26 жовтня, 2026

Карфілзоміб і серцево-судинна безпека при лікуванні множинної мієломи

Карфілзоміб суттєво подовжує виживаність без прогресування (ВБП) й загальну виживаність (ЗВ) при множинній мієломі, а побоювання щодо безпеки серцево-судинної системи у разі його застосування не мають обмежувати доступ пацієнтів до ефективної терапії. Згідно з реальними даними багатоцентрових досліджень, клінічно значуща кардіотоксичність концентрується переважно в пацієнтів із попередньою серцевою недостатністю й у частини хворих є оборотною. Головне практичне значення полягає в тому, що ризик серцево-судинних ускладнень – керований. Завдяки ретельному обстеженню на початку лікування, моніторінгу під час застосування карфілзомібу, контролю артеріального тиску і ранніх ознак серцевої дисфункції можна часто проводити лікування без вимушених перерв чи редукції дози.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Множинна мієлома (ММ) становить близько 1% усіх злоякісних новоутворень і приблизно 10% гемобластозів, посідаючи друге за поширеністю місце серед злоякісних захворювань системи крові [1-3]. Медіана віку на момент встановлення діагнозу сягає 66 років [4, 5], тож більшість пацієнтів розпочинає лікування вже з певним тягарем супутньої серцево-судинної патології.

Основою сучасних схем лишаються інгібітори протеасоми, такі як карфілзоміб. Препарати цієї групи блокують протеасому – комплекс, що розщеплює пошкоджені білки; їх накопичення спричиняє клітинний стрес і загибель клітини [6, 7]. Мієломні клітини продукують надлишок аномальних білків, через що вони особливо чутливі до такого впливу, тоді як нормальні клітини лишаються відносно збереженими [7, 8]. Карфілзоміб – незворотний інгібітор протеасоми другого покоління, вперше у світі схвалений 2013 р. та інтегрований у схеми лікування пацієнтів із рецидивною і рефрактерною множинною мієломою [9].

Занепокоєння щодо безпеки серцево-судинної системи у разі застосування карфілзомібу має конкретне підґрунтя. У дослідженні ASPIRE завдяки поєднанню карфілзомібу з леналідомідом і дексаметазоном досягнуто подовження медіани ВБП порівняно з леналідомідом і дексаметазоном (26,3 проти 17,6 міс.), проте цей результат супроводжувався вищою частотою артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності та ішемічних подій ступеня ≥ 3 (6,4; 4,3 і 3,8% відповідно) [10]. У дослідженні ENDEAVOR карфілзоміб із дексаметазоном перевершив бортезоміб із дексаметазоном за показником ВБП (18,7 проти 9,4 міс.) і ЗВ (47,6 проти 40 міс.) ціною більшої серцево-судинної токсичності [11, 12]. З огляду на те що ММ вражає переважно людей старшого віку з наявними серцево-судинними станами, нез’ясованим лишалось питання застосовності цих даних до реальної практики [13, 14].

Впоратися із цим завданням допомогли результати багатоцентрового ретроспективного когортного дослідження, проведеного у трьох академічних онкологічних центрах США [15]. Воно охопило 385 дорослих пацієнтів із ММ (57% – чоловіки), які отримували карфілзоміб у період із січня 2020-го до серпня 2024 р. Медіана віку на початку терапії становила 66 років (діапазон 31-88). Первинні серцево-судинні чинники ризику були поширеними: артеріальна гіпертензія (56%), дисліпідемія (42%), паління тютюну (39%), хронічна ниркова недостатність (29%). Серцева недостатність в анамнезі була зафіксована у 12% пацієнтів, аритмії – у 17%, а медіана первинної фракції викиду лівого шлуночка становила 60%.

Відповідно до отриманих даних, серцево-судинні ускладнення (ССУ) розвинулися у 25 пацієнтів, тобто у 6,5% когорти. Ця частота нижча за показники досліджень ASPIRE й ENDEAVOR і водночас узгоджується з їхнім діапазоном: у реальній практиці серцева недостатність спостерігалася у 5,2% пацієнтів проти 6,4 і 8,2% у зазначених дослідженнях [10-12]. Об’єднані аналізи безпеки підтверджують стабільний, але помірний сигнал серцево-судинної токсичності карфілзомібу в рандомізованих і реальних умовах [16].

