18 лютого, 2026
Захворювання вуха в педіатричній практиці: від скринінгу слуху до тактики ведення отитів
Ярецька Г.В.
Патологія органа слуху є однією з найпоширеніших причин звернення батьків із дітьми раннього віку до педіатра. В межах авторського вебінару висвітлено ключові аспекти діагностики порушень слуху в новонароджених, етіологію та патогенез гострого середнього отиту, принципи раціональної гігієни вуха і показання до консультації отоларинголога. Особливу увагу було приділено руйнуванню поширених міфів щодо причин отиту і догляду за вухами в дітей.
Неонатальний скринінг слуху та його значення
Перевіряння слуху в неонатальному періоді є критично важливим етапом, що визначає подальший розвиток дитини. На перший-другий день після народження проводять отоакустичну емісію, що входить до переліку обов’язкових маніпуляцій поряд із вакцинацією проти гепатиту В, введенням БЦЖ, тестом на вроджені захворювання та введенням вітаміну К. Слух безпосередньо впливає на розвиток мовлення, тому виявлення порушень у перші шість місяців життя надає можливості для раннього втручання. Статистичні дані свідчать, що від одного до трьох новонароджених із тисячі мають вроджені порушення слуху, які можуть бути й однобічними, і двобічними.
Особливість вродженої сенсоневральної приглухуватості полягає в тому, що діти з цією патологією зовні не відрізняються від здорових однолітків. Немовля може реагувати на вібрацію, лякатися гучних звуків, проте мати певний рівень приглухуватості, який неможливо виявити візуально навіть під час отоскопії. Вроджена сенсоневральна приглухуватість є проблемою слухового нерва, тому єдиним способом її діагностики залишається апаратний скринінг.
Процедура отоакустичної емісії абсолютно безболісна та безпечна. Дослідження проводять під час сну дитини: у зовнішній слуховий хід встановлюють спеціальний навушник, і протягом п’ятнадцяти хвилин апарат реєструє відповідь слухових структур. У виписці з пологового будинку фіксують результати для правого та лівого вуха окремо. Якщо дитина пройшла скринінг на обидва вуха, повторне дослідження не потрібне.
Водночас негативний результат скринінгу не є остаточним діагнозом вродженої сенсоневральної приглухуватості. Причинами хибно позитивного результату можуть бути змазка в слуховому ходу, навколоплідна рідина, слиз або непосидючість дитини під час обстеження. За таких обставин необхідно повторити отоакустичну емісію через місяць-півтора у спеціалізованих сурдологічних центрах.
Існує низка факторів ризику, що потребують особливої уваги щодо перевіряння слуху. До пренатальних факторів належать вроджені інфекції – цитомегаловірус, вроджений сифіліс, токсоплазмоз. Цукровий діабет першого типу або гестаційний діабет у матері, приймання аміноглікозидів чи протималярійних засобів під час вагітності, залежність від психоактивних речовин також підвищують ризик порушень слуху в дитини.
Постнатальні фактори включають екстремально низьку або низьку вагу тіла при народженні – менше ніж 1500 г, перинатальну асфіксію, ішемію, тяжку гіпербілірубінемію. Оцінка за шкалою Апгар 4 бали на першій хвилині життя або 6 балів на п’ятій хвилині, перебування у відділенні інтенсивної терапії понад п’ять днів потребують обов’язкового контролю слуху. Окрему увагу слід приділяти дітям після вродженого менінгіту будь-якої етіології – вірусного, бактеріального чи грибкового, оскільки гостра сенсоневральна приглухуватість є частим ускладненням цього захворювання. Застосування ототоксичних препаратів – аміноглікозидів та діуретиків, штучна вентиляція легень понад п’ять днів, використання апарата ЕКМО, персистуюча легенева гіпертензія новонароджених також входять до переліку факторів ризику.
Сімейний анамнез важливий, якщо в батьків, дідуся чи бабусі діагностовано сенсоневральну приглухуватість саме з дитинства – набута форма не враховується. Генетичні синдроми Альпорта, Джервела – Ланге-Нільсена, нейрофіброматоз, синдроми Пендреда, Ашера і Ваарденбурга асоціюються з порушеннями слуху. Черепно-лицеві аномалії, зокрема розщелина піднебіння або верхньої губи, аномалії вушної раковини, атрезія зовнішнього слухового ходу ускладнюють проведення дослідження і потребують розширеної діагностики.
