Ефективність і безпека інозину пранобексу в лікуванні пацієнтів із COVID‑19
Пандемія коронавірусної хвороби (COVID‑19) спонукала до прискореного пошуку ліків і вакцин для зниження захворюваності, смертності та стримування поширення інфекції. У пошуку доступного лікування COVID‑19 було отримано позитивний досвід застосування інозину пранобексу.
Інозину пранобекс (inosine pranobex) – імуномодулятор із широким спектром противірусних властивостей, ліцензований у деяких країнах для лікування різних вірусних інфекцій. Інозин посилює як уроджений, так і набутий імунітет, що допомагає взяти під контроль вірусні інфекції, включно з коронавірусними. На першій лінії захисту від будь-якої вірусної інфекції перебувають природні кілери (NK), які вбивають інфіковані клітини швидко й безпосередньо, не чекаючи розпізнавання та презентації антигена. Інозин сприяє ранньому та стійкому збільшенню NK-клітинного пулу циркулювальних лімфоцитів, посилює синтез пуринових нуклеотидів, експресію ліганду NKG2D і клітинну чутливість до NKG2D-залежної цитотоксичності NK-клітин у метаболічно активних клітинах. Окрім того, він потенціює хемотаксис і фагоцитоз нейтрофілів, моноцитів і макрофагів. Незабаром після виникнення вірусної інфекції синтез клітинної РНК і білка помітно пригнічується. Інозин посилює синтез РНК у клітинах людини, одночасно зменшуючи синтез вірусної РНК. Інозин також модулює адаптивний імунітет, зумовлюючи сплеск кількості імуноглобуліну G і поверхневих маркерів комплементу. Це, своєю чергою, посилює NK-активність еозинофілів.
З огляду на перелічені ефекти було сформульовано гіпотезу, що інозин може бути корисним у лікуванні COVID‑19. У клінічному дослідженні фази III оцінювали ефективність і безпеку інозину пранобексу при додаванні до стандартного лікування симптомних пацієнтів із COVID‑19 легкого та середнього ступенів тяжкості.
Матеріал і методи
Подвійне сліпе плацебо-контрольоване рандомізоване дослідження проводилося з 8 лютого по 16 червня 2021 року на базі 11 медичних закладів Індії. До нього залучали госпіталізованих і амбулаторних пацієнтів віком 18-75 років із лабораторно підтвердженою коронавірусною інфекцією легкого/середнього ступеня тяжкості, насиченням крові киснем ≥90%, частотою дихання ≤30 на хв і симптомами COVID‑19, які відповідали переліку Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): гарячка, головний біль, міалгія, кашель, біль у горлі або задишка. Стандартне лікування COVID‑19, що входило до індійського клінічного протоколу на той час, включало азитроміцин, гідроксихлорохін, таблетки цинку, вітаміни С і D3. Інозину пранобекс призначали у формі таблеток 500 мг у дозі 50 мг/кг маси тіла на день, яку округлювали до найближчих 500 мг (максимальна доза – 4 г на день). Тривалість лікування становила 10 днів.
Результати
Усього в дослідження було залучено 416 пацієнтів. Із них 206 були рандомізовані для отримання інозину пранобексу додатково до стандартного лікування та 210 – для отримання плацебо разом зі стандартним лікуванням.
Ефективність лікування оцінювали за двома первинними кінцевими точками – показниками клінічної відповіді (КВ) та клінічного одужання (КО). КВ визначали як покращення на 2 бали або зникнення симптомів (ступінь 2 або нижче), КО – як зникнення симптомів (ступінь 2 або нижче) за модифікованою шкалою ВООЗ.
Основні результати дослідження представлено на рисунках. Частота досягнення КВ на 6-й день лікування як у загальній популяції дослідження, так і серед негоспіталізованих пацієнтів була значно вищою в групі інозину пранобексу, ніж у групі плацебо (рис. 1). КО на 6-й день лікування як у загальній популяції дослідження, так і серед негоспіталізованих пацієнтів було значно вищим у групі інозину пранобексу, ніж у групі плацебо (рис. 2).
Рис. 1. Клінічна відповідь на 6-й день лікування в пацієнтів із COVID‑19 (А – негоспіталізовані пацієнти, Б – загальна популяція дослідження)
Рис. 2. Клінічне одужання на 6-й день лікування в пацієнтів із COVID‑19 (А – негоспіталізовані пацієнти, Б – загальна популяція дослідження)
Як вторинний критерій ефективності лікування оцінювали час до настання КВ та КО. КВ наставала значно раніше в групі інозину пранобексу, ніж у групі плацебо як серед негоспіталізованих пацієнтів (6 проти 7 днів; р<0,001), так і в загальній популяції (6 проти 8 днів; р<0,001). Середній проміжок часу до КО також був значно коротшим у групі інозину пранобексу, ніж у групі плацебо, як серед негоспіталізованих пацієнтів (6 проти 7 днів; р<0,001), так і в загальній популяції (6 проти 8 днів; р<0,001).
Популяція РР (per protocol) включала пацієнтів, які повністю виконали протокол дослідження; популяція ITT (intention to treat) включала пацієнтів, які були рандомізовані в групи й отримали принаймні одну дозу досліджуваного препарату.
Безпеку лікування оцінювали за частотою побічних явищ. Вони були легкими та рідшими в групі інозину пранобексу (12 з 11 пацієнтів проти 23 із 21 пацієнта в групі плацебо). Єдиною постійною побічною реакцією під час лікування інозином є тимчасове підвищення рівня сечової кислоти в плазмі крові та в сечі, що повертається до початкових нормальних значень за кілька діб після закінчення лікування (інозин є синтетичним похідним пурину). Шість пацієнтів (2,91%) у групі інозину та 4 (1,90%) у групі плацебо припинили лікування через високий рівень сечової кислоти.