Серед пацієнтів, у яких розвинулися ССУ, структура подій була очікуваною: переважала серцева недостатність (86%), далі – аритмії (32%), набряк легень (20%) і гострий коронарний синдром (8%). Медіана часу до події становила 157 днів із широким діапазоном – 3-1323 дні, що свідчить не лише про ранні, а і відтерміновані прояви [15].

Важливий практичний результат стосується того, хто саме перебуває в зоні ризику. Єдиним незалежним предиктором ССУ виявилася попередня серцева недостатність: у таких пацієнтів ризик подій був вищим на 61% (відношення ризиків (ВР) 1,61; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,02-2,56; p = 0,042). Аритмії в анамнезі демонстрували тенденцію до підвищеного ризику без досягнення статистичної значущості (ВР 1,47; 95% ДІ 0,99-2,20; p = 0,055). Традиційні серцево-судинні чинники ризику самостійного прогностичного значення не мали: ані артеріальна гіпертензія (ВР 1,07; p = 0,694), ані гіперліпідемія (ВР 0,84; p = 0,328) із ризиком подій незалежно не пов’язувалися [15].

Ця закономірність узгоджується з попередніми даними, згідно з якими порушення роботи серця прогнозують ризик точніше, ніж класичні супутні стани [17, 18], тож сучасні кардіоонкологічні підходи спираються радше на первинний серцевий фенотип і функціональний резерв міокарда, ніж на суму традиційних чинників [19, 20]. Механізм пов’язують з ендотеліальною дисфункцією, оксидативним стресом і порушенням білкового гомеостазу міокарда внаслідок інгібування протеасоми [16, 21, 22].

Окремої уваги заслуговує оборотність ураження. На момент події медіана абсолютного зниження фракції викиду лівого шлуночка становила 35% – суттєва втрата скоротливого резерву. Після відміни карфілзомібу частина пацієнтів показала часткове відновлення фракції викиду з медіаною приросту 20% (діапазон 0-40), хоча ступінь відновлення був неоднорідним [15]. Це вказує на щонайменше часткову зворотність кардіальної дисфункції у багатьох пацієнтів.

Кардіальні біомаркери на момент подій були переважно підвищеними: медіана мозкового натрійуретичного пептиду (BNP) – 1259 пг/мл (n = 16), N-термінального фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP) – 9329 пг/мл (n = 5)[15]. Реальні когортні дані свідчать, що прогностичну цінність має не лише біомаркер на момент події, а і його початковий рівень: підвищений NT-proBNP до лікування незалежно асоціювався з подальшими серцево-судинними явищами, він може слугувати маркером для стратифікації ризику ще до початку терапії [25, 26].

Дані щодо виживаності здебільшого заспокоюють. Пацієнти із ССУ мали чисельно коротшу медіану ЗВ (45,7 проти 97,3 міс.), проте різниця не досягла статистичної значущості: ВР 1,316; 95% ДІ 0,728-2,377; p = 0,361. Померли 12 пацієнтів (48%) із цієї підгрупи, у 75% випадків – через прогресування ММ; жодна смерть не була безпосередньо зумовлена кардіотоксичністю карфілзомібу. Зв’язок серцевих подій із гіршою виживаністю має радше багатофакторну природу (загальна немічність, перерви в лікуванні, біологія захворювання), ніж характер прямої причини. Перерви в терапії через токсичність самі собою погіршують контроль над рецидивною ММ, що засвідчує цінність безперервності лікування.

Дослідження мало ретроспективний характер, у ньому зафіксовано переважно клінічно явні події, тому справжня частота субклінічної дисфункції може бути вищою; це радше уточнює, ніж спростовує загальну картину керованого ризику.

