3 листопада, 2026
Буспірон у сучасній психофармакології: клінічний огляд і терапевтичне значення
Буспірон – небензодіазепіновий анксіолітик, який уже понад чотири десятиліття застосовується для лікування генералізованого тривожного розладу (ГТР). На відміну від бензодіазепінів, він не спричиняє клінічно значущої седації, розвитку залежності чи синдрому відміни, що робить його прийнятним для тривалої терапії. Основою його дії є модуляція серотонінергічної нейротрансмісії через частковий агонізм щодо рецепторів 5-HT1А. Хоча терапевтичний ефект розвивається поступово, препарат характеризується сприятливим профілем безпеки та доброю переносимістю. Окрім лікування ГТР, буспірон активно вивчають як засіб для потенціювання ефекту антидепресантів і корекції окремих побічних явищ психофармакотерапії. Пропонуємо до вашої уваги огляд публікації I. Karunarathna et al. «Buspirone: Clinical Overview and Therapeutic Implications», в якій узагальнено сучасні відомості про механізм дії, фармакокінетику, клінічну ефективність, безпеку та перспективи застосування буспірону. Матеріал розміщений на онлайн-платформі Uva Clinical Anaesthesia and Intensive Care (2025).
Буспірон: ключові аспекти
Фармакологічні властивості
Буспірон є похідним азапірону та частковим агоністом серотонінових рецепторів 5-HT1А. На відміну від бензодіазепінів, не взаємодіє із ГАМК-рецепторами.
Затверджені показання
Препарат схвалений FDA для лікування ГТР та короткочасного полегшення симптомів тривожності. Ефективність підтверджено у контрольованих клінічних дослідженнях.
Застосування off-label
Буспірон може використовуватися як додаткова терапія при уніполярній депресії, для корекції сексуальної дисфункції, індукованої СІЗЗС; досліджується його ефективність при центральному апное уві сні, гастропарезі та поведінкових розладах.
Відтермінований початок дії
Терапевтичний ефект буспірону розвивається через 2‑4 тижні, тому важливими є прихильність пацієнта до лікування та належне консультування.
Профіль безпеки
Препарат характеризується мінімальним ризиком розвитку залежності, толерантності та синдрому відміни. Найчастіші небажані явища – запаморочення, головний біль і нудота.
Особливі групи пацієнтів
При порушенні функції нирок або печінки може виникати потреба в корекції дози препарату. Безпека застосування під час вагітності та грудного вигодовування потребує подальшого вивчення.
Токсичність
Передозування препаратом зрідка становить загрозу для життя. Лікування є симптоматичним і підтримувальним; специфічного антидоту немає.
Роль мультидисциплінарної команди
Співпраця психіатрів, лікарів первинної ланки, фармацевтів і медичних сестер сприяє підвищенню ефективності лікування та мінімізації ризиків.
Що варто знати про буспірон
Буспірон – небензодіазепіновий анксіолітик, який посідає особливе місце в сучасній психофармакології. Сполуку було вперше синтезовано 1968 р., а запатентовано – 1975 р. Спочатку буспірон досліджували як потенційний антипсихотичний засіб. Однак ранні клінічні випробування показали, що, хоча препарат не був дієвим у зменшенні психотичної симптоматики, він демонстрував виразну анксіолітичну активність, особливо у пацієнтів із ГТР.
Протягом останніх десятиліть буспірон знову привертає увагу як перспективний терапевтичний засіб завдяки унікальному фармакологічному профілю. На відміну від традиційних анксіолітиків, його механізм дії не пов’язаний із рецепторами γ-аміномасляної кислоти (ГАМК), а реалізується переважно через частковий агонізм щодо серотонінових рецепторів 5-HT1А. Саме цей механізм буспірону забезпечує ефективне зменшення симптомів тривожності без розвитку виразної седації, когнітивного пригнічення чи медикаментозної залежності, хоча клінічний ефект формується поступово – протягом кількох тижнів лікування.
Буспірон схвалений Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) для лікування тривожних розладів та короткочасного полегшення симптомів тривожності, причому його ефективність найбільш переконливо доведено саме при ГТР. Окрім того, препарат застосовується поза затвердженими показаннями (off-label) як засіб для потенціювання ефекту антидепресантів за уніполярної депресії, для корекції сексуальної дисфункції, спричиненої застосуванням селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Дані додаткових досліджень свідчать про потенційну користь використання препарату при центральному апное уві сні й функціональних розладах шлунково-кишкового тракту (ШКТ).
