18 серпня, 2026
«Респіраторна школа» УАПС: сучасні підходи до дошкільного візингу
Українська академія педіатричних спеціальностей (УАПС) започаткувала новий освітній проєкт – «Респіраторну школу». Перша зустріч відбулася 13-17 липня 2026 р. у Кам’янці-Подільському, її учасниками стали педіатри, дитячі пульмонологи і алергологи, лікарі загальної практики. У межах заходу Олександр Васильович Мазулов, кандидат медичних наук, доцент кафедри педіатрії № 1 Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, дитячий алерголог, пульмонолог, презентував доповідь «Нові можливості корекції дошкільного візингу у дітей».
Повторні епізоди бронхообструктивного синдрому (обструктивного бронхіту, свистячого дихання) у дітей дошкільного віку належать до найпоширеніших і водночас найскладніших для ведення респіраторних станів. Щодо таких захворювань використовують узагальнювальний медичний термін «дошкільний візинг». Епізоди візингу можуть виникати лише на тлі вірусної інфекції або після фізичного навантаження чи контакту з алергенами. Це лягло в основу поділу візингу на фенотипи: вірусіндукований та мультитригерний (рис. 1).
Протягом перших шести років життя майже половина дітей хоча б раз має епізоди візингу, переважно на тлі вірусної інфекції. У 17% вони повторюються. Проблема дошкільного візингу не обмежується лише гострим періодом. Серед дітей віком 6-48 місяців із візингом, що виникає на тлі риновірусної інфекції, підтверджену бронхіальну астму у віці до 11 років мають 62,6% (Holmdahl I., 2024). Патогенетичний ланцюг вибудовується від реплікації вірусу (риновірус – основний, але може бути інший, наприклад, RSV) в епітелії дихальних шляхів через вивільнення епітеліальних алармінів (IL‑33, TSLP, IL‑25) до Т2-запалення за участі вроджених лімфоїдних клітин (ILC2) із підвищенням IL‑5 та IL‑13, що реалізується незалежно від атопії (рис. 2).
Раніше вважали, що на вибір тактики значною мірою впливатиме фенотип візингу. Згодом тривалі спостереження за дітьми з повторними епізодами візингу показали, що фенотипи можуть змінюватись. Тобто дитина спочатку має рецидивні епізоди візингу лише на тлі вірусних інфекцій, а надалі може додаватись інший фактор (наприклад, контакт із котом). Можлива і зворотна ситуація – дитина на тлі мультитригерного візингу з часом має епізод бронхообструкції лише на тлі вірусної інфекції. Тому підхід до таких дітей змінився кардинально і, згідно із сучасними рекомендаціями, слід фокусуватись не на фенотипі візингу, а на можливих факторах формування бронхіальної астми в майбутньому (Makrinioti H., 2024).
Саме тому для індивідуального прогнозування трансформації візингу в астму використовують індекс ризику розвитку бронхіальної астми (API або mAPI), що враховує не лише наявність візингу, а й інші фактори (доцільно надати таблицю mAPI).
Які препарати у лікуванні дітей із бронхообструктивним синдромом ефективні? Для лікування гострого епізоду серед бронхолітиків короткодіючі β2-агоністи (КДБА) зменшують вираженість симптомів; формотерол забезпечує бронходилатацію тривалістю понад 8 годин; для сальметеролу описано дозозалежний ефект за наявності гіперреактивності бронхів, а антихолінергічні засоби асоціювалися з більшою кількістю днів без симптомів порівняно з флутиказоном (Makrinioti H., 2024). Роль інгаляційних глюкокортикостероїдів (ІГКС) у гострому періоді стриманіша: флутиказон не впливав на показники функції зовнішнього дихання та ймовірність встановлення діагнозу астми в майбутньому, дія беклометазону не відрізнялася від контролю за кількістю позапланових візитів, тоді як будесонід переважав монтелукаст за потребою в системних стероїдах (Makrinioti H., 2024).
Практична тактика в дітей із рецидивними епізодами візингу узгоджена чинними настановами (Kaiser S.V., 2016; Santamaria F., 2026; GINA, 2026). Діти віком до п’яти років із нечастими епізодами візингу (менше ніж три за рік) можуть отримувати лише КДБА. Проте через ризик їх надмірного використання обґрунтованим є короткий курс ІГКС (Santamaria F., 2026). Оскільки ГРВІ триває зазвичай близько 10 днів, саме на такий термін призначають ІГКС; цей підхід відображений у GINA 2025.
Варті уваги й нестероїдні опції. Під час ГРВІ будесонід і монтелукаст однаково знижували симптоми. Завдяки ранньому призначенню макролідів тривалість епізоду скорочувалась на 63,3%, тоді як у дітей, госпіталізованих до відділення невідкладної допомоги, впливу досягнуто не було (Makrinioti H., 2024). Але антибіотики та монтелукаст не є препаратами першого ряду в таких пацієнтів, їх можна використовувати як додаткові опції у разі недостатньої ефективності ІГКС.
Профілактика повторних епізодів за допомогою бактеріальних препаратів становить окремий практичний напрям (Makrinioti H., 2024). Для OM‑85 показано зниження частоти епізодів візингу на 37,9% порівняно з плацебо, а застосування MV130 асоціювалося зі зниженням на 40% частоти епізодів та потреби в лікуванні.