Практичні висновки однозначні. Перед призначенням карфілзомібу доцільне базове серцево-судинне оцінювання: анамнез, огляд, електро-, ехокардіографія і біомаркери (тропонін, BNP або NT-proBNP) відповідно до чинних міжнародних кардіоонкологічних рекомендацій [19]. В погодженому Європейською мієломною мережею (European Myeloma Network) та Італійським товариством артеріальної гіпертензії (Italian Society of Arterial Hypertension) документі окремо наголошено, що ретельне обстеження разом із систематичним контролем артеріального тиску і ранніх ознак серцевої дисфункції дає змогу безпечно проводити терапію карфілзомібом без вимушених перерв і редукції дози [29].

Пацієнти із наявною серцевою недостатністю або зниженою скоротливою функцією потребують ретельнішого обстеження і щільнішого моніторингу протягом усього курсу, а не лише на початку, через відтермінований характер частини подій [20]. Виявлені порушення слід розцінювати не як абсолютне протипоказання, а як привід для оптимізації супутньої патології, залучення кардіоонколога та інтенсифікації нагляду. Цей принцип вже застосовано у практичній площині: використання шкали оцінювання ризику на основі протоколу Європейської мієломної мережі дає змогу заздалегідь виокремити пацієнтів, для яких доцільне поглиблене обстеження й ретельніший кардіологічний нагляд під час терапії [30]. Взаємодія гематолога і кардіолога мінімізує ризик ССУ, забезпечує безперервність лікування й покращує кардіальні та онкологічні результати [31, 32].

Загальний висновок

Масштаб серцево-судинної токсичності карфілзомібу вивчений і передбачуваний. У реальній багатоцентровій когорті клінічно значущі серцево-судинні події виникли лише у 6,5% пацієнтів, здебільшого у формі серцевої недостатності. Вони розвивалися в різні терміни лікування й у частини хворих виявилися оборотними. Жодна смерть у цій когорті не була прямо пов’язана з кардіотоксичністю. Уваги передусім потребували пацієнти із попередньою серцевою недостатністю, тоді як традиційні чинники серцево-судинного ризику (аритмії, гіпертензія, гіперліпідемія) самостійного прогностичного значення не мали. Отже, кардіотоксичність карфілзомібу є керованою величиною: за умови належного відбору пацієнтів, базового обстеження і подовженого моніторингу ефективний протимієломний препарат можна застосовувати прийнятно безпечно навіть у популяції старшого віку із супутньою патологією.

Підготувала Юлія Коваль

Література

Rajkumar S.V., Dimopoulos M.A., Palumbo A. et al. International Myeloma Working Group updated criteria for the diagnosis of multiple myeloma. Lancet Oncol. 2014, 15, e538-e548.
Zhuge L., Lin X., Fan Z. et al. Global, regional and national epidemiological trends of multiple myeloma from 1990 to 2021: A systematic analysis of the Global Burden of Disease study 2021. Front. Public Health 2025, 13. doi: 10.3389/fpubh.2025.1527198.
Ludwig H., Novis Durie S., Meckl A. et al. Multiple Myeloma Incidence and Mortality Around the Globe; Interrelations Between Health Access and Quality, Economic Resources, and Patient Empowerment. Oncologist 2020, 25, e1406-e1413.
Padala S.A., Barsouk A. et al. Epidemiology, Staging, and Management of Multiple Myeloma. Med. Sci. 2021, 9, 3.
Kyle R.A., Gertz M.A., Witzig T.E. et al. Review of 1027 patients with newly diagnosed multiple myeloma. Mayo Clin. Proc. 2003, 78, 21-33.
Teicher B.A., Tomaszewski J.E. Proteasome inhibitors. Biochem. Pharmacol. 2015, 96, 1-9.
Gandolfi S., Laubach J.P., Hideshima T. et al. The proteasome and proteasome inhibitors in multiple myeloma. Cancer Metastasis Rev. 2017, 36, 561-584.
Bianchi G., Oliva L., Cascio P. et al. The proteasome load versus capacity balance determines apoptotic sensitivity of multiple myeloma cells to proteasome inhibition. Blood 2009, 113, 3040-3049.
National Comprehensive Cancer Network. NCCN Clinical Practice Guidelines in Oncology (NCCN Guidelines^®): Multiple Myeloma. Version 1. 2025. Available online: https://www.nccn.org/professionals/physician_gls/pdf/myeloma.pdf (accessed on 21 March 2025).

