Інфекції сечовивідних шляхів: міцний оздоровчий вплив солідаго

28.11.2021

Стаття у форматі PDF

Протягом свого існування людство зіткнулося з великою кількістю інфекційних захворювань, деякі з них уже стали історією, а деякі продовжують шкодити здоров’ю населення земної кулі. Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) багато років міцно утримують позиції найпоширеніших інфекційних захворювань: вони щорічно стають причиною страждань близько 150 млн людей (Flores-Mireles А. et al., 2015), а також провокують зростання захворюваності та смертності (Gandaglia G. et al., 2014).

Клінічні особливості

Гендерно-вікові особливості ІСШ добре відомі: зазначена патологія частіше трап­ляється в жінок, аніж у чоловіків, що пояснюють відносно короткою уретрою та більшою схильністю до колонізації бактерій (Czajkowsk К. et al., 2021). Через ці анатомічні та фізіологічні особливості близько 50-70% жінок протягом життя мають принаймні один епізод сечової інфекції (Geerlings S. et al., 2016). Імовірність розвитку рецидиву ІСШ у цієї популяції становить 20-30% (Geerlings S. et al., 2016). Виникнення ІСШ в осіб жіночої статі спричиняють незахищені статеві акти, незадовільні соціальні умови, які обмежують доступ до гігієнічних процедур, особливо під час менструації, використання діафрагм із метою контрацепції (Lindh I. et al., 2020). Падіння рівня естрогенів та якісно-кількісні зміни вагінальної мікробіоти, пов’язані з гіпоестрогенемією, створюють умови для розвитку ІСШ у постменопаузальних жінок (Jung C. et al., 2019). Особи похилого та старечого віку частіше страждають на ІСШ, що підтверджує факт зростання захворюваності на цю патологію зі збільшенням віку.

Іншими чинниками ризику ІСШ є використання сечових катетерів (Linsenmeyer T. et al., 2018), виконання радикальної цист­ектомії з приводу раку сечового міхура (Ghoreifi A. et al., 2020).

Етіологія

Домінувальним збудником ІСШ вважають уропатогенні штами Еscherichia coli: майже у 80% випадків вони провокують розвиток захворювання як в амбулаторних умовах, так і в стаціонарах; інші патогени, як-от Klebsiella pneumoniae та Pseudomonas aeruginosa, зазвичай асоційовані з рецидивним перебігом внутрішньолікарняних інфекцій, тяжкою супутньою соматичною патологією (Lupo F. et al., 2021).

Е. coli колонізують сечовивідні шляхи висхідним шляхом, поширюючись з уретри до сечового міхура, сечоводів, нирок; вони здатні проникати всередину уротеліальних клітин і спричиняти появу клінічних ознак захворювання, а також утворювати внутрішньо­клітинні бактеріальні резервуари, які згодом можуть призвести до рецидиву ІСШ (Lupo F. et al., 2021). Численні фактори вірулентності та спеціальні ефектори, що призначені для ­найефективнішого ­порушення функції клітин-хазяїв, роблять Е. coli надзвичайно агресивним уропатогеном (Pakbin B. et al., 2021). Вони здатні утворювати біоплівку, яка оточує спеціальним полісахаридним шаром патогени, що мешкають у її структурі. Біоплівка не тільки захищає уропатогенні штами Е. coli, механічно вкриваючи їх, а також значно зменшує проникнення антибіотиків усередину бактеріального середовища (Pakbin B. et al., 2021). Крім того, патогенам, які мешкають у структурі біоплівки, притаманний дещо знижений рівень метаболізму; ця особливість дає можливість Е. coli вижити під час антибіотикотерапії, оскільки більшість антибіотиків діє на клітини, що активно діляться (Pakbin B. et al., 2021).

Незважаючи на те що структура збудників ІСШ не зазнала суттєвих змін протягом багатьох років, дедалі частіше виділяють антибіотикорезистентні штами різноманітних збудників. Це явище є результатом постійного (інколи надмірного) збільшення частоти антибіотикотерапії, що призводить до появи штамів, стійких до дії антибактеріальних препаратів.

