Персоніфікований підхід до терапії шизофренії

22.11.2020

Стаття у форматі PDF

У сучасному світі все більшої актуальності набуває концепція персоніфікованої медицини, яка є невід’ємною складовою інтеграційного підходу до надання медичної допомоги. Про персоніфікований підхід до лікування шизофренії, роль психотерапії та психоосвіти, а також залучення родичів до реабілітації хворих розповіла учасникам конференції «Оптимізація психофармакологічних підходів до лікування психічних та поведінкових розладів» (4‑5 червня 2020 року) завідувачка кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського національного медичного університету, д. мед. н., професорка Ганна Михайлівна Кожина.

Доповідачка нагадала слухачам, що шизофренія є однією з найскладніших і актуальних проблем клінічної психіатрії, що зумовлено різноманіттям клінічних проявів, швидким патоморфозом цієї патології, клініко-психопатологічними та соціальними наслідками захворювання. До них належать переважання негативних та когнітивних порушень, хронічний рецидивуючий перебіг, високий суїцидальний ризик, агресивність, безробіття, зниження соціального функціонування та якості життя пацієнтів.

Сучасний етап розвитку психіатрії характеризується широким застосуванням психотропних засобів, які досить швидко купірують психопатологічну симптоматику, компенсують когнітивний дефіцит та мають мінімальні побічні ефекти. Надзвичайно важливим фактором також є можливість швидкого відновлення якості життя та соціального функціонування хворих на шизофренію.

Також увагу було акцентовано на сучасних стратегіях лікування шизофренії, спрямованих насамперед на  поліпшення соціального функціо­нування та якос­ті життя пацієнта, зменшення виразності симптомів хвороби, запобігання розвитку рецидивів, моніторинг/контроль побічних ефектів препаратів у процесі лікування.

На думку спікерки, «ідеальний» анти­психотичний лікарський засіб повинен:

  • ефективно впливати на позитивну та негативну симптоматику;
  • володіти доброю переносимістю;
  • сприяти відновленню соціальних функцій;
  • сприяти високій прихильності до терапії;
  • знижувати частоту рецидивів.

Професорка Г.М. Кожина детально зупинилася на фармакологічних властивостях та власному клінічному досвіді застосування оланзапіну в терапії хворих на параноїдну шизофренію. Завдяки селективній та неповній блокаді рецепторів D2 мезолімбічного шляху, оланзапін усуває продуктивну симптоматику. Відбувається блокада серотонінових рецепторів 5НТ2 – зняття блокади дофаміну в мезокортикальному шляху мозку, що викликає зниження негативної симптоматики та сприяє протитривожній дії препарату. Відносно слабка блокада дофамінових рецепторів зумовлює відсутність побічних неврологічних ефектів при застосуванні оланзапіну. Також препарат сприяє збереженню когнітивних функцій при мінімальній стигматизації хворих, що є надзвичайно важливим для їхньої соціальної реабілітації.

Зарубіжні дослідження свідчать про значущу перевагу оланзапіну перед іншими атиповими антипсихотиками, адже із клінічної та медико-соціальної точки зору він демонструє високу ефективність у купіруванні негативної симптоматики. На думку P. Gaszner et al.  (2012), оланзапін поряд із клозапіном може розглядатися як еталон антипсихотичної терапії у пацієнтів із резистентною шизофренією. За даними D.M. Gardner et al. (2015), при лікуванні оланзапіном визначається вищий рівень комплаєнсу, ніж іншими атиповими анти­психотиками. Так, частота відмови при застосуванні оланзапіну була дос­товірно нижчою, ніж рисперидону або кветіапіну.

На кафедрі психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського національного медичного університету (ХНМУ) було проведене дослід­жен­ня за участю 159 пацієнтів обох статей зі встановленим діагнозом «шизофренія, параноїдна форма», а також 66 членів їхніх родин. Хворі були розділені на дві групи, однорідні за соціально-­демографічними та клінічними показниками. Основну групу склали 53 жінки і 41 чоловік, які отри­мували комплексне лікування з використанням психофармакотерапії олан­запіном (Олфрекс, Nobel), психотерапії та психоосвіти. Доповідачка зазна­чила, що Олфрекс має доведену біоеквівалентність оригінальному оланзапіну. 

До групи порівняння увійшли 37 жінок і 28 чоловіків, які отримували інший антипсихотик та психотерапевтичну допомогу.

Хворі основної групи та їхні родичі брали участь у спеціально розробленій психоосвітній програмі, яка включала комплексне використання: інформаційного тренінгу, тренінгу формування прихильності до терапії та інтерперсональної взаємодії, поліпшення комплаєнсу, проб­лемно-орієнтовані дискусії тощо.

