12 березня, 2025

Лікарські рослини при захворюваннях респіраторного тракту

З огляду на традиції та багаторічний досвід різні лікарські рослини знаходять своє застосування в лікуванні захворювань респіраторного тракту. Проте фармакологічні принципи їхньої дії відомі набагато менше. Рослинні препарати зазвичай містять суміш потенційно активних сполук, які можуть проявляти різноманітні ефекти. У цій статті розглянуто лікарські рослини, що використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів.

Трава мачку жовтого – Herba Glaucii flavi. Мачок жовтий – Glaucium flavum

Мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) – представник родини макових (Papaveraceae Juss), що належать до роду мачків (Glaucium). До цього роду також відносять близько 25 видів рослин, найвідомішим з яких є мачок рогатий (Glaucium corniculatum) [1].

Мачок жовтий знайшов застосування в медицині з найдавніших часів. Припускається, що його використовували ще древні греки [2]. Рослина застосовується в різних засобах залежно від регіону. Порошок насіння використовували як проносне [3], настій надземної частини – як протикашльовий засіб [4], екстракт стебла – як антисептик, а також для загоєння дрібних виразок і ран [4]. В Алжирі цю рослину використовували як вітрогінний, гіпотензивний і відхаркувальний засіб; місцево – для виведення бородавок [5].

Хімічний склад

Усі частини рослини містять алкалоїди – похідні ізохіноліну. Сума алкалоїдів у фазу масового цвітіння мачку жовтого сягає 4%, половину становить глауцин. Глауцин є тільки в надземних частинах рослини, а протопін є основним алкалоїдом в екстракті кореня [6]. Також мачок містить флавоноїди (рутин), гіркоту (глаукопікрин), слиз, смоли, фенолкарбонові кислоти, мінеральні солі. Рослина може накопичувати цинк, селен, хром і молібден. У насінні мачку жовтого міститься близько 35% олії.

Біологічна активність

Глауцин, уперше виділений із Glaucium flavum, є протикашльовим засобом, подібним до кодеїну, але не спричиняє звикання [7]. На відміну від кодеїну глауцин не пригнічує дихання. Він не впливає на моторику кишечнику, проявляє слабку спазмолітичну активність, має симпатолітичну дію та може знижувати артеріальний тиск.

У Східній Європі гідрохлорид і гідробромідні солі його D-форми використовують як протикашльові засоби. Синтетичний глауцин – це рацемічна суміш із протикашльовою активністю, але без значного впливу на опіоїдні рецептори. Глауцин впливає на 5-гідрокситриптамінові (5-НТ) та допамінові рецептори.

Встановлено, що як R-, так і S-глауцин можуть діяти як антагоністи α₁-рецепторів, але вони дуже по-різному діють на рецептори 5-HT₂. Тоді як S-глауцин є частковим агоністом усіх трьох підтипів рецепторів 5-HT₂, R-глауцин модулює лише рецептор 5-HT_2A [8].

Продемонстровано, що надземна частина мачку жовтого має протизапальну, болезаспокійливу та жарознижувальну [9], гіпоглікемічну [10] й антиоксидантну активності [11]. Антиоксидантні властивості рослини можуть бути використані в лікуванні багатьох захворювань [7].

Лікарські засоби, що містять глауцин, мають широке застосування при різних пульмонологічних захворюваннях.

Показання

Рослинний препарат застосовується при сухому кашлі різної етіології; інфекційно-запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів; деяких захворюваннях легень (бронхіт, пневмонія, силікоз, туберкульоз та ін.); інфекційних захворюваннях (кашлюк, грип).

Протипоказання

Гіперчутливість до активної чи будь-якої з допоміжних речовин препарату; артеріальна гіпотензія; інфаркт міокарда; вік до 4 років.

Побічна дія

Основними побічними ефектами глауцину є відчуття сонливості та втоми, нудота, зниження артеріального тиску та блювання; алергічні реакції у вигляді свербежу або висипань.

Глауцин може зумовлювати галюциногенний ефект, що характеризується кольоровими зоровими галюцинаціями [7].

Особливі застереження

У період вагітності або годування груддю призначати з обережністю, зважаючи на співвідношення користь/ризик.

