Порівняння назального спрея мометазону фуроату й інтраназальної гліциризинової кислоти в пацієнтів з алергічним ринітом: попереднє дослідження в клінічній практиці

29.05.2021

Стаття у форматі PDF

Алергічний риніт (АР) спричиняється запаленням 2 типу (IgE-опосередкована запальна реакція, котра виникає в результаті впливу причинного алергену), що характеризується функціональним дефектом специфічних для алергенів регуляторних Т-клітин, поляризацією Т-хелперів 2 типу й еозинофільною інфільтрацією слизової оболонки (Greiwe J. C. et al., 2019).

АР часто асоціюється із супутніми захворюваннями, як-от кон’юнктивіт й астма (Kuo C. R.W. et al., 2019), супроводжується типовими симптомами, що включають чхання, водянисту ринорею (передню й задню) та закладеність носа. На думку більшості пацієнтів, утруднене носове дихання є симптомом, який спричиняє найбільший дискомфорт – зниження нюху, порушення сну; крім того, суттєво погіршуються якість життя та повсякденна діяльність (Ciprandi G. et al., 2004, 2005).

Оскільки алергічне запалення є основою симптомів АР, протизапальні препарати є найефективнішим варіантом лікування (Cox L., 2020). Із позитивними результатами та прийнятним профілем безпеки широко використовуються інтраназальні кортикостероїди (Fokkens W. J., 2019). Одним із найчастіше застосовуваних засобів цієї групи є назальний спрей мометазону фуроату (НСМФ), який швидко зменшує алергічне запалення та полегшує симптоми АР (Ciprandi G., Varricchio A., 2018).

Незважаючи на те що профіль безпеки інтраназальних кортикостероїдів є переважно сприятливим, серед пацієнтів існує неприязнь до них – т. зв. кортико­стероїдна фобія (Choi E. et al., 2019). Саме тому доцільно шукати інші ефективні та безпечні методи лікування.

Гліциризин – глікозидний алкалоїд, присутній у коренях Glycyrrhiza glabra (солодка); складається з однієї молекули гліциризинової кислоти (ГК) – активного компонента, а також двох молекул глюкуронової кислоти. ГК інгібує екстрацелюлярний білок HMGB1 (high mobility group box 1 protein), що бере участь у запаленні (Magna M., Pisetsky D., 2014). У разі застосування ГК істотно знижувався рівень HMGB1 у змивах після промивання носа в дітей з АР і знижувалося вивільнення HMGB1 in vitro з культивованих еозинофілів (Cavone L. et al., 2015). Зазна­чені протизапальні ефекти поліпшують мукоциліарний кліренс, як це було продемонстровано в пацієнтів із хронічним поліпоз­ним ринітом (Passali D. et al., 2017). На тлі застосування ГК також покращувалися ринологічні симптоми в дітей з АР і дорослих із закладеністю носа (Mansi N. et al., 2014, Damiani V. et al., 2012). ГК не виявляє цитотоксич­ності навіть за високої концентрації та має хорошу фармакологічну переносимість (Sabbadini C. et al., 2019). Наразі ГК доступна у вигляді багатокомпонентного медичного виробу, що містить також манітол (ефективна осмотична молекула проти набряку).

На підставі цих даних L. Gariuc і спів­авт. (2019) провели проспективне рандомізоване дослідження, в якому порівняли ефективність і безпеку НСМФ й інтра­назальної ГК у пацієнтів з АР у клінічній практиці.

 Пацієнти та методи

У дослідженні взяли участь 50 амбулаторних пацієнтів (із них 27 чоловіків; середній вік – 37,9±10,72 року), котрі страждали на АР. Діагностику АР проводили згідно із затвердженими критеріями (Wise S. K. et al., 2018), тобто ринологічні алергічні симптоми слід було узгоджувати із задокументованою сенсибілізацією.

У випробування включали чоловіків і жінок віком від 18 до 65 років із діагнозом АР і задокументованими ринологічними симптомами щонайменше протягом 1 міс. Критерії виключення: супутні хронічні захворювання носа; будь-які гострі інфекції верхніх дихальних шляхів; масивний оклюзійний поліпоз порожнини носа; діагностовані муковісцидоз або синдром Картагенера; імунні захворювання та/або імунодефіцит (вроджені чи набуті); клінічні стани (системні захворювання чи інші), що можуть заважати оцінці безпеки й ефективності досліджуваних препаратів.

Первинною кінцевою точкою була демонстрація порівнюваної ефективності ГК із НСМФ щодо поширених симптомів АР (у т. ч. дискомфорту в порожнині носа, закладеності носа, ринореї, свербежу, чхання, втрати чи зниження нюху, хропіння, бронхіального й офтальмологічного дискомфорту, якості життя, якості сну та впливу на повсякденну діяльність), вимірювана за стандартною візуально-­аналоговою шкалою (ВАШ).

