного гіркого смаку; артабсин, абсинтин (димер артабсину); флавоноїди; органічні кислоти; дубильні речовини; каротиноїди й інші біологічно активні речовини [5].
Біологічна активність
Подразнюючи закінчення смакових нервів у порожнині рота, гіркі речовини полину (сесквітерпенові лактони) рефлекторно посилюють шлункову секрецію. Основне значення при цьому належить абсинтину, який шляхом подразнення смакових рецепторів посилює секрецію жовчі, панкреатичних ферментів і шлункового соку [6]. Ефірна олія полину гіркого збуджує центральну нервову систему, чинить кардіотонічну дію, аналогічну такій камфори.
Встановлено, що туйон (нейротоксична дія): знижує активність ГАМК-рецепторів (може зумовлювати судоми); спричиняє тривогу, безсоння, галюцинації; здатний призвести до хромосомних аберацій [7].
Азулен, виділений із трави, має протиалергійні, спазмолітичні, протизапальні й аналгезувальні властивості [5].
Сума лактонів і полісахаридів, виділена з полину гіркого, чинить протизапальну дію, активує проліферативні явища в ділянці ушкоджень слизових оболонок, стимулює чинники неспецифічного імунітету.
Є відомості про бактерицидні та фунгіцидні властивості ненасичених вуглеводнів, виділених з рослини (за рахунок 5-O-кафеоілхінної кислоти). Дослідження виявили антиоксидантну, протипаразитарну та противірусну дії рослини [6].
Отже, біологічно активні речовини препарату збуджують апетит, стимулюють функцію залоз органів травлення, підвищують секрецію жовчі, панкреатичного та шлункового соків, чинять протизапальну, антисептичну дії.
Полин гіркий випускається в подрібненому вигляді, у формі ефірних олій, капсул, таблеток, мазей і рідкого екстракту. У сухій траві практично відсутній туйон, тому вона безпечніша для приготування відвару та чаю [8].
Показання
Для підвищення апетиту та покращення секреторної діяльності органів травлення при гастритах зі зниженою кислотністю; у складі комплексної терапії холециститів, дискінезії жовчних шляхів.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, підвищена шлункова секреція, гіперацидний гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, жовчнокам’яна хвороба; запалення жовчного міхура, захворювання нирок, наявність в анамнезі кровотеч з органів малого таза; анемія; епілепсія, дитячий вік (до 12 років).
Особливості застосування
Курс лікування – 2-3 тиж. Між курсами обов’язкові перерви до 2 міс.
За тривалого застосування можливі атонічні закрепи. Крім того, приймання в підвищених дозах, особливо тривале, пов’язане з перевищенням кількості туйону, що може призвести до розвитку судом, галюцинацій і спричинити так звану полинну епілепсію. Лікування симптоматичне.
Artemisia absinthium може взаємодіяти з препаратами, які призначають у разі занепокоєння й порушень сну (бензодіазепіни), лікарськими засобами від епілепсії та тяжких психічних розладів (нейролептики).
Дубильні речовини Artemisia absinthium здатні блокувати всмоктування в кишечнику препаратів заліза, у зв’язку з чим слід розділяти приймання в часі (наприклад, через 1-2 год).
Полин гіркий протипоказаний вагітним (стимулює мускулатуру матки). Екскретується з молоком матері.
Корінь тирличу – Radices gentianae. Тирлич жовтий – Gentiana lutea L.
Рід Gentiana – найбільший рід Gentianaceae, який налічує понад 400 видів, поширених переважно в альпійських зонах країн помірного клімату по всьому світу. Рослини роду Gentiana історично використовувалися для лікування широкого кола хвороб [9]. Проте лише останніми роками особлива увага приділяється біологічній активності Gentiana lutea L., також відомої як жовтий тирлич або гірчак.
Фітохімічні дослідження показали, що основні біоактивні компоненти, виділені з цього роду, включають іридоїди, ксантони та флавоноїди.
Хімічний склад жовтого тирличу: секоїридоїди – генціопікрозид, його глікозиди й ізомери – генціопікрин (2,5%), амарогентин; ксантони – генцизин, ізогенцизин; алкалоїди – генціанін; дисахарид генціобіоза, жирна олія, смолисті та пектинові речовини, аскорбінова кислота. Коріння не накопичує крохмаль, запасає специфічний трисахарид генціанозу (понад 5%) [10].
Біологічна активність
Секоїридоїди зумовлюють виражений гіркий смак коріння тирличу, що проявляється в розведеннях екстрактів 1:10 000-1:30 000.
Коріння тирличу жовтого посилює секрецію (виділення слини та шлункового соку, а також уміст вільної соляної кислоти) й моторну функцію шлунково-кишкового тракту. Відвар поліпшує травлення, збуджує апетит, виявляє жовчогінний ефект, протизапальну й антисептичну дії [11].