Протипоказано дітям віком до 4 років.

Не застосовувати у водіїв і осіб, робота яких потребує високої швидкості фізичних і психічних реакцій, через можливе виникнення запаморочення, головного болю, сонливості, слабкості та стану легкої стомлюваності.

Передозування

Симптоми: запаморочення, головний біль, сонливість, слабкість і швидка втомлюваність, нудота, блювання, зниження артеріального тиску.

Лікування: загальноприйняті заходи для швидкого виведення препарату з організму (промивання шлунка, застосування активованого вугілля, інфузія водно-сольових розчинів), а також симптоматичне лікування.

Корінь солодки (лакричний корінь) – Radices Glycyrrhizae (Radices Liquiritia). Солодка гола – Glycyrrhiza glabra L.

Використання солодки розпочалося ще за часів Грецької та Римської імперій і має довгу історію в традиційній і народній медицині [12]. Glycyrrhiza glabra є найширше використовуваним видом солодки, яких налічується близько 30.

У традиційній китайській медицині Glycyrrhiza glabra вважається найважливішим рослинним лікарським засобом. Згідно з віруваннями «дев’ять з десяти формул містять солодку» й вона є одним з найефективніших рослинних препаратів для зниження токсичності та підвищення ефективності інших рослинних препаратів за спільного застосування [13]. У традиційній китайській медицині рослину рекомендують для лікування шлунково-кишкових розладів, кашлю, бронхіту й артриту. У народній медицині вона досі широко використовується для лікування гастриту, виразкової хвороби, респіраторних інфекцій і тремору. Зазвичай з кореня солодки готують чай, який чудово втамовує спрагу. Висушений корінь описаний як засіб для чищення зубів [14].

Солодка є однією з найбільш комерційно цінних рослин у всьому світі, що має широкий спектр використання в тютюновій, косметичній, харчовій і фармацевтичній промисловостях [15]. Найважливішим промисловим використанням Glycyrrhiza glabra є виробництво харчових добавок, як-от ароматизатори та підсолоджувачі [16]. Наприклад, ароматизатор для жувальної гумки, цукерок, хлібобулочних виробів, морозива й безалкогольних напоїв [17]. У пиві та вогнегасниках кореневі екстракти використовують як піноутворювачі, а кореневі волокна після видалення лікарських і ароматичних компонентів застосовують в ізоляційних, стінових і картонних матеріалах. У косметології Glycyrrhiza glabra використовується для депігментації шкіри [12].

Хімічний склад

Біологічно активні речовини, що входять до складу кореня солодки, представлені різними групами сполук. Сапоніни присутні у вигляді глюкуронідів, тоді як аглікони – у вигляді олеананів. Тритерпенові сапоніни є основними характерними складовими рослини, що відповідають за солодкий смак [17]. Уміст цих сполук може значно різнитися залежно від географічних чинників, збирання й оброблення, що впливає на терапевтичні ефекти солодки.

Основною складовою коренів є гліциризин (4-10% від сухої ваги) – тритерпеноїдний сапонін, який майже в 50 разів солодший за сахарозу [18]. Гліциризин, а також його аглікон гліциретинова кислота є потужними компонентами Glycyrrhiza glabra L. Гліциризин складається з гліциретової кислоти та тритерпеноїдного аглікону, пов’язаного з дисахаридом глюкуронової кислоти, і його можна знайти в природі у вигляді солей кальцію та калію в корені солодки [19].

Корені Glycyrrhiza glabra L. містять флавоноїди (ліквіртин, рамноліквірилін, ліквіритигенін, пренілікофлавон А тощо, всього 27 флавоноїдів – 15-23%); ефірну олію, мінеральні солі (кальцій, фосфор, натрій, калій, залізо, магній, кремній, селен, марганець, цинк і мідь), пектини, смоли, камеді та ін. Повідомляється про естрогени, дубильні речовини, фітостероли (ситостерин і стигмастерол), кумарини (умбеліферон, герніарин), вітаміни (B₁, B₂, B₃, B₅, E та C) й інші сполуки [20].

