18 серпня, 2025
Від молекулярних підтипів до стратегії індивідуалізації лікування пацієнтів із раком грудної залози
За матеріалами Гнатишаківських читань – 2025
У м. Львові 6-8 червня 2025 р. відбулася науково-практична конференція «Гнатишаківські читання – 2025» – провідний фаховий форум української онкологічної спільноти. Тематика цьогорічного заходу – «Від стратегії індивідуалізації до молекулярних субтипів у лікуванні раку молочної залози» – стосувалася актуальних аспектів персоналізованої терапії. У своїх виступах експерти з онкології, молекулярної біології та патології зосередилися на стратифікації пацієнтів за молекулярними підтипами, BRCA-асоційованих формах захворювання, PARP-інгібіторах і новітніх підходах до таргетної терапії.
Із доповіддю «Генетичний профіль та клініко-патогістологічна характеристика пацієнток із спадковим раком грудної залози» виступила доктор медичних наук, професор, медичний директор CSD LAB Оксана Миколаївна Сулаєва.
Спадкові форми раку грудної залози (РГЗ) становлять приблизно 10-15% усіх випадків цього захворювання. Основними генетичними детермінантами спадкового РГЗ є мутації у високопенетрантних генах, серед яких ключове місце посідають BRCA1 і BRCA2. Крім них існують інші гени, мутації в яких асоційовані зі спадковими онкологічними синдромами і підвищеним ризиком розвитку раку.
Спадкові мутації наявні у всіх клітинах організму, що пояснює підвищений ризик не лише РГЗ, а й інших злоякісних новоутворень, таких як рак яєчників, підшлункової залози та інших пухлин, пов’язаних зі спадковими синдромами. Виявлення таких мутацій дає змогу здійснювати прогностичне оцінювання і формувати індивідуалізовані стратегії зниження онкологічного ризику.
У клінічній практиці важливу роль відіграють мутації певних генів, що визначаються під час діагностики РГЗ. До обов’язкових належать сім високопенетрантних генів, тестування яких рекомендоване у разі виявлення захворювання у жінок молодого віку за наявності обтяженого сімейного анамнезу, тричі негативного підтипу пухлини або інших клінічних показників.
Молекулярна класифікація РГЗ базується на визначенні статусу рецепторів естрогену (ER), прогестерону (PR) та HER2. Наразі визнано існування підтипів HER2-Low та HER2-Ultralow, що мають терапевтичне значення. Крім того, до клінічних рекомендацій включено тестування мутацій у генах PIK3CA, AKT, mTOR, пов’язаних із HER2 та ER.
У контексті резистентності до гормональної терапії важливими є мутації у гені ESR1, а також рідкісні мутації у генах RET, NTRK та рецепторах факторів росту фібробластів. Значну увагу приділяють також біомаркерам, асоційованим з відповіддю на імунотерапію. Постає ключове питання, чи існує зв’язок між спадковими мутаціями, наявними в кожній клітині організму, та біомаркерами, які виявляються безпосередньо в пухлині, для цілей персоналізованого лікування.
Аналіз молекулярного профілю РГЗ вказує на часту мутацію в генах TP53, PIK3CA, ERBB2 (HER2), CDK12 та ін. Їхня частота і спектр залежать від стадії пухлинного процесу: у метастатичних формах спостерігається збільшення мутаційного навантаження.
Окремі мутації часто корелюють із певними молекулярними підтипами карцином, що дає змогу прогнозувати перебіг захворювання і потенційні шляхи метастазування. У разі BRCA1/2 мутацій порушується гомологічна рекомбінація – ключовий механізм репарації дволанцюгових розривів ДНК. Втрата цієї функції призводить до порушення репарації, накопичення помилок у ДНК та розвитку геномної нестабільності. Такі пухлини демонструють високе мутаційне навантаження (Tumor Mutational Burden, TMB), що зумовлює і їхню чутливість до PARP-інгібіторів (через механізм синтетичної летальності), і потенційно підвищену чутливість до імунотерапії. Отже, існує тісний взаємозв’язок між спадковими мутаціями BRCA1/2, дефіцитом гомологічної рекомбінації, геномною нестабільністю, формуванням неоантигенів та TMB.