При введенні препаратів тирличу безпосередньо в шлунок ефекту не спостерігається [9]. Вплив препаратів тирличу на секрецію шлункового соку виражений лише за умови гіпофункції залоз шлунка. У дослідженні на здорових добровольцях цей вплив не проявлявся. У великих дозах тирлич, навпаки, пригнічує секреторну функцію шлунка. Експериментально підтверджено жовчогінну та гепатозахисну дії препаратів тирличу [11].
Лікарські рослини роду Gentiana мають антиоксидантний, протизапальний, антимітогенний, антипроліферативний, ліпідознижувальний, кардіозахисний, судинорозширювальний і антиагрегантний ефекти [12].
Показання
Знижена продукція шлункового соку, метеоризм, спазми й атонія кишечнику, хвороби печінки та як жовчогінний засіб у разі хвороб жовчного міхура.
Корінь тирличу жовтого входить до складу гірких апетитних зборів.
Протипоказання
Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, вагітність.
Листя бобівника трилистого – Folia Menyanthidis trifoliatae. Бобівник трилистий – Menyanthes trifoliate L.
Хімічний склад: монотерпеноїдні гіркоти – логанін (основний), сверозид, ментіафолін; алкалоїд генціанін, флавоноїди – рутин, гіперозид і трифолін К; близько 3% дубильних речовин; ефірна олія, аскорбінова кислота, холін, фітостерини, певна кількість йоду [13].
Біологічна активність
Стимулює функцію травного тракту, виділення шлункового соку, жовчі та травних ферментів; поліпшує перистальтику шлунково-кишкового тракту, має легкий послаблювальний ефект [14]. Крім того, чинить антисептичну та жарознижувальну дії [15]. Продемонстровано наявність антиоксидантної дії [16]. В експерименті виявлено седативний ефект препаратів бобівника (входить до складу заспокійливих зборів).
Отже, бобівник трилистий завдяки гірким глікозидним сполукам, флавоноїдам посилює шлунково-кишкову секрецію, покращує травлення, збуджує апетит, нормалізує моторику кишечнику, чинить антигіпоксичну й антиоксидантну дії.
Застосування
Препарати бобівника трилистого використовують як гіркоту для збудження апетиту, при гастритах зі зниженою кислотністю, ахілії, закрепах і метеоризмі, а також як жовчогінний засіб у разі хронічного холециститу [16].
Курс лікування – 1 міс. За потреби приймання можна повторити [8].
Бобівник трилистий застосовують у разі ранніх токсикозів вагітності як протиблювотний засіб, що поліпшує травлення [13].
У народній медицині настій листя бобівника трилистого використовують у разі застуди, кашлю, набряків як загальний тонізувальний засіб. Завдяки антисептичним властивостям відвар листя бобівника трилистого застосовують зовнішньо за різних уражень шкіри.
Протипоказання: індивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю [8].
Золототисячника трава – Centaurii herba. Золототисячник звичайний – Centaurium erythraea Rafn. Золототисячник гарненький – Centaurium pulchellum Druce
Хімічний склад: монотерпеноїдні гіркоти (генціопікрин, амарогентин, сверціамарин та ін.); 0,6-1% алкалоїдів, серед них основний – генціанін; дубильні речовини; флавоновий глікозид центаурин; кислоти олеанолова й аскорбінова, ефірна олія, смоли, слизи [17]. Знайдено ксантони – гентизин, мангіферин (алпізарин) тощо [18].
Біологічна активність
Лікарський засіб стимулює секрецію травних залоз, підвищує жовчовиділення, посилює перистальтику кишечнику, скорочення м’язів матки, проявляє протизапальну, болезаспокійливу, гепатозахисну, легку проносну та глистогінну дії [19].
Золототисячник звичайний входить як офіцинальна сировина лише до складу препаратів з нефролітичною, діуретичною дією. Проте трава золототисячника може бути застосована як засіб для посилення жовчовиділення, секреції травних залоз, збудження апетиту.
Показання
Застосовують як гіркоту для підвищення апетиту й поліпшення травлення при зниженні секреторної функції шлунково-кишкового тракту в дорослих (гіпоацидні стани); нудота; метеоризм; хронічні гепатити; дискінезії жовчовивідних шляхів, жовчного міхура за гіпотонічним і гіпокінетичним типами; холецистити [20].
Centaurium pulchellum Druce входить до складу гірких апетитних зборів [8].
Протипоказання
Підвищена чутливість до препарату; підвищена шлункова секреція, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіт; вагітність, період годування груддю, вік до 18 років.
При застосуванні препарату в дозах, що перевищують рекомендовані, можливі диспепсичні розлади (нудота, діарея). Лікування симптоматичне.
Коріння кульбаби – Radices Taraxaci. Кульбаба лікарська – Taraxacum officinale Wigg.