Як показав аналіз ефективності розробленої програми на тлі викорис­тання Олфрексу в поєднанні з психо­освітньою програмою, відзначено якісну редукцію психопатологічної симптоматики, нормалізацію емоціо­нального стану, відновлення психосоціального функціонування хворих. У 79,2% пацієнтів основної та 68,6% контрольної груп спостерігалося покращення психічного стану. Сумарний бал за позитивними шкалами PANSS склав 6,7±1,5 балів у хворих основ­ної групи та 7,1±1,3 – контрольної; за негативними шкалами – 7,6±1,1 та 7,9±1,6 балу відповідно; за шкалами загально-психо­патологічних порушень – 17,7±2,9 та 18,1±6,8 балу відповідно.

Пацієнти переважно добре переносили оланзапін. Побічні ефекти спостерігалися у 14,3% хворих та, як правило, були дозозалежними. У середньому частота збільшення маси тіла >7% під  час застосування оланзапіну становила 13‑20%. 

Лекторка підкреслила, що у пацієн­тів основ­ної групи, які отримували комбіноване лікування з використанням оланзапіну, психотерапії та психоосвіти, відзначено позитивну динаміку соціального функціонування, а саме:

  • зниження рівня загальної поведінкової дисфункції (51,4% хворих основ­ної та 45,2% – контрольної груп);
  • зниження рівня дисфункції при виконанні соціальних ролей у суспільстві (66,5 і 62,1% відповідно);
  • покращення функціонування пацієнтів у лікарні (64,7 та 58,2% відповідно);
  • підвищення рівня модифікуючих чинників (71,1 і 65,6% відповідно). 

Окрім того, спостерігався перехід дезадаптивних типів ставлення до хвороби в адаптивні: гармонійне (55,1% осіб основної та 39,3% – конт­рольної груп) й ергопатичне (19,6 і 9,4% відповідно) ставлення до захворювання. Встановлено також позитивну динаміку показника якості життя пацієнтів: їі підвищення в середньому на 45,6% в основній та на 31,3% – контрольній групах.

На завершення професорка Г.М. Ко­жина підкреслила важливість застосування у лікуванні пацієнтів із шизофренією комплексу фармакотерапії, психотерапії, а також психоосвітніх програм із обов’язковим залученням членів родин хворих.

Підготувала Тетяна Ткаченко

Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 3 (54) 2020 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Психіатрія

16.01.2021 Психіатрія Пробіотики в корекції психоемоційних порушень при синдромі подразненого кишечнику

Функціональні шлунково-кишкові розлади згідно з IV Римським консенсусом розглядають як клінічний варіант взаємодії психосоціальних факторів і фізіології травного каналу через вісь «кишечник – мозок». Співіснування симбіонтної мікрофлори та її господаря є взаємовигідним. Присутність симбіонтів важлива для функціонування імунної системи, перетравлення поживних речовин, моторики й інших аспектів здорової фізіології. Генетичні та молекулярні дослідження дозволили вченим дійти висновку про те, що симбіотичні популяції характеризуються великою різноманітністю. Виокремлено до тисячі різних видів, виявлено особливості формування індивідуальної мікрофлори, на яку постійно впливають такі фактори, як стать, генетика, вік, тип харчування, стрес тощо. У стресових ситуаціях або у відповідь на фізіологічні чи дієтичні зміни мікрофлора може сама змінитися, створюючи дисбаланс у взаємодії між мікрофлорою та господарем. Такі зміни можуть впливати на стан здоров’я людини [2-5]....

09.12.2020 Інфекційні захворювання Психіатрія COVID-19 та соматизована депресія: що змінилося?

5-7 листопада в онлайн-форматі відбувся ІІ Науковий конгрес із міжнародною участю «Психосоматична медицина ХХІ століття: реалії та перспективи». Завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, професор Олег Созонтович Чабан виступив з доповіддю «COVID‑19 та соматизована депресія: що змінилося?»....

08.12.2020 Психіатрія Як лікар має повідомляти складні діагнози та погані новини пацієнтам?

Кожен лікар для пацієнта є носієм інформації, котра, на жаль, іноді неприємна, а інколи навіть шокує, що поділяє життя хворого на до та після. Як правильно діяти в такій ситуації, як не зробити з пацієнта жертву обставин, як долучити його до боротьби за власне здоров’я?...

22.11.2020 Психіатрія Настанови щодо ведення пацієнтів із депресією в умовах первинної ланки охорони здоров’я

Депресія – ​поширений гетерогенний стан із хронічним та рецидивним перебігом, який часто спостерігається в умовах первинної ланки медичної допомоги. Сімейні лікарі, терапевти, педіатри нерідко стикаються із проблемами діагностики й лікування депресії. До вашої уваги представлено огляд статті P. Ramanuj et al., опублікованої у виданні BMJ (2019; 365: l835), де на підставі доказових даних охарактеризовано основні стратегії психологічного втручання та особливості антидепресивної терапії, а також наведено рекомендації для ефективнішого ведення пацієнтів із депресією в межах надання первинної медичної допомоги....