Із клінічного погляду, формування неоантигенів є позитивним фактором, що сприяє більш імовірній ефективній імунній відповіді. Проте пухлини з мутаціями BRCA1/2 часто характеризуються підвищеною експресією імуносупресивних молекул (зокрема PD-L1) та виснаженням T-клітинного компонента, що знижує ефективність імунної відповіді.
Це обумовлює унікальні характеристики імунного мікрооточення при спадковому РГЗ, які слід враховувати під час вибору терапевтичної тактики. За наявності клінічних показань до генетичного тестування обов’язковим є тестування на наявність мутацій у високопенетрантних генах, зокрема BRCA1, BRCA2, PALB2, TP53, та інших, асоційованих зі спадковими онкологічними синдромами.
Окрім тестування на BRCA1/2, що рекомендоване для рутинної діагностики провідними міжнародними організаціями, зокрема Національною онкологічною мережею США (National Comprehensive Cancer Network, NCCN), можуть застосовуватись розширені панелі, що охоплюють широкий спектр високо- і помірно пенетрантних генів. Повне молекулярне профілювання з використанням розширених панелей дає змогу охопити до 571 гена та понад 2500 транскриптів за РНК, із додатковою оцінкою HRD, TMB і MSI – параметрів, що мають прогностичне та предиктивне значення.
Нещодавно у співпраці з провідними онкологами України було проведено дослідження, спрямоване на вивчення частоти й клініко-молекулярних характеристик спадкових мутацій у генах BRCA1 та BRCA2 серед пацієнток із РГЗ. Згідно з даними, отриманими лабораторією CSD разом із лікарськими спільнотами, було проаналізовано 1412 пацієнток із гістологічно підтвердженим раком молочної залози (РМЗ). Усі зразки були класифіковані за молекулярним підтипом відповідно до стандартів лабораторної мережі.
Спадкові мутації у генах BRCA1/2 виявлено у 15% випадків, що свідчить про високу поширеність гермінальних мутацій серед українських пацієнток із РГЗ. Під час досліджень ідентифіковано 38 унікальних патогенних варіантів у BRCA1 і 47 – у BRCA2, що демонструє значну генетичну гетерогенність. Це додатково підтверджує доцільність застосування повного секвенування екзомних ділянок, а не обмежених методів, таких як ПЛР-діагностика, особливо в умовах обмежених ресурсів.
Аналіз морфологічних характеристик показав, що мутації у BRCA1 найчастіше асоційовані з низькодиференційованими пухлинами (G3). У пацієнток із мутаціями в BRCA2 спостерігався рівномірний розподіл між пухлинами G2 та G3 ступеня диференціювання. Мутації в BRCA1 мали тісний зв’язок із тричі негативним підтипом (ER-/PR-/HER2-), тоді як носійство BRCA2 значно частіше асоціювалося із гормонпозитивними формами (HR+) (ER+/PR+), що відповідали люмінальному підтипу.
Стосовно статусу HER2 було встановлено, що HER2-позитивні пухлини (3+ за імуногістохімією) рідко поєднуються зі спадковими мутаціями. Натомість при аналізі категорій HER2-Low та HER2-Zero виявлено, що частота HER2-Low серед носіїв BRCA2 відповідає рівню, характерному для пацієнток зі спорадичним РГЗ. Це свідчить про відсутність впливу мутацій BRCA2 на експресію HER2, проте надає потенційні можливості застосування новітніх таргетних препаратів, орієнтованих на HER2-Low статус.
На основі проведеного дослідження сформульовано такі ключові висновки:
- носійство спадкових мутацій у BRCA1/2 асоційоване з раннім розвитком РГЗ (до 50 років) та широким спектром клініко-морфологічних фенотипів;
- BRCA1-асоційовані пухлини зазвичай мають G3 ступінь диференціювання, часто характеризуються відсутністю експресії ER і HER2;
- близько 70% пухлин, пов’язаних із мутаціями BRCA2, мають HR+ статус і відносно високу частоту HER2-Low.
У січні 2024 р. завершився національний проєкт компанії AstraZeneca – безоплатне тестування на BRCA1/2 для пацієнток із РГЗ. Завдяки чіткому визначенню критеріїв включення частота виявлення мутацій у генах BRCA сягнула 17,4%, що свідчить про результативність таргетованого скринінгу.