Показання
Основним показанням до застосування буспірону, схваленим FDA, є лікування тривожних розладів, насамперед ГТР, а також короткочасне полегшення симптомів тривожності. Клінічні дослідження незмінно підтверджують його ефективність у зменшенні характерних для ГТР проявів, як-от:
- надмірна тривожність;
- стан напруження;
- внутрішній неспокій;
- вегетативна гіперактивація.
Важливо, що, на відміну від бензодіазепінів, буспірон не забезпечує швидкого анксіолітичного ефекту: його терапевтична дія розвивається поступово, зазвичай через 2‑4 тижні після початку лікування. Такий відтермінований початок дії пов’язаний із його нейроадаптивним механізмом, що реалізується через модуляцію серотонінергічної нейротрансмісії. Тому буспірон часто призначають як препарат другої лінії пацієнтам, які не відповідають на терапію СІЗЗС або не можуть переносити їхні побічні ефекти.
Як зазначалося вище, буспірон застосовують off-label для потенціювання ефекту антидепресантів при уніполярній депресії. Дані дослідження STAR*D продемонстрували його ефективність у комбінації з СІЗЗС у пацієнтів із резистентною до лікування депресією, зокрема щодо зменшення сексуальної дисфункції, індукованої СІЗЗС. Окрім того, результати більш ранніх випробувань свідчать про можливу користь буспірону в осіб із серцевою недостатністю та центральним апное уві сні, при функціональних захворюваннях ШКТ (як-от гастропарез і функціональна диспепсія), а також у нейропсихіатрії, зокрема для корекції поведінкових порушень при деменції. Водночас усі ці напрями застосування залишаються експериментальними й потребують підтвердження у масштабніших дослідженнях перед включенням до клінічних настанов.
Механізм дії
Буспірон належить до класу азапіронів і реалізує свої терапевтичні ефекти переважно шляхом модуляції серотонінергічної нейротрансмісії. Він діє як частковий агоніст серотонінових рецепторів 5-HT1А, маючи високу спорідненість як до пресинаптичних авторецепторів, так і до постсинаптичних рецепторів, локалізованих у лімбічній системі та кортикальних ділянках головного мозку, залучених до регуляції тривожності. Активація пресинаптичних рецепторів 5-HT1А спочатку знижує вивільнення серотоніну, але під час тривалої терапії адаптивні зміни рецепторного апарату сприяють посиленню серотонінергічної нейротрансмісії, що й пояснює відтермінований початок анксіолітичної дії препарату.
Крім того, буспірон виявляє слабкий антагонізм щодо дофамінових D2-рецепторів, що зумовлює його певний вплив на дофамінергічні шляхи, а також має незначну спорідненість із рецепторами 5-HT2. Відсутність взаємодії з ГАМКА-рецепторами принципово відрізняє буспірон від бензодіазепінів і пояснює, чому препарат не спричиняє виразної седації, міорелаксації, розвитку толерантності чи медикаментозної залежності.
Результати доклінічних і клінічних досліджень також свідчать, що буспірон може модулювати нейронні мережі, відповідальні за формування реакцій страху та стресу, зокрема в мигдалеподібному тілі й гіпокампі. Це узгоджується з його клінічною ефективністю у зменшенні проявів хронічної тривожності.
Обмеженням використання буспірону є його неефективність у лікуванні синдромів відміни, пов’язаних із застосуванням бензодіазепінів, барбітуратів або алкоголю. Це пояснюється відсутністю впливу препарату на ГАМК-ергічну нейротрансмісію.
Фармакокінетика
Фармакокінетичний профіль буспірону також підтверджує його клінічну цінність. Після перорального приймання препарат швидко всмоктується, але зазнає інтенсивного метаболізму першого проходження через печінку, що зумовлює варіабельну системну біодоступність. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 40‑90 хв після приймання. Близько 86% буспірону, що циркулює у крові, зв’язується із білками плазми.
Метаболізм буспірону відбувається переважно в печінці за участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому P450. Унаслідок цього утворюються гідроксильовані похідні та активний метаболіт – 1-піримідинілпіперазин, який також може робити певний внесок у клінічні ефекти препарату.
