Когнітивні порушення при COVID-19: сучасні можливості медикаментозної терапії

15.05.2021

Стаття у форматі PDF

18-19 березня перед екранами моніторів зібралися неврологи, психіатри, лікарі загальної практики, реабілітологи – ​вони зустрілися в онлайн-форматі на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасна парадигма раціональної терапії неврологічних захворювань». Наукова програма передбачала обговорення сучасних проблем діагностики, лікування, профілактики та реабілітації пацієнтів із різноманітними неврологічними захворюваннями та специфічними ускладненнями коронавірусної хвороби (COVID‑19), які негативно позначилися на стані нервової системи.

Професор кафедри нев­рології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук ­Тетяна ­Миколаївна ­Слободін презентувала доповідь «COVID‑19 і когнітивні порушення». Вона підкреслила, що пост­ковідний синдром діагностують на підставі ознак/симптомів, які ви­никли безпосередньо під час COVID‑19 або протягом ≤12 тиж після одужання та не можуть бути пояснені альтернативним діагнозом. Зазвичай постковідний синдром клінічно проявляється генералізованим болем, утомою, підвищенням температури тіла, психічними розладами. Крім зазначених проявів, перенесена інфекція SARS-CoV‑2 може спричиняти порушення когнітивних функцій, погіршення пам’яті, утруднення ясного мислення, що в сучасній літературі описують як «мозковий туман». За даними французьких учених, які спостерігали за хворими на COVID‑19 (n=120), після одужання майже 1/3 пацієнтів скаржилися на погіршення пам’яті, а 27% хворих мали значне когнітивне зниження. Американські клініцисти стверджують, що перенесена COVID‑19 зумовлює порушення психічних функцій у 33% хворих, із них 68% втрачають здатність ­виконувати навіть прості повсякденні функції, як-от приготування їжі, оплата рахунків.

Доповідачка прокоментувала результати клінічного дослідження, дизайн якого передбачав аналіз складу спинномозкової рідини (СМР) в осіб із тяжкою COVID‑19, перебіг якої ускладнився розвитком і прогресуванням ­енцефалопатії. ­Автори цього дослідження виявили в СМР антитіла до SARS-CoV‑2, причому в 50% випадків їхній титр був надто високим, що свідчило про порушення гематоенцефалічного бар’єра (ГЕБ) або підвищення інтратекального синтезу IgG. Наведені дані вчені трактували як опосередкований доказ здатності SARS-CoV‑2 порушувати цілісність ГЕБ і провокувати виникнення енцефалопатії. Зазначену гіпотезу підтримують інші дослідники, котрі припускають, що високий рівень протизапальних цитокінів створює умови для проникнення антитіл, інших медіаторів запалення в паренхіму головного мозку. Нині ураження центральної нервової системи на тлі COVID‑19 пояснюють прямою ушкоджувальною дією ­SARS-CoV‑2 на нервові клітини, котрі експресують ангіотензинперетворювальний фермент і мають високий рівень васкуляризації, фізіологічно нещільний ГЕБ, що створює умови для прямого контакту нейронів із вірусними частинками, котрі переносяться кров’ю. Ендотеліальні клітини, що є структурною частиною ГЕБ, також можуть уражатися безпосередньо самим ­SARS-CoV‑2 або циркулювальними антитілами з наступним розвитком ендотеліїту.

Альтернативним шляхом проникнення ­SARS-CoV‑2 у головний мозок є епітелій носових шляхів, звідки віруси ретроградно чи транссинаптично проникають до аксонів нюхальних нейронів, нюхального центру. Системне запалення, порушення цілісності ГЕБ негативно відображається не тільки на стані нейронів; вони пошкоджують гліальні клітини та призводять до реактивації таких потужних еволюційних захисних механізмів, як астрогліоз і мікро­гліоз. Доведено, що дистрофічно змінені астроцити та мікроглія ініціюють прогресування нейро­дегенеративних розладів. Іншими факторами, котрі зумовлюють появу вторинних нейродегенеративних змін (хвороби Альцгеймера), є високий рівень фібронектину та коагулопатія, що є основними складовими тромбоутворення. Виявлення білка ­14-3-3 у СМР асоційовано не тільки з виникненням енцефало­патії, нейродегенерації у хворих на COVID‑19, а й із несприятливим прогнозом для життя.

