15 жовтня, 2024
Респіраторні інфекції: імунокомпетентні пацієнти повинні одужувати фізіологічно?
Інфекції верхніх дихальних шляхів (ІВДШ) є поширеною та обтяжливою проблемою сфери охорони здоров’я; вони уражають людей різного віку в усьому світі. Відомо, що їхня частка становить до 30% усієї та до 90% інфекційної патології. Найчастіші прояви ІВДШ – тонзиліт, який характеризується запаленням мигдаликів, а також риносинусит – запалення слизової оболонки носа та приносових пазух. Це різні прояви, але водночас вони є взаємопов’язаними станами, які створюють значні проблеми для пацієнтів і систем охорони здоров’я, оскільки є причиною частих відвідувань лікаря, нераціонального призначення антибактеріальних препаратів, збільшення днів тимчасової непрацездатності. Міркуваннями про сучасні можливості ведення таких пацієнтів поділився експерт галузі, лікар-оториноларинголог, доктор медичних наук, професор Василь Іванович Попович.
Що являє собою імунна система людини?
Давно відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу інфекційну хворобу, вдруге на неї майже ніколи не хворіє. З розвитком мікробіології виявилося, що проникнення до організму збудника інфекції не завжди зумовлює захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. За нормального стану організм виявляє активну специфічну стійкість проти того чи іншого виду інфекції. Імунна система захищає організм людини від інфекцій. Це система особливих клітин, тканин та органів, що працюють разом для захисту організму від різноманітних патогенів.
Імунітет – стан організму, за якого він протистоїть патогенним мікроорганізмам (бактеріям, вірусам, грибам), їхнім токсинам або будь-яким іншим патогенним впливам. Він ґрунтується на двох оборонних системах: неспецифічний, або природний, імунітет і специфічний, або набутий, імунітет. Ці дві системи тісно взаємопов’язані між собою.
Неспецифічний імунітет (неспецифічна резистентність) є першим на черзі для імунної відповіді; це перша лінія боротьби, котра допомагає зупинити інфекційні агенти, поки вони не спричинили розвиток захворювання. Тільки коли неспецифічний захист стає виснаженим, активується специфічний імунітет.
Специфічний імунітет використовує механізми, вибірково спрямовані проти конкретного інфекційного агента; він забезпечує не лише знищення інфекційного агента, а й імунологічну пам’ять, яка дозволяє ефективно протидіяти аналогічним агентам у майбутньому.
Неспецифічний імунітет реалізується через:
▶ природні бар’єри, як-от шкіра та слизові оболонки;
▶ фагоцитоз, у якому нейтрофіли або інші фагоцитуючі клітини поглинають і руйнують сторонніх агентів;
▶ запальну відповідь.
Специфічний імунітет активується через лімфоїдну систему та антигенпрезентуючі клітини.
Розрізняють такі його види:
◆ гуморальний імунітет, представлений різними класами антитіл, які продукуються в основному плазматичними та В‑клітинами;
◆ клітинний імунітет, за котрого ефекторні Т‑клітини (хелпери, цитотоксичні, регуляторні) продукують медіатори запалення та/або специфічно руйнують клітини-мішені.
Якою є роль слизових оболонок у розвитку запалення?
Загальна площа лімфоїдної тканини слизових організму людини (mucosa-associate lymphoid tissue, MALT) складає 400 м² і щодня продукує 10 л секрету та слизу, які містять фактори специфічного і частково неспецифічного імунітету. Вона діє відносно автономно, є філогенетично старішою, охоплює лімфоїдні утворення, асоційовані зі слизовою оболонкою носа, горла, шлунка, кишечнику, урогенітального тракту, бронхів, молочної та слинних залоз, – так звана MALT-система. MALT забезпечує спільну імунну відповідь усіх слизових у відповідь на контакт з антигеном у будь-якій точці слизової. Тобто спрацьовують протиінфекційний захист та індукція толерантності до неінфекційних і харчових антигенів.
Отже, слизові – це перший бар’єр на шляху проникнення антигена до внутрішнього середовища організму. Морфологічно імунна система слизових представлена розпорошеними в слизовій та підслизовому шарі лімфатичними фолікулами й окремими інтраепітеліальними імунокомпетентними клітинами, що забезпечують специфічний, а також неспецифічний імунітет.
Залежно від організованості лімфатичної тканини імунна відповідь може мати системний чи місцевий характер. Так, контакт антигена на слизових шлунково-кишкового тракту і глоткового лімфоїдного кільця спричиняє системний характер (реакція лімфоїдного кільця на глистну інвазію, дисбіоз, апендицит), а на слизовій урогенітального тракту та кон’юнктиви – місцевий. Залежно від антигена (живий чи вбитий) імунна відповідь є сильною або слабкою.
Залежно від розташування розрізняють:
- NALT – носоглоткова лімфоїдна тканина;
- BALT – лімфоїдна тканина бронхів;
- GALT – лімфоїдна тканина шлунка;
- TALT – лімфоїдна тканина мигдаликів.