З погляду поживної цінності солодка є джерелом білків, амінокислот (включно із серином, аспарагіновою та глутаміновою кислотами, гліцином, треоніном, валіном, пролінеаланіном, ізолейцином, тирозином, лейцином, лізином, фенілаланіном, тирозином і гістидином), полісахаридів і простих цукрів, мінеральних солей, пектинів, смол, крохмалів, стеролів і камедей тощо.

Натепер у світі запатентовано понад 1770 лікарських засобів на основі кореня солодки.

Біологічна активність

Корінь солодки широко застосовують у разі захворювань верхніх дихальних шляхів і легень або як відхаркувальний і протизапальний засіб. Перевагою галенових препаратів солодки над індивідуальними речовинами є поєднання кислоти гліциризинової, яка діє протизапально, ліквіритозиду, який має спазмолітичні властивості, лікуразиду, який чинить протизапальний і бронхолітичний ефекти, та сапонінів, що розріджують секрет бронхів.

Із гліциризином пов’язують підвищення секреторної функції епітелію дихальних шляхів, зміну поверхнево-активних властивостей легеневого сурфактанта та стимулювальну дію на функцію війок епітелію. Під впливом препаратів солодки розріджується мокротиння, стає легшим його відкашлювання. Спазмолітичний вплив на гладку мускулатуру пов’язаний з дією флавоноїдів.

Показано, що корінь солодки стимулює функцію надниркових залоз, тому здатний посилювати дію глюкокортикоїдних препаратів. Лікарські засоби кореня солодки можуть бути призначені пацієнтам, які припиняють лікування гормональними препаратами, щоб уникнути синдрому відміни [21].

Експериментально встановлено, що різні екстракти та сполуки Glycyrrhiza glabra L. демонструють широкий спектр біологічних властивостей, включно з антибактеріальною, протизапальною, противірусною, антиоксидантною [22] та протидіабетичною діями [23], антиатерогенними та протиастматичними властивостями [24]. Було показано, що гліциризин має глюкокортикоїдні фармакологічні ефекти та чинить протипухлинну й гепатопротекторну дії [19].

Показання

У комплексній терапії інфекційно-запальних захворювань дихальних шляхів, що супроводжуються утрудненим відходженням мокротиння й кашлем (гострі та хронічні бронхіти, трахеобронхіти, пневмонія, бронхоектатична хвороба). Як допоміжний засіб за хронічного гіперацидного гастриту.

Протипоказання

Підвищена чутливість до препарату, вагітність, період годування груддю, вік до 12 років.

Побічна дія

Можливі алергічні реакції. При тривалому застосуванні з перевищенням дозувань можливі підвищення артеріального тиску, гіпокаліємія, поява периферичних набряків унаслідок порушення водно-сольового обміну.

Особливі застереження

Застосування препарату не рекомендується з протикашльовими лікарськими засобами, що містять кодеїн, бо це ускладнює відходження розрідженого мокротиння. Не бажано застосовувати з діуретиками, преднізолоном, оральними контрацептивами, дигоксином. Естрогеноподібна дія (безперервно по 4-6 тиж).

Корені алтеї – Radices Althaeae. Трава алтеї лікарської – Herba Althaeae officinalis. Алтея лікарська – Althaea armeniaca Ten. Родина мальвові – Malvaceae

До роду алтеї належить близько 12 видів рослин, що ростуть у помірній зоні Європи й Азії [25]. Ще в далекій давнині алтею знали й цінували як лікарську рослину. Про неї писали Теофраст, Діоскорид, Пліній, римський лікар Тралліонус (VI ст. н. е.). Її використовували Гіппократ, Гален, Авіценна та всі наступні лікарі [26].

Сама назва рослини говорить про її лікувальні властивості (від грец. althaea – зцілювати). Стародавні греки називали алтею Herba omniborbium, що в перекладі з латини означає «трава від усіх захворювань». Пліній згадував про те, що стародавні греки й римляни за допомогою цієї рослини лікували рани, заподіяні гострими предметами, та вважали алтею «другом бідних» [27]. Оскільки алтея росла поблизу населених пунктів, була нетоксична й не була гіркою, кислою чи гострою на смак, відварами її кореня та слизом лікували практично всі хвороби. Згідно з Авіценною назва алтею грецькою утворена від слова «багатокорисний». Авіценна вважав, що алтея – це ліки, які «пом’якшують, сприяють дозріванню, розслаблюють і розсмоктують» [28]. В уйгурській народній медицині квітки алтеї застосовують як протикашльовий, заспокійливий, протиастматичний засіб [29].