Фармакотерапія

Сучасна фармакотерапія ІСШ базується на призначенні антибактеріальних препаратів широкого спектра дії, які здатні блокувати процеси реплікації або пригнічувати синтез бактеріальних білків. На жаль, їх широке використання, як у медичних, так і в немедичних цілях, значно збільшує пул антибіотиків, присутніх у навколишньому середовищі, що спричиняє зростання анти­біотикорезистентності та робить застосування цих ліків неефективним. Одним зі способів подолання проблеми є застосування рослинних екстрактів, ефірних олій одночасно з антибіотиками або після завершення антибіотикотерапії, що дає змогу забезпечити вищу біологічну активність (Wojnicz D. et al., 2021). У такому випадку рослинний препарат із протимікробними властивостями підсилює активність синтетичного антибактеріального засобу, завдяки чому вони разом здатні ефективніше впливати на бактерії, навіть на деякі стійкі штами (Scazzocchio F. et al., 2017). Деякі дослідники наполегливо пропонують комбінувати антибіотики з рослинними сполуками, вважаючи, що це послабить здатність бактерій розвивати резистентність або вплине на бактеріальний геном (Lai P. et al., 2020; Scazzocchio F. et al., 2017).

Солідаго, або Міцне оздоровлення

Трава золотарника, латинська назва якого (Solidago) утворена з двох слів – ​solidus, тобто міцний, та ago – ​оздоровчий, є рослинним препаратом, рекомендованим як допоміжний засіб у лікуванні ІСШ. Протягом багатьох століть золотарник використовується в країнах Північної Америки (Канада, США), Європи (Німеччина, Греція, Польща, Україна, Болгарія, Молдова, Росія), Азії (Корея, Китай) у разі захворювань нирок, ІСШ, синдрому гіперактивного сечового міхура, патології передміхурової залози (Fursenco C. et al., 2020). Нині встановлено хімічний склад трави золотарника: доведено, що основними компонентами є флавоноїди (кверцетин, рутин, ­авікуларин, ­кемпферол), глікозиди (віргауреозид, лейокарпозид), аглікони (ванілова й галова кислоти), поліфенольні кислоти (кавова, хлорогенова, ферулова, синапінова, гомованілова), тритерпенові сапоніни, ефірні олії, що містять монотерпени (мірцен, лімонен, сабінен), сесквітерпени, полісахариди (Wojnicz D. et al., 2021). Зазначені активні інгредієнти наділяють золотарник протизапальними, спазмолітичними та сечогінними властивостями (Apáti P. et al., 2004).

Упродовж останніх десятиліть проведено велику кількість досліджень, які підтвердили ширший спектр дії золотарника та наявність у нього протимікробних, антиоксидантних, протизапальних, аналгетичних, протифунгальних, протипаразитарних властивостей, а також спазмолітичної, ді­уретичної, цито­токсичної, протипухлинної, протимутагенної активності (Fursenco C. et al., 2020; Woźniak D. et al., 2018). Проти­мікробна дія золотарника розповсюджується на штами Staphyllococcus aureus, S. faecalis, Pseudomonas aeruginosa, E. coli, Enterobacter faecalis, Bacillus subtilis (Toiu A. et al., 2019; Fursenco C. et al., 2020). Доведено, що екст­ракт золотарника обмежує виживання як поодиноких бактерій, так і патогенів у складі біоплівки (Wojnicz D. et al., 2021). Антибактеріальна активність золотарника підтверджена за допомогою сучасних методів: тонкошарової хроматографії, мас-спектрометричного аналізу (Móricz Á. et al., 2016). Протигрибковий ефект золотарника поширюється на Candida albicans, Candida parapsilosis (Toiu A. et al., 2019) і Cryptococcus neoformans (Fursenco C. et al., 2020). Протизапальну активність пов’язують зі здатністю золотарника інгібувати синтез прозапальних цитокінів: фактора нек­розу пухлини-α, інтерлейкіну‑1 (Fursenco C. et al., 2020) і ключового ферменту PTGS2 в активованих моноцитах людини (Bonaterra G. et al., 2019). Нещодавно було наведено докази здатності фітохімічних речовин золотарника позитивно впливати на мікробіоту кишечнику, сприяючи активації її метаболізму (Popowski D. et al., 2021). Зазначені властивості можуть мати додаткове значення при застосуванні антибіотиків, які негативно впливають на кишкову флору та спричиняють розвиток дисбіозу, антибіотикасоційованої діареї.

