16 квітня, 2025

Роль пантопразолу в лікуванні ГЕРХ: нова настанова ASGE та результати систематичних оглядів

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) не без підстав вважається «захворюванням ХХІ століття»: враховуючи високу поширеність, наявність тяжких, часом резистентних до лікування форм, розвиток ускладнень, таких як стриктури, виразки стравоходу, кровотеча та аденокарцинома, ГЕРХ потребує ретельної та своєчасної діагностики із застосуванням раціональної терапії. Пацієнтам із симптоматичною та підтвердженою ГЕРХ із переважаючими симптомами печії Американське товариство шлунково-кишкової ендоскопії (ASGE) рекомендує фармакологічне лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП) у найнижчій можливій дозі протягом найкоротшого можливого періоду часу з одночасним обговоренням довгострокових варіантів терапії. Пантопразол зарекомендував себе як ефективний і безпечний ІПП із мінімальним впливом на цитохром P450 та найменшим ризиком взаємодії з лікарськими засобами, що особливо важливо в осіб літнього віку та пацієнтів із коморбідністю.

Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, інгібітори протонної помпи, стравохід Барретта, печія, регургітація, пантопразол.

Поширеність ГЕРХ: сучасний стан проблеми

ГЕРХ є найпоширенішим розладом шлунково-кишкового тракту, на який страждає третина дорослого населення США [1]. Поширеність ГЕРХ у країнах Європи становить від 8,8 до 25,9% [2]. Як правило, ГЕРХ проявляється симптомами печії та регургітацією, однак пацієнти також можуть скаржитися на утруднене ковтання, відчуття грудки в горлі, біль в епігастрії, часту відрижку, нудоту, дискомфорт у грудях і здуття живота [3]. Крім того, для ГЕРХ характерні позастравохідні симптоми, такі як кашель, ларингіт, біль або печіння в горлі, хрипота, порушення сну та ерозії зубної емалі. Хронічний неконтрольований кислотний рефлюкс може призводити до негативних наслідків, включаючи ерозивний езофагіт, пептичну стриктуру, стравохід Барретта і аденокарциному стравоходу. Вчені припускають, що захворюваність на ГЕРХ та асоційовані з нею ускладнення зростають паралельно із глобальною поширеністю ожиріння [4]. Крім того, симптоми ГЕРХ пов’язані зі зниженням якості життя та збільшенням витрат як для окремих осіб, так і для системи охорони здоров’я в цілому через часті візити до лікаря, ендоскопії та лікування негативних наслідків [5].

Основні позиції оновленої настанови Американського товариства шлунково-кишкової ендоскопії (ASGE, 2025)

З моменту публікації попередніх рекомендацій ASGE щодо ГЕРХ [6] було введено кілька нових настанов, які можуть вплинути на діагностику та лікування патології. Серед іншого – зміна показань до ендоскопії в пацієнтів після рукавної гастректомії (sleeve gastrectomy, SG) і пероральної ендоскопічної міотомії (peroral endoscopic myotomy, POEM) на додачу до оновлених рекомендацій щодо ендоскопічної антирефлюксної терапії. З огляду на це в лютому 2025 року була опублікована нова настанова ASGE з діагностики та лікування ГЕРХ з метою надання рекомендацій для кращої практики, що може допомогти стандартизувати лікування пацієнтів і покращити клінічні результати [5]. Цей документ був підготовлений Комітетом стандартів практики ASGE з урахуванням найкращих доступних наукових доказів, включаючи побічні явища, цінність для пацієнтів і витрати системи охорони здоров’я.

Принципи діагностики ГЕРХ

Клінічний діагноз ГЕРХ можна поставити на основі симптомів і підтвердити позитивною симптоматичною відповіддю на антисекреторну медикаментозну терапію.

