16 жовтня, 2025

Лікарські рослини при захворюваннях респіраторного тракту. Частина 3.2

Автори:

Частина 1 Частіна 2 Частина 3.1 Частина 3.2

З огляду на традиції та багаторічний досвід різні лікарські рослини знаходять своє застосування в лікуванні захворювань респіраторного тракту. Проте фармакологічні принципи їхньої дії відомі набагато менше. Рослинні препарати зазвичай містять суміш потенційно активних сполук, які можуть проявляти різноманітні ефекти. У цій статті розглянуто лікарські рослини, що використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів.

Квітки календули – Flores Calendulae. Календула лікарська (нагідки лікарські) – Calendula officinalis L.

Фармакопейна лікарська рослина. Календула належить до родини айстрових (Asteraceae) та використовується в медицині з XII століття для різноманітних терапевтичних цілей. Багато людей вирощують календулу на сонячних місцях на різних типах ґрунту садових ділянок. Її лікувальні властивості, а саме жарознижувальна, протизапальна, протиепілептична та протимікробна дії, згадуються в аюрведичній медицині. У середні віки квітки календули використовувалися при укусах змій і для зміцнення серця. У XVIII столітті її застосовували як засіб від головного болю, жовтяниці та почервоніння очей. Рослину використовували під час громадянської війни для лікування ран та як засіб від кору, віспи й жовтяниці [44].

Препарати Calendula officinalis L. застосовуються в різних системах комплементарної й альтернативної медицини, головним чином при опіках, порізах, висипаннях, дерматитах і варикозному розширенні вен, також рослину включають до складу засобів для лікування сухої шкіри, укусів бджіл і виразок на ногах [45].

Calendula officinalis L. знайшла застосування в харчовій промисловості [46]. Багато джерел пропонують порошок пелюсток календули як економічний замінник шафрану в харчових продуктах, спираючись на наявний досвід використання рослини як барвника й ароматизатора.

Хімічний склад

Основними складовими нагідок є тритерпенові сапоніни (2-10%), зокрема олеанолова кислота (тобто олеанолозиди) та флавоноїди (розмаринова, кавова, 5-O-кофеоїлхінінова кислоти, ізорамнетин‑3-O-глюкозид, ізорамнетин‑3-O-рутинозид, кемпферол‑3-O-рутинозид, кверцетин‑3-O-глюкозид і кверцетин‑3-O-рутинозид), каротиноїди (каротин, лікопін, віолаксантин, цитраксантин, рубіксантин, флавохром), олія ефірна, гірка речовина календен, речовини смолисті й дубильні, слиз, інулін, кислоти органічні (яблучна, саліцилова, пентадецилова), фітостерин, ферменти, вітамін С, алкалоїди [46].

Загалом листя містять 5% амінокислот, стебла – 3,5%, а квітки – 4,5%. У квітках виділено такі амінокислоти: аспарагінова кислота, валін, гістидин, глутамінова кислота, лейцин, лізин, пролін, серин, тирозин, треонін, метіонін і фенілаланін. Calendula officinalis L. використовували для екстракції інших флавоноїдів, включно з кверцетином, ізорамнетином та ізокверцетином. Показано, що суцвіття нагідок накопичують значну кількість каротиноїдів. Саме каротиноїди зумовлюють жовто-помаранчевий колір суцвіть. Помаранчеві сорти календули лікарської містять більше вуглеводнів, тоді як жовті сорти переважно містять кисневі похідні [47].

Біологічна активність

Каротиноїди, флавоноїди, сапоніни, стероли, фенольні кислоти, ліпіди й інші біологічно активні речовини присутні в багатьох частинах рослин, включно з листям і квітками. Calendula officinalis L. широко використовується як антисептик, знеболювальний, потогінний і протизапальний засіб [47]. Традиційно її використовували зовнішньо для лікування невеликих ран, опіків та інших шкірних проблем.

На моделях ран in vivo й in vitro продемонстровано протизапальну дію та процес реепітелізації. Відзначено, що календула лікарська впливає на експресію медіаторів запальної реакції; збільшує проліферацію кератиноцитів і фібробластів; стимулює вироблення колагену й ангіогенез; пригнічує активність ліпоксигенази; знижує рівень глутатіону [48-50]. Протизапальна дія Calendula officinalis L. реалізується шляхом пригнічення прозапальних цитокінів (ІЛ‑6, ІЛ‑1β, ФНП й інтерферон-γ тощо), циклооксигенази‑2, синтезу простагландинів, індуцибельної синтази оксиду азоту, вироблення оксиду азоту та С-реактивного білка [51, 52].