Хімічний склад [21]: сесквітерпеноїдні гіркі глікозиди (тараксацин і тараксацерин), тритерпеноїди групи α-амірину (тараксастерол, арнідіол, фарадіол), каучукові речовини (2-3%), каротиноїди, флавоноїди, смоли, солі заліза, кальцію, фосфати, близько 5% білка. Коріння багате на полісахарид інулін: восени його накопичується до 40%, навесні близько 2%. Восени в коренях міститься до 18% полісахаридів. Виявлено також стероїди, жирну олію, нікотинову кислоту.
Біологічна активність
Посилює секрецію слини та травних залоз, збільшує жовчовиділення. Під впливом біологічно активних речовин кульбаби харчова кашка швидше проходить кишечник, що знижує гнильні та бродильні процеси. Рослина, крім того, має спазмолітичні властивості, діє послаблювально [22]. Накопичує інулін, який сприяє росту природної мікробіоти [23]. В експерименті виявлено активність щодо мікобактерій туберкульозу, противірусні, фунгіцидні, антигельмінтні, антиканцерогенні та протидіабетичні властивості коренів кульбаби [24].
Показання
В офіційній медицині використовують для підвищення апетиту й покращення травлення при гіпоацидному та хронічному атрофічному гастритах, ускладнених патологією гепатобіліарної системи та хронічними закрепами. Як жовчогінний засіб у комплексній терапії хронічного некалькульозного холециститу, дискінезії жовчовивідних шляхів за гіпомоторним типом; у разі зміни складу жовчі з ризиком каменеутворення.
Під час лікування перелічених вище хвороб кульбабу використовують як самостійно, так і в суміші з іншими рослинами.
Слід підкреслити, що накопичено великий досвід ефективності використання кульбаби в клінічній медицині, включаючи ураження радіацією, седативну та детоксикаційну дії [22].
Протипоказання
Індивідуальна непереносимість компонентів, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки в стадії загострення, гастрит у стадії загострення, гіперсекреція шлункового соку, гострий панкреатит, жовчнокам’яна хвороба, вагітність, годування груддю, дитячий вік (до 12 років) [8].
Кореневище та корінь дягеля (дудника) – Rhizomata et radices Angelicae. Дягель (дудник) лікарський – Angelica archangelica
Хімічний склад [25]: кумарини та фурокумарини – ксантотоксин, бергаптен, ангеліцин, остол, остенол, імператорин, ангелікова кислота, аптерин тощо; ефірна олія (0,5%), що містить α-пінен і α-феландрен як основні компоненти, сесквітерпеноїди гіркого смаку, органічні та жирні кислоти, флавоноїди (нарингенін), дубильні речовини, фітостерини тощо.
Біологічна активність
Сировина належить до ароматичних гіркот. Кумарини, які входять до складу дягелю, уповільнюють зсідання крові, забезпечують в’яжучу дію; сприяють розширенню судин [26]. Пінен сприяє продукції жовчі, а також посилює відхаркування мокротиння. Органічні кислоти покращують травлення, нормалізують роботу підшлункової залози, активізують метаболізм, чинять антисептичну дію. Ефірна олія забезпечує нормалізацію травлення, має седативний ефект тощо [27]. Фітостерини чинять захисну дію на мембрани клітин, сприяють утворенню стероїдних гормонів. Дубильні речовини чинять протизапальну та бактерицидну дії [28]. Гіркоти підвищують секрецію травних залоз, посилюють продукцію жовчі, знижують бродіння в кишечнику, стимулюють роботу нирок. Клітковина активізує перистальтику, знижує рівень холестерину, усуває закрепи.
Відвар чинить спазмолітичну, протизапальну та седативну дії, поліпшує травлення [30].
Дягель даурський і китайський традиційно вважається рослиною для жіночого здоров’я (корекція порушень менструального циклу, кровотворної функції, естрогеноподібна дія) [29].
Ксантотоксин у великих дозах діє мутагенно та канцерогенно [28].
Показання
Дискінезія жовчовивідних шляхів, коліти, гастрити, дуоденіти, метеоризм, відрижка; бронхіти, ларингіти, пневмонії, грип, застуда; хвороби нирок; болі (вушні, зубні); шкірні хвороби (нейродерміт, вітиліго, сверблячий дерматит); дисменорея, мастопатія, безпліддя, клімакс.
Корінь дягелю має фотосенсибілізувальний ефект [8].
Протипоказання
Індивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю. Крім того, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, схильність до кровотеч, маткові кровотечі, тахікардія, цукровий діабет.
Корінь дягелю не відпускається в аптеках (здатний спричинити неприємні наслідки зазвичай при ігноруванні протипоказань або недотриманні дозувань).
Рослинні проносні
Похідні антрацену (антрахінону)
За фармакологічною дією антраглікозиди відрізняються від відомих сольових та олійних проносних. Свої властивості антраценопохідні проявляють лише в товстій кишці, де вони гідролізуються під дією кишкової флори [31]. Аглікони, що утворилися, подразнюють стінки прямої кишки й посилюють її перистальтику. Послаблювальна дія розвивається повільно та тривало (протягом 8-10 год), тому призначають на ніч (у підвищеному дозуванні) [32].
