12 грудня, 2020
Новини алергології: за матеріалами віртуальної наукової зустрічі ACAAI 2020
Поширеність алергічних захворювань у світі невпинно зростає, а їх лікування й досі залишається неабияким викликом для сучасної медицини. Саме тому науковці не зупиняються та продовжують працювати над розробкою методів ранньої діагностики, а також шукають нові засоби лікування атопічної патології. Найновіші досягнення алергології обговорювалися на щорічній науковій зустрічі Американської колегії з алергії, астми й імунології (American College of Allergy, Asthma and Immunology, ACAAI), що відбулася 13-15 листопада.
Наявність алергічної патології не підвищує ризиків, пов’язаних із COVID‑19, можливо, навіть знижує їх
Лікарів будь-яких спеціальностей цікавить питання щодо того, чи підвищений ризик тяжких наслідків COVID‑19 у їхніх пацієнтів. Не є винятком й алергологи. D. Timberlake та співавт. поставили собі за мету з’ясувати, чи збільшує атопічна патологія ризики, пов’язані з COVID‑19.
Ще на початку пандемії COVID‑19 експерти Центрів із контролю та профілактики захворювань США опублікували заяву, в якій застерігали щодо підвищеного ризику тяжкого перебігу COVID‑19 в осіб з алергією й астмою.
Як зазначає D. Timberlake, основою для цього попередження стали результати дослідження з інфікуванням іншими респіраторними вірусами, а не SARS-CoV‑2.
До аналізу було включено медичні дані 275 пацієнтів, госпіталізованих із позитивним результатом лабораторного аналізу на наявність вірусу SARS-CoV‑2. Загалом 91 учасник повідомив про наявність атопічної хвороби (астми, атопічного дерматиту, алергічного риніту та харчової алергії), але діагноз було підтверджено лише в 67 пацієнтів (у 60 випадках – бронхіальна астма).
Автори виявили, що тяжкість захворювання (потреба в госпіталізації до відділення інтенсивної терапії, додатковому кисні, інтубації) не відрізнялася між пацієнтами з обтяженим алергологічним анамнезом і без атопічної патології. При цьому автори відзначають більше випадків хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) у групі алергіків порівняно з контрольною групою (38,8 vs 17,3%; р<0,001). Відомо, що ХОЗЛ – серйозний фактор ризику тяжких наслідків COVID‑19, тому в аналізі була зроблена поправка на цей фактор. Після такої корекції відзначено тенденцію до нижчих показників смерті в осіб з атопічним захворюванням, аніж у пацієнтів без нього (13,4 vs 20,7%; відносний ризик 0,55; 95% довірчий інтервал 0,23-1,28; р=0,16).
Отже, атопічна хвороба взагалі може мати захисний ефект від тяжких наслідків COVID‑19. Зокрема, такі результати було отримано в іншому нещодавньому італійському дослідженні E. Scala та співавт. Серед потенційних пояснень такого феномена автори називають генетично зумовлене зниження експресії рецепторів ACE2, через які вірус SARS-CoV‑2 потрапляє до клітин організму людини, в осіб з алергічною патологією. Крім того, пацієнти, котрі приймають інгаляційні кортикостероїди з приводу астми, також мають менше рецепторів ACE2 в легенях.
Маски для обличчя можуть містити алергени та спричиняти загострення дерматиту
Y. Dhamija представив клінічний випадок загострення дерматиту від носіння маски для обличчя. Такі маски мають захищати від розповсюдження чи зараження COVID‑19 і вже стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.
Пацієнт мав обтяжений анамнез щодо екземи, але до весни цього року його захворювання було під контролем. У квітні розпочалося тяжке загострення дерматиту з локалізацією на обличчі. Лікар призначив протизапальний препарат, але лікування було безуспішним. Згодом після повторних звернень хворого лікар здогадався, що причиною є носіння маски, адже висипання переважно локалізувалися в зоні контакту зі штучними еластичними завушними петлями. Пацієнт отримав пораду змінити маску на таку, що виготовлена винятково з бавовни та не містить барвників; це дало змогу повернути контроль над захворюванням.
