Імунсил^® D3: інноваційний підхід до зміцнення імунітету

Стаття у форматі PDF

Пандемія коронавірусної хвороби (COVID‑19), спричинена новим коронавірусом SARS-CoV‑2, стала третім у ХХІ столітті випадком переходу коронавірусної інфекції із зоонозного резервуара до людей після тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS) та близькосхідного респіраторного синдрому (MERS) (Ye Z. W. et al., 2020; Andersen K. G. et al., 2020).

Поточна пандемія характеризується унікальними епідеміологічними ознаками: високими показниками розпо­всюдження інфекції, значною частотою асимптоматичних випадків, різноманіттям симптоматики, невідомими біомаркерами та предикторами прогресування, тривалою здатністю конвалесцентів виділяти вірус у довкілля (Nishiura H. et al., 2020; Day M., 2020; Sanche S. et al., 2020; D’Arienzo M., Conigliob A., 2020; Sudre C. H. et al., 2020; Hartman W. R. et al., 2020).

Коронавірусній інфекції притаманні тривалий інкубаційний період і значна тривалість захворювання (навіть у випадках незначної тяжкості) (Lauer S. A. et al., 2020), що підвищує важливість втручань, які скорочують тривалість хвороби та період інфекційної небезпеки пацієнта для інших. Важливим фокусом уваги медичної спільноти щодо COVID‑19 є зв’язок перебігу хвороби з імунною функцією, яка тісно пов’язана зі вмістом цинку в організмі (Wessels I. et al., 2017; Maares M. et al., 2016).

Цинк, який є другим за поширеністю слідовим елементом в організмі людини після заліза, міститься в >10% усіх білків людини та має множинні ролі в біологічних процесах, у т. ч. у функціонуванні імунітету (Andreini C. et al., 2006). Цинк бере участь у підтримці бар’єрної функції шкіри, генетичній регуляції функціонування лімфоцитів, нормальному розвитку (процеси проліферації, диференціації та дозрівання) й функціонуванні клітин неспецифічного імунітету (нейтрофілів, природних кілерів), регуляції міжклітинних сигнальних шляхів між клітинами імунної системи (Shankar A. H. et al., 1998; Skalny A. V. et al., 2020). Широкий вплив цинку на ключові аспекти імунітету людини ґрунтується на багатогранності ролей цього мікроелемента, в т. ч. на ­участі в базових клітинних функціях (реплікація ДНК, транс­крипція РНК, поділ та активація клітин), а також на анти­оксидантній, мембрано­стабілізувальній і проти­запальній дії (Gammoh N., Rink L., 2019). Доведено, що цинк збільшує продукцію інтерферону-α в лейкоцитах, підвищуючи їхню проти­вірусну активність (Skalny A. V. et al., 2020).

Продемонстровано також безпосередню противірусну активність цинку (Read S. A. et al., 2019; Wessels I. et al., 2017), у т. ч. здатність цього мікроелемента успішно інгібувати реплікацію вірусу SARS-CoV у культурі клітин (te Welthuis A.J.W. et al., 2010). Інше випробування in vitro встановило, що цинк потужно інгібує папаїноподібний білок-2 – вірусну протеазу вірусу SARS-CoV, що має провідну роль у вірулентності останнього (Han Y.-S. et al., 2005). ­Оскільки ­геном ­нового коронавірусу SARS-CoV‑2 є дуже схожим на геном SARS-CoV, цинк має потенціал безпосередньої противірусної дії також і щодо SARS-CoV‑2 (Mossink J. P. et al., 2020).

Дефіцит цинку супроводжується дисфункцією імунної системи та підвищенням схильності до вірусних інфекцій (Mossink J. P. et al., 2020). В аспекті COVID‑19 особливо важливим є те, що дефіцит цинку спричиняє лімфопенію та посилює апоптоз лімфоцитів (Kolenko V. M. et al., 2001), спричиняючи своєрідний імунодефіцит, а також зумовлює розлади фагоцитозу, зменшення вироблення антитіл та інтерферону-γ (Wessels I. et al., 2017; Haase H., Rink L., 2009; Mocchegiani E. et al., 2014).

Цікаво, що групи ризику цинку та тяжкого перебігу й фатальних наслідків COVID‑19 збігаються, адже це особи похилого віку, пацієнти із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом, хронічними респіраторними захворюваннями, артеріальною гіпертензією, ожирінням та злоякісними пухлинами. Це може пояснюватись як чинниками з боку самої хвороби, так і ятрогенними факторами: тіазидні діуретики зменшують тканинні концентрації цинку, а деякі антигіпертензивні препарати (каптоприл, раміприл, верапаміл, валсартан, лозартан) знижують уміст цинку в сироватці крові (Mossink J. P. et al., 2020).

