Соматоформна автономна дисфункція в практиці сімейного лікаря

Стаття у форматі PDF

Соматоформна автономна дисфункція (САвД) – ​хронічне поліетіологічне захворювання, яке характеризується наявністю неспецифічних скарг і синдромів вегетативної природи (кардіальних, дихальних, загальномозкових, вегетосудинних, психоемоційних) за відсутності органічних змін із боку кардіоваскулярної системи [1]. Поширеність цього захворювання в загальнотерапевтичній практиці становить 10-30% [2, 3].

Класифікація за МКХ‑10

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду синонімічні діагнози «соматоформна автономна дисфункція», «кардіоневроз», «вегетосудинна / нейроциркуляторна дистонія», «синдром Da Costa» віднесені до категорії ­«Соматоформні розлади» (F45), у межах якої виділяють соматоформну автономну дисфункцію (F45.3); остання включає рубрику «Соматоформна автономна дисфункція серця і кардіоваскулярної системи» (F45.30) [4].

Етіологія та патогенез

Функціональні порушення діяльності кардіоваскулярної системи можуть виникати внаслідок різноманітних впливів – ​стресу, інфекцій, гормональних порушень, спадково-конституційної схильності, дії фізичних і хімічних чинників. Утім, головну роль відіграє тривале психоемоційне напруження, яке виникає внаслідок гострих або хронічних стресових ситуацій, труднощів соціальної адаптації, в деяких випадках – ​психічної або черепно-мозкової травми [5]. Велике значення мають розумова та фізична перевтома, куріння, зловживання алкоголем, вплив професійних шкідливих чинників, у метеочутливих осіб – ​зміни атмосферних параметрів (температури і вологості повітря, атмосферного тиску, швидкості вітру, геомагнітної активності тощо) [6, 7].

Імовірними ланками патогенезу, що відповідають за появу основних клінічних симптомів САвД, є:

• порушення корково-гіпоталамічної та гіпоталамо-вісцеральної взаємодії;
• надмірна симпатоадреналова стимуляція з клінічними ефектами гіперкатехоламінемії;
• підвищена реактивність периферичних вегетативних утворень, відповідальних за функцію внутрішніх органів;
• порушення функції внутрішніх органів трофічного, обмінного й регуляторного характеру, зумовлені їх надмірною стимуляцією або зміною нейроендокринної регуляції [8].

Клінічна картина та діагностика

Клінічна картина в межах кожного типу САвД складається із загальноневротичного, цереброваскулярного, ­кардіального, респіраторного синдромів або їх поєднань. У багатьох хворих відзначають виражену метеочутливість [9-12].

Астенічний синдром періодично відзначають в усіх пацієнтів, причому в багатьох – ​постійно. Клінічно він проявляється погіршенням фізичного стану (слабкість, утома, порушення координації та точності рухів), зміною настрою, а також розумовою втомлюваністю, зниженням пам’яті та здатності до концентрації уваги; при цьому часто виникають порушення сну.

З великою частотою відзначають розлади судинного тонусу (дистонія), які клінічно проявляються головним болем, почервонінням шкіри тіла (плями) або шиї («судинне намисто») та верхньої частини тулуба, вираженим червоним дермографізмом («гра вазомоторів»), лабільністю артеріального тиску (АТ), тимчасовим порушенням зору, «мерехтінням мушок» перед очима, відчуттям пульсації в голові, пульсуючим шумом у вухах, похолоданням кінцівок.

Респіраторний синдром виникає епізодично, зазвичай під час емоційного напруження, і характеризується прискореним поверхневим диханням при фізичному навантаженні та хвилюванні, відчуттям незадоволеності вдихом, потребою періодично глибоко вдихати повітря.
Зміни з боку органів шлунково-кишкового тракту можуть проявлятися зниженням апетиту, нудотою, блюванням, печією, відрижкою, болями в животі, функціональним закрепом або діареєю, метеоризмом.

Основою діагностики САвД є виключення всіх органічних захворювань, перебіг котрих супроводжується аналогічними симптомами [13].

Стан тонусу вегетативної нервової системи досліджують за допомогою спеціальних анкет (опитувальників), котрі заповнюються пацієнтом, а також схеми, яка заповнюється лікарем, що дозволяє виявити об’єктивні ознаки вегетативної дисфункції [14, 15]. Маркером вегетативної дисфункції є порушення добових ритмів діяльності серцево-судинної системи, що визначається при вивченні варіабельності ритму серця при безперервній реєстрації ЕКГ (холтерівське моніторування) і розрахунком часових і частотних показників [16].