Цисто-аурин®

Сухий екстракт трави золотарника звичайного, або солідаго, є активною речовиною препарату Цисто-аурин® (Німеччина). Цьому засобу притаманні всі цілющі властивості золотарника: Цисто-аурин® чинить протизапальну, спазмолітичну, діуретичну дії; його протимікробна активність поширюється на E. coli, S. aureus, S. epidermidis, S. faecalis, B. subtilis, а протигрибкова дія – ​на C. albicans, C. krusei, C. tropicalis. ­Цисто-аурин® запобігає каменеутворенню завдяки розбавленню сечі та зниженню концентрації в ній літогенних субстанцій (Компендіум, 2021). ­Цисто-аурин® застосовується з метою санації сечовивідних шляхів у складі комплексної терапії ІСШ, він показаний для профілактики та лікування каменеутворення в нирках. Основні клінічні ефекти препарату, а саме знеболювальний, спазмолітичний і акваретичний, допомагають ефективно здолати хворобу та зменшити вартість терапії ІСШ.

Включення золотарника звичайного (­Цисто-аурин®) у схеми комплексного лікування хворих на ІСШ є гарантією міцного оздоровчого впливу на сечовивідні шляхи.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (513), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Урологія та андрологія

20.04.2024 Урологія та андрологія Практичні аспекти раціональної антибактеріальної терапії в урології

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) у всьому світі посідають провідне місце серед інфекційних захворювань дорослого населення. Поряд із тим серед фахівців зростає занепокоєння щодо триваючого зростання стійкості бактерій до більшості антибіотиків. Експерти провідних міжнародних товариств наголошують на необхідності розсудливого і виваженого призначення антимікробних препаратів. Про основні принципи раціональної антибіотикотерапії в урології, зокрема при проведенні діагностичних і хірургічних втручань, ми попросили розповісти завідувача відділу відновної урології та новітніх технологій ДУ «Інститут урології ім. акад. О.Ф. Возіанова НАМН України», доктора медичних наук, професора В’ячеслава Миколайовича Григоренка. ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Застосування фосфоміцину трометамолу для профілактики інфекційних ускладнень при проведенні біопсії передміхурової залози

Процедура трансректальної біопсії простати супроводжується високим ризиком інфекційних ускладнень, тому проведення антимікробної профілактики при цьому втручанні є обов’язковим. Однак зростання антибіотикорезистентності, а також нещодавні рекомендації щодо обмеження призначень фторхінолонів значно звужують спектр можливих варіантів такої профілактики. Міжнародною мультидисциплінарною групою експертів на основі літературних джерел та клінічного досвіду було розроблено ряд настанов стосовно запобігання інфекційним ускладненням при біопсії простати та обґрунтовано доцільність і переваги призначення з цією метою фосфоміцину ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Інтеграція вірусу гепатиту В у геном сперматозоїдів: клінічні ризики з позицій репродуктології

Кількість людей, які страждають і помирають від вірусного гепатиту В (ВГВ), можна порівняти з кількістю хворих на коронавірусну хворобу 2019 року (COVID‑19), яка наразі викликає велике занепокоєння в усьому світі. Тому вкрай важливим залишається питання передачі вірусу, у тому числі через статеві клітини. Попередніми дослідженнями встановлено, що гени ВГВ, інтегровані в людські сперматозоїди, здатні до реплікації та експресії після передачі ембріонам. Однак досі це явище не було підтверджено клінічними дослідженнями у пацієнтів. Автори вивчали особливості інтеграції ВГВ у геном сперматозоїдів пацієнтів та аналізували можливі клінічні наслідки для потомства ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Лікування ХП/СХТБ: фокус на антиноцицептивні та протизапальні механізми дії диклофенаку натрію

За визначенням робочої групи Міжнародного товариства з проблем утримання сечі (ICS), у чоловіків термін «урологічний синдром хронічного тазового болю (СХТБ)» включає хронічний простатит (ХП) або СХТБ (ХП/СХТБ). Серед пацієнтів, які перебувають під амбулаторним спостереженням із приводу простатиту, понад 90% осіб мають діагноз ХП/СХТБ, що свідчить про високу поширеність цього урологічного захворювання в загальній структурі (Yang C.C. et al., 2018). Саме з наявністю ХП пов’язують підвищений ризик розвитку нетримання сечі, доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ), запальних процесів сечостатевої системи, утворення каменів, кіст у ПЗ та виникнення раку ПЗ (РПЗ). Адже відомо, що в генезі останнього відіграють роль різні фактори, зокрема ампліфікація та мутація генів, що кодують гени-супресори пухлини, онкогени, а також фактори росту та цитокіни [1, 2]. Учені довели, що інгібування запалення, у тому числі за допомогою нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), може зменшувати прогресування ХП та опосередковано впливати на зменшення ризику виникнення РПЗ. Водночас потужні анальгетичні властивості НПЗП дозволяють ефективно усувати хронічний тазовий біль та асоційовані з ним симптоми...