17 серпня, 2026
Вакцинація дітей в Україні: нові можливості захисту та подолання організаційних проблем в умовах війни
У Львові 4-6 червня у гібридному форматі відбувся VIII конгрес Української академії педіатричних спеціальностей PRIME Pediatrics 2026, у якому взяли участь педіатри, сімейні лікарі та лікарі суміжних спеціальностей. Окремий блок наукової програми стосувався таких питань імунопрофілактики в педіатричній практиці, як впровадження вакцинації проти вірусу папіломи людини (ВПЛ) до Національного календаря щеплень України, сучасні підходи до захисту дітей від пневмококової інфекції, атипові й тяжкі форми ротавірусної інфекції. Під час розгляду доказової бази і нових схем вакцинації відбулося обговорення комунікативних та організаційних проблем, що супроводжують упровадження щеплень, зокрема в умовах війни.
Марина Євгенівна Маменко, доктор медичних наук, професор факультету охорони здоров’я, соціальної роботи та психології Національного університету «Києво-Могилянська академія», голова правління ГС «Українська академія педіатричних спеціальностей», представила доповідь «Вакцинація від ВПЛ – нові можливості та традиційні виклики».
Вакцинацію проти ВПЛ внесено до Національного календаря щеплень у межах програми боротьби з онкологічними захворюваннями. Щороку у світі реєструють понад 690 000 нових випадків раку, асоційованих із ВПЛ, – близько 620 000 у жінок і 70 000 у чоловіків (de Martel C., 2018). Інфекція спричиняє різні онкологічні захворювання: щорічно діагностують близько 620 000 випадків раку шийки матки, понад 100 000 – орофарингеального раку, близько 50 000 – анального, до 45 000 – вульварного, до 35 000 – пенільного і близько 18 000 – вагінального раку (de Martel C., 2018). На рак шийки матки припадає 88-90% усіх ВПЛ-асоційованих пухлин (de Martel C., 2018).
Розроблення вакцини відбувалося відносно швидко. У 1970-1980-х рр. доктор Гаральд цур Гаузен висловив гіпотезу про зв’язок ВПЛ із раком шийки матки, у 1983-1984 рр. виділено ВПЛ 16-го і 18-го типу, у 1990-х розроблено вакцину на основі L1-білка, 2006 р. ліцензовано першу вакцину, а 2008-го автор концепції отримав Нобелівську премію. Станом на 2025 р. 148 країн (The Nobel Prize in Physiology or Medicine, 2008; Schiller J.T., 2012), до яких долучилася й Україна, додали вакцину проти ВПЛ до своїх національних програм імунізації.
Світові показники охоплення вакцинацією проти ВПЛ залишаються нижчими за цільові. Мета ВООЗ до 2030 р. – вакцинувати 90% дівчат до 15 років, натомість лише близько 27% отримали хоча б одну дозу, а повний курс завершили близько 20% (WHO, 2026). Серед хлопців хоча б одну дозу отримали близько 7%, повний курс – близько 6% (WHO, 2026).
Ефективність вакцини оцінюють за результатами національних програм профілактичних щеплень упродовж десятиліття. У Швеції ризик інвазивного раку шийки матки у вакцинованих когортах знизився на 88%, у Шотландії частота передракових уражень високого ступеня (CIN3) – на 89%, Австралія має намір досягти елімінації раку шийки матки як проблеми громадського здоров’я до 2035 р. (Lei J., 2020; Palmer T., 2019; Hall M.T., 2019).
За короткий період суттєво змінилися підходи до імунізації проти ВПЛ: вакцину розглядають як гендерно нейтральну, тобто вона рекомендована не лише дівчатам; з’явилися спрощені схеми вакцинації та переконливі дані реальної клінічної практики; суспільство краще обізнане у цій темі (WHO, 2022). Змінилося й розуміння епідеміології. За моделлю Маркова (Канада, 2005-2013 рр.), рівень передавання ВПЛ від осіб жіночої статі чоловікам становив близько 5,60, а у зворотному напрямку – близько 3,50 (Malagon T., 2021), тобто від жінок до чоловіків він передається частіше. За даними американської національної програми соціального дослідження NHANES (2013-2014), поширеність ВПЛ серед жінок найвища у віці 20-24 років, тоді як у чоловіків показник із віком формує плато й у старших групах перевищує жіночий (Lewis R.M., 2018; WHO, 2026). Більшість інфекцій елімінується самостійно, проте персистувальна інфекція може призводити до онкологічних та інших захворювань.