Алгоритм дій за негативного результату скринінгу передбачає консультацію отоларинголога та проведення розширеної діагностики включно із коротколатентними слуховими викликаними потенціалами. Направлення до сурдолога і динамічне спостереження мають забезпечити встановлення остаточного діагнозу до тримісячного віку.
Етіологія та патогенез гострого середнього отиту
Поширене переконання, що отит виникає внаслідок переохолодження або протягу, є помилковим. Холод може бути непрямим фактором, проте не є причиною захворювання. Справжній механізм розвитку отиту пов’язаний із вірусною інфекцією. Гостра респіраторна вірусна інфекція спричиняє набряк слизової оболонки носової порожнини, що порушує функцію слухової труби.
Її анатомічні особливості в дітей створюють передумови для розвитку отиту: вона широка, коротка і розташована горизонтально. Будь-який нежить із набряком носової порожнини стає фактором ризику поширення інфекції в напрямку середнього вуха. Типова послідовність подій виглядає так: нежить призводить до закладеності слухової труби, і через декілька днів розвивається отит.
Питання потрапляння води у вухо під час купання також потребує раціонального підходу. Контакт вуха з водою здебільшого не лише допустимий, а й корисний. Сірчані маси, що утворюються в зовнішньому слуховому ходу, є фізіологічною нормою. Сірка виконує функцію природного бар’єра: віруси, бактерії та грибки осідають на ній, що запобігає інфікуванню шкіри зовнішнього слухового ходу. Ідеально чисте вухо, позбавлене сірки, вразливе для розвитку інфекцій.
Вода під час купання сприяє розрідженню сірки та її виведенню до зовнішньої частини слухової раковини, звідки батьки можуть безпечно видалити її біля зовнішнього слухового ходу. Існують конкретні протипоказання до потрапляння води у вухо: виділення з вуха, перфорація барабанної перетинки, наявність шунтів. Перфоративний середній отит потребує консультації отоларинголога для визначення характеру перфорації та вибору тактики лікування.
Тимпаностомічні шунти встановлюють при секреторному середньому отиті за чіткими показаннями. Ця маніпуляція є повноцінним хірургічним втручанням – тимпаностомією. За наявності шунтів категорично заборонено плавати, оскільки вода отримує прямий доступ до барабанної порожнини.
Зовнішній отит, відомий як вухо плавця, часто розвивається після перебування в морі. Морська вода не є стерильною, і контакт із нею може спричинити запалення шкіри зовнішнього слухового ходу. Клінічна картина включає виділення з вуха, виражений біль, звуження зовнішнього слухового ходу. До одужання плавання категорично протипоказане.
Гігієна вуха і профілактика ускладнень
Використання ватних паличок для чищення вух є небезпечною практикою, що може призвести до серйозних ускладнень. У клінічній практиці трапляються випадки травматичної перфорації барабанної перетинки, коли мати під час чищення не розрахувала глибини введення палички або дитина раптово сіпнулася. Наслідком стає кровотеча з вуха та перфорація, яка може не загоїтися через значні розміри.
Ватні палички є косметичним засобом, призначеним для макіяжу, а не для гігієни вух. Очищення зовнішнього вуха слід проводити м’якою серветкою або ватним диском без натискання в межах зовнішньої частини раковини. Категорично заборонено використовувати скручені серветки, шпильки та саморобні інструменти.
Застосування ватних паличок провокує формування сірчаних пробок. Паличка проштовхує сірку глибше в слуховий хід, де вона утрамбовується, і формується пробка. Крім того, постійне подразнення шкіри зовнішнього слухового ходу може спровокувати зовнішній отит або отомікоз.
Якщо педіатр під час огляду не візуалізує барабанної перетинки через надмірне накопичення сірки, дитину слід скерувати до отоларинголога. Очистити зовнішній слуховий хід необхідно до розвитку гострого середнього отиту, оскільки маніпуляція на тлі болю та запалення значно неприємніша для дитини. Профілактичне видалення сірчаних мас забезпечує можливість адекватного огляду в разі виникнення отиту в майбутньому.
Діти з атопічним або себорейним дерматитом схильні до утворення сірчано-епітеліальних пробок. Шкіра зовнішнього слухового ходу злущується, змішується із сіркою, утворюючи щільні маси, які важче видалити під час туалету вуха. Такі пробки часто потребують попереднього розм’якшення церуменолітиками протягом декількох днів.
Видаляти сірчані пробки має медичний персонал під контролем отоскопії. Неприпустимо, щоби батьки самостійно промивали вуха, оскільки неможливо контролювати повноту видалення мас та цілісність барабанної перетинки.
