21 квітня, 2025
Терапевтичні стратегії контролю стресу у пацієнтів із хронічними захворюваннями
Хронічний стрес є потужним модифікованим фактором ризику, що суттєво позначається на перебігу більшості хронічних захворювань. Особливо виражений його вплив на серцево-судинну систему та шлунково-кишковий тракт через складні нейроендокринні та імунні механізми. Сімейний лікар як координатор медичної допомоги відіграє ключову роль у виявленні та корекції стрес-індукованих порушень у пацієнтів із поліморбідною патологією.
Пацієнтопотік сімейного лікаря переважно формують особи старшого віку із хронічними захворюваннями [1]. Попри те, що більшість людей похилого віку зберігають незалежність, значна частина має множинні хронічні патології. Для ефективного ведення таких пацієнтів необхідний комплексний підхід [2-4]. На відміну від вузькопрофільних спеціалістів, лікар первинної ланки фокусується на стані пацієнта комплексно, а не на окремій системі органів, що дозволяє враховувати взаємовплив різних патологій. Сімейний лікар моніторить всі поточні захворювання, розробляє план лікування у співпраці з іншими медичними фахівцями та здійснює довготривалий супровід пацієнта, що включає заходи щодо профілактики, діагностики і лікування [5].
Особливу увагу в ефективному менеджменті хронічних захворювань слід приділяти впливу стресу як модифікованому фактору ризику їх прогресування [6]. Стрес виникає у відповідь на зовнішні або внутрішні тригери, запускаючи каскад компенсаторних реакцій організму. Залежно від тривалості, категорії та інтенсивності стресорів, наслідки можуть варіювати від легких гомеостатичних змін до критичних станів. У патогенезі більшості хронічних захворювань стрес є одним із ключових факторів, що визначають несприятливі результати та ускладнюють досягнення терапевтичних цілей [7]. Врахування психоемоційного стану пацієнта та корекція стрес-індукованих порушень дозволяють сімейному лікарю суттєво підвищити ефективність лікування і покращити якість життя пацієнтів із хронічними захворюваннями.
Екстремальний і тривалий дистрес може призводити до психологічної травми з патологічними наслідками [8]. Одним із найбільш досліджених негативних ефектів хронічного стресу є вплив на серцево-судинну систему, що робить його еквівалентним основним факторам ризику серцево-судинних захворювань [9].
Статистичний аналіз, проведений A. Steptoe et al. (2013), виявив підвищену поширеність серцево-судинних захворювань серед соціально апатичних груп населення (сукупний відносний ризик (СВР) = 1,5, 95% ДІ: 1,2-1,9) та осіб, які працюють в умовах підвищеного психоемоційного навантаження (СВР = 1,4, 95% ДІ: 1,2-1,8) [10].
Фізіологічна відповідь на гострий і хронічний стрес є потужним модулятором імунних, ендокринних та метаболічних шляхів, хоча механізми її впливу на розвиток і прогресування серцево-судинних захворювань потребують подальшого дослідження.
Вплив стресу на основні хронічні захворювання у практиці сімейного лікаря
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) посідають провідне місце у структурі захворюваності та смертності (31 % усіх смертей, за даними ВООЗ). У практиці сімейного лікаря щоденні консультації пацієнтів із ССЗ становлять близько 70 %, переважно це особи старше 65 років. Хронічний стрес чинить комплексний патофізіологічний вплив на серцево-судинну систему: активація симпатоадреналової системи призводить до тахікардії, вазоконстрикції та гіпертензії; підвищення рівня кортизолу посилює метаболічні порушення; прозапальні процеси прискорюють атерогенез; порушення ендотеліальної функції погіршує вазодилатацію та сприяє тромбоутворенню [11].
Шлунково-кишковий тракт (ШКТ) є особливо вразливим до впливу стресу через наявність вісі «мозок-кишечник». Стрес індукує зміни моторики ШКТ, секреції травних ферментів, проникності кишкового бар’єра та складу мікробіоти. Найчастіші стрес-асоційовані патології ШКТ у практиці сімейного лікаря:
- Синдром подразненого кишечника: у 70 % пацієнтів спостерігається загострення симптомів під час стресу через порушення моторики та підвищення вісцеральної чутливості.
- Виразкова хвороба: стрес спричиняє підвищення секреції соляної кислоти, зменшення продукції слизу та погіршення мікроциркуляції у слизовій оболонці.