Особливої уваги потребують особи чоловічої статі. Згідно з результатами дослідження HIM, сероконверсія впродовж 36 місяців після аногенітальної інфекції ВПЛ 6/11/16/18 відбулася менш ніж у 8% чоловіків (Giuliano A.R., 2015). Рецидивна генітальна інфекція, зумовлена одним із дев’яти типів вірусу, є частим явищем: повторні випадки виявлено приблизно у 13-25%, а в їх комбінації – до 43% (Pamnani S.J., 2018). Тягар ВПЛ-асоційованих захворювань у чоловіків досі недооцінюють, рутинного скринінгу для них не передбачено, а через низьку сероконверсію вони можуть бути незахищеними від рецидиву, тож вакцинація осіб чоловічої статі захищає їх безпосередньо.
Перелік онкогенних типів ВПЛ ширший за два попередньо описані. Дев’ятивалентна вакцина Гардасил® 9 забезпечує захист від типів 6, 11, 16, 18, 31, 33, 45, 52 і 58, тоді як чотиривалентна охоплює типи 6, 11, 16 і 18. Ці дев’ять типів зумовлюють близько 90% випадків раку шийки матки, 87% – раку вульви, 85% – раку піхви, 95% – раку анального каналу, а також 90% генітальних кондилом (типи 6 і 11) (de Sanjose S., 2019; Bruni L., 2021; CDC, 2023).
Ефективність вакцинації найвища до першого статевого контакту, тому її проводять у дитячому віці. Серед переваг цього етапу – краща імунна відповідь у підлітковому віці, можливість щеплення під час рутинного візиту, високий рівень довіри родини до рекомендацій лікаря та обмежений час для максимально ефективної профілактики (Tatarchuk T., 2025; WHO, 2026).
Членів родини потрібно переконати у доцільності вакцинації. Батьки схильні вважати, що вакцина недостатньо вивчена, вона лише для дівчат і стимулює ранню статеву активність, дитина ще мала, інфекція несерйозна, природний імунітет кращий, щеплення впливає на фертильність (Tatarchuk T., 2025; Фокін Г.Г., 2025). Кожне з цих переконань доповідачка спростувала наявними даними.
До нових перешкод належить втрата довіри до щеплень, зокрема після COVID‑19, поширення дезінформації в соціальних мережах, психоемоційне виснаження батьків та стигматизація тем стосовно інфекцій, що передаються статевим шляхом (WHO, 2025). В умовах війни слід також враховувати внутрішнє переміщення населення, навантаження на систему охорони здоров’я, ризики порушення безперервності вакцинації та логістики.
Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри загальної практики (сімейної медицини) Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член правління ГО «Академія сімейної медицини України» Ірина Миколаївна Волошина розглянула сучасні можливості захисту дітей від пневмококової інфекції.
Пневмококова інфекція – група захворювань, спричинених бактерією Streptococcus pneumoniae, що особливо небезпечна для дітей до двох років та осіб з імуносупресією. Клінічний спектр інфекції охоплює ураження вух (середній отит з ускладненнями), легень (пневмонія, плеврит), крові (бактеріємія, септичний шок) (Weiser J.N., 2018) і мозку (менінгіт). Пневмонія з плевритом супроводжується високою лихоманкою – до 39-40°C (Weiser J.N., 2018), продуктивним кашлем, задишкою, що прогресує, і гострим болем у грудній клітці. Для менінгіту характерні інтенсивний головний біль, ригідність м’язів шиї, світлобоязнь і фонофобія, плутаність свідомості.
