14 січня, 2026
Івосиденіб або венетоклакс у комбінації з гіпометилюючими агентами при IDH1-мутованому гострому мієлоїдному лейкозі: досвід реальної клінічної практики
Приблизно у 10% пацієнтів із вперше діагностованим гострим мієлоїдним лейкозом (ГМЛ) виявлено мутацію гену ізоцитратдегідрогенази 1 (IDH1). У дослідженні, проведеному в умовах реальної клінічної практики, порівнювали івосиденіб + гіпометилюючі агенти (ГМА; n = 181) і венетоклакс + ГМА (n = 99) у пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією. Ті, хто отримував івосиденіб + ГМА, мали вищі показники повної ремісії (ПР) (42,5 проти 26,3%; р = 0,007) і комбінованої ремісії: ПР + ПР із неповним відновленням кількості тромбоцитів (63,0 проти 48,5%; р = 0,019), коротший медіанний час до найкращої відповіді (3,3 проти 4,1 місяця; р = 0,006) та покращену 6-місячну виживаність без подій (ВБП) (55,8 проти 38,4%; р = 0,006). Більшість пацієнтів із групи венетоклаксу отримували його значно менше ніж 28 днів на цикл, ймовірно, через очікування токсичності. Результати під час застосування короткого режиму венетоклаксу були пропорційно гірші за меншої кількості днів застосування на цикл. Частота побічних ефектів ≥ 3 ступеня тяжкості протягом 30 днів від початку лікування в групах була подібною, за винятком вищих показників фебрильної нейтропенії для групи венетоклакс + ГМА порівняно з групою івосиденіб + ГМА (8,1 проти 1,7%; р = 0,008). Ці дані підтверджують результати дослідження AGILE, які продемонстрували ефективність та сприятливу переносимість комбінації івосиденіб + ГМА у пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією. Івосиденіб + азацитидин слід розглядати як пріоритетний стандарт лікування в цій підгрупі пацієнтів.
ГМЛ – молекулярно-гетерогенне захворювання, яке переважно вражає літніх людей, із середнім віком встановлення діагнозу 69 років [1, 2]. У цій групі пацієнтів призначення стандартної інтенсивної індукційної хімієтерапії із застосуванням антрациклінів та цитарабіну пов’язане з підвищеною токсичністю [3] навіть у межах генетичних підгруп, які зазвичай вважають сприятливими щодо рівня ризику. Для пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ та певними молекулярними мутаціями у США та деяких інших країнах доступні і таргетні, і мутаційно-агностичні комбіновані режими терапії першої лінії.
Близько 6-16% пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ мають мутації IDH1, що призводить до утворення мутантного білка IDH1, який синтезує 2-гідроксиглутарат – онкометаболіт, що спричиняє епігенетичну розрегуляцію та подальшу блокаду мієлоїдного дозрівання [4, 5].
Івосиденіб є інгібітором мутантного ферменту IDH1, схвалений Управлінням з контролю за продуктами і ліками США (Food and Drug Administration, FDA) для застосування як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з ГМА у першій лінії терапії ГМЛ, а також як монотерапія при рецидивному/рефрактерному перебігу захворювання.
Венетоклакс у поєднанні з ГМА, азацитидином або децитабіном став стандартом лікування для пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ [6]. Однак post hoc аналізи продемонстрували відносно низькі показники ПР (27,3%) та загальної виживаності (ЗВ) (медіана 10,2-15,2 місяця) у пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією, які отримували венетоклакс + ГМА [7, 8]. На противагу цьому у міжнародному багатоцентровому, рандомізованому плацебоконтрольованому дослідженні ІІІ фази івосиденіб у поєднанні з азацитидином продемонстрував вищу ефективність порівняно з монотерапією азацитидином у пацієнтів із IDH1 мутацією, причому 47% пацієнтів досягли ПР, унаслідок чого медіана ЗВ становила 29,3 місяця у довгостроковому спостереженні [9]. Згідно із цими даними, комбінації, що включають таргетну терапію у підгрупах із молекулярною активністю, можуть покращити повну відповідь (ПВ) на лікування та виживаність, що узгоджується із нещодавніми рекомендаціями Європейської мережі з вивчення лейкозів (European LeukemiaNet, ELN) щодо застосування івосиденіб + ГМА як стандарту лікування пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією [10].