Період напіввиведення незміненого буспірону є відносно коротким і становить приблизно 2‑3 год, що зумовлює необхідність його приймання кілька разів на добу для підтримання терапевтичної концентрації. Препарат виводиться переважно із сечею (29‑63% у вигляді метаболітів) і калом (18‑38%). Варіабельність фармакокінетики буспірону вимагає дотримання стабільного режиму використання препарату щодо вживання їжі, оскільки вона підвищує його біодоступність. До того ж буспірон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок, оскільки в цих випадках його кліренс істотно знижується.
Особливості застосування
Рекомендована початкова доза буспірону при ГТР становить 15 мг/добу, які призначають по 7,5 мг двічі на день або по 5 мг тричі на день. За потреби дозу можна підвищувати на 5 мг що 2‑3 дні. Зазвичай терапевтична добова доза становить 20‑30 мг, розподілених на кілька приймань. Максимальна рекомендована добова доза – 60 мг.
У педіатричній практиці застосування буспірону залишається off-label, хоча в пілотних дослідженнях у підлітків вивчали дози від 5 до 60 мг/добу. Дозування необхідно підбирати індивідуально з урахуванням клінічної відповіді та переносимості препарату, забезпечуючи ретельний моніторинг ефективності й безпеки лікування.
Оскільки буспірон метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, перед його призначенням слід оцінювати ризик клінічно значущих медикаментозних взаємодій, особливо з інгібіторами цього ферменту (наприклад, кетоконазолом, еритроміцином, грейпфрутовим соком) або його індукторами (наприклад, рифампіцином, карбамазепіном).
Небажані ефекти
Сприятлива переносимість є однією з головних переваг буспірону порівняно із традиційними анксіолітиками. Найпоширенішим небажаним ефектом є запаморочення, яке виникає у ~10% пацієнтів. До інших належать головний біль, нервозність, нудота, затуманення зору та підвищена втомлюваність. Зазвичай ці явища мають легкий, тимчасовий характер і слабшають у процесі подальшого лікування. Рідше спостерігаються побічні ефекти з боку центральної нервової (зокрема сплутаність свідомості, незвичні сновидіння, тремор) та серцево-судинної систем (біль у грудній клітці, відчуття серцебиття), а також ШКТ (діарея, дискомфорт у животі). До рідкісних ускладнень належать акатизія, серотоніновий синдром і подовження інтервалу QT у пацієнтів із наявною серцевою патологією.
Водночас буспірон практично не впливає на сексуальну функцію і навіть може зменшувати прояви сексуальної дисфункції, індукованої СІЗЗС. Це робить його привабливим препаратом для потенціювання антидепресивної терапії.
Протипоказання
Протипоказаннями до застосування буспірону є підвищена чутливість до препарату, а також одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази або протягом 14 днів до чи після терапії цими ліками через ризик розвитку гіпертензивного кризу та серотонінового синдрому. Також буспірон не слід використовувати пацієнтам, що отримують оборотні інгібітори моноаміноксидази, як-от лінезолід або метиленовий синій для внутрішньовенного введення. Особливої обережності потребує призначення препарату особам із тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, оскільки зниження кліренсу може призводити до значного підвищення його системної експозиції та зростання ризику токсичних ефектів.
Моніторинг
Моніторинг стану пацієнтів, які отримують буспірон, має включати аналіз ефективності та безпеки лікування. Анксіолітичний ефект препарату доцільно оцінювати за допомогою стандартизованих шкал, як-от 7-пунктовий опитувальник для скринінгу на ГТР (GAD‑7) або шкала Гамільтона для оцінювання тривоги (HAM-A). Оскільки терапевтичний ефект буспірону розвивається поступово, пацієнтів необхідно інформувати про важливість дотримання лікування щонайменше протягом 2‑4 тижнів до появи помітного клінічного поліпшення.
Під час терапії слід контролювати розвиток побічних реакцій, зокрема запаморочення, акатизії та, хоча й рідкісної, серотонінової токсичності. З огляду на те, що буспірон метаболізується із залученням ізоферменту CYP3A4, лікар має оцінити можливі медикаментозні взаємодії та рекомендувати пацієнтам уникати вживання грейпфрутового соку. Особливо ретельний моніторинг необхідний у хворих із порушеннями функції печінки або нирок, оскільки може виникнути потреба в корекції дози препарату.
