Порівняння впливу пантопразолу й омепразолу на секрецію соляної кислоти

27.03.2021

Стаття у форматі PDF

Секреція соляної кислоти парієтальними клітинами шлунка є наслідком стимуляції з боку нейрокринних, паракринних і гормональних подразників після зв’язування основних секретагогів (включаючи гастрин, ацетилхолін, PACAP та гістамін) з відповідними рецепторами поверхні клітин. Після генерації внутрішньоклітинних вторинних месенджерів, які активують протеїнкінази, секреція кислоти стимулюється за рахунок активації ферменту H+,K+-АТФази парієтальних клітин (протонної помпи). Для підтримки внутрішньоклітинного гомеостазу через протонні помпи відбувається обмін внутрішньоклітинних іонів водню та позаклітинних іонів калію у співвідношенні 1:1. Таким чином, стимульовані канальцеві протонні помпи є остаточним загальним шляхом утворення соляної кислоти. У нормальних фізіологічних умовах вироблення соляної кислоти контролюється за допомогою механізму негативного зворотного зв’язку. Інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол, пригнічують секрецію кислоти у шлунку шляхом незворотного зв’язування й інактивації H+,K+-АТФази (D.C. Metz et al., 2002). 

З метою визначення впливу рекомендованих терапевтичних доз пантопразолу й омепразолу на стимульовану їжею секрецію соляної кислоти у шлунку було проведене подвійне сліпе плацебо-контрольоване трьохетапне перехресне дослідження (H.G. Dammann, F. Burkhardt, 1999). Протягом 5 днів 12 здорових добровольців чоловічої статі отримували пантопразол у дозі 40 мг, або омепразол 20 мг, або плацебо. Стимульовану секрецію шлункового соку визначали на 1-й, 4-6-й, 8-10-й, 16-18-й та 24-26-й годині, а також на 3-й та 5-й день через 4-6 год після перорального прийому препарату. На 1-й день через 4-6 год після перорального введення 40 мг пантопразолу та 20 мг омепразолу виділення соляної кислоти, стимульоване прийомом їжі, зменшилось на 36 та 24% відповідно. Через 3 та 5 днів застосування препаратів секреція соляної кислоти відповідно зменшилася на 88 та 85% при прийомі 40 мг пантопразолу та на 70 і 74% – 20 мг омепразолу. У всіх точках вимірювання протягом 5 днів ефект від застосування 40 мг пантопразолу перевищував такий 20 мг омепразолу в інгібуванні стимульованої їжею секреції соляної кислоти в шлунку. Таким чином, пантопразол у дозі 40 мг краще пригнічує стимульовану секрецію соляної кислоти в шлунку, ніж омепразол у дозі 20 мг. Крім того, пантопразол характеризується більш швидким настанням ефекту.

У подвійному рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні V.S. Pratha та співавт. (2006) порівнювали швидкість настання ефекту та тривалість дії однієї дози пантопразолу й омепразолу на стимульовану секрецію соляної кислоти у шлунку. Для індукції вироблення соляної кислоти 36 учасникам дослідження вводили пентагастрин (після застосування 40 мг пантопразолу, або 20 мг омепразолу, або плацебо). Протягом 24 год аналізували об’єм, рН, концентрацію іонів водню та вироблення соляної кислоти (англ. gastric acid outputs – GAO). Прийом пантопразолу зумовлював значно більше пригнічення GAO, ніж омепразолу. Так, середнє загальне GAO при застосуванні пантопразолу склало 164±130 mEq, а омепразолу – 283±159 mEq (P=0,031). Слід зазначити, що у пацієнтів з групи пантопразолу досягалося і підтримувалося GAO нижче 10 mEq/год протягом 5,7 год, тоді як в осіб із групи омепразолу цей поріг ніколи не досягався.

Підготувала Ілона Цюпа

Тематичний номер «Гастроентерологія. Гепатологія. Колопроктологія» № 1 (59) 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Гастроентерологія

06.04.2021 Гастроентерологія Особливості ведення хворих із НПЗП-індукованою гастропатією

Обговорюються ризики розвитку несприятливих явищ в осіб похилого віку з коморбідною патологією, що виникають на тлі тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) з метою купірування больового і запального суглобового синдромів у поєднанні з прийомом препаратів інших лікарських груп (зокрема ацетилсаліцилової кислоти та антитромбоцитарних засобів), які використовуються для лікування супутніх захворювань серцево-судинної системи. ...

28.03.2021 Гастроентерологія Какие этиологические, патогенетические механизмы и клинические проявления следует учитывать в диагностике хронического панкреатита

Первичный этап диагностического поиска весьма важен как для врача (поскольку свидетельствует о его квалификации), так и для больного (поскольку определяет время назначения верного оптимального лечения, дальнейшую тактику поведения пациента и, соответственно, качество его жизни). Диагностика всей группы гастроэнтерологических заболеваний представляет определенные трудности в связи с наличием у большинства пациентов диспепсического и болевого синдромов. Исходя из этого, знание особенностей этиологических и патогенетических моментов, клинической картины (особенностей симптоматики, вплоть до так называемых малых симптомов), а также объективных методов исследования является важным в диагностике. ...

28.03.2021 Гастроентерологія Гепадоктор: на захисті печінки

За останні десятиліття значно збільшився тягар хронічних захворювань печінки, зокрема через поширеність метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки. В усьому світі внаслідок захворювань печінки помирають приблизно 2 млн людей на рік, із них 1,16 млн осіб – від ускладнень цирозу печінки, який посідає 11-е місце серед найбільш частих причин смерті. У західних індустріальних країнах головними причинами розвитку цирозу є надмірне вживання алкоголю та неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП), тоді як у багатьох азіатських країнах це гепатит В (S.K. Asrani et al., 2019)....

28.03.2021 Гастроентерологія Педіатрія Неінвазивні біомаркери у діагностиці запальних захворювань кишечнику у дітей

Запальні захворювання кишечнику (ЗЗК) – група хронічних рецидивуючих захворювань, які виникають унаслідок невідповідності імунної відповіді на кишкові коменсальні мікроорганізми у генетично схильних осіб, що призводить до запальної реакції з формуванням виразок у шлунково-кишковому тракті (ШКТ). В останні роки як патогенетичні механізми розглядають роль мікробіому, підвищеної проникності слизової оболонки кишечнику, оксидативного стресу й епігенетики [1]. До ЗЗК належать такі захворювання, як виразковий коліт (ВК) та хвороба Крона (ХК). ...