Протипоказане використання антраценопохідних: як проносних засобів у разі маткових кровотеч і вагітності (спричиняють приплив крові до органів малого таза), в разі кишкової непрохідності, запальних процесів черевної порожнини, гострих гарячкових станів [33].
Застосовувати не більш як 2 тиж, оскільки формується звикання та розвивається «синдром скасування». В експерименті за тривалого використання похідних антрацену відзначено генотоксичність [34].
Листя сени (касії) – Folia Sennae (Cassiae). Плоди сени – Fructis Sennae. Касія гостролиста (сена олександрійська) – Cassia acutifolia Delile
Хімічний склад [35]: містить суму антраценопохідних – антраглікозиди (сенозиди А та В, глюкоалое-емодин, глюкореїн та ін.), флавоноїди (похідні кемпферолу й ізорамнетину), слиз, смоли, макро- та мікроелементи, інші біологічно активні речовини.
Біологічна активність
Дія Folium Sennae пояснюється головним чином гідроксіантраценовими глікозидами, особливо сенозидами А та В. Ці β-зв’язані глікозиди стимулюють секрецію й посилюють виділення рідини, особливо впливаючи на моторику товстої кишки, сприяють транзиту в ній калових мас [36]. Сенозиди, не абсорбуючись у верхньому відділі кишечнику, перетворюються бактеріями товстої кишки на активні похідні (реїн-антрон) [37]. Механізм дії двоїстий: вплив на моторику кишечнику загалом (стимулювання перистальтики та пригнічення локальних скорочень), що забезпечує прискорення евакуації через товсту кишку, тим самим зменшуючи всмоктування рідини, та вплив на абсорбцію рідини й електролітів (стимулювання виділення слизу й активного хлориду), що збільшує секрецію рідини [37]. Сена може застосовуватися при порушенні надходження жовчі в кишечник [38].
Смолисті речовини, присутні в листі касії, спричиняють болі в кишечнику, від них звільняються під час фільтрування приготованих настоїв після повного охолодження, в холодному вигляді смоли випадають в осад і залишаються на фільтрі [35]. При приготуванні зборів з листям касії від смолистих речовин позбавляються попереднім вимочуванням у спирті. У плодах смолисті речовини відсутні.
Настій листя сени чинить послаблювальну дію. Препарат зумовлює хімічне роздратування рецепторів слизової оболонки кишечнику, рефлекторно посилює його перистальтику. Лікувальний ефект розвивається через 8-10 год після приймання [8].
Застосування
Препарати сени використовуються в разі атонії товстої кишки, хронічних закрепів.
Курс лікування – 2-3 тиж. У разі тривалого застосування може розвинутися звикання, тому доцільно чергувати з іншими послаблювальними засобами.
Побічні ефекти: алергічні реакції, біль у животі, метеоризм, діарея. При тривалому застосуванні – коліт.
Передозування: можливі діарея, порушення водно-електролітного обміну. Лікування симптоматичне.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами й інші види взаємодій: препарати сени знижують абсорбцію тетрацикліну. Одночасне застосування з хінідину сульфатом знижує рівень активних речовин у сироватці крові, із серцевими глікозидами – спричиняє серцеву аритмію, з антиаритмічними засобами, діуретиками та глюкокортикоїдами – спричиняє м’язову слабкість.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, кишкова непрохідність, проривна виразка, біль у животі невстановленого генезу, порушення водно-електролітного балансу, гострі запальні хвороби органів черевної порожнини, защемлена грижа, проктит, геморой у стадії загострення, шлунково-кишкові кровотечі, метрорагії, спастичний коліт, спастичний закреп, вагітність, період лактації, дитячий вік (до 12 років).
Крушини кора – Frangulae cortex. Крушина ламка – Frangula alnus Mill. (Rhamnus frangula L.)
Хімічний склад [39, 40]: містить близько 8% похідних антрацену – франгуларозид, гетеро- та діантрони франгуліну, а також мономерні сполуки як у відновленій, так і в окисленій формі (глюкофрангулін, франгулін, франгулаемодин), дубильні речовини, органічні кислоти, ефірну олію, інші біологічно активні речовини.
Біологічна активність
Frangulae cortex чинить м’яку проносну дію, механізм якої пояснюється наявністю антраглікозидів, які зумовлюють роздратування рецепторів слизової оболонки товстої кишки та рефлекторне посилення його перистальтики. Послаблювальна дія розвивається через 8-12 год після приймання [8].
Препарати крушини застосовують у разі хронічного звичного закрепу, який частіше розвивається в людей зі слабко розвиненою черевною мускулатурою та тих, хто веде малорухливий спосіб життя. Тривале застосування препаратів крушини призводить до звикання, тому потрібно збільшувати дозу або періодично змінювати проносне. У разі тривалого застосування великих доз препаратів крушини розвивається гіперемія органів малого таза, у вагітних може наставати викидень.
