Головна Терапія та сімейна медицина Вплив глімепіриду та глібенкламіду на масу тіла пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу: дослідження в умовах реальної клінічної практики

26 грудня, 2025

Вплив глімепіриду та глібенкламіду на масу тіла пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу: дослідження в умовах реальної клінічної практики

Надмірна вага – одна з найхарактерніших рис цукрового діабету (ЦД) 2 типу: її виявляють у близько 90% пацієнтів [1]. Для цієї категорії хворих навіть помірне зниження маси тіла може істотно покращити метаболічні та клінічні параметри – рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c), глікемію натще, ліпідний профіль і чутливість до інсуліну [2]. Попри те що дієта й фізична активність залишаються базисом терапії на ранніх етапах, у переважної більшості хворих фармакологічне лікування починається вже протягом перших 3 міс після встановлення діагнозу [3].

Одним з відомих недоліків похідних сульфонілсечовини (ПСС) є збільшення маси тіла. Водночас дані останніх досліджень указують, що глімепірид – представник ПСС третього покоління – є нейтральним щодо ваги або може навіть сприяти її зниженню в пацієнтів із ЦД 2 типу [4, 5].

Глімепірид призначається 1 раз на добу та відрізняється від старіших представників класу, як-от глібенкламід, низкою ключових властивостей. Зокрема, він забезпечує ефективний глікемічний контроль за менш вираженої стимуляції секреції інсуліну [6, 7], асоціюється з нижчою частотою гіпоглікемій [8], а також посилює як першу, так і другу фазу інсулінової відповіді [9]. Крім панкреатичних ефектів, глімепірид має низку позапанкреатичних механізмів дії: покращує периферичне поглинання глюкози та знижує ендогенне вироблення глюкози в печінці [10].

Для порівняння ефективності й безпеки терапії в умовах реальної клінічної практики дедалі ширше застосовуються ретроспективні когортні дослідження. Такий підхід ґрунтується на аналізі репрезентативних вибірок пацієнтів, які отримували звичне лікування в амбулаторній практиці, із чітко визначеними критеріями залучення/вилучення та фіксованим призначенням терапії до початку випробування. Це дає змогу проводити валідні порівняння за допомогою таких статистичних інструментів, які корегують результати з урахуванням вихідних характеристик і можливої упередженості призначення [16-18].

Це дослідження, виконане у форматі ретроспективного когортного спостереження, було спрямоване на оцінювання впливу глімепіриду та глібенкламіду на масу тіла в пацієнтів із ЦД 2 типу протягом 12 міс у рутинній клінічній практиці Німеччини.

Методи

У випробуванні взяли участь понад 90 амбулаторних практик у Німеччині – як лікарів загальної практики, так і спеціалістів, які регулярно зай­маються веденням пацієнтів із ЦД 2 типу. Вибір практик здійснювали випадково, щоб забезпечити репрезентативність реальної клінічної практики.

До аналізу залучали дорослих пацієнтів (віком ≥35 років) з нещодавно діагностованим ЦД 2 типу, які раніше не отримували цукрознижувальної терапії. Усі вони мали індекс маси тіла (ІМТ) ≥27 кг/м² і розпочали лікування глімепіридом або глібенкламідом. Участь дозволялася лише за відсутності застосування інших препаратів, здатних впливати на масу тіла. Пацієнтів спостерігали 12 міс.

Дані про масу тіла, HbA1c, глікемію натще, артеріальний тиск і ліпідний профіль збирали на початку та через рік після старту терапії. Зважування проводили за однаковою методикою в межах кожної практики.

Первинна кінцева точка – зміна маси тіла й ІМТ через 12 міс. Додатково оцінювали глікемічний контроль і ліпідні показники.

Для статистичного аналізу використовували стандартні методи: t-тест, ANCOVA, регресійні моделі, критерії Вілкоксона та Манна – Вітні.