Вторинними кінцевими точками були:

  •  зміни результатів назальної ендоскопії (у т. ч. гіпертрофія носових раковин, ринорея, блідість слизової оболонки тощо);
  •  опір назальних шляхів, оцінений за допомогою передньої активної риномано­метрії у вихідному стані та після тесту з деконгестантом (Ciprandi G. et al., 2004);
  •  вплив лікування на якість життя, якість сну та здатність виконувати повсякденну діяльність;
  •  переносимість і комплаєнс;
  •  будь-які несприятливі події.

Пацієнтів рандомізували у співвідношенні 1:1 на дві групи:

  •  група НСМФ (по 2 впорскування в кожну ніздрю на добу протягом 60 днів);
  •  група ГК (по 2 впорскування в кожну ніздрю на добу протягом 60 днів).

Стан пацієнтів оцінювали на початку дослідження (T0), через 30 (T1) і 60 (T2) днів. Хворі могли застосовувати за потреби інтра­назальні деконгестанти та/або системні антигістамінні препарати; їх використання реєстрували й оцінювали.

 Результати

Усі учасники завершили дослідження. Комплаєнс був хорошим у всіх пацієнтів, переносимість – хороша в 79% пацієнтів із НСМФ і 92% хворих із ГК. Про клінічно значущі побічні явища не повідомлялося.

Міжгруповий аналіз

На початковому етапі (Т0) групи учасників не були однорідними за ендоскопічними ознаками: ринореєю та блідістю слизової оболонки (обидві ознаки частіше спостерігалися в групі ГК), опором назальних дихальних шляхів (був більшим у групі ГК) та офтальмологічним дискомфортом (тяжчі прояви в групі ГК).

Через 30 днів (Т1) не було суттєвої різниці між групами щодо використання деконгестантів й антигістамінних препаратів, гіпертрофії носових раковин і блідості слизової оболонки, сприйняття нюху та хропіння. Пацієнти групи НСМФ мали значно рідше водянисту ринорею та менший опір назальних дихальних шляхів, аніж пацієнти, котрі отримували ГК.

Через 60 днів (Т2) не було суттєвої різниці між групами щодо використання додаткових лікарських засобів, усіх ендоскопічних ознак і сприйняття дискомфорту в носі, закладеності носа, нюху та хропіння. Пацієнти, котрі отримували НСМФ, мали значно нижчий опір назальних дихальних шляхів і нижче сприйняття тяжкості симптомів ринореї, свербежу, чхання, офтальмологічного дискомфорту, якості життя, ­якості сну та впливу на повсякденну діяльність, аніж пацієнти з групи ГК.

Внутрішньогруповий аналіз

Група НСМФ: протягом усього періоду лікування спостерігалися суттєві зміни за всіма параметрами, крім ринореї й офтальмологічного дискомфорту. Рost hoc аналіз продемонстрував, що існували деякі параметри, котрі несуттєво змінювалися на момент Т1 та/або Т2 (порівняно з базовими значеннями).

Група ГК: протягом усього періоду лікування спостерігалися суттєві зміни за всіма параметрами. Рost hoc аналіз продемонстрував, що існували деякі параметри, котрі несуттєво змінювалися на момент Т1 та/або Т2 (порівняно з базовими значеннями).

 Обговорення

Запалення 2 типу зумовлює ознаки, симптоми та функціональні порушення в пацієнтів з АР. Саме тому інтраназальні кортико­стероїди є ефективним терапев­тичним варіантом, оскільки вони можуть покращити клінічну характеристику та відновити роботу носа. У міжнародних рекомендаціях зазначено, що інтраназальні кортикостероїди зазвичай є безпечними (Wise S. K. et al., 2018). Проте багато лікарів, а також пацієнти не підтримують тривалий прийом цих засобів через застереження щодо потенційних побічних ефектів. ГК може бути перспективною альтернативою кортикостероїдам, а також (як було продемонстровано) є ефективною та безпечною (Sabbadini C. et al., 2019; Cavone L. et al., 2015; Passali D. et al., 2017; Mansi N. et al., 2014; Damiani V. et al., 2012).

Це дослідження мало на меті порівняти ГК із популярним інтраназальним кортикостероїдом НСМФ у реальних умовах в амбулаторних пацієнтів, які відвідували ринологічну клініку.

Порівняння між групами демонструє, що не було суттєвої різниці між лікуванням кортикостероїдом і ГК щодо використання деконгестантів і антигістамінних препаратів. Цей результат є клінічно важливим, оскільки демонструє, що обидва способи лікування можуть контролювати АР. Окрім того, не було істотних відмінностей щодо гіпертрофії носових раковин, водянистої передньої й задньої ринореї та блідості слизової оболонки: ці ендоскопічні ознаки відобра­жають інтенсивність запальної реакції. Отже, ці висновки доводять, що як НСМФ, так і ГК зменшують запальні явища. Між групами існувала суттєва різниця щодо впливу на опір назальних дихальних шляхів, але слід зазначити, що такі відмін­ності були й на початковому етапі.

