Ефективність бісопрололу порівняно з іншими β-блокаторами та іншими класами антигіпертензивних препаратів: когортне дослідження в Clinical Practice Research Datalink
Традиційна схема лікування артеріальної гіпертензії складається з п’яти основних класів препаратів: β-блокаторів, інгібіторів
ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), блокаторів рецепторів ангіотензину II (БРА), блокаторів кальцієвих каналів (БКК) і діуретиків [1]. Сучасні настанови відрізняються стосовно рекомендацій щодо використання β-блокаторів у пацієнтів із гіпертензією. Рекомендації Європейського товариства кардіологів (ESC) і Європейського товариства гіпертензії (ESH) пропонують застосовувати β-блокатори на любому етапі лікування при показаннях для їх використання, наприклад серцева недостатність, стенокардія, постінфарктний стан, миготлива аритмія, вагітні жінки, молоді жінки, які планують вагітність [1].
Однак деякі національні рекомендації [2], не рекомендують використовувати β-блокатори як препарати першого ряду при гіпертензії.
Артеріальний тиск (АТ) є значущим і добре оціненим клінічним показником для порівняння класів антигіпертензивних засобів через його кореляцію із серцево-судинними подіями, як-от серцева недостатність, інсульт, інфаркт міокарда та раптова смерть [1]. У ході метааналізу 354 рандомізованих клінічних досліджень отримано дані про подібні середні значення зниження АТ, скориговані за плацебо, в разі призначення п’яти основних класів антигіпертензивних засобів [3]. Окрім того, в ході нещодавнього неінтервенційного дослідження, проведеного у США, стало відомо, що β-блокатори забезпечують зіставне зниження АТ порівняно з іншими антигіпертензивними класами [4]. Однак обмеженням цього дослідження було те, що зміни АТ оцінювали лише як різницю між двома вимірюваннями: перед початком лікування та під час останнього запису АТ із періодом спостереження від 1 тиж до 1 року, що закінчувався в найбільш ранній термін перед зміною терапії [4].
Іншим обмеженням вищезазначених досліджень є оцінка різних типів β-блокаторів як однієї категорії [5], а це означає, що ефективність окремих β-блокаторів недостатньо вивчена. β-Блокатори – гетерогенний клас із різними механізмами дії, включаючи антагоністи β-адренергічних рецепторів 1, 2 і 3 (β1, β2 і β3). β-Блокатори I покоління є неселективними та блокують як β1-, так і β2-рецептори. β-Блокатори II та III поколінь є селективними до β1-рецепторів, які активуються під час серцевого скорочення. β-Блокатори III покоління мають додаткову вазодилататорну дію, блокуючи α1-адренорецептори та активуючи β3-адренорецептори [6]. Бісопролол – β-блокатор II покоління з високою селективністю до β1-рецепторів [7, 8]. Оскільки різноманітні β-блокатори мають різні механізми дії, необхідні додаткові дослідження, щоб оцінити можливі відмінності в ефективності та безпеці між бісопрололом й іншими підтипами β-блокаторів.
Основною метою цього дослідження було порівняння середньої варіації систолічного АТ (САТ) і діастолічного АТ (ДАТ) у пацієнтів із нещодавно діагностованою гіпертензією, які розпочали лікування бісопрололом, порівняно з іншими β-блокаторами або антигіпертензивними засобами різних класів. Вторинні цілі – порівняння часу досягнення контрольованого АТ і ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) 2 типу, дисліпідемії, ожиріння та еректильної дисфункції.
Матеріали та методи
Було реалізовано новий когортний дизайн з активним компаратором – це неінтервенційне дослідження, засноване на даних, які регулярно отримували з UK Clinical Practice Research Datalink (CPRD) – бази даних первинної медичної допомоги, що збирає анонімні електронні медичні записи пацієнтів від лікарів загальної практики та охоплює >50 млн пацієнтів у Великобританії.
Базовий рівень і період спостереження
Учасники дослідження – всі пацієнти (віком ≥18 років) з бази даних CPRD, які нещодавно розпочали монотерапію антигіпертензивним препаратом (01.01.2000 – 31.12.2017 рр.). Дата першого призначення антигіпертензивного препарату визначалася як індексна. Що стосується індексної дати, то всі пацієнти не мали даних про призначення будь-яких антигіпертензивних препаратів у попередньому році; гіпертонічна хвороба в них уперше була діагностована протягом попередніх 6 міс.
Протягом базового періоду, визначеного як рік до індексної дати (включно), для коригування показника схильності до ризику оцінювали прийом інших лікарських засобів, що не стосувалися лікування підвищеного АТ, та супутні захворювання. За пацієнтами спостерігали з індексної дати + 1 день до першої появи будь-якої з таких подій: додавання іншого антигіпертензивного препарату до основного лікування, припинення основного лікування, смерть пацієнта, дата виписки або закінчення періоду дослідження (31.12.2018 р.).