Алтея є офіційно визнаним лікарським засобом у багатьох країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, в Японії тощо.

Хімічний склад

У коренях алтеї виявлено велику кількість слизових речовин (близько 35%), які переважно складаються з полісахаридів, що під час гідролізу розпадаються на галактозу, арабінозу, пентозу та декстрозу. Крім того, корені рослини містять крохмаль (близько 37%), пектин (10-11%), цукри, незамінні амінокислоти, зокрема аспарагін (0,8-2%) і бетаїн (близько 4%); каротин, лецитин, фітостерин, мінеральні солі (калій, кальцій, магній, залізо, марганець, мідь, цинк, кобальт, хром, алюміній, ванадій, селен, нікель, стронцій, свинець, йод, бор) і жирні олії (близько 1,7%) [30]. Трава, крім слизу (близько 12,5%), містить аскорбінову кислоту, каротиноїди, флавоноїди, незначну кількість ефірної олії (0,02%). У квітках уміст слизу сягає 5,8% [31].

Біологічна активність

Препарати алтеї лікарської чинять протизапальну, обволікальну, відхаркувальну дії [32]. Лікувальні властивості зумовлені високим умістом полісахаридів, здатних у водних настоях набухати, збільшуватися в об’ємі й укривати тонким шаром слизові оболонки та шкіру. Цей шар захищає слизові оболонки від шкідливого впливу таких чинників, як холодне повітря, подразнювальна дія компонентів їжі, висихання тощо [33]. Крім того, слизисто-полісахаридний комплекс вбирає, адсорбує мікробні, вірусні та токсичні продукти, що виділяються ураженими клітинами епітелію, інактивує їх, не допускає контакту токсинів зі слизовою оболонкою [26]. Під таким слизовим шаром знижується активність запального процесу, розм’якшуються щільні клітини й кірочки, швидше загоюються ерозії та виразки [34]. Препарати алтеї мають мукоактивні властивості [35].

Застосування

Алтею лікарську використовують як протизапальний і обволікальний засіб за хвороб органів дихання та травлення.

Препарати алтею перорально та для полоскання застосовують у разі запальних захворювань дихальних шляхів і глотки, що супроводжуються утрудненим відкашлюванням мокротиння, за тонзилітів, трахеїтів, стоматитів, гінгівітів. Вони зменшують кашель, збільшують відходження слизу та полегшують евакуацію мокротиння за гострих, хронічних бронхітів, пневмоній, гострих респіраторних захворювань.

Побічна дія: можливі алергічні реакції (в тому числі шкірні висипи, свербіж). Посилене слиновиділення, подразнення слизової оболонки шлунка.

Протипоказання

Підвищена чутливість до біологічно активних речовин препарату.

Взаємодія

Уповільнює всмоктування інших препаратів, що використовуються одночасно. За сумісного застосування з протизапальними засобами пролонгує їхню дію, підвищує ефективність і знижує побічну дію. Як відхаркувальний засіб можна поєднувати з натрію бікарбонатом. За сумісного застосування з протикашльовими препаратами можливе скупчення мокротиння в дихальних шляхах, тому не рекомендується використовувати одночасно з протикашльовими засобами (наприклад, кодеїном); за сумісного застосування з антибіотиками підвищує їх концентрацію в дихальних шляхах.

Особливі застереження

Не рекомендується призначати при сухому кашлі, оскільки можливе його посилення.

У період вагітності або годування груддю приймання препарату не рекомендується у зв’язку з відсутністю відповідного досвіду застосування. За потреби його використання варто припинити годування груддю.

Можна застосовувати в дітей віком від 3 років.

Передозування: нудота, блювання. Лікування: відміна препарату, промивання шлунка.

