3 листопада, 2026

Клінічна ефективність карипразину в невідкладному лікуванні шизофренії: сучасні дані та практичні рекомендації

Лікування шизофренії у відділеннях невідкладної допомоги пов’язане зі значними труднощами, зокрема щодо зменшення негативних симптомів та функціональних порушень. Карипразин, частковий агоніст дофамінових D₃-/D₂-рецепторів, має унікальний фармакологічний профіль, що зумовлює його ефективність у таких умовах. J. M. Montes-Rodrнguez et al. на основі огляду літератури створили експертний консенсус щодо клінічної користі карипразину в умовах інтенсивної терапії та сформулювали практичні рекомендації щодо його застосування. Пропонуємо до вашої уваги огляд їхньої публікації «Clinical utility of cariprazine in the management of acute schizophrenia: current evidence and practical recommendations» (Actas Esp Psiquiatr, 2026; 54 (4): 1331‑1349).

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Шизофренія – тяжкий хронічний психічний розлад, що супроводжується порушенням мислення, сприйняття та поведінки й істотно впливає на функціонування та якість життя пацієнтів. Її симптоми традиційно групують у п’ять доменів: позитивні й негативні симптоми, дезорганізоване мислення, ворожість/ажитація та тривожність/депресія. Важливим чинником функціональних обмежень є також порушення когнітивних функцій, зокрема уваги, пам’яті та виконавчих функцій (Galmes, Rancans, 2023).

Основу фармакотерапії становлять антипсихотичні препарати (АП) першого та другого покоління. Останні дієві передусім щодо позитивної симптоматики, але мають обмежену ефективність щодо негативних і когнітивних симптомів. Окрім того, їх застосування може супроводжуватися метаболічними та іншими побічними ефектами (ПЕ), що негативно впливає на прихильність до лікування та підвищує ризик рецидивів. Водночас застосування антипсихотиків першого покоління нині обмежене через вищий ризик екстрапірамідних ПЕ (Solmi et al., 2023).

Важливим напрямом удосконалення фармакотерапії є пошук препаратів, здатних забезпечувати широкий спектр антипсихотичної дії за сприятливішого профілю переносимості та потенційного впливу на негативні й когнітивні симптоми. До таких препаратів належать часткові агоністи D₂-/D₃-рецепторів (карипразин, арипіпразол і брекспіпразол), які в літературі умовно відносять до антипсихотиків третього покоління. Їхній унікальний механізм дії пов’язують із можливістю більш фізіологічної модуляції дофамінергічної передачі та нижчим ризиком деяких метаболічних і екстрапірамідних ПЕ.

Для тривалої підтримувальної терапії також застосовують ін’єкційні форми тривалої дії (LAI), які можуть підвищувати прихильність до лікування та зменшувати ризик пропуску доз (Citrome et al., 2022).

У сучасних підходах до лікування шизофренії наголошується на необхідності не лише контролю позитивних симптомів, а й досягнення довгострокового функціонального відновлення. Саме стійкість негативних і когнітивних симптомів залишається одним із ключових терапевтичних викликів. У консенсусі J. M. Montes-Rodrнguez et al. (2026) розглянуто клінічну користь карипразину в комплексному лікуванні пацієнтів із гострими епізодами шизофренії, зокрема щодо позитивних і негативних симптомів, когнітивних порушень, ворожості, прихильності до лікування та супутнього вживання психоактивних речовин (ПАР).