У дослідженні [41] лімфоцити периферичної крові людини обробляли екстрактом кори Frangula alnus Mill. або емодином (є компонентом кори з проносними властивостями) й оцінювали цитотоксичність, генотоксичність і параметри окисного стресу. Встановлено, що екстракт кори й емодин в експериментальній моделі проявляли цито-/генотоксичні ефекти, а окисний стрес бере участь у механізмі їхньої токсичності. Водночас екстракт кори проявляв помірну антиоксидантну здатність, що може бути пов’язано з відносно високим умістом фенолів. Отже, через токсикологічні ефекти кору крушини, а також препарати, що містять емодин, варто приймати з обережністю.
Показано, що як Frangula alnus, так і емодин мають значну протиракову активність проти клітинних ліній гепатоцелюлярної й колоректальної карциноми HepG2 та HCT116, але помітної селективності не спостерігалося [42]. В іншому дослідженні [43] встановлено, що екстракт кори має сильну антибактерійну дію проти Staphylococcus aureus.
У свіжій корі крушини переважають відновлені форми – первинний антраглікозид франгуларозид, що має блювальні властивості, антраноли й антрони, здатні до мимовільного окиснення. За тривалого зберігання або нагрівання сировини відбуваються їх окиснення та ферментативний гідроліз з утворенням різних проміжних продуктів, зокрема франгуларозиду, що окислюється ферментами в глюкофрангулін, агліконом якого є франгулаемодин [44]. Тому використовувати кору крушини можна лише через рік після заготівлі сировини. Зберігання протягом року може бути замінено прогріванням сировини за температури 100 °C протягом години.
Застосування
Використовується в разі хронічного закрепу.
Курс лікування – 2-3 тиж. У разі тривалого застосування може відзначатися звикання, а також послаблення або відсутність проносного ефекту, тому доцільно чергувати з іншими послаблювальними засобами. Можливе фарбування сечі в жовтий колір, що не потребує скасування препарату.
Побічні ефекти: алергічні реакції, колькоподібний біль у животі, метеоризм, нудота.
Передозування: колькоподібний біль у животі, тенезми, нудота, блювання, діарея. Лікування симптоматичне.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, кишкова непрохідність, закрепи неврогенного й ендокринного походження, спастичні закрепи, синдром «гострого» живота, апендицит, кровотечі, гострий гастроентероколіт, інші запальні процеси в черевній порожнині, гострі пропасні стани; вагітність, період лактації, дитячий вік (до 12 років).
Жостеру проносного плоди – Rhamni catharticae fructus
Плоди жостеру містять антраглікозиди, похідні франгулаемодину, хризофанолу, флавоноїди (рамнетин, кемпферол, кверцетин), пектинові речовини, органічні кислоти, цукор. Не містять відновлені форми антрацену, які в разі значної кількості є токсичними [45].
Застосування
Використовується в разі хронічного закрепу.
Тривалий прийом може призводити до звикання, а також послаблення або відсутності проносного ефекту, тому доцільно чергувати з іншими послаблювальними засобами. Можливе фарбування сечі в жовтий колір, що не потребує скасування препарату.
Побічні ефекти: алергічні реакції, відчуття дискомфорту в животі (біль спастичного характеру, метеоризм, нудота).
Передозування: колькоподібний біль у животі, тенезми, нудота, блювання. Лікування симптоматичне.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, кишкова непрохідність, закрепи неврогенного й ендокринного походження, спастичні закрепи, синдром «гострого» живота, апендицит, кровотечі, гострий гастроентероколіт, гострі гарячкові стани, порушення водно-електролітного обміну, вагітність, період лактації, дитячий вік (до 12 років).
Коріння ревеню – Radices Rhei. Ревінь тангутський – Rheum palmatum L. var. tanguticum Maxim.
Корінь ревеню містить дві протилежні за дією групи речовин: антраценопохідні (3,5-6%) і дубильні речовини (6,7-10,6%) конденсованої групи [46]. Антраценопохідні представлені щонайменше 20 сполуками з групи реїну, алое-емодину, франгулаемодину (реумемодину), хризофанолу, фасціону, що перебувають у вигляді антронів, антранолів, гетеро- та діантронів (пальмідини А, В, С, D, реїдини А, В, С, сенідин С). Крім того, в коренях ревеню містяться флавоноїди, гіркі глікозиди, пектинові речовини, смоли, крохмаль [47].
Біологічна активність
Фармакологічні властивості ревеню тангутського зумовлені насамперед антраглікозидами та дубильними речовинами. Похідні антрацену чинять послаблювальну дію й посилюють перистальтику кишечнику, а дубильні речовини чинять в’яжучу, протизапальну та протидіарейну дії, смолисті речовини також мають послаблювальний ефект [48].