Пацієнти були розподілені до однієї з п’яти когорт лікування на основі антигіпертензивної монотерапії, розпочатої в індексну дату: бісопролол, інші β-блокатори, ІАПФ/БРА, БКК або діуретики. Когорта бісопрололу складалася виключно з пацієнтів, які отримували бісопролол (Конкор) як монотерапію. Когорта інших β-блокаторів передбачала будь-яку іншу монотерапію β-блокаторами: ацебутолол, атенолол, бетаксолол, картеолол, карведилол, целіпролол, лабеталол, метопролол, надолол, небіволол, окспренолол, піндолол, пропранолол або тимолол.
Загалом 267 352 пацієнти відповідали критеріям. До встановлення відповідності хворі в когортах БКК і діуретиків були найстаршими (середній вік складав 64 роки), а в когортах ІАПФ/БРА – наймолодшими (середній вік становив 53 роки). Більша частка пацієнтів у когорті бісопрололу мала стенокардію (3,9 проти 0,2-1,6% в інших когортах) та аритмію (7,9 проти 0,4-0,9%), тоді як більша частка хворих у когортах ІАПФ/БРА – ЦД 2 типу (10,9 проти 1,5-2,8%). Окрім того, більша частка пацієнтів у когорті бісопрололу отримувала антитромбоцитарні препарати (22,6 проти 9,2-10,6%). Тривалість подальшого спостереження була різною в різних когортах і коливалася від середньої (4,6 міс) для когорти діуретиків до 14,7 міс для когорти ІАПФ/БРА.
Результати
Первинним результатом цього дослідження було визначення середньої варіації САТ і ДАТ у когортах протягом періоду спостереження; вторинні результати – контрольований стан АТ (САТ <140 мм рт. ст. або ДАТ <90 мм рт. ст.) і неконтрольований стан АТ протягом періоду спостереження, маніфестація ЦД 2 типу, розвиток дисліпідемії, еректильної дисфункції або ожиріння.
Артеріальний тиск
Після зіставлення між когортами середній початковий САТ варіював від 160 до 163 мм рт. ст., тоді як середній вихідний ДАТ – від 94 до 96 мм рт. ст. Протягом періоду спостереження всі когорти показали однакові траєкторії зниження середнього САТ (рис. 1) і ДАТ (рис. 2).
Рис. 1. Середні траєкторії САТ протягом періоду спостереження (у роках)
Примітки: вертикальні лінії демонструють 95% довірчий інтервал (ДІ); A – середні траєкторії САТ у когорті бісопрололу
проти інших β-блокаторів протягом періоду спостереження; Б – середні траєкторії САТ у когорті бісопрололу проти ІАПФ/
БРА протягом періоду спостереження; В – середні траєкторії САТ у когорті бісопрололу проти БКК протягом періоду спо-
стереження; Г – середні траєкторії САТ у когорті бісопрололу проти діуретиків протягом періоду спостереження.
Різниця в середній варіації САТ і ДАТ між бісопрололом та відповідними когортами протягом цього часу не перевищувала 3 мм рт. ст. (табл.). Вона була значущою лише порівняно з діуретиками; суттєвих відмінностей у часі, необхідному для переходу від неконтрольованого до контрольованого АТ, майже в усіх когортах не спостерігалося, однак у когорті діуретиків відзначався дещо нижчий рівень досягнення контрольованого АТ порівняно з когортою бісопрололу.
Рис. 2. Середні траєкторії ДАТ протягом періоду спостереження (у роках)
Примітки: вертикальні лінії демонструють 95% ДІ; A – середні траєкторії ДАТ у когорті бісопрололу проти інших
β-блокаторів протягом періоду В – середні траєкторії ДАТ у когорті бісопрололу проти БКК протягом періоду спосте-
реження; Г – середні траєкторії ДАТ у когорті бісопрололу проти діуретиків протягом періоду спостереження.
Аналіз показав, що в реальних умовах не виявлено відмінностей між монотерапією бісопрололом та іншими терапевтичними класами в контролі гіпертензії протягом середнього періоду спостереження, що охоплював від 4,6 до 14,7 міс. Отже, під час кожного прямого порівняння не було виявлено різниці в часі, необхідному для досягнення контролю АТ.
Результати щодо безпеки
ЦД 2 типу. Жодної різниці в ризику розвитку ЦД 2 типу не спостерігалося в більшості когорт, за винятком нижчого ризику в когорті бісопрололу порівняно з когортою ІАПФ/БРА. Цей висновок слід інтерпретувати з обережністю, оскільки пацієнтам із ЦД 2 типу частіше призначають ІАПФ/БРА [1]; в цьому дослідженні частка хворих із переддіабетом виявилася найвищою в когорті ІАПФ/БРА.
Дисліпідемія. Різниці в ризику дисліпідемії між бісопрололом та когортою інших β-блокаторів не спостерігалося.
