26 січня, 2022
Нове в терапії раку грудної залози: підсумки 2021 року в Україні
15 грудня відбулася Всеукраїнська конференція з міжнародною участю «Нове в терапії раку молочної залози: підсумки 2021 року в Україні». Під час заходу розглянуто доступні в Україні варіанти сучасної терапії люмінального, HER2-позитивного (з експресією рецепторів 2 типу людського епідермального фактора росту) та потрійного негативного раку грудної залози (РГЗ), що ґрунтуються на сучасних міжнародних рекомендаціях.
Роль інгібіторів циклінів у терапії естроген-рецепторпозитивного (ER+)/HER/2- метастатичного РГЗ висвітлив експерт МОЗ України за спеціальністю «Онкологія», завідувач кафедри онкології ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», доктор медичних наук, професор Олексій Олексійович Ковальов.
– ER+ РГЗ є хронічним рецидивуючим захворюванням із найвищим ризиком розвитку рецидиву у перші 5 років, який, втім, в окремих пацієнток зберігається і впродовж 20 років. Імовірність рецидиву та в подальшому смерті становить приблизно 5-10% у хворих із І стадією, 15-20% – з ІІ стадією та 50% – із ІІІ стадією раку. У 5-10% повторно діагностованих випадків метастатичного РГЗ має місце захворювання de novo.
РГЗ – гетерогенна з молекулярно-генетичної точки зору пухлина, що було продемонстровано Charles M. Perou та співавт., які у 2000 р. запропонували першу молекулярно-генетичну класифікацію РГЗ. Окрім цього, під час прогресування ER+ РГЗ може змінювати свої біологічні характеристики.
Актуальною проблемою залишається розвиток гормонорезистентності у пацієнток з РГЗ. Серед основних причин гормонорезистентності варто виділити порушення регуляції клітинного циклу й активацію сигнального шляху мішені рапаміцину ссавців (mTOR). Генетичні аномалії та активація шляху РІ3К-АКТ-МРМ при люмінальному РГЗ зустрічаються в 30-40% випадків. На сьогодні відомі щонайменше 33 мутації mTOR, які відповідають за проліферацію.
Цикліни – внутрішньоклітинні білки, які відіграють ключову роль в управлінні поділом клітини. Цикліни активуються факторами росту й естрогенами, утворюють комплекси з циклінзалежними кіназами (CDK 4 і 6) та активують їх. Активований комплекс циклін D1/CDK 4/6 фосфорилює білок Rb (супресор), що стимулює прогресію клітинного циклу та перехід клітини із фази G1 у фазу S (C. Bai et al., 1994). Після відкриття цикліни стали мішенню для протипухлинної терапії. Так, механізм дії інгібіторів CDK 4/6 (іCDK 4/6) полягає у зупинці клітини у фазі G1, інгібуванні Rb, епітеліально-мезенхімального переходу та проліферації, модуляції імунної системи (за рахунок продукції інтерферону ІІІ, зниження проліферації Treg та стимуляції проліферації NK), а також синергічній протипухлинній активності з інгібіторами фосфоінозитид-3-кінази (РІ3К; D. Fry, P. Toogood, 2014).
П’ять великих рандомізованих досліджень, а саме PALOMA-2 (R.S. Finn et al., 2016), MONALEESA-2, -3, -7 (G.N. Hortobagyi et al., 2018; D.J. Slamon et al., 2019; D. Tripathy et al., 2018) та MONARCH (Johnston et al., 2019), змінили парадигму лікування хворих з ER+/HER2- РГЗ. Особливістю дослідження PALOMA-2 стало проведення підгрупового аналізу та вивчення ефективності досліджуваних препаратів у 2-й лінії терапії, тоді як відмінністю дослідження MONALEESA-2 було залучення жінок у пременопаузі.
У дослідженні MONALEESA-2, яке включало 668 раніше не лікованих пацієнток у постменопаузі із HR+/HER2- РГЗ, порівнювали застосування комбінації рибоциклібу у дозі 600 мг/добу та летрозолу у дозі 2,5 мг/добу із монотерапією летрозолом 2,5 мг/добу (летрозол + плацебо). Згідно з отриманими результатами, додавання рибоциклібу дозволило збільшити виживаність без прогресування (ВБП) до 25,3 міс, тоді як у контрольній групі цей показник дорівнював 16,0 міс (рис. 1; G.N. Hortobagyi et al., 2018). Медіана загальної виживаності (ЗВ) сягала 33 міс у групі плацебо + летрозол, а у групі рибоциклібу досягнута не була. Варто зауважити, що ефективність рибоциклібу не залежала від локалізації метастазів і віку хворих (G.S. Sonke et al., 2018).