Якщо симптоми відповідають типовій або неускладненій ГЕРХ, у більшості пацієнтів без тривожних симптомів доцільно провести початкову пробну емпіричну терапію ІПП тривалістю 8-12 тижнів (сильна рекомендація, помірна якість доказів). Якщо після пробного курсу ІПП симптоми ГЕРХ не зменшилися, рекомендовано провести діагностичну ендоскопію (сильна рекомендація, низька якість доказів).

У пацієнтів із рефрактерними симптомами ГЕРХ, незважаючи на застосування ІПП, але без тривожних симптомів, у першу чергу слід звернути увагу на комплаєнс і правильний вибір часу прийому ІПП (за 30-60 хв до прийому їжі) [7].

Попередні рекомендації ASGE пропонують проведення скринінгової ендоскопії у пацієнтів групи ризику, тобто в осіб із сімейним анамнезом стравоходу Барретта чи аденокарциноми стравоходу або у хворих на ГЕРХ із принаймні одним іншим фактором ризику [6]. У нових настановах Комітет пропонує скринінг в осіб із декількома факторами ризику (необов’язково за наявності ГЕРХ як передумови), оскільки багато пацієнтів із ГЕРХ і стравоходом Барретта є безсимптомними [8, 9]. Крім того, фіброезофагогастродуоденоскопію слід розглядати як частину передопераційного обстеження пацієнтів, яким планується провести антирефлюксну операцію (фундоплікація) або втручання з метою встановлення пристрою для моніторингу pH стравоходу.

Ендоскопія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту показана пацієнтам із тривожними симптомами (дисфагія, одинофагія, втрата ваги, шлунково-кишкова кровотеча, постійне блювання або залізодефіцитна анемія нез’ясованого генезу), особам із проявами ГЕРХ без тривожних симптомів, але за наявності факторів ризику стравоходу Барретта, а також немовлятам і дітям із поганим набором ваги, регургітацією й/або блюванням, анемією нез’ясованого генезу та рецидивуючою пневмонією.

ASGE наполягає на проведенні ретельної ендоскопічної оцінки та складанні звіту за її результатами, який має включати опис об’єктивних ознак ГЕРХ (за наявності), зокрема ерозивного езофагіту (за Лос-Анджелеською класифікацією рефлюкс-езофагіту), стравоходу Барретта (за Празькою класифікацією), пептичної стриктури, а також орієнтири та цілісність шлунково-стравохідного переходу (сильна рекомендація, дуже низька якість доказів).

Фармакологічні стратегії лікування ГЕРХ

Пацієнтам із симптомами ГЕРХ експерти ASGE рекомендують почати лікування зі зміни способу життя, що включає (сильна рекомендація, низька якість доказів):

- зниження ваги у хворих із надмірною вагою або ожирінням;

- відмову від куріння;

- підняття узголів’я ліжка;

- уникнення їжі впродовж трьох годин перед сном.

Пацієнтам із симптоматичною та підтвердженою ГЕРХ із переважаючими симптомами печії рекомендовано проводити фармакологічне лікування із застосуванням ІПП у найнижчій можливій дозі протягом найкоротшого періоду часу, ініціюючи обговорення щодо можливості довгострокової терапії (сильна рекомендація, помірна якість доказів).

Експерти зазначають, що у пацієнтів, які постійно приймали ІПП (>6 міс), слід розглянути варіанти оптимізації та деескалації терапії ІПП. Крім того, при призначенні ІПП лікар має враховувати існуючі ризики та переваги їх використання в пацієнтів із ГЕРХ.

У пацієнтів із неадекватною клінічною відповіддю на терапію ІПП ASGE пропонує провести тестування на поліморфізм CYP2C19 і відповідно відкоригувати дозу ІПП (умовна рекомендація, дуже низька якість доказів).