- Запальні захворювання кишечника: стрес провокує загострення через активацію імунної системи, продукцію прозапальних цитокінів та порушення бар’єрної функції кишечника.
- Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: стрес знижує тонус нижнього стравохідного сфінктера та посилює суб’єктивне сприйняття симптомів [12].
Терапевтичні стратегії контролю стресу
Терапевтичні стратегії контролю стресу включають немедикаментозні та фармакологічні методи, які слід підбирати з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта і супутньої патології. З огляду на те, що психотерапевтичні інтервенції (когнітивно-поведінкова терапія, майндфулнес), фізична активність та методики релаксації демонструють певну ефективність у зниженні психоемоційного напруження, їх застосування обмежене через необхідність тривалого навчання пацієнтів, значні часові затрати і залежність результату від прихильності хворого до лікування.
У реальній клінічній практиці сімейного лікаря, де час контакту з пацієнтом обмежений, а коморбідність потребує швидкої та передбачуваної корекції стресу, фармакологічні методи демонструють найвищу ефективність. Вони забезпечують стабільний терапевтичний ефект, дозволяють досягти швидкого покращення психоемоційного стану пацієнта та зменшити негативний вплив стресу на перебіг основного захворювання, що робить фармакотерапію методом вибору для більшості клінічних ситуацій.
Призначення седативних препаратів пацієнтам із хронічними захворюваннями вимагає особливої уваги через поліморбідність, поліпрагмазію, вікові особливості фармакокінетики та підвищену чутливість до побічних ефектів. Синтетичні анксіолітики можуть спричиняти залежність, погіршення когнітивних функцій та взаємодіяти з іншими лікарськими засобами, що обмежує їх застосування у пацієнтів старшого віку.
Рослинні седативні препарати мають низку переваг для пацієнтів із хронічними захворюваннями: низький ризик побічних ефектів, відсутність звикання та залежності, мінімальний вплив на когнітивні функції, краща сумісність з іншими лікарськими засобами і м’яка дія без різких змін психоемоційного стану [13].
ПЕРСЕН® ФОРТЕ: склад, механізм дії, показання до застосування
ПЕРСЕН® ФОРТЕ є комбінованим фітопрепаратом, що містить 125 мг екстракту валеріани, 25 мг екстракту меліси та 25 мг екстракту м’яти перцевої [14].
Валеріана містить валепотріати та валеренову кислоту, які впливають на ГАМК-ергічну систему, забезпечуючи седативний ефект, зменшення тривоги та покращення сну без розвитку денної сонливості.
Меліса завдяки вмісту ефірних олій, флавоноїдів та фенолкарбонових кислот чинить не лише седативну, але і спазмолітичну дію, що особливо важливо при психосоматичних розладах.
М’ята перцева містить ментол та флавоноїди, які забезпечують спазмолітичну та холеретичну дії, що особливо корисно для пацієнтів із функціональними розладами шлунково-кишкового тракту.
Комбінація цих рослинних екстрактів забезпечує синергічний ефект, що дозволяє ефективно знижувати рівень стресу без негативного впливу на інші системи організму.
Отже, сімейний лікар відіграє центральну роль у менеджменті коморбідних пацієнтів, забезпечуючи комплексний підхід до їх ведення. Координація діагностичних і терапевтичних заходів, інтеграція рекомендацій вузьких спеціалістів та довготривалий моніторинг перебігу хронічних захворювань є ключовими функціями лікаря первинної ланки.
Стрес є важливим модифікованим фактором ризику прогресування більшості хронічних патологій, особливо у пацієнтів старшого віку з поліморбідністю. Включення стрес-менеджменту в план лікування є обов’язковою складовою ефективної терапії.
Рослинний седативний препарат ПЕРСЕН® ФОРТЕ є оптимальним вибором для корекції психоемоційного стану у пацієнтів із супутніми захворюваннями завдяки збалансованому складу, відсутності значущих побічних ефектів та лікарських взаємодій. Важливими перевагами препарату є можливість тривалого застосування без розвитку звикання та відсутність негативного впливу на когнітивні функції.