Пневмокок уражає не лише дихальні шляхи: гематогенне поширення спричиняє позалегеневі форми – остеомієліт і септичний артрит, целюліт та абсцес, перитоніт, ендокардит (Urvya R.I., 2025).
Наслідки захворювання тяжкі. Одна дитина із 12 із пневмококовим менінгітом помирає навіть за умови своєчасного лікування (Mohanty S., 2024); тяжкі форми призводять до повної глухоти і незворотних уражень мозку, а ті, хто вижив, можуть мати тривалі неврологічні розлади, порушення слуху й когнітивний дефіцит. Зростання стійкості пневмококів до антибіотиків ускладнює лікування і погіршує прогноз.
Збудник передається повітряно-крапельним шляхом під час кашлю, чхання та розмови, найвищий ризик заразитися – у закритих приміщеннях. До 40% здорових людей є безсимптомними носіями (CDC, 2026; ECDC, 2026) і заражають оточення; контагіозність особливо висока в дитячих садках і школах.
Наприклад, епідеміологічні дані Польщі за 2024 р. (інвазивна пневмококова інфекція, n = 1857) (Skoczynska A., 2025) демонструють двопікову вікову структуру захворюваності: найвищі показники – в осіб віком 95+ (39,57) та 85-94 роки (25,17), а серед дітей – до двох років (9,10) (Skoczynska A., 2025). Аналіз розподілу серотипів у дітей до п’яти років за 2014-2024 рр. (n = 7 34) (Skoczynska A., 2025) показує зміщення серотипового пейзажу: серотипи, яких нема в попередніх вакцинах, набувають клінічного значення, що обґрунтовує потребу в ширшому охопленні.
В Україні доступні 10-, 13- та 15-валентні пневмококові кон’юговані вакцини. 15-валентну вакцину Ваксньюванс (PCV15) застосовують у дітей від шести тижнів до п’яти років для захисту від 15 серотипів. Серотипи 3, 22F і 33F становлять понад чверть випадків інвазивної пневмококової інфекції в дітей до п’яти років; вони наявні у PCV15, але їх нема в PCV13 (Golden A.R., 2021).
Серотип 3 належить до найскладніших для вакцинального захисту, він асоційований з тяжкими формами. У дослідженні Kanevsky І. et al. (2023) PCV15 індукувала статистично значущо вищі опсонофагоцитарні (OPA) титри до серотипу 3 порівняно з PCV13; саме OPA-титри, а не лише рівні IgG, визначають реальний захист від інвазивної інфекції (Kanevsky I., 2023).
За даними Європейського центру із профілактики та контролю захворюваності (ECDC), PCV15 уведено як основну вакцину в національні календарі профілактичних щеплень Австрії, Данії, Угорщини, Ісландії, Литви, Нідерландів і Швеції (ECDC, 2026), а як одну з опцій – у Греції, Кіпрі, Ліхтенштейні, Німеччині, Польщі, Словаччині та Франції. У США CDC рекомендує серію PCV15 або PCV20 дітям у 2, 4, 6 та 12-15 місяців.
Планову вакцинацію немовлят і дітей (6 тижнів – 2 роки) проводять за схемою 2 + 1 (6 тижнів, +8 тижнів, бустер 11-15 місяців) або 3 + 1 (інтервали 4-8 тижнів, бустер 11-15 місяців); перехід з іншої пневмококової вакцини можливий будь-коли. Наздоганяюча вакцинація: 7-12 місяців – три дози по 0,5 мл, 12 місяців – 2 роки – дві дози, 2-18 років – одна доза. Дорослим від 18 років – одна доза 0,5 мл (рисунок).
Вакцинація знижує ризик інвазивних пневмококових захворювань на 80%, частоту пневмококової пневмонії – на 65%, а частку антибіотикорезистентних штамів – на 40% (CDC, 2026; Amari S., 2023). Вакцини доступні в аптечній мережі, проте не входять до Національного календаря щеплень України.