Результати

У дослідженні взяли участь 520 пацієнтів: 251 отримував глімепірид, 269 – глібенкламід. Тривалість спостереження становила близько року для обох груп. Початкові характеристики пацієнтів були загалом подібними. Протягом спостереження дози обох препаратів дещо зросли, що відображає етап титрації в рутинній практиці.

Обидва препарати сприяли зниженню маси тіла й ІМТ, але ефект був значно вираженішим у групі глімепіриду (–2,04 проти –0,58 кг; p<0,001) (рис.). Перевага глімепіриду зберігалася після статистичної корекції, а також у підгрупах пацієнтів з нормальною чи помірно підвищеною масою тіла. Навпаки, збільшення маси тіла спостерігалося лише в пацієнтів з нижчими вихідними показниками (<28 кг/м2 або <75 кг), які отримували глібенкламід.

Рис. Вплив 12-місячної терапії глімепіридом або глібенкламідом на масу тіла (А) й ІМТ (Б) та залежність цих змін від вихідних показниківРис. Вплив 12-місячної терапії глімепіридом або глібенкламідом на масу тіла (А) й ІМТ (Б) та залежність цих змін від вихідних показників

Примітки: * р<0,001 проти вихідного показника, p<0,001 проти глібенкламіду.

Аналіз супутніх факторів показав: стать, вік і глікемія натще не мали значущого впливу на зміну маси тіла. Лише тривалість хвороби до початку терапії мала певне значення (p=0,002). Це підтверджує, що сам препарат (а не вихідні характеристики) був ключовим чинником впливу на вагу.

В обох групах відзначалися достовірні зниження HbA1c (на ≈1,2%) і глікемії натще (на ≈2,4-3 ммоль/л). Ліпідний профіль також покращився: зниження загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької щільності було схожим у двох групах. Однак підвищення рівня «корисного» холестерину ліпопротеїнів високої щільності спостерігалося лише при терапії глімепіридом (p=0,004).

Додатковий аналіз показав, що вибір між глімепіридом і глібенкламідом лише частково залежав від характеристик лікаря (стать, вік) або практики, а вплив характеристик пацієнтів був мінімальним. Це наближає умови дослідження до рандомізованого дизайну.

Також установлено, що програми харчової освіти та дієтичні рекомендації були однаковими у двох групах, отож вони не могли спричинити різницю в динаміці маси тіла.

Обговорення

Отримані результати підтверджують, що стартова терапія глімепіридом у пацієнтів з уперше виявленим ЦД 2 типу асоціюється зі значно вираженішим зниженням маси тіла й ІМТ порівняно з глібенкламідом, попри однаково ефективний контроль глікемії. Це узгоджується з попередніми даними [4, 5, 19] і підкреслює одну з ключових переваг глімепіриду – відсутність притаманного іншим ПСС ефекту збільшення ваги.

Перевага глімепіриду в цьому контексті вже демонструвалася в низці спостережних досліджень, де зниження маси тіла сягало 2-3 кг за період від кількох тижнів до півтора року [4, 5]. Водночас результати дослідження UKPDS указують на істотне підвищення ваги під впливом глібенкламіду (до +5 кг за 10 років) [3]. Варто зауважити, що в UKPDS вивчали переважно пацієнтів з ІМТ <27 кг/м2, тоді як вибірка в обговорюваному випробуванні точніше відображає реальний портрет пацієнтів із ЦД 2 типу – з вихідним ІМТ ≥27 кг/м2.

Механізм зниження ваги при застосуванні глімепіриду достеменно не з’ясований, але, ймовірно, пов’язаний з його щадним впливом на інсулінову секрецію порівняно з іншими ПСС [6, 7, 19-21]. Надлишкова секреція інсуліну, особливо в постпрандіальному періоді, може спричиняти набір маси тіла [21], а отже, інсулінозберігальні властивості глімепіриду (разом із впливом на периферичне захоплення глюкози та пригнічення глюконеогенезу) можуть пояснювати його нейтральний або навіть знижувальний щодо маси тіла ефект [10].

