31 грудня, 2020

Сучасні виклики педіатрії в Україні у світлі щорічних Сідельниковських читань

Автори:

О.П. Волосовець, Т.М. Клименко, Н.Ю. Завгородня, О.В. Виговська, С.П. Кривопустов, М.Л. Аряєв, Г.В. Бекетова, С.О. Крамарьов, О.Ю. Бєлоусова, Л.І. Чернишова

16-17 вересня за підтримки Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України, Асоціації педіатрів України, Національного медичного університету імені О.О. Богомольця відбулася довгоочікувана щорічна ХХІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні питання педіатрії», присвячена пам’яті члена-кореспондента НАН, НАМН України, професора В.М. Сідельникова. Через пандемію COVID-19 вперше з 1999 р. Сідельниковські читання пройшли в онлайн-форматі, що дозволило долучити до освітнього процесу понад 4000 дитячих і сімейних лікарів, фахівців інших спеціальностей, організаторів охорони здоров’я, освітян і науковців.

На 4 пленарних засіданнях провідні експерти закладів вищої освіти й академій післядипломної медичної освіти МОЗ України розглянули важливі питання клінічного перебігу, лікування та профілактики коронавірусної інфекції у дітей; стану здоров’я дітей в Україні та сучасні виклики перед медициною дитинства; питання вакцинопрофілактики як першочергового завдання педіатра та сімейного лікаря; проблемно-орієнтованого підходу в педіатрії та міждисциплінарної інтеграції; доказової медицини при наданні медичної допомоги дітям різного віку; ролі клінічної генетики у педіатрії; сучасних рекомендацій щодо ведення дітей з різними захворюваннями; аспектів амбулаторного та стаціонарного використання протимікробної терапії у дітей тощо. На завершення конференції відбулася щорічна науково-методична нарада «Актуальні питання викладання педіатрії у вищих закладах освіти та закладах післядипломної освіти» з проведенням круглого столу.

Під час відкриття конференції з вітальним словом та подякою за подвижницьку працю в сфері охорони материнства та дитинства виступив член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (м. Київ), заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Олександр Петрович Волосовець.

З початком роботи XXII Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання педіатрії» учасників привітав міністр охорони здоров’я України М.В. Степанов, побажавши медичній спільноті здоров’я, добробуту й нових здобутків в ім’я збереження здоров’я кожного маленького українця.

Не один промовець підкреслював, що коронавірусна інфекція стала серйозним викликом для всього світу, в тому числі й української системи охорони здоров’я. Декан медичного факультету № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (м. Київ), професор кафедри дитячих інфекційних хвороб, доктор медичних наук Оксана Валентинівна Виговська зазначила, що попри серйозні труднощі завдяки дистанційному формату навчання у вітчизняних і закордонних спеціалістів з’явилася унікальна можливість послухати цікаві доповіді та розглянути клінічні випадки з акцентом на мультидисциплінарному підході до вирішення проблеми.

Професор Олександр Петрович Волосовець у вступній доповіді «Медицина дитинства: сучасні виклики та майбутнє» розповів про значні зміни, що відбулися в роботі медичної спільноти в умовах пандемії COVID-19, яка за даними Центрів з контролю і профілактики захворювань США може протриматися понад рік, оскільки для досягнення колективного імунітету до коронавірусної інфекції близько 67% населення мають її перенести. Промовець зазначив, що сьогодні в життя лікарів різних спеціальностей стрімко вривається цифрова медицина, телеконсультації, дистанційне лікування, віртуальні обстеження та навіть встановлення діагнозу за допомогою штучного інтелекту, що виводить медицину на якісно новий рівень. Проте попри впровадження в педіатричну практику прогресивних цифрових технологій і міжнародних стандартів допомоги, в Україні спостерігається зниження народжуваності, рівень смертності дітей віком до 1 року залишається вищим, ніж у країнах Європейського Союзу, хоча і має тенденцію до зниження. Протягом останніх 20 років у дитячій популяції збільшилася кількість випадків злоякісних новоутворень, хвороб ендокринної системи, кровообігу, сечової системи, органів дихання, хромосомних аномалій. Залишається несприятливою ситуація щодо ставлення батьків до вакцинації.

