17 січня, 2025

MOVEMBER‑2024: інновації в діагностиці та лікуванні раку передміхурової залози і захворювань сечовидільної системи

15-16 листопада у столичному Favor Park Hotel відбулась науково-практична конференція «MOVEMBER‑2024: інновації в діагностиці та лікуванні раку простати і захворювань сечовидільної системи». Цей щорічний захід проходив у межах підтримки всесвітнього проєкту «MOVEMBER – місяць боротьби з раком передміхурової залози», об'єднавши всіх зацікавлених фахівців: лікарів-урологів, онкологів, радіологів, променевих терапевтів. Завдяки насиченій програмі учасники конференції ознайомились із широким спектром питань у сфері онкоурології, пластичної та реконструктивної урології, а також скринінгу, ранньої діагностики та профілактики найпоширеніших урологічних захворювань. Під час виступів було представлено останні досягнення й інновації в діагностиці та лікуванні раку передміхурової залози і захворювань сечовидільної системи.

Комбінована терапія при лікуванні метастатичного кастраційно-резистентного раку передміхурової залози: від механізму дії до клінічної практики

Юлія Ігорівна Зайвелєва, лікар-онколог вищої категорії, завідувачка відділення онкології Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова (Київ), представила доповідь, присвячену можливостям комбінованої терапії при лікуванні метастатичного кастраційно-резистентного раку передміхурової залози (мКРРПЗ) на прикладі клінічного випадку.

Клінічний випадок 1

Пацієнт А., 1964 р.н., у вересні 2023 р. ургентно звернувся до лікаря-уролога зі скаргами на утруднення самостійного сечовипускання, відчуття неповного спорожнення сечового міхура та періодичне відходження сечі з домішками крові.

12.09.2023 р. проведені уретроскопія, бужування стриктури цибулинного відділу уретри, трансуретральна реканалізація шийки сечового міхура, коагуляція кровоточивих судин.

З анамнезу відомо, що з липня 2023 р. хворіє на рак передміхурової залози (РПЗ) сТ4N1M0, стадія IVA.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) органів малого таза (ОМТ) від 17.07.2023 р.: субтотальне ураження передміхурової залози (ПМЗ) PI-RADS 5 (дуже високий ризик) з екстракапсулярним поширенням та інвазією правого сім’яного міхурця, метастатичні ураження лімфатичних вузлів.

Ініціальний рівень простат-специфічного антигена (ПСА) від 18.07.2023 р.– 2,83 мг/мл.

За результатами морфологічної верифікації: у слизовій оболонці сечового міхура – карцинома з низьким ступенем диференціювання, імунофенотип клітин якої відповідає ERG-позитивній аденокарциномі ПМЗ.

В період із вересня по грудень 2023 р. пацієнт отримував бікалутамід + гозерелін. У грудні 2023 р. звернувся в Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова зі скаргами на виражений больовий синдром у кістках малого таза. Проконсультований клінічним онкологом та променевим терапевтом, призначено дообстеження.

За результатами остеосцинтиграфії від 14.12.2023 р., отримано дані, характерні для вторинного ураження кісток черепа та таза.

На МРТ ОМТ від 13.12.2023 р. – ознаки РПЗ із екстракапсулярним розповсюдженням за межі капсули, на сім’яні міхурці, із вторинним ураженням тазово-здухвинних лімфовузлів (продовження росту) та обох клубових кісток.

За даними біопсії ПМЗ від 19.12.2023 р., морфологічна будова пухлини найбільше відповідає ацинарній аденокарциномі ПМЗ Глісон 4+4=8, грейд-група 4, що становить 70% довжини всіх досліджених біоптатів, патерн 4 за Глісоном визначено на 100% площі пухлини.

На мультиспіральній комп’ютерній томографії від 25.12.2023 р. – відомий РПЗ із метастатичним ураженням регіонарних, периректальних та заочеревинних лімфовузлів, обох клубових кісток.

На момент закінчення діагностичного етапу (13.01.2024) рівень ПСА становив 7,01 нг/мл, тестостерону – 0,86 нмоль/л.

Отже, у пацієнта розвинулась метастатична кастраційно-резистентна стадія захворювання.