У дослідженні на моделі гострої рани на руці використання нагідок сприяло швидшому вторинному загоєнню ран кисті та пальців [53]. Дослідження продемонстрували потенційну користь крему з екстрактом календули в лікуванні опікового набряку. Ефірна олія з квіток на моделі in vitro пригнічула B. subtilis, E. coli, S. aureus, P. aeruginosa та C. albicans [44].

Календулу використовують у вигляді настою, настоянки, рідкого екстракту, крему або мазі для лікування герпесу, ран, шрамів, а також у складі засобів для догляду за шкірою та волоссям. Окрім того, вона входить у складні прописи настоянок, мазей і засобів, що використовуються для лікування ран у разі запалень шкіри, слизових оболонок, за пухирів, рубців і алергічних реакцій, для відновлення тканин [54].

Нагідки лікарські застосовують для лікування хвороб ротової порожнини (стоматиту, гінгівіту, пародонтозу). Використання ополіскувача для рота з Calendula officinalis L. дає змогу зменшити зубний наліт і гінгівіт [55]. В експерименті на щурах [56] показано, що застосування 10% гелю Calendula officinalis L. продемонструвало позитивний вплив на процеси загоєння ран у ротовій порожнині.

Полоскання настоєм із квіток Calendula officinalis L. ефективні при ангіні, ларингіті, гострих респіраторних захворюваннях тощо.

Продемонстровано, що тритерпенові олігоглікозиди й календасапоніни A, B, C, D проявляють інгібування спорожнення шлунка, гастрозахисні та гіпоглікемічні властивості [57]. Препарати з квіток календули при внутрішньому застосуванні сприяють регенерації слизових оболонок шлунка та кишечника, прискорюють загоєння виразок і ерозій [46].

Інші ефекти будуть висвітлені у відповідних оглядах.

Показання

Внутрішньо у вигляді настою застосовують за гастритів, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, колітів, ентероколітів, запальних захворювань печінки, жовчовивідних шляхів і селезінки. Зовнішньо у вигляді настою – при хворобах ротової порожнини (молочниця в дітей, гінгівіти, піорея, запально-дистрофічна форма пародонтозу), ангінах, тонзилітах – у складі комплексної терапії.

Протипоказання

Індивідуальна підвищена чутливість до біологічно активних речовин, що містяться в лікарському засобі. Дитячий вік до 12 років.

Побічна дія

При індивідуальній підвищеній чутливості до препарату можливий розвиток алергічних реакцій, включно з гіперемією, висипанням, свербежем і набряком шкіри.

Особливі застереження

Безпека та клінічна ефективність лікарського засобу в період вагітності та годування груддю не вивчалися.

У дітей віком до 12 років безпека й ефективність застосування внутрішньо квіток календули не встановлені, тому не рекомендується без призначення лікаря застосовувати препарат дітям.

Передозування

Повідомлень не надходило.

Трава ехінацеї пурпурової – Herba Echinaceae purpureae. Кореневища та коріння ехінацеї пурпурової – Rhizomata cum radicibus Echinaceae purpureae. Ехінацея пурпурова – Echinacea purpurea (L.) Moench

Фармакопейна лікарська рослина. Історія використання ехінацеї відносно нетривала, якщо порівнювати з іншими лікарськими рослинами. Ехінацея походить з Північної Америки та використовувалася індіанцями. Перші археологічні знахідки датуються XVIII століттям, що свідчить про певний ступінь безпеки. Під назвою «ехінацея» поєднуються кілька видів родини айстрових: Echinacea purpurea (L.) Moench, Echinacea angustifolia DC. та Echinacea pallida (Nutt.) Nutt. Описано використання ехінацеї при ранах, опіках й укусах комах (для місцевого застосування), при зубному болю, запаленні порожнини рота та глотки (жування коренів), а також внутрішньо для лікування застуди, кашлю, бронхіту та спазмів шлунка, при болю й укусах змій [58].