...

32. Blaes A., Nohria A., Armenian S. et al. Cardiovascular Considerations After Cancer Therapy: Gaps in Evidence and JACC: CardioOncology Expert Panel Recommendations. JACC CardioOncol. 2025, 7, 1-19.

Повний список літератури – у редакції.

Статтю підготовлено за підтримки компанії «Др. Редді’с Лабораторіз» для надання професійної інформації спеціалістам у сфері охорони здоров’я. Містить інформацію про лікарський засіб, яка наявна також у супутньому інфоблоці.

Довідка редакції

Препарат Корліса^® (карфілзоміб) – лікарський засіб, показаний для лікування дорослих пацієнтів із множинною мієломою, які отримали принаймні один попередній курс протипухлинної терапії, в комбінації з даратумумабом і дексаметазоном, леналідомідом та дексаметазоном або тільки з дексаметазоном.

Механізм дії. Карфілзоміб являє собою тетрапептидний епоксикетонний інгібітор протеасоми, який селективно і необоротно зв’язується з N-термінальним треоніном активних центрів основної протеолітичної субодиниці 20S, що входить до складу протеасоми 26S, і незначно впливає або не впливає на протеази інших класів. Карфілзоміб виявляв антипроліферативну та проапоптотичну активність у доклінічних моделях гематологічних пухлин. In vitro було виявлено, що карфілзоміб має мінімальну нейротоксичність і реактивність щодо непротеасомних протеаз.

Терапію лікарським засобом Корліса^® слід проводити під наглядом лікаря, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Дозу розраховують відповідно до площі поверхні тіла (ППТ) пацієнта. Пацієнти з ППТ понад 2,2 м² мають отримувати дозу, розраховану для ППТ 2,2 м². Корегування дози не потрібне, якщо зміни маси тіла не перевищують 20% (табл. 1).

Таблиця 1. Режими застосування і дозування (згідно з інструкцією)
Комбінація	Дозування та графік	Особливості
Із дексаметазоном	20 мг/м² (дні 1, 2; макс. 44 мг); при переносимості – підвищення до 56 мг/м² з 8го дня 1го циклу (дні 8, 9, 15, 16; макс. 123 мг)	30хвилинна в/в інфузія, дні 1, 2, 8, 9, 15, 16
Із леналідомідом та дексаметазоном	20 мг/м² (дні 1, 2; макс. 44 мг); з 8го дня 1го циклу – 27 мг/м² (дні 8, 9, 15, 16 із 1го до 12го циклу; з 13го циклу – 27 мг у день 1, 2, 15, 16; макс. 60 мг)	10хвилинна в/в інфузія. З 13го циклу введення у 8 та 9 дні пропускають
Із даратумумабом та дексаметазоном	20 мг/м² (дні 1, 2; макс. 44 мг); з 8го дня 1го циклу – 56 мг/м² (дні 8, 9, 15, 16; макс. 123 мг)	30хвилинна в/в інфузія
Лікування може тривати до прогресування захворювання або появи ознак неприпустимої токсичності.

У разі розвитку токсичності необхідна корекція режиму дозування лікарського засобу Корліса^®. Дані про зниження дози наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Зниження рівня дози лікарського засобу
Схема введення	Доза	Перший рівень зниження дози	Другий рівень зниження дози	Третій рівень зниження дози
Корліса^®, леналідомід і дексаметазон	27 мг/м²	20 мг/м²	15 мг/м^{2 *}	–
Корліса^® і дексаметазон	56 мг/м²	45 мг/м²	36 мг/м²	27 мг/м^{2 *}
Корліса^®, даратумумаб і дексаметазон	56 мг/м²	45 мг/м²	36 мг/м²	27 мг/м^{2 *}
У разі зниження рівня дози час інфузії лікарського засобу залишається незмінним. * Якщо симптоми зберігаються, необхідно припинити застосування лікарського засобу.

COR‑23.09.2026-ONCO‑7.1

Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 5 (105) 2026 р.

Онкологія та гематологія Гематологія