Стратегії терапії

Лікування шизофренії передбачає поєднання антипсихотичної фармакотерапії та психосоціальних втручань (Solmi et al., 2023). Вибір АП другого покоління як основи фармакотерапії має бути індивідуалізований з урахуванням тяжкості симптомів, супутніх захворювань, профілю ПЕ, переносимості та комплаєнсу пацієнта (Lopez-Morinigo et al., 2022). Однією з основних терапевтичних проблем залишається недостатня ефективність доступних методів щодо негативних і когнітивних симптомів. Когнітивний дефіцит часто зумовлює значні функціональні обмеження, але специфічних препаратів для їх лікування при шизофренії наразі не схвалено. Тому перевагу можуть надавати АП зі сприятливим когнітивним профілем, зокрема карипразину, арипіпразолу та луразидону, в поєднанні з когнітивною реабілітацією та іншими психосоціальними втручаннями (Vita et al., 2022). Карипразин, який має вищу афінність до D₃-, ніж до D₂-рецепторів, а також взаємодіє з серотоніновими рецепторами, розглядається як препарат із потенційними прокогнітивними та антидепресивними ефектами й особливими можливостями впливу на негативну симптоматику (Brasso et al., 2023; Garcнa-Fernбndez et al., 2024). Дані щодо ефективності карипразину при різних симптомних доменах наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Ефективність карипразину щодо різних симптомних доменів
Клінічний домен	Ключові докази / дизайн дослідження	Кількісні результати (розмір ефекту)
*Основні домени*
Негативні симптоми	Рандомізоване подвійне сліпе порівняльне дослідження фази IIIb, препарат порівняння – рисперидон (n=461)	Для позитивних і негативних симптомів РЗСЗ показників за PANSS становив -1,46 на 26-му тижні терапії
Позитивні симптоми	Метааналіз даних РКД щодо ефективності й безпеки	Підтвердження вищої ефективності щодо загального зменшення симптомів за PANSS, сприятливий профіль переносимості
Когнітивні симптоми	Ретроспективний аналіз когнітивних показників за PANSS у пацієнтів із різким загостренням	Істотно ефективніший для поліпшення КФ порівняно із рисперидоном (РЗСЗ -0,73) та плацебо
*Додаткові домени*
Ворожість	Об’єднаний ретроспективний аналіз даних трьох РКД, присвячених оцінюванню ефективності при загостренні шизофренії	Значуще зниження показника ворожості за PANSS порівняно із плацебо; вища ефективність порівняно з арипіпразолом
Прояви депресії	РКД з оцінюванням за MADRS	Значуще поліпшення загального показника за MADRS порівняно із плацебо, починаючи з 2-го тижня
Примітки: РЗСЗ – різниця зважених середніх значень; PANSS – шкала оцінювання позитивних і негативних симптомів; MADRS – шкала оцінювання депресії Монтгомері–Асберг.

Адаптовано за J. M. Montes-Rodrіguez et al. (2026)

Окремою терапевтичною проблемою є шизофренія з супутнім розладом, пов’язаним із вживанням ПАР. Такі пацієнти мають підвищений ризик рецидивів, госпіталізацій і погіршення функціонування та часто характеризуються нижчою прихильністю до лікування. У цій групі часткові агоністи дофамінових рецепторів, зокрема карипразин та арипіпразол, застосовуються як препарати першої лінії разом із супутнім контролем залежності (Tsapakis et al., 2024).

Психосоціальні втручання є невід’ємною складовою комплексного лікування шизофренії та спрямовані на поліпшення функціонування, соціальної адаптації й якості життя. До основних методів належать когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), когнітивна реабілітація, сімейні втручання та психоосвіта. Їх раннє застосування сприяє довгостроковому функціональному відновленню та підтриманню особистих і соціальних цілей пацієнта (Correll et al., 2022; Solmi et al., 2023).

Оптимізація лікування та подальші напрями

На думку J. M. Montes-Rodrнguez et al. (2026), недоліком доступних рекомендацій щодо лікування шизофренії є надмірна зосередженість виключно на клінічних характеристиках пацієнтів. Оскільки шизофренія являє собою складне захворювання, є низка інших критеріїв, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо втручань в осіб із загостреннями шизофренії. Автори пропонують оновлений – комплексний, індивідуалізований, оснований на симптомних доменах – підхід до ведення таких пацієнтів із метою оптимізації прогнозу та поліпшення функціонального стану вже на ранніх стадіях терапії. Відповідно до нього, план лікування необхідно адаптувати до кожного конкретного пацієнта з урахуванням тяжкості симптомів, профілю ПЕ, супутніх захворювань та уподобань. Слід застосовувати цілісний підхід, який, окрім позитивних симптомів, враховує низьку прихильність до лікування, соціальну та сімейну підтримку, функціональні розлади, когнітивний дефіцит та афективність.