Рекомендація щодо застосування ІПП при ГЕРХ ґрунтується на даних систематичного огляду, який довів переваги цих препаратів над плацебо щодо ремісії симптомів ГЕРХ, загоєння езофагіту та наявності ІПП-асоційованих побічних ефектів. Експерти ASGE вивчили дані 22 рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) й одного метааналізу, згідно з якими пацієнти з ГЕРХ, що приймали ІПП, мали більшу ймовірність полегшення симптомів і загоєння ерозивного езофагіту порівняно з тими, хто приймав плацебо [10].

Щодо профілю безпеки ІПП найкращі докази були отримані з великого РКД, яке не виявило суттєвої різниці в кількості побічних явищ протягом трирічного періоду спостереження серед тих пацієнтів, які приймали ІПП (n=8791), і тих, хто отримував плацебо (n=8807) [11]. Зокрема, не було виявлено істотної різниці в показнику смерті від усіх причин, частоті серцево-судинних подій (включаючи інфаркт міокарда, інсульт і смерть), хронічної хвороби нирок, інфекції Clostridium difficile, пневмонії, переломів і деменції. Однак, за висновками цього РКД, пацієнти, які приймали ІПП, мали вищий ризик розвитку інших кишкових інфекцій порівняно з групою плацебо.

Jamshed et al. (2020) з’ясували, що ІПП були більш ефективними в полегшенні симптомів ГЕРХ порівняно з ранітидином. Зникнення печії вдалося досягнути у 49% пацієнтів через 2 тижні прийому ІПП й у 58,6% пацієнтів через 4 тижні порівняно з 33,3% та 35% пацієнтів, які приймали ранітидин впродовж 2 і 4 тижнів відповідно [12].

Хоча ефективність ІПП у терапії ГЕРХ була добре підтверджена високоякісними випробуваннями, дані деяких ретроспективних досліджень щодо ІПП-асоційованих побічних явищ вимагають завжди враховувати можливі довгострокові наслідки в кожного конкретного пацієнта.

Докази, вивчені ASGE, продемонстрували перевагу ІПП над блокаторами H₂-рецепторів для терапії ГЕРХ, тому експерти віддають перевагу ІПП за наявності ерозивного езофагіту і неконтрольованої ГЕРХ із рефлюксом, підтвердженим об’єктивним дослідженням.

Хірургічні методи лікування

У пацієнтів із підтвердженою ГЕРХ і невеликою (≤2 см) грижею стравохідного отвору діафрагми та ступенем І-ІІ за Хіллом, які відповідають будь-якому з наведених нижче критеріїв, ASGE пропонує розглянути трансоральну безопераційну фундоплікацію (transoral incisionless fundoplication, TIF) як альтернативу фармакологічній терапії:

- хронічний ГЕРХ (≥6 міс);

- тривалий (≥6 міс) прийом ІПП для лікування симптомів ГЕРХ;

- рефрактерна ГЕРХ;

- ГЕРХ із переважанням регургітації;

- пацієнти віддають перевагу хірургічному втручанню замість тривалого використання ІПП (умовна рекомендація, низька якість доказів).

У пацієнтів із підтвердженою ГЕРХ, невеликою (<2 см) хіатальною грижею і ступенем I-II за Хіллом радіочастотна терапія стравохідно-шлункового з’єднання (Stretta) може бути розглянута як альтернатива у разі неможливості проведення ендоскопічної/хірургічної фундоплікації.

Порівняно з терапією ІПП, пацієнти, яким проводилося лікування Stretta, мали змогу частіше припиняти терапію ІПП (28,7% проти 12,7%), але ця різниця не була статистично значущою [13-16].

За даними Fass et al. (2017), частота побічних ефектів була вищою в групі Stretta порівняно з групою ІПП (42% проти 11,1% відповідно). Натомість кількість серйозних або тяжких побічних явищ суттєво не відрізнялася після Stretta та при прийомі ІПП (3,7% проти 1,4%) [17].

Терапія ІПП: чому слід віддавати перевагу саме пантопразолу?

