16 серпня, 2025

Методичні рекомендації щодо профілактики професійного вигоряння медичних працівників

Ці методичні рекомендації розроблені для впровадження ефективної системи профілактики, раннього виявлення та подолання професійного вигоряння медичних працівників відповідно до сучасних міжнародних і національних стандартів охорони психічного здоров’я.

I. Загальні положення

Термінологія

Терміни, що використовуються у цих методичних рекомендаціях, вживаються у значеннях, наведених у законах України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

Професійне вигоряння (burnout) – це синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці, який не був успішно подоланий. До його характерних ознак належить емоційне виснаження, деперсоналізація та зниження ефективності. Професійне вигоряння не є психічним розладом, проте суттєво впливає на якість життя і працездатність медичного працівника.

Втома від співчуття (compassion fatigue) – стан, що розвивається внаслідок надмірного співпереживання чужих страждань, характерний для представників допоміжних професій. Може виникати раптово, після емоційно важких випадків, і проявляється як емоційне виснаження, труднощі з емпатією, почуття безсилля чи провини.

Вторинна травматизація (vicarious trauma) – когнітивна, емоційна й фізіологічна реакція на розповіді про травматичні події в житті інших людей. У медичних працівників може призводити до симптомів, подібних до посттравматичного стресового розладу (ПТСР), включно із флешбеками, гіперзбудженням, порушеннями сну.

Моральне виснаження (moral injury) виникає через те що працівник змушений діяти всупереч власним принципам (наприклад, у надзвичайних умовах, коли неможливо надати достатню допомогу) або є свідком несправедливості, на яку не має впливу. Часто супроводжується відчуттям сорому, провини, зумовлює цинізм.

Психоемоційне виснаження – стан внутрішнього енергетичного виснаження із одночасною фізичною втомою, емоційним спустошенням і зниженням здатності до емоційного відгуку. Є центральним компонентом професійного вигоряння.

Когнітивна дезорганізація – зниження здатності до концентрації, уважності, запам’ятовування, швидкості ухвалення рішень. Часто є наслідком тривалого стресу й компонентом професійного вигоряння. Може проявлятися як забудькуватість, уповільнене мислення, епізоди дезорієнтації в рутинних ситуаціях.

Психосоціальні фактори ризику – умови трудового середовища, які сприяють виникненню стресу, психоемоційному виснаженню або вигорянню. До них належить надмірне навантаження, брак автономії, неефективна комунікація, відсутність визнання, порушення балансу між роботою і життям.

Групи ризику – категорії медичних працівників, які мають вищу ймовірність розвитку професійного вигоряння: фахівці інтенсивної терапії, екстреної допомоги, психіатричних служб, ті, хто працює з військовими, паліативними пацієнтами або в умовах хронічного перевантаження.

Супервізія – форма професійної підтримки, під час якої є можливість регулярно обговорювати складні випадки, емоційні реакції та професійні труднощі із більш досвідченим фахівцем. Мета – зменшення емоційного навантаження, підвищення якості роботи та запобігання вигоранню.

Інтервізія – обговорення складних ситуацій або клінічних кейсів у колегіальному форматі (без ієрархії), за участю фахівців одного рівня кваліфікації. Мета – підтримка, взаємонавчання, профілактика емоційного виснаження.

Первинна профілактика – запобігання появі вигоряння завдяки створенню здорового професійного середовища, навчанню стресостійкості, забезпеченню гігієни праці.

Вторинна профілактика – виявлення ранніх ознак вигоряння і надання підтримки групам підвищеного ризику – працівникам, які вже демонструють симптоми вигоряння або мають ризики його появи.

Третинна профілактика – допомога фахівцям із вираженим вигорянням: психотерапія, медична допомога, реабілітаційні заходи, зміна умов праці.

Основні фактори, що сприяють розвитку професійного вигоряння серед медичних працівників

Організаційні:

надмірне робоче навантаження, тривалі зміни, нічні чергування;
обмеженість ресурсів, дефіцит персоналу або обладнання;
неефективна система управління, нестача підтримки з боку керівництва.

Психоемоційні:

високий рівень відповідальності за життя пацієнтів;
схильність емоційно перейматися стражданнями пацієнтів і їхніх родин;
хронічна тривожність щодо повторних травматичних подій.

Морально-етичні та екзистенційні:

необхідність ухвалення рішень в умовах етичної невизначеності;
почуття безсилля або неефективності в умовах війни;
втрати, емоційне виснаження, зіткнення з неминучою смертю.