Раннє втручання має вирішальне значення для одужання та поліпшення довгострокових результатів, оскільки може змінити перебіг захворювання. Ретельний моніторинг є обов’язковим для уникнення загострення симптомів, запобігання рецидивам та підтримання стабільної антипсихотичної терапії. Після первинного психотичного епізоду рекомендований термін спостереження становить 2-5 років (Vita et al., 2022).

АП другого покоління (амісульприд, кветіапін, рисперидон, оланзапін, арипіпразол та зипразидон) рекомендовані як фармакотерапія першої лінії, особливо на ранніх стадіях або у разі первинного психотичного епізоду (Keepers et al., 2020). Часткові агоністи (карипразин, арипіпразол, брекспіпразол) є ефективними для контролю позитивних симптомів і мають переваги у пацієнтів із супутніми розладами, пов’язаними з вживанням ПАР (Martinotti et al., 2022; Galmes et al., 2023). Зокрема, карипразин дієвіший, ніж плацебо для контролю як позитивних, так і негативних симптомів; його ефективність щодо зменшення позитивних симптомів зіставна із такою рисперидону або арипіпразолу (Selvan et al., 2024).

У разі резистентної до лікування шизофренії клозапін залишається препаратом вибору. Його слід призначати якомога раніше пацієнтам, які не відповіли на попередню терапію двома або більше АП. За тривалої резистентності до медикаментозного лікування визначальною опцією є електросудомна терапія, зокрема в поєднанні з клозапіном, яка сприяє зменшенню негативних симптомів. При резистентності до клозапіну електросудомна терапія полегшує позитивні симптоми та поліпшує загальні клінічні результати (Tsapakis et al., 2024).

Лікування первинних негативних симптомів залишається серйозним викликом і незадоволеною клінічною потребою. Сучасні методи забезпечують обмежене поліпшення стану без стандартизованого підходу. Ці симптоми пов’язані з гіршими функціональними результатами, нижчою частотою досягнення ремісії та якістю життя (Correll et al., 2020). Карипразин та амісульприд є ефективнішими, ніж АП першого покоління щодо даного симптомного домену (Cerveri et al., 2019). Це можна пояснити їхніми відмінними фармакологічними профілями, зокрема нижчою афінністю до D₂-рецепторів та впливом на інші нейромедіаторні системи. Карипразин продемонстрував вищу ефективність щодо зменшення первинних негативних симптомів, як-от абулія та ангедонія, і вважається препаратом вибору для лікування таких пацієнтів (Aubel et al., 2021). Результати масштабного багатоцентрового подвійного сліпого рандомізованого дослідження фази IIIb (n=461) показали, що карипразин був дієвішим за рисперидон для полегшення негативних симптомів, що переважали у пацієнтів із шизофренією (Nйmeth et al., 2017). На основі огляду літератури автори дійшли висновку, що карипразин був ефективнішим у лікуванні осіб із переважанням негативних симптомів порівняно з іншими АП другого покоління. Тому вони припускають, що пацієнти, які досягли адекватного контролю позитивних симптомів, але продовжують страждати від виснажливих негативних симптомів на тлі лікування іншим АП, можуть отримати значну клінічну користь від переходу на карипразин.

Карипразин та амісульприд мають переваги порівняно з АП першого покоління завдяки кращим результатам щодо функціонування та когнітивних здібностей. Ці препарати можуть ефективно контролювати негативні та афективні симптоми, впливаючи на різні системи нейромедіаторів, зокрема на дофамінові та серотонінові рецептори (Cerveri et al., 2019; Correll et al., 2022). Вища ефективність карипразину в лікуванні афективних симптомів може пояснюватися його здатністю модулювати дофамінові та серотонінові рецептори – ключові мішені в терапії розладів настрою (Laszlovszky et al., 2021; Tarzian et al., 2023).