ІПП є найефективнішими препаратами як для початкового лікування, так і для підтримуючої терапії ГЕРХ. Пантопразол, ІПП другого покоління, має певні переваги щодо ефективності, профілю безпеки та фармакокінетики порівняно із представниками попереднього покоління ІПП [18]. Пантопразол був схвалений Управлінням із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA) у 2000 році для лікування ерозивного езофагіту, пов’язаного з ГЕРХ. Протягом десятиліть цей препарат використовують у більш ніж у 100 країнах світу. Пантопразол є одним із небагатьох ІПП, доступних у кількох формах: пероральна (таблетки, вкриті оболонкою, та суспензія) та внутрішньовенна (в/в, порошок для приготування розчину для ін’єкції).

Ефективність і профіль безпеки пантопразолу були оцінені в більш ніж 120 клінічних випробуваннях. Доведено, що препарат має переваги над блокаторами H₂-гістамінових рецепторів щодо покращення симптомів, пов’язаних із кислотним рефлюксом, зменшення проявів езофагіту й підвищення якості життя. Результати досліджень продемонстрували, що пантопразол має низьку частоту взаємодії з іншими лікарськими засобами і є безпечним для особливих груп пацієнтів, зокрема людей похилого віку та осіб із нирковою недостатністю або легкою й помірною дисфункцією печінки.

Спочатку пантопразол був схвалений для лікування ерозивного езофагіту (40 мг/добу протягом 8-16 тижнів) [19]. Пізніше, у 2001 році, його в/в форма була схвалена для короткострокового лікування (7-10 днів) у пацієнтів із ГЕРХ та ерозивним езофагітом в анамнезі (40 мг/добу) за непереносимості пероральної форми [20]. Було встановлено, що в/в форма має здатність пригнічувати вироблення шлункової кислоти, еквівалентну пероральній [21]. У 2007 році FDA також затвердило випуск пантопразолу у формі пероральної суспензії для лікування ерозивного езофагіту в пацієнтів, які не можуть ковтати капсули. Відтоді показання до застосування пантопразолу розширилися й охоплюють різноманітні порушення, пов’язані зі шлунковою кислотністю, включаючи пептичну виразкову хворобу, профілактику виразки, спричиненої прийомом нестероїдних протизапальних препаратів, синдром Золлінгера – Еллісона, та як додаткова терапія для ерадикації Helicobacter pylori.

Пантопразол – це заміщене похідне бензімідазолу, що знижує секрецію шлункової кислоти шляхом незворотного інгібування Н⁺/К⁺-АТФази, розташованої в парієтальних клітинах шлунка. Він має високу тканинну селективність до канальцієвого просвіту парієтальних клітин, що має рН 1 [18]. Порівняно з іншими ІПП пантопразол менш активний у нейтральному або помірно кислому середовищі (pH 3-5). Вузьке вікно рН запобігає дії пантопразолу на нецільові ділянки організму, таким чином зменшуючи можливі небажані явища [22, 23].

Дослідження in vitro показали, що пантопразол має більшу тривалість дії, ніж інші ІПП, оскільки він єдиний представник цього класу, який зв’язує як цистеїн 813, так і цистеїн 882, більш дистальний залишок протонної помпи [23]. На відміну від інших ІПП сироваткова концентрація пантопразолу не залежить від дози: після однієї дози вона зіставна з такою після багатократних доз [24]. Пантопразол повністю метаболізується через печінкову систему цитохрому P450 CYP2C19 і CYP3A4, при цьому до 80% неактивних метаболітів виводяться через нирки.