У результаті розщеплювання антраглікозидів у товстій кишці утворюються реїн, реум-емодин і хризофанова кислота, які зумовлюють роздратування нервових закінчень стінки кишечнику та рефлекторне посилення його перистальтики. Реум-емодин дозозалежно стимулює скорочення гладкої мускулатури тонкої кишки в концентраціях до 29,6 мМ/мл, а при вищих концентраціях ефект поступово зменшується та взагалі зникає. Тобто реум-емодин має двофазний регулювальний вплив на гладку мускулатуру кишечнику, що пов’язано з іонами кальцію [45]. Похідні антрахінону ревеню тангутського підвищують тонус і перистальтику товстої кишки й таким чином забезпечують послаблювальну дію, яка іноді супроводжується болями колькоподібного характеру. На перистальтику шлунка й тонкої кишки антраценопохідні ревеню тангутського не впливають [48]. Під впливом антрахінонів ревеню тангутського сповільнюється всмоктування рідини слизовою оболонкою товстої кишки, що сприяє розрідженню калових мас і збільшенню їх об’єму.
В основі в’яжучої дії дубильних речовин лежить їхня здатність зв’язуватися з білками й осаджувати їх. Таким чином виходить осад, який захищає рецептори слизової оболонки кишечнику.
У великих дозах (0,5-2 г) коріння ревеню застосовують як проносний засіб, а в малих дозах (0,05-0,2 г) – як в’яжучий і засіб, що збуджує апетит [49].
Проносна дія настає через 8-10 год після вживання всередину й зумовлена головним чином похідними антрацену, які внаслідок подразнення слизової оболонки товстої кишки сприяють посиленню перистальтики та швидшому проходженню калових мас. Проносна та в’яжуча дії ревеню залежать не лише від дози, а й від розчинності сполук. Водні екстракти з коріння ревеню містять більше антраглікозидів, а спиртові витяги багатші на дубильні речовини.
В експерименті на тваринах коріння ревеню впливає на перебіг гепатоцелюлярної карциноми [50].
Застосування
Використовується в разі закрепу. Рекомендовано короткочасне приймання. Призначається 1 раз на добу на ніч.
При лікуванні слід уживати достатньо рідини, звертати увагу на електроліти, особливо калій, що неабияк важливо для літніх людей.
Побічні ефекти: алергічні реакції, колькоподібний біль у животі, діарея з подальшою втратою рідини й електролітів, яку треба заповнювати. Дефіцит калію може призвести до серцево-судинних хвороб і м’язової астенії, особливо при використанні серцевих глікозидів, діуретиків або глюкокортикоїдів.
За тривалого застосування в підвищених дозах може розвиватися токсичний гепатит.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, кишкова непрохідність, гострі запальні хвороби органів черевної порожнини, біль у животі невстановленого генезу, порушення водно-електролітного балансу, тяжкий стан зневоднення організму, вагітність, період лактації, дитячий вік (до 12 років) [8].
Коріння щавлю кінського – Radices Rumicis conferti. Щавель кінський – Rumex confertus Willd.
Хімічний склад: коріння щавлю кінського містить близько 4% антраценопохідних – реум-емодин, хризофанол і франгулаемодин та ін.; дубильні речовини (8-12%) – таніни, флавоноїди гіперозид, неподин та ін., кавову кислоту, органічні кислоти, ефірну олію, вітамін К1, аскорбінову кислоту, калій, фосфор, магній, солі заліза, оксалат кальцію (близько 9%) тощо [51].
Біологічна активність
Похідні антрацену чинять проносну дію й посилюють перистальтику кишечнику, дубильні речовини чинять в’яжучу, протизапальну та протидіарейну дії [52]. Взаємодіючи з білками, таніни стимулюють їх коагуляцію й таким чином сприяють утворенню захисної плівки на поверхні слизової оболонки кишечнику. Це зменшує секреторну активність слизової оболонки, пригнічує процеси транссудації, захищає стінки кишечнику від подразнювальних речовин і послаблює рефлекторні скорочення кишечнику.
Отже, коріння щавлю кінського у вигляді відвару залежно від дози чинить у великих дозах послаблювальний ефект (через 10-12 год), у малих дозах – в’яжучу дію та протидіарейний ефект [53].
Експериментально встановлено, що водно-спиртові екстракти коренів щавлю кінського мають виражені гіпотензивні властивості; гіпотензивний ефект тривав упродовж 7 год. Гіпотензивний ефект препаратів щавлю пов’язаний як з рефлекторними механізмами, так і з безпосереднім їх впливом на центральну нервову систему, зокрема на судиноруховий центр.
В експериментальних дослідженнях виявлено слабкі холіноміметичні властивості настоянки щавлю, про що свідчить посилення ритмічних скорочень гладкої мускулатури кишечнику та матки. У високих дозах настоянка підвищує тонус гладкої мускулатури цих органів аж до виникнення спазму.