Рис. 1. Розрахунок ВБП за оцінкою дослідника методом Каплана – Маєра у дослідженні MONALEESA-2
Наступним стало дослідження ІІІ фази MONALEESA-3. У ньому оцінювали ефективність рибоциклібу 600 мг/добу у поєднанні з фулвестрантом 500 мг у жінок у постменопаузі та чоловіків з ER+/HER2- РГЗ, які раніше не отримували або пройшли не більше одного курсу ендокринної терапії (ЕТ). Першу лінію лікування призначали пацієнтам із рецидивом через >12 міс після завершення ад’ювантної ендокринної терапії (АЕТ) або із РГЗ IV стадії без попередньої ЕТ, а 2-гу – особам із рецидивом через >12 міс після завершення АЕТ, або із рецидивом через >12 міс після АЕТ із наступною 1-ю лінією ЕТ з приводу поширеної стадії, або РГЗ IV стадії з прогресуванням після 1-ї лінії ЕТ (антиестрогени/інгібітори ароматази). Загалом було включено та рандомізовано на 2 групи (у співвідношенні 2:1) 726 пацієнтів.
Згідно з отриманими результатами, ВБП значно збільшилась у пацієнтів, які приймали рибоцикліб з фулвестрантом, порівняно з контрольною групою: медіана ВБП склала 20,5 та 12,8 міс відповідно (відносний ризик – ВР – 0,593; 95% довірчий інтервал – ДІ – 0,480-0,732; p <0,001; рис. 2). Аналогічні результати отримані при оцінюванні ефективності терапії у підгрупах. Так, у пацієнтів, яким проводили 1-шу лінію терапії, медіана ВБП становила 33,6 міс (95% ДІ 27,1-41,3) у групі рибоциклібу та 19,2 міс (95% ДІ 14,9-23,6) у групі плацебо. Збільшення ВБП вдалося досягти й у хворих із раннім рецидивом та тих, які отримували 2-гу лінію лікування (D.J. Slamon et al., 2019).
Рис. 2. Розрахунок ВБП за оцінкою дослідника методом Каплана – Маєра у дослідженні MONALEESA-3
Застосування рибоциклібу з фулвестрантом дозволило збільшити ЗВ пацієнтів, про що свідчило зниження ризику смерті на 28% (ВР 0,72; 95% ДІ 0,57-0,92; p=0,00455) порівняно з контрольною групою. ЗВ через 42 міс становила 57,8% (95% ДІ 52,0-63,2) у групі рибоциклібу та 45,9% (95% ДІ 36,9-54,5) у групі плацебо. ЗВ при застосуванні рибоциклібу у 1-й лінії терапії досягнута не була, у 2-й сягала 40,2 міс, тоді як у групі плацебо медіана ЗВ складала 45,1 та 32,5 міс відповідно.
Клінічне дослідження MONALEESA-7 проводилося за участю 672 жінок у пре- та перименопаузі з прогресуючим HR+/HER2- РГЗ, яким раніше не проводили ЕТ при поширеному РГЗ, та ≤1 лінією попередньої хіміотерапії при поширеному РГЗ. Пацієнтки отримували рибоцикліб 600 мг/добу і гозерелін у дозі 3,6 мг або тамоксифен у дозі 20 мг на день, або нестероїдний інгібітор ароматази летрозол у дозі 2,5 мг на день, або анастрозол 1 мг на день. За результатами дослідження, медіана ВБП у групі плацебо становила 13 міс, тоді як при застосуванні рибоциклібу зростала до 23,8 міс (ВР 0,55; 95% ДІ 0,44-0,69; р<0,001), цей ефект зберігався як у пацієнток, які отримували тамоксифен (11,0 проти 22,1 міс; ВР 0,59; 95% ДІ 0,39-0,88), так і серед тих, хто отримував інгібітори ароматази (13,8 проти 27,5 міс; ВР 0,57; 95% ДІ 0,44-0,74; D. Tripathy et al., 2018). ЗВ не залежала від віку хворих, а медіана ЗВ у групі рибоциклібу склала 58,7 проти 48 міс у групі плацебо + ЕТ (D. Tripathy et al., 2020).