Експертка наголосила, що в діагностиці мКРРПЗ важливе не лише збільшення рівня ПСА: слід проводити три послідовні вимірювання з інтервалом не менше одного тижня, внаслідок чого має бути зафіксовано збільшення на 50% від вихідного рівня (і становити більше ніж 2 нг/мл) або спостерігатись радіологічна прогресія (поява двох або більше кісткових вогнищ при остеосцинтиграфії, або нових вогнищ в м’яких тканинах чи їхнє збільшення в розмірах згідно з RECIST). В обох випадках рівень тестостерону має залишатися на кастраційному рівні.

РПЗ являє собою гормон-чутливу пухлину; його розвиток пов’язаний з андрогеновими рецепторами, які є білковими молекулами в цитоплазмі клітин, активація яких призводить до їхньої транслокації в ядро клітини. Стимуляція росту пухлинних клітин РПЗ за допомогою андрогенових рецепторів потребує їхньої активації тестостероном із подальшою транслокацією в ядро клітини і зв’язуванням із ДНК. Як результат – підвищення рівня ПСА, росту пухлинних клітин та їхньої виживаності. Переривання цього патологічного каскаду приведе відповідно до зниження зазначених показників.

Доповідачка нагадала про існування декількох рівнів переривання цих фізіологічних каскадів пухлинної прогресії: центрального (застосування антагоністів лютеїнізуючого гормону рилізинг-гормону – ЛГРГ), периферичного (де можна застосувати абіратерон, який перериває синтез тестостерону з його прекурсорів, а також інші нові гормональні препарати, які є інгібіторами андрогенових рецепторів). На жаль, на фоні прийому антагоністів ЛГРГ може розвинутись кастраційна резистентність, що якраз і потребує застосування додаткових гормональних препаратів, таких як інгібітори андрогенових рецепторів або абіратерону.

Саме тому пацієнту відновлено застосування аналогів ЛГРГ – гозерелін (Золадекс 10,8 мг 1 раз на 3 місяці).

Надалі постало питання, який НГП слід призначити пацієнту. На нього дають відповідь результати проспективного дослідження щодо послідовності застосування НГП під час лікування мКРРПЗ. Показано, що пріоритетною опцією є абіратерон, а потім призначення ензалутаміду є кращим вибором [1].

Пацієнтові призначено абіратерон 1000 мг 1 раз на добу із преднізолоном 5 мг 2 рази на день. Обираючи новітню ефективну опцію, на сьогодні можна судити про молекулярно-генетичні профілі пухлин. У цьому випадку розглянуто геномну стабільність клітин пухлин РПЗ. Вона обумовлена двома системами – відновлення одноланцюгових (білки PARP) і дволанцюгових розривів ДНК (гомологічна рекомбінантна репарація [homologous recombinational repair – HRR]). Остання залежить від активності андрогенових рецепторів, і в цьому випадку можна застосовувати абіратерон, який сам призводить до дефіциту HRR-системи. Зі свого боку, інгібітори PARP (олапариб) призводять до дефіциту одноланцюгової репарації. Тобто можна досягнути комбінованого протипухлинного ефекту при застосуванні двох, на перший погляд, абсолютно різних препаратів.

Отже, у січні 2024 р. пацієнту відновлено застосування аналогів ЛГРГ (Золадекс 10,8 мг 1 раз на 3 місяці), а також призначено абіратерон 1000 мг 1 раз на день, преднізолон 5 мг 2 рази на день, олапариб (Лінпарза) 300 мг 2 рази на добу, антирезорбтивну терапію бісфосфонатами – золендронова кислота 4 мг внутрішньовенно 1 раз на день 21 день на фоні прийому препаратів кальцію і вітаміну D. Вже через 1,5 місяця терапії знято катетер Фолея, больовий синдром повністю ліквідовано.

Контрольна МСКТ від 17.04.2024 р. показала позитивну динаміку у вигляді зменшення розмірів основного патологічного процесу, вторинно змінених лімфовузлів, метастатичних вогнищ лівої тім’яної та правої клубової кісток.

На МРТ ОМТ від 18.04.2024 р. також зафіксовано регрес патологічного процесу ПМЗ та вторинного вогнища клубової кістки праворуч.

Рівень ПСА становив менше 0,04 нг/мл, тестостерону – менше 0,35 нмоль/л.