Наявність собаки вдома під час вагітності захищає майбутню дитину від алергічних захворювань
Лікарям уже давно відома т. зв. гігієнічна гіпотеза, згідно з якою надмірна чистота пов’язана з підвищеним ризиком алергічних захворювань. Нові докази щодо підтвердження цієї теорії отримали J. Portnoy та співавт.
Раніше було встановлено, що діти молодшого віку мають нижчий рівень імуноглобуліну Е (IgE), якщо їхні матері мали собаку під час вагітності. У новому дослідженні було проаналізовано зв’язок наявності домашніх тварин під час вагітності з рівнем IgE в 1193 підлітків. Виявлена в дітей раннього віку асоціація зберігалася й у віці 10-14 років. Цікаво, що наявність кота вдома не демонструвала такого впливу. Ймовірно, причиною цієї різниці є вуличне вигулювання собак, звідки вони приносять чимало мікроорганізмів, що впливає на формування мікробіому дитини.
Нові можливості в лікуванні хронічного поліпозного риносинуситу: у фокусі – моноклональні антитіла
Зазвичай для лікування хронічного риносинуситу з поліпами носа використовують назальні кортикостероїди. Проте не завжди таке лікування забезпечує контроль над захворюванням. Особливі сподівання щодо покращення результатів терапії цієї патології сьогодні пов’язують із препаратами на основі моноклональних антитіл.
Оптимістичні результати були отримані у відкритому дослідженні S. Nsouli та співавт., які вивчали ефективність реслізумабу (внутрішньовенний препарат на основі анти-ІЛ‑5-моноклональних антитіл) у 60 дорослих пацієнтів із неконтрольованим хронічним поліпозним риносинуситом і периферичною еозинофілією (≥400 клітин/мкл). Додавання цього лікарського засобу дозою 3 мг/кг кожні 4 тиж до мометазону фуроату (100 мкг 2 р/день) істотно покращувало результати лікування порівняно з монотерапією назальним кортикостероїдом. Через 16 тиж спостерігалося значне покращення всіх кінцевих точок (результати гнучкої ринофаринголарингоскопії, риноманометрії, комп’ютерної томографії пазух носа й оцінка суб’єктивних симптомів) у групі комбінованої терапії порівняно з монотерапією мометазону фуроатом.
Дослідження J. Kreindler і співавт., яке було презентовано на ACAAI 2020, присвячене вивченню ефективності бенралізумабу – ще одного препарату на основі анти-ІЛ‑5-моноклональних антитіл. У цьому випробуванні взяли участь 153 пацієнти з поліпозним риносинуситом й астмою. На 24-му тижні лікування клінічно значуще поліпшення за шкалою SNOT‑22 (Sino-Nasal Outcome Test) було зафіксоване в значно більшого відсотка пацієнтів у групі бенралізумабу порівняно з плацебо (69,8 vs 43,9% відповідно).
Хороші результати демонструє й уже відомий клініцистам омалізумаб – препарат анти-IgE-моноклональних антитіл, який давно використовується для лікування тяжкої бронхіальної астми. На ACAAI 2020 було представлено результати відкритого дослідження P. Gevaert і співавт., у якому продовжили спостерігати за 249 учасниками випробувань POLYP1 і POLYP2. Нагадаємо, що раніше в цих рандомізованих контрольованих дослідженнях омалізумаб порівнювали з плацебо. Після їх завершення всім учасникам (як групи активного лікування, так і групи плацебо) було призначено омалізумаб на 28 тиж. Згодом іще протягом 24 тиж їх спостерігали без терапії цим препаратом. Під час відкритого дослідження стан пацієнтів, які отримували омалізумаб у випробуваннях POLYP1 і POLYP2, продовжував покращуватися, а учасники груп плацебо зазнали швидкого та значного поліпшення при переведенні на активне лікування. Після припинення терапії стан хворих почав поступово погіршуватися, але зрештою не повернувся до початкового рівня. Профіль безпеки омалізумабу в цьому відкритому дослідженні був схожим із попередніми звітами.