При оцінюванні профілю безпеки найчастішими побічними реакціями 3-4 ступеня у разі застосування рибоциклібу були нейтропенія, подовження інтервалу Q-T та гепатотоксичність. На відміну від нейтропенії, яка виникає при прийомі хіміотерапевтичних засобів та є наслідком загибелі клітин у кістковому мозку шляхом апоптозу, мієлосупресія, індукована іCDK 4/6, зумовлена пригніченням клітинного циклу без апоптозу та зазвичай розрішується після відміни іCDK 4/6. Враховуючи можливе подовження інтервалу Q-T, пацієнток із кардіологічними подіями в анамнезі не включали у дослідження MONALEESA-2. Варто зауважити, що хоча виражені побічні прояви потребують редукції дози рибоциклібу, ефективність препарату при цьому не знижується (G.N. Hortobagyi et al., 2018; D.J. Slamon et al., 2019; D. Tripathy et al., 2018).
Рибоцикліб (Кіскалі) має зручне дозування, що є надзвичайно важливим фактором у разі необхідності зниження дози. Корекція дози препарату має бути покроковою та відбуватись за рахунок зменшення кількості таблеток. Якщо виникає потреба у зниженні дози до меншої ніж 200 мг, терапію слід припинити.
Згідно з рекомендаціями Національної онкологічної мережі США (2020), комбінації рибоциклібу з інгібіторами ароматази та рибоциклібу з фулвестрантом є пріоритетними режимами 1-ї лінії лікування метастатичного ER+/HER2- РГЗ.
Отже, завдяки збільшенню ЗВ, ВБП і покращенню якості життя хворих, іCDK 4/6 у поєднанні з ЕТ є стандартом лікування пацієнтів з ER+/HER2- РГЗ. Інгібітори CDK 4/6 у комбінації з інгібіторами ароматази/фулвестрантом застосовують при метастатичному РГЗ de novo чи рецидиві, первинній чи вторинній резистентності, у жінок у постменопаузі, а також у жінок у пременопаузі та чоловіків у поєднанні з агоністами лютеїнізуючого гормону.
Більшість експертів віддає перевагу призначенню інгібіторів CDK 4/6 у 1-й лінії терапії, проте існує невелика група пацієнтів із обмеженим метастатичним навантаженням та менш агресивною біологією пухлини, у яких можна використовувати лише ЕТ (F. Cardoso et al., 2020).
Загалом застосування іCDK 4/6 в 1-й лінії лікування має переваги у всіх групах пацієнтів з ER+/HER2- РГЗ, крім рибоциклібу, ефективність якого не залежить від локалізації метастазів; дещо гірший прогноз спостерігається у пацієнтів із метастазами в печінці. Прогноз також може бути гіршим у пацієнтів із низькодиференційованою пухлиною (G3), PG-РГЗ та при короткому інтервалі до розвитку рецидиву. За наявності лише метастазів у кістках при високому балі за ECOG та тривалому безрецидивному періоді прогноз сприятливіший.
Коли краще використовувати іCDK 4/6 – в 1-й чи 2-й лінії лікування? Якою є оптимальна комбінація іCDK 4/6? Ці питання наразі залишаються не вирішеними. Також на сьогодні не існує біомаркерів, що дозволили б ідентифікувати пацієнтів, для яких лікування було б найбільш ефективним, адже валідність наявних предиктивних маркерів не доведена. Окрім цього, актуальною залишається проблема резистентності до іCDK 4/6. Щодо застосування іCDK 4/6 у поєднанні з ЕТ як підтримуючого лікування після хіміотерапії, то даних, які підтвердили б ефективність такої комбінації, немає, тому з цією метою рекомендовано проводити лише ЕТ. Можливість використання іCDK 4/6 в (нео)ад’ювантному режимі ще вивчається.
Кіскалі (рибоцикліб) – єдиний іCDK 4/6, прийом якого забезпечує доведене збільшення тривалості життя пацієнток із метастатичним ER+/HER2 РГЗ. Застосування Кіскалі (рибоциклібу) значно підвищувало ЗВ у двох дослідженнях ІІІ фази, знижуючи ризик смерті приблизно на 30%. Лікування препаратом Кіскалі (рибоциклібом) дозволяло відкласти початок хіміотерапії, а також покращити або зберегти якість життя пацієнтів (D.J. Slamon et al., 2019; S.A. Im et al., 2019).
У другій доповіді О.О. Ковальов розповів про роль інгібіторів mTOR у 2-й лінії терапії місцево-поширеного і метастатичного ER+/HER2- РГЗ.
– У рандомізованому дослідженні III фази BOLERO-2 застосування еверолімусу забезпечило позитивний вплив на виживаність пацієнток з ER+/HER2- поширеним РГЗ.