Хімічний склад

Усі органи рослини містять флавоноїди (ферулова кислота та її похідні, включно з цикорієвою кислотою, метиловий ефір цикорієвої кислоти, 2-О-кофеоїл‑3-О-ферулоїл-тартарикова кислота, 2,3-О-диферулоїл-тартарикова кислота, 2-О-кофеоїл-тартарикова кислота), полісахариди (гетероксилани й арабінорамногалактани), ефірну олію (квітки – до 0,5%, трава – до 0,35%, коріння – від 0,05 до 0,25%) та ін. [59]. Головна складова частина ефірної олії – ациклічні сесквітерпеноїди. У коренях виявлено глікозид ехінакозид, бетаїн (0,1%), смоли (близько 2%), жирні кислоти (пальмітинова, лінолева, церотинова), а також фітостерини тощо [60].

Збір урожаю, обробка та виробництво (а також те, яка частина рослини використовується) зрештою визначатимуть, як ехінацея впливає на імунну систему. Зазвичай екстракти, приготовані з використанням етанолу, містять вищий рівень алкіламідів і фенольних сполук, тоді як екстракти, приготовані з використанням води, частіше містять такі сполуки, як полісахариди, ліпопротеїни та глікопротеїни [61].

Біологічна активність

Екстракти проявляють імуностимулювальні властивості та переважно використовуються для профілактики й лікування застуди, грипу та септичних захворювань.

За імуностимулювальну дію ехінацеї відповідають три шляхи: активація фагоцитозу, стимуляція фібробластів і посилення дихальної активності, які сприяють підвищенню рухливості лейкоцитів [62]. У дослідженнях in vivo щодо імуномодулювальних і протизапальних властивостей Echinacea purpurea (L.) Moench установлено, що застосування цієї рослини підвищує вроджений імунітет і посилює здатність імунної системи боротися з патогенними інфекціями шляхом активації нейтрофілів, макрофагів, поліморфноядерних лейкоцитів і природних кілерів (NK) [63]. Коріння та надземна частина Echinacea purpurea (L.) Moench містять похідні кофеїнової кислоти, алкаміди, кетоалкени, полісахариди та глікопротеїни, котрі, як вважають, відповідають за імуностимулювальні та протизапальні властивості [64]. У макрофагах після лікування екстрактом ехінацеї було встановлено посилення фагоцитозу та вироблення цитокінів (збільшення ФНП, ІЛ‑1 й інтерферону-β); також було продемонстровано підвищену рухливість лейкоцитів і активацію NK-клітин у тварин і людей [65].

Попередні дослідження свідчать, що використання ехінацеї може зменшити тривалість і тяжкість інфекцій дихальних шляхів [59]. Аналіз клінічних досліджень ехінацеї показав, що використання цієї лікарської рослини може знизити ймовірність застуди більш ніж наполовину та скоротити тривалість застуди в середньому на 1,4 дня [66].

У дослідженні S.K. Lee та співавт. [67] активність 60% етанольного екстракту Echinacea purpurea (L.) Moench та її цикоринової кислоти в пригніченні інфекцій, спричинених H1N1, вірусом грипу B (IVB) та респіраторно-синцитіальним вірусом підтипу A (RSV-A), оцінювали за допомогою кількісного визначення експресії вірусних генів й аналізу зображень трансмісійної електронної мікроскопії (TEM). Окрім того, визначали інгібіторну активність Echinacea purpurea (L.) Moench та її цикоринової кислоти щодо гемаглютинації та нейрамінідази H1N1 й IVB. Кількісний аналіз полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі показав, що ехінацея пурпурова та її цикоринова кислота знижують рівні експресії генів H1N1, IVB та RSV-A, тоді як аналіз TEM-зображень підтвердив їх інгібувальний вплив на інфікування клітин хазяїна цими вірусами. Аналізи гемаглютинації показали здатність Echinacea purpurea (L.) Moench та її цикоринової кислоти перешкоджати прикріпленню H1N1 й IVB до рецепторів клітини хазяїна. Також ехінацея пурпурова та її цикоринова кислота продемонстрували інгібувальну активність проти нейрамінідази H1N1 й IVB. Автори дійшли висновку, що Echinacea purpurea (L.) Moench та її цикоринова кислота можуть пригнічувати інфекцію й поширення H1N1, IVB та RSV-A, демонструючи їхній потенціал як профілактичних і терапевтичних засобів проти вірусних респіраторних інфекцій.

Продемонстровано, що фармакологічна дія ехінацеї пурпурової охоплює протизапальну, антиоксидантну активність, антибактерійні, противірусні властивості тощо [68].

Показання

У складі комплексного лікування імунодефіцитних станів за хронічних рецидивних запальних захворювань різної локалізації. Стан після антибіотикотерапії, цитостатичної, імунодепресивної, променевої терапії. Початкові прояви гострих респіраторних вірусних інфекцій, тривале застосування антибіотиків.

