27 жовтня, 2026
Альтерації сигнального шляху PIK3CA/AKT1/PTEN і вибір другої лінії терапії при гормонорезистентному раку грудної залози
Науково-практичний форум Breast Oncogenesis, організований ГО «Український міждисциплінарний медичний альянс», відбувся 26-27 вересня 2026 р. Одна із його секцій стосувалася гормонорезистентності та сигнального шляху фосфатидилінозитол‑3-кінази (PI3K)/протеїнкінази B (AKT)/гомолога фосфатази й тензину (PTEN). Цій темі був присвячений і сателітний симпозіум «Тримай світ: нові точки опори в лікуванні гормонорезистентного метастатичного раку грудної залози», проведений за підтримки компанії «АстраЗенека» (модератор – лікар-онколог вищої категорії, хімієтерапевт, завідувач хімієтерапевтичного відділення № 2 КНП «Харківський обласний центр онкології» Наталія Миколаївна Отченаш). Близько 66% пацієнток із метастатичним раком грудної залози (мРГЗ) мають підтип, позитивний за рецепторами гормонів (HR+) і негативний за рецептором 2 епідермального фактора росту людини (HER2-).
Молекулярний портрет пухлини: що, коли і як тестувати
Генетикиня лабораторії CSD LAB Софія Сергіївна Лівшун нагадала, що мРГЗ залишається значною клінічною проблемою. У 5-30% випадків захворювання вже на момент діагностики є метастатичним (de novo), а в 10-30% жінок із раннім РГЗ згодом розвивається віддалений рецидив [1-3]. Вона простежила, як змінювався перелік біомаркерів, які рекомендовано визначати при HR+/HER2- мРГЗ. Визначення рецептора естрогену запроваджено у практику в 1970-х рр., HER2 – наприкінці 1990-х, згодом до них додали гермінальні мутації генів BRCA1/2 (gBRCA1/2), низьку експресію HER2 (HER2-low), альтерації генів каталітичної субодиниці α PI3K (PIK3CA), серин/треонінової протеїнкінази 1 (AKT1) та PTEN і мутації гену рецептора естрогену 1 (ESR1) [4, 5].
Діагностичний алгоритм Європейського товариства медичної онкології (ESMO) у разі вперше виявленого або рецидивного мРГЗ починається з біопсії метастатичного вогнища і повторного оцінювання рецепторів естрогену (ER), прогестерону (PR) і HER2 (I, A) [6]. Для гормоночутливого HER2-негативного РГЗ рецепторний статус метастазу і первинної пухлини відрізнявся у 16% випадків: у цій групі 67% становила втрата гормональних рецепторів (HR), 25% – набуття HER2-позитивності, 8% – поєднання обох змін. Для HR+/HER2- мРГЗ і ESMO, і Національна онкологічна мережа США (NCCN) рекомендують розширене тестування біомаркерів, до якого обов’язково входять альтерації PIK3CA, AKT1 і PTEN, а також мутації ESR1 (ESR1m), gBRCA1/2, гермінальні мутації PALB2 (gPALB2) і низка інших мішеней [6, 7].
Каскад PI3K/AKT/мішень рапаміцину у ссавців (mTOR) регулює виживання, проліферацію і метаболізм клітини. PI3K перетворює фосфатидилінозитол‑4,5-бісфосфат (PIP2) на фосфатидилінозитол‑3,4,5-трисфосфат (PIP3), який рекрутує й активує AKT; PTEN виконує зворотну реакцію і так стримує активність шляху [8]. Гіперактивацію каскаду спричиняють три групи змін. Активуючі мутації PIK3CA (переважно в екзонах 9 і 20) трапляються у 30-40% пацієнток із HR+/HER2- мРГЗ, активуючі мутації AKT1 (переважно E17K) та інактивуючі альтерації PTEN (точкові мутації та структурні варіанти) – приблизно в 5% кожна. Мутації PIK3CA пов’язані з резистентністю до ендокринної терапії (ЕТ) і гіршим прогнозом, альтерації PTEN і AKT1 – з агресивнішим перебігом [9, 10]. Дані CSD LAB близькі до наведених у літературі: активуючі мутації PIK3CA виявлено у 35,7% випадків, мутацію AKT1 c.49G>A (p.Glu17Lys) – у 5,5%, інактивуючі мутації PTEN – у 7,3%.