Результати досліджень засвідчують, що професійне вигоряння серед медичних працівників пов’язане із підвищеним ризиком депресії, тривожності та зниженням якості надання медичної допомоги.

Професійне вигоряння має поступовий розвиток і зазвичай проходить кілька послідовних стадій (за моделлю Pines): ентузіазму, стагнації, фрустрації, апатії, вигоряння (таблиця).

Таблиця. Стадії професійного вигоряння
Стадія	Основні ознаки	Поведінкові маркери	Ризики для пацієнтів
Ентузіазм	Ідеалізація професії, бажання самопосвяти, гіперактивність	Самовідмова, ігнорування відпочинку	Завищені очікування, емоційне перевантаження
Стагнація	Усвідомлення обмежень, згасання енергії, зниження задоволення	Рутинність, зростання роздратування	Початок емоційного дистанціювання
Фрустрація	Відчуття безпорадності, емоційне напруження, гнів на пацієнтів або колег	Цинізм, знецінення сенсу роботи, конфлікти в команді	Підвищений ризик помилок, емоційна холодність
Апатія	Байдужість, емоційне «вимикання», відсутність емпатії	Автоматичне виконання обов’язків, уникнення комунікації	Зниження якості допомоги, ризик професійної помилки
Вигоряння	Повне психофізичне виснаження, деперсоналізація, можлива депресія, соматизація	Високий рівень тривоги, ізоляція, соматичні скарги	Множаться помилки, професійна дезадаптація

Розуміння цих стадій допомагає вчасно виявити симптоми вигоряння та вжити заходів для запобігання йому.

Медичні працівники постійно стикаються з травмою інших – фізичною, емоційною, екзистенційною. У процесі надання допомоги вони часто залучені емоційно настільки, що відчувають чужі страждання як власні. Без достатнього ресурсу відновлення це може призводити до втрати емпатії, відчуття безсилля, внутрішнього відсторонення і професійного виснаження. Цей процес має назву «втома від співчуття» (compassion fatigue) і потребує спеціальної профілактики і підтримки.

На відміну від професійного вигоряння, яке має поступовий і кумулятивний характер, втома від співчуття (compassion fatigue) може виникнути раптово – після одного чи кількох емоційно важких випадків або серії інтенсивних контактів із пацієнтами, що страждають. Цей стан потребує особливої уваги і негайних втручань, адже швидко призводить до втрати емпатії, морального виснаження.

Основні клінічні прояви професійного вигоряння

1) Емоційне виснаження:

постійна втома, що не зникає після відпочинку;
відчуття спустошення, знесилення.

2) Цинізм/деперсоналізація:

байдуже, автоматичне ставлення до пацієнтів;
зниження емпатії, емоційна відстороненість.

3) Зниження професійної ефективності:

сумніви у власній користі;
часті помилки, зниження концентрації, апатія.

4) Психосоматичні симптоми:

головний біль, серцебиття, порушення сну, проблеми із шлунком;
часті ГРВІ, виснаження імунної системи.

5) Поведінкові маркери:

дратівливість, втрата мотивації, конфліктність, уникання взаємодії.

Основні клінічні прояви синдрому співпереживання (втоми від співпучуття, compassion fatigue)

1) Надмірне емоційне залучення:

глибоке співпереживання, що не зникає за межами роботи;
неможливість позбутися думок про пацієнтів.

2) Чутливість до чужого болю:

плач, тривога, спалахи емоцій під час прийомів;
пригнічення після втрат.

3) Відчуття провини або безсилля:

картання себе за страждання інших;
переконання, що зроблено недостатньо.

4) Соціальна ізоляція:

уникнення спілкування, відчуження;
зниження емоційної чутливості до близьких.

6) Симптоми, подібні до ПТСР:

флешбеки, порушення сну, гіперзбудження, жахи.

Симптоми вигоряння, втоми від співчуття або вторинної травматизації зазвичай розвиваються поступово. Їхнє ігнорування може призвести до тяжких наслідків: клінічної депресії, зловживання психоактивними речовинами, соціальної ізоляції, втрати професійної мотивації або полишення медичної сфери. У крайніх випадках це може призвести до вираженої суїцидальної поведінки. Саме тому регулярний моніторинг і раннє втручання мають стати складниками внутрішньої політики охорони психічного здоров’я персоналу.

