13 жовтня, 2026
Психіатричні наслідки втрати зору та реабілітації
За матеріалами науково-практичної конференції «Філатовські читання – 2026: актуальні питання офтальмології»
Психологічні та психіатричні наслідки втрати зору є важливою складовою комплексної офтальмологічної допомоги. Особливої актуальності ця проблема набуває в контексті очної травми, яка в Україні залишається значущою медико-соціальною проблемою й може супроводжуватися не лише стійкими функціональними порушеннями, а й тривалим емоційним дистресом, труднощами адаптації та змінами повсякденного функціонування. Це питання було широко висвітлено під час науково-практичної конференції «Філатовські читання – 2026: актуальні питання офтальмології», що проходила 14-15 травня в змішаному форматі. Тему «Психіатричні наслідки втрати зору та реабілітації» представив Ітан Дж. Лестер, доктор філософії, штатний психолог і асистент-професор Массачусетської лікарні ока та вуха, Массачусетської загальної лікарні, Лікарні реабілітації Сполдинга й Гарвардської медичної школи (США).
Очна травма є поширеним явищем, може виникати в будь-якому віці та належить до важливих причин порушення зору. На відміну від багатьох хронічних офтальмологічних захворювань, які розвиваються поступово й можуть мати передбачувану траєкторію, травма часто виникає гостро, раптово та непередбачувано. Вона може бути пов’язана з конкретним контекстом, різко змінювати повсякденне життя людини, обмежувати її функціональні можливості, працездатність і фізичну активність, спричиняти значний психологічний дистрес. Втрата зору є також важким психологічним навантаженням. Людина може раптово втратити здатність виконувати звичні дії, змушена залежати від інших, переглядати професійні й особисті плани, адаптуватися до нових функціональних обмежень. Саме тому після очної травми пацієнт спочатку може почуватися дезорієнтованим і психологічно «зруйнованим». Водночас важливо розмежовувати очну травму та психологічну травму: наявність фізичного ушкодження ока не означає автоматичного розвитку психічного розладу. Травматична подія може стати потужним стресором, але реакція на неї індивідуальна.
Психологічна реакція на травму та її оцінювання
У клінічній практиці для оцінювання психічних розладів використовують критерії Діагностично-статистичного посібника з психічних розладів 5-го видання (DSM‑5).
Реакція на травматичний стрес може включати:
- повторне переживання травматичної події;
- симптоми уникнення;
- негативні зміни настрою та когнітивних функцій;
- підвищену настороженість і фізіологічне збудження.
Якщо відповідний комплекс симптомів триває менш ніж 1 міс, ідеться про гострий стресовий розлад. За збереження симптомів понад 1 міс може встановлюватися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Водночас емоційний дистрес після травматичної події не обов’язково відповідає критеріям гострого стресового розладу чи ПТСР. У таких випадках можливі, зокрема, розлад адаптації, депресивні або тривожні розлади.
Важливим є також поняття відтермінованого розвитку посттравматичних симптомів. Психологічна реакція може проявитися не одразу після травми, а через певний проміжок часу. Особливої уваги потребує період від 3 до 6 міс після травматичної події, оскільки в цей час потрібно оцінювати динаміку психологічного стану та своєчасно розпізнавати ознаки травматичної реакції. При цьому не варто вважати, що кожна травматична подія автоматично призводить до психологічної травми або ПТСР. Зв’язок між травматичним досвідом і психічними наслідками не є прямим і однозначним. Одна й та сама травматична подія може мати різні наслідки для різних людей, тоді як подібні психологічні наслідки можуть виникати внаслідок різних причин. У психології ці закономірності описують поняттями мультифінальності, коли одна причина може призводити до різних наслідків, та еквіфінальності, коли різні причини можуть призводити до подібного результату.
Психологія як клінічна дисципліна має доказові підходи до роботи з травматичним досвідом. Зокрема, існують спеціально розроблені психологічні втручання для пацієнтів із травмою та ПТСР, серед яких важливе місце посідають методи когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). Проте існує певна прогалина між лікуванням власне травматичного стресу та допомогою пацієнту в адаптації до наслідків травми, зокрема до набутої інвалідності або стійкого порушення зору. Після очної травми психологічна допомога може бути необхідною, однак на практиці направлення пацієнтів на психосоціальну підтримку часто відбувається реактивно, тобто після появи виражених психологічних проблем. Сучасні моделі медичної допомоги не завжди передбачають раннє й одночасне залучення психолога до процесу лікування очної травми.
Водночас після травми психіка людини має адаптуватися до нового функціонального стану. У багатьох клініках пацієнту повідомляють про можливість звернення до психолога, проте така допомога часто залишається додатковою, а не інтегрованою частиною лікувального процесу. Наразі недостатньо моделей, спеціально орієнтованих на ранню роботу саме з психологічними наслідками очної травми, ще до того, як ці проблеми набудуть хронічного характеру. Певні моделі вже використовуються в лікарнях для подолання психологічної реакції на травму ока та підтримання реабілітації. Відповідно, психологічна допомога має бути доступною пацієнту безпосередньо після травми, а фахівець повинен мати можливість надати невідкладну консультацію та надалі супроводжувати пацієнта протягом процесу лікування й адаптації.