Ожиріння. Це дослідження не показало жодної різниці в ризику розвитку ожиріння (визначається як індекс маси тіла ≥30 кг/м2) між пацієнтами з артеріальною гіпертензією, які отримували бісопролол, порівняно з іншими антигіпертензивними препаратами. Низька активність симпатичної нервової системи вважається фактором ризику збільшення маси тіла та розвитку ожиріння. Метаболічні та симпатичні сигнали передаються через β2-адренорецептори в жировій тканині [35]. Оскільки бісопролол є високоселективним щодо β1-рецепторів [7, 8], очікується, що він не впливатиме на адипоцити чи іншим чином не перешкоджатиме регуляції маси тіла.
Еректильна дисфункція. У цьому дослідженні не спостерігалося різниці в ризику еректильної дисфункції між когортами.
Висновки
В ході цього дослідження підтверджено можливість широкого застосування Конкору в пацієнтів із гіпертензією. Була встановлена відсутність різниці в строках зниження АТ між основними класами антигіпертензивних засобів. Відмінності в середній варіації САТ і ДАТ становили ≤3 мм рт. ст. між бісопрололом порівняно з іншими антигіпертензивними препаратами. Що стосується безпеки, то не спостерігалося відмінностей між бісопрололом та іншими класами антигіпертензивних засобів щодо ризику ЦД 2 типу, ожиріння та еректильної дисфункції, був помічений підвищений ризик розвитку дисліпідемії лише порівняно з діуретиками.
За матеріалами: Foch C., Allignol А., Hohenberger Т. et al. Effectiveness of bisoprolol versus other β-blockers and other antihypertensive classes: a cohort study in the Clinical Practice Research Datalink. J. Comp. Eff. Res. (2022) 11(6); 423‑436.
Підготувала Юлія Котикович
UA-CONC-Pub-012023-095
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 1-2 (536-537), 2022 р.
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Кардіологія
Артеріальна гіпертензія (АГ) є провідним фактором ризику серцево-судинних захворювань та смерті від усіх причин у всьому світі. Глобальна поширеність АГ зростає насамперед через старіння популяції та несприятливий спосіб життя (низький рівень фізичної активності, споживання значної кількості натрію, низької – калію). Особливо значне зростання поширеності АГ спостерігається в країнах низького та середнього рівнів достатку. Незважаючи на активну просвітницьку роботу, обізнаність пацієнтів щодо питань АГ і контроль цієї хвороби залишаються незадовільними (Mills K.T. et al., 2020). Підраховано, що лише 45,6% осіб з АГ знають про наявність у себе цієї хвороби, тільки 36,9% отримують лікування і лише 13,8% досягають контролю артеріального тиску (АТ) (Mills K.T. et al., 2016)....
Інгібітори фактора Ха (FXa) добре зарекомендували себе в лікуванні та профілактиці інсульту і системної емболії у пацієнтів із фібриляцією передсердь (ФП) і рекомендовані як антикоагулянти першої лінії для профілактики тромбоемболічних ускладнень у багатьох сучасних настановах. Зокрема, застосування едоксабану сприяє значному зниженню смертності від серцево-судинних причин у пацієнтів із ФП, що також підтримується тенденцією до зниження смертності від усіх причин (Giugliano et al. 2013). Пропонуємо до вашої уваги огляд статті А. Goette et al. «Pleiotropic effects of NOACs with focus on edoxaban: scientific findings and potential clinical implications» видання Herzschrittmacherther Elektrophysiol (2023 Jun; 34(2):142-152), присвяченої потенційним плейотропним ефектам інгібітора FXa – едоксабану. ...
Атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АСССЗ) є основною причиною захворюваності та смертності в усьому світі (Arnett et al., 2019). Для первинної профілактики АСССЗ першою лінією терапії в пацієнтів із підвищеним рівнем холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) (≥190 мг/дл [10,56 ммоль/л]), хворих на цукровий діабет віком 40‑75 років та осіб, для яких визначено, що вони мають достатній ризик АСССЗ, є лікування статинами (ESC/EAS, 2019). Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (ESC) та Європейського товариства з атеросклерозу (EAS) 2019 року, у пацієнтів із встановленим АСССЗ слід використовувати високоінтенсивну терапію статинами. Однак тривале застосування цих препаратів у високих дозах не завжди ефективне та може спровокувати виникнення небажаних наслідків (Mach et al., 2020). Пропонуємо до вашої уваги огляд останніх досліджень щодо ефективності комбінованого застосування розувастатину середньої інтенсивності та езетимібу порівняно з монотерапією розувастатином високої інтенсивності в пацієнтів із ризиком розвитку АСССЗ. ...
Як відомо, однією з причин хронічної хвороби нирок (ХХН) і водночас її наслідком є артеріальна гіпертензія (АГ). Вона також належить до основних чинників ризику серцево-судинних подій в осіб із ХХН (KDIGO, 2024). Контролювання артеріального тиску (АТ) допомагає знизити мікроальбумінурію і протеїнурію, а також уповільнити прогресування ХХН. За даними проведених клінічних досліджень, наявні нині антигіпертензивні препарати ефективні для зниження амбулаторного АТ у пацієнтів із пізньою стадією ХХН та погано контрольованою гіпертензією (Agarwal et al., 2021). ...