Хоча спостережні дослідження традиційно викликають занепокоєння щодо упередженості результатів, сучасні дані підтверджують їхню високу достовірність. У великих метааналізах узгодженість результатів між спостережними та рандомізованими контрольованими дослідженнями була високою в абсолютній більшості випадків [13, 14]. Відповідно, ретроспективний когортний дизайн, застосований у цій роботі, є адекватним для оцінювання ефективності терапії в реальних клінічних умовах.

Проведене дослідження підтверджує терапевтичну цінність глімепіриду у веденні пацієнтів із ЦД 2 типу в амбулаторній практиці. Порівняно з глібенкламідом глімепірид забезпечує достовірно більше зниження маси тіла й ІМТ, не поступаючись у контролі глікемії. Ці дані мають особливе значення з огляду на високу поширеність надмірної ваги серед пацієнтів із ЦД 2 типу та метаболічні переваги її корекції.

Джерело: Martin S., Kolb H., Beuth J., van Leendert R., Schneider B., Scherbaum W. A. Change in patients’ body weight after 12 months of treatment with glimepiride or glibenclamide in type 2 diabetes: a multicentre retrospective cohort study. Diabetologia. 2003 Dec; 46 (12): 1611-1617. doi: 10.1007/s00125-003-1238-x. Epub 2003 Nov 5. PMID: 14600814.

Скорочений адаптований переклад підготував Олексій Терещенко


Довідка «ЗУ». Олтар®

Глімепірид європейського виробництва в Україні представлений під торговою назвою Олтар® (Berlin-Chemie). Препарат показаний для лікування ЦД 2 типу в дорослих пацієнтів, у яких немедикаментозні втручання – дієта, фізична активність і модифікація способу життя – не дають змоги досягти належного контролю глікемії. Завдяки гнучкій лінійці дозувань (2, 3, 4 або 6 мг) Олтар® забезпечує персоналізацію терапії та безпечне титрування з кроком 1 мг, що особливо важливо для мінімізації ризику гіпоглікемій.

Дослідження, проведене в реальній клінічній практиці в Німеччині, показало, що глімепірид сприяє достовірному зниженню маси тіла й ІМТ з паралельним покращенням глікемічного контролю та ліпідного профілю. Середнє зниження маси тіла за 12 міс терапії глімепіридом становило понад 2 кг – це зіставно з динамікою, яку показують деякі пацієнти на тлі терапії агоністами глюкагоноподібного пептиду‑1. З огляду на відсутність супутніх шлунково-кишкових побічних ефектів і значно нижчу вартість лікування Олтар® може стати раціональним вибором для пацієнтів з надмірною масою тіла, які не мають показань до застосування ін’єкційних засобів або не можуть їх собі дозволити.

Отже, Олтар® поєднує метаболічну ефективність, нейтральність щодо маси тіла (чи навіть її зниження), добру переносимість і доступність. Це робить препарат сучасним раціональним інструментом у веденні пацієнтів із ЦД 2 типу, особливо в умовах ресурсних обмежень.


ZU_20_2025_st5_BH.webp

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (607), 2025 р

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (607), 2025 р
Матеріали по темі Більше
Стрімке зростання поширеності ожиріння та пов’язаних з ним метаболічних розладів змушує наукову спільноту шукати нові шляхи впливу на регуляцію апетиту...
Фітотерапевтичні ресурси, зокрема малі органічні молекули рослинного походження, залишаються невичерпним джерелом біоактивних сполук для сучасної фармакології. Однією з таких сполук...
За матеріалами міжнародної отоларингологічної конференції «Ринологія без обмежень» (Болгарія)
20 вересня 2025 р. в Києві відбувся науково-практичний захід «PedSMART. Вакцинація», організатором якого стала Українська академія педіатричних спеціальностей. Його учасники...