Психосоціальні аспекти для лікарів, які лікують очну травму
Одним з важливих спостережень клінічної практики є те, що очна травма неминуче передбачає певний період адаптації. Залежно від тяжкості ушкодження цей період може супроводжуватися тимчасовою втратою працездатності, обмеженням повсякденної активності та фізичних навантажень, необхідністю зміни способу життя. Лікарі, які лікують очну травму, значною мірою залежать від активної участі пацієнта в лікувальному процесі. Результат лікування визначається не лише обраною офтальмологічною тактикою, а й тим, наскільки пацієнт дотримується лікування. Відповідно, емоційний стан пацієнта може безпосередньо впливати на його залученість до лікування та реабілітації.
За спостереженнями служби лікування очної травми Массачусетської лікарні ока та вуха, незалежно від характеру ушкодження очна травма передбачає процес адаптації, що може включати тимчасову втрату працездатності, порушення повсякденної активності та звичного рівня фізичної активності, а також необхідність корегування очікувань щодо лікування та його результатів. Лікарі, які лікують пацієнтів із травмами ока, значною мірою покладаються на їхню участь у лікувальному процесі, зокрема на дотримання медикаментозної терапії, обмежень фізичної активності, заходів безпеки, змін способу життя та графіка контрольних оглядів. Настрій і емоційний дистрес також є важливими чинниками успішної адаптації та прихильності до рекомендацій після очної травми. Депресивні симптоми можуть проявлятися зниженням мотивації, апатією, відчуттям безнадійності, низьким рівнем енергії. Тривога може супроводжуватися надмірним занепокоєнням, постійним обдумуванням ситуації та зниженням залученості до лікування. Гострий стрес і посттравматичний стрес можуть проявлятися уникненням, підвищеною настороженістю й іншими симптомами травматичної реакції.
Психосоціальні чинники, які впливають на процес лікування, можна умовно поділити на кілька груп:
- до фізичних належать біль і функціональні порушення;
- до емоційних – тривожне очікування, підвищена настороженість і нудьга;
- до поведінкових – дотримання медикаментозної терапії та своєчасність контрольних візитів;
- до міжособистісних – зміна ролей, життєвих обставин і характеру комунікації з оточенням.
Значну роль у відновленні пацієнта можуть відігравати члени сім’ї та друзі, які виконують функції неформальних доглядальників. Вони можуть допомагати із закрапуванням очних крапель і прийманням лікарських засобів, транспортуванням пацієнта до медичного закладу, дотриманням рекомендацій, а також надавати емоційну підтримку та заохочення. Водночас потрібно враховувати, що неформальні доглядальники самі можуть зазнавати емоційного дистресу через травму близької людини. У них можуть виникати депресивні та тривожні симптоми, емоційний дистрес, а також опосередкована та вторинна травматизація.
Практичні аспекти психологічного супроводу
Важливим компонентом ведення пацієнтів з очною травмою є раннє та регулярне оцінювання психічного стану й пов’язаних з ним проблем. Доцільно звертати увагу на симптоми депресії, тривоги, гострого та посттравматичного стресу, а також на анамнез психічних розладів. Для первинного скринінгу можуть застосовуватися стандартизовані інструменти, зокрема шкала GAD‑7 для оцінювання симптомів тривоги та PHQ‑9 для оцінювання депресивних симптомів. Іншим важливим компонентом є безпосереднє обговорення травматичного досвіду пацієнта та його суб’єктивного сприйняття змін, які відбулися після травми.
Не менш важливо заздалегідь пояснювати пацієнту, чого очікувати під час лікування та відновлення. Окремі процедури, лікувальні протоколи, необхідність обмеження фізичної активності або тривалість реабілітації можуть не відповідати початковим очікуванням пацієнта. Чітке пояснення етапів лікування допомагає сформувати реалістичні очікування та зменшити невизначеність. Позитивна адаптація передбачає формування в пацієнта відчуття контролю над власним лікуванням і можливості приймати обґрунтовані рішення на підставі доступної на цей момент інформації.
Вагомим аспектом є раннє залучення членів сім’ї та неформальних доглядальників. За можливості пацієнтам доцільно рекомендувати, щоби близькі були присутні під час контрольних візитів. Це може сприяти кращому розумінню рекомендацій, підтримувати прихильність до лікування та забезпечувати своєчасне проходження повторних обстежень. Взаємодію з родиною слід використовувати для формування підтримувальної поведінки та створення умов, які допомагають пацієнту дотримуватися лікувального плану.
Ще одним важливим завданням є виявлення та подолання бар’єрів до отримання медичної допомоги. Потрібно безпосередньо запитувати пацієнта, чи існують обставини, які ускладнюють дотримання плану лікування або проходження реабілітації. Частина таких чинників може безпосередньо не стосуватися медичної практики. Наприклад, проблеми з транспортуванням до медичного закладу, труднощі з організацією часу чи записом на прийом можуть істотно впливати на можливість отримувати необхідну допомогу. У таких ситуаціях може бути корисним нестандартне вирішення організаційних проблем: поєднання кількох питань під час одного візиту, проведення гібридних консультацій, залучення інших фахівців або перенаправлення пацієнта до відповідного спеціаліста. Такі підходи можуть зменшити навантаження на пацієнта й полегшити доступ до необхідної медичної та психологічної допомоги.