Економічний ефект вакцинації не обмежується скороченням госпіталізацій: захист триває понад 10 років (WHO, 2024), зменшується смертність і витрати на реанімацію та реабілітацію, зберігаються роки повноцінної активності.
Доповідь про атипові й тяжкі форми ротавірусної інфекції виголосила кандидат медичних наук, доцент кафедри педіатрії, акушерства та гінекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лікар-педіатр Анастасія Дмитрівна Барзилович.
Ротавірус зазвичай сприймають як кишкову інфекцію з легким перебігом. Проте тяжкі та нетипові форми ротавірусу трапляються досить часто, і їх реєструють не лише в країнах з обмеженим доступом до питної води, а й у Канаді, Італії, США. Тяжкість перебігу частково залежить від штаму збудника: генотип G1P[8] пов’язують із класичним тяжким гастроентеритом і летальними дегідратаціями, G3P[8] – із судомами, енцефалопатією та MERS, а G3P[6]/G10P[11] – із станом, що нагадує некротичний ентероколіт (НЕК) у новонароджених. Летальність серед госпіталізованих за 11 років спостереження становила близько 0,06% у США та 0,1% у Швеції (Troeger C., 2018; Burnett E., 2020; Hallowell B.D., 2022).
Нетиповість ротавірусної інфекції доповідачка проілюструвала серією клінічних випадків із різних країн. Об’єднує їх те, що під час першого огляду стан дитини не викликав тривоги, а справжній характер хвороби став очевидним лише з погіршенням або після додаткових досліджень.
Клінічний випадок 1. Десятимісячна невакцинована дівчинка надійшла після двох генералізованих тоніко-клонічних судом. Блювання двічі за дві доби, діарея до п’яти разів на добу, субфебрилітет; судоми передували ознакам зневоднення. Лабораторно – гіпонатріємія (Na 126 мЕкв/л), тяжка гіпоальбумінемія (альбумін 1,9 г/дл), лейкоцитоз, тромбоцитоз, високий рівень С-реактивного білка; комп’ютерна томографія мозку без змін. Стан нагадував сепсис, призначено цефтріаксон і ванкоміцин. Наступної доби – асцит, плевральний випіт, дихальна недостатність, метаболічний ацидоз, коагулопатія, септичний шок. Позитивний результат отримано лише на ротавірус. Біопсія дванадцятипалої кишки виявила вкорочення і набряк ворсинок без значного запалення; дитина повністю одужала через 12 днів.
Ротавірус є не лише ентеротропним, а й нейротропним збудником. Ураження нервової системи відбувається через пряму нейроінвазію, системне запалення, цитокін-опосередковану токсичність (IL‑1β, IL‑6, TNF-α, IFN-γ, MCP‑1), проникнення через гематоенцефалічний бар’єр і дію вірусного токсичного білка NSP4 із порушенням кальцієвого балансу (Lee K.Y., 2022). Судоми трапляються у 1-8% дітей (Kim Y.O., 2020; Wang D., 2024) і можуть передувати діареї, зневодненню та гарячці, інколи лишаючись єдиним проявом інфекції (доброякісні судоми при легкому гастроентериті). Описано також зворотну енцефалопатію з ураженням валика мозолистого тіла, церебеліт із мутизмом, атаксією, дизартрією і тремором, гостру енцефалопатію з двофазними судомами та пізнім обмеженням дифузії з характерною картиною bright tree на МРТ. У новонароджених перебіг можливий без гарячки – як «судоми п’ятої доби» або стан, що нагадує НЕК. Найтяжчою формою є гостра некротизуюча енцефалопатія (Wang D., 2024).
Клінічний випадок 2. У 18-місячного хлопчика з підтвердженою ротавірусною інфекцією через 48 годин – відмова від їжі, переймоподібний біль у животі, кров’янисті виділення. Ультразвукове дослідження виявило інвагінацію кишечника, яка розправилася спонтанно, без операції.