Прямих проспективних та ретроспективних порівнянь цих режимів лікування у пацієнтів із IDH1 мутацією досі не проводили. Як відомо, нижченаведений порівняльний ретроспективний аналіз є першим, що оцінює велику когорту пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією у реальних умовах, щоб зрозуміти схеми лікування, ефективність та характеристики безпечності цих двох режимів лікування першої лінії.
Методи
У ретроспективному когортному дослідженні взяли участь дорослі пацієнти із США із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією, яких лікар вважав непридатними для інтенсивної хімієтерапії та які отримували лікування івосиденіб + ГМА або венетоклакс + ГМА в амбулаторних та академічних установах від листопада 2021-го по листопад 2022 р. Гематологам та хімієтерапевтам-онкологам було запропоновано заповнити стандартизовану вебформу максимум на п’ять пацієнтів, які відповідають критеріям включення у дослідження, починаючи з останнього придатного випадку. Дослідження проводили подвійним сліпим методом: лікар не знав про спонсора дослідження та сторонню компанію, що збирала дані; аналогічно в цих організаціях не знали особистих даних лікарів.
Були зібрані дані про базові характеристики пацієнтів та дані клінічної практики, терміни і результати щодо визначених мутацій, схеми лікування та їхнє обґрунтування, результати ефективності та безпеки. Категоріальні змінні перевіряли на наявність відмінностей за допомогою χ2-критерію, а безперервні змінні – за допомогою U-критерію Манна – Вітні. На основі раніше опублікованих даних про різні схеми лікування зафіксовано тривалість прийому венетоклаксу в кожному циклі та проведено аналіз безпеки й ефективності між підгрупами з різною тривалістю його застосування.
Кінцеві точки потребували щонайменше 6 місяців спостереження та включали ПР, комбіновану ремісію ПР/ПР із неповним гематологічним відновленням (НГВ), частку пацієнтів, які перенесли алогенну трансплантацію гемопоетичних клітин (АТГК), обрані очікувані показники безпеки та переносимості, а також епізоди надання невідкладної допомоги. ВБП визначалася як відсутність летальних випадків, рецидивів або невдалого лікування (відсутність повної ремісії до 24 тижнів) і порівнювалася за допомогою аналізу виживаності Каплана – Меєра для визначення частки подій і логістичної регресії для коригування коваріат. Коваріати включали вік пацієнта, статус працездатності (оцінка працездатності за шкалою Східної кооперативної онкологічної групи (Eastern Cooperative Oncology Group, ECOG) 0-1 проти 2-4), цитогенетичний ризик ELN (версія 2017 р.) (сприятливий супроти інших) та попередні гематологічні розлади (мієлодиспластичні і мієлопроліферативні новоутворення, вторинний ГМЛ та мутації, пов’язані з мієлодисплазією).
До фінального аналізу було включено 280 пацієнтів (івосиденіб + ГМА, n = 181; венетоклакс + ГМА, n = 99). Між пацієнтами, які отримували зазначені режими лікування, не спостерігали суттєвої різниці щодо первинних характеристик включно з віком (медіана 61 проти 65 років; р = 0,122), неєвропеоїдною расою (34,8 проти 42,4%; р = 0,208), медіаною бластів кісткового мозку на момент встановлення діагнозу (35 проти 37%; р = 0,185), основою терапії ГМА (азацитидин 78,5 проти 71,7%; р = 0,207) та загальним станом (оцінка ефективності за шкалою ECOG 0-1, 79 проти 72%; р = 0,170). Менша кількість пацієнтів, яких лікували за допомогою івосиденіб + ГМА, класифікована як така, що має ГМЛ із мієлодисплазією та змінами, пов’язаними з мієлодисплазією (13 проти 24%; р = 0,014) та залежна від переливання еритроцитарної маси (55,2 проти 68,7%; р = 0,028). У відповідь на прямі запитання щодо вибору лікування найпоширенішою причиною був профіль ефективності (86,7% для клініцистів, які обрали івосиденіб + ГМА, проти 85,9% для тих, хто обрав венетоклакс + ГМА; р = 0,837); клініцисти повідомили, що найбільшим диференційним фактором для вибору венетоклакс + ГМА був протокол лікування (31,3 проти 16,6%; р = 0,004).