Токсичність
Буспірон характеризується сприятливим профілем безпеки та практично не має потенціалу до зловживання. Передозування препарату зрідка становить загрозу для життя й зазвичай проявляється легкими симптомами, як-от нудота, запаморочення та сонливість. У клінічних дослідженнях застосування доз до 375 мг/добу супроводжувалося переважно розладами ШКТ та симптомами із боку центральної нервової системи, при цьому летальних випадків не було зафіксовано. У поодиноких випадках повідомлялося про розвиток рухових розладів, зокрема дистонії, акатизії та паркінсонізму.
Лікування передозування є симптоматичним і підтримувальним. Воно передбачає деконтамінацію шлунка (за наявності показань), моніторинг функцій серцево-судинної та дихальної систем, а також симптоматичну терапію. У разі виникнення судом, що трапляється вкрай рідко, можуть застосовуватися бензодіазепіни. Специфічного антидоту при передозуванні буспірону не існує.
Міждисциплінарна взаємодія
Оптимальне застосування буспірону потребує злагодженої роботи всієї мультидисциплінарної команди. Лікарі мають ретельно оцінювати показання до призначення препарату та інформувати пацієнтів про:
- поступовий розвиток терапевтичного ефекту;
- відсутність ризику формування залежності;
- важливість дотримання режиму лікування.
Фармацевти відіграють важливу роль у виявленні потенційних медикаментозних взаємодій, забезпеченні правильного відпуску препарату та консультуванні щодо його послідовного застосування – незалежно від того, приймається він з їжею чи натще, головне, щоб це відбувалося однаково. Медичні сестри мають контролювати динаміку симптомів тривожності, своєчасно виявляти побічні реакції, а під час контрольних візитів заохочувати прихильність пацієнтів до лікування й надавати необхідну інформаційну підтримку.
Із позицій міждисциплінарного підходу така співпраця сприяє досягненню кращих результатів лікування тривожних розладів. Спільна робота психіатрів, психологів, медичних сестер і фармацевтів забезпечує надання медикаментозного лікування, психотерапевтичної підтримки та рекомендацій щодо способу життя. Інтеграція буспірону в комплексну модель ведення пацієнтів є прикладом ефективності командної роботи в психіатрії, що сприяє отриманню дієвої, безпечної та персоналізованої терапії.
Висновки
Буспірон посідає унікальне місце серед лікарських засобів для фармакотерапії тривожних розладів. На відміну від бензодіазепінів, він забезпечує анксіолітичний ефект без виразної седації, погіршення когнітивних функцій і ризику розвитку залежності, що робить його особливо прийнятним для тривалої терапії. Механізм дії препарату, оснований на частковому агонізмі щодо рецепторів 5-HT1А, підтверджує сучасні уявлення про роль серотонінергічної системи в регуляції тривожності. Водночас відтермінований початок дії буспірону зумовлює необхідність належного інформування пацієнтів і підтримки їхньої прихильності до лікування. Хоча схвалені FDA показання до застосування буспірону обмежуються ГТР, дедалі більше клінічних і наукових даних свідчать про його ширший терапевтичний потенціал, зокрема як засобу для потенціювання ефекту антидепресантів і корекції сексуальної дисфункції, індукованої СІЗЗС.
Особливості буспірону, які слід враховувати у клінічній практиці:
- анксіолітичний ефект розвивається через 2‑4 тижні;
- не викликає залежності, толерантності та синдрому відміни;
- не чинить виразної седативної дії та не погіршує когнітивні функції;
- потребує регулярного приймання кілька разів на добу;
- може бути менш ефективним у пацієнтів, які раніше тривалий час отримували бензодіазепіни.
Сприятливий профіль безпеки, низька токсичність і практично повна відсутність потенціалу до зловживання роблять буспірон обґрунтованим вибором для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку залежності або тих, хто потребує тривалого лікування.
Зрештою, застосування буспірону є прикладом сучасного індивідуалізованого, доказово обґрунтованого підходу до надання психіатричної допомоги. Найкращих результатів його застосування можна досягти в межах комплексної моделі менеджменту, що поєднує фармакотерапію, підвищення обізнаності пацієнтів і психосоціальну підтримку. Раціональне використання переваг буспірону з урахуванням його обмежень дає змогу підвищити довгострокову ефективність лікування пацієнтів із тривожними та пов’язаними з ними розладами.
Підготувала Олена Коробка
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 3 (78) 2026 р.