Критеріями включення у дослідження були постменопаузальний статус пацієнток, наявність поширеного ER+/HER2- РГЗ, рефрактерність до терапії летрозолом та анастрозолом (рецидив протягом 1-12 міс після закінчення ад’ювантної терапії). Усі пацієнтки (n=724) були розподілені на 2 групи у співвідношенні 2:1. Учасниці основної групи (n=485) отримували еверолімус (10 мг/добу) та екземестан (25 мг/добу), контрольної групи (n=239) – плацебо та екземестан (25 мг/добу).
У дослідженні BOLERO-2 зроблено такі висновки: застосування еверолімусу дозволяє ефективно подолати ендокринорезистентність; визначена оптимальна послідовність ЕТ після прогресування хвороби; еверолімус не є препаратом для «терапії відчаю». Так, раннє призначення еверолімусу уже після першого прогресування хвороби дозволило подовжити ВБП пацієнток до 15,24 міс, тоді як медіана ВБП у групі монотерапії екземестаном склала 4,21 міс. Підгруповий аналіз показав, що комбінація еверолімус + екземестан ефективна у пацієнток з/без вісцеральних метастазів і з метастазами в кістках (J. Baselga et al., 2012; D.A. Yardley et al., 2013; G.N. Hortobagyi et al., 2016).
Згідно з настановами NCCN (2020), застосування комбінації еверолімусу з екземестаном, або фулвестрантом, або тамоксифеном рекомендоване у 2-й лінії терапії пацієнток із метастатичним ER+ РГЗ.
При порівнянні токсичності хіміотерапії та комбінованої терапії (гормональний препарат + хіміотерапія) виявлено, що другий варіант лікування рідше викликає побічні ефекти. Що стосується комбінованої терапії, то у дослідженні BOLERO-2 найчастішим побічним явищем 3-4 ступеня, асоційованим із застосуванням еверолімусу й екземестану, був стоматит (8%; J. Baselga et al., 2012). Однак у метааналізі досліджень, у яких вивчали ефективність і безпеку еверолімусу у пацієнтів із солідними пухлинами різної локалізації (дослідження BOLERO-2 та -3, RECORD-1, RADIANT-2 і -3, EXIST-1 та -2), виявили позитивний кореляційний зв’язок між розвитком токсичності та виживаністю хворих. У пацієнтів, у яких розвинувся стоматит протягом 8 тижнів лікування еверолімусом, медіана ВБП була вищою, ніж у пацієнтів без стоматиту. Зокрема, у дослідженні BOLERO-2 медіана ВБП у пацієнток зі стоматитом та без нього становила 8,5 та 6,9 міс (H.S. Rugo et al., 2016). Рідше можуть виникати такі побічні явища, як пневмоніт, прогресуюча задишка, кашель, гіпоксія, лихоманка та втомлюваність.
Таким чином, комбінація іCDK 4/6 з інгібіторами ароматази є пріоритетним режимом у 1-й лінії лікування метастатичного ER+/HER2- РГЗ. У 2-й лінії терапії пацієнток із метастатичним ER+ РГЗ рекомендоване застосування комбінації еверолімусу з екземестаном, або фулвестрантом, або тамоксифеном (рис. 3). Призначення еверолімусу на фоні прогресування хвороби після 1-ї лінії терапії є найкращим методом ескалації (NCCN, 2020; ASCO, 2019; ESO-ESMO, ABC-3). Пацієнтам із рецидивом на тлі ад’ювантної терапії інгібіторами ароматази або впродовж 12 міс після її припинення варто уникати призначення комбінації летрозол + іCDK 4/6. У цьому випадку найоптимальнішим варіантом вважається комбінація стероїдного інгібітора ароматази екземестану з інгібітором mTOR еверолімусом.
Рис. 3. Алгоритм лікування метастатичного ER+ РГЗ
1 F. Cardoso et al. Ann Oncol. 2018; 29: 1634; 2 abemacidib Pl; 3 palbociclib Pl; 4 ribociclib Pl; 5 alpelisib Pl; 6 Fribbens. JCO. 2016; 34: 2961; 7 Bardia. SABCS2017. Abstr PD5-08; 8 everolimus Pl; 9 olaparib Pl; 10 talazoparib Pl; 11 Modi. JCO. 2020; 38: 1887; 12 Smyth. Cancer Discov. 2020; 10: 198; 13 Bardia. ASCO 2018. Abstr 1004; PIK3CAam – мутація гена PIK3CA; BRCAm – мутація гена BRCA; * не зареєстрований в Україні.