II. Організація надання психосоціальної допомоги медичним працівникам та запобігання професійному вигорянню

1. Організацію надання психосоціальної допомоги медичним працівникам рекомендовано здійснювати фахівцям у сфері психічного здоров’я відповідно до результатів первинної та періодичної психологічної діагностики. Оцінювання стану психічного здоров’я рекомендовано проводити із застосуванням валідизованих опитувальників з інтервалом не рідше одного разу на шість місяців у групах ризику або за перших ознак виснаження.

2. Рекомендовані напрямки психосоціальної допомоги медичним працівникам із ризиком вигоряння:

психоосвітні заходи з навичок емоційної саморегуляції, стрес-менеджменту, профілактики деперсоналізації;
групи підтримки, інтервізії, тренінги із ненасильницької комунікації та доброзичливого зворотного зв’язку;
індивідуальне консультування і короткострокова психотерапія за потреби;
підтримка в подоланні екзистенційних криз і конфліктів цінностей (морального виснаження).

3. Надавачам послуг у сфері психічного здоров’я рекомендовано:

під час психосоціальної допомоги медичним працівникам дотримуватися Порядку психосоціальних послуг з надання психосоціальної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 грудня 2023 р. № 2118, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25 січня 2024 р. за № 126/41471;
надавати кваліфіковану психологічну підтримку медичним працівникам і у форматі регулярних консультацій із психологом або психотерапевтом, і через програми самодопомоги та навчання навичкам емоційного саморегулювання. Зокрема впроваджувати короткострокові інтервенції, орієнтовані на зниження симптомів вигоряння (когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), терапія прийняття і відповідальності (ACT – acceptance and commitment therapy), тренінги із підвищення усвідомлення (mindfulness)), організувати доступні канали для анонімного самозвернення (внутрішня гаряча лінія, мобільні додатки, телемедична психопідтримка). Особливо корисними є тренінги із психологічної стійкості, управління стресом, ненасильницької комунікації та навичок турботи про себе.

4. Організація трудової діяльності медичних працівників має здійснюватися відповідно до Закону України «Про охорону праці», з урахуванням психосоціальних факторів ризику роботодавець зобов’язаний створити умови, які запобігають перевантаженню, виснаженню, хронічному стресу та сприяють збереженню психічного благополуччя персоналу.

5. Рекомендації роботодавцям щодо забезпечення багаторівневої профілактики професійного вигоряння:

1) організаційні зміни:

оптимізація графіків роботи і чергувань із обов’язковими перервами на відновлення,
уникнення непропорційного навантаження на одну і ту саму категорію працівників,
ротація на емоційно виснажливих посадах (реанімація, паліативна допомога, психіатрія),
своєчасне виявлення психосоціальних факторів ризику (перевантаження, конфлікти, часті зміни графіків, неефективна комунікація) та вжиття управлінських заходів щодо їхнього усунення;

2) створення сприятливого середовища:

подбати про емоційно безпечну атмосферу, коли працівники можуть щиро повідомляти про труднощі без страху осуду чи покарання,
впровадження етичного кодексу внутрішньої взаємодії (ненасильницька комунікація, культура зворотного зв’язку),
призначення координатора психічного стану персоналу,
створення в закладі умов для неформальної підтримки (наприклад, кімнати відновлення, тихої зони);

3) навчальні заходи:

проведення для персоналу тренінгів із психогігієни, самодопомоги, розпізнавання симптомів вигоряння, депресії, тривожних розладів, ПТСР,
ознайомлення колективу з основами когнітивно-поведінкової саморегуляції, техніками з підвищення усвідомлення, ACT,
заохочення до участі у сертифікованих програмах підвищення кваліфікації щодо стресостійкості та емоційної гігієни;

4) психосоціальна підтримка:

організація регулярних супервізій, інтервізій та груп емоційного розвантаження на рівні відділень,
забезпечення доступу до конфіденційної психологічної підтримки (зокрема онлайн-форматів),
створення постійних каналів внутрішнього зворотного зв’язку, завдяки яким працівники можуть повідомляти про емоційне виснаження, звертатися за підтримкою або ініціювати профілактичні заходи.

ІІІ. Рекомендації для медичних працівників щодо охорони психічного здоров’я і попередження професійного вигоряння на робочому місці

1. Підтримка психічного здоров’я на робочому місці є важливим складником професійної стійкості медичних працівників. У щоденній практиці, що часто супроводжується високим рівнем відповідальності, емоційним навантаженням, контактом із травмою пацієнтів та браком ресурсів, напрочуд важливі способи регулярної турботи про себе, збереження внутрішньої рівноваги та розвитку навичок емоційної саморегуляції.