Найбільш мікробіологічно забрудненим локусом організму вважається ротоглотка, оскільки саме вона знаходиться на межі зовнішнього та внутрішнього середовища. TALT, NALT представлені скупченням лімфоїдної тканини на перехресті дихального та травного тракту (кільце Пирогова – Вальдеєра: глоткові, піднебінні, трубні мигдалики, окремі фолікули), основна функція якої полягає у синтезі sIgA, знищенні збудників за допомогою неспецифічного імунітету, сенсибілізації лімфоцитів, активації клітинної імунної відповіді на всі види збудників та її індукції на всі слизові оболонки організму. При запальному процесі кількість лімфоїдиних утворень збільшується в 10 разів.
Запалення – універсальна захисна реакція імунної системи на контакт із мікрофлорою. TALT, NALT із погляду імунології постійно перебувають у стані мінімального (фізіологічного, субклінічного) запалення, але це запалення не є підставою для діагнозу хронічного запального процесу. Якщо наявні несприятливі агресивні екзогенні та ендогенні чинники, наприклад інфекція, стресові фактори, робота імунної системи може ослаблюватися; саме тоді фізіологічне запалення переходить у клінічно значуще, яке супроводжується появою симптомів.
Чому в одних пацієнтів гострий процес закінчується повним одужанням, а в інших спостерігаються рецидиви?
Гострий тонзиліт – класичне запалення мигдаликів, спричинене різними патогенами, по суті – це вихід «мінімального», або фізіологічного, запального процесу з-під контролю. Патогенетично відбувається ушкодження епітелію лакун і лімфоїдної тканини. В умовах адекватної імунологічної реактивності організму один з основних механізмів неспецифічного імунітету – фагоцитоз – спрацьовує адекватно та елімінує патогени, а також продукти альтерації тканин. Такий фагоцитоз називається завершеним, в його результаті досягається одужання (тобто контроль над фізіологічним запаленням). Але фагоцитоз може бути незавершеним, що унеможливлює елімінацію антигена, а це спричиняє персистенцію запального процесу. Найчастіше така неадекватна імунологічна реактивність зустрічається при необґрунтованому призначення антибіотиків. При цьому також не забезпечується продукція цитокінів макрофагами, активація специфічного імунітету та природного процесу завершення запального процесу. В такий спосіб формується рекурентний процес.
Які препарати найчастіше призначають і якою є сучасна концепція лікування хворих на тонзиліт?
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, ≈50% випадків призначення антибіотиків у всьому світі є необґрунтованими. Основна причина – профілактика ускладнень при небактеріальних інфекціях.
Гострий риносинусит і тонзиліт – лідери серед діагнозів за частотою призначення антибіотиків в амбулаторних умовах (Rcoa et al., 2015). Однак більшість випадків гострого тонзиліту є небактеріальними (Gornyk et al., 2021; Eisenberg et al., 2016). Антибактеріальні препарати – засоби лише етіотропної терапії, вони не впливають на патоґенез захворювання, тому за відсутності субстрату (бактерій) є не тільки неефективними, а й шкідливими.
Класичним є патогенетичний принцип лікування запалення. Із цією метою застосовують топічні й системні нестероїдні протизапальні препарати. Але ці засоби не впливають на фізіологічні механізми одужання, зокрема на неспецифічний імунітет, який реалізує свою функцію через фагоцитоз. Тому саме фізіологічний підхід, зокрема через активацію фагоцитозу, в лікуванні гострого тонзиліту – найновіша технологія. З цією метою використовуються сучасні фітопрепарати, які активують фагоцитоз і характеризуються доведеною протизапальною ефективністю.
Саме тому розвиток сучасної фітомедицини вважається пріоритетним напрямом в оздоровленні населення, запобіганні, а також ефективному лікуванні гострих і хронічних захворювань, покращенні якості життя (WHO, 2024).
Доведений вплив на ключові патогени й ланки патоґенезу при тонзиліті має BNO 1030 (Імупрет®). Його компоненти сприяють прискоренню відновлення функції та регресії симптоматики, що сприяє зменшенню частоти необґрунтованого призначення антибіотиків (Hostanska et al., 2008; Popovych et al., 2021; Tran et al., 2021). Дослідження V. Popovych та співавт. продемонструвало достовірне зниження вираженості місцевих симптомів і поліпшення загального стану хворих на гострий тонзиліт, суттєвому, практично більше як на 65% зниженню кількості необґрунтованих призначень антибіотиків, а також достовірне зниження частоти рецидивів тонзиліту (на 66,56%) протягом року спостереження. Всі пацієнти добре переносили фітотерапію; побічних реакцій не зафіксовано.
Висновки
Провідним механізмом неспецифічної елімінації патогенів і продуктів запалення та забезпечення фізіологічного одужання є фагоцитоз. BNO 1030 (Імупрет®) – ефективний та безпечний фітопрепарат, що забезпечує корекцію функціональних змін активності фагоцитозу в умовах запалення, сприяє фізіологічному одужанню пацієнтів із гострим тонзилітом. Саме тому BNO 1030 (Імупрет®) є принциповою альтернативою антибіотикотерапії за відсутності достовірних ознак бактеріального процесу.
Підготувала Людмила Суржко
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (578), 2024 р