Комплекс біологічно активних речовин коренів забезпечує жовчогінний, антиоксидантний і гепатозахисний ефекти. Жовчогінна дія проявляється в малих дозах. Похідні антрацену незначно посилюють рефлекторні скорочення стінок жовчного міхура та жовчовивідних протоків.
Вміст у препаратах щавлю дубильних речовин і флавоноїдів зумовлює їхні протизапальні, судинозміцнювальні, ранозагоювальні та кровоспинні властивості [54, 55]. Флавоноїди зміцнюють стінку судин, усувають ламкість і зменшують їх проникність; вітамін К підвищує зсідання крові. Препарати щавлю протипоказані в разі хвороб нирок [56].
Застосування
Показання: коліти, ентероколіти; закреп, пов’язаний з атонією кишечнику, в комплексному лікуванні холециститу, холангіту, хвороб печінки; опіки, рани, в стоматології (стоматити, гінгівіти).
Як проносний засіб рекомендується застосовувати не більш як 1 тиж. При досягненні бажаного послаблювального ефекту слід поступово припиняти приймання препарату або перейти на інший засіб, оскільки розвивається звикання.
Побічні ефекти: алергічні реакції, біль у животі, блювання, діарея.
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, сечокам’яна хвороба, гострий гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, жовчнокам’яна хвороба; низький артеріальний тиск, подагра, ниркова недостатність, вагітність, період лактації, дитячий вік (до 7 років).
Насіння подорожника блошиного (блошине насіння) – Semina Plantaginis psyllii. Подорожник блошиний – Plantago psyllium L.
Хімічний склад: насіння дуже багате на слиз – близько 40%, білкових речовин міститься 20-25%, жирної олії – 18-20%. Містить іридоїдний глікозид аукубін, алкалоїди (гомоплантагінін, плантагінін тощо), а також полісахариди, флавоноїди, гіркоту, вітаміни С, К та ін. [57].
Біологічна активність
Велика кількість слизистих речовин сприяє тому, що при зіткненні з вологою в лужному середовищі кишечнику насіння значно набухає та, як наслідок, збільшується об’єм кишкового вмісту, що забезпечує посилену перистальтику через механічне подразнення слизової оболонки кишечнику [58]. Крім того, наявність у насінні великої кількості слизу зумовлює його обволікальні, пом’якшувальні та протизапальні властивості, здатність адсорбувати бактерії. Одночасно слиз проявляє кровоспинний ефект (знімає симптоматику геморою) [59]. Позитивно впливає на ліпідний обмін, не чинить генотоксичної дії, не подразнює кишечник [60].
Насіння подорожника блошиного належить до біологічно активних добавок, які покращують процеси травлення та функціональний стан шлунково-кишкового тракту. Може використовуватись як легкий проносний засіб у разі спастичних атонічних закрепів і як обволікальний засіб у разі хронічних колітів [61].
Застосування
Показання: хронічні закрепи, гастрит зі зниженою кислотністю, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, гострий і хронічний ентерит, виразковий коліт, діарея різного походження.
Тривалість приймання – до 2 тиж. За потреби через 1-2 тиж приймання можна повторити.
Сік подорожника, який складається із суміші рівних об’ємів соку свіжозібраного листя подорожника великого та трави подорожника блошиного, призначають усередину як гіркоту при антацидних гастритах і хронічних колітах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки без підвищеної кислотності й зовнішньо при ранах, порізах тощо [8].
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, будь-яка раптова зміна в роботі кишечнику, що триває понад 2 тиж, приймання проносного засобу з відсутністю дефекації, ректальні кровотечі невідомої етіології, утруднене ковтання або інші проблеми з ковтанням, стеноз стравоходу, серцевого отвору стравоходу або інших відділів шлунково-кишкового тракту, ризик розвитку чи наявна кишкова непрохідність (ілеус) або мегаколон, параліч кишечнику, вік до 6 років і після 80 років.
Рицинова олія – Oleum Ricini. Рицина звичайна – Ricinuc communis L.
Хімічний склад: жирна олія складається з однокислотного гліцериду рицинолевої кислоти (85%) і гліцеридів олеїнової (9%), лінолевої (3%), стеаринової та діоксистеаринової кислот [62]. Містить токсальбумін рицин (токсичний!) [63], а також алкалоїд рицинін [64].
Біологічна активність
Олія насіння рицини звичайної (олія касторова) – класичний механічний проносний засіб. За приймання per os розщеплюється ліпазою в тонкій кишці з утворенням рицинолевої кислоти, солі якої зумовлюють подразнення рецепторів кишечнику та рефлекторне посилення перистальтики [65].
За приймання рицинової олії спостерігається також рефлекторне скорочення мускулатури матки.
Як зовнішній засіб використовують для лікування попрілостей, трофічних виразок, радіодерматитів, себореї, дифузного випадіння волосся.
Свіжі плоди надзвичайно токсичні! Олію отримують тільки гарячим пресуванням [63].