2. Однією із базових практик є уважне ставлення до власного стану. Регулярний контроль свого емоційного фону, фізичного виснаження або зниження мотивації дає змогу вчасно вжити заходи підтримки. Помічною може бути навіть коротка пауза, кілька глибоких вдихів, зміна активності або неформальна розмова із колегою. Такі дії варто розглядати не як прояв слабкості, а як елемент професійної гігієни.

3. Рекомендовано чітко встановлювати та захищати особисті межі, особливо в умовах постійної уваги до потреб інших, зокрема в спілкуванні з пацієнтами та колегами. Усвідомлення меж своїх ресурсів і вміння впевнено та ввічливо казати «ні» без відчуття провини – важливий складник профілактики вигоряння. Це стосується і перенавантаження, і емоційного залучення до ситуацій, що виходять за межі компетенції чи відповідальності.

4. Підтримка психічного здоров’я неможлива без системного відновлення. Щоденні відновлювальні дії:

повноцінний сон,
збалансоване харчування,
фізична активність,
приємні заняття поза межами професійної ролі.

Не менш важливо навчитися емоційно завершувати робочий день: залишати переживання, пов’язані з роботою, за межами робочого простору й відволікатися на життя поза ним – спілкування, творчість, тишу або відпочинок.

5. У разі появи стійкого напруження, порушень сну, тривожності, емоційного виснаження чи байдужості до пацієнтів не варто чекати погіршення ситуації. Звернення по допомогу до психолога або психотерапевта – це прояв професійної відповідальності, а не слабкості. Медичний працівник має право на допомогу, навіть якщо зовні все під контролем.

ІV. Рекомендації для медичних працівників щодо охорони психічного здоров’я та попередження професійного вигоряння в неробочий час

Піклування про психічне здоров’я не обмежується робочим часом. Саме в період поза роботою відбувається ключове емоційне й фізичне відновлення, що формує внутрішню стійкість медичного працівника. Регулярне піклування про себе в неробочий час не лише знижує ризик професійного вигоряння, а й підвищує якість допомоги пацієнтам, зміцнює командну взаємодію і сприяє формуванню здорової психологічної атмосфери в закладі.

Стійкість починається з простих щоденних кроків, які доступні кожному:

1) усвідомлення ознак виснаження:

бути уважним до сигналів тіла і психіки: дратівливості, апатії, постійної втоми, порушень сну, байдужості до роботи,
реагувати на появу перевантаження і негайно звертатися по допомогу,
пам’ятати, що звернення до психолога або колеги – це ознака сили, а не слабкості;

2) застосування щоденних методів самодопомоги:

практики із підвищення усвідомлення (mindfulness) – принаймні п’ять хвилин тиші або спостереження за диханням,
використовувати прості техніки «заземлення» або дихальні вправи під час стресу,
вдаватися до власних «якорів» відновлення – чашки чаю, короткої прогулянки, слів вдячності;

3) підтримка фізичної активності:

хоча б 10-15 хвилин рухової активності щодня – ходьба, розтягування, легкі вправи,
за можливості – обирати активності, що дають втіху (йога, аеробіка, прогулянки з колегами тощо);

4) дотримуватись балансу між роботою та особистим життям:

встановлювати між ними чіткі межі: не дозволяти роботі забирати час для відновлення, спілкування та відпочинку,
щодня планувати хоча б один приємний момент для себе – зустріч і розмову із близькими, побути у тиші, послухати улюблену музику;

5) шукати і надавати підтримку:

підтримувати контакт із колегами, яким довіряєте, – навіть коротке емпатійне спілкування має терапевтичний ефект,
не залишатись із переживаннями наодинці – ділитися думками та станами,
звертатися по допомогу до психолога, психотерапевта чи до внутрішніх/зовнішніх служб підтримки, на гарячі лінії тощо;

6) усвідомлювати та приймати власні межі:

пам’ятайте, що ви – людина, а не ресурсна машина, і маєте право на втому, емоції та відмову,
визнайте потребу у перерві або відновленні і не почувайтеся винними через це,
плекайте співчуття до себе як частину професійної гідності.

Затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 червня 2025 р. № 923

Текст адаптовано та уніфіковано відповідно до стандартів Тематичного випуску Медичної газети «Здоров’я України».

Повний текст документу за посиланням: https://moz.gov.ua/storage/uploads/4b061eeb‑37ae‑48a9-8c18-03e46c9fd5c9/dn_923_04062025_dod.pdf

Тематичний номер «Педіатрія» № 3 (79) 2025 р.