Місцево: лікування ран, що тривалий час не загоюються (карбункули, абсцеси, інфіковані рани, опіки 1-3 ступенів і тяжкі пролежні).

Тривалість курсу лікування не має перевищувати 8 тиж.

Протипоказання

Підвищена чутливість до препаратів ехінацеї, алергія на рослини родини складноцвітих; туберкульоз; саркоїдоз; хвороби лейкоцитарної системи крові (лейкоз, агранулоцитоз); автоімунні хвороби, включно з розсіяним склерозом, колагенозами, системним червоним вовчаком, ревматизмом; хронічні вірусні хвороби; онкологічні захворювання; імунодефіцитні стани (СНІД або ВІЛ-інфекція), імуносупресія (наприклад, після трансплантації органів або кісткового мозку, хіміотерапії при онкологічних захворюваннях); цукровий діабет.

Побічна дія

З боку травного тракту: гастроінтестинальні розлади, як-от нудота, блювання, діарея, біль у животі.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (висипання на шкірі, свербіж, кропив’янка, ангіоедема, набряк обличчя, гіперемія, задишка, запаморочення, різке зниження артеріального тиску, синдром Стівенса – Джонсона, бронхоспазм з обструкцією, бронхіальна астма, анафілактичний шок). Повідомлялося про зв’язок з розвитком автоімунних хвороб (дисемінований енцефаліт, вузлувата еритема, імунотромбоцитопенія, синдром Еванса, синдром Шегрена – Ларсена з нирковою тубулярною дисфункцією).

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія при тривалому застосуванні препарату (понад 8 тиж).

Інше: збудження, порушення сну.

Частота виникнення побічних реакцій невідома.

Особливі застереження

Не застосовувати при вагітності та годуванні груддю.

Не рекомендується призначати дітям віком до 12 років.

Унаслідок імуностимулювальної дії ехінацея може зменшувати ефективність препаратів, що чинять імунодепресивну дію.

Не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами з гепатотоксичною дією, як-от аміодарон, метотрексат, кетоконазол, стероїдні препарати.

Не виключається посилення або послаблення ефекту при супутньому застосуванні препаратів, елімінація котрих залежить від активності CYP3A чи CYP1A2.

Передозування

Можливі нудота, блювання, закрепи, порушення з боку шлунково-кишкового тракту; безсоння, розлади сну, підвищена збудливість нервової системи, що потребує скасування препарату. Лікування симптоматичне.

Кора дуба – Cortex Quercus.
Дуб звичайний (черешчатий) – Quercus robur L.

Фармакопейна лікарська рослина.

Хімічний склад

Кора дуба містить 8-12% дубильних речовин: феноли – резорцин, пірогалол; кислоту галову; катехіни, димерні та тримерні сполуки катехінів; стероїдні сполуки; флавоноїди – кверцетин, лейкоантоціанідини; тритерпенові сполуки дамаранового ряду [69].

Біологічна активність

Відвар кори дуба має в’яжучі, денатурувальні властивості, що забезпечує протизапальну дію [70, 71]. Протимікробна й антипротозойна дії пов’язані як з похідними галової кислоти, так і з наявністю катехінів [71].

Феноли здатні сорбуватися компонентами цитоплазматичної мембрани бактерій, утворювати міцні водневі зв’язки з білками й ушкоджувати мембрану, підвищуючи її проникність для іонів і важливих метаболітів, які втрачаються клітиною, а також для води, що надходить ззовні, та сприяють лізису. В’яжуча дія сполук фенолів зумовлена тим, що вони не проникають усередину клітини; зумовлюють коагуляцію білків, які вкривають тонким шаром слизові оболонки. Крім того, фенольні сполуки мають антиоксидантну дію завдяки високій антирадикальній активності. Причому остання за ефективністю порівняна з такою токоферолу.

При зіткненні із запаленою слизовою оболонкою чи рановою поверхнею утворюється тонка поверхнева плівка, що захищає від подразнення чутливі нервові закінчення. Відбуваються ущільнення клітинних мембран, звуження кровоносних судин, зменшення виділення ексудатів, що сприяє нівелюванню запального процесу [72, 73].

Комплекс біологічно активних речовин кори дуба має місцеву гемостатичну, антисептичну дію.

Відвар кори дуба (1:10) застосовують при гострих і хронічних запальних захворюваннях порожнини рота у вигляді полоскань, аплікацій на ясна за стоматитів, гінгівітів тощо.