Клінічний досвід застосування рибоциклібу для лікування пацієнтів з HR+/HER2- РГЗ в Грузії представила завідувачка онкологічного відділення Медичного центру Мардалейшвілі (м. Тбілісі) Ніно Шарікадзе.
– РГЗ посідає перше місце серед усіх онкозахворювань у Грузії. За 2020 р. у країні було зареєстровано 1942 нових випадки захворювання, що становить 14,7% у структурі онкопатології. Незважаючи на широке впровадження у Грузії програм скринінгу РГЗ, актуальною проблемою залишається встановлення діагнозу РГЗ на пізніх стадіях.
Люмінальний тип А (HR+/HER2-) РГЗ – найбільш частий тип пухлин грудної залози, який характеризується повільнопрогресуючим перебігом і меншою агресивністю порівняно з іншими підтипами. Основу лікування пацієнтів з HR+/HER2- РГЗ становить ЕТ у комбінації із таргетними препаратами. Хіміотерапія може бути призначена лише у разі прогресування на фоні кількох ліній ЕТ або наявності вісцерального кризу, що характеризується тяжкою дисфункцією органів із характерними клінічними ознаками, лабораторними даними та швидким прогресуванням. Перед початком терапії слід оцінити ступінь поширення захворювання, функціональний стан органів, попередньо проведене лікування, тривалість ремісії, ступінь агресивності раку, BRCA1/2-статус, наявність супутніх захворювань та якість життя пацієнта.
Згідно з даними великих досліджень MONALEESA-2, -3 та -7, інгібітори CDK 4/6 у комбінації з ЕТ покращували ВБП, ЗВ і якість життя пацієнтів із метастатичним ER+/HER2- РГЗ.
Клінічний випадок 1
Пацієнтка А., 48 років.
У 2010 р. встановлено діагноз інвазивна протокова карцинома правої грудної залози G2 pT1cpN0M0. У 2020 р. виявлено метастази у легенях, кістках та медіастинальних лімфатичних вузлах.
У 20 років – дермоїдна кіста, у 2013 р. – правобічна цистектомія яєчника, у 2019 – апендектомія. Гінекологічний анамнез: 2010-2013 рр. – індукована менопауза, з 2013 р. – відновлення нормального менструального циклу. Онкологічний анамнез: у матері – РГЗ, у батька та брата – дрібноклітинний рак легені. Анамнез життя: шкідливі звички та вживання алкогольних напоїв заперечує.
У березні 2010 р. була виконана органозберігаюча операція на правій грудній залозі з лімфодисекцією; патоморфологічний діагноз pT1cG2N0(0/4)M0, ER/PR+; Her2-.
Було проведено ад’ювантну променеву терапію 50 Гр – 25 фракцій. До 2013 р. проходила терапію аналогом гонадотропін-рилізинг-гормону у дозі 3,6 мг через кожні 28 днів. До 2015 р. хвора отримувала гормональну терапію тамоксифеном у дозі 20 мг.
У жовтні 2020 р. під час планової комп’ютерної томографії (КТ) виявлено остеолітичне вогнище у Th1, збільшення лімфатичних вузлів аорто-пульмонального вікна до 10-12 мм та преваскулярних лімфатичних вузлів до 11 мм, утворення у верхній частці лівої легені розміром 23×42 мм, що стискає верхівкові субсегментарні бронхи.
Була проведена трансбронхіальна біопсія, результати якої підтвердили метастазування інвазивної протокової карциноми; ER 50%; PR 60%; HER2-; Ki-67 – 30%.
05.11.2020 виконано позитронно-емісійну КТ (ПЕТ-КТ), зафіксовано утворення у лівій легені, підвищення рівня захоплення фтордезоксиглюкози медіастинальними лімфатичними вузлами, остеолітичне вогнище у Th1.
Під час проведення магнітно-резонансної томографії головного мозку метастазів не виявлено.
Було вирішено розпочати терапію іCDK 4/6 у комбінації із інгібіторами ароматази: рибоцикліб (Кіскалі) у дозі 600 мг/добу протягом 21 послідовного дня + анастрозол у дозі 1 мг/добу + гозерелін 3,6 мг через кожні 28 днів + деносумаб 120 мг через кожні 28 днів.
Дані ПЕТ-КТ від 06.02.2021 свідчать про досягнення повної ремісії. Лікування триває, загальний стан задовільний (0 за ECOG).