Задля підвищення обізнаності лікарів-онкологів, пришвидшення діагностики і забезпечення пацієнток персоналізованим лікуванням весною 2024 р. розпочато серію міждисциплінарних освітніх заходів у різних регіонах України. Їхнє впровадження дало змогу підвищити середню частоту виявлення спадкових мутацій із 16-16,5 до 19,5% завдяки активному залученню фахівців до передтестового консультування.
Сьогодні в онкологічній практиці використовується широкий спектр молекулярних біомаркерів, що впливають на вибір терапії при РГЗ. Ефективна взаємодія між онкогенетиками, патоморфологами та клінічними онкологами є ключовою умовою успішної реалізації персоналізованої медицини.
Отже, слід враховувати, що онкогенетика є динамічною галуззю, де постійно з’являються нові біомаркери із прогностичним і предиктивним значенням. Якщо раніше діагностика базувалась на 5-6 маркерах, то нині клінічна практика охоплює 30-40 і більше показників, що потребує інтеграції новітніх панелей тестування. У цьому контексті програми безоплатного тестування мають виняткове значення – вони не лише розширюють доступ пацієнток до сучасної діагностики, але і закладають основу для системного впровадження персоналізованого підходу в українській онкології.
У межах заходу доповідь, присвячену тактиці лікування HR+/HER2- РГЗ, у форматі дискусії презентувала лікар-онколог відділення хімієтерапії Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Ольга Олексіївна Олексяк.
Клінічний випадок 1
Пацієнтка С., 1983 р. н. У 2012 р. (29 років) пацієнтці вперше поставлено діагноз: Ca лівої грудної залози cT3N2M0 помірно диференційована карцинома (G2), стадія ІІІ А.
Патогістологічний висновок: інфільтративна протокова карцинома G2, ER 70%, PR 25%, HER2(–).
Пацієнтці проведено неоад’ювантну хімієтерапію (НАХТ) – чотири цикли доцетакселу + доксорубіцину, потім виконано секторальну резекцію з аксилярною лімфаденектомією. Після цього проведено променеве лікування, виконано двобічну аднексектомію. Отримувала тамоксифен протягом десяти років. У лютому 2024 р. почала скаржитися на дискомфорт у животі та біль у попереку.
УЗД органів черевної порожнини (ОЧП) від 22.02.2024: підозра на метастази у печінку, виявлено збільшені заочеревинні лімфатичні вузли. Комп’ютерна томографія (КТ) ОЧП від 22.02.2024: виявлено ознаки дисемінації у черевній порожнині, наявність асциту.
Планово проведено діагностичну лапароскопію. Виявлено метастатичні (МТС) ураження на очеревині таза, серозній оболонці матки, очеревині правого піддіафрагмального простору, у брижі клубової кишки із втягненням петель клубової кишки у конгломерат. Взято біопсію з МТС вогнища на очеревині.
Патогістологічний висновок від 06.03.2024: підтверджено метастази інфільтративної карциноми. Імуногістохімічний профіль: ER 90%, PR(–), HER2 (1+), Ki‑67 – 38%.
Оскільки були ознаки вісцерального кризу, вирішено розпочати лікування з хімієтерапії і продовжити дообстеження: визначення герміногенних мутацій, остеосцинтиграфія.
20.03.2024-10.04.2024: паліативна хімієтерапія (паклітаксел 315 мг що три тижні), два цикли.
Після другого циклу у пацієнтки з’явилася симптоматика МТС головного мозку. Рекомендовано пройти КТ головного мозку (рис. 1).
18.04.2024: отримано результат тестування методом секвенування нового покоління (Next Generation Sequencing, NGS) зразка крові, виявлено патогенний варіант у генах BRCA1 (с.181T > G (p.Cys61Gly) і CHEK2 (с.1232G > A (p Trp411Ter)).
25.04.2024: проведено мультиспіральну КТ (МСКТ) голови, органів грудної клітки (ОГК), ОЧП та органів малого таза (ОМТ) із контрастним підсиленням. Висновок: МТС в головний мозок, дисемінація по очеревині, МТС в лімфовузлах, печінці, нирках, підшлунковій залозі, кістках (рис. 1-4).
07.05.2024: проведено остеосцинтиграфію (ОСТ), де виявлено множинні ділянки накопичення радіофармпрепарату, що свідчить про МТС ураження кісток. Хімієтерапію відмінено, і з 31.05.2024 розпочато лікування олапарибом (інгібітором PARP) по 300 мг двічі на день. Лікування доповнено золедроновою кислотою. Клінічно загальний стан суттєво поліпшився.