Генетичні альтерації PIK3СА, AKT1, PTEN, згідно із більшістю даних, залишаються відносно стабільними впродовж перебігу хвороби. У когорті з 128 пацієнток із різними підтипами РГЗ частота змін PIK3CA в архівному зразку первинної пухлини і в біоптаті метастазу становила 33 і 30%, AKT1 – 11 і 9%, PTEN – 7 і 10%; у дослідженні AURORA поширеність альтерацій AKT1 і PTEN у метастазах була вищою лише приблизно на 2% [11, 12]. Тому тестування доцільно проводити вже у разі встановлення метастатичного діагнозу, щоб не відкладати рішення про таргетну терапію [13, 14].
Стандартним методом визначення альтерацій PIK3CA, AKT1, PTEN є секвенування наступного покоління (NGS). На відміну від послідовних тестів певних генів методом полімеразної ланцюгової реакції, NGS дає змогу за одне дослідження оцінити багато мішеней, витратити менше тканини, часу і коштів і краще виявити складні зміни, зокрема в гені PTEN [15]. Саме панель FoundationOne CDx, схвалену Управлінням з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA), використовували для визначення альтерацій PIK3CA/AKT1/PTEN у дослідженні CAPItello‑291 [16]. Доступна в Україні панель SOPHiA DDM Extended HRS виявляє не лише мутації цих генів, а і структурні варіанти PTEN.
Біоптат потрібно помістити в 10% нейтральний забуферений формалін не пізніше ніж через 30 хв після забору; об’єм фіксатора має щонайменше вдесятеро перевищувати об’єм тканини, а термін фіксації – обмежуватися 72 год (бажано в межах 48 год). Для дослідження використовують фіксований формаліном і залитий парафіном блок (FFPE); оптимальний вміст пухлинних клітин – не менше 20%. Для визначення мутацій PIK3CA можна використати плазму крові з аналізом циркулюючої пухлинної ДНК (ctDNA), особливо якщо тканина непридатна для NGS [17]. Збіг найвищий для коротких варіантів і за частки пухлинної ДНК у крові > 1% (для PIK3CA – 93,9-96,3%) і значно нижчий для структурних варіантів і за частки пухлинної ДНК < 1%; у таких випадках перевагу надають гістологічному матеріалу [18].
Отже, тестування біомаркерів має стати рутинним для всіх пацієнток із HR+/HER2- поширеним РГЗ, а виконане якомога раніше NGS-дослідження пухлинної тканини надає доступ до терапії, спрямованої на конкретну мішень [6, 7, 19].
Коли звичні шляхи гормонотерапії ведуть у глухий кут
Кандидат медичних наук, хімієтерапевт, лікар-онколог Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Ярослав Васильович Шпарик виголосив доповідь про клінічні наслідки ендокринної резистентності. При HR+/HER2- мРГЗ п’ятирічна виживаність нижча, ніж при HER2-позитивному метастатичному захворюванні [20]. За даними німецького реєстру PRAEGNANT (2014-2022), протягом двох років від початку першої лінії (1Л) захворювання прогресує у 52% пацієнток [21]. Приблизно кожна п’ята пацієнтка не отримує другої лінії (2Л), а 20-35% у 2Л переводять на хімієтерапію, тобто вони втрачають можливість ендокринного контролю [21].