Загалом 77 пацієнтів (42,5%), які отримували івосиденіб + ГМА, та 26 пацієнтів (26,3%), які отримували венетоклакс + ГМА, досягли ПР (p = 0,007) [7, 9]. Застосування цих режимів лікування призвело до комбінованої ремісії ПР/ПР із НГВ у 63,0% (114/181) та 48,5% (48/99) пацієнтів відповідно. Після коригування з урахуванням відмінностей у вихідних характеристиках лікування івосиденіб + ГМА залишалося статистично значущим щодо покращення показників ПВ порівняно з венетоклакс + ГМА (p = 0,018) та демонструвало тенденцію до покращення показників ПВ/ПР з НГВ (p = 0,075).
Медіана часу до першої біопсії кісткового мозку під час лікування була подібною у пацієнтів, які отримували івосиденіб + ГМА та венетоклакс + ГМА, і становила 52 та 59 днів відповідно. Медіана часу до найкращої відповіді була коротшою під час застосування комбінації івосиденіб + ГМА, ніж венетоклакс + ГМА (3,3 проти 4,1 місяця; р = 0,006). Хоча азацитидин переважно застосовувався як основа ГМА, не спостерігали суттєвих відмінностей у результатах між тими, хто отримував івосиденіб + азацитидин та івосиденіб + децитабін, або тими, хто отримував венетоклакс + азацитидин і венетоклакс + децитабін. Покращення загального стану дало змогу перейти на ТГК у 22 (8%) пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували івосиденіб + ГМА, більше успішно перейшли на ТГК порівняно з тими, хто застосовував венетоклакс + ГМА (11% [n = 19] проти 3% [n = 3]; р = 0,029).
При медіанному часі спостереження загалом 7,4 місяця (івосиденіб + ГМА – 7,1 місяця; венетоклакс + ГМА – 8,8 місяця; р = 0,096), 6-місячна ВБП була вищою для івосиденіб + ГМА, ніж для венетоклакс + ГМА (55,8 проти 38,4%; р = 0,006). Після коригування лікування статистично значуща перевага була в комбінації івосиденіб + ГМА (р = 0,015).
Побічні ефекти
Частота попередньо визначених очікуваних токсичних ефектів ≥ 3 ступеня тяжкості була подібною між когортами, за винятком вищих показників фебрильної нейтропенії протягом 30 днів від початку лікування венетоклакс + ГМА, ніж івосиденіб + ГМА (8,1 проти 1,7%; р = 0,008). Незаплановано зверталися за невідкладною допомогою (визначено як звернення до відділення невідкладної допомоги або стаціонарне лікування) 38,6% пацієнтів, які отримували івосиденіб + ГМА, протягом перших 12 тижнів проти 70,7% для венетоклакс + ГМА (р < 0,001).
Доза та тривалість/інтенсивність лікування
Серед 280 пацієнтів, включених у дослідження, лише у 5-ти у групі івосиденібу та у 6-ти у групі венетоклаксу спостерігали зміни порівняно з початковою дозою або схемою лікування (окрім запланованого початкового збільшення дози венетоклаксу). Частота припинення лікування становила 37% для кожної з двох терапевтичних схем.