Також є докази, що карипразин, арипіпразол та луразидон мають інший механізм дії, ніж традиційні АП і продемонстрували вищу ефективність щодо когнітивних функцій (Rubio, Kane, 2022). Ретроспективний аналіз даних дослідження фази III свідчить, що карипразин дієвіше полегшує когнітивні симптоми, ніж рисперидон, особливо у пацієнтів із тяжкими загостреннями. Вчені вважають, що ці прокогнітивні ефекти можуть бути зумовлені частковим агонізмом щодо D₃-рецепторів, що може посилювати дофамінергічну нейротрансмісію в кортикальних ділянках мозку (Selvan et al., 2024).

Тривожні та афективні розлади є поширеними і часто передують психотичним рецидивам, тому для швидкого купірування ажитації застосовують АП першого покоління (як-от галоперидол), але вони пов’язані з підвищеним ризиком екстрапірамідних симптомів. Клозапін та внутрішньом’язові форми деяких АП другого покоління (оланзапіну та зипразидону, дія яких триває лише кілька годин), зокрема у формі LAI, можуть бути ефективними для контролю ажитації та агресії при загостреннях, зазвичай із нижчим ризиком екстрапірамідних ПЕ (Keepers et al., 2020).

Згідно із ретроспективним аналізом даних трьох РКД, карипразин ефективно зменшує ворожість завдяки частковому агонізму щодо D₃- та D₂-рецепторів. Результати дослідження в реальних умовах за участю пацієнтів із гострим психозом, які отримували карипразин, продемонстрували значне зниження показників ворожості, а також зменшення позитивних і негативних симптомів (Galmes et al., 2023).

Тривожність та депресія – поширені супутники шизофренії, що погіршують функціональні порушення та якість життя, підвищують ризик суїциду (Cooper et al., 2020). Ведення пацієнтів ускладнюється значним перекриванням негативних та депресивних проявів, які мають спільні основні ознаки, як-от ангедонія, зниження емоційного сприйняття та реагування, анергія, абулія. Додавання антидепресантів (зокрема міртазапіну й флуоксетину) стало стандартною стратегією лікування; дані різних метааналізів демонструють, що вони є помірно ефективними для полегшення тягаря негативних симптомів порівняно із монотерапією АП (Tsapakis et al., 2024). Атипові АП кветіапін, луразидон та арипіпразол показали вищу ефективність у зменшенні симптомів депресії, ніж традиційні АП (Vita et al., 2022).

У цьому контексті перспективним є застосування карипразину, який у рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні значуще полегшував симптоми депресії, оцінені за шкалою MADRS. В іншій роботі було підтверджено ефективність карипразину як допоміжної терапії: значне поліпшення показників за MADRS спостерігалося вже на другому тижні та зберігалося до шостого тижня. Доза 1,5 мг/добу виявилася особливо ефективною порівняно із плацебо для зменшення симптомів депресії (Pavlichenko et al., 2022). Підсумок рекомендованих фармакологічних методів лікування шизофренії за симптомними доменами наведено в таблиці 2.