За зведеними даними досліджень II/III фази, медіана виживаності без прогресування (ВБП) у разі застосування інгібітора ароматази (ІА) з інгібітором циклінзалежних кіназ 4 і 6 (CDK4/6i) у 1Л становить 24,8-28,2 міс., а у разі монотерапії фулвестрантом після CDK4/6i – 2,6-5,3 міс. Фулвестрант у комбінації з таргетними препаратами при альтераціях PIK3CA/AKT/PTEN забезпечував 5,5-8,0 міс. медіани ВБП, фулвестрант із CDK4/6i у дослідженні postMONARCH – 6,0 міс., монотерапія новими ендокринними агентами в популяції з ESR1m – 3,8-5,5 міс. [22-25]. Популяції у цих дослідженнях різні, тож пряме зіставлення некоректне. Оновлені настанови ESMO (v2.0, серпень 2026 р.) передбачають обов’язкове визначення альтерацій сигнального шляху PIK3CA/AKT1/PTEN при діагностиці HR+ мРГЗ, а мутацій ESR1 – після прогресування [26].
Мутації ESR1 не лише є причиною ендокринної резистентності, а й асоціюються з агресивнішим перебігом. У дослідженні FERGI (n = 153) два і більше метастатичних вогнищ мали 75,4% пацієнток з ESR1m і 56,3% без мутації, метастази в печінці – 61,4 і 46,9% відповідно. У вторинному аналізі дослідження BOLERO‑2 (n = 541) медіана загальної виживаності (ЗВ) за наявності ESR1m становила 20,7 міс., у разі її відсутності – 32,1 міс. [27, 28]. Мутація здебільшого набута: до початку 1Л її мають менш ніж 5% пацієнток, а на тлі терапії ІА частка зростає, що можна відстежувати за ctDNA [29]. У дослідженні PADA‑1 мутацію найчастіше виявляли між шостим і тридцятим місяцем лікування ІА + CDK4/6i. Завдяки переходу на фулвестрант із палбоциклібом, щойно в крові виявляли зростання ESR1m і ще до клінічного прогресування, вдалося подовжити медіану ВБП із 5,7 до 11,9 міс. (відношення ризиків (ВР) 0,63; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,45-0,88; p = 0,007) [30].
Із кожною лінією терапії зростає частка пухлин, у яких ESR1m поєднується з альтераціями PI3K/AKT1/PTEN: 4,4% у 1Л (n = 2154), 8,2% у 2Л (n = 269) і 17,1% у третій лінії (3Л; n = 216) [31, 32]. Ці шляхи тісно пов’язані: пригнічення PI3K/AKT посилює передачу сигналу через ER, а пухлина у відповідь на естрогенову депривацію може активувати PI3K/AKT [33, 34]. Тому логічно блокувати обидва шляхи одночасно. Капівасертиб пригнічує AKT, центральну ланку каскаду виживання пухлинної клітини, а фулвестрант зв’язується з ER і спричиняє його деградацію (рис. 1) [22, 35].
Рис. 1. Подвійна блокада шляхів PI3K/AKT/PTEN і ER капівасертибом і фулвестрантом
Позитивний результат щодо ВБП серед інгібіторів цього шляху отримано в дослідженнях SOLAR‑1 (алпелісиб), BOLERO‑2 (еверолімус), INAVO120 (інаволісиб) і CAPItello‑291 (капівасертиб); дослідження VIKTORIA‑1 і CAPItello‑292 тривають. Для пацієнток без таргетних альтерацій залишається комбінація еверолімусу з екземестаном. У BOLERO‑2 в групі еверолімусу ризик прогресування знизився на 55% (медіана ВБП 7,8 проти 3,2 міс. у групі плацебо; ВР 0,45; 95% ДІ 0,38-0,54), але статистично значущого виграшу на ЗВ не було досягнуто (31,0 проти 26,6 міс.; ВР 0,89; 95% ДІ 0,73-1,10) [36, 37]. В алгоритмі ESMO для 2Л вибір терапії визначає молекулярний профіль. У разі мутації PIK3CA рекомендовано фулвестрант із капівасертибом або алпелісибом, при альтераціях AKT1/PTEN – фулвестрант із капівасертибом, при ESR1m – еласестрант або імлунестрант, при gBRCA1/2 – олапариб або талазопариб. Комбінації з еверолімусом і монотерапія фулвестрантом залишаються опцією для пухлин без мішеней [26].