Отже, згідно із критеріями RECIST, у пацієнта спостерігали часткову відповідь на лікування.

Зазначену програму терапії було продовжено, і вже у серпні 2024 р. під час усіх контрольних досліджень спостерігали повну відповідь на лікування. Так, рівень ПСА становив менше 0,006 нг/мл, тестостерону – менше 0,087 нмоль/л.

На МСКТ від 09.08.2024 р. ознак первинного вогнища неопроцесу, гострого запального процесу у межах дослідження не виявлено. Поодинокі тазові лімфовузли, підозрілі щодо метастазування.

На МРТ ОМТ від 13.08.2024 р. спостерігали картину рубцевих змін ПМЗ та регрес в правій клубовій кістці, без видимих ознак продовження хвороби.

Отже, згідно із критеріями RECIST, у пацієнта спостерігається повна відповідь на терапію. Рекомендовано продовжити лікування.

Експертка наголосила, що олапариб (Лінпарза) в зазначеному випадку призначається в однаковій повній терапевтичній дозі і при комбінованій терапії, і при монотерапії. Дозування Лінпарзи в комбінації з абіратероном ідентичне дозуванню в монотерапії – по 2 таблетки 3 рази на добу. Застосування дуже зручне для пацієнта завдяки пероральній формі.

Висновки:

Андрогенові рецептори напряму впливають на активність ряду генів, які входять до складу систем відновлення дволанцюгових розривів ДНК (HRR), а також інших механізмів відновлення ДНК.
Зниження активності андрогенових рецепторів може призводити до дефіциту HRR.
Наявність дефіциту HRR є необхідною умовою для подальшого застосування інгібіторів PARP.
Дефіцит HRR може бути природнім, тобто викликаним наявністю мутацій генів HRR, найбільш відомим з яких є BRCA, а також штучним – індукованим (наприклад, від застосування НГП, таких як абіратерон).
Комбіноване застосування Лінпарзи та абіратерону демонструє синергічний ефект, покращуючи результати терапії першої лінії у пацієнтів із мКРРПЗ, незалежно від статусу мутацій в генах HRR.

Дослідження PROpel: від теорії до широкої клінічної імплементації

Сергій Іванович Приндюк, лікар-онколог, хірург-уролог, кандидат медичних наук, завідувач Центру сучасної урології Лікарні ізраїльської онкології LISOD (Київ), представив результати дослідження PROpel і можливості їхньої широкої клінічної імплементації.

На думку експерта, пацієнтів у стадії кастраційної резистентності варто поділяти на дві групи: НГП-наївні і НГП-ліковані (тобто пацієнти, які не отримували і отримували НГП відповідно). І для тих, і для інших слід розглянути можливості проведення молекулярної діагностики на наявність мутацій усіма сучасними методиками. Водночас НГП-наївні пацієнти можуть отримувати інгібітори PARP разом із НГП в першій лінії терапії мКРРПЗ, незважаючи на результати молекулярної діагностики. Разом з тим у НГП-лікованих пацієнтів слід розглянути монотерапію інгібіторами PARP, опираючись на результати молекулярної діагностики.

Сьогодні в першій лінії лікування мКРРПЗ призначення комбінації Лінпарзи з абіратероном є доцільним незалежно від статусу наявності мутації, а монотерапія – при виявленні мутації генів BRCA1/2.

Доповідач навів два показові клінічні кейси.

Клінічний випадок 2

Пацієнт, 1963 р.н., з агресивною формою РПЗ (сT3bN1M1b), базовим рівнем ПСА (від 27.02.2023 р.) 1036 нг/мл. На діагностичному етапі протестований щодо мутацій (у двох лабораторіях): HRR-мутацій не виявлено. Отже, стосовно цього пацієнта виконано рекомендації Європейської асоціації урологів (European Association of Urology – EAU) щодо проведення молекулярної діагностики у пацієнтів із РПЗ.

У липні 2023 р. розпочато триплетну терапію (андрогенна деприваційна терапія + доцетаксел + даролутамід). Тож пацієнт не отримував абіратерон в гормон-чутливу фазу, що дасть йому змогу отримувати олапариб з абіратероном в першій лінії кастраційно-резистентного сеттінгу.