Схеми застосування ПЕРСЕН® ФОРТЕ при різних нозологіях
|
Нозологія |
Схема дозування |
Особливості застосування |
Супутня терапія |
|
Серцево-судинні захворювання |
|||
|
Артеріальна гіпертензія |
2 т. × 2-3 р/д, 1-3 міс. |
При емоційно-індукованих підйомах АТ |
Сумісний з усіма антигіпертензивними препаратами |
|
Ішемічна хвороба серця |
2 т. × 3 р/д (1 міс.), далі 2 т. × 2 р/д (2-3 міс.) |
Ефективний при стенокардії напруження |
Доповнює стандартну антиангінальну терапію |
|
Захворювання ШКТ |
|||
|
Функціональні розлади ШКТ |
2 т. × 3 р/д (2-4 тиж.), далі 2 т. × 2 р/д (1-2 міс.) |
При перебігу з чіткою залежністю від психоемоційного стану |
Поєднується зі спазмолітиками та прокінетиками |
|
Ерозивно-виразкові ураження |
2 т. × 2-3 р/д, 1-3 міс. |
При виразках, асоційованих зі стресом |
Застосовується з ІПП та гастропротекторами |
Література
- Barajas-Nava L.A., Garduño-Espinosa J., Mireles Dorantes J.M. Et al. (2022) Models of comprehensive care for older persons with chronic diseases: a systematic review with a focus on effectiveness. BMJ Open. Aug 5;12(8):e059606. doi: 10.1136/bmjopen-2021-059606.
- Bishop N.J., Haas S.A., Quiñones A.R. (2022) Cohort Trends in the Burden of Multiple Chronic Conditions Among Aging U.S. Adults. J Gerontol B Psychol Sci Soc Sci. Oct 6;77(10):1867-1879. doi: 10.1093/geronb/gbac070
- Agborsangaya C. B., Majumdar S. R., Sharma A. M. et al. (2015). Multimorbidity in a prospective cohort: Prevalence and associations with weight loss and health status in severely obese patients. Obesity, 23(3), 707–712. doi:10.1002/oby.21008
- Agborsangaya C. B., Ngwakongnwi E., Lahtinen M. et al. (2013). Multimorbidity prevalence in the general population: The role of obesity in chronic disease clustering. BMC Public Health, 13, 1161. doi:10.1186/1471-2458-13-1161
- Savoy M., FAAFP, FABC et al. (2017) The Role of Primary Care Physicians in Managing Chronic Disease. Dela J Public Health. Mar 22;3(1):86-93. doi: 10.32481/djph.2017.03.012
- Lagraauw H.M., Kuiper J., Bot I. Acute and chronic psychological stress as risk factors for cardiovascular disease: Insights gained from epidemiological, clinical and experimental studies. Brain Behav Immun. 2015 Nov;50:18-30. doi: 10.1016/j.bbi.2015.08.007
- Yaribeygi H., Panahi Y., Sahraei H. et al. (2017) impact of stress on body function: A review. EXCLI J. Jul 21;16:1057-1072. doi: 10.17179/excli2017-480.
- Tawakol A., Ishai A., Takx R.A. et al. (2017) Relation between resting amygdalar activity and cardiovascular events: a longitudinal and cohort study. Lancet. 2017;389:834–845. doi: 10.1016/S0140-6736(16)31714-7
- Rosengren A., Hawken S., Ôunpuu S. et al. (2004) Association of psychosocial risk factors with risk of acute myocardial infarction in 11 119 cases and 13 648 controls from 52 countries (the INTERHEART study): case-control study. Lancet.;364:953–962. doi: 10.1016/S0140-6736(04)17019-0
- Steptoe A., Kivimäki M. (2013) Stress and cardiovascular disease: an update on current knowledge. Annu Rev Public Health. 2013;34:337–354. doi: 10.1146/annurev-publhealth-031912-114452
- Vancheri F., Longo G., Vancheri E. et al. (2022) Mental Stress and Cardiovascular Health-Part I. J Clin Med. Jun 10;11(12):3353. doi: 10.3390/jcm11123353
- Morys J., Małecki A., Nowacka-Chmielewska M. (2024) Stress and the gut-brain axis: an inflammatory perspective. Front Mol Neurosci. 2024 Jul 18;17:1415567. doi: 10.3389/fnmol.2024.1415567
- Gyllenhaal C., Merritt S.L., Peterson S.D. et al. (2000) Efficacy and safety of herbal stimulants and sedatives in sleep disorders. Sleep Med Rev. 2000 Jun;4(3):229-251. doi: 10.1053/smrv.1999.0093
- Інструкція ПЕРСЕН® ФОРТЕ https://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=2937
Підготував Максим Голуб