Також оцінювали тривалість введень венетоклаксу, яка продемонструвала, що меншість пацієнтів (n = 22 [22%]) отримувала повний 28-денний курс лікування венетоклаксом, схвалений FDA, протягом 28-денних циклів: 4 (4%) – протягом 22-27 днів, 31 (31%) – 8-21 день, а 42 (42,4%) – ≤ 7 днів лікування. Пацієнти з короткими графіками застосування венетоклаксу мали подібний або здоровіший первинний стан, і серед них була подібна частка осіб віком < 65 років порівняно з тими, хто пройшов повні графіки; вони частіше проходили лікування в академічних установах. Показники ПР були нижчими у пацієнтів, які отримували лікування венетоклаксом протягом ≤ 7 днів, порівняно з 22-28 днями застосування венетоклаксу на цикл (9,5 проти 46,2%; р = 0,001). Однак сукупні показники ПР/ПР НГВ суттєво не відрізнялися залежно від тривалості застосування венетоклаксу на цикл. Час до досягнення найкращої відповіді був довшим у пацієнтів, які отримували венетоклакс ≤ 7, а не 22-28 днів на цикл (4,8 проти 2,7 місяця; р = 0,039). Короткочасна терапія венетоклаксом була пов’язана з тенденцією до зниження 6-місячних показників ВБП (26,2% протягом ≤ 7 днів проти 50,0% протягом 22-28 днів; р = 0,087).
Суттєвих відмінностей у частоті побічних ефектів ≥ 3 ступеня тяжкості між пацієнтами, які отримували венетоклакс ≤ 7 і 22-28 днів на цикл, не спостерігалося, хоча перші мали вищі показники позапланової невідкладної допомоги протягом 12 тижнів від початку лікування (90,5 проти 50,0%; р < 0,001). Тривалість застосування венетоклаксу ≤ 7 днів порівняно зі схваленим FDA графіком була превентивною зміною на початку лікування; клініцисти частіше посилалися на безпеку та основні характеристики пацієнта як причину цієї модифікації порівняно з тривалістю застосування венетоклаксу 22-28 днів (78,6 проти 46,2%; р = 0,006).
Тестування мутацій (дні)
Медіана часу обробки результатів щодо IDH1 мутації становила 7 днів у кожній когорті; 2/3 пацієнтів отримали результати до 11-го (івосиденіб + ГМА) та 9-го (венетоклакс + ГМА) дня. Після того як результати тестування IDH1 мутації стали доступними, медіана часу від отримання результатів тестування до початку лікування становила 1 (івосиденіб + ГМА) та 4 (венетоклакс + ГМА) дні, внаслідок чого медіана часу від встановлення діагнозу до лікування становила 14 днів для івосиденіб + ГМА проти 21 дня для венетоклакс + ГМА (р = 0,021). Медіана часу обробки результатів була подібною для академічних та інших медичних установ, але час від встановлення діагнозу до лікування був довшим в академічних установах (19 проти 13 днів). 72 (72%) пацієнти, які отримували венетоклакс + ГМА, розпочали лікування одразу після отримання результатів тесту на IDH1 мутацію; решта – в середньому через 6 днів до того, як стали доступними результати тесту.
Обговорення
Наразі доступні два терапевтичні режими першої лінії для пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією. У наведеному порівняльному аналізі, проведеному в умовах реальної клінічної практики, вперше продемонстровано, що застосування івосиденіб + ГМА порівняно з венетоклакс + ГМА забезпечує вищу частоту ПР і тривалішу безрецидивну виживаність. Івосиденіб + ГМА також забезпечували швидший час досягнення відповіді, ймовірніший перехід до ТГК, а також меншу кількість інфекційних ускладнень і звернень за невідкладною допомогою під час застосування як першої лінії терапії у цієї групи пацієнтів.