CAPItello‑291: доказова база ефективності комбінації капівасертибу і фулвестранту
Хімієтерапевт Спеціалізованого мамологічного центру (Київ), клінічний онколог Міського мамологічного центру КП «Лікарня № 1» Житомирської міської ради Анна Василівна Хмель представила дані, що обґрунтовують місце капівасертибу в алгоритмі лікування HR+, HER2- мРГЗ. У 2023 р. FDA вперше схвалило інгібітор AKT для комбінованої терапії HR+/HER2- мРГЗ у 2Л [5]. Капівасертиб – потужний селективний інгібітор усіх трьох ізоформ AKT (AKT1, AKT2, AKT3). Оскільки в AKT сходяться наслідки змін PIK3CA, AKT1 і PTEN, препарат може долати резистентність, пов’язану з кожною із цих альтерацій [35].
CAPItello‑291 – рандомізоване подвійне сліпе плацебоконтрольоване дослідження III фази, що охопило 708 пацієнтів, майже 99% із яких – жінки, переважно у постменопаузі, із HR+/HER2- поширеним РГЗ, у яких хвороба рецидивувала або прогресувала під час чи після терапії ІА. Пацієнтів розподілили у співвідношенні 1:1 між групами капівасертиб + фулвестрант і плацебо + фулвестрант. Йшлося про не більше ніж дві лінії ЕТ та одну лінію хімієтерапії у метастатичному процесі; попереднього лікування фулвестрантом та інгібіторами AKT, PI3K або mTOR не передбачено. Основною кінцевою точкою була ВБП, яку оцінювали в загальній популяції та окремо в популяції з альтераціями PIK3CA/AKT1/PTEN; аналізували також ЗВ, час до другого прогресування (ВБП2), безпеку і якість життя [22]. Популяція була складною: вісцеральні метастази мали дві третини пацієнтів, ураження печінки – понад 40%, вторинну ендокринну резистентність – 62-64%. CDK4/6i через поширене захворювання отримували 69%, хімієтерапію – 18% [22]. Альтерації шляху визначали централізовано методом NGS (FoundationOne CDx). Їх виявлено в 43,7% пацієнтів групи капівасертибу і 38,0% групи плацебо; найчастіше це були зміни PIK3CA (32,7 і 29,2%), ізольовані альтерації AKT1 становили 5,1 і 4,2%, PTEN – 5,9 і 4,5% [22].
У популяції з альтераціями сигнального шляху PIK3CA/AKT1/PTEN (n = 289) після додавання капівасертибу до фулвестранту медіана ВБП подовжилася із 3,1 міс. (95% ДІ 2,0-3,7) до 7,3 міс. (95% ДІ 5,5-9,0), ризик прогресування або смерті знизився на 50% (ВР 0,50; 95% ДІ 0,38-0,65; p < 0,001) (рис. 2) [22]. Частота об’єктивної відповіді зросла майже втричі: 28,8% проти 9,7% [22].
Рис. 2. CAPItello‑291: ВБП у популяції з альтераціями PIK3CA/AKT1/PTEN
Для практики найважливіша підгрупа після CDK4/6i – саме такі пацієнтки мають більш швидке прогресування на 2Л терапії. У цій підгрупі медіана ВБП зросла з 2,6 до 5,5 міс. (ВР 0,59; 95% ДІ 0,48-0,72), тобто ризик прогресування або смерті знизився приблизно на 41%. У хворих без попереднього застосування CDK4/6i медіана ВБП зросла з 7,2 до 10,9 міс. (ВР 0,64) (рис. 3) [22].