Станом на 29.05.2023 р. рівень ПСА становив 5,88 нг/мл, на КТ органів грудної клітки, органів черевної порожнини та ОМТ (13.06.2023 р.) – позитивна динаміка.

Після отримання шести циклів триплетної терапії рівень ПСА станом на 23.09.2023 р.– 0,077 нг/мл, 16.11.2023 р.– 0,066 нг/мл. ПСМА-ПЕТ (16.10.2023 р.) продемонструвала виражену позитивну динаміку.

Продовжено терапію у вигляді андрогенної деприваційної терапії + даролутамід.

З іншого боку, якість життя пацієнта була порушена через зниження лібідо на фоні андрогенної депривації, через що лікування було самостійно припинено. Певний період часу показники ПСА та КТ тримались на більш-менш стабільних рівнях. Але після того як пацієнт протягом дев’яти місяців не отримував жодного лікування, рівень ПСА почав збільшуватись. Так, у липні 2023 р. він становив 8,88 нг/мл, тоді як тестостерон був на кастраційному рівні 0,135 нмоль/л.

Лікування відновлено, але у вигляді лише андрогенної депривації, без додавання даролутаміду. Станом на сьогодні рівень ПСА знизився до 1,2 нг/мл, рівень тестостерону – кастраційний. Надалі, при настанні кастраційної резистентності, цей пацієнт є кандидатом на отримання комбінованої терапії олапариб + абіратерон у разі відсутності показів до застосування хіміотерапії.

На прикладі другого клінічного кейсу доповідач підтвердив доцільність призначення нелікованим пацієнтам із мКРРПЗ, які мають мутації HRR або BRCA, абіратерону в комбінації з олапарибом, якщо вони придатні до застосування обох препаратів, що узгоджується з позицією клінічної настанови EAU [2].

Згідно з інструкціями для медичного застосування, які затверджені регуляторними органами Європейського Союзу та України, олапариб показаний у комбінації з абіратероном для лікування дорослих пацієнтів із мКРРПЗ, яким клінічно не показане проведення хіміотерапії. Разом з тим EAU поки визначилась з рекомендаціями щодо застосування комбінації олапариб + абіратерон лише серед пацієнтів з наявними мутаціями HRR або BRCA1/2.

Доповідач навів дані дослідження PROpel [3], згідно з якими у пацієнтів, які отримували комбінацію олапариб + абіратерон, спостерігали покращення показника радіологічної виживаності без прогресування (рВБП) порівняно з монотерапією абіратероном на 34%, а при наявності HRR-мутацій – на 50%. Отже, незалежно від наявності чи відсутності мутацій при контролі всіх субгруп мали місце переваги. Щодо аналізу показника загальної виживаності – ризик смерті у пацієнтів без мутацій знижувався на 19%, у пацієнтів з наявними мутаціями – на 34%. Крім того, спостерігали покращення частоти відповіді у вигляді підтвердженого зменшення рівня ПСА на 10% при застосуванні Лінпарзи + абіратерону, що відповідає тенденціям в інших вторинних кінцевих точках ефективності. Зазначена комбінація знижувала ризик прогресії захворювання або смерті і у асимптоматичних пацієнтів (на 41%), і у пацієнтів з легкими симптомами захворювання (на 22%) порівняно із застосуванням плацебо + абіратерону. При додаванні Лінпарзи до терапії абіратероном погіршення якості життя, обумовленого станом здоров’я, не спостерігали. Комбінована терапія олапарибом + абіратероном продемонструвала очікуваний профіль побічних явищ, який відповідав вже відомим профілям безпеки кожного з препаратів. За результатами дослідження PROpel, хіміотерапію застосовували як наступну лінію терапії у пацієнтів після припинення прийому комбінації Лінпарзи та абіратерону.

С.І. Приндюк зазначив, що під час лікування олапарибом важливо вимірювати на вихідному рівні показники загального та біохімічного аналізу крові, а надалі – проводити контроль загального аналізу крові щодо оцінювання гематологічної токсичності.