Клінічна ефективність пантопразолу: доведені переваги над іншими антисекреторними препаратами

Пантопразол 40 мг/добу протягом 8 тижнів є оптимальною схемою для лікування помірної та тяжкої ГЕРХ [25]. Пацієнти, які приймали пантопразол перорально в дозі 40 мг/добу, мали статистично значущо кращі показники загоєння, підтверджені ендоскопічно, через 4 та 8 тижнів відповідно порівняно з пацієнтами, які приймали ранітидин у дозі 150 мг двічі на добу (54,0% до 95,1% проти 20,0% до 66,7% та 75,0% до 98,8% проти 41,0% до 77,4%) [24, 26, 27]. Аналогічно пацієнти, які отримували підтримуючу терапію пантопразолом протягом 12 міс, мали кращі показники ендоскопічної ремісії порівняно із групою ранітидину (33% проти 82% відповідно) [28]. Симптоми печії вдень та вночі турбували пацієнтів із групи пантопразолу лише 10% часу впродовж усього періоду спостереження.

Пантопразол також продемонстрував переваги над блокаторами H₂-гістамінових рецепторів та іншими ІПП щодо покращення якості життя у пацієнтів із симптомами ГЕРХ [29, 30]. Richter et al. (2004) з’ясували, що пацієнти, які приймали пантопразол 40 мг/добу, мали на 25% більше днів без симптомів через 12 міс застосування препарату порівняно з пацієнтами, які приймали ранітидин 150 мг двічі на добу [23]. Деякі дані вказують на те, що пантопразол має швидший початок полегшення симптомів у пацієнтів із легким ГЕРХ порівняно з іншими ІПП [31]. Так, за повідомленням Thomson et al. (2008), при прийомі пантопразолу спостерігалося менше рецидивів симптомів, таких як печія, одинофагія, дисфагія та відрижка кислотою (51% проти 61%) і менше симптоматичних епізодів (56% проти 71%) через тиждень після лікування, ніж у групі езомепразолу [32]. Крім того, пантопразол більш ефективно контролював нічні симптоми ГЕРХ порівняно з езомепразолом та сприяв більшій задоволеності лікуванням і кращому показнику якості життя, оціненому за допомогою таких опитувальників, як ReQuest, GERDyzer та GSFQ [30, 33].

Метааналіз Dabrowski et al. (2018) включав результати трьох багатоцентрових відкритих проспективних досліджень IV фази PAN-STAR (n=252, 34 медичних заклади), метою яких була оцінка ефективності та безпеки пантопразолу в лікуванні та полегшенні симптомів ГЕРХ, а також впливу тривалості лікування на контроль симптомів та покращення якості життя [34]. Пацієнти приймали 1 таблетку (40 мг) 1 раз на добу за 60 хв до прийому їжі протягом 4-8 тижнів. Наприкінці лікування повної ремісії (відсутність симптомів печії або регургітації впродовж останнього тижня) досягли 70% пацієнтів, що відповідає результатам інших клінічних досліджень із застосуванням різних ІПП, де повне зникнення клінічних симптомів через 8 тижнів лікування було зареєстровано у 65-67% пацієнтів, а ендоскопічне одужання – у 85-90% осіб.

Поліпшення загальної оцінки тяжкості основних симптомів було достовірним протягом усього дослідження, що вказує на те, що пантопразол мав безперервний позитивний вплив на їх вираженість протягом 8 тижнів лікування. Середній бал якості життя збільшився майже в два рази протягом курсу лікування і склав 8,41 наприкінці 8-го тижня.

Було встановлено, що пантопразол ефективно полегшує позастравохідні симптоми ГЕРХ, зокрема ларингіт і фарингіт [35-37].

Підтверджені дані щодо безпеки та переносимості пантопразолу

Короткострокові та довгострокові клінічні випробування продемонстрували високий профіль безпеки пантопразолу в дозі від 40 до 120 мг/добу: так, за даними випробування тривалістю від 8 тижнів до 4 років, частота побічних ефектів, асоційованих із пантопразолом, становила лише 1-3% [38]. До небажаних явищ, про які найчастіше повідомляють при прийомі перорального пантопразолу, належать діарея (2%), головний біль (2%), нудота (1%) та закреп (1%), натомість при застосуванні в/в форми пацієнти інколи скаржаться також на біль у місці ін’єкції. Встановлено, що профіль переносимості пантопразолу порівнянний з таким інших представників цього класу, таких як омепразол і лансопразол.