Рис. 3. CAPItello‑291: медіана ВБП залежно від попереднього застосування інгібіторів CDK4/6
У популяції з альтераціями сигнального шляху PIK3CA/AKT1/PTEN після капівасертибу час до першої наступної хімієтерапії майже вдвічі подовжився: 11,0 проти 6,0 міс. (ВР 0,56; 95% ДІ 0,42-0,74) [38]. Час до клінічно значущого погіршення загального стану здоров’я та якості життя за опитувальником Європейської організації з дослідження та лікування раку (EORTC QLQ-C30) (n = 309 і n = 306) становив 24,9 проти 12,0 міс. (ВР 0,70; 95% ДІ 0,53-0,92; p = 0,01) [39]. У фінальному аналізі ЗВ (дані на червень 2025 р.) статистично значущої різниці в популяції з альтераціями не виявлено: медіани ЗВ становили 28,5 і 30,4 міс. у групах капівасертибу і плацебо відповідно (ВР 0,83; 95% ДІ 0,63-1,10; p = 0,201). У підгрупі пацієнтів після використання CDK4/6i медіана ЗВ становила 28,1 проти 21,2 міс. (ВР 0,78; 95% ДІ 0,57-1,07) [40]. Через невеликий розмір підгруп і широкі ДІ ці результати слід оцінювати обережно.
У загальній популяції будь-які небажані явища (НЯ) зареєстровано в 96,6% пацієнтів групи капівасертибу і 82,3% групи плацебо, серйозні – у 16,1 і 8,0%. Через НЯ лікування переривали в 34,9% випадків, дозу знижували в 19,7%, повністю припинили терапію 13,0% пацієнтів (у групі плацебо – 2,3%) [41]. Найчастіше виникали такі НЯ: діарея (72,4%; 3-4-го ступеня – 9,3%), висип (40,3%; 3-4-го ступеня – 12,4%), нудота (34,6%) і гіперглікемія (16,9%; 3-4-го ступеня – 2,3%) [22]. Порівняно з даними SOLAR‑1, у разі застосування капівасертибу значно рідше розвивалася гіперглікемія (16,9% проти 63,7%) і стоматит (14,6% проти 24,6%), натомість діарея траплялася частіше (72,4% проти 57,7%). Йдеться про дані різних досліджень, а не прямого порівняння [22, 42, 43].
Обидві комбінації, з капівасертибом і з алпелісибом, в оновлених настановах ESMO (v2.0, серпень 2026 р.) мають рівень доказовості I. Проте відрізняються за рівнем переконливості. Комбінація Трукап + фулвестрант при альтераціях PIK3CA, AKT1 або PTEN – рекомендація класу A (настійно рекомендований стандарт), алпелісиб + фулвестрант при мутації PIK3CA – рекомендація класу B. За шкалою величини клінічної користі ESMO (ESMO-MCBS) капівасертиб отримав 2 бали, алпелісиб – 1 бал [6, 44].
Від молекулярного портрета пацієнтки до вибору терапії
Кандидат медичних наук, доцент кафедри онкології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, лікар-онкохірург вищої категорії Олексій Сергійович Зотов на прикладі клінічного випадку показав, як ці дані застосовують у практиці. Пацієнтці І. віком 58 років без спадкового анамнезу в 2018 р. діагностовано рак лівої грудної залози cT2N0M0 (ER 86%, PR 65%, HER2 1+, індекс проліферативної активності Ki‑67 25%). Гістологічно встановлено інвазивну карциному неспецифічного типу, ступінь злоякісності G2, із лімфоваскулярною інвазією і метастазами в сигнальному й аксилярних лімфовузлах; краї резекції без пухлинних клітин (R0). Пацієнтка отримала ад’ювантну хімієтерапію за схемою TC (доцетаксел + циклофосфамід, чотири курси), променеву терапію і анастрозол (2018-2023). У червні 2023 р. через дискомфорт за грудиною виконано комп’ютерну томографію (КТ), на якій виявлено збільшення п’яти передніх медіастинальних лімфовузлів (до 2,3 × 3 см). Біопсія при медіастиноскопії підтвердила метастаз (ER 70%, PR 25%, HER2 1+, Ki‑67 30%), інших віддалених вогнищ не знайдено, функціональний статус за шкалою Східної об’єднаної онкологічної групи (ECOG) – 1.