Клінічний випадок 3. Недоношена дівчинка (32 тижні, маса 2300 г): на 49-ту добу – діарея, погіршення апетиту, кров у випорожненнях за наявності контактів із ротавірусом. Розвинувся синдром, що нагадує НЕК; дитина перенесла три хірургічні втручання й тривале лікування у відділенні інтенсивної терапії новонароджених, але вижила.
Клінічний випадок 4. Дворічний хлопчик: гострий початок, блювання, діарея, температура близько 38,5°C; діарея прогресувала до 8-10 епізодів за добу. Пероральна регідрація вдома, ознак значного зневоднення спочатку не було. Через добу – кардіореспіраторна зупинка; реанімація без ефекту. На секції – високовірулентний штам з мутаціями NSP4, VP4, VP7, VP3.
Клінічний випадок 5. 13-місячна дівчинка: блювання, водяниста діарея, гарячка до 40°C, хворіла чотири доби; на момент надходження стан відносно стабільний, легке зневоднення, первинні аналізи без значних відхилень. За кілька годин – різке погіршення, кардіореспіраторна зупинка; лабораторно тяжкий змішаний ацидоз (pH 6,81), гіпернатріємія (Na до 161 ммоль/л), дифузний набряк мозку. Дитина померла. Штам – високовірулентний G1P [8].
Обидві дитини (клінічний випадок 4 і 5) не були вакциновані.
Захиститися від усіх штамів неможливо: мішенями вакцинації є гени VP7 і VP4, тоді як NSP1 та VP3 лишаються поза її впливом (Troeger C., 2018; Burnett E., 2020; Hallowell B.D., 2022). Жива пероральна п’ятикомпонентна (пентавалентна) ротавірусна вакцина РотаТек містить п’ять реасортантних вірусів і перекриває серотипи, відповідальні приблизно за 83% випадків ротавірусної інфекції у світі. Першу дозу вводять у віці 6-12 тижнів, інтервал між дозами – щонайменше 4 тижні, останню – не пізніше ніж за 8 місяців; за повної тридозової схеми 82% захисту досягають вже між першою та другою дозою. Вакцинація не усуває ймовірності захворіти, але знижує ризик тяжкого перебігу, летальних наслідків та інвагінації, оскільки вакциновані діти хворіють рідше.
Профіль безпеки підтверджено застосуванням понад 270 мільйонів доз у світі; можливе підвищення ризику інвагінації після першої дози оцінюють у 1,5-2,6 випадку на 100 000 доз, який значно переважує користь від вакцинації (Yin W.K., 2013; Tate J.E., 2019; WHO, 2026, CDC, 2026).
Три представлені доповіді щодо дитячої імунопрофілактики об’єднує спільна теза: своєчасне щеплення є найдоступнішим інструментом захисту дитини від інфекцій, тягар яких нерідко недооцінюють. Вакцинація проти ВПЛ пройшла шлях від захисту лише дівчат до гендерно нейтральної стратегії з раннім стартом у дитячому віці, а дев’ятивалентна вакцина Гардасил® 9 розширює охоплення онкогенних типів, відповідальних приблизно за 90% випадків раку шийки матки. Пневмококова інфекція в дітей раннього віку зберігає високу летальність і ризик стійкої інвалідизації, тоді як зміщення серотипового пейзажу обґрунтовує перехід до вакцин ширшої валентності – 15-валентна вакцина Ваксньюванс додатково захищає від серотипів 3, 22F і 33F. Ротавірусна інфекція, яку зазвичай сприймають як легку кишкову хворобу, може мати атиповий і навіть фатальний перебіг, а пентавалентна вакцина РотаТек знижує ризик її тяжких форм та інвагінації. Попри відмінності збудників і клінічних сценаріїв, доповідачі наголосили на наявності спільних проблем, що лише загострюються під час війни: йдеться про недостатнє охоплення цільових когорт, недовіру до вакцинації та дезінформацію. Подальший прогрес імунопрофілактики залежатиме не лише від доступності вакцин, а й від довіри родин та послідовної комунікації лікаря з пацієнтом.
Підготувала Олена Речмедіна
Тематичний номер «Педіатрія» № 2-3 (83-84) 2026 р.