Під час роботи з пацієнтами з очною травмою важливо враховувати не лише психологічний стан пацієнта, а й емоційне навантаження на самого медичного працівника. Лікування тяжких травм ока відбувається у високостресовому середовищі й потребує від лікаря постійної концентрації, прийняття складних клінічних рішень і комунікації з пацієнтами та їхніми родинами. Тепла, доброзичлива та щира взаємодія може сприяти кращому досвіду пацієнта й асоціюватися з кращими показниками результатів, про які повідомляють самі пацієнти (PROs). Медичним працівникам рекомендується формувати позитивні наміри перед взаємодією з пацієнтом, регулярно оцінювати власний емоційний стан, бути уважними до досвіду пацієнта та його родини, а також підтримувати відкриту й чітку комунікацію.
Модель інтегрованої психологічної допомоги
Одним із практичних підходів є модель інтегрованої служби поведінкового здоров’я (EBHS), в якій психологічна допомога є безпосередньо включеною в систему медичної допомоги. Цільовою групою EBHS є пацієнти з новими або наявними хворобами чи травмами органа зору, які потребують психологічної підтримки та проживають у штатах Массачусетс і Нью-Гемпшир. Основний формат допомоги передбачає короткострокове консультування, спрямоване на формування практичних навичок адаптації до хвороб і порушень зору.
Модель передбачає первинне психологічне оцінювання з подальшим обмеженим у часі застосуванням КПТ, терапії прийняття та відповідальності або діалектично-поведінкової терапії. Зазвичай курс охоплює 6-8 сесій і зосереджується на впливі хвороби або порушення зору на психосоціальне функціонування пацієнта.
Окремий напрям становить робота клініки очної травми, цільовою групою якої є пацієнти з раптовими, а в деяких випадках катастрофічними травмами органа зору. Основними психологічними проблемами в цієї категорії пацієнтів є гострий стрес, ПТСР, переживання втрати зору, а також необхідність адаптації до кризової ситуації. У цьому разі роль психолога полягає в кризовому втручанні, підтриманні процесу адаптації, навчанні практичних навичок подолання стресу та забезпеченні безперервності психологічної допомоги протягом лікування й реабілітації.
Тематика психологічних сесій у межах EBHS охоплює роботу з емоційним дистресом і кризовими станами, розвиток навичок усвідомленості, прийняття та модифікації поведінки, опрацювання особистої історії хвороби. Окрему увагу можуть приділяти моделюванню ситуацій, у яких пацієнту потрібно повідомляти іншим людям про свій стан і функціональні обмеження. Важливим напрямом є застосування методів поведінкової медицини, зокрема стратегій управління стресом, нормалізації сну, харчування та фізичної активності. Психологічна робота також передбачає встановлення цілей з огляду на функціональні обмеження й визначення особистих цінностей пацієнта. Практична підтримка може передбачати допомогу в отриманні послуг для людей з порушеннями зору, вирішенні питань, пов’язаних із працевлаштуванням, а також підтриманні міжособистісних стосунків. Якщо після завершення стандартного курсу із 6-8 сесій пацієнт потребує подальшої психологічної допомоги, фахівець надає відповідні інформаційні ресурси та здійснює направлення до інших спеціалістів або служб. Серед короткострокових моделей психологічної допомоги, орієнтованих на формування практичних навичок, можуть використовуватися КПТ, терапія прийняття та відповідальності, діалектично-поведінкова терапія, наративна терапія, практики усвідомленості (mindfulness) і робота зі схемами. Модель EBHS сприяє нормалізації отримання психологічної допомоги в умовах традиційної медичної практики, інтегруючи психічне здоров’я в загальний процес лікування пацієнта. Такий підхід може сприяти покращенню результатів лікування та прихильності пацієнтів до терапії, а також зміцнювати міждисциплінарну взаємодію й інтеграцію послуг із психічного здоров’я в систему медичної допомоги.
Отже, очна травма є не лише медичною, а й психосоціальною проблемою. Втрата чи істотне обмеження зору може змінити повсякденне функціонування, професійну діяльність, міжособистісні стосунки та ступінь самостійності пацієнта. Інтегрована психологічна допомога дає змогу своєчасно реагувати на потреби пацієнта та супроводжувати його протягом усього процесу лікування й реабілітації. Тобто психологічна підтримка після очної травми має розглядатися не як додаткова послуга, що надається лише за наявності виражених психічних симптомів, а як потенційно важливий компонент комплексної реабілітації. Раннє виявлення емоційного дистресу, оцінювання симптомів тривоги, депресії та травматичного стресу, залучення родини, усунення бар’єрів до лікування й доступ до структурованої психологічної допомоги можуть сприяти адаптації пацієнта до наслідків травми та підтримувати його залученість до тривалого офтальмологічного лікування.
Підготувала Катерина Пашинська
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 16 (627), 2026 р