Симптомами дефіциту цинку є не лише розлади імунної функції, а й розлади нюху та смаку. Запропоновано навіть застосовувати добавки цинку для лікування порушень смакових відчуттів (Bar-On Y. et al., 2020; Yagi T. et al., 2013). Хоча малоймовірно, що погіршення нюху та смаку при COVID‑19 є наслідком дефіциту цинку, нещодавні дані свідчать про ймовірний опосередкований зв’язок між кількістю нюхових рецепторів і функціонуванням системи вродженого імунітету (Rodriguez S. et al., 2020).

На клітинному рівні запалення спричиняє зниження вмісту цинку в клітині та, навпаки, дефіцит цинку сприяє посиленню запалення (Olechnowicz J. et al., 2018; Wong C. et al., 2015). Дефіцит цинку несприятливо впливає на імунну функцію, підвищуючи схильність до інфекцій (Wessels I. et al., 2017; Maares M. et al., 2016); натомість добавки цинку покращують перебіг пневмоній і скорочують тривалість вірусних інфекційних захворювань (Shankar A. H., Prasad A. S., 1998; Qasemzadeh M. J. et al., 2014; Bhandari N. et al., 2002; Brown K. H. et al., 2013). Було також продемонстровано сприятливі ефекти цинку при застуді та герпес­вірусній інфекції (Skalny A. V. et al., 2020; Read S. A. et al., 2019; Wessels I. et al., 2017). Уже станом на кінець серпня 2020 р. у США тривало 12 клінічних досліджень, присвячених вивченню цинку як профілактичного засобу чи компонента складової терапії при COVID‑19 (www.clinicaltrials.gov).

Дефіцит цинку вражає >2 млрд людей у всьому світі (Kumssa D. B. et al., 2015), а помірні недостатності цього мікроелемента спостерігаються ще частіше (Wessells K. R., Brown K. H., 2012). Основ­ними харчовими джерелами цинку є морепродукти – устриці (673%), краби (49%), омари (31%); яловичина (64%) та курятина (22%). Що стосується рослинних продуктів, то лише боби (26%) та гарбузове насіння (20%) здатні забезпечити суворих вегетаріанців великою кількістю цинку (наведені в дужках відсоткові частки являють собою частки рекомендованого Управлінням із конт­ролю якості продуктів харчування та лікарських засобів (FDA) добового споживання цинку в одній порції продукту (https://ods.od.nih.gov/factsheets/Zinc-HealthProfessional). Значна частка полівітамінних добавок не містить цинку, оскільки його смак може бути неприємним (Yang H.-L., Lawless H. T., 2005), тому навіть люди, які регулярно приймають полівітаміни, можуть мати дефіцит цинку.

Загалом дані епідеміологічних та обсерваційних досліджень свідчать на підтримку гіпотези, що застосування добавок цинку під час пандемії COVID‑19 є безпечним і недорогим способом знизити ризик розвитку захворювання, а також імовірність тяжкого перебігу. Цинк доцільно включати до програм профілактики COVID‑19, а також застосовувати в загальній популяції з метою підтримки імунної функції та потенційного зниження глобального тягаря інфекцій, оскільки порушення гомео­стазу цинку асоціюється з імунною дисфункцією (Khalid M. S. et al., 2020; Mossink J. P., 2020; Joachimiak M. P., 2021).

Ролі мікроелементів і вітамінів в організмі людини тісно пов’язані. Так, гомео­стаз цинку значною мірою регулюється вітаміном D (Claro da Silva T. et al., 2016) – відомим модулятором імунітету. Роль вітаміну D у функціонуванні імунної ­системи вперше встановлено в 1983 р., коли науковці виявили рецептори вітаміну D на активованих Т-лімфоцитах і моноцитах (Bhalla A. K. et al., 1983).

Вітамін D збільшує вироблення β-дефен­зину й антимікробних пептидів, зокрема кателіцидину, гальмує активацію дендритних клітин і контролює активацію Т-лімфоцитів, індукує диференціацію моноцитів, стимулює експресію проти­запальних цитокінів макрофагами, інгібує прозапальні інтер­лейкіни 2, 6, 17 і запобігає ­автоімунним ­реакціям (Yisak H. et al., 2021; Liu P. T. et al., 2006; Sharifi A. et al., 2019; Herr C. et al., 2007; Araki T. et al., 2011). Дослідження на культурах клітин свідчать, що вітамін D чинить антивірусну дію щодо оболонкових вірусів (Beard J. A. et al., 2011), до яких належить і новий коронавірус SARS-CoV‑2 (Sturman L. S., Holmes K. V., 1977).