Надання медичної допомоги населенню й успішна боротьба з епідеміями інфекційних і неінфекційних хвороб неможливі без належного поповнення лав лікарів і молодших спеціалістів з медичною освітою. Наразі існує кадровий дефіцит дитячих лікарів у закладах системи охорони здоров’я. З 2015 р. відмічається зменшення кількості вступників за спеціальністю «Педіатрія» як за державним замовленням, так і за контрактом, що неприпустимо для безпеки країни. Однак у цих складних умовах педіатричною допомогою задоволені 74,2% населення (за даними фонду «Відродження»), що викликає повагу до самовідданої праці українських лікарів.

Про нові дефініції у сфері хвороб оксидативного стресу у новонароджених розповіла завідувачка кафедри неонатології Харківської академії післядипломної освіти МОЗ України, доктор медичних наук, професор Тетяна Михайлівна Клименко.

– У 1988 р. норвезький педіатр Ола Дідрік Сауґстад вперше запропонував використовувати в неонатології термін «киснево-радикальне захворювання» на позначення результату дисбалансу між продукцією вільних радикалів і захисною здатністю антиоксидантів плода та новонародженого. Власні захисні сили у передчасно народженої дитини є незрілими через знижений вміст в організмі антиоксидантних факторів: вітаміну Е, β-каротину, мелатоніну, церулоплазміну, трансферину, супероксиддисмутази еритроцитів тощо.

Надмірна активація вільнорадикальних процесів тягне за собою цілий каскад негативних реакцій і патологічних процесів, що лежать в основі таких хвороб оксидативного стресу, як бронхолегенева дисплазія (БЛД), некротизуючий ентероколіт, ретинопатія недоношених, гіпоксично-ішемічна енцефалопатія та внутрішньочерепний крововилив, персистуюча відкрита артеріальна протока. Вже давно ведеться пошук шляхів запобігання розвитку оксидативного стресу у передчасно народжених дітей і зменшення його ушкоджуючої дії на тканини.

Одним із перспективних терапевтичних підходів до хвороб оксидативного стресу є підвищення антиоксидантного статусу дитини. У пошуку безпечної й ефективної молекули велику увагу дослідники приділяють мелатоніну – нейрогормону, що секретується шишкоподібною залозою. Мелатонін здатний зв’язувати вільні радикали, має виражену антиоксидантну та протизапальну дію, є активатором низки захисних ферментних систем, включаючи глутатіон, глутатіонредуктазу, пероксидазу та супероксиддисмутазу, відповідає за циркадний ритм, регулює окисно-відновний гомеостаз, енергетичний обмін, майже всі нервові функції, серед яких нейронний захист і нейропластичність, знижує рівень апоптозу клітин, впливає на контроль глікемії, ліпідний профіль, розвиток плода. Ліпофільні властивості мелатоніну дозволяють йому легко проникати через більшість біологічних клітинних мембран, включаючи плацентарний і гематоенцефалічний бар’єр. Реалізація комплексних ефектів гормону відбувається через специфічні рецептори, які виявлено в різних тканинах і органах, у тому числі клітинах шлунково-кишкового тракту та печінки.

Під час вагітності плід повністю залежить від мелатоніну, що отримує трансплацентарно. Продукція нейрогормону у вагітних збільшується у міру розвитку плода. Материнський мелатонін вільно проходить через плаценту і потрапляє у фетальний кровообіг, справляючи в організмі плода численні важливі ефекти: формує циркадні та сезонні ритми, готує нейроендокринну систему до ранньої адаптації до майбутнього середовища, сприяє адекватному нейророзвитку плода. Становлення гормон-синтетичної функції пінеалоцитів у дітей відбувається після народження. При терміновому розродженні ефективна продукція мелатоніну розпочинається у віці 9 тижнів, а циркадний ритм формується на 11-му тижні після народження. Питання адаптивності шишкоподібної залози при передчасному народженні ще й досі залишається не з’ясованим.