Як проносний засіб не призначають у разі отруєння фенолами й іншими жиророзчинними органічними отрутами [62].
Застосування
Показаннями є закрепи, підготовка кишечнику перед діагностичними процедурами. Послаблювальний ефект настає зазвичай через 5-6 год [8].
Побічні ефекти: алергічні реакції, біль у животі, нудота, блювання, діарея, порушення водно-електролітного балансу. За тривалого приймання – атонія кишечнику, гіповітамінози A та D.
Передозування: колькоподібний біль у животі, тенезми, нудота, блювання, порушення функції нирок, галюцинації. Лікування – скасування препарату. Специфічні антидоти: атропіну сульфат і лоперамід. Також корекція водно-електролітного балансу, симптоматична терапія, спрямована на усунення виниклих порушень. За розвитку нейротоксичних ефектів – діазепам 5-10 мг внутрішньовенно.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами й інші види взаємодій: при одночасному застосуванні знижує абсорбцію жиророзчинних вітамінів A, D і К. Збільшує абсорбцію жиророзчинних препаратів: екстракту чоловічої папороті, мебендазолу, гризеофульвіну.
Послабляють дію рицинової олії антигістамінні препарати, М-холіноблокувальні засоби (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, пірензепін), спазмолітики (папаверину гідрохлорид, дротаверин).
За тривалого застосування рицинової олії може розвиватися гіпокаліємія, на тлі якої ймовірними є посилення дії серцевих глікозидів і зниження ефективності антиаритмічних засобів.
При одночасному призначенні з діуретиками, глюкокортикоїдами або препаратами кореня солодки може посилювати втрату калію.
Рицинова олія посилює дію засобів, які стимулюють скорочувальну активність міометрію (метилергометрину, ергометрину, окситоцину, простагландинів).
Протипоказання
Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату; гострі запальні процеси в черевній порожнині (апендицит, перитоніт); обструкція жовчовивідних протоків, тяжка дегідратація; маткові кровотечі; кахексія; лікування глистової інвазії екстрактом папороті чоловічої; отруєння жиророзчинними речовинами (фосфор, бензол, фенол); вагітність, дитячий вік (до 12 років) [66].
Слані ламінарії – Thalli Laminariae. Ламінарія цукриста – Laminaria saccharina (L.) Lam. Ламінарія японська – Laminaria japonica Aresch
Хімічний склад: у сланях ламінарії містяться полісахариди (альгінова кислота, ламінарин, маніт, фукоїдан), йодиди (2,7-3%), вітаміни (В1, В2, В12, А, С, D, каротиноїди), солі калію, натрію, магнію, бром, кобальт, залізо, марганець, сполуки сірки та фосфору, азотовмісні речовини, білки (5-10%), вуглеводи (13-21%), жири (1-3%) [67]. Основною речовиною є полісахарид альгінова кислота, вміст якої сягає 30% від сухої маси водоростей [67].
Форми випуску: в пачках із внутрішнім пакетом, таблетки, капсули.
Біологічна активність
Полісахариди мають гідрофільність і адсорбційну здатність, поглинають різні ендо- й екзогенні токсини з кишечнику. Порошок морської капусти, що містить полісахариди, набухає в шлунково-кишковому тракті, збільшується в об’ємі, стимулює механорецептори слизової оболонки кишечнику та забезпечує проносну дію [68].
Лікувальна дія морської капусти зумовлена насамперед наявністю в ній органічних сполук йоду [69]. Йод покращує асиміляцію білка, засвоєння фосфору, кальцію та заліза, активує низку ферментів [69]. Під впливом йоду зменшується в’язкість крові, знижуються тонус судин і артеріальний тиск [70]. Ламінарія сприяє зменшенню вмісту холестерину в плазмі крові, затримує розвиток атеросклерозу [71]. Галоїдна група елементів (хлор, йод, бром) чинить знезаражувальну дію [72]. Йод морської капусти чинить регулювальний вплив на менструальний цикл, яєчники та щитоподібну залозу, причому морська капуста ефективніша за неорганічні препарати йоду [73]. Завдяки вмісту йоду також чинить гіпоглікемічну дію.
Застосування
Використовується при хронічних атонічних закрепах.
Побічні ефекти: алергічні реакції, печія, метеоризм. За тривалого застосування можливі явища йодизму: нежить, кропив’янка, набряк Квінке, сльозотеча, вугрові висипи на шкірі.
Передозування: посилення побічних ефектів, явища йодизму. Лікування – скасування препарату.
Протипоказання
Індивідуальна непереносимість; гіперчутливість до препаратів йоду; гіпертиреоз, тиреотоксикоз; гострі гарячкові стани, кишкова непрохідність, запальні процеси в черевній порожнині, в тому числі апендицит; вугровий висип, хронічна піодермія, фурункульоз; геморагічний діатез; хвороби нирок; вагітність, лактація [8].
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (582), 2024 р