Таблиця 2. Фармакологічні методи лікування шизофренії залежно від симптомів
Симптомний домен	Лікування
Негативні симптоми	Перша лінія: атипові АП (рисперидон, оланзапін, арипіпразол, паліперидон, луразидон, карипразин завдяки кращому профілю екстрапірамідних симптомів) АП‑1 (хлорпромазин, флуфеназин тощо) мають подібну ефективність, але вищу частоту екстрапірамідних ПЕ Галоперидол: лікування гострого збудження Клозапін1: лікування резистентної шизофренії (відсутність відповіді на ≥2 АП за адекватних доз і курсів); ефективний для терапії резистентних позитивних симптомів
Позитивні симптоми	Деякі АП‑2 можуть мати дещо сильніший вплив на негативні симптоми, ніж АП‑1, хоча докази цього є обмеженими, а ефект – помірним. Карипразин показав вищу ефективність у зменшенні негативних симптомів2, ніж рисперидон та арипіпразол
Когнітивні симптоми	Луразидон, карипразин та інші АП‑2 можуть мати дещо кращий або менш шкідливий вплив на когнітивні функції, ніж АП‑1, але поліпшення є незначними. Карипразин показав прокогнітивний ефект, що не залежав від покращення інших симптомів
Агресія/ворожість	Лікування гострих станів: в/м введення АП‑2 (оланзапіну, зипразидону) або АП‑1 (галоперидолу), часто у поєднанні з бензодіазепінами (лоразепамом в/м) Клозапін: препарат вибору для лікування стійкої та тяжкої агресії, особливо за резистентної шизофренії Карипразин показав значне зниження рівня ворожості порівняно з арипіпразолом
Тривожність/депресія3	Антидепресанти (СІЗЗС/СІЗЗН): сертралін, есциталопрам, венлафаксин тощо у поєднанні з АП є препаратами першого вибору за виразних супутніх симптомів депресії Деякі АП‑2 мають антидепресивний/анксіолітичний ефект: кветіапін часто застосовується завдяки седативним та анксіолітичним властивостям; луразидон показаний при біполярній депресії, ефективний щодо симптомів депресії при шизофренії; оланзапін затверджений для лікування біполярної депресії; арипіпразол/брекспіпразол застосовуються як допоміжні засоби при великому депресивному розладі; карипразин виявляє анксіолітичну та антидепресивну дію, що перевершує таку арипіпразолу, показаний при біполярній депресії
Примітки: АП-1 – АП першого покоління, АП-2 – АП другого покоління, СІЗЗС – селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, СІЗЗН – селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну, в/м – внутрішньом’язово. 1 Клозапін потребує суворого гематологічного моніторингу; метою є найнижча ефективна доза для контролю симптомів та мінімізації ПЕ. 2 Негативні симптоми важко піддаються фармакотерапії; важливо диференціювати первинні від вторинних. 3 Депресія і тривожність дуже поширені при шизофренії. Їх лікування є важливим, адже вони впливають на життєдіяльність пацієнта та підвищують ризик самогубства. Деякі АП можуть бути ефективними самі по собі, але часто необхідне додаткове призначення антидепресантів.

Адаптовано за J. M. Montes-Rodrіguez et al. (2026)

Лікування пацієнта із шизофренією за первинного і подальших психотичних епізодах суттєво відрізняється, головним чином через різні клінічні та терапевтичні потреби на кожному етапі. Первинні психотичні епізоди є критичним періодом для втручання, оскільки раннє й інтенсивне лікування може суттєво змінити перебіг захворювання. Дослідження свідчать, що раннє втручання може поліпшити показники ремісії та одужання порівняно із пізнішими стадіями, але необхідність дослідження та оптимізації стратегій лікування є актуальною, оскільки показники ремісії залишаються низькими (Fountoulakis et al., 2020).

За подальших епізодів ведення пацієнта зосереджується на підтримувальній терапії, профілактиці рецидивів та подоланні резистентності. Оскільки рецидиви є поширеним явищем, для підтримання ремісії симптомів рекомендоване тривале лікування АП (Begemann et al., 2020). Для відновлення функціональних можливостей важливо приділяти особливу увагу нефармакологічним втручанням, як-от КПТ та підтримка сім’ї, оскільки вони допомагають за ширших психосоціальних аспектів розладу (Correll et al., 2022; Garcнa-Fernбndez et al., 2024).

Недотримання режиму лікування спричиняє руйнівні негативні наслідки для прогнозу, зокрема підвищений ризик рецидивів та госпіталізацій, посилення психотичних симптомів, вищу частоту самогубств, серйозніші когнітивні порушення, нижчу якість життя, безпосередній негативний вплив на сім’ї та доглядальників. Клініцисти мають усвідомлювати необхідність раннього втручання із використанням індивідуалізованих планів лікування та постійного моніторингу симптомів і побічних ефектів (Tessier et al., 2023).

У літературі рекомендоване застосування часткових агоністів (карипразин, арипіпразол) як лікування першої лінії при шизофренії в поєднанні з розладом, пов’язаним із вживанням ПАР. Особливу увагу приділяють карипразину, який завдяки афінності до D₃-рецепторів корисний для корекції когнітивних функцій та зменшення вживання ПАР, що підтверджено результатами обсерваційних досліджень у пацієнтів з розладом, пов’язаним із вживанням канабісу, та даними реальної клінічної практики (Selvan et al., 2024; Szerman et al., 2025). Методи нейромодуляції, зокрема високочастотна транскраніальна магнітна стимуляція, є перспективними для зменшення тяги до ПАР та їх вживання у пацієнтів із шизофренією, але мають застосовуватися у поєднанні з медикаментозним лікуванням (Johnstone et al., 2022).