25.07.2024: контрольне обстеження за допомогою КТ головного мозку і трьох зон проведене через 12 тижнів лікування олапарибом.
Висновок:
- позитивна динаміка у вигляді зменшення кількості і розмірів метастатичних вогнищ у паренхімі головного мозку;
- стабілізація розмірів поодиноких вогнищ у паренхімі легень (не виключені гранульоми);
- зменшення розмірів метастазів у паренхімі печінки;
- виражене зменшення кількості та розмірів метастатичних вогнищ у паренхімі підшлункової залози, правого наднирника та обох нирок;
- зберігається повна регресія асциту;
- стабільна множинність остеосклеротичних вогнищ в кістках скелета.
Жовтень 2024 р.: пацієнтка хворіла на COVID‑19, через що на кілька днів тимчасово було призупинено прийом олапарибу.
Із 31.05.2024 р. і дотепер (червень 2025 р.) пацієнтка продовжує приймати олапариб у дозі 300 мг двічі на день. Клінічний загальний стан задовільний. Оцінка функціонального статусу за шкалою ECOG (Eastern Cooperative Oncology Group) становить 0-1. Лікування переноситься добре, майже без побічних ефектів, або вони незначні.
Рис. 2. МСКТ черевної порожнини (печінки): загальна динаміка процесу
КТ від 25.04.2024, перед початком прийому олапарибу.
КТ від 04.02.2025, після дев’ятого місяця прийому олапарибу.
Рис. 3. МСКТ черевної порожнини (підшлункова залоза, нирки): загальна динаміка процесу
КТ від 25.04.2024, перед початком прийому олапарибу.
КТ від 04.02.2025, після дев’ятого місяця прийому олапарибу.
Рис. 4. МСКТ грудної порожнини: загальна динаміка процесу
КТ від 25.04.2024, перед початком прийому олапарибу.
КТ від 04.02.2025, після дев’ятого місяця прийому олапарибу.
Ефективність і безпека олапарибу при HER2-негативному метастатичному РГЗ із гермінальними мутаціями BRCA1/2 досліджувалися у клінічних випробуваннях OlympiAD та LUCY. У рандомізованому дослідженні III фази OlympiAD олапариб забезпечив медіану виживаності без прогресування (ВБП) сім місяців, загальної виживаності (ЗВ) – 22,6 місяця, частота об’єктивної відповіді – 60% проти 30% при хімієтерапії. Особливо висока ефективність спостерігалась при ураженні мозку, легень і печінки. У дослідженні LUCY, що відображає реальну клінічну практику, медіана ВБП становила 8,2 місяця, ЗВ у першій лінії терапії сягала 27,4 місяця, у другій і наступних лініях – понад 22,7 місяця; клінічний ефект підтверджено і при HR-позитивних, і при тричі негативних (ТН) пацієнтів із РГЗ.
Отже, олапариб є ефективним і безпечним препаратом для лікування пацієнтів із HER2-негативним метастатичним РГЗ, асоційованим із гермінальними мутаціями в генах BRCA1/2, демонструючи вищу клінічну ефективність порівняно з традиційною хімієтерапією й у контрольованих умовах, і в реальній клінічній практиці.
Тактику лікування ТНРГЗ у форматі дискусії презентувала лікар-онколог, головний лікар клініки «Дніпро-Медікал» Марія Вікторівна Артеменко.
Згідно з даними бюлетеня Національного канцер-реєстру України за 2023 р., у 67% випадків РГЗ захворювання діагностується на ранніх стадіях (I-II). Місцево поширені форми (стадія III) фіксуються у 18% випадків, тоді як метастатичні форми (стадія IV) – у 12% пацієнтів.
Позитивний статус лімфатичних вузлів є суттєвим прогностичним фактором для розвитку рецидиву у хворих на ранній РГЗ. Зокрема у пацієнтів із HR-позитивним, HER2-негативним, неметастатичним РГЗ із наявністю чотирьох або більше уражень лімфатичних вузлів частота віддалених рецидивів після завершення п’ятирічного курсу ендокринної терапії становить близько 22%.
У хворих на ТНРГЗ, відповідно до даних реальної клінічної практики, статус лімфовузлів також істотно впливає на загальний прогноз. Зокрема у групі пацієнтів із залученням чотирьох і більше лімфатичних вузлів (стадія N2), трирічна ЗВ становить приблизно 75%.