Тяжка неконтрольована бронхіальна астма: не слід опускати руки
Ще одним складним викликом для сучасної алергології є тяжка еозинофільна бронхіальна астма, контролю котрої не вдається досягти за допомогою традиційних методів лікування. У таких випадках допоможуть препарати моноклональних антитіл.
Зокрема, у вищезазначеному дослідженні J. Kreindler і співавт. у значно більшої частки пацієнтів із групи бенралізумабу покращувався перебіг не тільки поліпозного риносинсуиту, а й астми (порівняно з групою плацебо) (42,7 vs 5,3% відповідно).
M. Wechsler із колегами доповіли про результати довгострокового застосування дупілумабу (моноклональні антитіла проти ІЛ‑4 та ІЛ‑13) у пацієнтів із погано контрольованою астмою у відкритому міжнародному дослідженні LIBERTY ASTHMA TRAVERSE. До нього було залучено 2282 пацієнтів з астмою середнього та тяжкого ступенів, які раніше брали участь у рандомізованих контрольованих випробуваннях DRI, EXPEDITION, QUEST і VENTURE. У відкритому подовженому дослідженні хворі отримували дупілумаб протягом 96 тиж. Така терапія добре переносилася та супроводжувалася стійким поліпшенням контролю астми.
Не лише препарати моноклональних антитіл допомагають покращити контроль бронхіальної астми у складних випадках. Згідно з результатами подвійного сліпого дослідження J. Oppenheimer і співавт. у пацієнтів з астмою, що погано контролюється за допомогою інгаляційних кортикостероїдів і β2-агоністів тривалої дії, додавання антихолінергічного препарату пролонгованої дії (умеклідиній) поліпшувало функцію легень приблизно так само, як подвоєння дози кортикостероїду.
Спадковий ангіоневротичний набряк: нові препарати дають надію пацієнтам
Ще відносно нещодавно ця тяжка патологія не мала по-справжньому ефективних методів лікування, але рік у рік ситуація покращується. Вже сьогодні арсенал лікарських засобів для лікування та профілактики нападів спадкового ангіоневротичного набряку включає препарати людського та рекомбінантного C1-інгібітора, інгібітор брадикініну – ікатибант, інгібітори калікреїну – екалантид, беротралстат, ланаделумаб, а також атенуйовані андрогени.
A. Banerji та співавт. представили результати відкритого подовженого дослідження з вивчення довгострокової ефективності та безпеки ланаделумабу (інгібітор калікреїну для підшкірного введення 1 раз на 2 тиж), що застосовується як профілактика нападів спадкового ангіоневротичного набряку. До випробування було залучено 109 пацієнтів віком від 12 років, які раніше брали участь у рандомізованому контрольованому випробуванні HELP, і 103 нових хворих. У подовженому відкритому дослідженні всі учасники отримували ланаделумаб у середньому протягом 33 міс; лікування ним було пов’язано зі зниженням середньої частоти нападів (порівняно з вихідним рівнем) на 87,4%. У більшості пацієнтів (96,6%) частота нападів зменшилася принаймні на 50%. Найчастішими небажаними явищами були легкі та помірні реакції в місці ін’єкції, що зникали протягом години чи максимум упродовж доби після введення. Не повідомлялося про серйозні та летальні побічні ефекти.
Ще одне дослідження стосувалося беротралстату – перорального інгібітора калікреїну; D. Johnston і співавт. на основі даних рандомізованого контрольованого випробування APeX‑2 вивчали його вплив на якість життя пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком за допомогою опитувальника AE-QoL (Angioedema Quality of Life). Загалом до дослідження було залучено 121 пацієнта. Клінічно значущим вважалося зменшення показника AE-QoL на 6 балів, а в групі беротралстату він знизився на 15 балів. Усі 4 домени шкали (щоденне функціонування, втома/настрій, страх/сором і харчування) продемонстрували достовірне поліпшення. Функціональний домен продемонстрував найбільше покращення (середня зміна від базового рівня становила 24 бали). «Зменшення нападів захворювання під час терапії беротралстатом пов’язане з клінічно значущим поліпшенням якості життя», – підсумували автори дослідження.
Підготувала Наталя Александрук
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 21 (490), 2020 р.