Механістичне підґрунтя такого ефекту розкривають мікробіологічні дані. Завдяки застосуванню кластерного аналізу бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ) виокремлено три групи дітей із візингом і астмою: шкільного віку з тяжкою, стероїд-рефрактерною астмою та множинними тригерами (середній вік – 131 місяць); із тяжким повторним візингом і сенсибілізацією до алергенів (середній вік – 57 місяців); із нейтрофільним, стероїд-резистентним візингом (середній вік – 40 місяців) (Guiddir T., 2017). Близько половини дітей із візингом мають позитивну бактеріальну культуру БАЛ (52% проти 21% у контролі, з нейтрофілією у 91% випадків (Schwerk N., 2011), причому виявлення Moraxella catarrhalis асоціюється з нейтрофілією дихальних шляхів (Robinson P., 2019).
В основі дії бактеріальних препаратів лежить концепція тренованого імунітету (trained immunity): контакт клітин вродженого імунітету (моноцити, дендритні клітини) з мікробними стимулами (PAMPs) запускає епігенетичне перепрограмування та метаболічний зсув із формуванням функціональної пам’яті. Бактек (MV130) – бактеріальний мукозальний імунотерапевтичний препарат для сублінгвального застосування на основі інактивованих цілих бактерій: 90% грампозитивних (Streptococcus pneumoniae – 60%, Staphylococcus aureus – 15%, Staphylococcus epidermidis – 15%) та 10% грамнегативних (Klebsiella pneumoniae – 4%, Haemophilus influenzae – 3%, Moraxella catarrhalis – 3%). Цільноклітинна інактивація зберігає складну антигенну архітектуру, а сублінгвальне введення забезпечує синергію вродженої (моноцити, дендритні клітини, IL‑12, TNF-α, IL‑10) та адаптивної (B- і T-клітини, Th1-, Th17-реакції, підвищення секреторного IgA) відповідей (рис. 3).
Доказова база MV130 стосовно візингу ґрунтується на рандомізованому подвійному сліпому плацебоконтрольованому дослідженні Nieto А. та співавт. (фаза ІІІ): у ньому взяли участь 120 дітей віком до трьох років із понад трьома епізодами візингу за попередній рік, пацієнти із позитивними шкірними пробами на аероалергени вибували зі складу учасників; препарат або плацебо застосовували щоденно протягом шести місяців із подальшим спостереженням, первинною кінцевою точкою була кількість нападів візингу. Після застосування MV130 зменшилась кількість епізодів (медіана за 12 місяців – 3,0 проти 5,0 у групі плацебо; р < 0,001), скоротилась їх тривалість (на 55%; р = 0,005) і знизилась вираженість симптомів та використання ліків (Nieto А., 2021). Час до наступного епізоду тривав не лише впродовж усього періоду дослідження (відношення ризиків (ВР) 0,45; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,30-0,67; р < 0,001), а і в постлікувальний період протягом 6 місяців (ВР 0,57; 95% ДІ 0,39-0,82; р < 0,001) (рис. 4). За даними, 58% дітей у групі, що приймали MV130, припинили відповідати критеріям рекурентного візингу порівняно з 80% у групі плацебо (NNT = 5). Це супроводжувалося зменшенням потреби в ІГКС і сальбутамолі.
Рис. 4. Час до наступного епізоду візингу (Nieto А., 2021)
Схема застосування MV130 передбачає два розпилення під язик раз на добу з утриманням препарату під язиком одну-дві хвилини перед проковтуванням; тривалість курсу – три місяці (потрібно два флакони по 9 мл); зберігання в холодильнику – при 2-8 °C в оригінальній упаковці; протягом 30 хвилин до та після застосування не їсти й не пити.
Висновок
Дошкільний візинг потребує диференційованого підходу. Ключовим моментом прогнозу у таких дітей є виявлення саме тих, хто надалі матиме трансформацію візингу в бронхіальну астму. Для цього потрібно використовувати mAPI, а не враховувати фенотип візингу.
Можливості симптоматичної терапії гострого періоду залишаються обмеженими – КДБА зменшують симптоми, а короткий курс ІГКС у високих дозах на період ГРВІ узгоджується з підходом GINA 2025, проте окремі засоби не демонструють впливу на функцію дихання чи ризик формування астми.
Завдяки профілактиці повторних епізодів бактеріальними препаратами постав напрям, спрямований не на симптом, а на модифікацію самої траєкторії респіраторної патології. Мікробіологічні дані про бактеріальний компонент запалення дихальних шляхів створюють підґрунтя для мукозальної бактеріальної імунотерапії, а концепція тренованого імунітету пояснює механізм її дії. Застосування препарату Бактек (MV130) у рандомізованому плацебоконтрольованому дослідженні дітей із візингом показало зниження частоти й тривалості епізодів захворювання, подовження часу до наступного нападу та зменшення потреби в медикаментозній підтримці за сприятливого профілю безпеки. Це є підставою розглядати препарат як обґрунтовану опцію для дітей від 6 місяців із повторними епізодами візингу на тлі рецидивних респіраторних інфекцій, із метою зменшення медикаментозного навантаження.
Підготувала Юлія Коваль
Тематичний номер «Педіатрія» № 2-3 (83-84) 2026 р.