Він також нагадав, що стандартне дозування олапарибу становить 600 мг на добу (300 мг вранці та 300 мг увечері). За необхідності можливе призупинення лікування. Можливий варіант корекції дози препарату – до 500 мг на добу (по 250 мг вранці та ввечері) або до 400 мг на добу (по 200 мг відповідно), при цьому не зменшуючи ефективності лікування.

Згідно з рекомендаціями Європейської медичної агенції (European Medicines Agency – EMA) [4] та інструкцією до застосування препарату Лінпарза, затвердженою Державним експертним центром Міністерства охорони здоров’я України [5], комбінація абіратерону з олапарибом доцільна у дорослих пацієнтів із мКРРПЗ, яким клінічно не показане проведення хіміотерапії.

В реальній клінічній практиці, звичайно, слід враховувати ризики та переваги зазначеної терапії. Так, головними ризиками є побічні явища, оскільки має місце нашарування токсичності обох препаратів, а також фінансовий тягар. Разом з тим є переваги щодо рВБП, загальної виживаності і відтермінування хіміотерапії. Саме тому комбінація Лінпарза + абіратерон має бути розглянута як опція першої лінії лікування мКРРПЗ.

Висновки:

Згідно з інструкціями до медичного застосування, які затверджені регуляторними органами Європейського Союзу та України, олапариб показаний у комбінації з абіратероном для лікування дорослих пацієнтів із мКРРПЗ, яким клінічно не показане проведення хіміотерапії. Водночас клінічна настанова EAU поки визначилась з рекомендаціями щодо застосування зазначеної комбінації лише серед пацієнтів із наявними мутаціями HRR або BRCA.
Комбінація олапариб + абіратерон продемонструвала суттєво кращі показники рВБП (50% та 34%) та загальної виживаності (34% та 19%) залежно від наявності HRR-мутацій порівняно із загальною популяцією пацієнтів.
Комбінована терапія пацієнтів із мКРРПЗ демонструє очікуваний профіль побічних явищ та зіставні показники якості життя порівняно з монотерапією абіратероном.
Загальні результати дослідження PROpel демонструють клінічні переваги застосування олапарибу в комбінації з абіратероном в першій лінії терапії мКРРПЗ незалежно від статусу HRR-мутацій.

Вибір терапії PARP-інгібіторами: в яких лініях і з чого починати?

Про вибір терапії PARP-інгібіторами розповів Олег Анатолійович Войленко, доктор медичних наук, лікар-онколог, лікар-уролог вищої категорії, провідний науковий співробітник ДНП «Національний інститут раку» (Київ). Він також почав свій виступ із розгляду клінічного кейсу, звернувши увагу, що в наведеному випадку, а також у кейсах, представлених колегами, фігурують пацієнти саме молодого віку з агресивними формами РПЗ.

Клінічний випадок 3

Пацієнт, 52 р. У червні 2021 р. базовий рівень ПСА становив 65 нг/мл. Обстеження з проведенням біопсії виявило метастатичний гормончутливий РПЗ, індекс за Глісоном – 9 (5+4), T3bN1M1b.

Проведення шести циклів хіміотерапії доцетакселом (за місцем проживання) + бісфосфонати (золендронова кислота 4 мг 1 раз на 28 днів) + андрогендеприваційна терапія (гозерелін 10,8 мг 1 раз на 3 місяці) дали певний ефект у вигляді стабілізації захворювання.

У лютому 2022 р. зафіксовано підвищення рівня ПСА до 2,1 нг/мл, у березні він становив 3,8 нг/мл, у квітні – 5,6 нг/мл (біохімічна прогресія), водночас рівень тестостерону – кастраційно-рефрактерний. Час подвоєння ПСА дуже низький – 2,1 місяця, що свідчить про високу агресивність пухлини.

Діагностовано кастраційну рефрактерність.

МСКТ, остеосцинтиграфія (квітень 2023 р.) – без ознак прогресії порівняно з липнем 2021 р.

У квітні 2023 р. пацієнту додатково до вже наявної терапії призначено терапію абіратероном 1000 мг 1 раз на добу + преднізолон 5 мг 2 рази на добу. На фоні застосовуваної терапії рівень ПСА стабілізувався приблизно на вісім місяців і з вересня 2023 р. почав поступово збільшуватись, сягнувши 4,7 нг/мл, у жовтні – 12,4 нг/мл, у листопаді – 29,8 нг/мл (біохімічна прогресія).