Дефіцит вітаміну D збільшує схильність до вірусних інфекцій дихальної системи, мікобактеріальних інфекцій, бронхіальної астми (Dini C. et al., 2012; Hansdottir S., Monick M. M., 2011). 15-річне спостереження за 9548 дорослими пацієнтами віком 50-75 років установило, що 41% смертності від респіраторних хвороб асоціювався з недостатністю або дефіцитом вітаміну D (Brenner H. et al., 2020). Кожні 4 нг/мл підвищення 25-гідрокси­вітаміну D у сироватці крові супроводжуються зниженням ризику легеневих інфекційних хвороб на 7% (Berry D. J. et al., 2011). Слід зауважити, що в Європі дефіцит вітаміну D є своєрідною пандемією, оскільки спостерігається в 40% населення (Kara M. et al., 2020).

Низка описових та обсерваційних досліджень підтвердила асоціацію дефіциту вітаміну D з тяжким перебігом і високими показниками смертності від COVID‑19 (Lau F. et al., 2020; Panagiotou G. et al., 2020).

За даними ретельного огляду літератури, що включав дані >1 млн пацієнтів із COVID‑19 з усього світу, більшість проведених досліджень виявили, що вміст вітаміну D у сироватці крові визначає ймовірність захворювання на корона­вірусну інфекцію, тяжкість її перебігу та смертність (Yisak H. et al., 2021). Відповідно до дослідження Університету Цинциннаті (США), дефіцит вітаміну D порівняно з нормальним його вмістом асоціювався з підвищенням частоти госпіталізації щодо COVID‑19 у 1,77 раза (95% довірчий інтервал (ДІ) ­1,07-2,93) та зі збільшенням імовірності госпіталізації до відділення інтенсивної терапії у 2,55 раза (95% ДІ 1,28-5,08) (Mendy A. et al., 2020). В інших дослідженнях також було підтверджено зв’язок дефіциту вітаміну D з більшою ймовірністю розвитку COVID‑19 (Merzon E. et al., 2020) та вищими показниками смертності. Так, за даними G. E. Carpagnano та співавт. (2020), смертність від COVID‑19 у перші 10 днів після госпіталізації серед пацієнтів із тяжким дефіцитом вітаміну D становила 50%, а в осіб із достатнім умістом цього вітаміну – 5%.

Гострий респіраторний дистрес-­синдром (ГРДС), який є основною причиною смерті при COVID‑19, – наслідок надмірної запальної реакції в поєднанні з неконтрольованим окисним стресом (Zu Z. Y. et al., 2020). Вітамін D може ­вирішувати цю проблему, ­балансуючи ­імунні й окисні реакції. Крім того, цей вітамін пригнічує ренін-ангіотензинову систему, яка бере участь у патофізіології COVID‑19 (Martín Giménez V. M. et al., 2020; Zabetakis I. et al., 2020). Рандомізоване пілотне дослідження виявило, що додавання вітаміну D до базисної схеми лікування COVID‑19 супроводжується у 25 разів нижчою частотою госпіталізацій до відділення інтенсивної терапії (Entrenas Castillo M. et al., 2020). В іншому дослідженні з’ясувалася здатність добавок вітаміну D пригнічувати цитокіновий шторм, зумовлений COVID‑19 (Daneshkhah A. et al., 2020).

Продемонстровано, що в пацієнтів зі вмістом вітаміну D <20 нг/мг спостерігалася достовірно вища частота розвитку ГРДС, аніж в осіб із показником >20 нг/мл. Закономірність збереглася після стандартизації груп за віком, статтю, діагнозом та анамнезом куріння (Dancer R.C.A. et al., 2015).

Добавки вітаміну D можуть бути доцільними в лікуванні пацієнтів із COVID‑19, оскільки вони зменшують тривалість перебування вірусу SARS-CoV‑2 у верхніх дихальних шляхах, знижуючи інфекційність пацієнтів, а також запобігають тяжкому перебігу захворювання (Panagiotou G. et al., 2020). У випробуванні К. С. Ohaegbulam і співавт. (2020) застосування добавок вітаміну D при COVID‑19 сприяло клінічному одужанню, що було підтведжено зменшенням умісту запальних біомаркерів, меншою потребою в оксигенотерапії та меншою тривалістю стаціонарного лікування.

Хоча рівень імунного захисту зростає паралельно підвищенню сироваткової концентрації 25-гідроксивітаміну D, оптимальним діапазоном останнього вважається 40-60 нг/мл (100-150 нмоль/л). Для досягнення цих показників слід уживати добавки вітаміну D у дозі 2000-5000 МО/добу (Santos R. et al., 2020).