Що стосується суб’єктивного сприйняття тяжкості симптомів, оціненого за ВАШ, то на тлі застосування НСМФ істотно зменшилося сприйняття симптомів за багатьма параметрами вже через місяць. Однак істотна різниця зникла для деяких симптомів (місцевий дискомфорт, закладеність носа, нюху, хропіння) наприкінці лікування. Цей результат доводить, що кортикостероїди чинять швидший ефект. Але ГК мала порівнюваний вплив на більшість симптомів АР.

Внутрішньогруповий аналіз підтвердив, що НСМФ, як очікувалося, ефективно усуває/зменшує ознаки АР, симптоми та покращує ринологічну функцію (May J. R. et al., 2019). Цікаво, що на тлі застосування препарату, котрий містить ГК, також значно покращилися всі оцінювані параметри; це пов’язано з механізмом дії компонентів препарату – протизапальної активності ГК і протинабрякової дії манітолу (Damiani V. et al., 2012).

Однак у цього дослідження є деякі обмеження:

  1. відкритий дизайн;
  2. відносно обмежена кількість пролікованих пацієнтів;
  3. відсутність оцінки медіатора запалення;
  4. дослідження було одноцентровим.

Окрім того, дві групи не були зіставними за деякими параметрами, а отже, висновки варто вважати попередніми.

 Висновки

У дослідженні, проведеному в умовах клінічної практики, інтраназальна ГК і манітол істотно покращували назальні ендоскопічні ознаки, сприйняття симптомів і функцію носа в пацієнтів з АР. Окрім того, не було суттєвої різниці між НСМФ і ГК щодо використання додаткових лікарських засобів, ендоскопічних ознак запалення, сприйняття закладе­ності носа та дискомфорту. Саме тому ГК може бути раціональним терапевтичним варіантом для контролю алергічного ­запалення.

У контексті цього дослідження цікавою та вельми доречною є доповідь заступника керівника Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів і вуха ДУ «Інститут отоларингології ім. О. С. Коломійченка НАМН України» (м. Київ), віцепрезидента Асоціації алергологів України, доктора медичних наук ­Інни ­Володимирівни ­Гогунської «Назальна обструкція. Чи є вихід?», що прозвучала 2 квітня в рамках україно-­польського конгресу «Інноваційні технології в отоларингології». ­Інна ­Володимирівна докладно зупинилася на ролі сигнального протеїну HMGB1 у виникненні будь-якого запалення. Зокрема, HMGB1-молекули взаємодіють із різними рецепторами: TLR (Toll-like receptor) 2 та 4 типу, інтер­лейкіном‑1 тощо, тобто немає одного рецептора, до якого був би тропний цей протеїн; отже, його неможливо заблокувати на одному типі рецепторів.

Також доведена роль HMGB1 у патогенезі запальних процесів й ушкодження тканин не лише в ЛОР-органах і при алергії, а й у разі:

  •  гепатитів (Sitia et al., 2007);
  •  артритів (Ostberg et al., 2008);
  •  інсульту (Kim et al., 2006; Faraco et al., 2007);
  •  інфаркту міокарда (Andrassy et al., 2008);
  •  печінкової та ниркової ішемії (Klune et al., 2008);
  •  травми, геморагічного й ішемічного шоку (Wang et al., 1999);
  •  автоімунних захворювань (Klune et al., 2008).

HMGB1 спричиняє активацію макрофагів, активує їхню проліферацію, активує еозинофіли та подовжує їхнє життя, а отже, підтримує запалення (Ulf Andersson et al., 2000).

У дослідженні Leonardo Cavone та співавт. (2015) вивчали рівень HMGB1 у назальному секреті в чотирьох групах учасників: здорові особи, пацієнти з АР, риносинуситом, поліпами. Було продемонстровано, що в трьох групах учасників із ринологічною патологією рівень HMGB1 був підвищеним.


 Як заблокувати сигнальну активність HMGB1 і зупинити каскад реакції запалення?

ГК здатна змінювати структуру HMGB1, що спричиняє блокування сигнальної активності цієї молекули. Ця молекула сприяє загибелі еозинофілів і пригнічує утворення кластерів, індукованих HMGB1, у культивованих макрофагах людини (Mollica L. et al., 2007).