У сучасній педіатричній практиці мелатонін використовують для медикаментозної корекції інсомнії, лікування дітей з фебрильними судомами й епілептичними нападами. Седативні, заспокійливі й аналгетичні властивості гормону широко застосовують в анестезіології. Досвід використання препаратів мелатоніну у новонароджених в Україні відсутній. Проте за кордоном у низці експериментальних досліджень виявлено, що застосування мелатоніну у недоношених дітей із респіраторним дистрес-синдромом знижує рівень прозапальних цитокінів і співвідношення нітритів/нітратів, покращує клінічні результати. Екзогенні аналоги гормону можна призначати як допоміжну терапію для профілактики БЛД. Враховуючи антиангіогенні й антиоксидантні властивості мелатоніну, його модулюючу дію на активність ретинальних нейронів, висунуто гіпотезу про вплив цього гормону на різні ланки патогенезу ретинопатії недоношених. Існують дані про ефективність мелатоніну при неонатальному сепсисі як у недоношених, так і у доношених немовлят. Найсучасніше дослідження вазоактивної дії мелатоніну на тваринній моделі легеневої гіпертензії у новонароджених демонструє, що він покращує судинну реактогенність на легеневому рівні, знижує тиск у легеневій артерії, зменшує контрактильну відповідь на вазоконстриктори та виявляє виражений антиоксидантний ефект через індукцію захисних ензимів.

Перинатальне ушкодження головного мозку є основною причиною неврологічної інвалідності у дитячій популяції. На сьогодні дозволеними напрямами нейропротекції у новонароджених є використання специфічних церебропротекторів і вдосконалення технологій виходжування, таких як антенатальне введення кортикостероїдів та сульфату магнію для уникнення передчасних пологів, терапевтична гіпотермія. Розробляються нові стратегії для мінімізації несприятливих неврологічних наслідків, серед яких пріоритетними є клінічне тестування захисних ефектів мелатоніну, ксенону, рекомбінантного еритропоетину людини. У низці пілотних досліджень застосування мелатоніну в поєднанні з гіпотермією асоціювалося з меншою кількістю судом, покращенням показників електроенцефалографії та магнітно-резонансної томографії (МРТ), поліпшенням виживання без неврологічних порушень, проте в інших роботах не виявлено достовірної різниці з контрольною групою. Клінічні дослідження безпеки та доцільності призначення мелатоніну для нейропротекції головного мозку тривають.

Основні проблеми впровадження препаратів мелатоніну у неонатальну практику пов’язані з нестабільністю фармакокінетики при різних способах його введення та дозування, незрілістю ферментних систем печінки та низькою ренальною секрецією у новонароджених (що робить неприпустимим екстраполювати традиційну дозу для дорослих на дітей), визначенням оптимального терапевтичного рівня залежно від перебігу захворювання, доставкою відповідної дози екзогенного антиоксиданту недоношеній дитині.

Завідувачка відділу дитячої гастроентерології ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» (м. Дніпро), кандидат медичних наук Наталія Юріївна Завгородня представила доповідь «Маркери апоптозу в діагностиці неалкогольної жирової хвороби печінки у дітей».

– Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) є основною причиною хронічних дифузних захворювань печінки у дітей і підлітків, особливо в регіонах з урбаністичним стилем життя. Оскільки частота патології у дитячому віці зростає із поширенням ожиріння у всьому світі, існує нагальна потреба в діагностичних стандартах, які можуть широко використовувати педіатри та гепатологи.

НАЖХП включає два рiзнi за патоморфологічними ознаками та прогнозом стани: простий стеатоз, що характеризується жировою дистрофією печінки, та неалкогольний стеатогепатит (НАСГ), прогресування якого призводить до розвитку фіброзу, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. Відсутність специфічних клінічних ознак у більшості педіатричних пацієнтів призводить до пізнього звернення за медичною допомогою і стає перешкодою на шляху раннього виявлення НАЖХП/НАСГ.