Терапія венетоклакс + ГМА являє собою стандартний режим лікування пацієнтів із ГМЛ; однак результати варіюють залежно від молекулярно визначених підгруп [6]. Було показано, що мутації IDH1 та IDH2 підвищують залежність від BCL2, що проявляється у покращеній клінічній ефективності у пацієнтів із мутаціями IDH1/2-АКМ при комбінованому аналізі [11]. Однак існують варіації в ефективності між ізоформами IDH. У ретроспективному аналізі початкових досліджень фази 1b та фази 3 режиму венетоклакс + ГМА вища ефективність у пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1/2 мутаціями була зумовлена переважно підгрупою IDH2, із показниками ПР та часткового гематологічного відновлення (ЧГВ) 56 та 80% відповідно. Частота відповіді була нижчою у пацієнтів із мутацією IDH1 (ПР – 27,3%; ПР/ПР ЧГВ – 60,4%) [7]. Крім того, серед пацієнтів, які отримували венетоклакс + ГМА, медіана ЗВ у тих, хто мав мутацію IDH1, становила 15,2 місяця, тоді як у тих, хто мав мутацію IDH2, вона не була досягнута. Наведений аналіз підтверджує висновки про нижчі показники ПР (26,3%) у пацієнтів із мутацією IDH1, які отримували венетоклакс + ГМА.
І ПР, і ВБП є потенційними сурогатними кінцевими точками, що відповідають покращеній виживаності у пацієнтів із ГМЛ [12]. У пацієнтів, які отримують менш інтенсивну таргетну терапію або венетоклакс + ГМА, продовжує спостерігатися перевага щодо досягнення істинної ПР порівняно з менш вираженими відповідями, такими як ПР ЧГВ або ПР НГВ [13]. У цьому аналізі терапія івосиденіб + ГМА покращила показники ПР порівняно з лікуванням венетоклакс + ГМА (43 проти 26%; р = 0,018).
Аналогічно показники 6-місячної ВБП покращилися під час застосування комбінації івосиденіб + ГМА порівняно з венетоклакс + ГМА (56% проти 38%; р = 0,015). Результати ефективності івосиденіб + ГМА у цьому дослідженні реальної клінічної практики узгоджуються з даними, отриманими в реєстраційному дослідженні AGILE [9]. Результати щодо венетоклакс + ГМА узгоджуються з даними, наведеними Y. Abaza та співавт. (2024) [14] стосовно 204 пацієнтів, які отримували лікування у восьми академічних установах США. Після корегування цих результатів з урахуванням наміру лікуватися сукупний показник ПР/ПР НГВ становив 52,0%, що значно нижче від рівнів, зазначених у VIALE-A, і нагадує вищенаведені результати.
Незважаючи на те що механізм дії івосиденібу ґрунтується переважно на диференціації, медіана часу до досягнення найкращої відповіді була коротшою для застосування івосиденіб + ГМА, ніж венетоклакс + ГМА (3,3 проти 4,1 місяця; р = 0,006), що дещо менше, ніж повідомлялося у дослідженні AGILE фази ІІІ (медіана часу до ПР 4,3 місяця, діапазон 1,7-9,2). Порівняльний час до відповіді на івосиденіб + ГМА порівняно з венетоклакс + ГМА може бути пов’язаний зі скороченою кількістю днів лікування венетоклаксом за цикл, яке отримували багато пацієнтів у групі венетоклакс + ГМА.
Короткостроковий режим застосування венетоклакс + ГМА, про який повідомляли не лише в зазначеному, а в інших дослідженнях, зокрема у США, що становить від 60 до >75% випадків застосування венетоклаксу, призначали для зменшення токсичності та покращення переносимості у довгостроковому режимі. Це дослідження показує зниження ефективності при коротких режимах застосування венетоклаксу, що становить загрозу ПР та ВБП пропорційно тривалості режиму, з результатами, значно нижчими за ефективність, що спостерігали під час застосування івосиденіб + ГМА: однак визнано, що ЗВ (яку не досліджували в цьому аналізі) є кінцевим показником ефективності. Подібні дослідження, що порівнюють режими застосування венетоклаксу, повідомляли лише про кінцеву точку ПР/ПР НГВ [15]. Отже, досі незрозуміло, чи спостерігалися знижені показники ПР і скорочена ВБП у цих дослідженнях. Цей скорочений режим може частково відповідати за нижчий загальний рівень токсичності, що спостерігався під час застосування венетоклакс + ГМА (порівняно з тим, що повідомлялося у дослідженні VIALE-A фази ІІІ), та свідчить про зусилля клініцистів щодо оптимізації ефективності при одночасному зниженні мієлосупресії, спричиненої венетоклаксом. Однак суттєвого покращення безпеки під час застосування короткострокової терапії венетоклаксом не спостерігалося, що узгоджується з іншими оцінками RWE [16]. Незважаючи на змінений режим застосування венетоклаксу, пацієнти, які отримували венетоклакс + ГМА, демонстрували вищі ранні показники фебрильної нейтропенії та мали більшу потребу в позапланових візитах до відділення невідкладної допомоги, ніж ті, хто отримував івосиденіб + ГМА.