У листопаді 2023 р. абіратерон відмінено, пацієнта дообстежено. За даними МСКТ та остеосцинтиграфії, зафіксовано радіологічну прогресію.

Експерт звернув увагу, що у подібних пацієнтів терапія абіратероном зазвичай триває лише декілька місяців.

В грудні 2023 р. проведено молекулярну діагностику щодо наявності HRR-мутації: діагностовано мутацію гена BRCA2. Це мутація, асоційована з високою агресивністю і швидким прогресуванням, а ефективність терапії НГП за її наявності спостерігають лише протягом 8-11 місяців. Згідно з даними дослідження PROfound, близько 30% пацієнтів мають мутації в генах HRR [6].

В січні 2024 р. пацієнту розпочато терапію Лінпарзою 150 мг 2 таблетки 2 рази на добу. Станом на сьогодні лікування триває.

Ефективність зазначеного лікування підтверджена у вже згаданому дослідженні PROfound, яке є першим рандомізованим дослідженням III фази щодо оцінки ефективності та безпеки застосування олапарибу порівняно з НГП у пацієнтів із мКРРПЗ та виявленими мутаціями генів HRR. Мутації були двох типів: когорта А – BRCA1, BRCA2 та АТМ, когорта В – мутації інших генів HRR. Обидві групи пацієнтів рандомізовані для отримання олапарибу в таблетках по 300 мг 2 рази на добу, інше лікування НГП – за вибором лікаря. Доповідач зазначив, що в пацієнтів застосовували вже другу лінію терапії, адже до включення в дослідження в них спостерігалось прогресування на фоні лікування абіратероном або ензалутамідом. Вибрані мутації в генах HRR проаналізовано за допомогою проспективного дослідження тканин із застосуванням заздалегідь визначеної панелі з 15 генів, що виконують пряму або непряму роль у репарації ДНК за допомогою гомологічної рекомбінації. У пацієнтів когорти В ефективність лікування не доведено. Водночас у пацієнтів з мутаціями генів BRCA1, BRCA2 та АТМ (когорта А) олапариб значно – фактично удвічі – покращував рВБП порівняно з терапією за вибором лікаря. Зокрема, серед пацієнтів із мутаціями BRCA1 та BRCA2 медіана рВБП при застосуванні Лінпарзи становила 9,79 місяця порівняно з 2,96 місяця при послідовному застосуванні НГП. Лікування виявилось ефективним в усіх вікових групах пацієнтів, зокрема і тих, хто попередньо застосовував таксани, а також у пацієнтів з наявними вісцеральними метастазами, що є надпоганим прогностичним критерієм.

Надалі визначали показник виживаності без прогресії‑2, який давав змогу оцінити, чи продовжується ефект ініційованого онкологічному пацієнтові лікарського засобу ініціальної прогресії, відміни лікарського засобу та при наступній лінії терапії, коли захворювання прогресує вдруге. Виявлено, що олапариб забезпечував збільшення виживаності без прогресії‑2 приблизно на п’ять місяців у пацієнтів когорти А порівняно з лікуванням за вибором. Частота об’єктивної відповіді та відповіді ПСА серед пацієнтів із мутаціями BRCA1 та BRCA2 при застосуванні Лінпарзи порівняно з пацієнтами, що приймали НГП за вибором лікаря, становила 44% проти 0% та 61,7% проти 0% відповідно. Показник загальної виживаності продемонстрував збільшення майже у 1,5 раза медіани у пацієнтів когорти А порівняно з послідовним застосуванням НГП.

Доповідач представив цікаві дані аналізу реальної клінічної практики бази даних Flatiron Health (2 559 пацієнтів із мКРРПЗ), які свідчать, що медіана загальної виживаності при застосуванні терапії, що продовжує тривалість життя, становить 21,2 місяця. До того ж встановлено, що менше половини пацієнтів із мКРРПЗ отримують більше першої лінії терапії, що впливає на загальну виживаність, тому своєчасна оптимізація лікування є важливою для подовження життя [7]. Так, лише 38% усіх пацієнтів, яким діагностовано мКРРПЗ, отримали другу лінію терапії, а до терапії третьої лінії дійшли лише 16%. Це свідчить про необхідність інтенсифікації лікування пацієнтів і, зокрема, застосування комбінованої терапії олапариб + абіратерон, що дасть більший ефект порівняно з послідовним призначенням препаратів.