Діагностика захворювання найчастіше ґрунтується на результатах лабораторних досліджень, у яких спостерігається підвищення рівня печінкових ферментів, переважно аланінамінотрансферази (за умови виключення спадкових, метаболічних, аутоімунних та інших причин розвитку патології печінки), даних методів інструментальної візуалізації (ультразвукове дослідження – УЗД, комп’ютерна томографія, МРТ, магнітно-резонансна спектроскопія, еластографія, стеатометрія), пункційної біопсії. Ступінь підвищення рівня печінкових трансаміназ, на жаль, не є надійним маркером гістологічної активності запалення печінки. Рутинне УЗД не рекомендоване для скринінгу на НАЖХП у зв’язку з недостатньою чутливістю та специфічністю у дітей. Біопсія залишається золотим стандартом у визначенні ступеня пошкодження печінкової тканини та фіброзу, проте має певні обмеження, включаючи потенційні ускладнення, такі як кровотеча та дискомфорт у животі, протипоказання для деяких груп пацієнтів, висока вартість дослідження, потреба проведення в особливих умовах. Тому значні зусилля клініцистів і дослідників останнім часом спрямовані на пошук надійних неінвазивних біомаркерів і мультикомпонентних діагностичних індексів для скринінгу НАЖХП з метою оцінки ризику або експозиції захворювання, прогнозування тяжкості патології, моніторингу реакції на лікування.

Одним зі специфічних маркерів тяжкості перебігу НАЖХП, що характеризує апоптоз гепатоцитів, є плазмовий рівень цитокератину-18 (СК-18). Використання комбінованого розрахункового індексу МАСК-3, який поєднує каспазні фрагменти СК-18 з лабораторними показниками, асоційованими з ушкодженням печінки (аспартатамінотрансфераза) й інсулінорезистентністю (HOMA1-IR), продемонструвало високу діагностичну точність (93,3%) у виявленні фібротичного типу перебігу хвороби у дорослих. Для підтвердження діагностичної цінності цих показників у дітей було проведено дослідження за участю 170 педіатричних пацієнтів із НАЖХП, які проходили лікування у відділенні дитячої гастроентерології ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України». Дизайн обстеження включав оцінку клінічної симптоматики, антропометричні вимірювання (вага, зріст, індекс маси тіла, обвід талії), аналіз анамнестичних даних, інструментальні (мультипараметричне УЗД печінки та підшлункової залози, еластографія), біохімічні й імунологічні дослідження (ліпідний спектр, інсулін, HOMA1-IR, про- та протизапальні цитокіни, СК-18), розрахунок індексу МАСК-3 за допомогою онлайн-калькулятора. Виявлено, що визначення вмісту в сироватці крові маркера апоптотичної загибелі гепатоцитів СК-18 забезпечує можливість підвищення ефективності ранньої діагностики НАСГ у дітей.

Доступність і якісний профіль діагностичної точності (чутливість – 81,8%, специфічність – 70%) вказаного маркера дозволяють рекомендувати його використання на первинному та вторинному рівні системи охорони здоров’я. Визначення рівня СК-18 разом з маркерами ушкодження печінки (аспартатамінотрансфераза) та інсулінорезистентністю (HOMA1-IR) у комплексному розрахунковому індексі МАСК-3 завдяки поліпшенню показників діагностичної точності (чутливість – 90,9%, специфічність – 84,6%) розширює можливості діагностики активного НАСГ у дітей. Поєднання визначення СК-18, розрахункового індексу МАСК-3 із проведенням еластографії дозволяє створити алгоритм діагностики НАСГ у пацієнтів з НАЖХП та поліпшити ефективність ранньої діагностики клінічних форм, які здатні до швидкого прогресування.

Про відмінності синдрому хронічної втоми у дорослих і дітей розповіла декан медичного факультету № 3 НМУ ім. О.О. Богомольця, професор кафедри дитячих інфекційних хвороб, доктор медичних наук Оксана Валентинівна Виговська.