Важливим прогностичним фактором для пацієнтів із раннім РГЗ є також наявність або відсутність повної патоморфологічної відповіді (пПМВ) після проведення НАХТ. Встановлено, що відсутність пПМВ суттєво підвищує ризик виникнення рецидиву. Так, серед пацієнтів із HR-позитивним, HER2-негативним РГЗ, які не досягли пПМВ, ризик рецидиву або смерті через п’ять років після НАПХТ на 51% вищий порівняно з тими, хто досяг повної відповіді. У пацієнтів із ТНРГЗ аналогічний показник становить 66% протягом трирічного періоду спостереження.
OlympiA – багатоцентрове, рандомізоване, подвійне сліпе дослідження III фази, що оцінювало ефективність і безпеку застосування олапарибу як ад'ювантної хімієтерапії (АХТ) у пацієнтів із неметастатичним інвазивним HER2-негативним РГЗ із гермінальними патогенними мутаціями в генах BRCA1 або BRCA2. В дослідження були включені пацієнти, які пройшли щонайменше шість курсів НАХТ або АХТ на основі антрациклінів та/або таксанів, після чого були стратифіковані залежно від типу хімієтерапії та клініко-патологічних характеристик пухлини. Рандомізація відбувалася у співвідношенні 1:1 між групами олапарибу (Лінпарза) та плацебо. Первинною кінцевою точкою була виживаність без ознак інвазивного захворювання; вторинними – виживаність без віддалених метастазів, ЗВ, частота розвитку BRCA-асоційованих пухлин, безпека та якість життя. Після 6,1 року середнього періоду спостереження олапариб продемонстрував значуще покращення виживаності без ознак інвазивного захворювання з абсолютною перевагою + 9,4%, зниження ризику віддалених метастазів на 7,8% і покращення ЗВ на 4,4% порівняно із плацебо. Клінічні переваги були послідовно підтверджені у підгрупах пацієнтів із ТНРГЗ та HR-позитивним, HER2-негативним РГЗ. Також спостерігалося зниження частоти розвитку другого первинного раку (2,2% проти 4%) та контрлатерального інвазивного РГЗ (2,8% проти 3,9%), а також зменшення кількості випадків рецидивів у ЦНС та нових злоякісних пухлин яєчників/фалопієвих труб. Профіль безпеки олапарибу був задовільним, без нових несподіваних сигналів токсичності. Загальна смертність у групі плацебо сягала 15,6% проти 11,6% у групі олапарибу. Для порівняння, у дослідженні щодо трастузумабу при HER2-позитивному РГЗ абсолютне покращення виживаності через 12 років становило 6,6%, тоді як у дослідженні OlympiA подібна динаміка (+4,4%) була досягнута вже на шостому році, що вказує на значущий внесок PARP-інгібіторів у терапевтичну стратегію HER2-негативної BRCA-мутованої популяції.
Клінічний випадок 2
Пацієнтка І., 1981 р. н. (на момент встановлення діагнозу – 38 років).
Обтяжений сімейний анамнез: у рідної сестри – люмінальний РГЗ (ER+, PR+, HER2/neu-, Ki‑67 – 60%) у віці 35 років. У матері – рак шлунка у віці 67 років. Шкідливих звичок нема, практикує заняття спортом.
Клінічний перебіг: у червні 2020 р. пацієнтка самостійно виявила утворення в лівій ГЗ.
УЗД від 22.06.2020: у центральному квадранті лівої ГЗ визначено солідне утворення розміром 15 × 12 мм; лімфатичні вузли в лівій аксилярній ділянці – до 10 × 10 мм, з ознаками патологічних змін.
Трепан-біопсія від 22.06.2020: верифікована інфільтративна карцинома неспецифічного типу 3-го ступеня диференціювання.
Імуногістохімічне дослідження: ER-, PR -, HER2-негативний, Ki‑67 – 52%.
КТ ОГП, ОЧП та малого таза від 30.06.2020: в центральній частині лівої ГЗ солідне утворення овальної форми з нерівними нечіткими контурами 14 × 11 мм, з активним накопиченням контрасту. У лівій пахвовій ділянці лімфатичні вузли розміром до 10 × 9,5 мм, з активним накопиченням контрасту.