У метааналізі Dabrowski et al. (2018), який вивчав дані досліджень PAN-STAR, небажані явища, пов’язані з прийомом пантопразолу, виникли у 7,1% пацієнтів [34]. Найчастішими побічними реакціями були закреп (2%), нудота (1,6%), метеоризм (1,2%), гіперчутливість (1,2%) і головний біль (1,2%). Лише 1,5% пацієнтів були вимушені припинити лікування через побічні реакції після першого візиту. Результати цього метааналізу узгоджуються з висновками британського постреєстраційного дослідження за участю 11 541 пацієнта, у якому було продемонстровано сприятливий профіль переносимості пантопразолу з частотою побічних реакцій 1,07% [39]. Крім того, щоденна підтримуюча терапія пантопразолом тривалістю до 15 років при тяжкій кислотно-пептичній хворобі була ефективною й добре переносилася, демонструючи високий профіль безпеки. Помірна гіпергастринемія, спричинена пантопразолом, не була пов’язана з жодною клінічно значущою трансформацією слизової оболонки шлунка [40].

Фармакокінетичні властивості, які зменшують ризик лікарської взаємодії

Важливою проблемою є взаємодія ІПП з іншими препаратами через системи цитохрому Р450 (CYP450). Встановлено, що пантопразол має менше взаємодій із лікарськими засобами, ніж представники першого покоління ІПП, через нижчу спорідненість до CYP450 (Stupnicki et al., 2004). Основний шлях метаболізму пантопразолу – деметилювання за допомогою CYP2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3А4 [41].

Результати щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких, як кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (таких, як метопролол), CYP2Е1 (таких, як етанол), не впливає на Р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину [18]. На відміну від омепразолу, який також метаболізується CYP450, пантопразол не знижує антиагрегантну активність клопідогрелю [42].

Враховуючи нижчу частоту лікарських взаємодій пантопразолу порівняно з іншими ІПП, він є безпечним й ефективним для тривалого лікування ГЕРХ у пацієнтів із коморбідністю та людей похилого віку, у яких частіше розвивається тяжкий езофагіт та пов’язані з ним ускладнення [18]. Пантопразол також добре переноситься пацієнтами з нирковою недостатністю та легкою або помірною дисфункцією печінки (клас A/B за Чайлдом – П’ю).

На фармацевтичному ринку України пантопразол, зокрема, представлений препаратом Пантасан (виробництво «Сан Фармасьютикал Індастріз Лтд»). Пантасан доступний у двох лікарських формах: таблетки для перорального прийому та порошок для приготування розчину для ін’єкцій. Внутрішньовенне застосування препарату рекомендоване тільки в разі неможливості перорального прийому. За клінічної можливості необхідно якомога швидше здійснити перехід від в/в форми до пероральної. У пацієнтів із рефлюкс-езофагітом рекомендована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу. Пацієнти літнього віку та особи з нирковою недостатністю не потребують коригування дози. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг.

Враховуючи широке застосування пантопразолу в клінічній практиці вже більш ніж 20 років у понад 100 країнах світу, надійні докази щодо його ефективності та високого профілю безпеки, а також дані оновленої настанови ASGE, цей препарат можна розглядати як раціональну терапевтичну стратегію в пацієнтів із ГЕРХ. Пантопразол ефективно сприяє загоєнню езофагіту та полегшенню симптомів ГЕРХ, включаючи печію, регургітацію та позастравохідні прояви, такі як фарингіт і ларингіт. Мінімальний ризик лікарських взаємодій дозволяє безпечно застосовувати пантопразол у літніх людей та пацієнтів із коморбідністю.