У дослідженні BRCAAway пацієнтів із мутаціями генів BRCA1, BRCA2 та АТМ було рандомізовано в три групи: 1) отримання НГП із кросовером на олапариб, 2) олапарибу із подальшим переведенням на НГП і 3) група їхнього одночасного застосування [8]. Виявлено, що в перших двох групах медіана рВБП після двох ліній лікування становила 16 місяців, притому що їхня комбінація (третя група) продемонструвала підвищення цього показника більше ніж утричі. Отже, на сьогодні зазначена тактика є сучасною тенденцією в терапії онкологічних захворювань і мКРРПЗ зокрема.

Висновки:

Молекулярні дослідження на виявлення мутацій генів HRR рекомендовано проводити на більш ранніх етапах лікування, із використанням гістологічного блоку, який на сьогодні вважають стандартом для проведення такого роду діагностики.
Циркулююча пухлинна ДНК може використовуватись як альтернативний метод у разі, якщо зразки біопсії є недоступними для проведення молекулярного тестування, але варто враховувати обмеження цієї методики та проводити її саме під час прогресії захворювання.
В дослідженні PROfound медіана рВБП становила 9,79 місяця при застосуванні олапарибу у пацієнтів із мКРРПЗ та виявленими мутаціями генів BRCA1/2 після прогресування на фоні прийому НГП, порівняно з пацієнтами, яким було продовжено терапію іншими НГП за вибором лікаря. Водночас у дослідженні PROpel застосування комбінації Лінпарза + абіратерон у пацієнтів з виявленими мутаціями генів BRCA1 та BRCA2 продемонструвало зниження ризику рВБП на 77%, а медіана рВБП не була досягнута.
Результати дослідження BRCAAway свідчать про перевагу комбінованого застосування олапарибу разом з абіратероном у BRCA-мутованих пацієнтів порівняно з послідовним застосуванням цих двох препаратів.
Пацієнти із мКРРПЗ, у яких не виявлено мутацій або яким неможливо провести тестування на їхню наявність, можуть мати переваги у рВБП при застосуванні комбінації Лінпарзи з абіратероном порівняно з монотерапією абіратероном в першій лінії лікування.

Підготувала Віталіна Хмельницька

Література

Khalaf D.J., Sunderland K., Eigl B.J. et al. Health-related Quality of Life for Abiraterone Plus Prednisone Versus Enzalutamide in Patients with Metastatic Castration-resistant Prostate Cancer: Results from a Phase II Randomized Trial. Eur Urol. 2019 Jun;75(6):940-947. doi: 10.1016/j.eururo.2018.12.015
https://uroweb.org/education-events/prostate-cancer-guidelines-update-for‑2024
Clarke N.W., Armstrong A.J., Thiery-Vuillemin A. et al. Abiraterone and Olaparib for Metastatic Castration-Resistant Prostate Cancer. NEJM Evid. 2022 Sep;1(9): EVIDoa2200043. doi: 10.1056/EVIDoa2200043
https://www.ema.europa.eu/en/medicines/human/EPAR/lynparza
http://www.drlz.com.ua/ibp/ddsite.nsf/all/shlist?opendocument&query=%EB%B3%ED%EF%E0%F0%E7%E0
de Bono J., Joaquin M.J., Fizazi K. et al. (2020) Olaparib for Metastatic Castration-Resistant Prostate Cancer. New England Journal of Medicine, 382 (22): 2091-2102.
https://www.clinical-genitourinary-cancer.com/article/S1558-7673(19)30392-1/pdf
Hussain M.H.A., Kocherginsky М., Agarwal N. et al. (2024) BRCAAway: A randomized phase 2 trial of abiraterone, olaparib, or abiraterone + olaparib in patients with metastatic castration-resistant prostate cancer (mCRPC) bearing homologous recombination-repair mutations (HRRm). Journal of Clinical Oncology, 42(4). https://doi.org/10.1200/JCO.2024.42.4_suppl.19

ⓘ

Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хіміотерапія» № 7 (93) 2024 р.