Показання до консультації отоларинголога і тактика ведення отитів
Негайна консультація отоларинголога показана під час сильного або різкого болю у вусі, виділень будь-якого характеру – особливо крові, рідини чи гною з неприємним запахом, високої температури в поєднанні з болем у вусі. Немовлята, які не можуть вербалізувати скарги, демонструють неспокій: тримаються за вухо, чухають або б’ють його, раптово плачуть без видимої причини, плачуть під час годування, часто прокидаються.
Особливу настороженість має викликати поява симптомів через три-сім днів після перенесеної ГРВІ. Якщо дитина першого року життя стала неспокійною після респіраторної інфекції, постійно плаче вночі, а педіатр не візуалізує вуха, огляд отоларинголога є обов’язковим. Видалення сірчаних мас дасть змогу встановити діагноз і визначити тактику лікування.
Почервоніння або напруження тканин за вухом, асиметрія положення вушних раковин, коли одне вухо відстовбурчується більше за інше, є тривожними симптомами, що потребують негайного втручання. Ці ознаки можуть свідчити про розвиток внутрішньочерепних ускладнень. У дітей раннього віку гострий середній отит може ускладнюватися антритом, у старших – гнійним мастоїдитом. Зростання антибіотикорезистентності призводить до того, що навіть своєчасно розпочата антибіотикотерапія не гарантує запобігання ускладненням.
Вакцинація проти пневмококової інфекції суттєво знижує ризик отитів, бактеріальних риносинуситів і пневмоній. Пневмокок посідає перше місце серед збудників цих захворювань. Щеплені діти віком віком понад три роки із гострим середнім отитом можуть отримувати відстрочену антибіотикотерапію, тоді як у невакцинованих дітей першого року життя отит є показанням до негайного призначення антибіотиків.
Тимпанометрія показана при рецидивуючих отитах – два-три епізоди є приводом для обстеження. Закладеність вуха, підозра на дисфункцію слухової труби, зниження слуху після ГРВІ потребують проведення комплексної імпедансометрії. Дослідження дає змогу оцінити функцію слухової труби, виявити її обструкцію, діагностувати наявність рідини в середньому вусі – секреторний середній отит. Якщо слух не відновився протягом 72 годин після ГРВІ, слід виключити гостру набуту сенсоневральну приглухуватість.
До огляду отоларинголога категорично заборонено закапувати у вухо краплі, що містять лідокаїн та феназон. Під час невиявленої перфорації ці речовини потрапляють у порожнину середнього вуха, можуть пошкодити слуховий нерв і сповільнити загоєння перфорації. Очні краплі з дексаметазоном також протипоказані. Зігрівання вуха сприяє розмноженню бактерій і погіршує перебіг захворювання.
Більше половини випадків середнього отиту не потребують місцевого лікування краплями. До огляду допомогу дитині слід обмежити системними анальгетиками на основі ібупрофену або парацетамолу. Зовнішній отит і отомікоз, на відміну від середнього отиту, можуть потребувати місцевої терапії, яку призначає отоларинголог після огляду.
Запаморочення голови, нудота і порушення рівноваги, особливо після перенесеного отиту, потребують термінової консультації отоларинголога для виключення гострого лабіринтиту – запалення внутрішнього вуха.
Травми вуха включають прямі удари, що спричиняють травматичну перфорацію барабанної перетинки, та сторонні тіла. В дитячому віці у зовнішньому слуховому ходу виявляють як живі сторонні тіла – комах, мошок, так і неживі – намистинки, частинки гумки, пластиліну тощо. Особливу небезпеку становлять круглі батарейки: потрапивши в ніс, вони окислюються і за дві години можуть спричинити перфорацію носової перегородки, яка корегується лише хірургічно.
Профілактика отитів базується на вакцинації проти пневмококової інфекції на першому році життя, своєчасному лікуванні ГРВІ та раціональному підході до гігієни вух. Кожен епізод отиту потенційно впливає на слух дитини, тому своєчасне звернення до педіатра та отоларинголога залишається ключовим фактором збереження здоров’я вух.
Отже, своєчасний неонатальний скринінг слуху, вакцинація проти пневмококової інфекції, раціональна гігієна вух без використання ватних паличок і уважність до тривожних симптомів – почервоніння за вухом, виділень, порушення рівноваги – є ключовими складниками профілактики та раннього виявлення патології органа слуху в дітей. Педіатру важливо володіти отоскопією, розуміти межі власної компетенції та вчасно скеровувати пацієнта до отоларинголога.
Тематичний номер «Педіатрія» № 1 (82) 2026 р.