У разі гіпертонусу симпатичної нервової системи мають місце занепокоєння, підвищення рівня АТ, тахікардія, озноб, блідість шкіри, зниження температури тіла. На тлі активації парасимпатичної нервової системи виникають брадикардія, зниження АТ, гіперемія шкіри [17].

Практичне значення має поділ САвД на клінічні типи: гіпертонічний, гіпотонічний, кардіальний та змішаний (табл. 1) [18].

Лікування

Хоча САвД є доброякісним станом, лікування необхідне: в пацієнтів із цим синдромом частіше розвиваються органічні захворювання кардіоваскулярної системи, включно з ішемічною хворобою серця й артеріальною гіпертензією [19, 20]. Окрім безпосередніх фізіологічних механізмів, негативні емоції можуть впливати на так звані основні фактори ризику, як-от куріння, надмірне споживання їжі, знижена фізичну активність, порушення сну, зловживання алкоголем [21-23].

Ведення САвД включає нефармакологічні методи та фармакотерапію. Пацієнту слід рекомендувати здоровий спосіб життя, який передбачає відмову від куріння і зловживання алкоголем, нормалізацію нічного сну, режиму праці та відпочинку, помірні фізичні навантаження, раціональне харчування [24]. Пацієнтам із гіпертензивним типом САвД варто обмежити вживання солі, міцного чаю та кави, темного шоколаду [25]. Особам зі схильністю до гіпотонії рекомендовано вживати достатню кількість рідини та солі [26].

Антиангінальні й протиаритмічні засоби в пацієнтів із САвД зазвичай малоефективні [27]. Транквілізатори (діазепам, феназепам) через виражені побічні ефекти та небезпеку звикання можна призначати лише короткочасно [28, 29]. Слід пам’ятати, що в разі різкого припинення прийому транквілізаторів часто виникає синдром відміни – ​збільшення симптоматики захворювання.

У комплексній терапії САвД патогенетично обґрунтованим є застосування препаратів родини Корвалтаб (фармацевтична компанія «Асіно», Швейцарія) (табл. 2) зі спеціально підібраним складом [30-32].

Етиловий ефір α-бромізовалеріанової кислоти чинить спазмолітичну та коронаролітичну дію, знижує рефлекторну збудливість у центральних відділах нервової системи, посилює процеси гальмування в нейронах кори та підкіркових структур головного мозку (седативна дія) [33-35].

Фенобарбітал у малих дозах діє як заспокійливий засіб, у поєднанні з іншими препаратами (спазмолітиками, судинорозширювальними засобами) традиційно використовується при нейровегетативних розладах [36, 37].

Олія м’яти перцевої забезпечує рефлекторний судинорозширювальний і спазмолітичний ефекти [38, 39].

Гвайфенезин має здатність зменшувати симптоми тривоги, а також страху перед неприємною подією; полегшує головний біль, тахікардію, задишку та безсоння, зумовлені емоційним напруженням [40-43].

Доксиламін є блокатором Н₁-гістамінових рецепторів і реалізує седативний, гіпногенний та протиалергічний ефекти [44].

L‑теанін, кофеїн, екстракти лимонника китайського, женьшеню та родіоли рожевої – ​природні речовини, які сприяють підтриманню нормального функціонального стану кардіоваскулярної, центральної нервової та периферичної нервової систем в осіб, котрі мають підвищену чутливість до різних видів атмосферних впливів [45-50].

Залежно від типу САвД і вираженості тривожних симптомів у пацієнтів з уперше діагностованим САвД лікування можна розпочинати з призначення Корвалтабу або ­Корвалтабу Екстра (табл. 2). При цьому слід пам’ятати, що ефекти Корвалтабу Екстра розвиваються повільніше і є більш стійкими. Хворим із підвищеною чутливістю до змін атмосферних параметрів можна додатково рекомендувати Корвалтаб Метео^®; крім того, завдяки здатності нормалізувати АТ цей засіб є особливо корисним в пацієнтів із гіпотонічним типом САвД.

Дозування і тривалість лікування в кожного пацієнта визначають індивідуально.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (489), 2020 р.