Під час вибору 1Л враховували тип ендокринної резистентності за класифікацією ESMO і клінічний профіль захворювання. Залежно від профілю, від повільного прогресування з мінімальним ураженням кісток або лімфовузлів до недостатності функції внутрішніх органів, розглядають монотерапію ЕТ, дублет ЕТ + CDK4/6i або хімієтерапію [45, 46]. Пацієнтці із супутньою артеріальною гіпертензією і миготливою тахіаритмією призначено рибоцикліб 600 мг + летрозол із моніторингом кардіотоксичності відповідно до консенсусів ESMO, Європейського товариства кардіологів (ESC) та Американського товариства клінічної онкології (ASCO). Лікування тривало з 2023-го по 2026 р. із частковою регресією медіастинальних мас (до 1,5 × 1,5 см); на КТ у червні 2026 р. їх вже не візуалізували. У травні 2026 р. пацієнтка поскаржилася на постійний біль у поперековому відділі хребта і задній поверхні правого стегна і утворення 2 × 2 см у правій пахвовій ділянці. На КТ виявлено літичні вогнища Th12–L1, остеосцинтиграфія підтвердила ураження Th11-L1 і задніх відрізків 10-11 ребер праворуч; вісцеральних метастазів не виявлено. Біопсія аксилярного лімфовузла підтвердила метастаз карциноми грудної залози (ER 70%, PR 30%, HER2 1+, Ki‑67 20%); ECOG 1-2.
Ймовірність користі від подальшої ЕТ оцінюють за тривалістю ВБП у 1Л, локалізацією метастазів і симптомами. Вона найвища при медіані ВБП у 1Л понад 18 міс., лише кісткових метастазах і безсимптомному перебігу; найнижча – у разі прогресування менш ніж за 6 міс., під час ад’ювантної ЕТ, у разі вісцеральних метастазів і вираженої симптоматики. Водночас чутливість до ЕТ при HR+ мРГЗ змінюється в процесі лікування: на третій лінії частка резистентних пухлин перевищує 80%. Резистентність формується за ER-залежними механізмами (мутації ESR1) та ER-незалежними, серед яких провідну роль відіграє активація шляху PI3K/AKT/mTOR [47]. Молекулярне дослідження. виявило в пацієнтки активуючу мутацію PIK3CA.
У такій ситуації в 2Л можливі дві таргетні комбінації з фулвестрантом: капівасертибом або алпелісибом. Обидві показані при HR+/HER2- поширеному чи мРГЗ після прогресування щонайменше на одній лінії ЕТ або у разі рецидиву протягом 12 міс. після завершення ад’ювантної терапії [42, 43]. Алпелісиб діє лише при мутаціях PIK3CA, а в SOLAR‑1 попередню терапію CDK4/6i отримували 5,9% пацієнтів. Капівасертиб спрямований на ширшу панель альтерацій (PIK3CA, AKT1, PTEN), а в CAPItello‑291, як зазначено вище, близько 70% хворих раніше лікувалися CDK4/6i, як і більшість пацієнток, яким сьогодні призначають 2Л [22, 42, 43]. Відрізнялася й частота відміни терапії: через НЯ лікування припинили 13% пацієнтів у CAPItello‑291 і 25% у SOLAR‑1, через гіперглікемію – 0,3 і 6,3% відповідно [22, 42, 43, 48]. Прямих порівняльних досліджень цих препаратів не проводили, тому ці цифри – лише орієнтир, хоча для практики нижчий ризик вимушеної відміни важливий: пацієнтка довше залишається на ефективній терапії.
Схема прийому Трукапу інтермітуюча: 400 мг (дві таблетки по 200 мг) двічі на добу з інтервалом близько 12 год у дні 1-4 щотижня, у дні 5-7 препарат не приймають. Таблетки ковтають цілими до, під час чи після прийому їжі; не слід вживати грейпфрути у великій кількості. Фулвестрант вводять по 500 мг у дні 1, 15 і 29, далі – раз на місяць [49]. За потреби дозу знижують до 320 мг, а потім до 200 мг двічі на добу; два дозування таблеток (200 і 160 мг) спрощують таку корекцію [35].