Ураховуючи масштабну доказову базу імуномодулюючих ефектів вітаміну D та його вплив на пацієнтів із COVID‑19 і відповідним вітамінодефіцитом, сприятливий профіль безпеки й низьку вартість, слід визначати рівень сироваткового 25-гідроксивітаміну D у госпіталізованих пацієнтів із COVID‑19 і призначати їм добавки цього вітаміну до досягнення рівня >30 нг/мл. Якщо вихідний рівень вітаміну D не визначався, доцільно призначати пацієнтам 2000-3000 МО вітаміну на добу. Підтримка сироваткової концент­рації вітаміну D у межах 40-60 нг/мл протягом усього життя є фундаментальним засобом знизити ризик інфекцій дихальних шляхів, у т. ч. COVID‑19 (Cutolo M. et al., 2020).

Ще одним відомим імуномодулятором є β-глюкани – природні полімери глюкози, які за хімічною структурою належать до групи β-D-глюкозних полісахаридів і входять до складу клітинної стінки злаків, бактерій і грибів. Огляд досліджень, присвячених імуномостимулюючому впливу окремих нутрієнтів за ­останні 20 років (понад 20 тис. публікацій), встановлює провідну позицію β-глюканів у порівнянні з іншими природними імуно­модуляторами (Vetvicka, Vaclav et al., 2019). Імуномодулююча дія β-глюканів зумовлена підсиленням власного імунного захисту організму-господаря за рахунок активації системи комплементу, підсилення функцій макрофагів і природних кілерів, стимуляцією фагоцитарної, цито­токсичної й антимікробної активності лейкоцитів, гальмуванням вироблення активних форм кисню й азоту. Крім імуно­стимулюючого ефекту, β-глюканам притаманні антиканцерогенна активність, здатність знижувати вміст холестерину та тригліцеридів, а також нормалізувати концентрацію глюкози в крові, сприяти загоєнню ран (Akramiene D. et al., 2007). Низка досліджень була присвячена визначенню кількості β-глюкану, необхідній для імуно­модулюючого ефекту. Дозу в межах від 100 до 500 мг визнано достатньою для корекції імунної відповіді (Fuller R., Moore M., Lewith G. et al., 2017). У клінічних дослідженнях підтверджена ефективність β-глюкану в зменшенні частоти, тривалості та тяжкості респіраторних вірусних інфекцій. Наприклад, у плацебо-контрольованому дослідженні осіб старшого віку (50-70 років) було встановлено, що вживання 250 мг β-глюкану було асоційоване зі зменшенням майже вдвічі епізодів сезонних вірусних захворювань у порівнянні з плацебо, а також із легшим перебігом таких інфекцій (Chan G.C., Chan W.K., Sze D.M., 2009). Наразі триває дослідження дієтичної добавки на основі β-глюканів у стаціонарних пацієнтів із COVID‑19 (Lim G. Y., 2021).

Дієтична добавка Імунсил^® D3 (ТОВ «Нутрімед») містить у своєму складі цинку гліцинат (16,5 мг в одній капсулі, що еквівалентно 5 мг цинку), вітамін D₃ (2000 МО) та β-глюкани (250 мг). Імунсил^® D3 рекомендований як додаткове джерело біологічно активних речовин рослинного походження, вітаміну D₃ і цинку для усунення порушень обмінних процесів, зумовлених дефіцитом цинку та вітаміну D₃, а також для нормалізації функціонального стану імунної ­системи, в т. ч. при застуді й інфекційних захворюваннях. Компоненти Імунсилу сприяють пригніченню розвитку вірусів і бактерій завдяки активації місцевого та системного імунітету, зменшуючи ризик виникнення вірусних, респіраторних захворювань, прискоренню одужання, перешкоджають появі ускладнень. У клінічному дослідженні було показано, що призначення продукту ­Імунсил^® D3 протягом періоду загострення дало змогу суттєво скоротити тривалість і вираженість суб’єктивної симптоматики епізоду гострого тонзиліту й об’єктивних змін із боку слизових, а також сприяло зменшенню частоти загострень і потреби в повторних курсах антибіотикотерапії, супроводжувалося зменшенням частоти колонізації слизових грибами роду Candida (Господарський І.Я. та співавт., 2021).

Отже, за відсутності етіотропних щодо нового коронавірусу препаратів варто звернути особливу увагу на засоби, спрямовані на підсилення імунного захисту, гальмування запалення та протидію окисним процесам. Саме до таких засобів належить Імунсил^® D3, включення котрого до профілактики та комплексної терапії коронавірусної інфекції може забезпечити додатковий сприятливий вплив на посилення імунного захисту пацієнтів.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (501), 2021 р.