Нарівент – медичний виріб з осмотичною дією, протинабряковим і флоголітичним ефектами. Крім ГК, яка чинить таргетну проти­запальну дію та пригнічує HMGB1 шляхом специфічного зв’язування цього сигнального протеїну за допомогою вандерваальсівських взаємодій, до складу ­Нарівенту ­входить ­манітол, який чинить швидку місцеву протинабрякову дію.

Ефективність Нарівенту вивчали в оригінальному дослідженні L. Cavone та співавт. (2015), в якому взяли участь 170 хворих на АР. Паці­єнтів рандомізували на три групи терапії: будесонід по 50 мкг 2 р/добу інтраназально; ­Нарівент по 2 впорску­вання в кожну половину носа 2 р/добу чи сольовий розчин інтраназально 2 р/добу.

Період спостереження тривав 7 днів. Вимірювали концентрацію HMGB1 у назальному секреті.

Було продемонстровано, що ­Нарівент має зіставну з будесонідом ефективність щодо пригнічення активності сигнального протеїну HMGB1 (рис. 1).

Що стосується регресування симптомів, то ГК (­Нарівент) також продемонструвала ­зіставну з ­глюкокортикоїдами (будесонід) ефективність (рис. 2).

Слід зазначити, що ГК чинить пряму противірусну дію. Так, проти­вірусна активність проявляється на стадії адсорбції вірусу, тобто на ранніх етапах вірусного репродуктивного циклу.

ГК запобігає взаємодії вірусів із HMGB1 – процесу, що є необхідним для життєвого циклу вірусу (Зару­баєв В. В. і співавт., 2016).

У дослідженнях було доведено ефективність ГК проти багатьох вірусів, зокрема SARS-асоційованого коронавірусу (Cinatl et al., 2003).

Ще однією важливою особливістю й перевагою Нарівенту є можливість застосовувати його у вагітних і жінок у період лактації, а також у дітей віком від 1 року.

Підготувала Наталя Нечипорук

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (501), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Алергія та імунологія

08.09.2021 Алергія та імунологія Алгоритм ведення пацієнтів із постковідними імунними синдромами

Однією з найгостріших проблем пандемії COVID‑19 є здатність коронавірусу персистувати в організмі людини протягом тривалого часу після перенесеного захворювання. Незважаючи на вжиті заходи, це питання наразі залишається актуальним, тому ситуація з т. зв. long-COVID як і раніше потребує особливо пильної уваги лікарів різних спеціальностей....

08.09.2021 Алергія та імунологія Довгострокова безпека й ефективність біластину при алергічному риніті

Алергічний риніт (AР) визнаний глобальною проблемою сфери охорони здоров’я, адже на нього страждають 10-30% дорослих і близько 40% дітей у світі (Pawankar R. et al., 2013). Залежно від часу впливу причинно-значущих аероалергенів і тривалості симптоматики АР класифікують на сезонний (САР) і цілорічний (ЦАР) (Okubo K. et al., 2014). Поява симптомів САР зазвичай зумовлена контактом з алергенами пилку цілої низки рослин, і захворюваність на цю форму АР залежить від географічного регіону проживання, сезонів пилкування та місцевого клімату....

24.08.2021 Алергія та імунологія Резолюція  IV Національного конгресу з клінічної імунології, алергології та імунореабілітації

IV Національний конгрес із клінічної імунології, алергології та імунореабілітації (далі – ​Конгрес) відбувся (в онлайн-режимі) на базі Буковинського державного медичного університету. У роботі Конгресу взяли участь 2500 фахівців з усіх областей України, зокрема обласні спеціалісти – ​алергологи й імунологи, сімейні лікарі і представники суміжних дисциплін. ...

22.08.2021 Алергія та імунологія Ефективність і безпека терапії підвищеними дозами Н1-блокаторів гістамінових рецепторів: фокус на левоцетиризин

Хронічна спонтанна кропив’янка (ХСК) – ​це захворювання, яке характеризується рекурентною появою сверблячих уртикарних елементів і/або ангіоневротичного набряку (АН), що тривають упродовж щонайменше 6 тижнів. Етіологію ХСК часто встановити не вдається. Вважається, що на дану патологію страждає 0,5-1% загальної популяції. ХСК частіше спостерігають у дорослих, ніж у дітей, у жінок – ​удвічі частіше, ніж у чоловіків (Sharma M. et al., 2015). Клітинні і молекулярні механізми захворювання достеменно не відомі, але є дані щодо участі в патогенезі базофілів і опасистих клітин. Гістамін і інші медіатори, які вивільняються з опасистих клітин (фактор активації тромбоцитів, цитокіни, протеази, кініни тощо), є основними медіаторами цього процесу (Giménez-Arnau A. et al., 2007). Хронічний перебіг ХСК і відсутність чітко визначеної етіології значуще погіршують якість життя пацієнтів, призводячи до високого рівня фізичної, емоційної і соціальної дезадаптації. ...