Молекулярно-генетичне тестування методом NGS від 14.07.2020: виявлена мутація в гені BRCA1 (варіант 300 T > G в гетерозиготній формі).
Діагноз: рак лівої МЗ T1N1M0, стадія 2А, BRCA1-асоційований, тричі негативний тип ER-, PR-, HER2-негативний, Ki‑67 – 52%. Клінічна група 2.
Онкоконсиліум: неоад’ювантна поліхімієтерапія (НАПХТ) за схемою доцетаксел + карбоплатин. Отримала шість курсів НАПХТ за схемою доцетаксел + карбоплатин.
Проміжне КТ ОГП після трьох курсів НАПХТ: у лівій МЗ об’ємні утворення не визначаються, пахвові л/в не збільшені, до 0,7 см обабіч.
КТ ОГП, ОЧП, ОМТ від 05.11.2020 (після шостого курсу НАПХТ): у лівій МЗ на рівні соска вогнище ущільнення до 2 см, слабо накопичує контраст.
11.11.2020 прооперована в обсязі: двобічна підшкірна мастектомія з одномоментною реконструкцією імплантами, зліва виконано лімфодисекцію рівня I-III.
Післяопераційне гістологічне дослідження: тканина лівої МЗ – масивні вогнища фіброзу, гіалінозу, вогнища хронічного продуктивного запалення з наявністю одиничних атипових і дистрофованих поліморфних клітин відповідають 3-4 стадії терапевтичного пошкодження за Лавніковою. В клітковині росту пухлини немає. В лімфатичних вузлах (10 шт.) – ознаки хронічного змішаного лімфаденіту, пухлинного росту немає.
Онкоконсиліум: рекомендовано проведення ад’ювантної променевої терапії (АПТ) у поєднанні з ад’ювантною хімієтерапією (АХТ) із застосуванням капецитабіну. Враховуючи наявність BRCA1-мутації, що є показом до ад’ювантного лікування PARP-інгібіторами, розпочато прийом препарату Лінпарза протягом 1 року.
Остаточний діагноз: рак лівої МЗ T1N1M0, стадія 2А, BRCA‑1-асоційований, тричі негативний тип, ER-, PR-, HER2-негативний, Ki‑67 – 52%, після шести курсів НАПХТ (доцетаксел + карбоплатин), після радикального оперативного лікування 11.11.2020, після АПТ і ад’ювантної таргетної терапії (олапариб протягом одного року). Клінічна група 3.
Станом на квітень 2025 р. пацієнтка веде активний спосіб життя, прогресії нема.
Згідно з рекомендаціями NCCN, у пацієнтів із ТНРГЗ, які не досягли повної патоморфологічної відповіді на тлі неоад’ювантного лікування, використання олапарибу як компонента ад’ювантної терапії протягом одного року рекомендоване на рівні категорії 1-ї доказовості (рис. 5).
Рис. 5. Підходи до лікування раннього РГЗ залежно від молекулярно генетичного підтипу та стадії пухлини
Отже, у пацієнтів із раннім ТНРГЗ, асоційованим із гермінальними мутаціями BRCA1/2, які не досягли повної патоморфологічної відповіді після НАХТ, застосування олапарибу в ад’ювантному режимі протягом одного року достовірно покращує виживаність без інвазивного захворювання та знижує ризик віддалених рецидивів. Результати дослідження OlympiaA і наведений клінічний випадок підтверджують доцільність включення PARP-інгібіторів до стандарту лікування високоризикових пацієнтів відповідно до рекомендацій NCCN (категорія 1-ї доказовості).
Молекулярно-генетичний профіль є визначальним чинником у виборі персоналізованої терапії для пацієнток із РГЗ. Зокрема у пацієнток із BRCA1/2-асоційованими формами ТНРГЗ, які не досягли повної патоморфологічної відповіді, застосування олапарибу як ад’ювантної терапії забезпечує клінічно значуще покращення результатів лікування. Дані клінічних досліджень і реальної практики свідчать про ефективність PARP-інгібіторів у зниженні ризику рецидивів і покращенні виживаності. Упровадження комплексного молекулярного тестування і таргетованих стратегій лікування надає нові можливості для покращення прогнозу у пацієнтів групи високого ризику.
Підготувала Романа Бота
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хімієтерапія» № 4 (97) 2025 р.