– На сьогодні проблема синдрому хронічної втоми (СХВ) у дітей, підлітків і дорослого населення є однією з актуальних. Точних даних щодо поширеності СХВ серед усіх верств населення України немає, проте вважається, що за останні роки кількість випадків цієї патології значно збільшилась у всьому світі у зв’язку з прискореними темпами життя, урбанізацією, економічною й екологічною нестабільністю та іншими факторами. За зведеними даними різних авторів, поширеність СХВ коливається в межах 1-10% (C.H. Kim et al., 2005). У дітей цей синдром частіше виявляється у віці 5-18 років (T. Miike, 2001; M.E. Garralda, 2001).

Останнім часом використовують 2 терміни для позначення астенічних станів: «синдром хронічної втоми» (переважно в зарубіжній літературі) та «астенічний або астено-вегетативний синдром» (більш поширений у вітчизняних джерелах).

Діагноз СХВ встановлюють за наявності 2 великих та не менше 8 з 11 малих критеріїв або 6 малих у поєднанні з 2 із 3 об’єктивних критеріїв. До великих критеріїв належать: тривала втома і м’язова слабкість понад 6 міс; прогресування втоми, що не минає після відпочинку та сну; зниження працездатності більш ніж на 50% рухового режиму; відсутність інших причин або хвороб, які можуть викликати постійну втому. Малі критерії включають такі симптоми, що розвинулись одночасно або після появи втоми й утримуються не менше ніж 6 міс: субфебрилітет (37,5-37,8 °С) або лихоманка; біль і першіння в горлі; збільшені болючі шийні та пахвові лімфатичні вузли; генералізована м’язова слабкість; дифузний біль у м’язах, фіброміалгія; втома після фізичного навантаження, що триває 24 год; головний біль; мігруюча артралгія; психоневрологічна симптоматика (зниження пам’яті, інтелекту, концентрації уваги, мінливість настрою протягом дня, непсихотична депресія); порушення сну, складнощі засинання; гострий розвиток симптомів впродовж декількох годин або днів; зниження маси тіла або для осіб з малорухливим способом життя ожиріння I-II стадії; наявність частих респіраторних вірусних інфекцій. Об’єктивні критерії передбачають зафіксовані випадки температури тіла 37,5-38,5 °С, неексудативного фарингіту, збільшення шийних або пахвових лімфатичних вузлів до 2 см у діаметрі з частотою не менше 2 разів за 1 міс. Патогенез СХВ до кінця не з’ясований.

Останнім часом розглядаються вірусна, бактеріальна, імунна, метаболічна, психосоматична, гормональна гіпотези розвитку захворювання. У дітей і підлітків астенічний синдром/СХВ переважно є наслідком більшості відомих інфекційних хвороб та хронічної патології ЛОР-органів, серця, шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи, авітамінозів. До клінічних проявів патології у цієї категорії населення належать когнітивні розлади, втома після сну та виконання звичайної роботи, яка раніше не вважалася важкою, емоційні та вегетативні порушення, соматичні розлади. Залежно від наявних симптомів розрізняють 3 клінічні форми СХВ: гіперстенічна, коли превалюють емоційно-гіперстенічні розлади; астенія із синдромом дратівливої слабкості – однаковою мірою відмічаються ознаки дратівливості та втоми; гіпостенічна астенія, при якій домінують втома, відчуття безсилля та безрадісності.

Схема лікування захворювання залежить від основних проявів і включає призначення адаптогенів, високих доз вітамінів групи В, ноотропів, антидепресантів, психостимуляторів, препаратів із прохолінергічним механізмом дії, коректорів клітинного метаболізму.

Під час власних досліджень у дітей із СХВ у 67,2% пацієнтів були виявлені клініко-лабораторні ознаки ізольованої інфекції, зумовленої вірусом Епштейна – Барр, 32,8% – поєднаної хронічної інфекції, спричиненої вірусами Епштейна – Барр і цитомегаловірусом. Несприятливий преморбідний фон спостерігався в 10,4% випадків. У клінічній картині синдрому превалювали когнітивні (51%), емоційно-лабільні (77%), вегетативні (63%), соматичні розлади (23%). При проведенні доплерографії церебральних артерій у 80% дітей відмічалися патологічні зміни. Напруження механізмів адаптації підтвердилося у 52,2% обстежених. При динамічному спостереженні більшість симптомів СХВ утримувалися через 1 міс після першого звернення, що потребувало тривалої медикаментозної корекції.