Про нові або неочікувані побічні ефекти не повідомлялося. До 14-го дня спостереження смертельних випадків у групі інозину не було, тоді як у групі плацебо було зафіксовано дві смерті. Жоден пацієнт у жодній групі не отримував терапію кортикостероїдами. Прихильність пацієнтів до лікування становила 100% у групі інозину та 99,71% у групі плацебо.
Обговорення та висновок
Як у загальній популяції дослідження, так і серед негоспіталізованих пацієнтів на 6-й день лікування було досягнуто значно вищої частоти КВ та КО в групі інозину пранобексу, ніж у групі плацебо. Крім того, додавання імуномодулятора до стандартної терапії COVID‑19 сприяло більш ранньому покращенню та повному усуненню симптомів. Отже, інозин може допомогти мінімізувати тяжкість перебігу COVID‑19. Середній час до настання КВ та КО був на 2 дні меншим у групі інозину.
Терапія імуномодулятором добре переносилася, і в групі інозину не було зафіксовано серйозних побічних ефектів або смерті. Побічні явища, про які повідомлялося, навряд чи були пов’язані з досліджуваним препаратом, були легкими за тяжкістю та самолімітованими. Це свідчить про те, що інозин можна безпечно використовувати разом зі стандартним доглядом навіть у домашніх умовах, що може зменшити навантаження на заклади охорони здоров’я й задовольнити поточні потреби в боротьбі з пандемією, що триває.
У підсумку дослідження показало, що таблетки інозину пранобексу 500 мг у поєднанні зі стандартним лікуванням приносять користь пацієнтам із COVID‑19 легкого та середнього ступенів тяжкості. Інозину пранобекс слід застосовувати якомога раніше при COVID‑19, щоб отримати максимальну користь.
Джерело: Jajanthi C. R., Swain A. K., Ganga R. T., et al. Efficacy and safety of inosine pranobex in COVID‑19 patients: a multicenter phase 3 randomized double-blind, placebo-controlled trial. Adv. Ther. (Weinh). 2022 Sep 16: 2200159. doi: 10.1002/adtp.202200159.
Довідка «ЗУ»
В Україні інозину пранобекс представлений компанією World Medicine під назвою Іноседа. Препарат доступний у двох лікарських формах: таблетки для дорослих по 500 мг і сироп для дітей віком від 1 року (5 мл сиропу містить інозину пранобексу 250 мг). За класифікацією АТХ інозину пранобекс належить до фармакотерапевтичної групи противірусних засобів прямої дії. Показання: при герпетичній інфекції й інших вірусних захворюваннях із підтвердженими порушеннями імунної системи. Серед протипоказань зазначена лише підвищена чутливість до активної речовини та/або допоміжних речовин лікарського засобу. Інозину пранобекс у дорослих слід застосовувати в дозі 6-8 таблеток на добу. У лікуванні дітей варто дотримуватися таблиці дозування з інструкції препарату. Тривалість лікування варіюється залежно від виду захворювання. Застосування лікарського засобу зазвичай продовжують протягом 1 або 2 діб після зникнення симптомів. Не слід застосовувати препарат одночасно з кортикостероїдами, імуноглобулінами та цитостатиками.
Підготував Ігор Петренко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 13 (530), 2022 р.
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина
Виникнення ротолицевого болю часто супроводжується супутніми захворюваннями, наприклад депресією. Попри те, що результати попередніх досліджень вказували на двоспрямовану кореляцію між ротолицевим болем і психологічними чинниками, дані деяких спостережень були суперечливими. Пропонуємо до вашої уваги огляд статті H. Anita et al. «The association between orofacial pain and depression: a systematic revie», опублікованої у виданні J Pain Res (2024 Feb 29; 17: 785‑796), присвяченої доказам зв’язку між ротолицевим болем і депресією. ...
За матеріалами курсу «Академія сімейного лікаря. Біль у грудній клітці. Алгоритм дій сімейного лікаря та скерування до профільного фахівця» (19‑20 березня 2024 р.) ...
Стрес, дистрес та тривожний розлад є складними процесами функціонування організму та психіки людини. Власне, стрес – це комплексна біологічна та психологічна реакція організму людини на зовнішні або внутрішні подразники, які порушують його гомеостаз і потребують певної адаптації або реакції [1]. Однак за надмірної інтенсивності чи тривалості він перетворюється на дистрес – негативний стан, що призводить до виснаження організму та розвитку патологічних станів ...
Майже всі психотерапевти, навіть психоаналітики, у своїй практиці змушені (і професійно зобов’язані) тією чи іншою мірою вдаватися до когнітивної психотерапії. Назву методу, як і загальні принципи, вперше сформулював американський психотерапевт, професор психіатрії Пенсільванського університету, творець когнітивної психотерапії, одного з методів сучасного когнітивно-біхевіорального напряму в психотерапії Aaron Temkin Beck, який використовував свій підхід у лікуванні депресії. Суть методу полягає у зміні світосприйняття та світоглядних установок пацієнта через роз’яснення помилок (адресація до логіки мислення). У первісному вигляді метод виявився не надто ефективним. Однак його поєднання з поведінковими, емоційними та тілесними практиками у загальному підсумку сприяло позитивному результату. Труднощі, що виникають у процесі когнітивної психотерапії, лежать як у суб’єктивній площині професійної недосконалості лікаря (зокрема, невмінні переконати свого пацієнта у зміненні помилкової точки зору), так і в об’єктивній – у банальному спротиві пацієнта зміні власного мислення. Актуальність цієї теми є очевидною і дискусія всіляко вітається. ...