Тетяна Миколаївна навела результати клінічного дослідження, в якому взяли участь пацієнти з гост­рою COVID‑19 та ознаками когнітивного дефіциту, котрі потребували кисневої підтримки (n=87). ­Залежно від типу респіраторної допомоги пацієнтів розподілили на чотири групи: до 1-ї групи увійшли інтубовані хворі, учасникам 2-ї групи здійснювали неінвазивну вентиляцію легень із підтриманням двофазового позитивного тиску в дихальних шляхах, пацієнти 3-ї групи використовували маски з клапаном Вентурі, 4-ту групу становили хворі, котрі не потребували проведення кисневої терапії. Конт­рольне спостереження проводили через місяць після виписки зі стаціонару: за даними шкал МоСА та MMSE, нейропсихічний дефіцит діагностували у 80% обстежених, легку/помірну депресію – ​в 40%. Представники 1-ї групи, котрі перебували на штучній вентиляції легень, отримали високу кількість балів у таких підшкалах, як зорово-­просторові функції (р=0,016), коротко- та довготривала пам’ять (р=0,010 і р=0,005 відповідно), орієнтування в просторі та часі (р=0,034) порівняно з особами, котрі не отримували кисневої підтримки. Виявлені когнітивні зміни корелювали з віком: тяжкість функціональних, когнітивних та емоційних порушень зростала зі збільшенням віку пацієнтів, незалежно від показників шкали функціональної незалежності FIM.

Окрім гострих неврологічних проявів, COVID‑19 провокує виникнення підгострих і хронічних нейро­психічних змін: у 54,5% хворих, які одужали від COVID‑19, діагностують посттравматичний стре­совий розлад, у 39% – ​депресію, в 36,4 та 32,5% обстежених – відповідно, больові та панічні розлади, в 15,6% осіб – ​обсесивно-компульсивний розлад. Наведені дані треба обов’язково враховувати з метою надання оптимальної нейропсихіатричної допомоги в гост­рій/підгострій фазах захворювання та визначення хворих, які потребуватимуть тривалої психологічної підтримки / лікування навіть після одужання від COVID‑19.

Диференційну діагностику когнітивних порушень, які виникли на тлі постковідного синдрому, слід проводити з уперше виниклими васкулітами, німими інфарктами мозку, автоімунними захворюваннями, мігренню, нейродегенеративною патологією. Інколи прийом лікарських засобів (антибіотиків, глюкокортикоїдних гормонів, седативних, снодійних) здатен спричинити помірне когнітивне зниження, як і деякі психологічні стани та тривожно-депресивні розлади.

«Ми зацікавлені в розумінні довготривалих наслідків COVID‑19, у тому числі головного болю, втоми, когнітивних порушень – ​«мозкового туману» й інших розладів, які зберігаються протягом тривалого часу після гострої стадії COVID‑19», – ​зауважила доповідачка й навела дані експериментальних досліджень. За допомогою МРТ‑спектроскопії доведено, що в мозку хворих на COVID‑19 знижуються рівні холіну й N‑ацетил-аспартату, зростає концент­рація міоінозитолу; ці зміні є аналогічним тим, які відбуваються у хворих на лейкоенцефалопатію після епізоду гіпоксії. Сучасні підходи до лікування інфекції ­SARS-CoV‑2 передбачають внутрішньовенне введення імуноглобулінів, препаратів, які блокують цитокіни, інгібіторів Янус-кінази. З метою гальмування цитокінового шторму та нівелювання його наслідків багатьом пацієнтам призначають кортикостероїди; саме ці препарати деякі вчені вважають додатковим фактором ризику розвитку когнітивних порушень, безсоння, делірію, гіпоманії/манії, депресії та психозу в пацієнтів із COVID‑19. Реабілітація хворих на постковідний синдром ґрунтується на виконанні дихальної гімнастики, наданні психологічної допомоги, призначенні імунологічних препаратів і засобів, які покращують когнітивні здібності.

Ефективним способом відновлення когнітивних функцій після перенесеної COVID‑19 є застосування холіну. Холін є прекурсором ацетилхоліну, здатен гальмувати активацію мікроглії та зменшувати вираженість нейрозапалення, пригнічувати активність апоптозу та блокувати синтез амілоїдних бляшок. Відомо, що тривале підтримання дієти з високим умістом холіну захищає мозок від хвороби Альц­геймера. Швидко підвищити рівень холіну в осіб із COVID‑19-асоційованою невропатією можна за допомогою препарату ­Гліатилін®. Потрапляючи в організм, холіну альфосцерат перетворюється на холін і гліцерофосфат, які, відповідно, сприяють синтезу ацетилхоліну та фосфатидилхоліну. Зазначені сполуки поліпшують передачу нервових імпульсів, пластичність нейрональних мембран і функціонування рецепторів, зменшують набряк мозку.