Клінічний випадок 2
Пацієнтка, 44 роки.
Діагноз – інвазивна протокова карцинома лівої грудної залози cT2N1M1, Grade 2; Ki-67 – 11%; стадія IV.
В анамнезі грижа міжхребцевих дисків L4-L5. Анамнез життя: шкідливі звички та вживання алкогольних напоїв заперечує. Онкологічний анамнез: у матері – РГЗ.
На ультрасонографії грудної залози від 04.01.2021 виявлено дифузні фібрознокістозні зміни й утворення у лівій грудній залозі.
У січні 2021 р. проведено КТ грудної клітки, яке показало наявність пухлини у лівій грудній залозі, лівобічне збільшення пахвових лімфатичних вузлів, остеолітичні вогнища у Th10, Th11, Th4-Th5.
14.01.2021 проведено мамографію: пухлина у лівій грудній залозі локалізацією на 2-3 год.
Виконано товстоголкову пункційну біопсію та отримано патоморфологічний висновок: інвазивна протокова карцинома; ER+ 95%; PR+ 95%; HER2-; Ki-67 – 11%.
21.01.2021 проведено ПЕТ-КТ, зафіксовано підвищення метаболічної активності у лівій грудній залозі та ділянці пахвових лімфатичних вузлів зліва, множинне метастатичне ураження кісток.
Розпочато терапію за схемою гозерелін у дозі 3,6 мг через кожні 28 днів + тамоксифен у дозі 20 мг щоденно + рибоцикліб (Кіскалі) у дозі 600 мг/добу протягом 21 послідовного дня + золедронова кислота у дозі 4 мг через кожні 28 днів.
На фоні ЕТ розпочато паліативну променеву терапію (27.01.-09.02.2021).
За період 02.02.-19.04.2021 пацієнтка отримала 3 курси рибоциклібу, а 28.04.2021 під час проведення ПЕТ-КТ зафіксовано повну метаболічну ремісію (рис. 4).
Рис. 4. Динаміка змін на ПЕТ-КТ на фоні лікування рибоциклібом
Пацієнтка продовжує отримувати лікування за призначеною схемою, загальний стан задовільний (0 за ECOG).
Клінічний випадок 3
Пацієнтка, 64 роки.
Діагноз – аденокарцинома лівої грудної залози PT2N2M0R0 LVI1, Grade 2, метастази у кістках.
На КТ органів грудної і черевної порожнин від 03.01.2020 виявлено вузли розміром 23×21 мм у верхньомедіальному квадранті та розміром 24×18 у нижньолатеральному квадранті лівої грудної залози. Виявлено ретракцію ареоли та потовщення шкіри на передній поверхні грудної залози, множинне збільшення лімфатичних вузлів у аксилярній ділянці справа, склеротичні вогнища у Th3.
23.01.2020 була проведена радикальна мастектомія з лімфодисекцією; патоморфологічний діагноз: інвазивна протокова карцинома G3 pT2pN2а (5/25) pLVI1pPNI1; ER/PR+; HER2-; Ki-67 – 35%.
28.02.2021 під час проведення безконтрастного магнітно-резонансного сканування виявлене метастатичне ураження кісток.
Лікування: ЕТ (анастрозол у дозі 1 мг/день + Д3 1 раз/день) + золедронова кислота у дозі 4 мг через кожні 28 днів.
12.03.2020 проведено ПЕТ-КТ, зафіксовано множинні гіперметаболічні ураження кісток.
26.03.-13.04.2020 – проведено променеве лікування на ділянку уражених хребців, після завершення якого продовжено ЕТ та розпочато терапію рибоциклібом (Кіскалі) у дозі 600 мг/добу протягом 21 послідовного дня.
На ПЕТ-КТ-контролі, проведеному після трьох курсів рибоциклібу (03.09.2020), підтверджено позитивну динаміку.
Пацієнтка продовжує отримувати лікування, проте через розвиток нейтропенії дозу рибоциклібу було знижено до 400 мг. Загальний стан задовільний (0 за ECOG).
Після доповіді відбулася дискусія, під час якої Ніно Шарікадзе звернула увагу на необхідність імунопрофілактики коронавірусної хвороби та враховуючи можливий розвиток нейтропенії при призначенні рибоциклібу, зауважила доцільність тимчасової відміни рибоциклібу у пацієнтів із COVID-19.
Підготувала Ольга Нестеровська
Тематичний номер «Онкологія, Гематологія, Хіміотерапія» № 6 (73) 2021 р.