Оману кореневища та корені – Inulae rhizomata et radices. Оман високий – Inula helenium L. Оман, дев’ясил, дикий соняшник. Родина айстрові – Asteraceae

Оман широко застосовується як у народній, так і в офіційній медицині. Його назва трапляється у фармакопеях багатьох країн Європи й Азії, згадку про нього можна знайти в Гіппократа, Діоскорида, а також римського науковця Галена. Широке застосування оман знаходив у середньовічній тибетській медицині [36]. Згідно з легендами оман виріс зі сліз Єлени, доньки Зевса та Леди, яку викрав Паріс, що згодом призвело до Троянської війни. Слов’янські народи протягом століть шанували оман як надійний лікувальний засіб. Вважали, що його корінь має дев’ять чарівних сил і зцілює від дев’яти хвороб, а здорових оберігає від хвороби [37]. Inula helenium L. також відомий під назвою «кінський лікар», оскільки його вирощували стародавні європейці для лікування різних шкірних захворювань тварин, зокрема овець і коней [38].

Хімічний склад

Кореневища та корені оману високого містять ефірну (алантову) олію (1-3%), основними компонентами якої є біциклічні сесквітерпенові лактони (в тому числі алантолактон, ізоалантолактон) [39]. Їхній приємний запах нагадує аромат фіалки. Також кореневища та корені містять полісахариди: інулін (близько 40%), інуленін, псевдоінулін, слиз, органічні кислоти (оцтова, бензойна), вітамін Е, сапоніни, камеді, смоли, незначну кількість алкалоїдів, макро- та мікроелементи [40].

Біологічна активність

Відвар кореневищ і коренів оману чинить відхаркувальну та муколітичну дії. Сапоніни й ефірні олії рослини сприяють посиленню секреції бронхіального слизу та відхаркуванню мокротиння. У разі застосування олійного екстракту знижується процес перекисного окиснення ліпідів і підвищується активність антиоксидантних ферментів, що сприяє зменшенню запальних процесів, зміні хімічного складу мокротиння, а отже, зниженню його в’язкості та підвищенню швидкості евакуації [41].

Посилює потовиділення, має жарознижувальні властивості, проявляє бактерицидний і противірусний ефекти [37, 42].

Сесквітерпенові лактони (в тому числі алантолактон, ізоалантолактон) сприяють посиленню мікроциркуляції в слизовій оболонці шлунка, стимулюють вироблення мукополісахаридів захисного слизу, прискорюють процес загоєння виразок, чинять гепатозахисну дію, мають жовчогінний ефект [43]. Гастрозахисна дія зумовлена здатністю нейтралізувати надлишок хлористоводневої кислоти та спазмолітичною дією [44].

Кореневища та корені оману мають гіпоглікемічну активність, яка зумовлена інуліном. Фруктоза, що утворюється під час його гідролізу, засвоюється за інсулінонезалежним механізмом, що сприяє оптимізації вуглеводного обміну, особливо в разі гіпоксії та цукрового діабету [45].

Також рослина виявляє протизапальну, протимікробну, певну фунгіцидну активність [37]. Фітопрепарати оману діють фунгіцидно на червоний і міжпальцевий трихофітон, менш активні щодо золотистого стафілокока, шигел, сальмонел, ешерихій, холерного вібріона та ін. [37]. Оман чинить ранозагоювальну дію [25].

Рослину використовують для виділення інуліну [46] та як протиглисний засіб (особливо за аскаридозу) [47].

Показання

Хвороби дихальних шляхів (бронхіти, трахеїти, гострі респіраторні захворювання, пневмонії) з виділенням густого, в’язкого мокротиння; хвороби шлунково-кишкового тракту (гастрити, ентероколіти, відсутність апетиту, розлади травлення).

Протипоказання

Гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату. Тяжкі хвороби серцево-судинної системи, нирок.

Гастрит зі зниженою кислотністю: рослина може знижувати кислотність шлункового соку, що посилить симптоми.

Вагітність і період лактації: оман може спровокувати скорочення матки, що підвищує ризик викидня або передчасних пологів.

Дитячий вік до 3 років.

Побічна дія

Можливі алергічні реакції (в тому числі гіперемія, висипання, набряк), печія, біль у животі. У разі виникнення будь-яких небажаних реакцій варто припинити застосування препарату.

Особливі застереження

Взаємодія: не рекомендується одночасне застосування з протикашльовими лікарськими засобами (зокрема, з тими, що містять кодеїн, декстрометорфан).