Як раніше зазначали А. Bazinet та співавт. (2024), триваліша терапія венетоклаксом відповідає покращеній відповіді та виживаності порівняно з коротшою тривалістю застосування венетоклаксу за цикл, незважаючи на те що ЗВ загалом не відрізнялася між ≤ 7 та 21-28 днями лікування [16]. Чи стосуються ці дані IDH1 мутації, чи ці висновки переважно зумовлені підгрупою IDH2, невідомо. Однак медіана ЗВ 29,3 місяця в дослідженні AGILE свідчить, що комбінація івосиденіб + азацитидин є найкращим варіантом для пацієнтів [9, 16].
Час, необхідний для отримання результатів мутаційного тестування, часто вважають перешкодою для початку таргетної терапії при ГМЛ з огляду на занепокоєння щодо збільшення смертності під час очікування результатів тестів. Нещодавні аналізи демонструють відсутність різниці у виживаності при відкладенні лікування до отримання результатів діагностичних тестів і у здорових, і в ослабленіших пацієнтів [17, 18]. У наведеному аналізі середній час від діагностичного тестування до отримання результатів становив 7 днів в обох когортах. Хоча це довше, ніж медіана часу обробки результатів, запропонована у рекомендаціях ELN 2022 (3-5 днів), ці результати свідчать про те, що для багатьох клініцистів та місць надання медичної допомоги час обробки результатів для допомоги у виборі терапії не становить підвищеного ризику щодо захворюваності чи смертності. І у когортах івосиденіб + ГМА, і венетоклакс + ГМА минув значно довший час від діагностики ГМЛ до початку лікування (14 проти 21 дня відповідно), отже поточний час обробки результатів достатній для ухвалення терапевтичних рішень без затримки лікування; заклади з часом обробки результатів >10 днів можуть переглянути свої процеси.
Наведене дослідження має низку обмежень, зокрема ретроспективний дизайн. Оскільки воно було ретроспективним, існує ймовірність недостатнього наведення даних про побічні ефекти. Для зниження цього ризику було надано заздалегідь визначений перелік цільових побічних ефектів. Також важливо враховувати, що відповіді на лікування у даних реальної клінічної практики не оцінюються формально та незалежно, як це відбувається у реєстраційних дослідженнях, таких як AGILE та VIALE-A. Нарешті, хоча не було виявлено жодних суттєвих відмінностей у первинних характеристиках між групами лікування, існує ймовірність, що пацієнти, які отримують венетоклакс + азацитидин, можуть мати певні характеристики високого ризику, які здатні сприяти погіршенню результатів. Було зроблено спробу знизити цей ризик за допомогою багатовимірної регресії, контролюючи характеристики, які були кількісно різними та мали клінічну значущість.