Література

Delshad S.D., Almario C.V., Chey W.D., Spiegel B.M.R. Prevalence of Gastroesophageal Reflux Disease and Proton Pump Inhibitor-Refractory Symptoms. Gastroenterology. 2020 Apr;158(5):1250-1261.e2. doi: 10.1053/j.gastro.2019.12.014. Epub 2019 Dec 19. PMID: 31866243; PMCID: PMC7103516.
El-Serag H.B., Sweet S., Winchester C.C., Dent J. Update on the epidemiology of gastroesophageal reflux disease: a systematic review. Gut. 2014;63:871-880.
Jamshed S., Bhagavathula A.S., Zeeshan Qadar S.M., Alauddin U., Shamim S., Hasan S. Cost-effective Analysis of Proton Pump Inhibitors in Long-term Management of Gastroesophageal Reflux Disease: A Narrative Review. Hospital Pharmacy. 2020;55(5):292-305. doi:10.1177/0018578719893378.
Hampel H., Abraham N.S., El-Serag H.B. Meta-analysis: obesity and the risk for gastroesophageal reflux disease and its complications. Ann Intern Med. 2005 Aug 2;143(3):199-211. doi: 10.7326/0003-4819-143-3-200508020-00006. PMID: 16061918.
ASGE guideline on the diagnosis and management of GERD: summary and recommendations
Desai, Madhav et al. Gastrointestinal Endoscopy, Volume 101, Issue 2, 267-284.
ASGE Standards of Practice Committee; Muthusamy V.R., Lightdale J.R., Acosta R.D., Chandrasekhara V., Chathadi K.V., Eloubeidi M.A., Fanelli R.D., Fonkalsrud L., Faulx A.L., Khashab M.A., Saltzman J.R., Shaukat A., Wang A., Cash B., DeWitt J.M. The role of endoscopy in the management of GERD. Gastrointest Endosc. 2015;81(6):1305-10.
doi: 10.1016/j.gie.2015.02.021.
Katz P.O., Dunbar K.B., Schnoll-Sussman F.H., Greer K.B., Yadlapati R., Spechler S.J. ACG Clinical Guideline for the Diagnosis and Management of Gastroesophageal Reflux Disease. Am J Gastroenterol. 2022 Jan 1;117(1):27-56. doi: 10.14309/ajg.0000000000001538. PMID: 34807007; PMCID: PMC8754510.
ASGE STANDARDS OF PRACTICE COMMITTEE; Qumseya B., Sultan S., Bain P., Jamil L., Jacobson B., Anandasabapathy S., Agrawal D., Buxbaum J.L., Fishman D.S., Gurudu S.R., Jue T.L., Kripalani S., Lee J.K., Khashab M.A., Naveed M., Thosani N.C., Yang J., DeWitt J., Wani S.; ASGE Standards of Practice Committee Chair. ASGE guideline on screening and surveillance of Barrett’s esophagus. Gastrointest Endosc. 2019 Sep;90(3):335-359.e2. doi: 10.1016/j.gie.2019.05.012.
Gerson L.B., Shetler K., Triadafilopoulos G. Prevalence of Barrett’s esophagus in asymptomatic individuals. Gastroenterology. 2002 Aug;123(2):461-7. doi: 10.1053/gast.2002.34748. PMID: 12145799.

.....

An Evidence-Based Framework for Evaluating Pharmacogenomics Knowledge for Personalized Medicine. Clinical pharmacology and therapeutics. 2021. Whirl-Carrillo M., Huddart R., Gong L., Sangkuhl K., Thorn C.F., Whaley R. and Klein T.E.
Siller-Matula J.M., Spiel A.O., Lang I.M., Kreiner G., Christ G., Jilma B. Effects of pantoprazole and esomeprazole on platelet inhibition by clopidogrel. Am Heart J. 2009;157:148e1-e5. doi: 10.1016/j.ahj.2008.09.017.

Підготувала Дарина Чернікова

Тематичний номер «Хірургія. Ортопедія. Травматологія. Інтенсивна терапія» № 1 (63), 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Хірургія. Ортопедія. Травматологія. Інтенсивна терапія» № 1 (63), 2025 р.