Т. М. Слободін навела результати дослідження ASCOMALVA, в якому взяли участь пацієнти з хворобою Альцгеймера й ішемічним ураженням головного мозку (n=210). Учасників рандомізували для комбінованого прийому донепезилу (10 мг/добу) та ­Гліатиліну (1200 мг/добу) чи монотерапії донепезилом (10 мг/добу) протягом 3 міс. Комбіноване застосування селективного інгібітора ацетил­холінестерази з Гліатиліном асоціювалося з поліпшенням когнітивних функцій: насичення організму холіном сприяло зниженню кількості балів за шкалою MMSE, зростанню показників психометричних тестів (ADAS-Cog), відновленню соціальної активності, уповільненню прогресування когнітивного згасання.

Отже, ефективним способом відновлення когнітивних порушень у хворих, які мають або мали COVID‑19, є призначення Гліатиліну.


Довідка «ЗУ»

На вітчизняному фармацевтичному ринку холіну альфосцерат під торговою назвою ­Гліатилін презентує компанія «Італфармако». Гліатилін завдяки наявності у своєму складі холіну (попередника ацетилхоліну та фосфатидилхоліну) нормалізує передачу нервових імпульсів, покращує стан мембрани нервових клітин і церебральний кровоток, посилює метаболічні процеси в нейронах, активує структури ретикулярної формації головного мозку. Потенційно терапія Гліатиліном здатна покращити пам’ять, відновити пізнавальні здібності й емоційний стан пацієнтів із постковідним синдромом.

Гліатилін має дві форми випуску – ін’єкційну (ампули по 4 мл, які містять 1000 мг холіну альфосцерату) та пероральну (м’які капсули, що містять 400 мг активної речовини). При гострих станах Гліатилін уводять внутрішньом’язово чи внутрішньовенно з роз­рахунку 1 ампула на добу протягом 15-20 днів; після стабілізації стану хворого переходять на пер­оральний прийом препарату.


Підготувала Тетяна Можина

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 7 (500), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Інфекційні захворювання

15.06.2021 Ревматологія Терапія та сімейна медицина Кардіобезпечність уратзнижувальної терапії: переваги фебуксостату

Післядипломне навчання лікарів активно триває, незважаючи на продовження пандемії COVID‑19. За підтримки електронного науково-практичного журналу кардіологічної тематики WebCardio.org 10 квітня відбувся онлайн-консиліум, під час якого провідні експерти пояснювали нюанси ведення коморбідних хворих. Одну з доповідей представили завідувачка кафедри кардіології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Марина Миколаївна Долженко та керівник Центру ревматології Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами (м. Київ), доктор медичних наук, професор Ірина Юріївна Головач. Мультидисциплінарна команда, до складу якої увійшли кардіолог і ревматолог, присвятила свій виступ кардіобезпечності уратзнижувальної терапії....

15.06.2021 Психіатрія Терапія та сімейна медицина Соматоформні розлади під час пандемії COVID-19: від визнання проблеми до стратегії лікування

Соматоформні розлади – це група станів, які проявляються фізичними симптомами, котрим не можна знайти адекватного медичного пояснення. Соматичні скарги є досить серйозними, щоби спричиняти в пацієнта постійне занепокоєння та порушити його функціонування в повсякденному житті, хоча під час обстеження не виявляється клінічно значущих проблем здоров’я [1]....

15.06.2021 Інфекційні захворювання Терапія та сімейна медицина Нові рекомендації щодо лікування COVID-19

30 квітня відбувся майстер-клас «Міжнародний конгрес COVID‑19: досвід, досягнення, перспективи», організований Національною академією медичних наук України та ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського» для лікарів первинної ланки, а також вторинної та спеціалізованої допомоги. У майстер-класі взяли участь провідні спеціалісти країни, які розповіли про важливі моменти, на котрі слід звертати увагу при веденні хворих із COVID‑19 на різних етапах лікування. Пропонуємо нашим читачам огляд двох доповідей у форматі «запитання – ​відповідь»....

15.06.2021 Інфекційні захворювання Терапія та сімейна медицина Кому не потрібні антибіотики при COVID-19?

Пандемія коронавірусної хвороби (COVID‑19) продовжує набирати обертів. На сьогодні ми спостерігаємо досить широке застосування антибіотиків у цих пацієнтів на амбулаторному етапі. Чи доцільне таке їх часте призначення та як зрозуміти, коли вони дійсно необхідні? Відповіді на ці запитання мали змогу почути учасники ІІ Міжнародного конгресу «Від народження до зрілості: міждисциплінарний підхід у збереженні здоров’я людини», що відбувся 23-24 березня. Про доцільність застосування антибіотиків у хворих на COVID‑19 розповіла доцент кафедри фтизіатрії та пульмонології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), кандидат медичних наук Людмила Володимирівна Юдіна....