У великій збалансованій когорті з 280 пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією у тих, хто отримував івосиденіб + ГМА, спостерігали вищі показники ПР, швидше досягнення відповіді, вищі показники ТГК та покращену безрецидивну виживаність порівняно з тими, хто отримував венетоклакс + ГМА, з меншим використанням невідкладної допомоги. Багато пацієнтів, які отримували венетоклакс, мали превентивно скорочену тривалість застосування венетоклаксу на цикл, починаючи з 1-го дня циклу, а короткочасна терапія венетоклаксом була пов’язана з низькими показниками ПР без чіткого зниження вираженості токсичності. Виражена ефективність, що спостерігалась під час лікування івосиденіб + ГМА в цій оцінці в реальних умовах, узгоджувалася з ефективністю, продемонстрованою в клінічному дослідженні AGILE для івосиденіб + азацитидин, і підтверджує нещодавно опубліковані рекомендації ELN 2024 р., які стратифікують пацієнтів із IDH1 мутацією як групу сприятливого ризику під час лікування івосиденіб + азацитидин [10]. Ця підвищена ефективність івосиденіб + ГМА у поєднанні з його сприятливим профілем токсичності свідчить про те, що івосиденіб + ГМА слід розглядати як бажаний стандарт лікування для пацієнтів із вперше діагностованим ГМЛ із IDH1 мутацією, і потребує більш надійного та швидкого тестування мутації IDH при вперше діагностованому ГМЛ у тих установах, які не можуть досягти середнього національного часу обробки результатів.
Список літератури – у редакції.
За матеріалами: Lachowiez C.A., Smith B.D., Ambinder A.J. et al. Ivosidenib or venetoclax combined with hypomethylating agents in IDH1-mutated acute myeloid leukemia: a real-world study. Blood Neoplasia. 2025 Aug 4;2(4):100152. doi: 10.1016/j.bneo.2025.100152.
Підготувала Віталіна Хмельницька
На замовлення ТОВ «Серв’є Україна»
OncoHem-NonP-С1-2 (2025-2027, 2 years)-7
Коментар експерта
Три запитання експерту – докторові медичних наук, професору Сергієві Вікторовичу Клименку, керівникові Центру гематології та трансплантації кісткового мозку клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами (Київ)
? Чому важливо виявляти мутацію IDH1 до початку лікування?
Виявлення мутації IDH1 до початку лікування є критично важливим, оскільки надає можливість застосування таргетної терапії, а саме препарату івосиденіб у комбінації з азацитидином, який забезпечує значне збільшення загальної виживаності – в середньому до 29,3 місяця (AGILE, Long-term results, 2025).
У представленому дослідженні (Lachowiez, 2025) показано, що пацієнти з IDH1-мутованим ГМЛ, які отримували івосиденіб у комбінації з азацитидином, досягали вищих рівнів повної ремісії, кращої виживаності без подій і мали загалом ліпшу переносимість лікування. Тобто рання молекулярна діагностика дає змогу ухвалити персоналізоване рішення, а отже значно покращити перебіг захворювання, уникнути неефективного або надмірно токсичного лікування.
? Чому варто починати саме з івосиденібу за наявності IDH1 мутації?
На сьогодні ми маємо реальні клінічні дані, які підтверджують ефективність персоніфікованого підходу, а саме івосиденібу як першої лінії терапії у пацієнтів з IDH1-мутованим ГМЛ. У ретроспективному дослідженні, яке охоплювало широку популяцію пацієнтів, івосиденіб у комбінації з азацитидином показав кращі показники повної ремісії (42,5% проти 26,3%), швидший час до відповіді та кращу виживаність порівняно з венетоклаксом у комбінації з азацитидином.
Окрім того, івосиденіб має сприятливіший профіль безпеки з меншою частотою фебрильної нейтропенії та загалом кращою переносимістю.
Ці дані свідчать, що івосиденіб є обґрунтованим вибором для старту терапії, особливо у пацієнтів із ГМЛ старшого віку або із супутніми хворобами, де важлива не лише ефективність, а й безпека.
? Чи заплановано перегляд українських рекомендацій щодо лікування ГМЛ з урахуванням новітніх даних (ELN 2024)?
Перегляд стандарту медичної допомоги «Гострий мієлоїдний лейкоз», затвердженого наказом МОЗ № 1873 від 30.10.2023 р., був запланований на 2030 р., але з урахуванням стрімкого розвитку гематології, а також змін, які відбуваються в діагностиці та лікуванні ГМЛ, доцільно розглянути оновлення стандарту значно раніше від запланованого терміну.
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 6 (99) 2025 р.