Питання, коли тестувати, що робити без результату тесту і як обирати терапію після прогресування, було розглянуто на завершальній дискусії симпозіуму.
Дискусія: від результату тесту до рішення
Перше питання дискусії стосувалося часу тестування. На думку С.С. Лівшун, альтерації PIK3CA, AKT1 і PTEN перед призначенням таргетної терапії доцільно визначити вже під час встановлення діагнозу метастатичної хвороби. Біоптат, узятий для верифікації діагнозу і визначення молекулярного підтипу, придатний і для молекулярно-генетичного дослідження, тому повторна біопсія пацієнтці не потрібна. Тестування на альтерації PIK3CA/AKT1/PTEN пацієнтки можуть відбутися безоплатно в межах спільного проєкту компанії «АстраЗенека» і лабораторії CSD LAB.
Я.В. Шпарик зауважив, що на етапі радикального лікування, зокрема ад’ювантної терапії, результати тестування не впливають на тактику. Тому оптимальний момент для нього – прогресування на стандартній 1Л, якою при метастатичному раку залишається ІА із CDK4/6i. Водночас усі пацієнтки, які отримують таку терапію, неодмінно матимуть прогресування, тож дослідження можна виконати й під час лікування, поки діє програма безоплатного тестування. Результат від цього не зміниться, бо статус альтерацій шляху з часом залишається стабільним.
Якщо результату тестування немає, наприклад, пацієнтка з іншого регіону, О.С. Зотов радить насамперед дослідити на соматичні мутації вже наявний біопсійний матеріал. Якщо його недостатньо, слід виконати повторну біопсію.
Про перший досвід застосування Трукапу в Україні розповіла клінічний онколог Центру грудної залози та пластичної хірургії Національного інституту раку Олена Михайлівна Мартинюк. Її пацієнтка понад три місяці отримує Трукап у комбінації з фулвестрантом як 2Л після монотерапії ІА. Діарея, що є найчастішою побічною реакцією в дослідженні CAPItello‑291, у неї не перевищує 1-го ступеня, вона добре контрольована, шкірної токсичності немає. Переносимість лікування задовільна, але для остаточних висновків, за словами О.М. Мартинюк, потрібно 6-12 міс. спостереження.
Відповідаючи на запитання, що додає визначення біомаркерів PIK3CA, AKT1 та PTEN, А.В. Хмель назвала можливість довше зберігати якісне життя і не поспішати з хімієтерапією. Вона також закликала не відмовлятися від повторної біопсії і навела приклад із практики: пацієнтка з метастазами в кістки швидко прогресувала на ІА із CDK4/6i, і замість одразу перейти на фулвестрант А.В. Хмель наполягла на біопсії, щоб провести молекулярне тестування.
На завершення дискусії Н.М. Отченаш сформулювала спільний для всіх доповідей принцип: від рецепторного статусу – до молекулярного профілю, від резистентності – до пошуку її механізму, від результату тестування – до терапевтичного рішення. Новий підхід, за її словами, полягає в тому, щоб не чекати, поки пухлина поставить лікаря перед фактом резистентності, а заздалегідь знати, де шукати можливість її подолання.
Висновки
Тестування на альтерації PIK3CA, AKT1 і PTEN бажано проводити методом NGS тканини із дотриманням вимог до забору та фіксації матеріалу вже у разі встановлення метастатичного діагнозу і не пізніше від прогресування на 1Л. Ці альтерації значною мірою стабільні, тому архівний біоптат зазвичай придатний для дослідження, а за його відсутності чи непридатності виправдана повторна біопсія. Результати застосування Трукапу (капівасертиб) у комбінації з фулвестрантом у дослідженні CAPItello‑291 продемонстрували подовження медіани ВБП у популяції з альтераціями більш ніж удвічі, збереження ефективності після CDK4/6i, відтермінування хімієтерапії і погіршення якості життя за керованого профілю безпеки. У настановах ESMO 2026 р. ця комбінація має рекомендацію рівня IA.
Література – в редакції
Підготувала Олена Речмедіна
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 5 (105) 2026 р.