Професор кафедри педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук Сергій Петрович Кривопустов присвятив доповідь темі «Сучасні аспекти антибіотикотерапії інфекцій органів дихання у дітей». Він нагадав про проблему обґрунтованості антибіотикотерапії, підходи до вибору протимікробного засобу для пацієнтів з алергією на пеніциліни, необхідність проведення швидких тестів для диференціації бактеріальних і вірусних інфекцій на місці надання допомоги, розповів про діагностичну ефективність нового біомаркера для розпізнавання бактеріальної, мікоплазмової пневмонії та стрептококового тонзиліту – кальпротектину сироватки крові, докладно охарактеризував клінічний випадок та алгоритм дій лікаря при гострому середньому отиті.

Своїм досвідом зі слухачами Сідельниковських читань також поділилися корифеї української медицини. Член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри педіатрії № 1 Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Микола Леонідович Аряєв розповів про принципи фармакотерапевтичного відновлення бар’єрної функції шкіри у дітей з пелюшковим дерматитом і клінічну роль антигістамінних препаратів у терапії алергічного риніту у дітей.

Завідувачка кафедри дитячих і підліткових захворювань Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (м. Київ), заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Галина Володимирівна Бекетова темами доповідей обрала стратегічну важливість корекції дефіциту магнію для здоров’я дитини та маски відомих проблем у практиці лікаря первинного контакту.

Завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (м. Київ), заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Сергій Олександрович Крамарьов акцентував увагу на можливостях лікування вірусних інфекцій, включаючи грип і гострі респіраторні вірусні інфекції, в сезоні 2020-2021, зазначив, коли і як лікувати кишкові інфекції.

Завідувачка кафедри педіатричної гастроентерології та нутриціології Харківської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук, професор Ольга Юріївна Бєлоусова представила медичній спільноті цікаві доповіді про здоров’я кишкового мікробіому в фокусі гастробезпеки антибіотикотерапії, про недостатність харчування в практиці педіатра та сімейного лікаря, про можливості нутритивної підтримки, тактику ведення органічних запорів у дитячому віці.

Професор кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (м. Київ), заслужений лікар України, доктор медичних наук Людмила Іванівна Чернишова допомогла спеціалістам первинної ланки розібратися, чи потрібна універсальна профілактика пневмококової інфекції дітям України.

Медична галузь змінюється дуже швидко. Вчені повсякчас доповнюють інформацію про етіологію, патогенез найпоширеніших і рідкісних захворювань, розробляють нові стратегії діагностики та лікування, що вимагає від медичної спільноти постійного удосконалення для надання висококваліфікованої допомоги маленьким і дорослим пацієнтам. Традиційні Сідельниковські читання є яскравим прикладом сучасної допомоги лікарям різних спеціальностей успішно здобути нові доказові мультидисциплінарні знання та навички з актуальних питань педіатрії.

Фото із сайту https://conference-sidelnikov.org.ua/

Підготувала Вікторія Бандалетова

Резолюція XXІІ (щорічної) Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання педіатрії», присвяченої пам’яті члена-кореспондента НАН, НАМН України, професора В.М. Сідельникова

16-17 вересня 2020 р.

Цьогорічна конференція в дистанційному форматі навчання зібрала дитячих та сімейних лікарів, спеціалістів інших педіатричних спеціальностей, організаторів охорони здоров’я, освітян і науковців. На ній були представлені педіатричні кафедри провідних закладів вищої освіти МОЗ України та академій післядипломної медичної освіти, ДУ «Інститут педіатрії акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України» та ін.