Обговорення

J. M. Montes-Rodrнguez et al. (2026) зазначають, що поєднання огляду літератури із клінічним досвідом має вирішальне значення в галузі, де застосування настанов не завжди є поширеним. Створений консенсус спрямований на подолання розриву між науковими даними та їх практичним впровадженням в умовах реальної практики.

Детальна характеристика перебігу шизофренії, з урахуванням початкової госпіталізації до відділення невідкладної допомоги та високого рівня рецидивів, свідчить про необхідність зміни парадигми лікування. Згідно з консенсусом, адекватне втручання не обмежується досягненням ремісії позитивних симптомів. Успіх лікування слід оцінювати цілісно, з урахуванням низької прихильності до лікування, когнітивних і функціональних порушень, афективності та соціально-сімейної підтримки. Важливість такого підходу зумовлюють значні виклики щодо ключових доменів, зокрема негативних симптомів та когнітивного дефіциту, що впливають на довгострокову функціональність. Недотримання режиму лікування залишається головною проблемою, зумовленою ПЕ та недостатнім розумінням суті захворювання.

Рекомендації, які містить цей огляд, повністю відповідають основним міжнародним клінічним настановам щодо лікування шизофренії (APA, 2020; BAP 2020; CPA 2017; RANZCP 2016). У таблиці 3 наведене порівняння поточного консенсусу із міжнародними клінічними настановами.

Таблиця 3. Порівняння даного консенсусу із міжнародними клінічними настановами
Сфера рекомендацій	Міжнародні настанови (APA, BAP, CPA, RANZCP)	Поточний консенсус (фокус на карипразині)	Інновації (додаткова цінність)
Терапія першої лінії	Одностайно рекомендовані АП‑2	Впорядковано. Підкреслено роль АП‑2 як наріжного каменю, із наданням пріоритету профілям ПЕ від самого початку терапії	Повне узгодження. Спрямування на персоналізацію з урахуванням характеристик пацієнта із гострим станом
Негативні симптоми	Визнано незадоволену клінічну потребу; для більшості АП‑2 наявні обмежені докази	Інновація. Карипразин позиціонується як препарат вибору на основі високоякісних даних досліджень із рисперидоном як препаратом порівняння	Нова інформація. Містить конкретні дані щодо ефективності, які не наводилися в попередніх настановах
Когнітивне зниження	Загальна рекомендація щодо застосування препаратів із меншим антихолінергічним навантаженням	Специфічність. Пропонується застосування карипразину завдяки його прокогнітивному ефекту, опосередкованому впливу на D3-рецептори, що підтверджено результатами ретроспективного аналізу	Інновація. Встановлено зв’язок між впливом на D3-рецептори та функціональними результатами у гострій фазі
Супутній діагноз (спричинений вживанням ПАР)	Загальні рекомендації щодо інтегрованого ведення	Прагматичний підхід. Рекомендовано призначати часткові агоністи (карипразин, арипіпразол) як основне лікування першої лінії для цих пацієнтів	Нова інформація. Узагальнено останні дані спостережень у реальних умовах щодо лікування розладів, пов’язаних із вживанням канабісу
Ворожість/агресія	Призначення клозапіну при стійкій агресії; внутрішньом’язові ін’єкції АП‑2 при гострій ажитації	Узгоджено та доповнено. Підтверджено дані щодо клозапіну, але наголошено на зниженні рівня ворожості при пероральному прийманні карипразину пацієнтами в гострій фазі	Нюансоване узгодження. Запропоновано ефективну альтернативу для контролю ворожості в ситуаціях, за яких немає безпосередньої загрози
Комплаєнс	Акцент на психоосвіті та застосуванні форм LAI	Структурований підхід. Поєднання раннього застосування LAI з тривалим періодом напіввиведення карипразину дозволяє мінімізувати наслідки пропусків приймання доз	Нова інформація. Пропонується спрощення схем лікування як ключова стратегія
Примітки: АП-2 – АП другого покоління, APA – Американська психіатрична асоціація, BAP – Британська асоціація психофармакології, CPA – Канадська психіатрична асоціація, RANZCP – Королівський коледж психіатрів Австралії та Нової Зеландії.