В експерименті доведено протидіарейну активність екстракту кори та листя дуба.

Показання

Запальні хвороби слизової оболонки порожнини рота, зіву, глотки, гортані; гінгівіти, стоматити, опіки; кровоточивість ясен. Дерматит, опіки, відмороження, інфіковані рани, пролежні, гіпергідроз стоп.

У народній медицині призначають також і внутрішньо при діареї, шигельозі, гастриті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки; кровотечі з органів травного тракту, геморої тощо.

Протипоказання

Гіперчутливість до дуба, вагітність. Численні ураження шкіри, мокнуча екзема. Гарячка й інфекційні хвороби. Серцева недостатність III-IV функціонального класу за NYHA. Артеріальна гіпертензія (тяжкий перебіг).

Побічна дія

Розлад шлунково-кишкового тракту.

Особливі застереження

Взаємодія з алкалоїдами й іншими лужними препаратами – зменшення всмоктування.

Квітки ромашки – Flores Chamomillae.
Ромашка лікарська (Matricaria chamomilla L., Matrcaria recutita L., Chamomilla recutita)

Фармакопейна лікарська рослина. Відомо, що в Єгипті, Греції та Римі Matricaria chamomilla L. тисячоліттями використовувалася в традиційній медицині. Цю лікарську рослину застосовували при різних захворюваннях, але найчастіше для лікування інфекцій, нервово-психічних захворювань, розладів дихання, шлунково-кишкового тракту та печінки.

Хімічний склад

Аналіз фітохімічного складу ефірних олій та екстрактів Matricaria chamomilla L. дав змогу ідентифікувати понад 120 компонентів [74]. Ромашка лікарська містить 0,2-0,8% ефірної олії, головним компонентом якої є хамазулен (близько 7%) [75]. Селекційні сорти містять ефірної олії до 1%, хамазулену в олії – понад 10%. Окрім хамазулену, в олії містяться (до 50%) кадинен, фарнезен, бісаболол, монотерпен, мірцен тощо [76].

У квітках міститься значна кількість флавоноїдів, похідних апігеніну, лютеоліну та кверцетину, кумарини (герніарин), поліацетилени, каротиноїди, гіркота, слиз, камеді [77, 78].

Біологічна активність

Біологічно активні речовини препарату чинять спазмолітичну, болезаспокійливу, протизапальну, антисептичну, потогінну, жовчогінну дії; знижують алергічні реакції, посилюють процеси регенерації, підвищують секреторну діяльність травних залоз, збуджують апетит, усувають спазми кишечника, зменшують бродильні процеси. Ефірна олія має дезінфікувальні та протизапальні властивості завдяки наявності в ній хамазулену [79].

Флавоноїдні глікозиди ромашки лікарської чинять слабку атропіноподібну дію, розслаблюють гладку мускулатуру, усуваючи спазми органів черевної порожнини [80].

Ефірна олія ромашки продемонструвала сильну противірусну дію проти штамів вірусу простого герпесу (HSV‑1), чутливих і стійких до ацикловіру.

Matricaria chamomilla L. також можна використовувати для лікування деяких захворювань порожнини рота, що підтверджено в низці досліджень. Як засіб для полоскання рота ромашка дає змогу зменшити накопичення біоплівки та кровоточивість ясен за гінгівіту, має протикаріозний ефект. Показано, що екстракт ромашки полегшував біль у пацієнтів з незначним афтозним стоматитом слизової оболонки ротової порожнини [81].

А. Kazemi та співавт. [82] провели систематичний огляд, який охоплював 10 досліджень (772 учасники), з вивчення впливу ромашки лікарської на сон. Було проведено метааналіз показників Піттсбурзького індексу якості сну (PSQI) та тривалості сну. Встановлено, що ромашка покращила якість сну, особливо кількість пробуджень, однак це не забезпечило покращення тривалості сну, відсотка ефективності сну та показників денного функціонування.

Застосування

Настій квіток ромашки застосовують як протизапальний і дезодорувальний засіб для полоскань порожнини рота в разі ангін, хронічних тонзилітів, стоматитів, захворювань зубів і ясен, для профілактичної санації верхніх дихальних шляхів.

Усередину настій ромашки застосовують у гарячому вигляді як потогінний засіб. Спазмолітичний засіб у разі гастритів, спастичних хронічних колітів. За метеоризму. Для стимуляції жовчовиділення та поліпшення травлення.