Протягом 4 пленарних засідань заслухано 71 наукову доповідь. Були обговорені питання клінічного перебігу, лікування та профілактики COVID-19 у дітей; стан здоров’я дітей в Україні та сучасні виклики перед медициною дитинства; вакцинопрофілактика як першочергове завдання педіатра та сімейного лікаря; проблемно-орієнтований підхід у педіатрії, міждисциплінарна інтеграція; доказова медицина при наданні медичної допомоги дітям різного віку; роль клінічної генетики у педіатрії; інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів у дітей: сучасні рекомендації; діагностика та лікування захворювань органів травлення у дітей; превентивні та терапевтичні стратегії в сучасній алергології дитячого віку; амбулаторні та стаціонарні аспекти протимікробної терапії у дітей; практичні шляхи стримування росту антибіотикорезистентності; фітотерапія: у фокусі уваги доказовість та міжнародний досвід; запобігання поліпрагмазії при наданні медичної допомоги дітям; міждисциплінарні аспекти дитячої неврології та ін. Крім того, була представлена низка стендових презентацій від численних авторських колективів. Доповідачі дали відповіді на понад 200 запитань від лікарів – учасників конференції.

У межах конференції відбулась щорічна науково-методична нарада «Актуальні питання викладання педіатрії у вищих закладах освіти та закладах післядипломної освіти» з проведенням круглого столу з актуальних питань викладання педіатрії.

Учасники конференції особливо відзначили сучасні труднощі щодо надання медичної допомоги, пов’язані з пандемією COVID-19, та особливості до- та післядипломної освіти лікарів у зазначених умовах; погіршення стану здоров’я дитячого населення країни та зниження народжуваності; вкрай недостатні обсяги охоплення вакцинацією; недостатні обсяги підготовки студентів у закладах вищої освіти за спеціальністю «Педіатрія» (148 осіб), котрі не відповідають потребам галузі; значний кадровий дефіцит у галузі.

Враховуючи вищевикладене та необхідність постійної уваги до охорони здоров’я дітей, учасники ХХІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання педіатрії», присвяченої пам’яті члена-кореспондента НАН, НАМН України, професора В.М. Сідельникова, вважають за необхідне звернутися до усіх зацікавлених сторін із пропозиціями.

Впровадити тимчасові стандарти надання медичної допомоги дітям в умовах пандемії COVID-19, забезпечивши нормативно-правову базу для дистанційного консультування.
Створити та впровадити національні стандарти надання медичної допомоги дітям, що ґрунтуються на кращих міжнародних практиках і відомостях доказової медицини, надавши наукове обґрунтування впровадженню ефективних стратегій профілактики, діагностики та лікування захворювань дитячого віку.
Посилити заходи щодо вакцинації населення із визначенням питань забезпечення та реалізації програми імунопрофілактики як пріоритетних.
Відновити систему невідкладної педіатричної допомоги.
Надати наукове обґрунтування впровадженню ефективних стратегій стримування розвитку антибіотикорезистентності.
Збільшити державне замовлення на підготовку дитячих лікарів у закладах вищої освіти МОЗ та МОН України зі встановленням фіксованого плану до 1000 осіб, із них не менше ніж 500 місць передбачити для вступників із сільської місцевості на умовах договорів з місцевими громадами щодо подальшого обов’язкового відпрацювання у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.
Звернутися до МОЗ та МОН України щодо встановлення прохідного балу за результатами ЗНО на спеціальність «Педіатрія» на рівні 130.
Розглянути стандарти освіти на післядипломному етапі підготовки лікарів-педіатрів та безперервного професійного розвитку лікаря з урахуванням сучасних викликів пандемії COVID-19, національних традицій і міжнародного досвіду із забезпеченням належних соціальних гарантій усім учасникам освітнього процесу – як лікарям, так і викладачам закладів вищої медичної освіти.
Зосередити увагу на створенні якісних навчальних онлайн-матеріалів (посібників з педіатрії), що ґрунтуються на досвіді кращих міжнародних практик, для до-, післядипломної освіти та безперервного професійного розвитку лікарів.

Резолюція має рекомендаційний характер.

Прийнято 17 вересня 2020 р.

Оргкомітет конференції

Повний текст резолюції на сайті https://conference-sidelnikov.org.ua/

Тематичний номер «Педіатрія» № 5 (56) 2020 р.

Номер: Тематичний номер «Педіатрія» № 5 (56) 2020 р.