Адаптовано за J. M. Montes-Rodrіguez et al. (2026)

Попри досягнення у сфері лікування шизофренії та розробки терапевтичних засобів, досі залишаються незадоволені потреби, зокрема щодо контролю негативних симптомів, порушень когнітивних функцій та супутніх патологій. У цьому контексті карипразин, препарат із широким профілем ефективності щодо багатьох симптомних доменів, являє собою перспективний варіант лікування завдяки унікальному механізму дії. Частковий агонізм до D₂-/D₃-рецепторів та висока афінність до D₃-рецепторів забезпечує нейробіологічну основу його ефективності щодо симптомів, які раніше вважалися резистентними до лікування (Szerman et al., 2025). Контрольовані дослідження показали, що карипразин ефективніше, ніж рисперидон, поліпшує стан пацієнта у разі переважання негативних симптомів, що робить його препаратом вибору для даного домену. Це відкриття має вирішальне значення, оскільки є значним проривом для сфери, яка вважалася непіддатною лікуванню (Nйmeth et al., 2017).

Окрім впливу на негативні симптоми, є дані про те, що карипразин полегшує когнітивні й афективні симптоми (тривожність і депресію) та має переваги за подвійного діагнозу (шизофренія та розлади, пов’язані із вживанням ПАР), коли часткові агоністи є рекомендованими препаратами першої лінії (Martinotti et al., 2022; Martinez-Raga et al., 2024).

Застосування LAI є ключовою стратегією протидії недотриманню режиму лікування, оскільки вони забезпечують найвищі показники профілактики рецидивів та зниження частоти повторних госпіталізацій порівняно із пероральними препаратами. Тому призначення форм LAI, разом із психологічною освітою членів сім’ї та спрощенням схем лікування, є важливим для забезпечення довгострокової стабільності та поліпшення загальної функціональності (Fabrazzo et al., 2022).

Наявність розриву між науковими даними та практикою, а також нагальна потреба в лікуванні супутніх соматичних захворювань зумовлюють необхідність зосередити майбутні дослідження на розробці інтегрованих моделей медичної допомоги та їх впровадженні в клінічну практику. J. M. Montes-Rodrнguez et al. (2026) наголошують, що дана робота надає практичний план дій для поліпшення якості життя та довгострокового прогнозу, підкреслюючи потенціал карипразину та необхідність надання пріоритету функціональності, дотриманню режиму лікування та психосоціальній підтримці з ранніх стадій ведення пацієнтів із шизофренією.

Висновки

При лікуванні пацієнтів із шизофренією у відділенні невідкладної допомоги слід віддавати перевагу терапевтичній ієрархії, що базується на конкретних клінічних профілях. Застосування АП нового покоління у монотерапії як першої лінії визнано необхідним підходом, причому за первинних психотичних епізодів пріоритет надається низьким дозам для збереження довгострокової функціональності. Терапія карипразином є перспективним вибором: доведено його ефективність щодо негативних симптомів, а також переваги щодо поліпшення когнітивних функцій та зменшення проявів ворожості. Для забезпечення дотримання режиму терапії та запобігання багаторазовим госпіталізаціям або змінам пацієнтами лікарів через нерозв’язані медичні, психосоціальні чи поведінкові проблеми рекомендований ранній перехід на LAI або застосування засобів із тривалим періодом напіввиведення, як-от карипразин, особливо за наявності супутніх діагнозів. До того ж необхідним є інтегрування психосоціальних втручань та алгоритмів прийняття рішень, що передбачають пріоритетне скерування до денних стаціонарів із метою подолати розрив між стабілізацією позитивних симптомів та повним функціональним відновленням.

Підготувала Наталія Купко

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 3 (78) 2026 р.

Психіатрія Шизофренія