Передозування: при передозуванні та тривалому застосуванні можливе запалення слизових оболонок травного тракту, сечовивідних шляхів, головний біль.

Трава термопсису ланцетного – Herba Thermopsidis lanceolatae. Термопсис ланцетний – Thermopsis lanceolata R. Br. Родина бобові – Fabaceae

Фармакопейна лікарська рослинна сировина. Термопсис ланцетний з давніх часів застосовували як засіб, що сприяє відхаркуванню за всіляких застудних захворювань. У народній медицині настій трави застосовують у разі грипу, застудних захворювань, бронхітів, пневмоній, головних болів і як протиглисний засіб [48].

Хімічний склад

У надземній частині (траві) термопсису ланцетного містяться алкалоїди (цитизин, метилцитизин, пахікарпін, анагірин, термопсин, термопсидин тощо – 0,5-3,6%), а також фенольні кислоти та їхні похідні – глікозид термопсиланцин, флавоноїдні аглікони: лютеолін, хризоеріол, формонетин, апігенін і цинарозид, сапоніни, дубильні речовини, аскорбінова кислота, смоли, слизи, сліди ефірної олії [49, 50]. Насіння рослини також містить алкалоїди (2-3%), переважно цитизин [48].

Біологічна активність

Завдяки вмісту сапонінів і таких алкалоїдів, як термопсин, пахікарпін, цитизин, галенові препарати рослини чинять комбіновану дію на органи дихання [51]. Препарати трави термопсису ланцетного збуджують дихальний і стимулюють блювотний центр. Рослина чинить виражену відхаркувальну дію (завдяки алкалоїду термопсину), що виявляється в підвищенні секреторної функції бронхіальних залоз, посиленні активності війчастого епітелію та прискоренні евакуації секрету, підвищенні тонусу гладких м’язів бронхів у зв’язку з центральним ваготропним ефектом [52].

Крім того, термопсис ланцетний має високий уміст цитизину, що належить до Н-холіноміметиків і завдяки тонізувальному впливу на дихальний центр розглядається як дихальний аналептик. Характерним для дії цитизину є збудження дихання, пов’язане з рефлекторною стимуляцією дихального центру посиленими імпульсами, що надходять від каротидних клубочків.

Також цитизин має селективну спорідненість зв’язування з нікотиновими ацетилхоліновими рецепторами нейронів, тому його використовують для лікування залежності від тютюну [53]. Цитизин безпечно використовувався в Східній Європі для відмови від куріння з 1960-х років [54]. Протипоказаннями є артеріальна гіпертензія, прогресивний атеросклероз, вагітність і годування груддю [55].

Біологічно активні речовини, що містяться в рослині, підвищують артеріальний тиск через адренергічні механізми дії та посилюють функцію надниркових залоз. Окрім того, вони мають гангліоблокувальні властивості.

Продемонстровано, що алкалоїди Thermopsis lanceolata R. Br. мають знеболювальну, протиглисну й інсектицидну дії [48].

Показання

У вигляді настою, рідкого та сухого екстрактів використовують як відхаркувальний засіб за хронічних трахеїтів, бронхітів тощо, котрі супроводжуються кашлем з мокротинням, яке важко відходить, а також у разі катаральних явищ верхніх дихальних шляхів і ротоглотки, що супроводжуються утворенням продуктів запалення, котрі важко виводяться. Насіння є сировиною для отримання алкалоїду цитизину.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення, органічна патологія серцево-судинної системи, бронхіальна астма, ниркова недостатність.

Побічна дія

Травна система: нудота, печія. Алергічні реакції. За приймання великих доз – блювання.

Особливі застереження

Застосування в період вагітності або годування груддю протипоказано. Встановлено, що компоненти рослини здатні посилювати скорочення мускулатури матки.

Протипоказано застосування препарату дітям до 12 років.

З обережністю за гіперацидного гастриту.

Передозування: нудота, блювання, слабкість, діарея, запаморочення, холодний піт, блідість, синюшність слизових оболонок, за тяжкого отруєння можливі порушення свідомості, збудження, галюцинації, судоми. Лікування: промивання шлунка, сольові проносні, активоване вугілля, симптоматична терапія.